Сутність анімації в туризмі. 2

     План

     1. Сутність анімації в туризмі.

          2. Матеріально-технічна база анімації.

          3. Зародження та розвиток анімаційних форм дозвілля. 
 

     1. Сутність анімації  в туризмі.

     У туристському термінологічному словнику анімаційне обслуговування визначено як пожвавлення програм розваг, відпочинку і дозвілля туристів. Анімація - це діяльність з розробки та здійснення спеціальних програм проведення вільного часу, організація розваг і спортивного проведення дозвілля.

     Анімація  в туризмі може бути представлена:

  ·          Анімаційними заходами (свята, кінофестивалі, конкурсні програми, шоу-маскаради, карнавальні ходи і т.д.)

  ·          Анімаційними театральними діями (лицарські турніри, гумористичні шоу-клоунади, гладіаторські бої, костюмовані бали, вечори зустрічі з казковими героями і т.п.)

  ·          Анімаційними експозиціями (музейна шоу, костюмовані експозиції). Сюди можуть входити анімаційні шоу-музеї, коли туристів і екскурсантів на експозиції зустрічають «ожили» історичні персонажі або коли ввечері в готелі організується шоу, але не споглядальне, а з безпосереднім активною участю туристів. Наприклад, нудний колись і рідко відвідуваний музей перших англійських переселенців в м. Плімуті (США) перетворився сьогодні в національне шоу за допомогою анімаційної організації експозиції в натуральну величину (село з живими персонажами, які здійснюють основні роботи по дому, городу та ін) ;

  ·          Анімацією в тематичних парках (атракціони, зустрічі з героями мультфільмів, супершоу). Перші розважальні парки з'явилися в Європі вже в кінці 60-х років. Але справжній туристичний бум вони стали відчувати лише в останні роки. Щорічно найбільші центри розваг відвідує до 10 млн. гостей. Найбільшою популярністю подібні тури користуються у любителів сімейного відпочинку, молодят і невеликих молодіжних груп. Цікаво, що більшість відвідувачів парків - не діти, на яких вони були розраховані, а дорослі. Основні відвідувачі парків в різних країнах - закордонні туристи. Поряд з цікавими і захоплюючими атракціонами головною привабливою рисою тематичних парків є те, що відбувається навколо дійство. Так наприклад, американський парк Уолта Діснея - це справжня індустрія відпочинку і розваг, влаштована з істинно американським розмахом. Його унікальність як туристського продукту полягає не тільки в тому, що він має свою власну складну інфраструктуру, призначену для розваг, розміщення, харчування, навчання, і своє власне життя, в яку включаються туристи, зустрічаючи на вулицях парку і серед атракціонів різних героїв мультфільмів і художніх фільмів Діснея. Привабливі для туристів сніданки і вечері в оточенні героїв Діснея. Крім того, ні за які гроші не купиш відчуття казки, в якій знаходишся цілодобово;

  ·          Спортивної анімацією (колективні та індивідуальні спортивні ігри, змагання, змагання, аеробіка, шейпінг, йога, танцювальні вечори);

  ·          Готельною анімацією (розважальні, спортивно-оздоровчі заходи, вечори відпочинку, робота Мініклуб, кафе, барів у готелях). Аніматори (частіше всього молоді люди) працюють з туристами постійно, можна сказати, цілодобово. Основне завдання цих працівників - не дати людям скучити.  
 

2. Матеріально-технічна база анімації.

     Матеріальна  база  анімації  в  туризмі  складається  зі спеціально побудованих  або  пристосованих  до  анімаційних потреб  споруд  і  приміщень, необхідних  меблів,  спорядження, реквізиту,  декорацій,  музичних  інструментів, сценічних  костюмів, призів  для  ігор  і  конкурсів,  рекламних  щитів  і  екранів.

     Матеріальна база  дозвілля  включає  також  грошові  кошти  спеціального призначення.

     Технічне  забезпечення  анімаційного  процесу  передбачає наявність  різного роду  технічних  засобів,  механізмів,  автоматів, що  задіяні  у  підготовці  та проведенні  анімаційних  програм. 

     До  їх числа  належать  атракціони,  звуко-  і світлотехнічні комплекси, кіно-відеопроекційна апаратура, системи місцевого радіо і телезв'язку, транспортні засоби (наприклад, карнавальні платформи чи розважальні плавзасоби),  механізми,  що  забезпечують  роботу сцени,  системи  електро-  і водопостачання тощо. 

3. Зародження та  розвиток анімаційних  форм дозвілля.

     Сфера дозвілля, органічно взаємодіючи  із усіма галузями життє¬діяльності античного суспільства, була цілісною, динамічною, регенеруючою структурою. Аксіологічні принципи дозвілля античного соціуму базувались на політичній та особистій свободі учасників дозвілля, пріоритеті полі¬теїстичної релігії та державної ідеології, активному розвитку образотворчої, літературної, драматичної творчості. На думку вчених, саме релігія політеїзму стала вихідним соціально-культурним базисом генези дозвілля Стародавньої Греції та Риму, де антропоморфний політеїзм було представлено стародавніми календарними святами, взаємопов’язаними із соціально-економічними особливостями життєдіяльності соціуму періоду ранньої античності.

     Праці давньогрецьких філософів (Платона, Арістотеля, Епікура, Цицерона, Плутарха, Сенеки та інших) переконують нас у тому, що проблема дозвілля за доби античності не була лише теоретичною. Ціннісну структуру  дозвілля античного суспільства адекватно відображають форми дозвіллєвої діяльності. Невід’ємною частиною дозвіллєвої практики Античного світу стають стадіони, гімназії, палестри, терми, амфітеатри, театри, іподроми, цирки. Серед населення популярністю користуються майданчики для ділових зустрічей, альтанки для відпочинку, площі для зібрань (грецькі агора та римські форуми).

     Узагальнюючи  здійснене нами дослідження, можемо виокремити два типи античного дозвілля: дозвілля “вимушене”, “мимовільне” та дозвілля “непримусове”. Вимушене (або ж мимовільне) дозвілля, тобто таке, що виникає незалежно від бажання та волі учасників дозвіллєвої діяльності, охоплює форми дозвілля, що пов’язані з релігійним культом. Античне суспільство належить до того типу соціальних організацій, важливі ознаки буденного життя яких мають яскраво виражений сакральний характер. Народження, смерть, початок військових дій, заснування нового міста, спільні святкові процесії та трапези, множинність інших подій, супроводжуються жорстко регламентованими ритуальними діями, обов’язковими для кожного повноправного члена громадського колективу. І хоча участь в культових урочистостях передбачає звільнення від щоденної праці, естетичне та інтелектуальне збагачення індивіда, ефективну емоційну розрядку, активне міжособистісне спілкування, коли дні свят сприймаються як дні свободи, виконання сакральних обрядів є безпосереднім і невід’ємним обов’язком кожного громадянина. “Мимовільне” дозвілля диференціюється на свята календарно-міфологічного циклу (Лікеї, Малі та Великі Діонісії, Панафінеї у Греції, Віталії, Флоралії – у Римі) та свята–вшанування, що виникають внаслідок відокремлення обрядових агонів та набуття самостійного значення. Зміцнення в державі верховної влади обумовлює виникнення тріумфів та релігійно-політичних свят (передусім, свят імператорів – феномену Римської імперії). Досить часто такі ігри проводяться за рахунок держави, що суттєво відрізняє їх від видовищ сакрального змісту, або ж організовуються на субсидії чиновників, які мріють про відповідні державні посади.

     Отже, в організації свят–вшанувань неабияку роль відіграє держава, зацікавлена у формуванні відповідних стереотипів мислення та поведінки громадян, формування громадської думки. Таке насадження дозвіллєвих форм призводить до порушення саморегуляції сфери дозвілля і, як наслідок, до виникнення його деструктивних форм.

Найпопулярнішими  формами дозвілля в Античності, що існують поза релігією, є Піфійські  ігри, бенкети, симпосіони, спільні  трапези, читання, соціальні спільноти (колегії, гетерії, релігійні, політичні та філософські об’єднання, школи), гімназії, купальні та терми, харчевні, бібліотеки, портики, приватні сади та парки, вілли.

     Значна  частка дозвіллєвих об’єднань (особливо політичні угруповання, інтелектуальні товариства, гетерії), пропагуючи нові істини, нові моральні постулати та принципи поведінки, що не співпадають із усталеними релігійними та міфологічними уявленнями, кидають виклик тради¬ційному державному ладу, руйнуючи традиційні суспільні зв’язки, або ж відіграють роль альтернативних об’єднань по відношенню до офіційної ідеології.

     Серед різноманітних соціальних спільнот найбільшою популярністю користуються релігійні товариства. І це зрозуміло, оскільки ані політика, ані філософія, що цікавлять передусім еліту  суспільства, не можуть змагатись із найуніверсальнішою соціально–духовною формою буття народу – релігією.

На початку  виникнення та розвитку релігійні союзи  диференціюються на товариства оргеонів (закриті культові об’єднання громадян); товариства фіасів (відкриті та неформальні  об’єднання людей будь–якого походження та соціального статусу) та союзи ераністів (об’єднання, що створювалися задля взаємодопомоги). Однак вже в епоху пізньої класики та раннього еллінізму розбіжності між ними практично знівельовано й вони стають відкритими для людей різного етнічного та соціального походження (рабів, метеків, вільнонароджених). Метою таких спільнот є не лише забезпечення своїм членам необхідної духовної компенсації та матеріальної підтримки, але й “надання можливості для спільного проведення часу та спільних бенкетів”.

Нівелююча сила імператорського режиму руйнує або фальсифікує усі патріархально–етнічні  та полісні зв’язки між людьми. Теплота дружніх почуттів та реальна неофіційна солідарність і приязнь простих людей, сімейні та общинні відносини залишаються лише в колегіях. Провідним у самосвідомості таких груп є відчуття своєї протилежності традиційним, але вже недієвим, чеснотам, ритуалам, нормам поведінки.

     Головними завданнями колегій є влаштування  свят, організація відпочинку, спілкування, допомога у вирішенні буденних проблем. Старший Катон навіть не згадує про  культове їх призначення, говорячи, що чарівність цих трапез полягала не в їжі чи напоях, а саме у спілкуванні з друзями та бесідах з ними. Місцями зустрічей та спільного дозвілля були й харчевні, які відвідували переважно представники нижчих верств населення або ж ті, хто опинився на узбіччі громадського життя. Відкритість подібних закладів, сміливість та відвертість розмов, рівність у спілкуванні призводять до того, що харчевні (як, до речі, й колегії) починають контролюватись державою: Домініціан забороняє їх діяльність, Тиберій надсилає до них своїх спостерігачів, римські імператори та сенат вводять систему дозволів та заборон на функціонування подібних утворень.

Однак, якщо у колегіях переважають простота та людяність відносин, то в інших  новоутвореннях (харчевня, шинок, заїжджий двір) відображені зворотні наслідки кабацької опозиційності: випадковість зустрічей, неста¬більність зв’язків, неповага та цинізм, грубість та розбещеність. Харчевні є не тільки місцями зустрічей та спілкування, але й домами розпусти, збіговиськами для злочинців та розбійників.

     Разом з тим, руйнація традиційних груп та соціальних зв’язків призвела до утворення нових типів спільнот, де роль та вибір супутника визначався думками й почуттями кожної людини. Особливо яскраво такі зміни проявилися у “колегіях простих людей” (collegia tenuiorum). Тобто, саме в Античності дозвілля зароджується та функціонує на двох рівнях: конструктивному і деструктивному. Здійснивши дослідження, можемо дійти таких висновків.

     Античне дозвілля є цілісною, динамічною структурою, яка будується на принципах гармонійного поєднання фізичного та духовного удосконалення людини, пріоритетності світських соціальних інститутів над релігійними, активній участі суб’єктів античного полісу в соціальному та культурному житті суспільства, значимості релігії в античному суспільстві. На відміну від греків, у римлян переважають активні, а досить часто й жорстокі розваги (гладіаторські бої, цькування тварин). Відповідно, й основними архітектурними спорудами для розваг у греків є театр, одеон, стадій, у римлян – амфітеатр та цирк.

     В період розквіту Римської Імперії популярними були поїздки до Греції, Єгипту з метою поповнення знань, задля розваг і лікування.

     Давньоримські уявлення про дозвілля як доповнення до роботи, її функцію домінують  і в сучасний період. Власне рекреація, яка сприймається Серед давньогрецької еліти популярною формою організації дозвілля стали мандрівки як у межах Еллади, так і за її кордонами. Вони пов’язувалися із навчанням, пізнанням прекрасного (твори мистецтва, природні ландшафти тощо), ознайомленням з архітектурою, лікуванням, поклонінням релігійним святиням, участю в різноманітних змаганнях інтелектуального та спортивного характеру.

     На  відміну від давньогрецьких часів, організація власного дозвілля громадянами  Римської Імперії чітко не вказувала  на їх соціальний статус, а сприймалася, швидше за все, саме як час для відпочинку після певної роботи. Римляни інвертували давньогрецький ідеал дозвілля і перетворили його на функцію роботи. Саме в часи існування Римської Імперії закріпилися форми масової відпочинку і рекреації через спортивні змагання, ігри, бої гладіаторів тощо, які забезпечувалися правлячим класом і були розвагою для нього та для нижчих верств давньоримського суспільства. Організоване масове дозвілля стало однією з передумов продуктивної суспільної праці. І сьогодні актуальне гасло, яким керувалися давні римляни у своєму суспільному житті — «хліба та видовищ!».

     Швидше  за все, саме у давніх греків римляни  запозичили любов до подорожей, яка  підживлювалася сформованим імперським світоглядом. Розширення кордонів за рахунок постійних завоювань, усвідомлення величі держави, яка панувала над Середземномор’ям і більшою частиною Європи, спонукали заможних громадян Давнього Риму до подорожей, метою яких було знайомство із новими землями. Не останню роль при цьому відіграло і дорожнє будівництво, якому в Давньому як відпочинок поза постійним помешканням, для західного європейця чи американця давно стала продовженням роботи — обов’язковий і традиційний відпочинок після робочого тижня із виїздом за межі постійного місця проживання (класичний «weekend» передбачає спілкування із природою), щорічна кількатижнева відпустка, яка, як правило, включає відносно тривалу і далеку подорож із певною рекреаційно-туристичною метою в межах країни, а то й за її кордонами.

     Дослідники  естетичного ставлення до природи в епоху античності переконані, що греки і римляни чутливо реагували на її красу, насолоджувалися спокоєм сільських ландшафтів і знаходили у них сховок від міської метушні. Поступово сформувалося стереотипне уявлення про ідеальний ландшафт, важливими елементами якого є розкішний луг, затінений лаврами і в’язами, струмок із прохолодною й чистою водою. Це — куточок, де панує вічна весна, де невідомі дощі й буревії, мороз і спека.

     Таким чином, саме античність дала світові  еталон ідеального місця для відпочинку, що знайшло своє відображення у творах мистецтва, і запропонувала класичну схему організації рекреації, головними складниками якої є втеча від міста, усамітнення і споглядання куточків «дикої» природи. Саме такий підхід у поєднанні із активним відпочинком останнім часом відроджує екологічний туризм.

     Зовсім  іншим духом пронизане ставлення  до природи і дозвілля у ранньохристиянську епоху. Всі помисли людини тієї доби були звернені до прийдешнього світу, до «царства Божого». Вважалося, що гріх закрадається навіть у душу того, хто отримує естетичну насолоду від споглядання природної краси. Тому аскетизм на тривалий час стає моральною поведінковою нормою і сприяє зародженню руху самітників-анахоретів, найбільш характерного для східної гілки християнства на етапі його становлення.

     Середньовічна рекреація була не лише часом відновлення  психофізичної енергії, відпочинку, а й перетворилася на своєрідну соціальну «візитну картку», ставши надзвичайно витратною і показною у своїй розкоші. Наявність вільного часу в індивідуума і його використання для отримання насолоди стали ознаками благородного походження, багатства і влади на противагу «рабському» часові праці.

     Таке  сприйняття вільного часу, певною мірою, характерне і для наших днів. Але воно, переважно, стосується багатої аристократичної верхівки індустріального та постіндустріального суспільств.

     Зовсім  інше етичне підґрунтя дозвілля запропонували  християнські протестантські течії. Духовною основою існування людини проголошується робота і служіння Богу. Відпочинок же розглядається як ледарство і марна витрата часу. Саме ця релігійна доктрина стала невід’ємною етико-моральною нормою в часи промислової революції та формування індустріального суспільства і лишається істинною для значної частини населення й сьогодні.

     Протестантська трудова етика розглядає роботу як основну мету життя, а роль рекреації зводиться до відновлення сил для того, щоб робота могла виконуватися ще краще. Така інтерпретація рекреації стала невід’ємною частиною індустріального і постіндустріального суспільств.

     Власне  трактування проведення вільного часу пропонує і православ’я. Православні релігійні канони відпочинок людини пов’язують із її якомога повнішим відстороненням від мирських проблем і повній віддачі себе служінню та спілкуванню з Богом через систему відповідних інституцій. По суті, увесь свій вільний час православний віруючий має присвячувати своєму духовному збагаченню, точніше, спасінню своєї душі.    
 

     ВИСНОВКИ

     Глобальне зростання і розвиток туризму в усьому світі має великий вплив на зміст і організацію професійного туристської освіти. За оцінками фахівців, в даний час включення анімаційних програм культурно-пізнавального, спортивно-туристського, розважального характеру у зміст туристських маршрутів і поїздок, в роботу готелів підвищує їхній престиж і затребуваність на ринку туристських послуг.

     Розважаючись, людина або група людей задовольняє  свої духовні потреби, оцінює власну особистість, аналізує свою роль у масштабах  різних підсистем. Індустрія розваг ставить своєю метою створення умов розваги тобто сукупності явищ від наявності яких залежить процес розваги. Соціальна спрямованість розвитку індустрії розваг виражається в тому, що вона служить формуванню нових особистих і суспільних потреб, а також прояву і розвитку потреб при сформованих передумовах. Індустрія розваг вирішує багатогранні завдання, сприяє формуванню та розвитку особистості.