Аналіз чинників та шляхи забезпечення підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності на підприємстві

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ  УПРАВЛІННЯ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА

 

ОБЛІКОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ  ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Магістерська  робота

 

на тему: «АНАЛІЗ ЧИННИКІВ ТА ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ»

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 5-го курсу,

групи ЕП-8.12

спеціальності         

7.03050401 «Економіка підприємства»

Нажа Марина Ігорівна

Керівник  Єсипенко А.Д.

Рецензент _______________________

________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2013 р.

ЗМІСТ

Вступ      ……………………………………………………………………….    2

Розділ І. Теоретичні і методологічні основи ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства……………………………………..		4
1.1.	Економічна сутність та значення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства………………………...	4
1.2.	Методологія визначення ефективності фінансово-господарської  діяльності підприємства………………………...	15
1.3.	Інформаційне забезпечення аналізу ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства………………………...	30
Розділ ІІ. Аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності АТ «СГ «ТАС».........................................................................................................		36
2.1.	Загальна характеристика підприємства………………………...	36
2.2.	Аналіз основних економічних  показників діяльності підприємства……………………………………………………..	40
2.3.	Аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства……………………………………………………..	49
Розділ Ш. Шляхи забезпечення підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності на АТ «СГ «ТАС»……………………………….		60
3.1.	Основні напрямки підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності………………………………………..	60
3.2.	Аналіз заходів щодо підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності………………………………………..	66
Розділ ІV. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях на АТ «СГ «ТАС»……………………………………………………………………		83
4.1.		83
4.2.		85

Висновки та пропозиції…………………………………………………………96

Список використаних джерел………………………………………………...   99

Додатки…………………………………………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. В даний час страхування належить до числа найбільш динамічно розвиваються фінансових інститутів економіки.

Кожна людина прагне впевненості  в завтрашньому дні, стабільності в житті, гарантованого захисту та підтримки у скрутних ситуаціях. Тому вивчення страхового ринку і ознайомлення зі страховими компаніями є актуальною темою сучасності.

Сьогодні, СГ "ТАС" - однин з лідерів українського страхового ринку, що підтверджується фінансовими показниками (обсягами капіталу, активів, страхових резервів, страхових премій та відшкодованих збитків). Досягнуті компанією успіхи стали можливі завдяки цілеспрямованості та професіоналізму колективу, значного досвіду роботи, впровадження новітніх технологій, глибокому знанню страхової справи, високої капіталізації, широкій всеукраїнській мережі філій, що дозволяє компанії надавати страхові послуги високої якості, удосконалювати традиційні види страхування та створювати нові страхові продукти у відповідності до потреб сьогоднішнього дня.

Метою дипломної роботи є аналіз показників фінансово-господарської діяльності страхової організації.

 Для досягнення  поставленої мети визначені наступні завдання:

• розкрити основні теоретичні аспекти особливостей проведення аналізу фінансово-господарської діяльності  підприємства;
• обгрунтувати методологію оцінки фінансових результатів діяльності страхових компаній;
• провести оцінку факторів, що впливають на формування і використання прибутку;
• обгрунтувати основні шляхи вдосконалення страхової діяльності та розкрити основні шляхи поліпшення її ефективності.

Об'єктом дослідження виступає фінансово-господарська діяльність АТ «СГ «ТАС»

 Предметом  дослідження даної дипломної роботи є показники фінансово-господарської діяльності страхових організацій.

Обгрунтуванню методології оцінки результатів фінансово-господарської діяльності страхових організацій значну увагу приділили відомі зарубіжні та вітчизняні економісти, до яких відносяться Александрова Т. Г. В «Страхування», Ковальов В. В. Крилов Е. І. В«Методологія аналізу показників фінансової діяльності страхових організацій», Орланук-Малицька Л. А., Щіборщ К. В.В« Аналіз господарської діяльності страхових організацій ».

 При виконанні дослідницької  роботи були застосовані загальновідомі методи аналізу, такі як наукова абстракція, узагальнення, порівняння, способи ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць та інші.

 Основними теоретичними, інформаційними джерелами забезпечення з'явилися праці відомих економістів теоретиків і практиків, як: Савицька Г. В. В«Аналіз господарської діяльності підприємства», Щербаков В. А., Костяева Є. В.В«Страхування», Куликов С. В. В«Фінансовий аналіз страхових організацій», Ковальов В. В. В«Фінанси» та інші, а також звітні дані за фінансовими результатами за 2010-2012 роки.

Практичне значення одержаних  результатів дoзволить дати об'єктивну оцінку фінансово-господарської діяльності підприємства (майнового стану, ліквідності, платоспроможності, ділової активності, рентабельності тощо); виявити фактори, які вплинули на зміну фінансового стану підприємства; здійснити пошук резервів забезпечення, фінансової стабільності підприємства.

Структура дипломної  роботи. Дипломна робота розміщена на 86 сторінках машинописного тексту, в роботі є вступ, чотири розділи, загальні висновки та пропозиції, список використаної літератури, що складається із 58 джерел, в роботі є 16 таблиць та 15 рисунків.

 

 

РОЗДІЛ І

 ТЕОРЕТИЧНІ  І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ  ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

1. Економічна сутність та значення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства

 

Вивчення явищ природи  і громадського життя неможливе  без аналізу. Сам термін „аналіз” походить від грецького слова  „analyzis”, що в перекладі означає „розділяю”, „розчленую”. Отже, аналіз у вузькому плані являє собою розчленовування явища або предмета на складені його частини (елементи) для вивчення їх як частин цілого. Таке розчленовування дозволяє заглянути усередину досліджуваного предмета, явища, процесу, зрозуміти його внутрішню сутність, визначити роль кожного елементу в досліджуваному предметі або явищі [27, с. 6].

Однією з основних задач комплексного економічного аналізу  є виявлення ефективності господарської  діяльності підприємства.

Під ефективністю фінансово-господарської діяльності підприємства розуміють комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва та робочої сили (працівників) за певний проміжок  
часу [6, с. 449].

Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети фінансово-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.

У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно дію чим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

Процес формування результатів  та ефективності фінансово-господарської  діяльності підприємства показано на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Принципова схема  формування результатів та ефективності господарської діяльності [6, с. 450]

Ефективність фінансово-господарської діяльності має поліморфність визначення й застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є виокремлення за окремими ознаками (класифікація) відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання (табл. 1.1).

Відповідні види ефективності виробництва (діяльності) виокремлюються переважно на підставі одержуваних  ефектів (результатів) господарської  діяльності підприємства (організації). У зв'язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих видів ефективності.

Під економічною ефективністю розуміється порівняння отриманих  результатів з наявними ресурсами  і зробленими витратами. Метою підприємства є досягнення максимальних результатів діяльності при оптимальному економічному потенціалі підприємства, відносному скороченні витрат виробництва і звертання і високій культурі обслуговування [33, с. 276].

Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать: обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції; величина одержаного прибутку, рентабельність виробництва (виробів); економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції; продуктивність праці тощо.

Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшенні умов праці та побуту, стану довкіл ля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (безробіття, посилення інфляції, погіршання екологічних показників).

Локальна (комерційна) ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської  чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток).

Коли ж виробництво  продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві зв'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то кажуть про народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефект у сферах виробництва та споживання відповідних виробів (послуг).

Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у  розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяльності підприємства (організації) за певний проміжок часу.

Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні пере ваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) проти інших можливих варіантів.

Абсолютна й порівняльна  ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефективності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період [6, с. 452].

Первинна ефективність — це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів.

Первинна (початкова) ефективність майже завжди примножується завдяки  багато спрямованому та багаторазовому використанню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так звану мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах — дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах стартового вибуху ”, супровідних можливостей та акселерації.

Дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру  поширюється на інші галузі, унаслідок  чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить тривалий час користувалися на підприємствах кольорової металургії).

Резонансний ефект має  місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад одержання синтетичного волокна високої якості уможливило виробництво нових видів тканини, а відтак — нових видів одягу тощо).

Ефект „стартового вибуху”  — це своєрідна „ланцюгова реакція” в перспективі. Він можливий за умови, коли певний „стартовий вибух” стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад — застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).

У процесі створення  будь-яких матеріальних цінностей з'являються  супровідні можливості з певним ефектом. Такі можливості виявляються у вигляді  різних проміжних і побічних результатів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо.

У будь-якій діяльності має  місце також ефект акселерації (від лат. accelero — прискорюю), який означає прискорення темпів поширення  і застосування якогось конкретного  позитивного результату.

Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає в тім, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи того управлінського рішення.

Синергічна ефективність (від гр. synergos — діючий спільно) виражає  такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інновацій на фінансово-економічний  стан суб'єкта господарювання, коли загальний  ефект перевищує суто арифметичну  суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших [6, с. 453].

Економісти кількісно  характеризують економічну ефективність через співвідношення результатів (Р) і витрат (В). Однак, в залежності від вкладеного змісту у величини Р та В змінюється і зміст самої ефективності.

У її основі лежить три  види ефективності, що відрізняються  за методом формування і своєю  значимістю. Проміжна ефективність формується на основі проміжних результатів  і витрат, кінцева ефективність або просто ефективність розраховується на основі кінцевих (головних) показників Р и В, а змішана ефективність — це синтез показників перших двох видів ефективності [31, с. 153].

Рівень економічної  та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання зав дань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Саме таку класифікацію чинників зростання ефективності наведено на рис. 1.2.

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо  чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплато місткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака).

 

 

 

Рис.1.2. Інтегрована модель і класифікація чинників ефективності діяльності первинних суб’єктів господарювання [6, с. 460]

Визначальними напрямами  є [6, с. 459]:

1. прискорення науково-технічного  та організаційного прогресу (підвищення  техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2. підвищення якості  й конкурентоспроможності продукції  (послуг);

3. усебічний розвиток  та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в  системі управління діяльністю (третя  ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх чинників на „тверді” і „м'які” є  до сить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній прак тиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників за позичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається „твердим товаром”, а програмне забезпечення — „м'яким товаром”. За аналогією „твердими” чинни ками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а „м'якими” — ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання [6, с. 461-464]:

1. Технологія. Технологічні  нововведення, особливо сучасні  форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткуванню належить  провідне місце в програмі  підвищення ефективності передовсім  виробничої, а також іншої діяльності  суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організацій них та економічних перешкод між виробництвом продукції (на данням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники — керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи.  Єдність трудового колективу,  раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують  добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7. Методи роботи. За  переважання трудомістких процесів  досконаліші методи роботи стають  достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8. Стиль управління, що  поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику  взаємовідносин між людьми, практично  впливає на всі напрямки діяльності  підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9. Державна економічна  й соціальна політика істотно  впливає на ефективність суспільного  виробництва. Основними її елементами  є: 

а) практична діяльність владних структур;

б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність);

в) фінансові інструменти (заходи, стимули);

г) економічні правила  та нормативи (регулювання доходів  і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів  діяльності);

д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури;

е) макроекономічні структурні зміни;

ж) програми приватизації державних  підприємств (організацій);

з) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.

10. Інституціональні механізми.  Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). Їхню діяльність треба зосередити на:

1) розв'язанні ключових проблем  підвищення ефективності різних  виробничо-господарських систем  та економіки країни в цілому;

2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки має наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури.

12. Структурні зміни в суспільстві  також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) технології, наукові дослідження  та розробки, супроводжувані революційними  проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій);

б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу);

в) масштаби виробництва та діяльності (пере важно за деконцентрації з  допомогою створення малих і  середніх підприємств та організацій);

г) моделі зайнятості населення в  різних виробничих і невиробничих галузях;

д) склад персоналу за ознака ми статі, освіченості, кваліфікації тощо.

Лише вміле використання всієї  системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства.

 

2. Методологія визначення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства

 

Кожна наукова дисципліна має свій предмет та метод (спосіб) дослідження. Термін „метод” походить від грецького „methodos”, що в перекладі означає „шлях до чогось”, тобто знання про те, яким способом, в якій послідовності потрібно розв’язувати ті чи інші завдання. Під методом у широкому розумінні слова слід розуміти шляхи, способи та засоби пізнання дійсності, сукупність органічно пов’язаних принципів та прийомів дослідження різноманітних явищ [7, с. 52].

При аналізі ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства зазвичай застосовуються стандартні методи економічного аналізу.

Під методом економічного аналізу розуміють науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних  прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання. Особливості діалектичного методу полягають у тому, що всі явища, котрі досліджуються, розглядаються у їх взаємозв’язку та русі, зміні та розвитку, при цьому розвиток розуміють як боротьбу протилежностей на засадах об’єктивних законів реальної дійсності.