Аналіз фінансового стану страхової компанії

47

Дипломна роботи

Аналіз фінансового стану страхової  компанії

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                      3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ                    6

1.1.     Економічна суть фінансових станну  страхової компанії              6

1.2.     Система оподаткування страхової організації                              14

1.3.     Характеристика фінансових ризиків як чинники, що впливають на фінансові ресурси страхової компанії                                                  25

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ "УНІВЕРСАЛЬНА"                                                       31

  2.1.   Загальна характеристика фінансово-господарської діяльності СК

         "Універсальна"                                                                                31

2.2.     Аналіз та оцінка фінансово-економічної діяльності компанії     42

2.3.     Оцінка рівня збитковості деяких видів страхування                    48

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ СТАНОМ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ "УНІВЕРСАЛЬНА"         53

3.1. Управління капіталом страхової компанії для підвищення її прибутковості                                                                                            53

3.2. Вдосконалення податкового регулювання страхової діяльності  65

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ                                                              71

ВИСНОВКИ                                                                                             75

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                             78

ДОДАТКИ                                                                                                  83

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ             

1.1.                                    Економічна суть фінансових станну   страхової компанії

Послідовний перехід до ринкової економіки об’єктивно зумовлює зростання потреби у страховому захисті всіх суб’єктів ринку. Реформування всієї системи економічних відносин, соціальних перетворень та трансформаційного зрушення , що відбувається в Україні , надають особливої ваги розв»язанню проблем страхового захисту , спонукають до пошуку дієвих механізмів акумулювання ресурсів страховиків і страхувальників та їх ефективне використання під час реалізації страхової події [10, c.5].

Фінансові ресурси , що забезпечують надійність виконання зобов’язань страхової компанії , складаються насамперед із грошової частини сплаченого статутного фонду і системи страхових резервів. Вони характеризуються значною специфічністю формування та використання [8, c.106].

Однак на думку кандидата економічних наук Єрмошенка А.М. та заступника виконавчого директора Дирекції андеррайтингу та методології Поплавської В.В. , основними чинниками забезпечення платоспроможності , тобто головними фінансовими ресурсами є її гарантійний фонд та вільні резерви як складові власних коштів страховика [33, c.142]. Існують законодавчо визначені вимоги до фінансових ресурсів страховика , які мають бути сформовані за рахунок вкладів засновників і прибутку. Дана структура відображена на рис.1.1:

Рис.1.1. Структура фінансових ресурсів страхової компанії

              Основою формування гарантійного фонду страхової компанії виступає прибуток. На жаль, у законодавчій базі України не встановлено мінімального розміру та особливостей формування гарантійного фонду страхування.

Згідно із Законом України “Про страхування” страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви, які є часткою фінансових ресурсів страховика й резервуються з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності [2, c.328].

Вітчизняні науковці вважають, що страхова компанія поряд з іншими інститутами складає органічний елемент фінансової системи суспільного господарства. Принцип акумулювання та подальшого розподілу значних грошових потоків визначає склад і структуру капіталу страхової компанії. Формування статутного капіталу страхової компанії – це процес залучення фінансових ресурсів, управління їх рухом і трасформацією у конкретні форми капіталу, які здатні забезпечувати його фінансову стійкість у будь-який момент часу. Статутний капітал страховика представлений власним і залученим капіталом [38, c.250].

Нинішній стан страхового ринку України характеризується зростанням чисельності страхових компаній та збільшенням їх статутного капіталу [20,c.115].

Отож, аналізуючи структуру фінансових ресурсів страхової компанії, випливає, що для ефективного функціонування страхової компанії потрібно мати міцну опору: статутний фонд і гарантійний фонд. Відповідно гарантійний фонд формується з прибутку страховика, тому ми вважаємо, що для забезпечення належного ступеня платоспроможності доцільно створити на рівні вітчизняної законодавчої бази мінімальний гарантійний фонд страхових організацій.

Науковець Осадець С.С. вважає, що фінансові ресурси складаються насамперед із грошової частини сплаченого статутного фонду і системи страхових резервів. Тобто, чим більший статутний фонд, тим надійніше може почуватись як страховик, так і страхувальник [46, c.189].

Фінансист Островерха Р.Є. зазначає, що низький рівень капіталізації страхового бізнесу не дає змоги збільшувати власне утримання й підвищувати обсяги відповідальності страховиків. Через незначний розмір статутних фондів, страхових резервів та гарантійного фонду страховиків вітчизняний страховий ринок неспроможний самостійно страхувати сучасні об»єкти, які передаються у перестрахування перестраховикам, зазвичай іноземним.Українські страховики делегують їм до 90% страхової премії зі страхування авіаційних і морських ризиків;ризиків здоров’я осіб,які виїзджають за кордон; до 60%-за “авто каско” та до 50%-під час страхування великих майнових ризиків. Причому,  обсяги перестрахування зростають із розвитком страхового ринку. Тобто, низький рівень капіталізації компаній призводить до переливання коштів з українського страхового ринку на розвиненіші іноземні. З метою прискорення процесу капіталізації страхових компаній доцільно звільнити від оподаткування частину їхнього прибутку, що спрямовується в резерви [49, c.137].

Розкриваючи економічну суть фінансових ресурсів, потрібно конкретно визначити основні їх складові, розмір, призначення. Статутний фонд – головний елемент функціювання будь-якого суб’єкта господарської діяльності незалежно від форми власності. Він є сумою вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності компанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством і статутними документами. Основними вимогами до створення українських страхових компаній, як вже зазначалося, є наявність мінімального розміру статутного фонду, встановленій в сумі, еквівалентній 1 млн. євро (для компаній, створених за участю іноземних юридичних осіб та іноземних громадян – 5 млн. євро) , а для страховика, що займається страхуванням життя – 1,5 млн.євро за валютним обмінним курсом валюти України[25, c.20].

  Важливо, що не менш як 60% статутного фонду має бути внесено у грошовій формі, тобто являти собою ліквідні кошти для виконання зобов’язань перед страхувальниками в разі нестачі спеціальних коштів. Згідно із Законом України “Про страхування” допускається  сплата грошової частини внесків до статутного фонду цінними паперами, що випускаються державою за їх мінімальною вартістю в порядку, визначеному Міністерством фінансів України, але не більш як 25% загального розміру статутного фонду [44, c.109].

Отож, для закріплення на ринку, страхова компанія повинна мати достатньо оплачений статутний фонд, який має являти собою ліквідні кошти для виконання зобов’язань перед страхувальниками в разі необхідності.

Законодавством забороняється використовувати для формування статутного фонду кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит та під заставу, і вносити матеріальні активи [2, c.420].

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов’язань. Такими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також сума нероздільного прибутку. Вільні резерви – це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності.

Вільні резерви як самостійний елемент страхового фонду формується для покриття непередбачуваних витрат за рахунок власних коштів, але вони, як і гарантійний фонд, не враховуються у визначених  законодавством нормативах, що не стимулює страховиків до формування ресурсів, вільних від зобов’язень [30, c.39].

Для забезпечення виконання страховиками зобов’язань щодо окремих видів страхування страховиків можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами (затверджується органом у справах нагляду за страховою діяльністю).

Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внесок власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів [28, c.362].

Міжнародний досвід розрахунку розміру страхових резервів показує, що вони формуються за рахунок страхової премії до визначення фактичної збитковості страхової суми з урахуванням наявності у страховому портфелі страховика видів страхування та терміну дії договору страхування [16, c.117].

З вищесказаного випливає, що для здійснення страхової діяльності страхова компанія повинна мати гарантійний фонд та вільні резерви. Гарантійний фонд формується для додаткового забезпечення фінансової надійності, а вільні резерви – для покриття непередбачуваних витрат.

Одним із видів страхового резерву як фінансового ресурсу є технічні ресурси. Ці ресурси представляють собою показник, який виражає грошову оцінку обов’язків страховика за страховими зобов’язаннями, і одночасно – сума коштів, що є гарантією виконання зобов’язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Технічні резерви дозволяють страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатній для покриття відшкодування всіх збитків за діючими договорами страхування, навіть у випадках припинення надходження премій за цими договорами.

Законодавством України передбачено: резерв незароблених премій, що включає в себе частки від сум надходжень страхових платежів, які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату, а резерв збитків – зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників. Технічні резерви формуються окремо за кожним видом страхування [1, 2001 p.].    Призначення кожного виду технічних резервів різне. Спільним є те, що протягом певного часу в період дії договору страхування вони являють собою кошти страхувальників, а не страховиків і призначені для виплати страхових відшкодувань за договорами страхування, які не минули на звітну дату.

Отож, для забезпечення успішної та безризикової діяльності, страхова компанія повинна містити у складі своїх фінансових ресурсів технічні резерви. Дані резерви призначені для виплати страхових відшкодувань, тобто являють собою недоторкану частину фінансових ресурсів компанії для іншого використання.

На нашу думку, фінансові ресурси страхової компанії необхідні не лише для забезпечення надійності компанії та виконання накладених на неї зобов’язань при настанні страхового випадку. Фінансовими ресурсами потрібно вміти управляти і раціонально використовувати, тобто вигідно інвестувати.

Світовий досвід показує, що страховики є важливим джерелом інвестиційного капіталу. По-перше, це пов’язано з інверсією циклу(оскільки отримання страхової премії передує наданню страхової послуги), а, по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик протягом дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами страхувальника, які акумульовані у страхові резерви.

Крім коштів страхових резервів, страховик має у своєму розпорядженні власні кошти у вигляді вкладів засновників, а також спеціальних фондів, які є сформовані за рахунок прибутку та суми нерозподіленого  прибутку [23,c.281].

Можливість здійснення страхування інвестиційної діяльності випливає із особливостей перерозподілу коштів методом страхування. Специфіка договору страхування дає можливість страховику протягом періоду часу розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестуючи їх у різні сфери.

Кошти страховика, які перебувають у його розпорядженні, є сукупністю резервів, за рахунок яких страховик виконує свої зобов’язання, при настанні страхового  випадку та забезпечує нормальне функціювання компанії. Ці кошти представлені, по-перше, надходженнями страхових премій, по-друге, власними коштами, які можуть використовуватися протягом кількох років [39,c.219].

При інвестуванні коштів необхідно враховувати їх структуру, а також оптимальний термін  інвестування. Потрібно, виходячи з того,  що резерви є коштами страхувальників і, в разі настання страхового випадку, мають своєчасно повертатися їм у вигляді страхового відшкодування, яке може бути й більшим порівняно з внесками за надання страхової послуги [58, №4].

Фінансові ресурси компанії мають бути розглянуті з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. Зазначимо, що це і є основні вимоги до управління фінансовими ресурсами.

В Україні інвестаційні можливості страхових компаній досить обмежені через недовіру населення до дострокових інвестицій та невеликий набір інвестаційних інструментів [59, №11].

На жаль, обсяг ресурсів, які акумулюються українськими страховими компаніями, зовсім невеликий, оскільки невелика фінансова потужність наших страховиків і обсяги їх операцій. Причина передусім полягає у недооцінених ролі і місця страхування з боку держави потенційних інвесторів, які можуть вкладати капітал у створення і розвиток страхових організацій, а також споживачів страхових послуг [52, c.378].

Інвестиційна політика страхової компанії “Універсальна” побудована на принципах безпечності, прибутковості, ліквідності та диферсифікованості, із дотриманності норм законодавства [54, c.99].

Крім коштів страхових ресурсів, компанія має у своєму розпорядженні власні кошти у вигляді вкладів засновників, а також спеціальних фондів, які сформовані за рахунок прибутку та суми нерозподіленого прибутку. Тому кошти “Універсальної”, які перебувають у її розпорядженні, є   сукупністю       ресурсів, за рахунок яких вона виконує  свої зобов’язання при настанні страхового випадку та забезпечує нормальне функціювання компанії [55,c.87].

Безпечність вкладень коштів компанії свідчить про мінімальний інвестиційний ризик, вона може досягатися шляхом диверсифікованості коштів. Що ж до прибутковості активів “Універсальної”, то вона істотна при визначенні загального фінансового результату.

1.2.                                  Система оподаткування  страхової організації

          Система оподаткування є важливим фінансовим важелем регулювання діяльності суб’єктів господарювання. У своїй основі вона має загальні принципи побудови і впливу на фінансово-господарську діяльність господарюючих суб’єктів в умовах ринкової економіки.

              Історія започаткування системи оподаткування страховиків пройшла досить довгий період. Становлення в Україні системи оподаткування почалось з 1991 року. Перший Закон про систему оподаткування в Україні було прийнято 1991 року. Становлення і розвиток системи оподаткування з часу прийняття цього Закону свідчить про недоліки в податковій політиці держави щодо суб’єктів господарювання, зокрема й таких, що працюють на страховому ринку [6, 1996 p.].

              Програма ринкових перетворень, що реалізується в Україні, передбачає вдосконалення оподаткування суб’єктів господарювання. У лютому 1997 року Верховною Радою України прийнято третій варіант Закону “Про систему оподаткування”.

              Отож, вже з 1 липня 1997 року в Україні встановлено особливий порядок оподаткування страхової діяльності [1,2001]. Ця особливість зумовлена такими причинами:

              По-перше, страхових виконує різні за своєю економічною та соціальною спрямованістю операції:

-                     страхові;

-                     інвестиційні;

-                     розміщення тимчасово вільних коштів;

-                     інші.

Із усіх перерахованих вище операцій тільки страхові операції мають відмінне від отримання прибутку цільове спрямування. Їх метою є страховий захист страхувальників.

              По-друге, Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 18 листопада 1997 року виділяє два види страхування:

-                     страхування ризиків;

-                     страхування життя.

Страхування ризиків охоплює майнове страхування і страхування відповідальності.

Облік операцій зі страхування життя фізичних осіб ведеться страховиками окремо [7, c.52].

              Говорячи про систему оподаткування, необхідно вказати, який дохід страхової організації підлягає оподаткуванню. Так, відповідно до пп..7.2.1. п.7.2. ст..7 Закону України від 22.05.1997 р. №283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” зі змінами і доповненнями (далі-Закон №283) для цілей оподаткування доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі – сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховими резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами (крім договорів страхування життя), зменшених премій, сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом та сплачених за договорами перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді [4, 2001].

              Оподатковувані доходи від страхової діяльності (крім страхування життя) страховиків – резидентів оподатковуються за ставкою у розмірі з відсотком від суми валового доходу, одержаного від страхової діяльності.

              Ставка оподаткування в цьому разі не залежить від результатів фінансової діяльності страховика, включається в ціну страхового платежу і набуває для страховика рис непрямого податку.

              Отож, можна зробити висновок, що для страховиків передбачено особливий порядок оподаткування доходів. Це можна пояснити специфікою діяльності страхових організацій, способом отримання доходу, а також  особливістю послуг, які надає страховик. Також не останню роль в оподаткуванні страховиків відіграє законодавство, яке по-різному підходить до оподаткування доходів різних видів страхування.

              Тепер розглянемо, яким чином здійснюється оподаткування доходів страховиків, отриманих від операцій зі страхування життя.

1.                  Згідно із зазначеним вище Законом “Про внесення змін до Закону України  “Про оподаткування прибутку підприємств” не оподатковуються доходи страховиків-резидентів, одержані від операцій зі страхування життя, які передбачають страхову виплату в разі настання таких страхових випадків:

-                     смерть застрахованих;

-                     рішення суду про оголошення застрахованої особи мертвою;

-                     доживання застрахованої особи до закінчення дії страхового договору або досягнення нею віку, визначеного договором страхування, строк дії договору має бути не менше 10 років для осіб, молодших 50 років, та не меншим 5 років – для осіб, котрим  понад 50 років. При цьому часткові виплати страхових сум до закінчення дії договорів страхування не здійснюються [9, c.36].

2.                  У разі дострокового розірвання договору зі страхування життя доходи, отримані страховиком, підлягають оподаткуванню за підсумками податкового періоду, протягом якого відбулося розірвання договору за ставкою 6%.

3.                  Доходи від страхування майнових інтересів, пов’язаних зі здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника  або застрахованого, оподатковується за ставкою 3% [36, c.298].

Крім доходів від страхової діяльності страховики можуть одержувати доходи з інших джерел: прибуток від продажу цінних паперів; доходи від здійснення операцій з оперативного лізингу, оренди землі та приміщень; доходи від торгівлі борговими зобов’язаннями і вимогами у вигляді суми нарахованих відсотків за кредитно-депозитними операціями, доходи у вигляді додатної різниці від перерахунку у гривні іноземної валюти і дебіторської заборгованості в іноземній валюті;доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги і безкоштовно отриманих товарів; доходів від операцій з основними фондами і нематеріальними активами [12, c.154]. Ці доходи оподатковуються в загальному порядку. Тобто об’єктом оподаткування є прибуток, який обчислюється зменшенням валового доходу звітного періоду від зазначених операцій на суму валових витрат і амортизаційних відрахувань при їх здійсненні [19, c.205].

              При цьому до складу валових витрат, пов’язаних з отриманням доходів з інших джерел, не включаються витрати страхової компанії, які мають місце при здійсненні операцій з основною діяльністю (страхування і перестрахування). Тобто потрібно вести як окремий від основної діяльності облік доходів, що надходять з інших джерел. У разі неможливості прямим під рахуванням визначити розмір амортизаційних відрахувань з основними фондами, що використовуються під час здійснення страхової та іншої діяльності, не пов’язаної зі страхуванням, він визначається пропорційно питомій вазі валових доходів від страхової діяльності та валових доходів, не пов’язаних зі страхуванням (перестрахування) у загальному валовому доході [43, c.101].

              При оподаткування прибутку страхових компаній від іншої діяльності застосовується ставка 30%. Податкове зобов’язання страховика-платника податку від діяльності, не пов’язаної зі страхуванням, зменшується на суму сплаченого до бюджету податку на дивіденди [21, c.207-208].

              Окрім вищезазначеного оподаткування страховиків-резидентів здійснюється оподаткування ще й страховиків-нерезидентів. Статтею 13.6 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, передбачено оподаткування доходів нерезидентів, отриманих у формі страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від перестрахування ризиків, у т.ч. страхування ризиків життя на території України та ризиків резидентів за межами України, за ставкою 15% із джерела їх виплати за рахунок таких виплат.

              Доходи нерезидентів, отримані у вигляді страхових внесків, страхових платежів, страхових премій від страхування ризиків на території України, оподатковуються за ставкою 30% із джерела їх виплат за рахунок таких виплат [2, 1999 p.].

              Згідно із Законом України “Про страхування” нерезиденти не можуть здійснювати страхування на території України. Тобто існує неузгодженість у названих законодавчих актах.

              Водночас слід звернути увагу на те, що підвищені ставки оподаткування доходів нерезидентів від страхової діяльності в Україні створюють сприятливі умови для діяльності українських страховиків на внутрішньому страховому ринку [48, c.54].

              Якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, застосовуються норми міжнародного договору. Тому при розгляді питання оподаткування доходів, які отримують нерезиденти з джерелом походження в Україні, мають бути враховані положення угоди про уникнення подвійного оподаткування, укладеною Україною з країною, де нерезидент має постійне місце перебування. Серед країн, з якими Україна уклала міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування, - Велика Британія, Польща, Білорусія, Угорщина, Молдова, Швеція, ФРН, Канада, Словаччина, Данія, Норвегія, Естонія, Вірменія, Казахстан, Нідерланди, Болгарія, Румунія, Литва, Узбекистан, Фінляндія. Крім того, згідно зі ст.7 Закону «Про правонаступництво України» чинні договори СРСР з країнами: Австралією, Бельгією, Індією, Іспанією, Італією, Кіпром, Малайзією, Монголією, США, Францією, Чехією, Швейцарією та Японією [57, c.93].

              Резиденти-страховики, котрі утримують і перераховують до відповідного бюджету податок на доходи   нерезидентів, отримані у вигляді страхових платежів від перестрахування ризиків з території України, зобов’язані надати в державний податковий орган за своїм місцем проживання звіт про утримання і внесення до бюджету податку не доходи нерезидентів (щодо кожного нерезидента окремо) згідно з Порядком надання звітів про утримання і внесення в бюджет податку на доходи нерезидентів, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 16 січня 1998 р. №28.

              Отож, завдяки змінам в оподаткуванні результатів основної діяльності страховиків, тобто переходу до оподаткування валового доходу від страхової діяльності (крім доходи від страхування і перестрахування життя, розширюється самостійність страхових компаній у здійсненні фінансово-господарської діяльності, у формуванні поточних витрат, а отже, і прибутку.