Концепції впливу ЗМІ на громадську думку в сучасній соціології

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..6-9

РОЗДІЛ 1 Теоретичні та практичні аспекти дослідження впливу засобів масової інформації на громадську думку в сучасній соціології…………..10-60

1.1 Генезис дослідження поняття громадської думки……………………..10-30

1.2 Громадська думка як соціальний феномен……………………………..30-42

1.3 Особливості функціонування ЗМІ та методи їх впливу на громадську думку……………………………………………………………………….....43-55

1.4 Концептуальні підходи до впливу ЗМІ на громадську думку………56-60

Висновки до розділу 1……………………………………………..…..….....61-63

РОЗДІЛ 2 Пpoгpама сoцioлoгiчнoгo дoслiдження «Специфіка впливу ЗМІ на громадську думку українського суспільства (на прикладі м. Києва)»…..64-78

2.1 Методологічний розділ програми соціологічного дослідження……64-73

2.2 Процедурний (методичний) розділ програми соціологічного дослідження…………………………………………………………………..74-78

Висновки до розділу 2……………………………………………………….79-80

РОЗДІЛ 3 Розкриття специфіки впливу ЗМІ на громадську думку українського суспільства (на прикладі м. Києва)………………………….81-95

Висновки до розділу 3……………………………..………………………...96-97

ВИСНОВКИ………………………………………………………………....98-102

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….103-108

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність  теми. Із розвитком засобів масової інформації (ЗМІ) можливості інформаційного впливу на громадську думку значно зростають. У сучасному інформаційному суспільстві мас-медіа поступово оформилися в могутній засіб впливу на громадську думку і навіть інструмент її формування.

Сучасна людина живе в інформаційному полі, одержує актуальну інформацію із усіх кутків світу, але тільки ту, яку надають засоби масової інформації. Будь-який суспільний діяч тільки тоді існує для людей, якщо він репрезентований у ЗМІ. Прийнято вважати, що за допомогою мас-медіа можна створювати завісу обману й ілюзії – і ніхто не зможе відрізнити істину від неправди, реальність від підробки.

Усі сфери суспільного  життя споконвічно містять у  собі інформаційно-комунікаційне начало, що проявляється в конкретно-історичних формах взаємодії, спілкування різноманітних суб’єктів суспільних відносин – конкретних людей, соціальних угруповань, інститутів.

Важливого значення в сучасних суспільних процесах набуває  громадська думка як домінуючий клімат, базисна структура поглядів, у  цілому прийнятих у суспільстві. Останній аспект пов’язаний з тим, що думка може бути визначена як громадська тоді, коли її втілення сприймається меншістю, яка її не схвалювала. Така добровільна, хоча і неохоча, згода з волею уряду є ознакою народного уряду, який може добровільно існувати тоді, коли люди погоджуються з цілями й методами уряду, не погоджуючись із ним з конкретних питань. Тільки за цих умов меншість може прийняти правління більшості, знаючи, що консенсус із фундаментальних питань є непохитним, що й забезпечує її виживання.

Створення певної громадської думки через засоби масової інформації, маніпулювання громадською свідомістю і вплив на неї дедалі частіше стає невід’ємною частиною життя демократичного суспільства в тому числі і в Україні.

В цих умовах стає необхідним визначити, який саме вплив засобів масової комунікації на формування громадської думки, яка виступає основою у створенні і функціонуванні багатьох сфер діяльності сучасного суспільства. Роль ефективного використання засобів масової інформації, досягнення оптимального результату виявляється при донесені її до індивіда та суспільства в цілому. Саме це є дуже важливим аспектом розвитку і формування громадської думки, що і обґрунтовує актуальність розгляду даного питання.

Метою даного дипломного дослідження є розкриття на основі теоретичних концепцій сучасної соціології, специфіки впливу засобів масової інформації на громадську думку в Україні.

Досягненню  цієї мети підпорядковане розв’язання  низки дослідницьких завдань.

Зокрема необхідно:

1. Визначити специфіку поняття «громадської думки» в сучасному суспільстві та історичному генезисі.
2. Охарактеризувати особливості функціонування засобів масової інформації та специфіку їх впливу на громадську думку.
3. Вивчити механізми впливу на громадську думку та можливості їх подальшого використання за допомогою ЗМІ. Систематизувати й згрупувати форми та методи прихованого та явного впливу, використовувані в ЗМІ.
4. Визначити умови взаємодії засобів масової інформації і громадської думки в інформаційному просторі українського суспільства.
5. На базі соціологічного опитування з'ясувати ступінь впливу на громадську думку вітчизняних засобів масової інформації.

Об’єкт дипломного дослідження – процес функціонування громадської думки в структурі масової свідомості, його теоретична концептуалізація у соціології та емпіричні вияви в Україні.

Предмет дипломного дослідження – осмислення специфіки впливу засобів масової інформації на громадську думку в Україні в контексті основних концепцій впливу засобів масової інформації на громадську думку в сучасній соціології.

Методи дослідження. Методологічною основою дипломного дослідження є сучасні методи пізнання як загальнонаукові, так і спеціальні: діалектико-матеріалістичний, системний, соціологічний, історичний, порівняльний, структурно-функціональний. При написанні дипломної роботи було використано такі методи дослідження, як аналіз та дослідження літературних джерел, праць вітчизняних та зарубіжних науковців, періодичної та тематичної преси. Важливим є метод аналізу та синтезу опрацьованої інформації, розробка власних висновків та припущень, порівняльний метод, історико-хронологічний, критично-літературний.

Для вирішення  поставлених завдань особливе значення мали власне соціологічні методи: аналіз документів (матеріалів ЗМІ, книг, наукових статей); опитування (у формі анкетування) у поєднанні зі статистичним аналізом емпіричної інформації під час її обробки.

Лише комплексне застосування цих методів може забезпечити  всебічний аналіз даної теми.

Наукова новизна одержаних результатів дипломної роботи полягає в тому, щo здiйсненo кoмплексний аналiз поняття «громадська думка» як соціального феномену та складoвoї сучасних демoкpатичних тpансфopмацiй, з’ясoванi oсoбливoстi цьoгo явища, визначенi oснoвнi супеpечнoстi йoгo утворення та існування в сучаснoму суспiльствi.

Описано специфіку  впливу ЗМІ на громадську думку українського суспільства (на прикладі м. Києва).

Також, визначена роль ЗМІ у формуванні громадської думки, дiсталo пoдальшoгo poзвитку дослідження форм та методів впливу засобів масової інформації на громадську думку. Систематизовані знання про основні концепції впливу ЗМІ на громадську думку.

Практичне значення даної дипломної роботи полягає в тому, що результати проведеного дослідження розширюють і поглиблюють наукові знання про вплив засобів масової інформації на становлення громадської думки та процес функціонування громадської думки в сучасному суспільстві.

Висновки та положення дипломної роботи можуть бути використані в навчальному процесі на соціологічних факультетах вищих навчальних закладів при читанні курсів загальної соціології, соціології масової комунікації, соціології громадської думки та інших спецкурсів.

РОЗДІЛ 1

Теоретичні та практичні аспекти дослідження впливу засобів масової інформації на громадську думку в сучасній соціології

1.1 Генезис дослідження  поняття громадської думки

У XX столітті представники різних наук — філософії, соціології, соціальної психології, публіцистики — виявляють значний інтерес  до проблем громадської думки. Це однак не означає, що останні повністю вирішені в цих роботах. Мабуть, навпаки. Американський соціолог М. Огл, наприклад, заявляв, що стосовно громадської думки на Заході панує хаос. На дванадцятьох дослідників, перейнятих дискусією з питання про громадську думку, віднайдеться дванадцятеро людей, які голосно сперечаються з приводу дванадцяти різних питань [58, с. 22-23].

Г. Дюрент, свого часу директор Британського інституту громадської  думки, визнав, що «громадська думка  не надається описові, вона невловна для визначення, її важко виміряти і неможливо побачити» [7, с. 30].

Так само песимістичним є  висловлювання американською соціолога  Б. Берельсона, котрий, говорячи про  стан вивчення громадської думки  у США в середині 50-х років, зазначав, що відповідні дослідження  основних, фундаментальних проблем не розкривають самої природи явища.

Оцінки західних учених досліджень громадської думки 50-х років не надто відрізняються від оцінок, які дають їхні колеги 20 років  потому. Немає загальноприйнятого визначення громадської думки, заявляв професор журналістики Колумбійського університету (США) В. Ф. Девісон у своїй статті, надрукованій 1969 р. у «Міжнародній енциклопедії соціальних наук». Одначе, продовжував він, сфера використання цього поняття розширюється, і це може означати тільки одне: поняття певним чином зачіпає дійсність.

На Заході поширено також  позитивістське визначення громадської  думки. Один із його прихильників —  Г. Онкен вважає: «врешті-решт, кожен, кого запитали б, знає точно, що означає громадська думка» [17, с. 118].

Та інтерес до громадської думки виник давно. Зародження уявлень про громадську думку відноситься до епохи Античності.

У Древній Греції софісти, будучи прихильниками демократичної  держави, відводили значну роль в  його справах громадській думці. Водночас досить чітко окреслилося декілька основних проблем. Одна з них — проблема «авторства»: хто є суб'єктом феномена, який давньогрецький філософ Протагор визначив як громадська думка. Протагор вважав, що вона — думка більшості населення. Одначе інший давньогрецький мислитель, Платон, твердив: істинно громадською є думка аристократів. Протагор, відтак, наполягав на демократичному поглядові на цю проблему, а Платон — антидемократичному, що узаконював усевладність аристократії, маєтних громадян. Школа Сократа протиставляла народному самоврядуванню аристократичне правління людей мудрих і знаючих. Аристотель стверджував, що думка народу – інструмент, за допомогою якого можна контролювати справи держави і в той же самий час розцінював його як права.

Відома латинська приказка Vox Ppuli - Vox Di (лат. «Голос Народу - Голос Бога»), еквівалент російського прислів'я: «глас народу - глас божий», по всій видимості, з'явилася в період, коли існувала могутня Римська держава. Авторство цього крилатого вислову часто невірно приписується англійському історику XII ст. Вільяму Мальмсберійскому. Інше загальновідоме вживання висловлювання знаходимо в посланні відомого вченого VIII ст. Алкуїна до майбутнього імператора Карла Великого. Лист датується 798 р. і містить наступну цитату латинською: «Nec audiendi qui solent dicere, Vox populi, vox Dei, quum tumultuositas vulgi semper insaniae proxima sit». У перекладі це звучить наступним чином: «І люди не повинні прислухатися до тих, хто каже, що голос народу є голосом Божим, бо неприборканість натовпу завжди межує з божевіллям» [1; С. 662—663].

Н. Макіавеллі в трактаті «Державець» підійшов до багатозначної політичної інтерпретації громадської думки. Це було пов'язано зі спробою вперше в історії дати характеристику політичної свідомості та політичної дії, звернену до конкретного носія політичної влади – нового правителя. Він бачить у народі «велику силу», потужну опору правителя: «... тим правителям, які більше бояться народу, ніж зовнішніх ворогів, фортеці корисні; а тим із них, хто більше боїться зовнішніх ворогів, ніж народу, фортеці не потрібні… Краща з усіх фортець – не бути ненависним народу» [32, с. 86]. При цьому Н. Макіавеллі помічає деякі соціально-психологічні особливості відображення в громадській думці фігури правителя: «... люди здебільшого судять по виду, так як побачити дано всім, а помацати руками – небагатьом. Кожен знає, який ти на вигляд, трохи відомо, який ти насправді, і ці останні не посміють заперечити думку більшості, за спиною якої стоїть держава» [32, с. 97].

У свою чергу, Ф. Бекон звернув увагу на те, що помилкові судження мають певний вплив на суспільні умонастрої, чим можуть користуватися можновладці. Однак поширення забобонів в громадській думці він пов'язував з природженим прагненням людей некритично сприймати суспільні ідеї, з почуттями та думками, що спотворюють пізнання.

На інше джерело існування  різних думок вперше вказав Т. Гоббс, розглядаючи їх як відображення певних соціальних потреб. При цьому він  надавав думкам соціально-практичне  значення, зазначаючи, що дії людей  обумовлені їхніми думками, і що в хорошому управлінні думками складається хороше управління діями людей, що веде до встановлення серед них миру і злагоди [14, с. 221].

Виховну роль громадської  думки вперше відзначив Дж. Локк у своїй роботі «Досвід про людське розуміння». Він писав: «Люди, з'єднуючись в політичні спільноти, відмовляються на користь держави розпоряджатися всією своєю силою, так що не можуть користуватися нею проти своїх співгромадян більше, ніж дозволяє закон країни, проте вони все ж таки зберігають за собою право бути поганої чи хорошої думки про дії людей, серед яких живуть і з якими спілкуються, схвалювати або не схвалювати ці дії. У силу цього схвалення чи неприязні, вони і встановлюють між собою те, що вони мають намір називати чеснотою чи пороком, але ніхто не може жити під гнітом постійної неприхильності і поганої думки своїх близьких і тих, з ким він спілкується» [30, с. 65]. Так, на думку Дж. Локка, громадськість примушує людину до конформізму, використовуючи страх перед ізоляцією. «Основою для нашої згоди є думка інших. Те, що ми називаємо своєю думкою, не належить нам, вироблено не нами, є простим відображенням думки інших. Люди не довіряють новим думкам по тій лише причині, що вони нові, ще не модні, в них не видно істини» [30, с. 127].

Важливим етапом у розвитку уявлень про умови і чинники формування та функціонування громадської думки являються погляди таких французьких просвітителів матеріалістичного спрямування як А.К. Гельвецій і П. Гольбах. Джерело помилок, невідповідних дійсності думок, вони шукали не в пізнавальних можливостях людини, а в соціальному середовищі, умовах життя, які заважають людям виробляти правильне ставлення до явищ і подій. Звідси випливало, що помилки і збочені думки породжуються і підтримуються деспотичною владою і церковною організацією, що здійснюють навмисну дезорієнтацію широких мас народу. Суперечливий характер думок людей про одні і ті ж речі – наслідок їх різного положення в суспільстві, наявності у них протилежних інтересів і обумовлених ними пристрастей. З іншого боку, в схожих інтересах вони бачили джерело однакових оцінок, спільної думки.

Німецький філософ та соціолог, представник Франкфуртської школи Ю. Габермас розглядає громадську думку як сукупність позицій освічених людей – власників, а також позиції людей, групова думка яких претендує на загальну значущість власної політичної декларації.

У своїх працях Габермас твердить, що його погляди є розвитком  тих положень, які були сформульовані  ще у XVIII столітті. Вони ґрунтуються  на понятті «суспільна гласність», «відкритість», за допомогою яких пропонується подолати ізольованість абсолютної монархії, зробити її ідеологію зрозумілою масам. Габермас прямо говорить: його концепція розрахована на те, щоб зберегти панівний приватновласницький господарський механізм.

Публіка, за Габермасом, —  це не народ, не більшість населення, не «всі»: вона складається з тих, хто може резонерствувати на зборах, у кафе й за пивом, у салонах  і на сторінках газет, а саме: із освічених верств населення, яке  володіє власністю. Вони вважають себе носіями істини, і вона повинна бути визнана всіма. Головне завдання їхнього резонерства полягає в тому, щоб «законним шляхом» усунути суперечності в інтересах держави і буржуазного суспільства.

Габермас зазначає: нині не віднайти політичного обґрунтування буржуазній громадськості і гласності, які слід залишити в структурі громадської думки. Ось чому поняття «громадська думка» і є таким популярним — у ньому бачать можливість збереження того, що не вдасться здійснити політичними засобами [8, с. 119-121].

Немає нічого дивного  в тому, що поняття «громадська  думка», за Габермасом, має пряме відношення до поняття «право» і «політика». Справді, якщо громадська думка є свідомим міркуванням освіченої публіки, то вона має, головним чином зміцнювати панування буржуазії, виправдовувати практику застосування права і політики буржуазії.

Цей вплив громадської  думки обґрунтовується тим, що судді  та адміністративні чиновники добираються  з «освічених верств». Маючи за основу чинні закони, ці чиновники водночас «освячують» права і політику буржуазії громадською думкою.

Сам Габермас так  страктовану громадську думку називає «ліберально-буржуазною». Його суб'єктом, нагадуємо, є група приватних осіб, які мають можливість відкритого обговорення і об'єднуються в «публіку» завдяки тому, що володіють власністю і освічені. Між публікою й громадською думкою перебувають мораль і право. Вони утверджуються розумом. Це дозволяє апелювати до нього, перетворюючи справжній об'єкт на анонімний. Апеляція згори розцінюється як свобода преси, а знизу — як загальна доступність, що насправді обмежена бар'єрами приватного володіння.

Мораль, яка  проголошується в такий спосіб, відрізняється  від загальнолюдської моралі. Хто  не погоджується з публікою-резонером, того громадська думка оголошує не просто відступником від норми, але  дуже недоброю людиною чи навіть ворогом.

Політична сутність концепції Габермаса зрозуміла. Громадську думка він розглядає як інструмент у руках панівних класів. Власне, він і не приховує цього, коли надає визначення «публіка» буржуазії, за якою зберігає право оцінювати й пояснювати те, що відбувається в суспільстві. За Габермасом, громадська думка є завжди офіційною, тобто такою, що подається в пресі, решті офіційних джерел інформації [8, с. 201-203].

Інша цікава концепція  громадської думки належить Н. Луману. Відправна точка його висновків  — заперечення будь-якого суб'єкта громадської думки. Луман не раз твердив у своїх працях, що громадська доступність і гласність передбачають одразу кілька тем, які можуть бути в центрі уваги процесу комунікації. Але одночасно комунікувати з кількома темами неможливо, треба вибрати якусь одну. Потрібна увага, яка визначала б, здійснювала цей вибір і уможливлювала обговорення теми з незнайомою людиною в пивниці чи на вулиці. Саме ця тема і визначає зміст громадської думки.

Одначе Луман визнає: замало тільки уваги для формування громадської думки. Він долає цю перешкоду твердженням, що теми живуть у суспільстві своїм життям, їхнє поширення підпорядковане власним, особливим закономірностям. Відтак громадська думка, за Луманом, прив'язується не до окремих індивідів, не до заможних верств, як у Габермаса, а до тем.

На думку Лумана, такий підхід має низку переваг. Він дозволяє говорити про всіх людей однаково, ніби між ними немає певної різниці. Громадська думка, за Луманом, охоплює всіх, і перед нею всі рівні. Відтак Луман демократично пов'язує розходження в громадській думці з розходженням між темами. Одна річ, говорить він, міркувати про інфляцію загалом, інша — про інфляцію, яка шкодить пенсіонерам. Погляди можуть бути протилежними, але громадська думка впорядковує їх, не даючи оцінки, що і є, за Луманом, виявом ліберальності.

Чи має громадська думка  юридичну вагу, залежить від прийняття  рішення, що ґрунтується на увазі  індивіда до теми. Коли щось не привертає уваги людей, то й громадської думки на відповідну тему не слід побоюватися. А коли з'являється посилена увага до чогось, то це означає неузгодженість системи права. Середній рівень уваги — ось що є найважливішим для дослідника.

Коли тема й думка про неї не збігаються, тоді, за Луманом, виникає так зване маніпулювальне моралізування. Наприклад, теми «розрядка» і «заборона на професію» не знайшли однозначного вияву і не всіма сприймаються однозначно. Прихильники однієї думки різняться від прихильників іншої. Між ними виникає конфлікт і може відбуватися боротьба, внаслідок чого висловлені думки одних породжуватимуть неприхильну реакцію з боку інших, які будуть тиснути на своїх супротивників. Тому не існує ніякої нейтральної думки, вона, так чи інакше, пов'язана з оцінками. Думки мають безпосереднє відношення до права, а отже, і до поведінки людей. Думки, які тримаються протягом тривалого часу, породжують відповідно підлаштовані довготривалі форми поведінки людей, освячені правом [31, с. 89-94].

У концепції Лумана наголошується  на змістові громадської думки —  цим вона відрізняється від концепції  Габермаса та інших дослідників. Одначе «тема» Лумана відривається від  суб'єкта, її творця, внаслідок чого його концепція абстрактна. Громадську думку він пояснює індивідуалістично — через увагу, тим самим принижуючи її соціальну сутність. Сказане стосується і трактування Луманом інших аспектів громадської думки.

Поняття громадської думки  як «загального, субстанціонального й істинного», яке відображає «правильні тенденції дійсності» вперше з'явилося в «Філософії права» Гегеля: «Формальна суб'єктивна свобода, яка полягає в тому, що поодинокі особи, як такі, мають і висловлюють свою власну думку, судження про загальні справи і подають ідеї щодо них, проявляється в тій спільності, яка називається громадською думкою». У громадську думку входять «принципи справедливості, справжній зміст і результат всього державного ладу, законодавства та загального стану справ у формі людського здорового глузду», - відзначає Гегель [12, с. 43]. При цьому, він виділив в громадській думці цілий ряд структурних елементів: перший – умови існування громадської думки, другий – об'єкт (зміст) громадської думки, третій – суб'єкт (носій) громадської думки, четвертий – характер судження, що виступає в якості громадської думки, п'ятий – співвідношення «загального» і «особливого» в думках, поєднання і протилежність у громадській думці істини і брехні.

Французькі енциклопедисти (Вольтер, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро та ін), підкреслюючи значущість громадської думки в суспільному житті, заявили, що «думки правлять світом».

Серед дослідників концепції громадської думки кінця ХІХ– початку ХХ ст. вагомий внесок зробив французький соціолог Габріель Тард. У своїй праці «Громадська думка та натовп» (1901 р.) Г. Тард пропонує основи справжнього соціологічного аналізу громадської думки, пориваючи з нормативним підходом до цього феномену. Соціальну основу підйому громадської думки він бачить у появі і розвитку «громадськості», що само по собі є результатом нового способу поєднання людей, який характеризує сучасне суспільство.

Г. Тард описує в негативному  ракурсі традиційні масові рухи, які належать минулому, вони відмирають і на зміну їм приходить нова суспільна група – громадськість. На відміну від натовпу, громадськість існує лише завдяки пресі і для неї. Громадськість діє за посередництва преси, «...вона демонструє себе за її допомогою, нав’язує себе політичним діячам, які стають її виконавцями. Саме це називається силою громадської думки» [47, с. 98].

Соціолог порівнює громадську думку, породжену пресою, із продуктами споживання економічного типу. Він підкреслює тимчасовий характер таких думок, цінність яких не в їх правильності, а в кількісній силі, тобто в кількості індивідів, які в певний момент їх розділяють. Він вважав, що творцем громадської думки є певна публіка з досить рухомими та невизначеними принципами, які коренями своїми сягають в глибинні масові духовно-психологічні процеси.

Наприклад, в соціологічних  словниках громадська думка визначається як «стан масової свідомості, який виражає приховане чи явне ставлення різних соціальних груп до проблем, подій і фактів дійсності» [18, с. 107]. У цьому разі робиться також акцент на гносеологічному аспекті громадської думки як категорії, здатної відображати у специфічній формі дійсність.

Перебуваючи членом певної соціальної групи, індивід формує свої позиції під прямим чи опосередкованим впливом тієї групи, з якою себе ідентифікує. Підґрунтям та результатом уніфікованої позиції групи є соціальні (первинно-психологічні) установки, які тісно пов’язані із соціальними потребами та соціальною оцінкою.

Одними з  перших, хто звернув увагу на те, що і уряд спирається на громадську думку, були Девід Юм і Джеймс Медісон. Перший підкреслює: «Для тих, хто займається політичною філософією, ніщо не здається більш дивним, ніж легкість, з якою багатьма управляють деякі, а також готовність людей свої власні відчуття і бажання підпорядкувати відчуттям і бажанням уряду. Якщо спробувати проаналізувати, яким чином здійснюється таке диво, то ми побачимо, що керуючі не можуть спертися ні на що, окрім думки, крім схвалення. Уряд ґрунтується виключно на думці. І це справедливо як для деспотичних і мілітаристських режимів, так і для вільних і популярних урядів» [38, с. 131-132].

Про прийняття  рішення більшістю, тобто використовуючи громадську думку, А. де Токвіль у книзі «Демократія в Америці» пише: «По мірі того, як громадяни стають більш рівними і більш схожими один на одного, схильність кожного з них сліпо довірятися конкретній людині чи людині певного класу зменшується. Схильність довіряти масі зростає, і громадська думка все більше і більше починає правити світом. За часів рівності люди не схильні довіряти один одному через свою подібність, але та ж сама подібність зумовлює їх готовність проявляти майже безмежну довіру до думки громадськості, бо їм не здається неймовірним висновок про те, що, оскільки всі мають рівні пізнавальні здібності, істина завжди повинна бути на боці більшості» [48, с.57].

До середини XX століття соціологи перейшли від значення конформності конкретного індивіда перед обличчям громадськості до поняття контролю над урядом. Г. Шпайер в статті «Історичний розвиток суспільної думки» вказує на те, що під громадською думкою в даному історичному нарисі розуміються думки з питань, що мають національне значення, які висловлюються вільно і публічно чоловіками, що не входять в уряд, але претендують на право своїми думками впливати або визначати дії, кадровий склад і структуру уряду.

Однак Г. Олпорт у 1937 р. у статті «Назустріч науці про громадську думку» навів приклад дієвості феномена громадської думки – прибирання снігу з тротуару перед власним будинком. Сутність громадської думки він охарактеризував так: «Феномени, що вивчаються під назвою «громадська думка, - це головним чином способи поведінки ... Саме в них виражається ідея, згідно з якою інші діють так само як інші» [7, с. 19].

Е. Росс зробив спробу пояснити причину зміни поведінки людини відповідно до норм суспільства, в якому вона проживає, в продовження думки Дж. Локка, він пише про те, що «…для основної маси людей похвала і осуд їх оточення – рушійна сила життя. Людину робить зовсім беззахисною абсолютна нездатність залишитися незворушним в оточенні ворожих суджень, спрямованих проти неї, - нездатність вести життя, яке не поєднувалася б з совістю, переконаннями і відчуттями його оточення. Лише злочинець чи герой залишається поза впливом того, що думають про нього інші» [37, с. 214].

Аж до наших  днів інтерес до поняття громадської  думки не згасає. Громадська думка розуміється і як спосіб отримання інформації про навколишній світ, і як можливий інститут соціалізації, і. як інструмент адаптації людини до особливостей тієї чи іншої соціальної групи, а також як спосіб впливу на інформаційні потоки соціального середовища.

У психологічних  теоріях громадської думки також  існують різні способи розуміння  цього явища.