Анализ финсостояния

53

ВСТУП

Зміни, що відбуваються в економіці України, припускають істотні коливання у взаємовідносинах між комерційними банками і суб'єктами господарювання. Високий ризик банківської діяльності головним чином пов'язаний з умовами і результатами діяльності його клієнтів.

У підприємств різних форм власності все частіше виникає потреба в залученні позикових грошових коштів для здійснення своєї діяльності та отримання прибутку. І тому вони вимушені залучати позикові фінансові ресурси у формі кредиту.

У процесі надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність оцінки кредитоспроможності позичальників.

Оцінка кредитоспроможності відіграє важливу роль, як для банківської установи, так і для власне позичальника. Метою здійснення оцінки кредитоспроможності позичальника для банківської установи є уникнення кредитних ризиків від неповернення кредиту. Для позичальника – отримання кредиту на найбільш вигідних умовах.

Достовірність оцінки кредитоспроможності позичальника істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом, тому проведення кредитних операцій значною мірою впливає на положення банку. Наслідком систематичних помилок в оцінці кредитоспроможності позичальників може бути погіршення якості кредитного портфеля. У кращому випадку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому – до його банкрутства. Точність оцінки важлива й для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг. Тому тема моєї курсової роботи є актуальною.

Кредитоспроможність є однією з важливих характеристик фінансово-економічної діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Якщо підприємство кредитоспроможне, воно має привілеї перед іншими підприємствами такого ж профілю стосовно залучення інвестицій, вибору постачальників, в підборі кваліфікованих кадрів та отримання кредитів. Таке підприємство не має конфліктів з державою та суспільством, оскільки своєчасно виплачує податки до бюджету, внески до соціальних фондів, заробітну плату - робітникам та службовцям, дивіденди - акціонерам, а банкам гарантує повернути кредити та відсоткову плату за них.

Тому метою даної роботи є висвітлення теоретичних та практичних аспектів аналізу кредитоспроможності позичальника, як основної характеристики фінансово-економічної діяльності підприємства для кредиторів, зокрема банків.

Задачі даної курсової роботи наступні:

- оцінити кредитоспроможність позичальника, висвітлити значення і необхідність,

- проаналізувати методи, які використовуються при оцінці кредитоспроможності,

- дати характеристику об’єкта дослідження,

- проаналізувати показники, що характеризують фінансовий стан позичальника,

- дати комплексну оцінку позичальника,

- запропонувати шляхи удосконалення кредитоспроможності.

В ході написання роботи були використані наступні джерела: підручники, навчальні посібники, статті, законодавчі акти з питань аналізу кредитоспроможності та фінансова звітність ВАТ «АрселорМітал Кривий Ріг» за 2009 та 2010 роки.

Кредитоспроможність позичальника на відміну від його платоспроможності не фіксує неплатежі за поточний період чи на яку-небудь дату, а прогнозує його платоспроможність на найближчу перспективу.

Одним із способів організації кредитних відносин вважається якісна оцінка кредитоспроможності позичальника. В інформації про кредитоспроможність господарств комерційні банки нині мають велику потребу. Їхні прибутковість і ліквідність багато в чому залежать від фінансового стану клієнтів, оскільки зменшення ризику при здійсненні позикових операцій можна досягти тільки на основі вивчення кредитоспроможності клієнтів.

При аналізі кредитоспроможності банки повинні розвязувати такі завдання:

1) оцінити особисті якості керівників і засновників фірми  потенційного позичальника;

2) вивчити фінансово-господарський стан позичальника з точи зору ефективного розміщення і використання власних і залучених коштів;

3) оцінювати можливість і готовність позичальника здійснювати платежі і погашати позики відповідно до умов кредитного договору;

4) оцінити якість, вартість і надійність забезпечення;

5) проаналізувати загальну економічну ситуацію у країні, яка визначає діловий клімат і впливає на становище як банка-кредитора, так і фірми-позичальника (маркетинг): економічної конюнктури, конкуренції з боку інших виробників аналогічного товару, податків, цін на сировину тощо.

Слід розробити і застосувати єдину науково обґрунтовану методику оцінки кредитоспроможності позичальників. Але, виявилось, що єдиного тлумачення цього поняття немає. Це спонукало визначити сутність поняття в економічній літературі. Проаналізуємо деякі з них.

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють його спроможність повністю і в строк розраховуватись за своїми борговими зобов’язаннями.

Кредитоспроможність (credit-worthiness) – система умов, що визначають спроможність підприємства залучати позиковий капітал і повертати його в повному обсязі у передбачені терміни [7].

Кредитоспроможність (credit-worthiness) – спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним чином обслуговувати свій борг.

Кредитоспроможність – це наявність передумов для отримання кредиту, що підтверджують спроможність повернути його [8].

Кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями [3].

Очевидно, етимологія терміна “кредитоспроможність” усе ж не випадкова і варто говорити про кредитоспроможність як про “спроможність”. Звичайно, у визначенні даного поняття суб’єкт неодмінно має бути вказаний і, швидше за все, ним повинен бути “позичальник”, адже у його ролі можуть бути і фізичні , і юридичні особи. Далі, говорити про кредитоспроможність як про здатність “залучати” капітал або як про передумови для “отримання” кредиту не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з точки зору банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника “залучати” кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов’язаннями. Недостатньо точно відображає суть явища і положення про спроможність повертати “капітал” чи “кредит” – позичальник має бути здатним не лише повернути “капітал” чи “кредит”, а й заплатити за користування ним. Тобто, найбільшою мірою відповідає формулювання “розраховуватися за своїми борговими зобов’язаннями”, адже вони передбачають і повернення кредиту, і виплату відсотків, і інші зобов’язання позичальника. Врахуємо також і термін повернення кредиту, тобто не абстрактну “своєчасність”, а “визначений кредитною угодою” строк [9].

Вочевидь, останнє визначення найточніше відображає сутність проаналізованого вище поняття, яке міститься в Положенні Національного банку України “Про кредитування”. Та деякі вчені до даного визначення додають “виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності підприємства”.

Але існує ще один аспект проблеми. Як відомо, свої зобов’язання підприємство може погашати різними видами активів – грошовими коштами, готовою продукцією, товарами тощо. Здатність підприємства виконувати зобов’язання характеризується його платоспроможністю. Тому виникає питання : чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності? Між ними є істотна відмінність: кредитні зобов’язання позичальника перед банком, на відміну від інших, мають погашатися виключно грошовими коштами. Тож для банку, який надає кредит, важливо, щоб позичальник був не лише платоспроможним, а й кредитоспроможним [7].

Зважаючи на викладені вище аргументи, удосконалимо попереднє визначення так: кредитоспроможність – це спроможність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами.

Виникає ще одне запитання: чи всі потоки грошових коштів підприємства можуть розцінюватися банком як потенційне джерело погашення кредитної заборгованості? Очевидно, у такому значенні доцільно розглядати ті потоки грошових коштів, які у майбутньому будуть мати регулярний, а не випадковий характер. Тобто, потенційним джерелом погашення кредитної заборгованості доцільно розглядати потоки грошових коштів, які виникають в результаті звичайної діяльності, а не потоки грошових коштів, що утворюються внаслідок надзвичайних подій [12].

Тобто, кредитоспроможність – це спроможність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Здавалося б, таке визначення – вичерпне і його можна було б застосовувати на практиці. Однак є ще один важливий фактор, не врахувавши якого можна одержати парадоксальний результат. Це конкретні умови кредитування.

Висновок щодо кредитоспроможності позичальника, який фіксується в тих чи інших документах, неодмінно має містити посилання на конкретні умови кредитування, у контексті яких здійснювалася оцінка кредитоспроможності.

Між кредитоспроможністю позичальника та кредитним ризиком банку існує дуже тісний взаємозв’язок. Адже чим вищий рівень кредитоспроможності клієнта банку, тим нижчий рівень ризику неповернення позичальником коштів, узятих у банку. З цього можна зробити висновок, що правильна кредитна політика банку дозволить йому з меншим ризиком здійснювати операції та отримувати максимальний прибуток від розміщення тимчасово вільних коштів.

Отже, враховуючи всі викладені аргументи: кредитоспроможність – це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності [2].

Таке визначення повною мірою відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати.

1.2. Моніторинг рівня кредитного ризику комерційних банків Донецького регіону

Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає у тому, що наданий кредит має бути повернений у чітко обумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішного функціонування комерційного банку. Цілком очевидно, що при наданні будь-якої позики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде її повернуто вчасно, і більше того, чи буде її повернуто взагалі. Звідси випливає, що основним завданням банку при наданні позики є перетворення невизначеності в ризик і його детальний аналіз.

Під кредитним ризиком звичайно розуміють ризик невиконання позичальником початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу і відсотків по ньому у встановленні договором строки.

Стосовно кредитного ризику слід відмітити декілька моментів. По-перше, кредитний ризик входить до обширної області фінансового ризику і тісно пов’язаний у ній і с процентним, валютним, галузевим та іншими ризиками банківської діяльності. Так неповернення кредитів викликає збільшення ризику ліквідності і ризику банкрутства банку. По-друге, кредитний ризик для банку загострюється в зв’язку з тим, що банки позичають не свої власні кошти, а кошти вкладників і кредиторів. По-третє, рівень ризику постійно змінюється. Це відбувається тому, що як банки, так і їх клієнти оперують в економічному, політичному і соціальному динамічному оточенні, де умови постійно змінюються.

Виникнення кредитного ризику пов’язане із цілою низькою факторів. Він залежить від екзогенних факторів (тобто “зовнішніх ”, пов’язаних із станом економічного середовища, кон’юнктурою) і ендогенних факторів (“внутрішніх ”, викликаних помилковими діями самого банку). Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може в певній мірі пом’якшити їх вплив і попередити великі втратити. Велика увага повинна приділятись управлінню кредитним ризиком за допомогою важелів внутрішньої політики банку.

Розглянемо сучасну ситуацію з кредитними ризиками комерційних банків Донецького регіону.

У 2010 році проводилася регіональна банківська конференція, де були підбиті підсумки роботи комерційних банків Донецького регіону. Під час конференції було проаналізовано стан та перспективи розвитку комерційних банків Донецького регіону. Не дивлячись на складну політичну, економічну ситуацію в регіоні були підстави відзначити позитивні зміни в діяльності банківської системи регіону за 2010 рік. Про це свідчить зростання депозитів населення та юридичних осіб, який почався наприкінці 2010 року. Такий факт підтверджує висновки про те, що довіра вкладників до банків поступово повертається. Оскільки в країні зберігалася складна економічна ситуація, вкладники віддавали перевагу депозитам на короткі терміни. За 2010 рік вони зросли на 82,6 відсотка (до 8,7 мільярдів гривень), тоді як довгострокові депозити зменшилися на 44,8 відсотка (до 5,4 мільярдів гривень).

Наприкінці року стало поступово поновлюватися кредитування банками реального сектора економіки. За четвертий квартал кредитний портфель банків збільшився на 0,9 відсотка, але в цілому за рік залишки по кредитах зменшилися на 2,6 відсотка. Основними позичальниками банків і філіалів Донеччини залишалися підприємства торгівлі, які отримали 23,9 відсотка загального об'єму кредитів, та переробна промисловість - 21,4 відсотка. До кінця року питома вага проблемних позик в кредитному портфелі банків досягла 10,5 відсотка проти 2,4 на початок року.

За 2010 рік банки Донецького регіону отримали негативний фінансовий результат на суму 1,2 мільярда гривень, тоді як у 2008-му результат фінансової діяльності, не дивлячись на початок кризи, був позитивним - понад 925 мільйонів гривень. При цьому в Управлінні НБУ в Донецькій області відзначають, що ціла низка банків регіону закінчили рік прибутковими. Серед лідерів були названі “Український фінансовий світ”, “Південкомбанк”, “Унікомбанк”, “Укрбізнесбанк” тощо.

Учасники конференції обговорили чимало актуальних для банків питань, серед яких, зокрема, й   відносини банків з клієнтами. Особливу увагу банкіри приділили питанню взаємин   між кредиторами та позичальниками. В черговий раз піднімалася   тема довіри   населення до банків, а також   питання нормативного та законодавчого регулювання банківської діяльності [21].

Отже, сучасний етап розвитку економіки України висуває перед банками нові складні   завдання. Тому необхідно якнайскоріше відновити довіру населення до банків і забезпечити їх стабільну роботу. А для повернення довіри, на думку банкірів,   потрібна дієва програма економічного розвитку і рішучі кроки, які б дали реальний результат. Також банки вважають, що для того, щоб поліпшити положення в банківській системі України, необхідний тверезий погляд нової влади на економіку країни.

1.3. Досвід побудови методик комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника – юридичної особи

Різноманітність визначень кредитоспроможності позичальника і складність самої її оцінки обумовлюють застосування безліч підходів до рішення даної проблеми.

Існують різні способи оцінки кредитоспроможності. Кожен з них взаємно доповнює один одного. Якщо, наприклад, аналіз цільового ризику дозволяє оцінити кредитоспроможність клієнта у момент здійснення операції тільки на базі однієї позикової операції, то система фінансових коефіцієнтів прогнозує ризик з урахуванням сукупного боргу, середніх стандартів, що склалися, і тенденцій.

Аналіз грошового потоку клієнта не тільки оцінює в цілому кредитоспроможність клієнта, але і показує на цій основі граничні розміри нових позик, а також слабкі місця управління підприємством, з яких можуть витікати умови кредитування і т.п.

Розглянемо детальніше деякі з них.

Метод оцінки кредитоспроможності позичальника на основі системи фінансових коефіцієнтів, які визначаються по балансових формах.

У світовій практиці застосовуються 5 груп таких коефіцієнтів:

1) коефіцієнти ліквідності;

2) коефіцієнти ефективності;

3) коефіцієнти фінансового левериджа;

4) коефіцієнти прибутковості;

5) коефіцієнти обслуговування боргу.

Цей метод, по суті, тільки різною мірою вибірковості фінансових коефіцієнтів використовує, напевно, будь-яка сучасна методика оцінки кредитоспроможності позичальника. У подальшому викладі докладніші зупинимося на окремих її моментах при тій, що проводиться оцінки кредитоспроможності позичальників одним з сучасних банків, а тут лише скажемо, що безліч коефіцієнтів цього методу дозволяють оцінити поточний стан справ позичальника на основі порівняння їх з нормативними критеріями. Позичальники підрозділяються на декілька груп і кредитуються банком з урахуванням номера групи позичальника і специфіки галузі.

Розрахунок таких коефіцієнтів в динаміці може дати комплексне віддзеркалення стану справ позичальника, але оскільки при оцінці кредитоспроможності передбачається посилання відповідних показників в майбутнє, то у зв'язку з цим метод доцільно доповнювати прогнозними оцінками фахівців.

Метод оцінки кредитоспроможності позичальника на основі розрахунку фінансових коефіцієнтів.

На відміну від попереднього даний метод орієнтує банк розглядати не процес здійснення діяльності, а лише фінансовий результат, бо зрештою важливе реальне повернення кредиту.

Таким чином, орієнтуючись на те, щоб побачити результат фінансово-господарської діяльності позичальника, банк тим самим стимулює його на зростання таких показників як валовий комерційний дохід або чистий прибуток. Не можна не побачити, що абсолютні показники є інформацією не тільки про масштаби прибутку, але і про розмір основних невиробничих фондів (амортизація нерухомості), кількість акціонерів (прибуток розподілюваний між працівниками), розмір ризику (відрахування до фонду ризику), загальної величини позикових засобів (сплата відсотків за кредит), а розрахунок відносних показників здатний навіть поглибити даний аналіз і здійснити міжгосподарські порівняння.

Метод оцінки кредитоспроможності позичальника на основі аналізу грошових потоків.

Недоліки вищезгаданих способів в деякій мірі можуть бути подолані, якщо визначати коефіцієнти виходячи з даних про обороти ліквідних засобів, запаси і короткострокові боргові зобов'язання. При правильній ув'язці відповідних оборотів оцінки кредитоспроможності стануть надійнішими. Реалізований такий підхід, може бути через аналіз грошових потоків клієнта, а саме через визначення чистого сальдо різних його надходжень і витрат за певний період (складання притоку і відтоку засобів). Таким чином, грошовий потік визначає здатність підприємства покривати свої витрати і погашати заборгованість своїми власними ресурсами.

Різниця між притоком і відтоком засобів визначає величину загального грошового потоку (ЗГП).

Для аналізу грошового потоку беруться, як правило, дані як мінімум за 3 останніх роки. Якщо клієнт мав стійке перевищення притоку над відтоком, то це свідчить про його фінансову стійкість - кредитоспроможність. Коливання величини ЗГП (короткочасні перевищення відтоку над притоком) говорить про нижчий рейтинг клієнта. Систематичне перевищення відтоку над притоком засобів характеризує клієнта як некредитоспроможного. Позитивна середня величина ЗГП (перевищення притоку над відтоком), що склалася, може використовуватися як межа видачі нових позик, тобто вона показує, в якому розмірі клієнт може погашати за період боргові зобов'язання.

На підставі співвідношення величини ЗГП і розміру боргових зобов'язань клієнта визначається його клас кредитоспроможності. Нормативні співвідношення такі:

I клас -0,75; II клас -0,30; III клас -0,25;

IV,V клас -0,2; VI клас - 0,15.

Аналіз грошового потоку дозволяє зробити висновок про слабкі сторони управління підприємством. Наприклад, відтік засобів може бути пов'язаний з управлінням запасами, розрахунками (дебітори і кредитори), фінансовими платежами (податки, відсотки, дивіденди). Виявлені результати аналізу використовуються для розробки умов кредитування.

Метод оцінки кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику.

Діловий ризик пов'язаний з переривчастою кругообігу фондів, можливістю не завершити ефективно цей кругообіг. Аналіз такого ризику дозволяє прогнозувати достатність джерел погашення позики. Тим самим він доповнює способи оцінки кредитоспроможності ' клієнтів банку.

Чинники ділового ризику пов'язані з окремими стадіями кругообігу фондів. Набір цих чинників може бути представлений таким чином:

1. Надійність постачальників.

2. Диверсифікованість постачальників.

3. Сезонність поставок. Тривалість зберігання сировини і матеріалів (чи є товар швидкопсувним).

4. Наявність складських приміщень і необхідності в них.

5.Порядок придбання сировини і матеріалів (у виробника або через посередника).

6. Чинники екології.

7. Мода на сировину і матеріали.

8. Рівень цін на цінності, що придбаваються, і їх транспортування (доступність цін для позичальника, небезпека підвищення цін).

9. Відповідність транспортування характеру вантажу.

10.Ризик введення обмежень на вивіз і ввезення імпортної сировини і матеріалів.

Більшість перерахованих чинників може бути формалізоване, тобто для них можуть бути розроблені бальні оцінки.

Залежно від кількості врахованих чинників і прийнятої шкали розробляється таблиця визначення класу кредитоспроможності позичальника на основі ділового ризику- таблиця 1.1.

Прогнозні методи оцінки кредитоспроможності.

Більшість використовуваних методів оцінки кредитоспроможності орієнтована на аналіз минулого стану позичальника. Проте, при визначенні кредитоспроможності часто говорять не про поточну, а про майбутню платоспроможність підприємства.

Таблиця 1.1

Класи кредитоспроможності позичальника на основі ділового ризику

Прогнозні методи оцінки кредитоспроможності.

Більшість використовуваних методів оцінки кредитоспроможності орієнтована на аналіз минулого стану позичальника. Проте, при визначенні кредитоспроможності часто говорять не про поточну, а про майбутню платоспроможність підприємства.

Як додаткові методи оцінки кредитоспроможності можна використовувати різні методи прогнозування можливого банкрутства підприємств. Для експрес-аналізу потреба в застосуванні різноманітних прийомів і методів прогнозування відпадає, тому зупинимося на 3 основних:

- розрахунок індексу кредитоспроможності;

- використовування системи формалізованих і неформалізованих критеріїв;

- прогнозування показників платоспроможності.

Приведена методика має один, але вельми серйозний недолік : її можна розглядати лише відносно крупних компаній, котируючих свої акції на біржах.

Будь-яке прогнозне рішення є суб'єктивним, а розраховані значення критеріїв носять швидше характер інформації до роздуму. Рішення в однокритерійній задачі простіше, ніж в багатокритерійній, але і там і тут є свої плюси і мінуси. Використання системи формалізованих і неформалізованих критеріїв дозволяє врахувати не тільки дані бухгалтерського обліку, звітності, але і додаткову інформацію.

Інші методи оцінки кредитоспроможності. Якщо розглянуті методи в тому або іншому ступені застосовуються в українській банківській практиці, то за кордоном оцінка надійності здійснюється, як правило, за допомогою декількох ключових позицій.

У США застосовується правило п'яти "сі" (ключові слова починаються на "сі"):

- характер (character) - особа позичальника, його репутація в діловому світі, відповідальність, і готовність виконати узяті зобов'язання;

- фінансові можливості (сарасity) - здатність погасити узяту позику за рахунок поточних грошових надходжень або від продажу активів;

- майно (сарital) - величина і структура акціонерного капіталу підприємства;

- забезпечення (соllаtеrаl ) - види і вартість активів, пропонованих як застава при отриманні кредиту;

- загальні умови (conditions) - стан економічної кон'юнктури і інші зовнішні чинники, здатні зробити вплив на положення позичальника(наприклад, зміна податкового законодавства і т.п. ).

Легко помітити, що і "5 сі" не позбавлені недоліків. Названі показники, за деяким винятком, не можуть бути виражені безпосередньо в цифрових величинах; Значить, і тут виникають проблеми надійності аргументування на користь того або іншого висновку. Багато показників розраховуються виходячи з даних про залишки, а не обороти.