Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Аналіз активів

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….. 3

РОЗДІЛ 1

ТЕРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ СКЛАДУ МАЙНА ПІДПРИЄМСТВА ТА ДЖЕРЕЛ ЙОГО УТВОРЕННЯ…6

1.1. Основні напрями ,завдання, інформаційна база та методи аналізу динаміки складу і структури пасивів підприємства……………………………6

1.2. Фактори впливу на стан об’єкта дослідження …………………………….9

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ДИНАМІКИ СКЛАДУ І СТРУКТУРИ ПАИСВІВ БАЛАНСУ …...13

2.1 Загальна оцінка пасивів підприємства ………………………….…………13

2.2 Аналіз руху джерел власних коштів ……………………………….………18

2.3 Аналіз руху джерел позичених коштів……………………………………..21

2.4 Аналіз залучення і використання додаткових фінансових ресурсів……..31

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА…39

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….. 43

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….44

ДОДАТКИ

ВСТУП

Всі підприємства сфери матеріального виробництва в умовах ринкової економіки здійснюють свою діяльність на засадах комерційного розрахунку. Це таке господарювання, яке передбачає порівняння витрат і результатів діяльності в грошовій формі, одержання максимуму прибутку при мінімумі витрат. Суть комерційного розрахунку зумовлює специфічні вимоги до організації фінансового господарства підприємства, яке має зважати на те, що суб'єкти господарювання у ринковій економіці володіють не уявною, а дійсною фінансовою незалежністю і що вони несуть реальну економічну відповідальність за ефективність свого функціонування, своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, банками, іншими діловими партнерами, а також перед державою. Здатність підприємства успішно діяти в умовах комерційного розрахунку знаходить своє відображення у його фінансовому стані. У ньому знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, в тому числі й роботи з управління фінансовими ресурсами, тобто фінансової роботи. Бо, як уже зазначалося, для отримання доходу, прибутку підприємство повинне на належному рівні, з найменшими витратами організувати виробництво, збут продукції, раціонально розпорядитися наявними власними і позиковими ресурсами, тими ресурсами, які воно одержує, реалізовуючи новостворену вартість.

Фінансові ресурси як важливий чинник ефективного функціонування підприємства (галузі) посідають значне місце в управлінні виробництвом. Фінансові служби покликані постійно забезпечувати фінансовими ресурсами процеси виробництва й реалізації продукції, домагатися найраціональнішого використання фінансових ресурсів, слідкувати за додержанням у всіх ланках виробництва й усіма функціональними підрозділами підприємств фінансової дисципліни. Фінансова дисципліна включає в себе обов'язок підприємств і посадових осіб дотримуватися режиму економії у використанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, норм і нормативів витрат, затверджених фінансових планів, а також виконання зобов'язань перед державним бюджетом, банками, постачальниками і споживачами, іншими контрагентами. Як правило, фінансова робота на підприємстві організовується фінансовим відділом, що є самостійним структурним підрозділом. Керівник цього відділу безпосередньо підлягає керівникові підприємства і разом з ним несе відповідальність за фінансову дисципліну і фінансовий стан підприємства, представляє підприємство у фінансових, кредитних та інших органах. На невеликих підприємствах, де немає самостійного фінансового відділу, цю роботу виконує фінансовий сектор (бюро, група), що створюється у складі бухгалтерії, фінансово-збутового відділу чи іншого підрозділу підприємства, керівник якого в такому разі несе відповідальність за фінансову роботу підприємства.

На підприємствах зі значним обсягом зовнішньоекономічних зв'язків створюється група (сектор) валютних розрахунків і валютного регулювання.

Контроль за використанням фінансових ресурсів може бути ефективним, якщо він охоплює всі ланки фінансової діяльності підприємства: формування витрат на виробництво, надходження виручки від реалізації, використання грошових нагромаджень, формування й використання коштів на створення основних і оборотних засобів. Причому цей контроль має бути безперервним і доповнюватися комплексним аналізом фінансового стану підприємства.

Для виконання своїх функцій з управління фінансовими ресурсами і контролю за їх раціональним використанням фінансова служба підприємства виконує необхідні розрахунки й на їх основі вносить обґрунтовані пропозиції керівництву підприємства про розподіл наявних фінансових ресурсів між виробничими структурними підрозділами (цехи, дільниці, бригади основного і допоміжного виробництва), функціональними службами (відділи матеріально технічного постачання, збуту, головного механіка, головного технолога тощо); розробляє поточні та оперативні фінансові плани та інші планово-фінансові документи; вишукує резерви збільшення прибутку й надходження інших фінансових ресурсів для забезпечення потреб підприємства у коштах на фінансування виробництва, капітальних вкладень, соціально-культурних потреб; здійснює контроль за виконанням показників фінансового плану підрозділами й підприємством у цілому, а також за недопущенням використання фінансових ресурсів на непродуктивні витрати; організовує партнерські відносини з комерційними банками; здійснює оперативний контроль за надходженням грошових коштів у ході реалізації підприємством своєї продукції, послуг, за своєчасним вирішенням суперечок у сфері розрахунків з покупцями

Аналіз показників фінансової стійкості проведемо на основі праці підприємства ЗАТ “Запоріжукрчермет”, чий баланс станом на 31 березня 2007 року, а також фінансові результати приведені у додатку.

РОЗДІЛ 1

ТЕРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ СКЛАДУ МАЙНА ПІДПРИЄМСТВА ТА ДЖЕРЕЛ ЙОГО УТВОРЕННЯ

1.1. Основні напрями ,завдання, інформаційна база та методи аналізу динаміки складу і структури пасивів підприємства

Фінансовий стан підприємства визначається сукупністю параметрів, які виражають наявність, доцільність розміщення та ефективність використання фінансових ресурсів, реальні та потенційні фінансові можливості. Він є синтетичним показником, який впливає на ефективність господарської діяльності підприємства. У свою чергу фінансовий стан підприємства прямо залежить від результатів його діяльності. Якщо господарська діяльність с прибутковою, то утворюються додаткові джерела засобів, які в кінцевому результаті сприяють зміцненню фінансового стану підприємства. Брак або неправильне формування і використання пасивів може виявитися головною причиною несвоєчасності оплати заборгованості перед постачальниками за одержану сировину та матеріали, неповного та неритмічного забезпечення необхідними ресурсами, а отже, й погіршення результатів виконання підприємством своїх зобов'язань перед найманими працівниками, власниками та державою.

Аналіз фінансового стану починається з оцінки активів і пасивів балансу. Як відомо, в активі балансу в узагальненому грошовому вираженні показані стан і розміщення засобів підприємства, в пасиві – джерела їх утворення.

За П(С)БО основні елементи фінансової звітності, що безпосередньо пов'язані з оцінкою фінансового стану, трактуються наступним чином:

- актив – це ресурс, контрольований підприємством у результаті минулих подій, від якого очікується надходження майбутніх економічних вигод підприємству;

- зобов'язання - теперішня заборгованість підприємства, що виникає внаслідок минулих подій, від погашення якої очікується вибуття ресурсів із підприємства, які втілюють у собі майбутні економічні вигоди. Зобов’язання – це зовнішня заборгованість суб'єкта господарювання, тобто зобов’язання перед банками, державою, постачальниками та працівниками;

- власний капітал - залишкова частка в активах підприємства після вирахування всіх його зобов'язань. Власний капітал - це внутрішня заборгованість (зобов'язання) суб'єкта господарювання перед його власниками.

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. Стійкий фінансовий стан передбачає здатність підприємства функціонувати та розвиватися, належний рівень ліквідності та фінансової стійкості; забезпеченість власними оборотними засобами та ефективне використання наявних ресурсів.

Право власності має три форми свого прояву — право володіння, право користування і право розпорядження. Визначальним є право розпорядження. На практиці при складанні балансу згідно з інструкцією про порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту підприємства право власності на майно реалізується не в усіх притаманних йому формах. Так, за статтею «Основні засоби» орендні підприємства відображають як власні, так і взяті в оренду цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, а також взяті у фінансову оренду основні засоби. Звичайно, орендні підприємства мають право володіти та користуватися орендованим майном, але не мають права вільно розпоряджатися ним. Проте навіть це неповне право дає суб'єктам власності можливість реалізувати її економічну суть— здійснювати привласнення результатів, пов'язаних з використанням майна. Водночас, Комітет з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку зазначає, що право власності не є суттєвим при визнанні активу в балансі. Головним є те, що підприємство контролює вигоди, отримані від використання цього майна, та переймає ризики, пов'язані з активом.

Безумовно, щоб підприємство нормально функціонувало, необхідна наявність певних засобів і джерел. Основні виробничі засоби, що складаються з будівель, споруд, машин, обладнання та інших засобів праці, які беруть участь у процесі виробництва, є найголовнішою основою діяльності підприємства. Без їх наявності навряд чи могло б що-небудь здійснитися. Природно, що для нормального функціонування кожного підприємства необхідні не тільки основні засоби, а й оборотні засоби, які являють собою передусім грошові засоби, які використовуються підприємством для придбання оборотних засобів і засобів обігу.

Основними джерелами інформації для розгляду і аналізу даної теми є баланс підприємства (форма №1), звіт про фінансові результати (форма №2).

1.2. Фактори впливу на стан об’єкта дослідження

Сьогодні, нажаль, більшість підприємств не можна характеризувати як стабільними та такими, що мають стійкий фінансовий стан. Саме в такий час особливо гостро постає питання аналізу та дослідження фінансового стану підприємства, пошуку нових підходів до цієї проблеми. Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Отже, фінансовий стан можна характеризувати з позиції його ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності, прибутковості, ділової активності та оборотності.

Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками ліквідності й платоспроможності. Розрізняють поняття майнової (абсолютної) ліквідності та фінансової (відносної) ліквідності. Майнова (абсолютна) ліквідність означає здатність активу трансформуватись у кошти. Ступінь ліквідності активів визначається тривалістю часу, необхідного для цієї трансформації.

Фінансова ліквідність означає готовність і спроможність підприємства виконувати свої зобов'язання у повному обсязі й у встановлені кредитною угодою строки. Це визначається політикою підприємства щодо збереження ліквідності, основне завдання якої — уникнення неліквідності і неплатоспроможності завдяки пошуку в необхідних обсягах резервів коштів та інших ліквідних активів.

Суттєвою ознакою ліквідності є формальне перевищення (у вартісній оцінці) оборотних активів над короткостроковими пасивами. Водночас варто уникати ситуації збереження залишків коштів та інших резервів високоліквідних активів на довгий термін поза виробничим процесом, бо це призводить до зниження рентабельності виробництва. Про погіршення можливостей ліквідності компанії свідчить збільшення іммобілізації власних обігових коштів та появи неліквідів: простроченої дебіторської заборгованості, векселів одержаних, прострочених тощо. У таблиці розкрито фактори, які впливають на збільшення або зменшення ліквідності підприємства.

Таблиця 1.1.

Фактори впливу на ліквідність підприємства.

Фактори, що впливають на збільшення ліквідності	Фактори, що впливають на зменшення ліквідності
одержання довгострокового кредиту	погашення довгострокових позик
інвестування капіталу	грошові виплати
Прибутки	збитки
амортизаційні відрахування	податки на дохід від дооцінки активів
скорочення дебіторської заборгованості	інвестиції в основні засоби
скорочення запасів	збільшення дебіторської заборгованості
повернення наданих позик	погашення короткострокових кредитів
продаж необоротних активів	використання резервних фондів

Платоспроможність підприємства відбиває наявність у нього коштів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків за кредиторською заборгованістю, що потребує негайного погашення. Характерними ознаками платоспроможності підприємства є наявність у нього достатніх коштів на розрахунковому рахунку та відсутність простроченої кредиторської заборгованості. Про неплатоспроможність свідчать такі статті у звітності: "Збитки", "Кредити і позики, не погашені в строк", "Прострочена кредиторська заборгованість", "Векселі видані, прострочені". Іншим індикатором фінансового стану підприємства являється його стійкість. Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси і витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись зі своїми зобов¢язаннями. Поняття фінансової стійкості підприємства тісно пов¢язане із поняттям його перспективної платоспроможності. Її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу.

Фінансова стійкість - це визначений стан рахунків підприємства, що гарантує його постійну платоспроможність. Знання граничних меж зміни джерел засобів для покриття вкладень капіталу дозволяє генерувати такі потоки господарських операцій, що ведуть до поліпшення фінансового стану підприємства, до підвищення його стійкості.

У ринкових умовах, коли господарська діяльність підприємства і його розвиток здійснюється за рахунок самофінансування, а при недостатності власних фінансових ресурсів - за рахунок позикових засобів, фінансова стійкість підприємства є важливою аналітичною характеристикою.

Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті проведення об¢єктивного аналізу величини та структури активів та пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності.

Загальновідомо, що абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, у тім числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливими показниками фінансового становища підприємства, наявних тенденцій його розвитку. Однак вони не можуть характеризувати рівень ефективності господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку отримає те підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої та матеріалізованої праці, більше виробляє та реалізує продукції (робіт, послуг). Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами.

Як доводить практика, фінансовий стан більшості підприємств України не можна охарактеризувати “стійким” та “стабільним”. Для того, щоб визначити причини даної тенденції, необхідно визначити головні причини та проблеми, з яким сутикається сьогоднішнє підприємство.

Так, основні проблеми, з якими зіштовхуються і які не можуть вирішити більшість неблагополучних промислових підприємств, а також головні причини їх виникнення запропоновані на рис.1.1. (в успішних підприємств проблеми багато в чому схожі, однак такі підприємства володіють здатністю і потенціалом для їх подолання).

Рис.1.1. Проблеми втрати фінансової рівноваги, з якими можуть зіштовхнутися підприємства та причини їх появи.

Ще декілька років тому не існувало детальної загальноприйнятої, офіційної методики оцінки фінансового стану промислового підприємства. Однак, нещодавно було проведено спроби створити систему показників, які б забезпечували однозначність підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ДИНАМІКИ СКЛАДУ І СТРУКТУРИ ПАИСВІВ БАЛАНСУ

2.1 Загальна оцінка пасивів підприємства

Аналіз структури пасивів підприємства проводиться за даним балансу. Для цього визначаються зміни в їх складі, структурі та надається їх оцінка. За даними Додатку 1 проаналізуємо склад і структуру пасивів підприємства (табл. 2.1).

Дослідження структури пасиву балансу дозволяє встановити одну з можливих причин фінансової стійкості (нестійкості) підприємства. Так збільшення частки власного капіталу за рахунок будь-якого із джерел сприяє посиленню фінансової стійкості підприємства. При цьому наявність нерозподіленого прибутку може розглядатися як джерело поповнення оборотних засобів і зниження рівня поточної кредиторської заборгованості.

За даними на кінець періоду відбулося збільшення власного капіталу на 7389.1 тис. грн.. тобто на 28,17 %. Найбільшу питому вагу займає нерозподілений прибуток (відповідно 59,58 % і 67.51 %), тобто відбулося збільшення розміру прибутку на 7,93 п.с. Розмір статутного капіталу не змінився і становить 5852.2 тис. гри., хоча змінилася його питома вага у власному капіталі і відносно загальної суми джерел майна підприємства. Так зменшилася питома вага статутного капіталу у власних джерелах з 22,3 І до 17,41 %. Розмір резервного капіталу не змінився, але також відбулося зменшення його питомої ваги у власних джерелах, що спричинено збільшенням розміру нерозподіленого прибутку підприємства.

Щодо забезпечення наступних витрат і платежів, то відбулося збільшення цільового фінансування на 135,8 тис. гри.

Відсутність довгострокових зобов'язань може бути як позитивною, так і негативною тенденцією залежно від характеру обраної підприємством стратегії розвитку.

У поточних зобов'язаннях підприємства найбільшу питому вагу займає кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги відповідно 53,34 % і 42,2 %. Збільшилася кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги на 319.І тис. грн. або на 9,02%. зменшилася заборгованість перед фондами соціального страхування на 99,7 тис. гри., що є позитивною тенденцією. Збільшення на 44.1 тис. гри. заборгованості з оплати праці є негативним і потребує більш детального аналізу за первинними документами підприємства. Зменшилася на 179,5 тис. гри. сума векселів виданих, то с позитивною тенденцією погашення заборгованості за векселями. Загалом сума поточних зобов'язань зменшилася на 1154,4 тис. гри., що пов'язано, з погашенням заборгованості за короткостроковими кредитами та погашенням векселів виданих.

Оцінка змін, які відбулися в структурі джерел, може бути різною з позиції Інвесторів і з позиції підприємства. Для інвесторів ситуація більш надійна, якщо частина власного капіталу у клієнта більше 50 %, що виключає високий фінансовий ризик. Підприємства, як правило, зацікавлені наявності залучених коштів. Отримавши позикові кошти під менший відсоток, ніж рентабельність підприємства, можна розширити обсяги виробництва, підвищити прибутковість власного капіталу.

Залучення позикових коштів в оборот підприємства - нормальне явище, що сприяє тимчасовому покрашенню фінансового стану за умови, якщо кошти не заморожуються на тривалий час в обороті та своєчасно повертаються. В іншому випадку може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що призводить до виплати штрафів, застосування санкцій і погіршення фінансового стану.

2.2 Аналіз руху джерел власних коштів

Аналіз стану дебіторської та кредиторської заборгованості має велике значення, їх розмір має значний вплив на фінансовий стан підприємств. Небезпечним є стрімке накопичення взаємних валових боргів між підприємствами, які призводять до необґрунтованого банкрутства багатьох підприємств.

Особливе значення має аналіз і управління дебіторською та кредиторською заборгованістю в умовах інфляції, оскільки така іммобілізація власного оборотного капіталу стає найбільш невигідною для підприємств, тому що більшість з них відчувають гостру нестачу оборотного капіталу. Оскільки кредиторська заборгованість одного економічного суб'єкта є дебіторською іншого, то алгебраїчна сума кредиторської та дебіторської заборгованості для всієї економіки могла б дорівнювати нулю. Однак на підприємствах України кредиторська заборгованість є більшою за дебіторську. Основними причинами цього є:

- кредиторська заборгованість оцінюється за повною ринковою ціною, тоді як дебіторська - за витратами;

- до суми кредиторської заборгованості включено заборгованість перед бюджетом, державними цільовими фондами та з ви
плати заробітної плати.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності визначаються П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість». Дебіторською заборгованістю вважають суму заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Уся дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову й поточну. Відповідно до п. 6 П(С)БО 10 у разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та/або їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у періоді ЇЇ нарахування.

Довгострокова дебіторська заборгованість — сума дебіторської заборгованості, яка не виникає у ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість — сума дебіторської заборгованості, яка не виникає у ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, щодо якої існує невпевненість у її погашенні боржником, називається сумнівним боргом. Поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість у її неповерненні боржником або за якою минув строк позовної давності, — це безнадійна дебіторська заборгованість.

Оскільки виробництво продукції на підприємстві відбувається за індивідуальними замовленнями, то переважна більшість потенційних покупців, мають змогу вчасно розрахуватися за неї.

Аналіз складу та структури дебіторської заборгованості підприємства наведено в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Аналіз складу та структури дебіторської заборгованості

Розрахунки з дебіторами	2005 рік		2006 рік		Відхилення від 2007 року
Розрахунки з дебіторами	Сума, тис. грн.	%	Сума, тис. грн.	%	+/-	%
За товари, роботи і послуги (чиста реалізаційна вартість)	5327,2	67,31	7301,0	24,32	+5300	+265
3 бюджетом	1049,2	13,26	1613,2	5,373	+1579	+61,3
За виданими авансами	-	-	-	-	-	-
Інша поточна дебіторська заборгованість	1538,4	19,43	2110,6	70,31	+7375,4
Разом	7914,8	100	30024,8	100	+17300,8	+135,97

З наведеної таблиці видно, що на підприємстві за період 2005 - 2007 рр. відбулося збільшення суми дебіторської заборгованості на 17300,8 тис. грн, або більш як на третину, порівняно з 2005 р. Збільшення дебіторської заборгованості може виникати внаслідок збільшення обсягів відвантаження продукції, проте збільшення доходу від реалізації (18 064 тис. грн —2005 р., 17833,7 тис. грн — 2006 р., 25128,4 тис. грн. — 2007 р.) дає підстави говорити про поліпшення ефективності управління дебіторською заборгованістю. Протягом періоду, що аналізується, найбільш суттєво зменшилася дебіторська заборгованість з розрахунків за товари, роботи і послуги як в абсолютній сумі (на 5300 тис. грн.), так і за часткою в розрахунках з дебіторами (на 265 %).

Протягом періоду, який аналізується, у структурі дебіторської заборгованості спостерігалося зростання частки іншої поточної дебіторської заборгованості на 122,5 %. Ця стаття складається із заборгованості з розрахунків з підзвітними особами, за претензіями, за відшкодуванням завданих збитків, з пенсійного і соціального страхування та розрахунків з іншими дебіторами.

2.3 Аналіз руху джерел позичених коштів

При функціонуванні підприємства в ринкових умовах господарювання важливо знати не тільки фінансові результати, а й окремо аналізувати рух коштів за звітний період, визначати зміну основних джерел отримання коштів і напрями їх використання.

Рух грошових коштів являє собою вхідні та вихідні грошові потоки в процесі операційної (основної), інвестиційної та фінансової діяльності суб'єкта господарювання. Кожному із зазначених видів діяльності, які пов'язані між собою рухом коштів, властиві певні джерела надходження і напрями витрачання цих коштів.

Рух грошових коштів від основної діяльності пов'язаний з поточними операціями по отриманню виручки від реалізації, оплатою рахунків постачальників, отриманням короткострокових кредитів і позик, виплатою заробітної плати, розрахунків з бюджетом.

Грошові потоки від інвестиційної діяльності переважно пов'язані з відпливом коштів, оскільки частіше вони направлені на придбання основних засобів і нематеріальних активів, рідше виступають припливом грошових коштів унаслідок реалізації цих активів.

Рух грошових коштів від фінансової діяльності пов'язаний зі здійсненням коротко- та довгострокових фінансових вкладень, отриманням довгострокових кредитів та позик, виплатою дивідендів.

Грошові активи підприємства складаються з:

грошових коштів у національній валюті;
грошових коштів у іноземній валюті;
резервних грошових активів у формі високоліквідних фінансових інвестицій (депозитні вкладення в банках, депозитні банківські сертифікати, високоліквідні фондові інструменти з короткостроковим періодом зберігання).

Управління грошовими активами має таке саме значення, що й управління запасами і дебіторською заборгованістю. Мистецтво управління поточними активами полягає в тому, щоб тримати на рахунках мінімально необхідну суму грошових коштів, які потрібні для поточної оперативної діяльності. Сума грошових коштів, необхідна підприємству, — це його страховий запас, призначений для покриття короткочасної незбалансованості грошових потоків. Сума має бути такою, щоб її вистачало для виробництва та всіх першочергових платежів. Оскільки грошові кошти, які знаходяться в касі або на рахунках у банку, не приносять прибутку, їх треба мати в наявності нарівні безпечного мінімуму. Наявність великих залишків грошей протягом тривалого часу може бути результатом неправильного використання оборотного капіталу.

Аналіз активів 📙 Курсовая → 🆔 25673