Аналіз фінансової стійкості підприємства. 4

МІНІСТЕРСТВО   ОСВІТИ   І  НАУКИ  УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА  ОБЛІКУ І  АУДИТУ 
 
 
 

КУРСОВА    РОБОТА

з дисципліни „Фінансовий аналіз” 

на тему: „ Аналіз фінансової стійкості підприємства ” 
 
 
 
 

ХЕРСОН 2011

     ЗМІСТ 

РЕФЕРАТ 

    Обсяг курсової  роботи 72 сторінки, 10 таблиць, 50 формул, 4 додатки. 

Аналіз  ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 

    В результаті дослідження визначені  напрямки та розкрита методологія аналізу  фінансової стійкості підприємства.

    Дано  пропозиції з підвищення фінансової стійкості шляхом детальної розробки фінансової політики підприємства. 
 

     ВСТУП 

      Фінансова стійкість підприємства є однією з найважливіших характеристик  фінансового стану підприємства. Вона відображає, наскільки підприємство стабільне, незалежне від зовнішніх  кредиторів, наскільки власники фінансують своє підприємство, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності.

      Аналізувати фінансову стійкість будь-якого  підприємства є нагальною необхідністю, бо за допомогою цього аналізу можна виявити сильні і слабкі позиції різних підприємств. Менеджери використовують ці дані для контролю діяльності підприємства, щоб не допустити банкрутства. Кредитори уважно стежать за показниками фінансової стійкості, щоб пересвідчитись, що підприємство може сплатити за своїми короткостроковими борговими зобов'язаннями, а також покрити свої фіксовані платежі доходами. Банки значною мірою будують свою кредитну політику, зважаючи на фінансову стійкість підприємства. Фінансові експерти використовують ці показники для порівняння відносних переваг різних підприємств.

      Аналіз  може виконуватися як управлінським  персоналом самого підприємства, так  і будь-яким зовнішнім аналітиком. Внутрішній аналіз проводиться робітниками  даного підприємства. Інформаційна база такого аналізу досить значна і включає будь - яку інформацію, що циркулює всередині підприємства і є корисною для прийняття управлінських рішень.

      Зовнішній аналіз проводиться аналітиками, що є сторонніми особами, і тому не мають  доступу до внутрішньої інформаційної бази підприємства. Цей аналіз менш деталізований і більш формалізований. Джерелом інформації для аналізу фінансової стійкості є баланс підприємства і звіт про фінансові результати. Ця звітність є найбільш наочною і пристосованою для вирішення завдань, поставлених перед аналізом фінансової стійкості в умовах ринку.

      З метою аналізу фінансової стійкості  може використовуватися і інша інформація. Для глибшого з'ясування причин тих  або інших відхилень фінансових показників від розрахункових використовують дані фінансового плану, що комплексно характеризують господарчу діяльність підприємства. Для деталізації окремих питань використовують реєстри бухгалтерського звіту, первинну документацію, листування з банком, фінансовими органами, претензійні та арбітражні матеріали.

      Фінансова стійкість характеризує ступінь  фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і  його використання. Основними завданнями аналізу фінансової стійкості підприємства є цей ступінь незалежності оцінити  за різними критеріями:

• рівнем покриття матеріальних обігових коштів стабільними джерелами фінансування;
• платоспроможністю підприємства (його потенційною спроможністю покрити термінові зобов'язання мобільними активами);
• часткою власних або стабільних джерел у сукупних джерелах фінансування;
• показати результати основної діяльності.

      Метою даної курсової роботи є дослідження фінансової стійкості підприємства та розробка рекомендацій щодо її покращення на підприємстві ВАТ «Віоріка».

      Для реалізації поставленої мети в роботі виконані наступні завдання:

• дано визначення фінансової стійкості як якісної характеристики функціонування підприємства;
• проведено дослідження методів аналізу та оцінки фінансової стійкості підприємства;
• проведено аналіз показників фінансової стійкості підприємства ВАТ «Віоріка»;
• визначені проблеми управління фінансовою стійкістю об’єкту дослідження;
• розроблені заходи щодо підвищення фінансової стійкості підприємства.

     Предметом дослідження є аналіз та всебічна оцінка ключових показників фінансового стійкості ТОВ «Віоріка» з метою визначення напрямків щодо її покращення та вдосконалення.

      Об’єктом  дослідження є підприємство Відкрите акціонерне товариство «Віоріка» (ВАТ «Віоріка»).

      Структурно  курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.

      У першому розділі: «Фінансова стійкість підприємства у процесі господарювання» – наводиться аналіз фінансової стійкості як якісної характеристики функціонування підприємства, розглядаються методи аналізу та оцінки фінансової стійкості підприємства.

      Другий  розділ – «Аналіз фінансової стійкості підприємства» – присвячено аналізу показників фінансової стійкості ВАТ «Віоріка», та проблемам управління фінансовою стійкістю об’єкту дослідження.

      У третьому розділі – «Шляхи покращення фінансової стійкості  
підприємства» – проведено розробку заходів щодо підвищення фінансової стійкості підприємства та висвітлено перспективи розвитку управління фінансовою стійкістю підприємства.

      Для написання курсової роботи використано 56 різноманітних літературних джерел, а також дані балансів та звітів про фінансові результати діяльності підприємства.

      Для оцінки фінансової стійкості досліджуваного об'єкта планується використання наступних  методів:

1. аналізу абсолютних і відносних показників;
2. аналізу узагальнюючих та часткових показників;
3. порівняльного аналізу;
4. табличного методу;
5. групування;
6. середніх величин.

      Практична значимість даної роботи полягає  у проведенні ґрунтовного аналізу  фінансової стійкості ВАТ «Віоріка» за період 2007 – 2009 роки, що дозволить покращити фінансовий стан підприємства.

      РОЗДІЛ 1

     ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА У ПРОЦЕСІ ГОСПОДАРЮВАННЯ 

1. Теоретичні  основи фінансової стійкості підприємства.

     Умовою  життєдіяльності і основою стабільності стану підприємства в ринковій економіці  виступає його стійкість. На стійкість підприємства впливає дуже багато факторів:

• виробництво дешевої продукції та надання послуг, які мають попит;
• міцне становище підприємства на ринку;
• високий рівень матеріально-технічної оснащеності виробництва і застосування передових технологій;
• налагодженість економічних зв'язків із партнерами;
• ритмічність кругообігу засобів;
• ефективність господарських і фінансових операцій;   
• незначний ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо.

      Від того, які саме фактори впливають на стійкість підприємства, розрізняють декілька видів стійкості [51, с.332].

      Відповідно  до підприємства як господарюючого суб’єкта існує:

• внутрішня стійкість;
• фінансова стійкість;
• загальна стійкість.

      Внутрішня стійкість – це такий фінансовий стан підприємства, за якого забезпечується достатньо високий результат його функціонування.

      Фінансова стійкість відображає постійне стабільне  перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами підприємства, здатність шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробництва і реалізації продукції, а також затрати на його розширення і оновлення.

      Загальна  стійкість відображає рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення  надходження коштів (доходів) над їх витрачанням (затратами).

      Умовою  загальної стійкості підприємтства  є його здатність вільно розвиватися  в умовах внутрішнього і зовнішнього  середовищ.

      Для цього підприємство повинно мати гнучку структуру фінансових ресурсів.

      Головною  складовою загальної стійкості підприємства є фінансова стійкість, яка формується в процесі всієї його фінансово-господарської діяльності.

      Отже, фінансова стійкість – це такий  стан фінансових ресурсів, при якому  підприємтсво, вільно маневруючи грошовими  коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробничо-торговельної діяльності, а також затрати на його розширення і оновлення.

      До  числа найважливіших економічних  проблем в умовах переходу до ринку  є визначення меж фінансової стійкості підприємтсва.

      Недостатня  фінансова стійкість може призвести  до неплатоспроможності підприємства і відсутності у нього коштів для розвитку виробництва і взагалі  діяльності господарюючого суб’єкта.

      Надлишкова  фінансова стійкість також негативно  впливає на виробничо-торговельну діяльність, оскільки виступає гальмом її розвитку, збільшуючи затрати підприємства надлишковими запасами і резервами [51, с. 333].

      Існує  необхідність розробки теоретичних  підходів до визначення критеріїв фінансової стійкості й банкрутства підприємств. Вже давно стала актуальною і проблема законодавчого та нормативного оформлення зазначених ситуацій, встановлення відповідних показників чи критеріїв оцінки критичного стану фінансів підприємства чи його окремих характеристик, зокрема неплатоспроможності.

     Одним з істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність  у нього фінансових ресурсів, достатніх  для розвитку конкурентоздатного виробництва. В свою чергу, самі фінансові ресурси  можуть бути в необхідному обсязі сформовані тільки за умови ефективної роботи підприємства, яка зможе забезпечити одержання прибутку. За рахунок прибутку в ринковій економіці підприємство створює фінансову базу як для самофінансування поточної діяльності, так і для здійснення розширеного відтворення. Використовуючи прибуток, підприємство може не лише погасити свої зобов'язання перед бюджетом, банками та іншими підприємствами й організаціями, а й інвестувати засоби в нове будівництво, реконструкцію чи модернізацію наявного устаткування або заміну його прогресивнішим. При цьому для досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки абсолютний обсяг прибутку, а й його рівень щодо вкладеного капіталу підприємства або затрат, тобто рентабельність.

      Величина  і динаміка рентабельності з точки зору фінансової стійкості характеризує ступінь ділової активності підприємства та його фінансове благополуччя.

     Фінансова стійкість тісно пов’язана з кредитоспроможністю. Кредитоспроможність характеризується тим, наскільки акуратно (тобто в повному обсязі та у встановлений строк) підприємство розраховується з раніше одержаними кредитами, наскільки проявляється його здатність при необхідності мобілізувати грошові засоби з різних джерел на прийнятних умовах тощо. Однак найістотніше, чим визначається кредитоспроможність, — це поточний фінансовий стан підприємства, а також прогнозовані перспективи його зміни і в який бік.

      Очевидно, що коли у підприємства протягом певного  періоду спостерігається тенденція  до зниження рентабельності, то падає  і його кредитоспроможність. Зміна фінансового стану підприємства в гірший бік у зв'язку зі зниженням рентабельності може зумовити й загрозливі наслідки в результаті дефіциту грошових засобів — зменшення платоспроможності й ліквідності [8, с. 305].

      Отже, фінансова стійкість — комплексне поняття, яке перебуває під впливом різноманітних фінансово-економічних процесів. Тому її слід визначити як такий стан фінансових ресурсів підприємства, результативності їхнього розміщення й використання, при якому забезпечується розвиток виробництва чи інших сфер діяльності – на основі зростання прибутку й активів при збереженні платоспроможності й кредитоспроможності.

      Визначення  стандартизованої межі фінансової стійкості  є складним процесом. Кожне підприємство функціонує та здійснює свою операційну діяльність в умовах певного економічного середовища. Умови функціонування підприємства визначаються фазою розвитку економічної системи. Щодо підприємства генерує низка чинників макроекономічного характеру, на які підпри-ємство впливати не зможе, але зворотний їх вплив на ефективність діяльності підприємства, його ліквідність, платоспроможність і тим більше фінансову стійкість досить значний. На кожному етапі розвитку підприємства вплив чинників макроекономічного характеру є значним, але особливо їх значущість зростає на такій стадії розвитку системи, як економічна криза [8, с. 306]. Чинники макроекономічного характеру впливають на всі без винятку підприємства, проте характер їх впливу на фінансову стійкість залежить від специфіки діяльності кожного окремого суб’єкта господарювання. Внутрішні чинники, які впливають на фінансову стійкість, відображують специфіку діяльності підприємства та обумовлюються стадією життєвого циклу самого підприємства. 

      1.2. Класифікація макроекономічних чинників та їх вплив на фінансову стійкість підприємства. 

      Фінансова стійкість підприємства — це таке його становище, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок  грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів [7, с. 107].

     На фінансову стійкість підприємства впливає ціла низка чинників. З метою управління окремими з них, посилення чи послаблення їх впливу на фінансову стійкість підприємства їх можна об’єднати в групи залежно від рівня виникнення та ступеня значущості.

     За рівнем виникнення виділяють внутрішні та зовнішні чинники.

     Залежно від ступеня їх значущості виділяють чинники I рівня (базові), II рівня (похідні) та III рівня (деталізуючі).

     Чинники I рівня – це узагальнюючі (базові) чинники, які є результатом впливу чинників II і III рівнів і водночас виступають генератором взаємодії більш дрібних чинників.

     До чинників I рівня відносять:

• фазу економічного розвитку системи;
• стадію життєвого циклу підприємства.

     Фаза економічного циклу розвитку економічної системи є базовим зовнішнім чинником, що впливає на фінансову стійкість підприємства. Залежно від фази економічного розвитку системи будуть різними темпи реалізації продукції, виробництва, їх співвідношення, рівень інвестицій підприємства у товарні запаси, доходів підприємства та населення. Так, у період економічної кризи темпи реалізації продукції відстають від темпів її виробництва, зменшуються інвестиції в товарні запаси, що, в свою чергу, призводить до ще більшого скорочення збуту за одночасного зменшення доходів підприємств і рівня доходів населення. Отже знижується ліквідність підприємств та їх платоспроможність, що неодмінно негативно відбивається на ступені фінансової стійкості підприємства [18, с. 210].

     Другим базовим чинником I рівня виступає стадія життєвого циклу підприємства. Вона є основоположним чинником при визначенні загальноекономічної мети діяльності підприємства, для досягнення якої будуть спрямовані всі інші його стратегії (стратегія управління обсягами діяльності, стратегія управління власним та позиковим капіталом, фінансова стратегія). На рівні підприємства необхідно велику увагу приділяти з’ясуванню специфіки кожної окремої стадії його розвитку, оскільки специфіка кожної окремої стадії розвитку підприємства буде визначати також потенційні його можливості щодо забезпечення обсягів діяльності, а отже, величини прибутку, формування приросту активів та їх фінансування за рахунок окремих видів джерел, зокрема власними фінансовими ресурсами у необхідному обсязі з метою самофінансування, і разом з цим опосередковано формуватиме певний ступінь фінансової стійкості та стабільності фінансової діяльності підприємства.

     Чинники II рівня – похідні. Вони є результатом дії основоположних (базових) чинників (фази економічного розвитку системи та стадії життєвого циклу підприємства). До складу чинників II рівня (похідних) належать:

• середній рівень доходів населення;
• демографічна ситуація;
• соціальна політика держави;
• податкова політика держави;
• грошово-кредитна політика;
• амортизаційна політика;
• загальний рівень стабільності;
• стратегія управління обсягами діяльності;
• стратегія управління активами;
• стратегія управління капіталом;
• стратегія управління грошовими потоками.

     Чинники II рівня бувають як зовнішніми, так і внутрішніми.

     Зовнішні чинники II рівня – це такі, вплив яких пов’язаний з характером державного регулювання (податкова, грошово-кредитна, амортизаційна, соціальна, демографічна політика тощо). Від ступеня відповідності видів, напрямів, методів цього регулювання і фази економічного циклу залежатиме характер та глибина впливу деталізуючих чинників, або чинників III рівня [18, с. 212].

     До внутрішніх похідних факторів другого рівня, що забезпечують фінансову стійкість, належать стратегія управління обсягами діяльності підприємства, політика управління його активами, власним і позиковим капіталом. Розроблена стратегія передбачає загальну потребу в активах, їх оптимальну структуру при одночасному визначенні джерел фінансування цієї потреби та оптимізації структури капіталу, що, в свою чергу, є гарантом досягнення ефективної пропорційності між коефіцієнтом фінансової прибутковості та коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства. Досягнення необхідної пропорційності між коефіцієнтом прибутковості та коефіцієнтом фінансової стійкості має бути основною метою підприємства, оскільки це один із чинників, який сприяє максимізації його ринкової вартості.

     Чинники III рівня – є деталізуючими. З їх допомогою з’ясовують і деталізують механізм впливу на фінансовий стан підприємства похідних чинників. До чинників III рівня (деталізуючих) відносять:

• середній рівень доходів населення;
• рівень конкуренції;
• рівень інфляції;
• склад та структуру активів;
• стратегію управління власними фінансовими ресурсами та позиковим капіталом;
• стратегію управління ризиком.

     Вплив чинників III рівня на фінансову стійкість є різним. Тому за їх значущістю одним із найважливіших внутрішніх чинників фінансової стійкості є оптимізація складу та структури активів підприємства. Аналогічним за своїм впливом є також правильний вибір стратегії управління активами. Значною мірою фінансова стійкість підприємства залежить від якості політики управління поточними активами, від того, який загальний обсяг оборотних коштів має підприємство, який розмір запасів та активів у грошовій формі. При зменшенні виробничих запасів та зростанні ліквідних активів підприємство може отримувати більший обсяг прибутку за рахунок залучення в оборот додаткових коштів, однак разом з цим виникає ризик неплатоспроможності підприємства. Оптимізація управління поточними активами полягає в тому, щоб забезпечити достатньо високий рівень прибутковості активів при одночасній мінімізації ризику втрати платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості [18, с. 213].

     Другим за своєю значущістю внутрішнім чинником III рівня є стратегія управління капіталом – оптимізація складу та структури джерел фінансування активів, власних фінансових ресурсів, а також правильний вибір політики управління ними. Зі збільшенням обсягу власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел збільшуються також потенційні можливості підприємства. Важливим є як загальний розмір прибутку, так і структура його розподілу, а саме та частка, яка спрямовується на реінвестиційні цілі.

     Отже, політика розподілу та використання прибутку є одним із основних внутрішніх деталізуючих чинників, що впливають на фінансову стійкість підприємства.

     На фінансову стійкість підприємства значний вплив мають кошти, що додатково мобілізуються на ринку позикового капіталу. Збільшення позикового капіталу, з одного боку, приводить до зростання прибутковості власного капіталу, а з другого – надмірне зростання частки позикового капіталу призводить до зниження фінансової стійкості підприємства, зростання ризику втрати платоспроможності та фінансової незалежності. Отже, у цьому зв’язку особливо важливим є чинник умілого використання ефекту фінансового левериджу (фінансовий леверидж – показник переваги рентабельності власного капіталу над рентабельністю всіх активів) і забезпечення оптимізації структури капіталу підприємства [18, c. 215].

     Вплив зовнішніх чинників III рівня на фінансову стійкість особливо зростає на стадії економіки кризового періоду. З фінансовою стійкістю підприємства тісно пов’язаний обсяг платоспроможного попиту населення, оскільки зростання обсягу попиту є стимулом до розширення обсягу його діяльності. Останнє потребує зростання активів підприємства, що в свою чергу, обумовлює необхідність пошуку додаткових джерел фінансування цього приросту. Залучення додаткових джерел фінансування призводить до структурних змін у складі джерел фінансування активів, а отже, відповідно впливає на ступінь фінансової стійкості підприємства.

     Падіння платоспроможного попиту, яке характерне для кризового періоду функціонування економіки, призводить до загострення конкурентної боротьби та підвищення рівня конкуренції на ринках різних типів. Гострота конкурентної боротьби – не менш важливий зовнішній чинник фінансової стійкості, оскільки така боротьба призводить до кон’юнктурних змін на товарних, ресурсних та фінансових ринках, що, в свою чергу, є причиною змін цін на продукцію підприємства (що впливає на можливі обсяги реалізації), на матеріальні ресурси (що змінює витрати на виробництво та реалізацію), на фінансові ресурси (що відбивається на можливості залучення підприємством позикових коштів). Всі ці зрушення відразу відбиваються (позитивно чи негативно – залежно від характеру змін зовнішніх чинників) на ступені фінансової стійкості підприємства.