Аналіз особливостей управління вексельним обігом

Анотація

 

У курсовій роботі на основі проведеного дослідження розглянуто задачі удосконалення операцій, здійснюваних за допомогою векселів між промисловими підприємствами України. Визначено  поняття “вексельний обіг” для  розробки методики аналізу даних  розрахунків та подальшого використання в теоретичних дослідженнях. У роботі подано рекомендації щодо вдосконалення вексельного законодавства України на основі досвіду зарубіжних країн, подано класифікацію векселів відповідно до економічної сутності проведених операцій.

У дослідженні розглянуто методику комплексного аналізу вексельних операцій, проведених промислово-виробничим підприємством, з погляду її економічної  ефективності. Визначено основні  якісні та кількісні показники ефективності вексельних розрахунків.

У роботі систематизовано  питання організації зовнішнього  і внутрішнього контролю вексельних операцій, здійснюваних промисловими підприємствами України.

Удосконалено економіко-математичну  формулу визначення прибутковості  вексельних операцій, здійснюваних промислово-виробничим підприємством з урахуванням якісних показників. Розроблено інформаційну систему розрахунку ефективності здійснюваних вексельних операцій.

Ключові слова: обігові  кошти, фінансові інструменти, простий  вексель, переказний вексель, вексельний обіг, індосамент, аваль, акцепт, тратта, вексельні ризики, дисконт.

 

 

Зміст

 

Вступ

 

Розділ 1. Теоретичні основи організації  вексельного обігу в системі  фінансових відносин

1.1. Поняття векселю та вексельного  обігу. Механізм здійснення операцій  з векселями

1.2. Організація вексельного обігу  та рейтингування емітентів

1.3. Становлення вексельного обігу  в Україні. Правове регулювання  окремих стадій вексельного обігу

Розділ 2. Аналіз особливостей управління вексельним обігом

2.1. Сучасний  стан вексельного обігу та динаміка операцій з векселями в Україні

2.2. Особливості  управління ефективністю вексельного  обігу промислового підприємства

 

Розділ 3. Шляхи  підвищення ефективності вексельного  обігу в Україні

3.1. Чинники,  що перешкоджають підвищенню  ефективності вексельного обігу в Україні

3.2. Напрями  вдосконалення системи вексельного  обігу та механізму забезпечення  ефективного функціонування вексельного  обліку в Україні

3.3. Перспективи  використання векселів на підприємствах  України

 

Висновки

 

Список використаної літератури

 

 

Вступ

 

Актуальність  теми. На сучасному етапі розвитку економіки України головними чинниками, які гальмують розвиток економіки є брак обігових коштів, відсутність кредитних та інвестиційних ресурсів. В умовах економічної кризи суб’єкти господарювання повертаються до негрошових форм розрахунків, а зокрема розрахункових векселів, тим більше, що випустити їх може будь-яке підприємство.

Проте використання векселів на сучасному етапі соціально-економічного розвитку й досі не набуло належного поширення, про що свідчать наступні дані: питома вага дебіторської і кредиторської заборгованостей за векселями в загальній структурі заборгованості підприємств України є незначною і становить 4,2% та 7,7%, у т. ч. 0,6% та 1,9% дебіторської та кредиторської заборгованостей-протермінованої  відповідно, в той час як питома вага протермінованої заборгованості за товари, роботи, послуги, котра не оформлена векселями, становить 55,3% та 56,4%, що значно вище, ніж за векселями. Наведені факти свідчать про необхідність формування в Україні вексельного ринку.

Питанням розробки теорії вексельного обігу присвячені фундаментальні роботи українських учених Ю.М. Мороза, Ю.М. Лисенкова, А.І. Римарука, В.П. Ляшко, А.В. Демківського, Л.Б. Долінського. Проблеми правового характеру вексельного обігу, організації обліку, контролю та аналізу операцій із векселями знайшли своє відображення в роботах А.Б. Авакова, Г.І. Гаєвої, А.М. Ткаченко, С.Н. Бервено, О.Ю. Большакової, Д. Вінокурова, Л.М. Гавриловської, С.О. Буткевич, М.Д. Корінько, І.Е. Красько, С.З. Мошенського, Б.С. Юровського та інших. Питання здійснення операцій із векселями досліджено в роботах російськіх і зарубіжних учених: В.П. Астахова, С.М. Барац, Л.Г.  Єфімова, Д.А. Равкіна, А.А. Вишневського, В.М. Гордона, В.В. Грачова, В.Н. Єдронової, Є.А. Мізіковського, Ю.О. Кремера, А.В. Макєєва, І.Я. Спірідонова, І. Табашнікова, А.А.Фельдмана, П.П. Цитович, Г.Ф. Шершеневич, A. Долінського, Л.Гольдшмідта.

Метою даної  роботи є вивчення механізму вексельного обігу в Україні; узагальнення теоретичних положень і розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення управління вексельним обігом промислових підприємств України.

Завдання даної роботи:

- дослідження концептуальних засад становлення та розвитку вексельного обігу в Україні;

- розгляд основних напрямків функціонування вексельного обігу на сучасному етапі економічного розвитку.

- здійснення оцінки  основних економіко-правових норм  і традицій світового вексельного  обігу;

- розгляд комплексної  методики якісного та кількісного  аналізу вексельного обігу промисловими підприємствами України.

Об'єктом дослідження є процеси управління вексельним обігом.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти управління вексельним обігом.

Методи дослідження. Теоретичні основи досліджуваних питань були виведені на основі аналізу фундаментальних положень сучасної економічної та фінансової науки. Для одержання доказів і аргументації нових положень використовувались: методи системно-структурного аналізу (при визначенні сутності вексельного обігу і напрямів удосконалення управління вексельним обігом промислового підприємства); методи обробки експертних даних та їх систематизація.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури.

 

Розділ 1. Теоретичні основи організації  вексельного обігу в системі  фінансових відносин

 

1.1. Поняття векселю та вексельного  обігу. Механізм здійснення операцій  з векселями

 

Існує кілька форм негрошових розрахунків між підприємствами: торгівельний кредит, взаємозалік (взаємний залік зустрічних платіжних вимог), товарний вексель та ін.

Вексельний обіг - одне з найскладніших питань у теорії і практиці управління, адже вексель, будучи ринковим інструментом управління, дає підприємству змогу, по-перше, продовжити термін платежу за векселем відповідно до потреб підприємства, по-друге, сприяє підвищенню вартості фірми, за рахунок зменшення обсягів протермінованої заборгованості та зростання оборотності дебіторсько-кредиторської. Завдяки зазначеним властивостям вексель набув широкого застосування в світі, необхідним стало його використання в національній економіці.

Отже, вексель - це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове  зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після  настання терміну платежу визначену суму грошей власникові векселя (векселетримачеві). Головними особливостями векселя, що склалися міжнародній практиці і були прийняті на Женевській конвенції 1930 р. та виокремлюють його від інших цінних паперів, є:

- абстрактність зобов'язання, визначеного векселем, текст векселя не має містити посилання на угоду, що є причиною видачі векселя;

- безумовність зобов'язань  за векселем вексель містить  простий і нічим не обумовлений  наказ або зобов'язання сплатити  певну суму;

- безсуперечливість зобов'язань за векселем, якщо він є справжнім;

- вексель письмовий  документ;

- вексель це документ, що має суворо встановлені  обов'язкові реквізити;

- вимагати платежу  за векселем може лише той,  хто володіє цим документом  тримач (власник) векселя;

- при порушенні термінів сплати векселя необхідно здійснити нотаріальний протест. [6, c.31]

Вексельний обіг - сукупність фактично здійснених операцій, пов'язаних із випискою простих і переказних векселів, переданням прав вимоги по них, використанням векселів як цінного паперу й інструменту розрахунку в різних економічних взаєминах, виконанням вексельних зобов'язань та інших господарських і правових операцій, пов'язаних із ними, у рамках діючих норм вексельного законодавства.

Розглянемо класифікацію векселів щодо економічної сутності вексельних операцій промислових підприємств і поділ їх відповідно на комерційні, забезпечувальні та фіктивні (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Класифікація векселів за економічним  змістом господарської операції, що супроводжується емісією векселя

 

У ході свого історичного  розвитку вексель перетворився на універсальний  інструмент, роль і значення якого  в сучасних умовах господарювання значно зростає. Це пояснюється насамперед функціями, які він виконує. Однією з головних функцій вексельного обігу є оформлення короткотермінового кредиту. Дана функція починає діяти в момент зацікавленості постачальника продукції реалізувати її покупцеві, але на час укладання угоди покупець не має належної суми грошей, тому виписує вексель як гарант здійснення майбутнього платежу, тобто боргове зобов'язання, сума якого з урахуванням відсотка за кредит і терміну платежу, як правило, перевищує величину суми укладеної угоди. Крім того, вексель виконує функцію платежу, адже він дає змогу отримати гроші ще до настання терміну платежу (вексель можна продати або закласти під заставу в комерційному банку). [26, c.85]

Використання векселів у господарській діяльності дозволяє суб’єктам господарювання збільшувати  обігові кошти, знижувати вартість залучених ресурсів, ліквідовувати касові розриви та формувати позитивний інвестиційний імідж. Завдяки цим властивостям вексель набув поширення в усьому світі, а для використання його в міжнародних розрахунках у 1930 р. у м. Женеві були ухвалені міжнародні вексельні конвенції, до яких Україна приєдналася в липні 1999 року.

Суть використання веселів  полягає в тому, що покупець, не маючи  можливості заплатити тут і зараз, може скористатися векселем (товарним, розрахунковим, комерційним). У порівнянні з іншими формами негрошових розрахунків, вексель має низку переваг. Головні з них – доступність, оскільки виписати власний вексель може будь-яке підприємство, і простота обігу. Чим більш відомим є  підприємство, тим ліквіднішим є даний вексель.

До основних переваг використання векселя у порівнянні з наявністю дебіторської заборгованості можна віднести:

- відстрочення оплати на більш тривалий строк;

- формування публічної кредитної історії при купівлі векселів інвесторами й можливість у майбутньому залучати капітал на публічному ринку за більш вигідними ставками;

- можливість одержати додатковий дохід при достроковому викупі власних векселів;

- постачальник одержує ліквідну грошову вимогу, яку при необхідності він зможе використовувати для поповнення власного обігового капіталу.

Світовий досвід свідчить, що під час кризи вексель як інструмент комерційного кредиту є  надзвичайно актуальним, що дозволяє мобілізувати на внутрішньому ринку  дешеві ресурси для розвитку економіки.

Оформлення заборгованості векселями дозволить активізувати платежі, погасити взаємні борги, шляхом проведення заліків зустрічних вимог, скоротити обсяги дебіторсько-кредиторської заборгованості і зменшити прострочену заборгованість між підприємствами. До антикризових переваг векселя, в першу чергу, необхідно віднести те, що вексель дозволяє закрити заборгованість перед кредитором цілого ряду учасників вексельної схеми розрахунків, що стоять в індосаментному ряду після того, хто сплатив вексель. Це суттєво знизить загальний рівень дебіторської заборгованості.

 

1.2. Організація вексельного обігу  та рейтингування емітентів

 

Розглядаючи інфраструктуру ринку векселів як складову фондового  ринку, необхідно зазначити, що досить незначна частка її фінансових інститутів через законодавчі обмеження  працює в даний час з векселями. Певне відношення мають до них лише банківські установи, які здійснюють операції дисконтування, авалю, інкасо тощо; аудиторські компанії, які здійснюють перевірки діяльності юридичних осіб, в тому числі й їх операцій з векселями; консалтингові компанії, що можуть надавати консультації щодо правильності вексельного обігу; нотаріальні контори і приватні нотаріуси, що здійснюють опротестування векселя в неакцепті та неплатежі. Нарешті, саморегулівні організації, які повинні допомагати органам державної влади координувати всі операції з цінними паперами на фондовому ринку, на жаль, з векселями майже не працюють. Мало того, навіть, не існує такої організації, яка б охоплювала даний сегмент фондового ринку. Значної уваги також потребує питання підготовки кадрів для роботи на фондовому ринку. [46, c.114]

Таблиця 1.1

Порівняльні характеристики українських  та зарубіжних методик складання  рейтингів цінних паперів та оцінки платоспроможності їх емітентів

	Якісні показники	Кількісні показники	Постійність показників для всіх учасників	Викорис-тання для векселів
Рейтинг ПФТС	-	+	+	+
Рейтинг Д.А.Р.	+	-	+	+
SlavRating	-	+	-	-
Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості  підприємств	-	+	+	-
Банківська оцінка кредитоспроможності  підприємств	+	+	-	-
Standard&Poor`s	+	+	+	-
Moody`s	+	+	-	+
IBCA	+	+	+	+

 

У сучасних економічних  умовах, що склались на фондовому ринку  України, досить гостро постає питання  його інформаційної прозорості та відкритості. Одним із способів розв’язання цієї проблеми в усьому світі є звернення за інформацією до незалежних рейтингових агентств, які можуть бути універсальними або спеціалізованими.

В усьому світі велике значення мають кредитні рейтинги емітентів  боргових зобов’язань, отримання яких дозволяє підприємству залучати не лише банківські кредити, а й комерційні за меншими відсотковими ставками для збільшення своїх фінансових ресурсів. При цьому, методики провідних світових агентств щодо складання кредитних рейтингів, на відміну від українських рейтингів, ґрунтуються на багатосторонньому та детальному аналізі діяльності підприємств-емітентів боргових зобов’язань. Порівняння методик здійснено у табл. 1.1.

З метою вирішення  проблеми забезпеченості учасників  вексельних відносин достатньою інформацією  про стан платоспроможності емітентів векселів, на нашу думку, доцільною є побудова нової, адаптованої до українських умов господарювання та чинного законодавства, методики, яка б дозволила ефективно оцінити кредитоспроможність і платоспроможність підприємств. [46, c.117]

Багаторівневий процес складання кредитного рейтингу векселедавців  представлено на рис. 1.2. Розрахунки при  складанні кредитного рейтингу здійснюються у п’ять етапів.

На першому етапі  здійснюється вибір векселедавця, вексель  якого пропонується для використання у розрахунках.

На другому етапі  здійснюється інформаційне забезпечення процесу складання кредитного рейтингу. При рейтингуванні векселедавців-юридичних  осіб, досліджують: баланс та звіт про  фінансові результати за останні  три роки діяльності, затверджені управлінням статистики за місцем реєстрації підприємства; журнали реєстрації виданих векселів (для векселедавців); інформація про освіту та досвід роботи керівника підприємства, його заступників та осіб, що займаються вексельними розрахунками; копії договорів на поставку продукції (робіт, послуг) підприємства; інформація про кредитну репутацію підприємства (суми кредитів, мета кредиту, строки, вчасність та повнота погашення відсотків та основної суми боргу), підтверджена відповідальними особами банку.

 

 

Рис. 1.2. Схема складання  кредитного рейтингу векселедавців

 

На третьому етапі, на основі отриманої інформації, проводять  два види аналізу основних суб’єктивних (якісних) та об’єктивних (кількісних) факторів впливу на фінансовий стан векселедавців. При здійсненні якісного аналізу суб’єктивно оцінюються основні показники, що впливають на діяльність векселедавця-юридичної особи, а саме: позиція підприємства на ринку (х₁); професіоналізм керівництва та його ділові якості (х₂); ефективність управління (х₃); наявність замовлень на продукцію (х₄); кредитна репутація позичальника (х₅); періодичність розрахунків векселями (х₆). При здійсненні кількісного аналізу досліджуються такі показники: коефіцієнт абсолютної ліквідності (х₇); коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) (х₈); коефіцієнт фінансової стійкості (незалежності) (х₉); коефіцієнт структури капіталу (х₁₀);  коефіцієнт швидкої ліквідності (х₁₁); коефіцієнт маневреності власного капіталу (х₁₂); рентабельність активів (х₁₃); рентабельність продажу (х₁₄). Розрахунки пропонуємо здійснювати за допомогою розробленої нами прикладної програми на основі Excel 2000, яка дозволяє в автоматичному режимі здійснювати кількісний аналіз та методом тестування – якісний аналіз.

На четвертому етапі  попередньо розрахованим показникам присвоюються відповідні вагові коефіцієнти, які  були визначені на основі експертної оцінки спеціалістів, що працюють на даний  час з векселями на підприємствах  різних форм власності, а також у банківських установах, інвестиційних компаніях, державних структурах тощо. На основі сумарного балу оцінки фінансового стану, векселедавців ранжують за класами А, Б, В, Г та Д.

На п’ятому етапі  особа, якій пропонувався даний вексель в якості інструменту оплати по проведених операціях, на основі присвоєного класу, приймає рішення про використання векселя у розрахунках чи відмовляє у цьому і вимагає оплати іншим шляхом. [13, c.275]

 

1.3. Становлення вексельного обігу  в Україні. Правове регулювання окремих стадій вексельного обігу

 

Ядром сучасного національного  вексельного законодавства є Уніфікований закон “Про переказні векселі та прості векселі”, що є додатком № 1 до Женевської конвенції від 7 червня 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон “Про переказні векселі та прості векселі”. Приєднавшись до вказаної Конвенції, Україна взяла на себе зобов’язання ввести в дію на своїй території вказаний вище Закон. Однак текст зазначеного закону до цього часу не отримав офіційного опублікування в Україні, що суперечить ст. 94 Конституції України.

Крім того, відповідно до ст. 57 Конституції, закони та інші нормативно-правові  акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.1

З проголошенням незалежності України вексель одразу з’явився у внутрішньодержавному обігу, оскільки з 01.04.91 набув чинності Закон “Про підприємства в Україні”, пункт 5 ст. 24 якого вперше з дореволюційного  періоду передбачав застосування векселів для оформлення відносин товарного кредиту між покупцями тa продавцями товарів (робіт, послуг).

В 1996 р. з’явилася Постанова Правління Національного банку України № 204, якою була затверджена Інструкція № 7 від 02.08.96 “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”. Нею передбачено, що вексельний обіг в Україні здійснюється із застосуванням простого і переказного векселів відповідно до Положення про переказний і простий векселі, наведено зразки бланків векселів та визначено, що безспірне списання коштів за опротестованими векселями не здійснюється. Згаданою Інструкцією підтверджено, що здійснення операцій з векселями комерційними банками регулюється Порядком проведення операцій з векселями, затвердженим Правлінням НБУ від 25.02.93.

У 1999 р. Україна приєдналась до трьох Женевських вексельних конвенції 1930 р. з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до вказаної конвенції, прийнявши нарешті відповідні три закони від 06.07.99 № 826-XIV, 827-XIV, 828- XIV “Про приєднання України ... (до вказаних Женевських вексельних конвенцій 1930 p.)”.

Для України вказані  конвенції набули чинності 06.01.2000. При  цьому факт набуття чинності та дату набуття чинності вказаними конвенціями для України було оформлено листами. Так, Вищий арбітражний суд України листом № 01-8/104 від 10.03.2000 повідомив систему арбітражних судів України, що вказані вище Женевські конвенції набули чинності для України 06.01.2000. При цьому Вищий арбітражний суд України дізнався про цей факт з листа Міністерства іноземних справ України від 03.02.2000, № 4.3/7-612-126, яке, у свою чергу, посилається на отримане ним повідомлення від Генерального секретаря ООН. Аналогічним чином було повідомлено банківську систему України.

5 квітня 2001 р. було  прийнято Закон України “Про  обіг векселів в Україні” за № 2374-ІІІ. Цим законом визначено особливості обігу векселів в Україні та регламентовано дію окремих статей Уніфікованого закону, що підтвердило його статус як частини національного законодавства. До того ж, даним документом вперше до складу осіб, які можуть зобов’язуватись та набувати права за простим та переказним векселями, з 1 січня 2002 р. віднесено і фізичних осіб України. Але констатація факту належності Уніфікованого закону до національного законодавства не вирішує проблему відсутності його офіційного тексту, який суд та сторони спору повинні використовувати при захисті своїх прав та інтересів у суді. [25, c.459]

Слід зазначити, що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база вексельного обігу, яка все ж таки потребує детального доопрацювання, доповнення та узгодження зі законодавством.

Таким чином, векселі  кредитних установ, фінансових і  страхових компаній, великих підприємств  стають об'єктами біржових торгів. За допомогою  вексельних програм роблять спроби розв'язання проблеми неплатежів, здійснення взаємозаліків заборгованості, а також розробляють і здійснюють інші фінансові програми.

 

Розділ 2. Аналіз особливостей управління вексельним обігом

 

2.1. Сучасний  стан вексельного обігу та  динаміка операцій з векселями в Україні

 

Аналіз ситуації в  сфері вексельного обігу вказує на те, що активізація цивілізованого вексельного обігу в Україні  заважають численні зловживання  окремих суб’єктів вексельного  обігу (зокрема через застосування фіктивних фірм у вексельному  розрахунках), та недостатній рівень регулювання та контролю, що призводить до формування негативного іміджу векселя як платіжного інструменту, а також недосконале національне законодавство, норми якого часто суперечать Женевським вексельним конвенціям 1930 року, а крім того не узгоджуються між собою. Невиконання виконавчими органами рішень Президента України, Верховної Ради України, та норм Законів України щодо вдосконалення національного законодавства, що регулює вексельний обіг, та недостатній рівень обізнаності учасників вексельного обігу також не сприяють розвитку цивілізованого вексельного обігу в Україні.

Між тим, обсяги операцій з векселями протягом останніх 10 років є суттєвими, що свідчить про  потребу економіки в цьому  інструменті (табл.2.1).

За даними ДКЦПФР на фондовому ринку за період з 1999 р. по 2008 р. при рості ринку у 53 рази частка векселів зменшилась лише у 3,2 рази. При цьому коефіцієнт кореляції між обсягом векселів та ВВП складає 0,93, що свідчить про дуже тісний зв'язок між ними. За 2008 р. обсяг торгів векселями на фондовому ринку склав 191,84 млдр. грн. при ВВП 949,86 млдр. грн. – тобто 20,2 %. Отже, векселі обслуговують виробництво ВВП. Але, більш детально проаналізувати як векселі працюють в економіці, неможливо тому, що недосконала статистика. Дебіторсько-кредиторська заборгованість між підприємствами України впродовж ряду років дорівнює обсягу ВВП. [29, c.66]

Таблиця 2.1

Обсяги операцій з векселями  в Україні за 2000-2008 роки

Рік	Показники
	Загальні обсяги торгів на фондовому ринку, млрд.грн.	Частка векселів в  загальних обсягах торгів на фондово-му ринку, %	Обсяги торгів векселями  на фондовому ринку, млрд.,грн.	Обсяги торгів векселями  на ПФТС (вторинний ринок), млрд..грн.
1999	16,8	70,0	11,8	0,316
2000	39,22	55,0	21,57	0,045
2001	68,48	44,0	30,13	0,097
2002	108,61	46,0	50,00	0,001
2003	202,96	43,0	88,07	0
2004	321,27	39,0	125,34	0
2005	403,77	33,0	133,12	0
2006	492,78	29,0	142,23	0
2007	754,31	28,0	212,64	0
2008	883,42	21,7	191,84	0

 

 В той же час  за період 2005-2008 рр. питома вага простроченої заборгованості за товари, роботи, послуги, не оформлена векселями, була в 5-8 разів вище, ніж по векселях, що свідчить про вищу платіжну дисципліну у вексельному обігу, забезпечену вексельним правом.  При цьому векселями було оформлено лише 5,0% дебіторської та 13,4% кредиторської заборгованості. У той же час різко активізувались бартерні операції.

Вексельний обіг є невід'ємним  елементом економічних взаєморозрахунків  між промисловими підприємствами України. Про надійність даного фінансового інструменту говорить те, що при загальному значенні простроченої дебіторської заборгованості між підприємствами України від 26% на 01.01.2004 р. до 16% на 01.01.2007 р. та простроченої кредиторської заборгованості від 31% на 01.01.2004р. до 16% на 01.01.2007 р., частка прострочених векселів має значно нижчі показники та тенденцію до їх постійного зменшення (рис. 2.1). [35, c.17]

Рис. 2.1. Динаміка прострочених векселів по дебіторській та кредиторській заборгованості

 

Отже, обсяги торгів на фондовому ринку щорічно майже подвоюються, а частка векселів залишається у межах 40-50%. Постійно висока питома вага операцій з векселями на фондовому ринку свідчить про затребуваність даного інструменту ринком. Найбільша частка операцій з векселями спостерігалась у 1999 р., коли активно торгувалися енергетичні векселі і в обігу перебували фінансові векселі банків. З набуттям чинності Закону України «Про обіг векселів в Україні» випуск фінансових векселів припинився. Зменшилися також обсяги торгів енергетичними векселями.