Аналіз передумов і тенденції розвитку кризових явищ в економіці України

Вступ

Починаючи з років незалежності Україну охопила низка економічних криз з якими вона мала справлятися, як самостійна та незалежна держава. Ці періоди можна охарактеризувати періодами кризового впливу глобального ринку на вітчизняну економіку, національної політичної і економічної кризи, спричиненої наростанням негативних явищ,  перш за все, у фінансовій сфері. При цьому, повільне запровадження необхідних антикризових заходів для підтримки і подальшого розвитку української економіки припускає наростання таких явищ до рівня, на якому вони вже не можуть бути ефективно подоланими.

Чимало з пропонуємих  науковцями, спеціалістами владних, виробничих і фінансових структурних заходів досі залишаються лише стратегічними намірами, реалізація яких потребує фінансування з державного бюджету. Ефективність цих заходів у значній мірі залежить від надходжень належних інвестицій, підтримки з боку уряду, місцевих органів влади, вітчизняних і закордонних структур,підприємців, населення.

Таким чином, сьогодні з особливою  гостротою постає проблема вироблення дієвого механізму, який би визначив нові принципи формування антикризової політики, чітке розмежування функцій і повноважень усіх рівнів влади.

Ці та інші питання, пов’язані з визволенням української економіки від кризових явищ не є новим. Проте багато з них чекають на своє практичне вирішення. Саме ця обставина зумовила потребу у детальному вивченні процессу передумов та тенденцій розвитку кризових явищ в економіці України. Адже, щоб подолати проблему потрібно достовірно знати причини її виникнення. 

Тому, зважаючи на складність та не однозначність проблеми, що досліджується, існують питання, які потребують поглибленого вивчення, а саме:

- складання аналізу розвитку кризових явищ в економіці України  ;

- вплив економічної кризи на макроекономічному рівні та динаміка основних макроекономічних показників  в період поширення кризи;

- проблеми подолання економічної кризи та шляхи вдосконалення економіки України вцілому.

Отже, метою курсової роботи є визначення передумов і тенденцій розвитку елементів кризових явищ в економіці України та  впливу цих явищ на економіку сьогодення.

Виходячи з мети потрібно виділити наступні завдання:

• дослідження та детальний аналіз причин виникнення кризових явищ в економіці України;
• дослідження та визначення тенденцій розвитку кризових явиш в Україні;
• розробка пропозицій антикризової політики в Україні.

Слід відзначити, що останнім часом у наукових виданнях і засобах  масової інформації з’являється  багато публікацій щодо шляхів виходу із кризи.  Але досліджень,  які б всебічно аналізували функціонування держави в умовах кризи на різних рівнях, нажаль недостатньо.

Розділ 1. Кризові  явища в економіці: загальна характеристика.

Поняття "криза" найтісніше пов'язане із поняттям "ризик", що тією чи іншою мірою впливає  на методологію розробки будь-якого  управлінського рішення. Виключте з  нього чекання кризи — і  пропаде гострота сприйняття ризику, стануть несподіваними і від  цього ще більш важкими не тільки кризові ситуації, а й цілком звичайні помилки. Можна на проблему кризи  глянути й в іншому ракурсі. Соціально-економічна система в будь-якому вигляді  і будь-якій формі, чи то суспільна  формація, чи то фірма або підприємство, має дві тенденції свого існування: функціонування і розвиток. Функціонування - це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, що визначають цілісність системи, якісну визначеність, сутнісні характеристики. Розвиток - це придбання нової якості, що зміцнює життєдіяльність в  умовах середовища, що змінюється. Функціонування і розвиток найтіснішим чином  пов'язані між собою. Вони відбивають діалектичну єдність основних тенденцій соціально-економічної системи. Цей зв'язок можна бачити в її характеристиках і показниках (рис. 1.1).

Рис. 1.1

Наприклад, функціонування соціально-економічної системи характеризує обов'язкова наявність предмета праці, засобів праці і людини, що здійснює трудову діяльність. При цьому  функціонування соціально-економічної  системи можливе лише при визначеній відповідності таких ознак: засоби праці можуть змінювати її предмет; людина повинна володіти засобами праці; результат повинен відповідати  інтересам і потребам людини. Усе  це необхідні умови функціонування підприємства в сучасному економічному просторі. Розвиток характеризує зміни  в предметі, засобах праці й  у людині. Критерієм цих змін є  поява нової якості, що зміцнює  стабільність і гармонійність функціонування соціально-економічної системи, чи нові умови, створені принципово для  цього. Фактами розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна її характеру, виникнення нової технології, посилення  мотивації діяльності. При цьому, звичайно, змінюються й умови функціонування соціально-економічної системи. Зв'язок функціонування і розвитку має діалектичний характер, що й відбиває можливість і закономірність настання та розв'язання криз. Функціонування стримує розвиток і в той же час є його живильним середовищем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для його більш стійкого здійснення. Таким чином, виникає циклічна тенденція розвитку, що відбиває періодичне настання криз. Кризи не обов'язково є руйнівними, вони можуть протікати з визначеним ступенем гостроти, але їхнє настання викликається не тільки суб'єктивними, а й об'єктивними причинами, самою природою соціально-економічної системи. Кризи відбивають не тільки протиріччя функціонування і розвитку, але можуть виникати й у самих процесах функціонування. Це можуть бути, наприклад, протиріччя між рівнем техніки і кваліфікацією персоналу, між технологіями й умовами їх використання (приміщення, кліматичне середовище, технологічна культура й ін.). Криза - це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості у навколишньому середовищі. Причини криз, що виникають на підприємствах, можуть бути різними. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні, що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні. Причини криз можуть носити також природний характер, що відбивають явища клімату, землетрусу, повені й інших катаклізмів природного походження. А можуть носити техногенний відбиток, пов'язаний з діяльністю людини.

Рис. 1.2. Причини економічних криз

Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші  пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі  — з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною  політикою.

Якщо кризу розуміти саме таким чином, то можна констатувати ту обставину, що небезпека кризи  існує завжди і її необхідно передбачати  і прогнозувати. У розумінні кризи велике значення мають не тільки її причини, а й різноманітні наслідки: можливе відновлення організації чи її руйнування, оздоровлення чи виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов'язаний з позитивними наслідками. Не можна виключати перехід у стан нової кризи, навіть ще більш глибокої і тривалої. Кризи можуть виникати як ланцюгова реакція. Існує можливість і консервації кризових ситуацій на досить тривалий час. Це може пояснюватися певними політичними причинами. Взагалі наслідки кризи найтісніше пов'язані з двома факторами: її причинами і можливістю управління процесами кризового розвитку.

Наслідки кризи можуть призвести до різких змін чи м'якого  тривалого і послідовного виходу. Післякризові зміни в розвитку економіці  бувають довгостроковими і короткостроковими, якісними і кількісними, оборотними і необоротними. Причому вони можуть носити як позитивний, так і негативний характер як для самої економіки, так і для навколишніх (соціум, екологія і т.д.). Тому антикризовому  управлінню необхідно вкрай відповідально  підходити до прийняття рішень антикризового характеру.

Різні наслідки кризи визначаються не тільки її характером, але й антикризовим управлінням, що може чи пом'якшувати кризу, чи загострювати її. Можливості управління в цьому відношенні залежать від  мети, професіоналізму, мистецтва управління, характеру мотивації, розуміння  причин і наслідків, відповідальності (рис. 1.3).

Рис. 1.3.

Існують загальні і локальні кризи. Загальні кризи охоплюють  соціально-економічну систему, локальні — тільки частину її. Це поділ  криз за масштабами прояву. Звичайно, він  носить умовний характер. У конкретному  аналізі кризових ситуацій необхідно  враховувати межі соціально-економічної  системи, її структуру і середовище функціонування.

За проблематикою можна  виділити макро- і мікрокризи. Макрокризі властиві досить великі обсяги і масштаби проблематики. Мікрокриза охоплює тільки окрему проблему чи групу проблем.

Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальною чи мікрокризою, як ланцюгова реакція  може поширюватися на всю систему  чи всю проблематику розвитку, тому що в системі існує органічна  взаємодія всіх елементів, і проблеми не зважуються окремо. За структурою відносин у соціально-економічній системі  і диференціацією проблематики її розвитку можна виділити окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних криз.

Економічні кризи відбивають гострі протиріччя в економіці країни чи економічному стані окремого підприємства, фірми. Це кризи виробництва і  реалізації товару, взаємин економічних  агентів, кризи неплатежів, втрати конкурентних переваг, банкрутства й ін.

У групі економічних криз окремо можна виділити фінансові  кризи. Вони характеризують протиріччя в стані фінансової системи чи фінансових можливостях фірми. Це кризи  грошового вираження економічних  процесів.

Соціальні кризи виникають  при загостренні протиріч або  зіткненні інтересів різних соціальних груп чи утворень: працівників і  роботодавців, профспілок і підприємців, працівників різних професій, персоналу  і менеджерів та ін. Часто соціальні  кризи є ніби продовженням і доповненням  криз економічних, хоча можуть виникати і самі по собі, наприклад, з приводу  стилю управління, невдоволення умовами  праці, відношення до екологічних проблем, з патріотичних почуттів.

Особливе становище в  групі соціальних криз займає політична  криза. Це - криза в політичному  устрої суспільства, криза влади, криза  реалізації інтересів різних соціальних груп, класів, в управлінні суспільством. Політичні кризи, як правило, торкаються всіх сторін розвитку суспільства і  переходять у кризи економічні.

Організаційні кризи виявляються  як кризи поділу й інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації  діяльності окремих підрозділів, як відділення адміністративних одиниць, регіонів, філій чи дочірніх фірм. В  організаційному устрої будь-якої соціально-економічної  системи можуть загострюватися організаційні  відносини. Це виявляється в ділових  конфліктах, у виникненні плутанини, безвідповідальності, складності контролю й ін., що буває при надмірному чи швидкому рості соціально-економічної  системи, зміні умов її функціонування і розвитку, помилках при частковій  реконструкції організації чи організаційній перестраховці, що породжує бюрократичні тенденції. Організаційна криза  виявляється часто як параліч організаційної діяльності. Однією з його форм є її непомірна бюрократизація. Психологічні кризи також часті в сучасних умовах соціально-економічного розвитку. Це кризи психологічного стану людини. Вони виявляються у вигляді стресу, що набуває масового характеру, у виникненні почуття невпевненості, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю і соціальним станом. Це кризи в соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу чи окремої групи.

Технологічна криза виникає  як криза нових технологічних  ідей в умовах явно вираженої потреби  в нових технологіях. Це може бути криза технологічної несумісності виробів чи криза відторгнення нових  технологічних рішень. У більш  узагальненому плані такі кризи  можуть виглядати кризами науково-технічного прогресу — загострення протиріч між його тенденціями, можливостями, наслідками. Наприклад, у даний час  переживає явну кризу ідея мирного  використання атомної енергії, будівництва  атомних електростанцій і кораблів.

За безпосередніми причинами  виникнення кризи розділяються на природні, суспільні, екологічні. Перші викликані  природними умовами життя і діяльності людини. До причин таких криз належать землетруси, урагани, пожежі, кліматичні зміни, повені. Усе це не може не відбиватися  на економіці, психології людини, соціальних і політичних процесах. При визначених масштабах такі явища природи  народжують кризи.

Причиною кризи можуть бути і суспільні відносини у  всіх видах їх прояву. У сучасних умовах велике значення має розуміння і розпізнавання криз взаємин людини з природою — екологічних. Це кризи, що виникають при зміні природних умов, викликаних діяльністю людини, — виснаження ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виникнення небезпечних технологій, нехтування вимогами законів природної рівноваги.

Кризи також можуть бути передбачуваними (закономірними) і несподіваними (випадковими). Передбачувані кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і викликаються об'єктивними причинами нагромадження факторів, пов'язаними з виникненням кризи можуть бути потреби реструктуризації виробництва, зміна структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу.

Несподівані кризи часто  бувають результатом чи грубих помилок  в управлінні, чи яких-небудь природних  явищ, чи економічної залежності, що сприяє розширенню і поширенню локальних криз.

Існують також кризи явні і латентні (приховані). Перші протікають помітно і легко виявляються. Другі є прихованими, протікають відносно непомітно і тому найбільш небезпечні.

Кризи бувають глибокими  і легкими. Глибокі, гострі кризи  часто ведуть до руйнування різних структур соціально-економічної системи. Вони протікають складно і нерівномірно, часто акумулюють безліч протиріч, зав'язують їх у заплутаний клубок. Легкі, м'які кризи протікають більш  послідовно і безболісно. їх можна  передбачати, ними легше управляти. Уся сукупність можливих криз поділяється  також на групи криз затяжних і  короткочасних. Фактор часу в кризових ситуаціях відіграє важливу роль. Затяжні кризи, як правило, проходять  болісно і складно. Вони часто  с наслідком невміння управляти  кризовими ситуаціями, нерозумінням суті і характеру кризи, її причин і можливих наслідків.

Подолання криз — керований  процес. Про це свідчать багато криз, що відбувалися в історії розвитку людства, виробництва й економіки. Успіх управління залежить від своєчасного  розпізнавання кризи, симптомів  її настання. Ознаки кризи диференціюються, насамперед, за їх типологічною приналежністю. Такими ознаками можуть бути: масштаби, проблематика, гострота, галузь розвитку, причини, можливі наслідки і фаза прояву кризи (рис. 1.4).

Антикризове управління —  це управління, яке спрямовано на передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів  і усунення загроз появи кризових ситуацій, а в разі їх появи —  аналіз і прийняття швидких заходів  ліквідаційного характеру з найменшими втратами та негативними наслідками.

Розділ 2. Процес розгортання  фінансово0економічних криз в Україні.

2.1. Передумови та чинники  кризових явищ в Україні. 

Україна останнім часом докладає значних зусиль, щоб подолати кризу, яка має системний характер, позбутися  наслідків колоніального минулого і сформувати соціально-економічну модель, засновану на інституті приватної  власності. Для цього їй доводиться повністю вибудовувати нову ринкову інфраструктуру.  
         Україна перебуває під негативним впливом зовнішніх факторів, насамперед економічних процесів, які відбуваються в Росії, через тісну прив'язку до енергопостачання з цієї країни. По суті, в Україні склалася ненормальна, однобока структура постачання енергоносіїв, яку, на жаль, за роки незалежності нам не вдалося змінити.  
         Економічна криза в Україні спричиняється також повільним та непослідовним проведенням економічних трансформацій. Конкретним механізмом виходу із стану рецесії є проведення курсу жорсткої монетарної політики, підтримуваного Національним банком.  
Україна дуже дорого заплатила за відсутність власної національної валюти, а також за помилки останніх двох років. Низька несприятливих зовнішніх чинників (фінансовий обвал в Росії, світова фінансова криза, а також девальвація гривні) призвели до знецінення основного капіталу та зростання цін на нафту, бензин, інші енергопродукти. А оскільки Україна вже е складовою світового господарства, то, природно, були порушені цінові пропорції, які пов'язують Україну з цим господарством. Це завдало серйозних збитків економічному розвиткові загалом, порушило процес економічної стабілізації, спричинило до спаду валового національного продукту. Ще один показовий приклад. Рівень ВВП з кожним роком зростає . Тобто - економічна криза поглиблюється, а державні витрати замість скорочення стрімко зростають. Виникає питання: чому у нас відбувається не так, як у всіх інших країнах світу, що в умовах економічної кризи в першу чергу істотно скорочують державні витрати, а заощаджені кошти направляють на соціальні виплати (пенсіонерам, непрацездатним та деяким іншим). І знову ж таки причиною такого безглуздя є наше законодавство.

Подальше зволікання з  реформами та зростання економічної  нестабільності можуть призвести до різкого падіння валютного курсу  гривні, значної інфляції та швидкого зниження життєвого рівня вже  наприкінці цього року.

Щодо основних передумов  економічної нестабільності сьогодення, являються економічні помилки скоєні в минулому. Наприклад протягом 1999 року тривала економічна криза, що виражалася у:  
·     зниженні обсягів ВВП (на 0,4^°/о), реального рівня споживання населення (на 1 О,9%), скорочення внутрішнього (на 5,4%) і зовнішнього (на 14,5%) товарообігу;  
·     високому рівні інфляції (23%), падінні загальної платоспроможності, реальному зменшенні порівняно з 1998 роком бюджетних прибутків (на 8%) і зростанні поточної бюджетної заборгованості (на 1,1 млрд. грн.);  
·     зменшенні обсягів інвестицій в основні фонди у доларовому обчисленні - на 28% 
Сталися структурні зміни негативного значення, що подовжують тривалість кризи:  
·     у промисловості прискорено зростали обсяги проміжного продукту (металургії, електроенергетики);  
·     різко збільшилася готівково-грошова (на 33,8%) та бюджетно вексельна маса при високому офіційному (1, 52% ВВП) неофіційному (1,0°/о) дефіциті бюджету та рості зовнішнього боргу (на 1,1 млрд. дол.);  
·     збільшилася також обсяг тіньового обороту і скоротилися податкові відрахування (58% від планової суми).  
Уповільнилися ринкові реформи, внаслідок чого зросли неплатежі постачальникам і по заробітній платі; знизився прибуток і впали реінвестиції; посилилася цінова незбалансованість на ринках монопольних товарів.  
        Водночас приріст доданої вартості в промисловості був набагато нижче показника товарного росту, що свідчить про переважний вплив на останній показник збільшення виробництва проміжної продукції (вугільної, металургійної, електроенергетичної). У багатьох випадках це було пов'язано з монопольним положенням постачальника, приміром, в електроенергетиці зафіксований приріст промислового виробництва на 6,6% при скороченні виробництва основного продукту галузі - електроенергії - на 0,5%.  
        Також, можна відмітити, що значний вклад в розвитку кризових явищ на початку становлення України, як самостійної держави відіграло дефіцитне становище на ринках. Насамперед звужена ємність внутрішнього ринку, деформована його структура, закладено потенціал подальшого росту цін, були вкрай малі інвестиції в основний і оборотний капітал. Нестача оборотного капіталу компенсувалася ростом зовнішнього боргу України, межі якого вже перевищили критичний рівень. Такі тенденції розвитку не найкращим чином вплинули на економічне становище  в наш час. Україна й досі розплачується за ті дії, які були зроблені в минулому.

2.2. Криза 90-х років,  як наслідок розпаду СРСР.

Фінансова криза в Україні  пов'язана з руйнівними інфляційними процесами, викликаними деформацією  національної системи грошового  й кредитного обігу. Найбільших темпів інфляція набула в 1992 році, коли вона становила 1440%, у 1993 році — 6288%, у 1994 році — 850%. Після  грошової реформи у 1996 році вдавалося  підтримувати стабільність національної грошової одиниці, однак дорогою  ціною завдяки великій заборгованості з виплати з бюджету заробітної плати населенню, зменшенню різних видів допомоги і пенсій, а також  у зв'язку зі зростанням заборгованості бюджетних установ за розрахунками за електроенергію та інші види послуг, завдяки постійному зростанню зовнішнього  й внутрішнього державних боргів і витрат на його обслуговування. Адже саме це закладає підвалини щодо майбутніх  кризових явищ у сфері фінансів. Фінансова криза пов'язана також із штучним звуженням місткості внутрішнього ринку з огляду на безпідставне обмеження доходів більшості юридичних і фізичних осіб. Це трапилося внаслідок випереджаючих темпів спаду національного товаровиробництва, слабких імпортних можливостей, недосконалості державної політики регулювання ринкової рівноваги й діяльності банківської, кредитної та фінансової систем. Звідси — криза платоспроможності, яка набула загрозливої для фінансової системи держави сили. Фінансова криза проявляється у зростанні бюджетного дефіциту. Так, якщо в 1991 році він становив близько 12 відсотків від загальної суми видатків державного бюджету, то в 1993 році — 27,4 відсотка, в 1994 році — 24,0 відсотка, в 1995 році — 23,2 відсотка, в 1996 році — 16,8 відсотка, в 1997 році — 27,3 відсотка, в 1998 році — 11,2 відсотка. Що стосується глибинних причин бюджетного дефіциту, то такими є спад виробництва й зростання витрат на виготовлення продукції, а також незважена політика бюджетних витрат щодо доходів бюджету. Що стосується конкретних особливостей розвитку економіки, які зумовлюють дефіцит бюджету, то можна виокремити: структурний дисбаланс народного господарства; збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації; неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання; великомасштабний оборот тіньового капіталу, необґрунтовано великі соціальні програми й значні державні непродуктивні витрати; приписки, крадіжки, втрата виробленої продукції. Під час фінансової кризи в Україні поширюються такі методи фінансування державних витрат, як грошова емісія й державні позики, а тому постійний дефіцит державного бюджету спричиняє збільшення державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього, а також процентів за ним. У 1999 році обсяг Державного боргу становив понад 50 відсотків від обсягів валового внутрішнього продукту. Зростання державної заборгованості створює напруження на ринку позичкових капіталів, зменшує можливості їх використання для фінансування народного господарства, уповільнює темпи розвитку економіки. Фінансова криза в Україні призводить до різкого зниження життєвого рівня населення. Нині він порівняно з 1991 роком зменшився в 6 разів. Фінансова криза впливає й на процеси соціального розшарування у суспільстві, призводить до зубожіння більшості населення, яке має низький рівень доходів. Отже, фінансова криза в Україні характеризується насамперед ослабленням (а часто й розривом) узгоджених зв'язків між найважливішими елементами фінансової системи держави, хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків, лавиноподібним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів. Основними напрямками подолання фінансової кризи може бути зокрема: запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій; визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету; вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення; забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу й посилення відповідальності суб'єктів господарювання за дотримання вимог податкового законодавства; оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету.

1991 р.- І половина 1994 р.

Безсистемне утворення і  нагромадження боргу. Залучалися прямі  кредити НБУ, надавались урядові  гарантії щодо іноземних кредитів українським  підприємствам урегульовувалися боргові  взаємовідносини з Російською Федерацією На початок 1994 р. державний борг України становив 4,8 млрд. дол. (у тому числі зовнішній — 75 %).

ІІ половина 1994 р. — І половина 1997.

Поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв'язки з міжнародними фінансовими  організаціями. За цей період зовнішній  борг зріс на 56 %.Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

З ІІ половини 1997На 1 січня 2000 загальна сума державного боргу становила 15,2 млрд. дол., у тому числі зовнішній — 12,4 млрд. дол. і внутрішній — 2,8 млрд. дол.

На кінець липня 2009 сукупний державний (прямий) і гарантований державою борг України становить 33,262 млрд. дол. (у гривневому еквіваленті — 256,05 млрд. грн)[1]З початку 2009 держборг у валютному вираженні збільшився на 35,2 %, або на 8,663 млрд. дол. Сукупний державний борг України за 2008 рік збільшився на 40 %, або на 7,03 млрд. дол.

Розмір державного боргу, млн. грн(таблиця 1.1)

Як свідчать дані таблиці, у 1992—1994 рр. офіційно визнавався рівень безробіття (частка безробітних від  загальної кількості економічно-активного  населення) набагато менший від природного. Згодом ці показники, хоча й були вищими, але, за твердженнями багатьох учених, значно відхилялись від існуючих. Відхилення офіційних даних від  фактичних спричинене особливостями  використовуваної методики розрахунку кількості безробітних, а також  існуванням значного прихованого безробіття. Застосування під час розрахунку рівня безробіття методології Міжнародної  організації праці (МОП) і використання вибіркових опитувань населення  дає інші показники. Вони відображені у табл.1.2.

Таблиця 1.2

Показники рівня безробіття в Україні (за результатами вибіркових опитувань)

Порівняння даних таблиць  свідчить, що показники рівня безробіття за результатами вибіркових опитувань  із застосуванням методології МОП  у 1995—2003 рр. у середньому в 2—3 рази перевищували дані офіційної статистики. У той час безробіття існувало одночасно у формі фрикційного, структурного і циклічного. У майбутньому  прогнозують прискорене зростання  структурного безробіття на тлі збільшення як офіційного безробіття, так і  безробіття, розрахованого за методологією МОП. Зростання структурного безробіття зумовлене невідповідністю між існуючою структурою пропозиції на ринку робочої сили, діючою системою освіти та структурою попиту на робочу силу сучасних інвесторів.

У період найбільшого скорочення абсолютних обсягів виробництва (1992—1993) в Україні спостерігалась гіперінфляція (середньомісячний темп зростання цін  перевищував 50 %), яка пізніше переросла у галопуючу інфляцію (середньомісячний темп зростання цін становив 10—50 %).

Як свідчать дані, пік інфляційного зростання цін в Україні припав на 1993 р., коли річний темп інфляції перевищив 10 000 %. Інфляція тоді була одночасно інфляцією попиту та інфляцією витрат. Причиною її був надмірний попит, оскільки у 1992 р. дефіцит бюджету становив 12,2 % ВВП, а в 1993 р. — 6,5 %. Як відомо, граничним є дефіцит в обсязі 3 % ВВП. Інфляція витрат виявлялася у тому, що обсяг реального ВВП лише за 1993 р. скоротився майже на 18 %.

У 1995—2000 рр. зі вступом економіки  у затяжну депресію, інфляція набула значень галопуючої, а її найменші показники припадали на 1997 р. Зміна  цін 2000 р. засвідчила, що тенденція деякої стабілізації цін у попередні  роки не була стійкою. За оцінками спеціалістів, про інфляційними чинниками в цей період були зростання витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу і відповідне збільшення грошової маси в обігу, відсутність конкурентного середовища і монополістичне становище багатьох виробників стратегічної продукції (наприклад зерна). Нестійка зовнішньоекономічна позиція. Як відомо, зовнішньоекономічна позиція країни втілює основні параметри зв'язку національної економіки зі світом. Вона охоплює сальдо торгового балансу, сальдо рахунку поточних операцій та іноземних інвестицій, обсяг резервних активів і зовнішнього боргу .

Зафіксовані у таблиці  дані свідчать, що до 1998 р. сальдо балансу товарів і послуг мало від'ємне значення, тобто Україна більше імпортувала, ніж експортувала. Узагальнюючим показником економічної ситуації в Україні впродовж 90-х років XX ст. є динаміка реального ВВП. Дані таблиці, зображені на графіку (Рис. 1.5), свідчать, що у 1992—1994 рр. спостерігався глибокий економічний спад, який проявився майже у дворазовому скороченні обсягів реального ВВП. У 1999 р. він сягнув найнижчої точки, а в 2000 р. розпочався перехід до позитивних приростів ВВП. Економічне зростання, що почалося у 2000 р., зумовлене передусім значним збільшенням експорту, 42 % якого становить продукція металургійної галузі.

Рис. 1.5.

Кризовий спад у 90-ті роки XX ст. в Україні був не циклічним ,оскільки він не був частиною циклу економічної кон'юнктури. Така ситуація спричинена зміною економічної та політичної структури суспільства, а саме переходом від економіки соціалістичного типу до ринкової. Тому за причиною виникнення його трактують як структурний спад, або як структурну кризу.

Змінився він затяжною економічною депресією, яка тривала  упродовж п'яти років. За оцінками експертів, вона стала наслідком надто повільних, порівняно з іншими постсоціалістичними країнами, перетворень, а в деяких випадках — їх гальмування. Економічна криза, яка переросла у затяжну депресію, крім спаду реального ВВП, була пов'язана зі скороченням зайнятості, нестабільністю цін, нестійкою зовнішньоекономічною позицією.

Причини економічної кризи  в Україні успадковані від  колишнього СРСР. Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні  у 90-х роках були: 1) різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства; 2) різке зниження життєвого рівня  населення; 3) зростаюча армія безробітних; 4) різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас клановономенклатурної еліти, а  з іншого —катастрофічне знижується життєвий рівень більшості населення. Щомісячні й річні доходи перших у тисячу і більше разів перевищують доходи останніх, а мінімальна заробітна плата покриває не більше 20% фізіологічного мінімуму, або бюджету виживання; 5) реальна загроза генетичному фонду української нації, її майбутньому.

На відміну від класичної  кризи, в Україні, як і в інших  країнах СНД, з кінця 1990 р. триває не криза надвиробництва, а криза недовиробництва. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Причини економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи. До першої належать ті, що були успадковані нею від колишнього СРСР, до другої —ті, що постали з часу проголошення незалежності України; до третьої — причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як засвідчує досвід інших країн, не може не відбуватися у формі певних кризових явищ. Ці три групи (або підсистеми) причин органічно пов'язані між собою.