Аналіз ролі кредиту в становленні ринкової економіки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ  ІНСТИТУТ

Кафедра банківської справи

 КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Гроші та кредит»

на тему «Аналіз ролі кредиту в становленні ринкової економіки України»

Керівник роботи,

викладач                                                                                        Г. В. Омельченко

Студента факультету

банківської справи,

обліку і фінансів,

ІІІ курсу, групи 33 – БС З,

«Банківська справа»                                                                    Н.Є. Богомолова

Харків – 2006

ЗМІСТ

ВСТУП

За останні роки в економіці  і банківський системі України  відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки. Не змінилося  те, що надання кредитів є одною з основних економічних функцій банків. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічне становище як клієнтів, так і самого банку.

Під час проведення кредитних  операцій банки формують кредитні портфелі, які покликані забезпечити приплив  процентних доходів в майбутньому. Але в той же час  із структурою і якістю сформованого портфеля пов’язані основні ризики. Якість і структура сформованого ними кредитного портфеля істотно залежить від організації кредитної роботи в банку. На кредитні підрозділи банку покладається важливі, особливо за умов складної економічної ситуації, що склалася сьогодні в Україні, функції - ретельний добір позичальників, аналіз умов видачі кредитів, постійний контроль за фінансовим станом позичальника, його спроможністю і готовністю погасити кредит. Організаційна функція в кожному конкретному банку має свої особливості, що визначаються розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури.

У цьому зв'язку дослідження  питань організації роботи з готівкового  обігу та порядку ведення касових  операцій установами банків України  набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об'єктом дослідження  є  підприємство як клієнт банку  в сфері кредитування.

Метою даної роботи є  вивчення теоретичних основ організації, розкриття діючої практики з з’ясування особливостей організації кредитування підприємств в банках України , а також пошук напрямків удосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

• досліджено роль кредитної політики в процесі кредитування;
• Наведено сучасний стан кредитних операцій, що виконують банки України;
• обґрунтовано методи визначення та оцінки кредитоспроможності;
• проведено аналіз стану кредитних відносин в Україні, окремому регіоні , банку;
• запропоновано напрямки щодо вдосконалення банківського кредитування на сучасному етапі розвитку банківської системи.

Вказаному  питанню   приділяється  значна  увага  Національного   банку України та комерційних банків, що знайшло своє відображення у законах „Про банки і банківську діяльність”, „Про Національний банк України”, „Про заставу”, „Про кредитування”.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження таких економістів, як О.В. Васюренка, Д.М. Гриджука, А.М.Мороза, М.І. Савлука, та багатьох інших.

Впровадження пропозиції та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить покращити роботу кредитних підрозділів установ банків. Це надасть можливість організувати їх діяльність у відповідності з цілісною системою управління , досягти максимального результату у роботі комерційних банків, що надасть можливість кращого функціонування економіки нашої країни та подолання кризових явищ.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

         1.1.   Теоретико – суттєва характеристика банківського кредитування

Кредитні операції банку  є основою банківського бізнесу, оскільки вони є головною статтею  доходів.

Кредитор - суб`єкт кредитних  відносин, який надає кредити іншому суб`єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Позичальник - суб`єкт  кредитних відносин, який  отримав  у тимчасове користування грошові  кошти на умовах повернення, платності, строковості.

В свою чергу, діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного  використання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду  кредит - це  форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим , хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства — споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів.

Таким чином, виникнення і функціонування кредиту  пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у  одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

Поряд з об'єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення.

Кредити надаються суб’єктам  господарської діяльності усіх форм власності. Виділяють кредити в  поточну діяльність і кредити в інвестиційну діяльність.

Кредити в поточну  діяльність – кредити, надані позичальникам  на задоволення тимчасової потреби  в коштах для придбання поточних активів у разі розриву між  часом надходження коштів та здійснення витрат. Кредити в поточну діяльність включають усі кредити, надані на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати та інші цілі. До кредитів у поточну діяльність відносять: розрахунки за овердрафтом, операції Репо, врахування векселів, факторингові операції, кредити за внутрішніми торговельними операціями, кредити за експортно-імпортними операціями, інші кредити в поточну діяльність.

Кредити в інвестиційну діяльність – кредити, надані позичальникам  на задоволення тимчасової потреби  в коштах при здійсненні ними інвестиційних вкладень. До них відносять: кредити на будівництво та освоєння землі, кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі тощо.

Забороняється надання  кредитів на:

• покриття збитків господарської діяльності;
• формування та збільшення статутного фонду .

Кредити класифікуються за такими критеріями й ознаками :

• за строками користування;
• за забезпеченням;
• за ступенем ризику;
• за методами надання;
• за строками погашення.

        1.2. Особливості впливу ринкового середовища на кредитну діяльність банків та сучасні проблеми банківського кредитування

Світова банківська практика, що ґрунтується на багаторічному досвіді роботи в умовах мінливої кон’юнктури і конкурентного суперництва кредитних установ, виробила своєрідний кодекс поведінки банкірів, інакше кажучи, кодекс правил, які спрямовані на проведення зваженої кредитної політики і дають змогу значною мірою мінімізувати ризик при позичкових операціях. Тож принципи банківського кредитування заведено поділяти на дві групи :

1. Загальноекономічні принципи, властиві усім економічним категоріям, а саме:

• цілеспрямованість (цільове використання);
• диференційованість;

             2.  Принципи, що відображають функції і суть кредиту:

• терміновість (строковість);
• забезпеченість;
• платність.

Цільовий характер кредитування припускає вкладання позичкових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається  позичальнику на конкретну ціль, а  не тому що у нього виникла нагальна потреба у коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позички, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу .

Диференційованість кредитування означає, що комерційні банки не повинні формально (однозначно) підходити до проблем надання кредиту своїм клієнтам, які претендують на позику. Кредит доцільно надавати лише тим претендентам, котрі в змозі своєчасно його повернути. Тому диференціація кредитування має здійснюватися на основі показників кредитоспроможності, здатності позичальники заробити кошти на погашення боргу в ході його поточної виробничої, інвестиційної та інших видів діяльності, достатності власного капіталу, які адекватно відбивають спроможність і схильність позичальника до повернення кредиту в обумовлені терміни .

Принцип строковості  повернення означає, що позичка має  бути повернена  позичальником банку  в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.

Від дотримання принципу строковості повернення кредиту  залежить можливість надання нових  позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової  заборгованості за позичками у прострочену. При порушенні строків повернення й наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються.

Принцип платності. У  процесі кредитування клієнтів банк вимагає не тільки повернення одержаної  позички, а й сплати процента за користування нею. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція - це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати й одержують прибуток.

Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси банку і не допустити збитків  від неповернення боргу внаслідок  неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в  пасиві клієнта - боржника, має бути певне майно, яке враховується в активі його балансу, або зобов'язання третьої особи погасити борг банку.

Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду . Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів .

У сучасних умовах із метою  забезпечення організації ефективної кредитної діяльності комерційні банки  розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні  механізми її реалізації.

Кредитна політика банку визначає завдання і пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи її реалізації, а також принципи й порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації.

Кредитна політика розробляється  з урахуванням стратегії й  тактики банку в галузі управління активними операціями та визначає основні напрямки кредитної діяльності:

• стандарти й критерії діяльності банківських працівників, що відповідають за видачу кредитів;
• основні дії менеджерів, що приймають стратегічні рішення щодо кредитування;
• принципи оцінки та контролю за якістю управління кредитною діяльністю банку.

Відповідальність за розробку кредитної  політики та механізмів її реалізації покладається на Кредитний комітет.

Розробка внутрішньої  кредитної політики потребує від  керівництва банку чіткого формулювання цілей кредитування і визначення, наскільки вони збігаються із загальною політикою й стратегією банку.

У загальному вигляді  кредитна політика має відображати  такі ключові моменти:

• організація кредитної діяльності;
• управління кредитним портфелем;
• контроль над кредитним процесом;
• ліміти з окремих напрямків кредитування;
• механізм супроводження кредитних угод (кредитний моніторинг);
• формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.

Способи й методи реалізації кредитної  політики формалізуються у відповідних внутрішньобанківських документах, основними серед яких є стандарти кредитування і кредитні інструкції.

Стандарти кредитування містять зразки документів, із якими  працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування. Основним завданням стандартів кредитування є визначення практичних дій з реалізації кредитної політики.

У стандартах кредитування мають бути відображені такі основні  моменти:

• порядок збирання та аналізу фінансової інформації;
• вимоги щодо забезпечення кредитів, гарантій та поручительств;
• правила організації кредитного процесу;
• порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;
• вимоги щодо оформлення кредитної документації;
• зразки документів (кредитна угода, договір застави, поручительства тощо).

Зміст і структура  стандартів кредитування можуть відрізнятись у різних банків, але, як правило, в  них містяться наступні важливі  моменти:

• опис системи кредитних повноважень працівників банку;
• перелік видів кредитів, видача яких відповідає кредитній політиці банку, а також перелік неприйнятних для банку видів кредитів;
• назви сфер господарювання та регіонів, де кредитна активність банку є пріоритетною;
• процедура стягнення простроченої кредитної заборгованості;
• порядок видачі позик працівникам банку тощо.

Кредитна інструкція – це опис послідовних дій з  реалізації конкретної кредитної процедури. Вона виглядає як опис послідовності  взаємопов’язаних кроків із визначенням  відповідальних виконавців та їх повноважень.

Отже, порядок кредитування, закріплений у банківських  кредитних  інструкціях, визначає конкретні етапи  процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.

Розробка кредитної  політики повинна включати підготовку Положення про порядок кредитування, покликаного забезпечити реалізацію стратегічних цілей банківської діяльності у сфері кредитування. Підготовкою цього документа, як і здійсненням контролю за виконанням його вимог, повинен займатись Кредитний комітет банку. Положення про порядок кредитування є конфіденційним документом, оскільки він містить стратегію та методи банківської кредитної політики, і навіть у межах банку доводиться до відома тільки тих працівників, що безпосередньо беруть участь у процесі банківського кредитування.

У цілому в Положенні  повинні бути відображені всі  етапи кредитного процесу – від  збирання інформації й вивчення кредитної  історії позичальника до кредитного моніторингу та механізму формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.

Виступаючи головним інструментом реалізації кредитної  політики, Положення служить основою  для контролю та спостереження за організацією кредитного процесу, є  інструктивним матеріалом для працівників  підрозділів, що здійснюють кредитування, виступає інструментом контролю за виконанням вимог кредитних інструкцій для керівників кредитних підрозділів. Положення про порядок кредитування встановлює вимоги, на основі яких здійснюються перевірки позичальників співробітниками відділу кредитного аналізу банку, а також визначає механізм внесення корективів у поточну внутрішню кредитну політику банку.

Отже, в цілому кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань  банківської діяльності, визначає конкретні  прийоми, способи  й методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування .

Під час реалізації розробленої  кредитної політики банк повинен  керуватися такими принципами :

1. При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів.
2. Банківські установи  самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.
3. Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається  колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією і таке інше) більшістю голосів і оформляється протоколом.
4. При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу ("великі кредити"), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку.
5. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банків.

Але сама по собі кредитна політика, як би якісно вона не була розроблена, ще не гарантує забезпечення виконання встановлених параметрів діяльності банку та запланованого рівня ефективності кредитних операцій. Суттєве значення має організація роботи з підбору кадрів та управління ними, а також оптимальна функціональна побудова організаційної структури кредитного підрозділу комерційного банку.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ РОЛІ КРЕДИТУ В ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ

      2.1. Методи визначення та оцінка кредитоспроможності позичальника

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють його здатність повністю і в зазначені терміни виконувати всі умови кредитної угоди. В ході аналізу та оцінки кредитоспроможності клієнта оцінюють морально-етичні якості позичальника, його репутація, наміри щодо повернення позики і прогнозується платоспроможність на перспективу. Така оцінка здійснюється за внутрішнім положенням банку про порядок кредитування (Додаток А).

Наприклад, позичальник  банку - підприємство “А” звернулася в банк з заявкою про надання  кредиту в сумі 150 тис.грн. строком на 12 місяців з метою поповнення обігових коштів для закупівлі сировини для виробництва пінопласту. Банк в першу чергу проводить експертизу кредитного проекту.

Експертиза кредитного проекту проводиться з метою  визначення його окупності та можливості своєчасного погашення кредиту разом з відсотками в результаті отримання економічного ефекту від впровадження (здійснення) проекту в терміни, які відповідають термінам кредитування.

На цьому етапі здійснюється детальний аналіз кредитних заявок, тобто:

• визначається ціль кредитування та строк відволікання ресурсів:
• перевіряється коректність розрахунку суми кредиту шляхом аналізу техніко-екомічного обґрунтування разом з відповідними документами;
• перевіряється обґрунтованість термінів погашення кредиту;
• детально аналізуються доходи, що передбачаються від кредитної угоди, та витрати, пов’язані з кредитним проектом, відповідність рівня процентної ставки за кредитом, рівня ризику, який несе банк (витрати по залученню ресурсів, формуванню резерву).

В результаті аналізу  формується техніко-економічний розрахунок окупності витрат, що кредитуються. Даний розрахунок по підприємству “А” наведено у табл.2. 1.

Таблиця 2.1.

Техніко-економічний розрахунок окупності  витрат по підприємству

Продовження таблиці 2.1.