Аналіз споживчого вибору

ЗМІСТ

     Вступ

     Розділ  I Економічні блага та їх класифікація

1. Класифікація економічних благ
2. Економічні теорії
3. Моделі споживчого вибору
4. Класифікація неекономічних факторів споживчого вибору

     Розділ  II Аналіз споживчого вибору

1. Пріоритети і вибір споживача. Корисність товару та його властивості
2. Аналіз кривих байдужості
3. Бюджетна лінія споживача, стан рівноваги. Крива «споживання-дохід», «споживання-ціна»

     Розділ  III Ринок бензину

     3.1    Основні проблеми та шляхи їх вирішення на ринку бензину

     Висновки

     Бібліографічний список

      ВСТУП

     У сьогоденні питання споживчого вибору є дуже актуальним, оскільки після  фінансової кризи дуже важливо для  успішного функціонування будь-якого  підприємства розуміти, чим керується  споживач при процесі вибору тієї чи іншої продукції. Розгляд цих теорій та їх класифікації дають перевагу над конкурентами.

     Розглядом даного питання займається багато вчених. Серед них можна виділити таких  іноземних: Є.Бем-Баверка, І.Бентама, К.Менгера, Р.Пригожина, Д.Бернудлі, Ж.Дюпюі, У.Джевонс. Також це питання досліджували і вітчизняні вчені. Серед них особливо великий вклад зробили: В.Белоусова, А.Єрмоленко, Є.Куделіна.

     Метою даного дослідження є обґрунтування  та розробка науково-методичних рекомендацій щодо питання особливостей споживчого вибору сучасного населення.

     Для досягнення зазначеної мети вирішувалися наступні завдання:

• теоретичне обґрунтування теорії споживчого вибору та їх класифікацій;
• відображення впливу держави на розвиток і вдосконалення  теорії споживчого вибору;
• перспективи розвитку споживчого вибору .

     Об’єктом  дослідження є розвиток і формування теорій споживчого вибору.

      Предметом дослідження являється теорії споживчого вибору та їх класифікації.

      Як  методи дослідження використовуються:

• теоретичне обґрунтування проблеми;
• для вивчення сутності та природи теорій споживчого вибору та їх класифікації були застосовані загальнонаукові методи пізнання індукції та дедукції;
• методи абстракції, аналізу та синтезу, порівняльного аналізу, що дозволили визначити сутність теорій споживчого вибору та їх класифікації в усих її проявах.

     Під час дослідження об’єкти та умови  його розвитку було застосовано історично-логічний метод.

РОЗДІЛ  І

     ЕКОНОМІЧНІ  БЛАГА ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

1. Класифікація економічних благ

      Блага — матеріальні речі та послуги, які  використовуються для задоволення потреб людини.

      Певні блага існують у природному вигляді, людина ними користується, але вони не є об'єктом економічної діяльності. Інші можна отримати внаслідок економічної  діяльності, але в кількості, обмеженій  рівнем розвитку виробництва, наявністю сировинних ресурсів, технологій. Отже, існує проблема обмеженості економічних благ стосовно потреб (проблема відносної рідкісності).

      Економічне  благо можна використовувати  для задоволення кількох потреб, водночас економічна потреба може бути задоволена за рахунок кількох благ. В економічній діяльності люди для досягнення своїх цілей використовують засоби, яких інколи буває недостатньо і які можна застосувати по-різному. Цінність блага визначається інтенсивністю потреби (величина психологічна, змінювана залежно від індивіда) та наявною кількістю блага, здатного задовольнити цю потребу.

      Залежно від критеріїв оцінки існують  різні класифікації економічних  благ. Так, за терміном використання їх поділяють на довгострокові та короткострокові. Довгостроковими є блага тривалого користування, які задовольняють одну і ту ж потребу неодноразово. Короткотерміновими є блага разового споживання.

      За  часом використання блага поділяють  на теперішні й майбутні. Є блага  взаємозамінні (замінники чи конкуруючі у споживанні) і взаємодоповнювані (комплементарні). Взаємозамінні блага можуть замінювати одне одного в задоволенні певної потреби, їх не потрібно перетворювати, наприклад: маргарин і вершкове масло, олія соняшникова і оливкова, автомобілі різних марок. Інші можуть задовольняти потреби тільки тоді, коли використовуються разом, наприклад: чай і цукор, автомобілі та бензин. Доповнюваність і взаємозамінюваність благ мають величезну кількість ступенів та варіантів. Блага можна розподілити на прямі (безпосередні) та непрямі (опосередковані). Прямі (споживчі блага) безпосередньо задовольняють потребу (харчі, одяг, побутові предмети). Непрямі блага (виробничі) задовольняють потребу лише як засіб. Задоволення потреби цими благами відбувається опосередковано. Наприклад, вугілля використовується на теплоцентралі для отримання пари чи для одержання механічної енергії на заводі.

2. Економічні теорії

      Теорія  корисності передбачає, що ціна, яку  готовий заплатити покупець на ринку  за товар, є категорією суб'єктивною. Корисність – це спроможність товару задовольняти потреби, бажання, смаки і вподобання споживача.

      Корисність  товару - це задоволення, яке отримують від споживання. Не можна ототожнювати корисність і користь, тобто функціональну придатність. Так, картини відомих художників можуть не приносити користі з практичної точки зору, але мають величезну корисність для любителів живопису.

      Корисність  товару має дві властивості:

      1) вона є різною для різних людей, оскільки залежить від смаків і вподобань.

      2) корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж людини в різний час і за різних обставин.

      Проте з метою наочності економісти допускають, що ступінь задоволення  можна виміряти, і називають одиницю  виміру — ютиль (від англ. utility — корисність). Вважається, що кожний товар має певну кількість ютилів (u), або певну кількість одиниць корисності чи задоволення. Ця уявна одиниця вимірювання є лише зручним навчальним прийомом, який дає змогу у кількісному аспекті аналізувати поведінку споживача на ринку. Залежно від кількості ютилів, тобто одиниць корисності товару розрізняють граничну, загальну і середню корисність. 

      Гранична  корисність (МU) — це додаткова корисність, яку отримує людина від кожної останньої або кожної додаткової одиниці спожитого товару. Існує закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена), згідно з яким при споживанні кожної додаткової (наступної) одиниці товару величина додаткового задоволення для людини зменшується. Показовим прикладом практичного використання дії закону спадної граничної корисності є послуги ресторану у вигляді "шведського столу", де ви платите вхідні і можете вибирати страви, які хочете та скільки хочете. Однак підраховано, що фізично здорова людина не може з'їсти більше, ніж на суму установленої ціни вхідних, хіба що на шкоду своєму здоров'ю.

      Крива граничної корисності прямує зверху вниз зліва направо і показує  зменшення граничної корисності у міру збільшення кількості спожитих яблук. Закон спадної граничної корисності передбачає, що усі решта чинників, такі як дохід, смаки і вподобання, є постійними величинами. Загалом цей закон поширюється на абсолютну більшість товарів, хоча є і винятки. Це антикваріат, колекціонування марок чи монет, алкоголь, додаткові сигарети тощо ( Рис. 1.1.).

      Рис. 1.1.  Крива граничної корисності

        Загальна й середня корисність

 Загальна корисність (ТU) — це корисність, яку отримує споживач від використання товару загалом. Якщо гранична корисність є величиною додатною, то в міру збільшення кількості одиниць спожитого товару його загальна корисність зростатиме, оскільки гранична корисність щоразу додається до загальної. Однак темп зростання загальної корисності зменшуватиметься ( Рис. 1.2.).

      Рис. 1.2. Крива загальної корисності

        Граничну корисність можна визначити  через нахил кривої загальної  корисності.

      Середня корисність (АU) – це загальна корисність у розрахунку на кожну одиницю товару.

       ,                                  (1.2)

      Значно  глибше пояснення поведінки споживача  на ринку та досягнення ним максимальної загальної корисності ґрунтується на аналізі кривої індиферентності та бюджетної прямої.

      Крива індиферентності. Граничний коефіцієнт заміщення двох товарів

      Крива індиферентності (від англ.  indiference — невизначеність, байдужість) показує усі можливі комбінації двох товарів, які дають споживачеві однаковий рівень задоволення або загальної корисності і ставлять його у стан невизначеності. Деякі автори використовують термін "крива байдужості".

      Більш удалим є термін "крива індиферентності", оскільки споживач не є байдужим, а є індиферентним, тобто невизначеним, яку комбінацію товарів вибрати, оскільки вони для нього однаково бажані та дають йому однакову величину корисності. (Рис. 1.3.).

     Рис. 1.3. Крива індиферентності

      Споживач  при купівлі перебуває у стані невизначеності, оскільки кожна з комбінацій за величиною корисності є однаковою. Отже, споживач може віддати перевагу комбінації А, або комбінації В, або не віддавати переваги ні А, ні В. Вибираючи ту чи іншу комбінацію товарів, споживач виходить з індивідуальних смаків і вподобань.

      Крива індиферентності є спадною, оскільки відображає обернену залежність двох товарів, які приносять споживачеві  корисність. Кожна точка на даній  кривій (А,В,С,В) відображає різну комбінацію товарів, але дає для споживача однакову загальну корисність.

      Нахил кривої індиферентності становить  граничний коефіцієнт заміщення (МRS), що показує, до якої межі споживач заміщуватиме їжу одягом, щоб отримати ту саму загальну корисність.

      Для кожного рівня загальної корисності існує своя окрема крива індиферентності, яка показує такі комбінації товарів, до яких покупець є індиферентним, невизначеним (Рис. 1.4.)

      Рис. 1.4. Криві індиферентності різного рівня загальної корисності

      Чим   вище   і  дальше   крива індиферентності від початку координат, тим більшою є загальна корисність, оскільки будь-яка точка на вищій кривій індиферентності означає більшу кількість того чи іншого товару, отже, більшу загальну корисність.

      Рівновага споживача

     Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Для демонстрації процесу вибору сумістимо на одному графіку карту кривих байдужості та лінію бюджетних обмежень. Рухаючись вздовж бюджетної лінії споживач може знайти точку, яка б відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто відповідала найбільшій корисності. Така точка буде розташована на найвищій кривій байдужості, яка може бути досягнута в межах даного бюджету.

     Споживач  максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень.

     Рис. 1.5. Рівновага споживача

     Точка дотику (В) найвищої кривої байдужості U₂ з бюджетним обмеженням визначає положення рівноваги споживача. Крива U₁ яка перетинає бюджетну лінію є неоптимальним рішенням для споживача, а крива U₃ більш високого рівня корисності не може бути досягнута тому, що виходить за межі його бюджету.

     Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даному бюджетному обмеженні. Така рівновага передбачає те, що як тільки споживач отримує даний набір товарів, у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший.

• Рівновага споживача, при якій він придбає обидва товари, називається внутрішньою.
• Споживач який максимізує свою корисність при придбанні лише одного товару досягає рівноваги, яка називається кутовою.

    Рис. 1.6. Рівновага споживача для комплементарних товарів

      Ефективне споживання одного товару неможливе  без певної кількості іншого у  цьому випадку незмінне співвідношення цін, ні доход споживача не впливатимуть на співвідношення цих товарів у наборі, який вибирає споживач.

      Бюджетне  обмеження — це лінія, що показує, як кількість товарів та послуг (споживацьких наборів) може при дбати споживач за певну суму грошей у межах свого доходу.

      Фактори, які впливають на бюджетну лінію

• зміна доходу споживача;
• зміна цін на товари.

      При зміні доходу бюджетна лінія переміщується  відповідно До його збільшення I₁I₂ (або зменшення I₂ I₁) і займає паралельне попередньому положення. Зміна ціни на товар x - приводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії (Рис. 1.6. Бюджетне обмеження. (Бюджетна лінія))

      Рис. 1.7. Вплив зміни доходу на бюджетну лінію (а) 

      Рис.1.8. Вплив зміни ціни товару на бюджетну лінію (б)

      Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Рухаючись вздовж бюджетної лінії в процесі споживанні споживач може знайти точку, яка б відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто відповідала найбільшій корисності. Така точка буде розташована на найвищій кривій байдужості, яка може бути ним досягнута в межах даного бюджету (Рис. 1.7.; Рис.1.8.)

3. Моделі споживчого вибору

      Можна виокремити 3 основні моделі споживчого вибору:

1. Найпростіша модель поведінки споживачів
2. Споживчий набір і бюджетне обмеження
3. Правило максимізації корисності

      Поведінка споживача - це процес формування ринкового попиту покупців, які здійснюють вибір благ з урахуванням існуючих цін.

      Наш вибір товарів і послуг для споживання, тобто вибір споживача, залежить, перш за все, від наших потреб і смаків, звичок, традицій, тобто від наших уподобань.

      Уподобання споживача - це визнання переваг якихось благ перед іншими благами, тобто визнання одних благ кращими в порівнянні з іншими.

      Уподобання покупця є суб'єктивними. Суб'єктивними також є і оцінки корисності кожного обраного блага. Але вибір споживача визначається не тільки його уподобаннями, він обмежений також ціною обираних продуктів і його доходом. Так само як і в масштабах економіки ресурси індивідуального споживача обмежені. Практична необмеженість потреб споживача та обмеженість його ресурсів приводить до необхідності вибору з різних комбінацій благ, тобто до необхідності споживчого вибору.

      Корисність блага - це задоволення, яке відчуває людина в процесі споживання блага; в основі корисності лежать різні фізичні, хімічні, біологічні та інші властивості блага.

1. Найпростіша модель поведінки споживачів

      Гранична корисність будь-якого блага представляє собою величину додаткової корисності однієї додаткової одиниці споживаного блага.

      Закон спадної граничної корисності передбачає залежність між збільшенням кількості споживаного блага і додаткової корисністю додаткової одиниці цього блага. Зі збільшенням кількості споживаних благ загальна величина корисності благ (сукупна корисність) збільшується, але в меншій мірі, тому що кожна додаткова одиниця блага додає зменшується величину корисності. Закон спадної граничної корисності полягає в тому, що зі збільшенням кількості споживаного блага гранична корисність блага зменшується.

      Принципом спадної граничної корисності керується споживач, вибираючи такий споживчий набір, який приносить йому найбільшу корисність при даній ціні блага і при даному доході споживача.

      Таким чином, ми можемо коротко сформулювати деякі принципи поведінки споживача на ринку, тобто модель його поведінки:

• Вибираючи блага для споживання, покупець керується своїми уподобаннями.
• Поведінка споживача є раціональним, зокрема, він висуває певні цілі і керується особистим інтересом, тобто діє в рамках розумного егоїзму.
• Споживач прагне максимізувати сукупну корисність, іншими словами, прагне вибрати такий набір благ, який приносить йому найбільшу загальну величину корисності.
• На вибір споживача і його суб'єктивні оцінки корисності купуються благ впливає закон спадної граничної корисності.
• При виборі благ можливості споживача обмежені цінами благ і його доходом; дане обмеження називається бюджетним обмеженням.

      Модель поведінки споживача є пов'язані між собою загальні принципи поведінки споживача на ринку, що включають в себе, перш за все, максимізацію сукупної корисності, закон спадної граничної корисності та бюджетне обмеження.  Ця спрощена модель поведінки споживача є дуже корисною, багато що пояснює в поведінці покупців на ринку, в тому числі і те, від чого залежить попит на товари.

2. Споживчий набір і бюджетне обмеження

      По суті, теорія поведінки споживача - це теорія споживчого вибору. У викладеної вище моделі поведінки споживача були сформульовані найважливіші принципи цього вибору. Надалі ми розглянемо деякі положення цієї теорії більш докладно. Зокрема, зупинимося на понятті бюджетного обмеження і споживчого набору.

      Бюджетне обмеження - це обмеження при виборі споживачем комбінацій благ, визначається доходом споживача і цінами благ.

      Споживчий набір являє собою комбінацію доступних споживачеві товарів і послуг при його бюджетному обмеженні.

      Наприклад, Іван має 120 гривень на тиждень на свої особисті витрати. Припустимо, що на ці гроші він зазвичай купує пиріжки в університетській їдальні та книги в книжкових магазинах міста, де він живе і навчається. При цьому пиріжок коштує 10 грн., А книга - 20 грн. Кожного разу, витрачаючи свої гроші, він повинен вирішити, що купити, тобто зробити споживчий вибір. Навіть в умовах такого обмеженого асортименту благ у нього є кілька варіантів того, як витратити свої 120 грн. Назвемо хоча б 4 варіанти.

      Таблиця 1.1.

      Споживчі набори доступні Івану

      Вибираючи комбінацію А, Іван купує тільки пиріжки (12 порцій), а вибираючи комбінацію Г, він купує тільки книги (6 книг). Споживчі набори Б і В включають не тільки пиріжки, а й книжки (відповідно 8 пиріжків і 2 книги, 4 пиріжки та 4 книги). Кожного разу його вибір обмежений цінами на блага і його доходом (загальні витрати). У цілому бюджетне обмеження означає рівність всіх витрат на придбані блага доходу споживача.

3. Правило максимізації корисності

     Правило максимальної корисності благ для споживання при обмеженому доході логічно витікає з другого закону Госсена, який можна б було сформулювати наступним чином, щоб отримати максимум корисності від споживання заданого набору благ за обмежений період часу, потрібно кожне з них спожити в таких кількостях, при яких гранична корисність усіх споживаних благ дорівнює одній, і тій же величині. Методологія, використана Госсеном, допомагає сформулювати правило споживчої поведінки. Його суть в тому, щоб кожна остання одиниця грошових витрат на придбання товару приносила однакову граничну корисність.

      Правило, відповідно з яким можна максимізувати  задоволення потреб, заключається в  такому розподілі грошового доходу, споживача, при якому остання  грошова одиниця, витрачена на придбання кожного виду продукції, приносила б однакову граничну корисність.

4. Класифікація неекономічних факторів споживчого вибору

      Неекономічні  чинники споживчого вибору  не піддаються контролю з боку діячів ринку. Але їх обов'язково варто взяти до уваги. Вони поділяються на:

1. Фактори культурного порядку

     Культура - основна першопричина, яка визначає потреби і поведінку людини. Людське  поведінка - річ в основному набута. Дитина засвоює базовий набір цінностей, сприйняттів, переваг, манер і вчинків, характерний для його родини й основних інститутів суспільства. Будь-яка культура включає в себе більш дрібні складові, чи субкультури, які надають своїм членам можливість конкретного ототожнення і спілкування з собі подібними. Окремі субкультури зі своїми специфічними перевагами і заборонами представляють собою релігійні групи, такі, як групи католиків, православних, іудеїв. Чітко виділяються культурними схильностями і відносинами характеризуються расові групи, скажімо арабів і уродженців Сходу. Свої відмінні від інших субкультури зі своїм специфічним способом життя в кожному окремому випадку мають і географічні райони.

     Майже в кожному суспільстві існують  різні суспільні класи. 
Для громадських класів характерні явні переваги товарів і марок в одязі, господарських приладді, проведення дозвілля, автомобілях. Тому деякі діячі ринку фокусують свої зусилля на якомусь одному громадському класі. Цільовий суспільний клас передбачає певний тип магазину, в якому повинен продаватися товар, вибір певних засобів поширення інформації для його реклами і певного типу рекламних звернень.

     2) Фактори соціального порядку

     Поведінка споживача визначається також і  факторами соціального порядку, такими, як референтні групи, сім'я, соціальні ролі і статуси. 
Референтні групи - групи, які надають пряме (тобто при особистому контакті) або непрямий вплив на відносини або поведінку людини. 
Групи, які надають на людину прямий вплив, називають членськими колективами. Це групи, до яких індивід належить і з якими він взаємодіє. Деякі з цих колективів є первинними, і взаємодія з ними носить досить сталий характер. Це родина, друзі, сусіди і колеги по роботі.