Аналіз та економічна оцінка природних ресурсів України

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

<<УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА<<КРОК>>

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з__________________________________________________________________

(назва дисципліни)        

на тему____________________________________________________________

__________________________________________________________________

 

 

Студентки _____________курсу ___________ групи

напряму підготовки___________________________

спеціальності________________________________

___________________________________________

(прізвище та ініціали)

Керівник___________________________________

__________________________________________

(посада,вчене звання,науковий  ступінь,прізвище та ініціали)

Кількість балів_______________________________________

Національна шкала__________________________

Оцінка ECTS________________________________

                     Члени комісії      

_________________         _____________________

                                            (прізвище та ініціали)          (підпис)                                                                                       

      _________________         _____________________

                                                      (прізвище та ініціали)                             (підпис)                    _________________         _____________________

                                                                                                        (підпис)                      (прізвище та ініціали) 

 

 

 

 

 

м.Київ – 2013 рік

 

Зміст

Вступ

 

Розділ 1. Природні ресурси країни: структура, особливості, потенціал

1.1 Поняття «природні ресурси». Класифікація природних ресурсів

1.2 Структура природно-ресурсного потенціалу

 

Розділ 2. Методи економічної оцінки природних ресурсів

2.1 Глобальні проблеми  використання природних ресурсів

2.2 Продовольча проблема  та шляхи її вирішення

 

Розділ 3. Аналіз та економічна оцінка природних ресурсів України

3.1 Економіко-географічний  аналіз земельних ресурсів України

 

Висновок 

Список використаної літератури

 

 

Вступ

Актуальність роботи. Оцінка господарських благ у системі управління ефективністю виробництва займає провідне місце у наукових та прикладних дослідженнях. На всіх етапах розвитку суспільства особливо актуальною є оцінка природних господарських благ – природних ресурсів. Це пояснюється тим, що вони є і основною передумовою, і результатом суспільного виробництва. Ці два статуси природних ресурсів приносять особливість у їх оцінку – вона завжди буде залежати від рівня розвитку суспільних відносин і продуктивних сил. Тому серед економічних проблем у галузі природокористування та охорони навколишнього середовища особливою гостротою виділяються теоретико-методологічні проблеми економічної оцінки природних ресурсів.

Зараз виникає необхідність проведення оцінки природно-ресурсного потенціалу окремих територій, як важливого фактору економічного, соціального, екологічного суспільного розвитку. Така оцінка повинна стати одним з важелів нового економічного механізму, який буде забезпечувати раціональне використання та відтворення природних ресурсів. Саме тому проблема оцінки природно-ресурсного потенціалу на сьогодні є особливо актуальною.

Мета дослідження: розглянути класифікацію природних ресурсів та види їх економічної оцінки, удосконалити теоретичні і науково-методичні положення економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу, проаналізувати підходи до економічної оцінки потенціалу земель сільськогосподарського призначення в складі природно-ресурсного потенціалу.

Завдання роботи:

- дослідити економічну сутність  поняття «природно-ресурсний потенціал»;

- провести аналіз методичних  підходів до оцінки природно-ресурсного  потенціалу;

- визначити роль і місце природно-ресурсного  потенціалу в розвитку сільськогосподарського  виробництва;

- розробити науково-методичні підходи  до оцінки природно-ресурсного  потенціалу;

- проаналізувати динаміку розвитку  та структури сільського господарства.

Об’єкт дослідження: економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу та потенціалу земель сільськогосподарського призначення.

Предмет дослідження: сукупність еколого-економічних відносин, що виникають у процесі використання природно-ресурсного потенціалу.

 

Розділ 1. Природні ресурси країни: структура, особливості, потенціал

1.1 Поняття «природні ресурси». Класифікація природних ресурсів

Природні ресурси – сукупність об'єктів і систем живої і неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини і суспільства [1]. Планета Земля має великі запаси водних, рослинних, мінеральних та інших ресурсів. Але вони не безмежні. Потреби людини в сировині, паливі безперервно зростають. Промислові підприємства використовують воду, сировину, паливо, кисень повітря в зростаючих обсягах. Ступінь використання природних ресурсів визначається не стільки їх природними властивостями, скільки соціально-економічними потребами.

За своєю економічною сутністю природні ресурси мають споживну вартість. Їх придатність і корисність, техніко-економічні властивості, масштаби та способи використання визначаються суспільними потребами. Природні ресурси є матеріальною базою виробництва, постійно споживаються ним і вимагають свого повного відновлення у натуральній формі. А відтак для забезпечення безпосереднього суспільного відтворення процес праці, зв’язаний з підготовкою природних елементів до включення у господарський оборот, повинен бути безперервним. Цей процес здійснюється у сфері як матеріального, так і нематеріального виробництва: капітального будівництва, сільського та лісового господарства, видобувної промисловості, рекреаційного господарства тощо. На базі цього забезпечується зв’язок між суспільством і природою та між окремими підрозділами сфери природокористування.

Категорія «природні ресурси» вказує на безпосередній зв’язок природи з господарською діяльністю людини, що нерідко призводить до негативних суспільних явищ, завдаючи природі великої шкоди. А відтак процес взаємодії людини з довкіллям по суті своїй двоєдиний. З одного боку, це – використання природних ресурсів, а з другого, – вплив на довкілля і необхідність рахуватися з природоохоронними процесами.

Важливим завданням економістів є складання балансу між господарськими потребами суспільства та природними можливостями їх задоволення. Маючи такий баланс і озброївшись принципово новими безвідходними технологіями, можна буде зняти антагоністичне протиріччя між суспільством і природою.

У зв’язку з викладеним вище концептуальним підходом до змісту поняття природних ресурсів необхідно визначити шляхи їх наукової класифікації. Існують різні підходи до класифікації природних ресурсів. В основі природних класифікацій знаходяться відмінності природних ресурсів за генезисом і належністю до тих чи інших компонентів і сил природи. Оскільки природні ресурси – це природні тіла, компоненти географічної оболонки Землі, вони мають природну класифікацію. А тому виходячи з належності, відношення до природних систем, а також розміщення, природні ресурси поділяються на такі групи:

- за ознакою належності  до природних систем: космічні (проміння, метеорити), планетарні (геліоенергія, гравітаційна енергія), ресурси Землі (атмосфера, гідросфера, літосфера );

- за відношенням до  природних систем: елементи природних  систем (мінерали, ґрунти, види рослин  і тварин тощо) та результати  їх функціонування (поліпшення родючості  ґрунтів, приріст біологічної маси, зростання поголів’я та маси  тварин тощо). Проте останні важко  віднести до чисто природної  класифікації, оскільки вони показують  результати взаємодії природи  з суспільством;

- за видом і тривалістю  кругообігу: у довготривалому кругообігу (космічний, геологічний) і в короткотривалому (біологічний кругообіг води);

- за характером розміщення  на поверхні землі: відносно рівномірно  розподілені (атмосфера, біосфера) та  зосереджені (гідросфера, літосфера  та їх елементи);

- за можливістю переміщення  по території: такі природні ресурси, що переміщуються природно (повітряні  маси, вода, тварини), та такі, що не  переміщуються (рослинні);

- за видами: мінеральні, кліматичні, водні, земельні, лісові, рекреаційні  тощо.

Природна класифікація не показує місця тієї чи іншої групи природних ресурсів в процесі суспільного відтворення. Довгий час природні ресурси вивчалися переважно природничими науками, тому їх класифікація була заснована на таких критеріях, як форма природних речовин, їх розміщення, ступінь вивченості, характер і вміст у них корисного компоненту і т.п. Тільки в силу порушення екологічної рівноваги природні ресурси стали об’єктом вивчення економіки, у зв’язку з чим з’явилася потреба у класифікації природних ресурсів й за критерієм господарського використання. Тому застосовуються інші ознаки для класифікації. Основним видом їх є господарська. Виходячи з господарського використання, природні ресурси поділяються на такі групи:

- за територіальною належністю: світові (глобальні) та національні (зв’язані з певною територією);

- за вичерпністю: вичерпні  і невичерпні.

Вичерпні природні ресурси – це ресурси, які при їх видобутку і використанні не відтворюються природою або відновлюються в терміни, значно більші у порівнянні із швидкістю їх використання. До відтворюваних ресурсів належать ґрунти, рослинність, тваринний світ, а також деякі мінеральні ресурси, наприклад, солі, що осідають в озерах і морських лагунах, тощо. Вони можуть відтворюватися в природних процесах і підтримуватися у деякій постійній кількості, визначеній рівнем їх щорічного відтворення і споживання. В свою чергу вони діляться на відтворювані і невідтворювані. До невідтворюваних ресурсів належать багатства надр (горючі копалини, металічні та неметалічні корисні копалини). Використання цих ресурсів можливе тільки один раз, і воно неминуче призводить до виснаження їх запасів. Поповнення цих запасів неможливе, оскільки відсутні умови, в яких вони виникли багато мільйонів років назад, або відбувається дуже повільно. При додержанні принципів сталого розвитку ресурси надр можуть використовуватися людиною нескінченно.

Природні ресурси, існування яких необмежене часом, називаються невичерпними. При будь-якому інтенсивному споживанні їх кількість не зменшується, або зменшується настільки мало, що ця величина на практиці ігнорується. До невичерпних природних ресурсів відносяться кліматичні і гідрологічні, сонячна енергія, дощові опади, кінетична енергія вітру і морського прибою, потенційна енергія рік і морських припливів, вода як речовина і засіб транспортування;

- за поновленням: поновлювальні (біологічні), частково поновлювальні  або ті, що залучаються у повторне  використання (сировинні), непоновлювальні (горючі копалини). До поновлювальних ресурсів відносяться біологічні ресурси, поновленість яких в часі залежить від тривалості їх життєвого циклу (злакові культури – 6-12 місяців, ліси – 70-100 років тощо).

Непоновлювальні природні ресурси – це природні ресурси, що не самовідновлюються після їх використання або відновлюються протягом дуже тривалого часу. До них належить більшість корисних копалин (рудні, нафта, природні горючі гази, вугілля, горючі сланці, ядерна енергія поділу урану та термоядерна, мінеральні та будівельні матеріали тощо);

- за напрямом використання: паливно-енергетичні, мінерально-сировинні, продовольчі та ін.;

- за рівнем вивченості: прогнозні, виявлені, детально вивчені;

- за можливістю використання: недоступні, резервні, можливі для  використання й ті, що використовуються;

- за характером використання: одно цільового (сировинні) та багатоцільового  використання (лісові, водні, земельні);

- за якістю: кожний вид  природних ресурсів поділяється  за класами, групами, типами та  іншими класифікаційними одиницями;

- за впливом виробництва: зазнають шкідливого впливу (біологічні), зазнають невеликого впливу (гідросфера, атмосфера, поверхня літосфери), не  зазнають впливу (глибинна частина  літосфери).

Спрощений варіант класифікації природних ресурсів наведено в

рис. 1.1.

 

Рисунок 1.1

 

Розміщені природні ресурси (а відтак і сировинна база формування економічних ресурсів) на Землі вкрай нерівномірно. Не тільки окремі країни, а й великі регіони різняться за рівнем забезпеченості певними ресурсами.

Природні ресурси є тим елементом продуктивних сил, на який спрямована праця людини. Вигідність чи невигідність використання природних ресурсів визначають за критеріями господарської віддачі цих ресурсів при порівнянні затрат на їх освоєння і переробку. Ці затрати залежать від виду ресурсу, його місця перебування і корисного вмісту. Вони не є постійними, а можуть зростати чи знижуватись залежно від об'єктивних економічних обставин. З економічного погляду, вони виражають категорію оборотних фондів, тобто частини виробничих фондів, яка повністю споживається в кожному виробничому циклі і яка цілком переносить свою вартість на створену продукцію і для продовження виробництва відтворюється як у натуральній, так і у вартісній формі після кожного циклу. Варто зазначити, що який би природно-ресурсний потенціал на мала країна, регіон чи область, найважливішим критерієм його корисності є економічна оцінка, тобто уміння як найменше його витрачати, а отримувати максимальну віддачу від нього, та не приносити великої шкоди природно-територіальному комплексу.

 

1.2 Структура природно-ресурсного  потенціалу

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) – важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови – це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик ПРП відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури ПРП. Компонентна структура характеризує співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна – різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна – можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Компонентна структура ПРП – це внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (лісових, земельних, водних тощо). Щодо цього ПРП території може бути поділений на такі групи ресурсів:

- мінеральні (паливно-енергетичні  й металеві корисні копалини, нерудна сировина, сировина для  металургійної промисловості, гірничо-хімічна  сировина, будівельні матеріали);

- водні (поверхневий стік, підземні води);

- земельні (з урахуванням  сільськогосподарського призначення  й характеру ґрунтового покриву);

- лісові (щорічний приріст  деревини);

- природно-рекреаційні (рекреаційні  території, придатні для створення  санаторно-курортних закладів, баз  відпочинку, туристичних маршрутів  тощо).

Територіальна структура ПРП характеризує різні форми просторової організації природно-ресурсних комплексів ( вугілля + залізна руда для виплавляння металу тощо).

Організаційна структура ПРП розглядає природні ресурси під кутом зору їхньої самоорганізації, само відтворення, а також щодо ефективності їхньої експлуатації, охорони й відтворення.

Функціональна структура ПРП відображає класифікацію природних ресурсів за їхньою здатністю до формування комплексів та участі в територіальному поділі праці, що втілюється в господарській спеціалізації окремих територій (видобуток вугілля, лісове господарство тощо). Територіальна структура ПРП характеризує різні форми просторової організації природно-ресурсних комплексів ( вугілля + залізна руда для виплавляння металу тощо).

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно цільового та багатоцільового призначення.

 

 

 

 

 

Розділ 2. Методи економічної оцінки природних ресурсів

 

2.1 Глобальні проблеми  використання природних ресурсів

В умовах сучасного науково-технічного прогресу, швидкого розвитку продуктивних сил, які ведуть до значного споживання природних ресурсів, глобального характеру набувають проблеми забезпечення та їх захисту. Тривалий час проблема обмеження природних ресурсів не розглядалася, однак з розвитком науки і техніки вона постала як проблема економічна, технологічна і світоглядна. Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів економічного розвитку за умови забезпечення суворих державних заходів захисту географічного середовища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва і споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів і технологічних процесів, більш прийнятних з екологічного погляду. В більшості країн сформувався такий устрій життя, коли розвиток їх досягається за рахунок дедалі більшого залучення у виробництво природних благ, що й зумовило значне виснаження природних ресурсів і виникнення енергетичної кризи. Найбільш логічний шлях подолання енергетичної, а також екологічної кризи зводиться до усвідомлення того, що захист географічного середовища полягає в організації раціонального використання природи. Після детального вивчення вичерпності природних ресурсів вчені прийшли до висновку, що основна проблема не в недостатку природних ресурсів, а в їх нераціональному використанні і забрудненні. Для економіки природокористування найголовнішими є два аспекти проблеми використання природних ресурсів:

- виснаження природного  середовища і природних ресурсів;

- заповнення цього середовища  непотрібними компонентами, що робить  його непридатним для споживання.

Життя географічної оболонки планети – непідвладне обмеженням, які створює політичне розмежування держав. Однак деякі природні ресурси і процеси є більш локалізованими, контроль та управління ними можливі з боку окремих держав. До них належать природні ресурси, пов'язані з державною територією і які є її елементами: земля, надра, внутрішні води, ресурси континентального шельфу, рослинність тощо.

Водночас є природні ресурси, контролювати і зберігати які неможливо зусиллями окремих держав. Вони або знаходяться в міжнародному просторі (відкрите море, космос), або розпорошуються між різними країнами і континентами. До них належать атмосферне повітря, ресурси Світового океану і прісної води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Охороняти їх можна тільки за умови міжнародного співробітництва. До цієї проблеми додаються й інші, пов'язані з організацією природокористування. Їх кілька.

Проблема раціонального використання мінеральних ресурсів у промисловості. В ній найбільш яскраво проявляється основне протиріччя економіки – між необмеженістю попиту людини і обмеженістю наявних ресурсів у природі. Є небезпека вичерпання або виснаження відомих і доступних для використання ресурсів Землі: залізної руди, руд міді, нікелю, марганцю, хрому, алюмінію, не кажучи вже про нафту і газ. Це змушує освоювати бідніші родовища, які часто розташовані у важкодоступних районах. Розв'язання цієї проблеми вимагає комплексного використання сировини, впровадження ресурсозберігаючих технологій, регенерації вторинних ресурсів. Оскільки розвиток виробництва нерозривно зв'язаний з експлуатацією природних ресурсів, то в економічних і технічних рішеннях мають враховуватися і екологічні аспекти. Особливо гострою на цьому тлі є проблема раціонального розвитку енергетики.

Глобальна проблема раціонального розвитку енергетики. У сучасній структурі енергобалансу світової енергетики переважають вуглеводневі енергоносії – нафта та газ. Розміщуються основні види палива на планеті вкрай нерівномірно. Тож цілком очевидно, що основні проблеми цієї системи господарства полягають у необхідності перебудови світової енергетики, впровадження енергозберігаючих технологій, використання альтернативних джерел енергії. До того ж розвиток енергетики, зокрема атомної, має загальмуватись, оскільки вже тепер помітне теплове забруднення атмосфери.

Проблема раціонального використання земельних ресурсів і виробництво продовольства стоїть немов би на стику різних за своїм характером завдань: освоєння та раціональне використання сільськогосподарських угідь, розвиток сільськогосподарської науки, пошуки вирішення організаційних політичних і соціально-економічних питань. Розвиток агровиробничої сфери пов'язаний з посиленням антропогенного впливу на географічне середовище і стимулюється загостренням демографічної ситуації на планеті. Розв'язання проблеми неможливе без використання науково-технічного прогресу.

В окремих регіонах Землі склалася напружена ситуація із забезпеченням населення продовольством, причиною якої є нерівність у соціально-економічному розвитку країн і подекуди стихійні лиха. Такими регіонами є: в Африці – зона Сахель (райони на південь від пустелі Сахара), східна та центральна частина материка; в Азії – південна та південно-східна частини Азії ( в зв’язку з останніми подіями в Японії); в Південній Америці – гірські райони Анд і Амазонія. Але проблема забезпечення світу продовольством полягає не в тому, що в світі не вистачає сільськогосподарських продуктів (на планеті виробляється на душу населення достатньо зерна, м'яса, цукру, овочів тощо), а в тому, що розміщення їх виробництва не збігається з географією попиту на продовольство. Північна Америка та Західна Європа мають надлишок сільськогосподарських продуктів. Водночас у країнах, що розвиваються, продуктивність сільського господарства все ще занадто низька. Отже, шлях до розв'язання проблеми полягає в пошуку можливостей підвищення продуктивності сільського господарства.

Проблема охорони і раціонального використання природних ресурсів глобальна ще й тому, що всі держави взаємопов'язані і взаємозалежні у питанні забезпечення сировиною й енергією. Вона загострюється і вкрай нерівномірним розміщенням корисних копалин на планеті. Майбутнє Землі багато в чому залежить від того, чи зуміють налагодити свої взаємовідносини країни, що мають запаси природних ресурсів, і ті, що їх лише споживають. Особливої гостроти набуває енергетична проблема – щорічне споживання енергоресурсів перевищує 10 млрд. т умовного палива (для порівняння ця цифра у 60-х роках XX ст. становила 2,7 млрд. т). Енергетичний баланс світу на 60% складається з нафти й газу, запаси яких швидко вичерпуються. Необхідна структурна зміна в енерго-користуванні, а саме перехід на ядерну енергетику, використання природних явищ – вітру, сонця, припливів і відпливів, упровадження енергозберігаючих технологій.

В ході мого дослідження у мене виникло питання про те, наскільки дефіцитні природні ресурси. У світі дійсно існує ряд природних обмежень. Так, якщо брати оцінку кількості палива по трьом категоріям: розвідані, можливі, ймовірні, то вугілля вистачить на 600 років, нафти – на 80, природного газу – на 40, урану – на 20 років. Іншими словами, всі види палива по всіх категоріях будуть спалені за 800 років. Передбачається, що до 2012 р. попит на мінеральну сировину в світі збільшиться в 3 рази в порівнянні з сьогоднішнім рівнем. Вже зараз у ряді країн багаті родовища вироблені до кінця або близькі до виснаження. Аналогічне становище спостерігається і по інших корисних копалин. Якщо енерговиробництва буде рости нинішніми темпами, то всі види використовуваного зараз палива будуть витрачені через 130 років, тобто на початку ХХІІ ст.

Основними шляхами вирішення паливно-енергетичної та сировинної проблем з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

- зміна механізму ціноутворення  на природні ресурси. Так, ціни  на них у слаборозвинених державах  диктують крупні ТНК, які зосередили  у своїх руках контроль на  природними багатствами. За даними  ЮНКТАД, від трьох до шести  ТНК контролюють 80-85% світового ринку  міді, 90-95% світового ринку залізної  руди, 80% ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, кави, какао інше;

- об’єднаним зусиллям  розвинених держав протиставити  стратегію об’єднання дій країн-експортерів  паливно-енергетичних та паливних  ресурсів. Ця стратегія повинна  стосуватися об’єму добування  всіх видів ресурсів, квот їх  продажу на зовнішніх ринках  інше;

- оскільки розвинені країни  і ТНК намагаються здійснювати  лише первинну обробку мінеральної  сировини в країнах, що розвиваються, то останнім необхідно нарощувати  випуск готової продукції, що  дозволило б їм знано збільшити  доходи від експорту;

- проведення прогресивних  аграрних перетворень;

- об’єднання зусиль всіх  країн для вирішення глобальних  проблем, значно збільшити витрати  на усунення екологічної кризи  за рахунок послаблення гонки  озброєнь та скорочення воєнних  витрат.

Основними шляхами вирішення екологічної проблеми з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

- швидкий розвиток і  використання таких основних  видів самовідновлюваної енергії як сонячна, вітрова, океанічна, гідроенергетична інше;

- структурні зміни у  використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: збільшення частки вугілля в енергобалансі при зменшенні долі нафти і газу, оскільки запаси останніх на планеті значно менші, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша;

- необхідність створення  екологічно чистої вугільної  енергетики, яка б працювала без  шкідливих викидів газу. Це потребує  значних державних витрат на  природоохоронні заходи. Але якщо  у США і Німеччині на ці  цілі використовується щорічно  до 2% ВВП, в Японії – 3%, то в  колишньому СРСР – лише 1,2%;

- розробка всіма країнами  конкретних заходів з дотримання  екологічних стандартів – чистоти  повітря, водних басейнів, раціонального  споживання енергії, підвищення  ефективності своїх енергетичних  систем;

- вивчення запасів всіх  ресурсів з використанням найновіших  досягнень НТР. Як відомо, сьогодні  розвіданий неглибокий шар Землі  – до 5 км. Тому важливо відкрити  нові ресурси на більшій глибині  Землі, та на дні Світового  океану;

- інтенсивний розвиток  країнами, що розвиваються, власного  сировинного господарства, включаючи  переробні галузі господарства. Для вирішення проблеми голоду  в цих країнах необхідно розширювати  посівні площі, впроваджувати передову  агротехніку, високопродуктивне тваринництво  та рослинництво;

- нарощування екологічних  інвестицій. Так, в Австрії такі  інвестиції складають більше 15% всіх капіталовкладень.

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Продовольча  проблема та шляхи її вирішення

 

Глобальна продовольча проблема – чи ненайдавніша з усіх глобальних проблем людства. Голод – як її крайній прояв і величезне соціальне лихо охоплював маси людей і в стародавні віки, і в Середньовіччя, і в періоди нової та новітньої історії. Найбільш розповсюдженим це явище було у стародавні часи, так, в міфології індійців Центральної Америки навіть існувало окреме божество голоду. У період Середньовіччя через неурожаї цілі області і держави опинялися на грані вимирання або й перетинали її. За словами відомого французького історика Фернана Броделя, «протягом багатьох віків голод повертався з такою настирливістю, що став елементом біологічного режиму людей, однією з структур їх буденного життя». За словами Жозуе де Кастро у XVIII столітті Європа знаходилась у стані «хронічного голодування». Голод в Бенгалії забрав життя 10 млн. або 1 / 3 населення країни. В XIX ст. Європа знову пережила великий голод через неврожай картоплі. В Індії в останній чверті цього ж століття від голоду померло не менше 15 млн. чол.

На нинішньому етапі соціально-економічного розвитку світового співтовариства дуже важливо домогтися надійного забезпечення населення земної кулі продуктами харчування. Продовольство постійне виступає необхідною і безальтернативною частиною фонду життєвих засобів, і наростання по тим або інших причинах його дефіциту справедливо сприймається як нещастя, що вимагає швидких дій. Закономірно, що продовольча проблема має давні історичні корені і при своєму загостренні неминуче породжувала на всіх континентах серйозну погрозу здоров'ю і самому існуванню їхніх жителів, а також нормальному функціонуванню господарського механізму. Вона придбала нині глобальну значимість із причин гуманістичної властивості й у силу цілісності сучасного світу, де ще широко зберігаються голод і недоїдання, боротьба з якими взаємозалежна з настільки ж нелегкою й актуальною задачею подолання економічної відсталості колишніх колоній і залежних територій.

Сільське господарство використовує земельні, водні, ґрунтові, рослинні, тваринні й енергетичні ресурси, а також забруднює навколишнє середовище і сприяє її деградації більше, ніж будь-яка інша діяльність людини. Щодня народжуються ще 250 тисяч чоловік, яких потрібно нагодувати і надати житло. Очікується, що до 2020 року населення Землі складе 8 мільярдів чоловік. Для того щоб їх прогодувати протягом найближчих 30 років, буде потрібно стільки ж продовольства, скільки його було зроблено з моменту зародження землеробства 10 тис. років тому.