Аналіз та підсумки результатів експериментального дослідження

ЗMICT

ВСТУП . . . . . . . . . . . 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ 
СПОСТЕРЕЖЛИВОСТІ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ . . 6

1.1. Суть поняття  «спостережливість» та її місце  в оволодінні 
учнями змістом освіти . . . . . . . 6

1.2. Вікові особливості  учнів молодшого шкільного віку та їх 
урахування в процесі формування спостережливості . .       11

1.3. Педагогічні  умови формування спостережливості  на уроках у початковій школі . . . . . . . .       17

Висновки до першого розділу . . . . . . .       34

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА ПО ФОРМУВАННЮ СПОСТЕРЕЖЛИВОСТІ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ. . . . .       36

2.1. Виявлення  рівня спостережливості у школярів  третіх класів .       36

2.2. Впровадження  дослідної програми формування 
спостережливості в учнів 3-А класу . . . . .       39

2.3. Аналіз та  підсумки результатів експериментального  дослідження.  52

Висновки до другого розділу . . . . . . .       57

ВИСНОВКИ . . . . . . . . . .       59

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

На початку 90-х років ХХ ст. в країні розпочався процес оновлення початкової освіти, зорієнтованої на принципові зміни в понятті цілей навчання. На перший план були висунуті розвиваюча функція навчання, становлення та розвиток особистості молодшого школяра. Розвиток спостережливості – одна з пріоритетних цілей, яку учитель повинен реалізувати у ході організації вивчення навколишнього світу. 

Актуальність теми зумовлена суспільними перетвореннями що відбуваються в Україні під впливом соціально-економічних і культурних перемін, які призвели до зміни багатьох педагогічних орієнтирів. У сучасному соціокультурному просторі особливої значущості набуває виховання відповідальної, ініціативної, творчої особистості. На розв'язання цих завдань спрямовані важливі державні документи (Закон України «Про освіту», Національна доктрина розвитку освіти та ін.).

 Формування спостережливості  у школярів є важливим чинником  їхнього розумового розвитку.

Завдання учителя полягає у тому, щоб забезпечити кожному учню умови для адекватного сприйняття навколишнього світу, щоб він не тільки дивився, але й бачив все, що вимагається, не тільки слухав, але й почув [90].  

Проблеми розвитку спостережливості та методики організації спостережень в учнів молодшого шкільного віку досліджували Т.М.Аквілева, Т.М.Байбара, О.А.Біда, Ф.С.Кисельов, А.В.Миронов, З.О.Клепініна, Г.О.Люблінська, Л.Т.Охітіна та інші. Вони наголошують, що успішне оволодіння учнями природничими знаннями значною мірою залежить від рівня опанування ними уміннями та навичками спостерігати за змінами в живій і неживій природі. Проте, більшість дослідників розглядають переважно загальні питання методики проведення спостережень, визначають їх сутність, форми і засоби опрацювання. На нашу думку, проблема ведення учнями спостережень за змінами в природі та праці людей є ще не до кінця дослідженою. Це і зумовило вибір нами теми освітньо-кваліфікаційної роботи – «Формування спостережливості у молодших школярів у процесі навчання».

Відповідно до досліджуваної проблеми об’єктом дослідження є вміння молодших школярів спостерігати за змінами в природі, а предметом – шляхи розвитку формування спостережливості як засобу підвищення рівня знань в учнів початкових класів.

Мета дослідження полягала в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці шляхів підвищення ефективності процесу формування спостережливості у молодших школярів за допомогою спостережень за змінами в природі.

Об’єкт, предмет і мета дослідження вимагали вирішення таких завдань:

• проаналізувати стан розробки досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній та методичній літературі;
• проаналізувати сучасний стан проблеми дослідження в практиці роботи початкової школи;
• обґрунтувати шляхи, які будуть сприяти ефективності формування спостережливості в учнів початкової школи завдяки веденню ними систематичних спостережень;
• експериментально перевірити доцільність проведення систематичних спостережень у навчальному процесі як засобу формування спостережливості у молодших школярів.

Виходячи із мети дослідження, в основу освітньо-кваліфікаційної роботи покладено гіпотезу: формування спостережливості буде ефективним, якщо спостереження за змінами проводитимуться систематично й послідовно в зв’язку із сезонними особливостями явищ природи та будуть посильними для дітей молодшого шкільного віку.

Для розв’язання поставлених завдань під час дослідження були використані теоретичні та емпіричні методи: аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури; педагогічний експеримент, бесіди, спостереження та аналіз уроків природознавства, аналіз підручників та навчальних програм із курсу природознавство для початкової школи, анкетування вчителів, опитування учнів, кількісний і якісний аналіз результатів дослідження.

Дослідження мало теоретико-практичний характер і проводилось у три етапи.

На констатувальному етапі проводився аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури, анкетування вчителів початкової школи, вивчення педагогічного досвіду та нормативної документації.

На формувальному етапі дослідження проводилися педагогічні досліди, спостереження уроків природознавства та процесу проведення спостережень за змінами в природі в початковій школі.

На підсумковому етапі проводилося опитування учнів, узагальнювались результати експериментальної роботи, формулювались загальні висновки дослідження.

Структура освітньо-кваліфікаційної роботи. Освітньо-кваліфікаційна  робота складається зі вступу, двох розділів, трьох підрозділів до першого розділу, чотирьох підрозділів до другого розділу, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СПОСТЕРЕЖЛИВОСТІ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1. Суть поняття «спостережливість»  та її місце в оволодінні  учнями змістом освіти

Із точки зору психології спостереження – це суб’єктивна діяльність, оволодіння якою призводить до формування уміння спостерігати [17]. З цим умінням пов’язаний розвиток такої якості особистості як спостережливість. Спостережливість – це «прагнення і уміння найповніше помічати особливості предметів і явищ, у тому числі й такі деталі, які здаються зовні недостатньо помітні і на перший погляд малоістотні, уміння помічати незначні відмінності, зміни в предметах і явищах. Спостережливість – важлива риса особистості. Вона впливає на структуру і зміст інших психічних процесів, оскільки спостережлива дитина більше сприймає, глибше мислить і розуміє. Це полегшує засвоєння знань та умінь, забезпечує кращі результати в навчанні, позитивні емоції, розвиває пізнавальні інтереси, впливає на поведінку» [17]. Важливість і необхідність формування спостережливості у молодших школярів в процесі навчання незаперечна.

У процесі навчання спостереження виступає одним із методів його організації. З позиції розуміння методу навчання як дидактичної категорії спостереження є способом організації взаємозв’язаної діяльності учителя й учнів і полягає у тому, що вчитель організовує, стимулює, здійснює поточний контроль, аналізує, коригує й оцінює цілеспрямоване, планомірне сприймання учнями об’єктів природи і не тільки.

Зміст діяльності вчителя під час використання цього методу зумовлюється, по-перше, об’єктивною сутністю спостереження (пізнавальною діяльністю суб’єкта), його структурою, змістом її компонентів та закономірностями реалізацій; по-друге, віковими особливостями психічного розвитку молодших школярів; по-третє, наявністю опорних знань, умінь, навичок та життєвого досвіду учнів.

У процесі навчання в учнів формуються уміння і навички, завдяки оволодінню ними змістом освіти.

Основні елементи змісту освіти:

1. Інформація, яка підлягає засвоєнню тобто  перетворенню в знання. Знання – це цілісна система відомостей, пізнання, які накопичені людством. У школі повинні бути засвоєнні основні поняття, терміни, факти повсякденної дійсності й науки, закони науки; теорії, які містять систему наукових знань; знання про шляхи, методи пізнання, типи і способи розумових дій; оцінні знання, тобто такі, які характеризують суспільне, особистісне значення для людини матеріалу, що вивчається.

2. Способи  діяльності, досвід їх здійснення. Тут виділяється досвід здійснення  відомих способів діяльності, який втілюється в уміннях і навичках учнів, які засвоїли цей досвід. Уміння – свідоме оволодіння сукупністю певних навчальних операцій (способів здійснення дій). Навички – усталені способи діяльності учнів, автоматизовані вміння. Уміння і навички – це способи діяльності учнів на основі набутих знань.

3. Досвід  творчої діяльності, тобто діяльності, в результаті якої створюється  об’єктивно чи суб’єктивно нове  завдяки специфічним процедурам:

• самостійного переносу раніше засвоєних знань і вмінь у нову ситуацію;
• спостерігання та знаходження оригінального розв’язання проблеми в умовах, коли відомі інші;
• виділення нової проблеми в знайомій ситуації або нової функції об’єкта. Вважається, що найбільша трудність відкриття полягає не стільки у проведенні необхідних спостережень, експериментів для одержання нових фактів, скільки у зміні традиційних підходів до їх тлумачення;
• бачення альтернативних варіантів вирішення проблем за допомогою спостережень;
• комбінування раніше відомих способів у новий.

4. Досвід  емоційно-ціннісного ставлення, який  передбачає наявність знань, умінь, але не зводиться до них  і полягає у формуванні ставлення школярів до світу, діяльності, наукових знань, моральних норм, ідеалів. І доки таке ставлення не сформульоване, немає можливості говорити про вихованість. Єдиним способом і умовою засвоєння емоційного відношення, сприйняття об’єкта як цінності є переживання, що сприяє виникненню інтересу до предмета, окремого явища і потреби і діяльності[39].

У структурі формування спостережливості виділяються такі компоненти: цілі спостереження, план спостереження, вибір конкретного об’єкту, висновки [8].

Для створення у свідомості дітей правильного образу предмета чи явища і його запам’ятовування використовуються спеціальні прийоми. Вони допомагають затримувати увагу учнів на об’єкті, перевіряти й коригувати їхні знання та уміння. Наприклад, після розгляду предмета дітям пропонується заплющити очі, уявити та розповісти про нього. Якщо допускаються помилки, організовується повторне сприймання, але тих частин образу, які нечіткі, розпливчасті.

Ефективним прийомом для організації запам’ятовування образу сприйнятих об’єктів є розфарбовування чорно-білих малюнків у зошиті з природознавства. Також практикується виконання малюнків по пам’яті. Вони малюються переважно вдома, а використовуються на відповідних уроках. Ефективним прийомом є імітація звуків, рухів предметів і явищ природи. Використання його може відбуватися в ігровій формі: одні учні зображають, а інші відгадують. Також за наслідками спостережень складаються оповідання.

Такі типи завдань примушують дітей придивлятися, прислухатися до природи, бачити такі деталі, які в інших ситуаціях проходять повз їхню увагу.

Спостереження за змінами в природі у початковій школі мають свою класифікацію. Розглянемо класифікацію спостережень за наступними ознаками: за тривалістю виконання; за формою організації діяльності учнів; за часом проведення; за рівнем пізнавальної самостійності [8].

За тривалістю проведення спостереження бувають короткочасними і довготривалими. Короткочасні спостереження потребують незначного відрізку часу на уроці або вдома при виконанні домашніх завдань. Метою цього виду є сприймання ознак, властивостей конкретних об’єктів. Наприклад, на уроці за темою «Вода, кругообіг води у природі» (3 клас) учні спостерігають за властивостями води.

Довготривалі спостереження провадяться в позаурочні години. Об’єктом їх виступають процеси, явища, події, які розвиваються, змінюються протягом певного часу. Ознаки, які характеризують такий об’єкт, проявляються в різні періоди (або через деякий час) його розвитку. До цієї групи належать спостереження за умовами життя рослин; за впливом різних умов існування на ріст і розвиток рослин; змінами, які відбуваються з конкретними об’єктами природи протягом різних пір року.

За формою організації діяльності учнів спостереження класифікуються на фронтальні, групові, індивідуальні. Фронтальні спостереження здійснюються усім класом за однаковим завданням під безпосереднім керівництвом учителя. У процесі бесіди діти осмислюють і конкретизують об’єкти і цілі спостережень, актуалізують опорні знання та уміння, визначають задачі і складають план.

Кожна задача перед розв’язанням повторюється вчителем або учнем ("За чим будете спостерігати?. Далі простежте за..." та ін.). Це зорієнтує дітей на систематичне зіставлення проміжних результатів з кінцевими цілями спостереження. Обговорення етапів і наслідків дозволяє учителеві здійснювати поточний контроль за спостереженням і його коригувати.

Групові спостереження. Завдання виконуються групами по 2-4 учні. Групи можуть складатися з учнів з однаковим («сильні», «середні», «слабкі») і різним рівнями підготовки. Такі групи не стабільні. Склад їх рухомий і визначається «зоною актуального розвитку» дітей на кожному конкретному етапі навчання. Обов’язковим при створенні групи є врахування інтересів учнів та їх взаємин.

Індивідуальні спостереження виконуються кожним учнем самостійно. В основному вони ведуться під час виконання домашньої роботи. В індивідуальних завданнях найповніше враховуються індивідуальні особливості, рівень розвитку і підготовки, пізнавальні інтереси школярів, що досягаються різними шляхами. Наприклад, може бути однакова ціль, але об’єкт спостереження вибирається кожною дитиною самостійно. Або завдання однакове за змістом, а міра допомоги учням різна тощо.

У процесі навчання спостереження за часом їх проведення розподіляються на випереджувальні, опорні та розширювальні. Випереджувальні спостереження провадяться ще до засвоєння нових знань. їхні результати с чуттєвою основою формування уявлень у наступних темах. Випереджувальні спостереження ведуться учнями в позаурочний час з учителем чи самостійно. Вони виступають основним методом на вступному уроці-екскурсії до певного розділу.

Опорні спостереження організовуються вчителем у процесі засвоєння нових знань (уявлень, понять, встановлення залежностей, способів діяльності і т. ін.). Фронтальна форма організації діяльності школярів є домінуюча в процесі їх здійснення.

Розширювальні спостереження застосовуються після засвоєння теоретичних знань. Вони потрібні для конкретизації, розширення і поглиблення сформованих елементів змісту. Цей вид використовується на підсумкових уроках-екскурсіях, у домашніх роботах і може здійснюватися індивідуально, групами і фронтально.

За характером пізнавальної діяльності спостереження бувають репродуктивними і творчими [8].

Репродуктивні спостереження спрямовані на сприймання та відтворення зовнішніх ознак, властивостей, частин явищ і предметів (форми, кольору, розмірів, відстані знаходження у просторі і т. ін.) та зовнішніх зв’язків.

Творчі спостереження є способом розв’язання проблеми. Наприклад, у 3 класі дітям пропонується завдання: «Як протягом дня залежить температура повітря від висоти Сонця над небосхилом? (Як протягом дня впливає висота Сонця над небосхилом на температуру повітря?)» Таке запитання є для учнів проблемою. Вони не можуть на нього дати відповідь, але у них є знання та уміння для її пошуку. Діти засвоїли елементарне поняття «термометр», уміння користуватися термометром. Вони мають уявлення про висоту Сонця над небосхилом.

Не всі ознаки предметів і явищ безпосередньо сприймаються. Окремі з них, а саме їх якісні характеристики, виявляються за допомогою приладів, а інші – під час зміни предмета, явища або умов існування. У зв’язку з цим пізнання природних об’єктів, крім спостережень, вимагає проведення дослідів і практичних робіт тощо [8].

1.2. Вікові особливості учнів початкової школи та їх урахування в процесі формування спостережливості

У молодшому шкільному віці продовжуються розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам’ять, уява, мислення, мовлення). Наприкінці його вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і опосередкованість. Цьому сприяють основні види діяльності дитини цього віку в школі і вдома: навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця та інше.

Зі вступом в школу дитина має достатній рівень розвитку гостроти зору, слуху, розрізняє форми і кольори предметів. Однак процес навчання пред’являє нові вимоги до її сприймання, оскільки для засвоєння навчальної інформації необхідна довільність і усвідомленість перцептивної діяльності.

Учні сприймають різноманітні соціальні зразки, відповідно до яких повинні діяти. Спершу їх приваблюють зовнішні яскраві ознаки предмета, вони ще не можуть зосередитися і детально розглядати інші їх особливості, побачити в них суттєве. Знаючи це, педагог повинен розвивати в учнів сприймання, розвиваючи прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей предметів. Завдяки таким старанням розвивається довільність, усвідомленість, вибірковість (за змістом, а не за зовнішньою привабливістю) сприймання.

У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними і якісними їх змінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприймання, у збільшенні числа сприйнятих об’єктів, розширення обсягу їх запам’ятовування. Якісні зміни являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою підкреслення його пізнавальної ефективності та впливають на розвиток спостережливості.

У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об’єктів. Особливості сприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об’єктів із певної їх сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір і форму, в одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а інших – колір, підкреслює О.М.Авраменко [1]. Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення форм предметів. Зростання обізнаності учнів із назви форм відіграє важливу роль у розвитку точності і повноти сприймання.

У молодших школярів суттєво змінюється зоровий і дотиковий вибір заданої фігури серед інших фігур, про що свідчить зменшення часу, потрібного на зоровий і дотиковий їх пошук. Результати виконання ними завдань на вибір форм поліпшуються під впливом перцептивного тренування в зоровій диференціації форм фігур. При цьому не тільки зменшується час на пошук фігур, а й звужується діапазон індивідуальних відмінностей у виконанні таких завдань. Про якісні зміни у молодших школярів, передусім зорового, можна робити висновки з даних про те, як вони сприймають предмети в утруднених умовах.

Спостережливість розвивається успішніше, якщо вчитель не тільки супроводжує пояснення демонстрацією наочних об’єктів, хоч це й дуже важливо, а й організовує самостійне розглядання цих об’єктів, пошуки їх характерних ознак, створення цілісних їх образів. Таким чином школярі вчаться точно, чітко їх сприймати – бачити, слухати, обмацувати, часом і нюхати, пробувати на язик, спостерігати й узагальнювати, визначити словами результати своїх спостережень.

Можливості виконання учнями таких завдань широко відкриваються тоді, коли вони працюють з картиною на уроках мови, природознавства, ведуть щоденники спостережень за змінами в природі, температурою, хмарністю, опадами, напрямом вітру, змінами в житті рослин і тварин тощо.

Формування спостережливості сприяє естетичному вихованню учнів. Вирізування, ліплення, конструювання, моделювання, робота на пришкільній ділянці також потребують сприймання і виступають як стимулятори його розвитку. Наприкінці молодшого шкільного віку спостереження стає спеціальною діяльністю, розвивається спостережливість як риса характеру. При спостереженні задіяні такі психічні процеси як зорові, слухові, доторкові.

Учні початкової школи засвоюють різні прийоми, які допомагають запам’ятати матеріал. Найважливішими прийомами керування пам’яттю є повторення, організування матеріалу, семантичне оброблення інформації, створення мислитель них образів, пошук інформації в пам’яті.

За даними дослідження М.Г.Казанського та інших, при цілеспрямованій роботі вчителя у молодших школярів поступово змінюються способи запам’ятовування . Більшість першокласників просто повторюють кожне слово, яке необхідно запам’ятати. У 2 класі більшість дітей повторюють слова групами. Деякі з них групують слова за загальними ознаками. Окремі учні 3 класу при запам’ятовуванні використовують семантичну обробку матеріалу, логічні висновки для реконструювання подій.

Із віком у молодших школярів підвищується точність впізнавання тих об’єктів, які треба запам’ятати. Відбуваються і якісні зміни у процесах впізнавання. Першокласники, впізнаючи об’єкти, більше спираються на їх загальні ознаки (родові), а третьокласники детальніше їх аналізують, виділяють у них більш специфічні видові та індивідуальні ознаки.

Розвиток довільної пам’яті не означає послаблення мимовільних видів запам’ятовування. Вони відіграють важливу роль у збагаченні досвіду молодших школярів.

На думку М.Г.Казанського, можливості мимовільної пам’яті і створення необхідних умов для її функціонування, забезпечує набуття молодшими учнями досить великих за обсягом і складних за змістом знань .

У молодшому шкільному віці формується довільна увага. Цьому сприяє чітка організація дій за зразком, якими вони можуть керувати і які можуть контролювати. Наприклад, перевіряючи виконане завдання, виправляючи допущенні особисто та однокласниками помилки, діти поступово вчаться керуватися своєю метою, а їх довільна увага стає провідною. Однак, з нею функціонує і розвиваються мимовільна увага дитини. Пов’язана вона не з яскравістю і зовнішньою привабливістю, а насамперед із потребою і інтересами, що виникають у навчальній діяльності.

Молодшим школярам ще важко розподіляти увагу. Особливо це помітно під час написання диктантів, коли необхідно одночасно слухати, пригадувати правила, використовувати їх і писати.

На думку деяких психологів, якщо не розвивати відтворювальну уяву у молодшому шкільному віці, то неминуче призведе до гальмування художнього сприймання не тільки у цьому віці, а й на наступних етапах розвитку особистості.

Зростає вимогливість дитини до витворів своєї уяви. Якщо дошкільник задовольняється для зображення літака двома перехресними лініями, то молодший школяр домагається, щоб зображення було таким, «як справжнє». З віком малюнок дітей робиться повнішим, збільшується кількість зображених деталей .

У дітей молодшого шкільного віку переважає наочно-образне мислення [17]. Під час розв’язування завдань вони спираються на реальні предмети, або їх зображення. Процес навчання стимулює розвиток абстрактного мислення.

Протягом молодшого шкільного віку у дітей формуються такі розумові операції, як аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, узагальнення.

Рівень аналізу і синтезу у молодших школярів залежить не тільки від їх загального розвитку, а й від змісту предмета, який є об’єктом аналізу та синтезу. Для молодших школярів аналіз є більш досяжним мислитель ним процесом, ніж синтез. Учні початкової школи краще виділяють частини предмета, ніж встановлюють співвідношення між частинами. Школяр цього віку набагато спроможніший виділяти елементи в цілому, що дається йому відразу, ніж об’єднувати те, що зустрічається в його досвіді розділеним, вважають А.Валов, І.Ломпшер, М.М.Волокитина [19].

Порівняння – це встановлення схожості або відмінності предметів, явищ у процесі спостереження. Молодші школярі по різному порівнюють предмет. Так одні учні схильні знаходити лише різне, а інші – подібні ознаки. Одні порівнюють переважно яскраві, які привертають увагу, а інші – виділяють і малопомітні ознаки. Одні діти здійснюють порівняння на основі випадково виділених ознак, а інші вимагають дотримання певної послідовності.

За умови формування і розвитку спостережливості у молодших школярів, аналіз переходить у абстрагування, яке полягає у виокремленні одних ознак об’єкта і в одночасному ігноруванні іншими, що стає важливим компонентом розумової діяльності учнів, подібним для узагальнення і формування понять. Однією з особливостей абстракції в учнів початкової школи є тенденція сприймати зовнішні, яскраві ознаки об’єкта та суттєві. молодшим школярам порівняно легко дається абстрагування властивостей предметів, ніж сприйняття їх зв’язків та відношень.

Умовою успішного розвитку спостережливості у молодших школярів є систематичне виконання ними завдань на групування й узагальнення наочних даних, а також словесно означених об’єктів (вибрати з ряду слів ті, що означають назви об’єктів, інструментів, іграшок; у ряді слів підкреслити ті, які не підходять до більшості). Узагальнення краще засвоюється, якщо учні мають змогу висловлювати свої здогади про нові об’єкти, їх приналежність до певних груп уже відомих предметів, упевнитися в істинності цих здогадів, або їх відхилення [4].

Недиференційовані узагальнення змінюються першими поняттями, обсяг яких поширюється на значне коло предметів. Учні усвідомлюють, що дві групи узагальнень, названих словами «звірі» і «птахи», об’єднуються в одну групу «тварини», що «кущі» й «дерева» належать до «рослин» та інше. Але такі результати виявляються лише тоді, коли з учнями проводиться спеціальна робота, спрямована на формування у них умінь узагальнювати, групувати, класифікувати живі і неживі предмети, стверджує Пакулова В.М. [62].

Здійснюючи індивідуальний підхід до учнів під час розв’язання ними навчальних задач, важливо варіювати переходи від наочно-практичних, наочно-мовних до абстрактних способів, і навпаки. Під впливом навчання в учнів збільшується кількість розумових операцій, які вони можуть виконати за певні проміжки часу .

Щоб сформувати способи розвитку думки в мовленні учнів початкової школи необхідно: 1) створити в них активну установку на адекватну передачу думки в мовленні; 2) підбирати завдання, у виконанні яких поєднувалося б розв’язання мислительних і комунікативних задач; 3) допомагати учням усвідомлювати типові порушення структури в мовлення їх товаришів; 4) сприяти їм в усвідомленні та аналізі власних прийомів, уточнення думки в мовленні; 5) виробляти в учнів спеціальні форми самоконтролю власного непідготовленого мовлення [16].

Формування інтелекту зумовлюється розвитком певних показників психічних процесів: точністю зорового, слухового і дотикового сприймання; повноти і детальності описування картини, яку учень бачить у перше; способів свідомого запам’ятовування нового матеріалу (групування, самоконтролю під час заучування); здатність зауважувати помилки, неточність в міркуваннях ровесників; гнучкості мислення, що виявляється у доцільному варіюванні способів дій, легкості й швидкості переходу від міркування, що спираються на реальні або зображені предмети, до мислення з опорою на графіки, схеми, числові і буквені формули; словесно-логічного мислення. Отже, молодший шкільний вік є періодом інтенсивного психічного і особистісного розвитку. Новоутворення, що формуються в цей період, є стійкими і відіграють важливу роль у формуванні особистості [10].

1.3. Педагогічні умови формування  спостережливості  на уроках у  початковій школі

Роботу з розвитку спостережливості у молодших школярів, як засвідчує аналіз психолого-педагогічної літератури, краще всього розпочинати з виховання інтересу до природи, з накопичення безпосередніх вражень про об’єкти. Оскільки інтерес відіграє важливу роль у здійсненні будь-якої діяльності, то, в процесі розвитку спостережливості він є найістотнішим стимулом, що підвищує пізнавальну активність, покращує якість сприймання та сприяє кращому запам’ятовуванню.

Спостерігаючи за поведінкою дітей на заняттях та у вільний від навчання час, помічаємо, що не всі діти виявляють однаковий інтерес до спостереження об’єктів природи. Багатьом з них притаманний нестійкий інтерес, який виникає лише час від часу, залежно від специфіки спостережуваних об’єктів і явищ та ставлення дитини до них. Успіх спостереження значною мірою у такій ситуації залежить від емоційності. Тобто включення в акт спостереження почуттів. Адже почуття тісно пов’язані з діяльністю дитини, спонукають її до активних дій, емоційно забарвлюють сприймання, мислення, сприяють кращому запам’ятовуванню. І першою спонукою дитини до спостережень довкілля стають «прагнення побачити красу предметів і явищ та велике бажання дізнатися про них більше». За словами В.О.Сухомлинського про те, що в хвилини емоційного піднесення думка дитини стає найбільш чіткою, а почуття здивування є «могутнім джерелом бажання знати» .