Аналіз та планування продуктивності праці на підприємстві

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Запорізький національний технічний університет 

Кафедра управління персоналом і економіки  праці 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 
 

з дисципліни

«Менеджмент персоналу» 

на тему: «Аналіз та планування продуктивності праці на підприємстві» 
 

Виконала:

Студентка ___ курсу, групи _________________________________________

заочного  відділення      (Прізвище, ініціали) 
 
 
 
 

Перевірив:    _________________________________________

                                    (посада)  (Прізвище, ініціали) 
 
 

Реєстраційний №_______

Дата__________________

Підпис________________ 
 

Запоріжжя, 2011

ЗМІСТ 
 

Реферат           3

Вступ           4

1 Теоретичні  основи планування продуктивності  праці на 

підприємстві          6

1.1 Зміст та  роль продуктивності праці у  виробничому процесі  6

1.2 Сутність та  теоретичні аспекти планування  продуктивності праці 8

1.3 Методологія  та інструменти планування продуктивності  праці 9

2 Дослідження  стану та методика планування  показників 

продуктивності  праці на ВАТ «Славутич»     19

2.1 Характеристика ВАТ «Славутич»      19

2.2 Аналіз основних  показників продуктивності праці  на 

підприємстві          20

2.3 Дослідження  системи планування продуктивності  праці на 

ВАТ «Славутич»          30

3 Шляхи удосконалення  планування продуктивності праці на

підприємстві          32

3.1 Вивчення зарубіжного  досвіду планування продуктивності праці 32

3.2 Стимулювання, як механізм підвищення продуктивності  праці 

на ВАТ «Славутич»         35

3.3 Визначення  пропозицій стосовно удосконалення  планування продуктивності праці на ВАТ «Славутич»     39

Висновки           43

Перелік посилань          45

РЕФЕРАТ 
 

     Курсова робота: 45 с., 2 рис., 2 табл., 18 джерел.

     Об’єкт  дослідження – відкрите акціонерне товариство «Славутич».

     Мета  дослідження – дослідження планування продуктивності праці на підприємстві.

     Метод дослідження: системний, узагальнення та порівняльний.

     У ринковій економці підвищення продуктивності праці – основний чинник вирішення економічних проблем підприємства.

     Зміна співвідношення між затратами робочого часу кількістю вироблено продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень динамки продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природно-кліматичних, структурних.

     Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через різноманітність непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи фактори зростання.  
 
 
 

Продуктивність, підприємство, аналіз, планування, праця, персонал, методика, показники, інструменти, стан

ВСТУП 
 

     Виробництво кожної країни і кожної галузі залежить від ряду факторів. Такими факторами  є кадри, праця й оплати праці. Кадри найбільш коштовна і важлива  частина продуктивних сил суспільства. У цілому ефективність виробництва залежить від кваліфікації робітників, їхні розміщення і використання, що впливає на обсяг і темпи приросту вироблюваної продукції, використання матеріально-технічних засобів. Те чи інше використання кадрів безпосередньо пов'язано зі зміною показника продуктивності праці. Ріст цього показника є найважливішою умовою розвитку продуктивних сил країни і головним джерелом росту національного доходу. На ріст продуктивності праці впливає існуюча в кожен момент часу система оплати праці, тому що оплата є стимулюючим чинником для росту кваліфікації праці, підвищення технічного рівня виконаної роботи.

     Згідно  з рекомендаціями Міжнародної організації  праці (МОП) розрізняють поняття "продуктивність" і "продуктивність праці".

     Продуктивність – це ефективність використання ресурсів – праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації – під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих по-дуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо. Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.

     На  зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а  не просто вироблена. Продуктивність можна  розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визичити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

     Продуктивність  праці відбиває ступінь ефективності процесу раці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

     Праця – це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей. Зміст і характер праці залежать від ступеня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

     На першому місці по важливості серед факторів, що впливають на ефективність використання робочої сили, стоїть система оплати праці. Саме заробітна плата є тією причиною, що приводить працівника на його робоче місце.

     Над проблемою планування продуктивності праці на підприємстві багато років працюють відомі науковці, такі як: Тарасюк Г.М., Шваб Л.І., Тян Р.Б., Ткаченко В.А., Бухалков В.И., Скляренко В.К., Покропивний С.Ф., Орлов О.О., Швайка М.А., Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І., Мочерний С.В.

     Та  все ж дана проблема так і залишається  не до кінця розкритою, це і говорить про актуальність теми дослідження.

     Основними узагальнюючими показниками які  характеризують рівень продуктивності праці на підприємстві є показники  прибутку або витрат. Саме аналіз цих  показників може дати повну картину  продуктивності праці і ефективності діяльності підприємства.

     Основна мета даної курсової роботи полягає  в тому, щоб дослідити питання  аналізу та планування продуктивності праці на підприємстві. Дослідження  цих питань проводиться на конкретному підприємстві ВАТ «Славутич».

1 Теоретичні основи планування продуктивності праці на підприємстві 
 

     1.1 Зміст та роль продуктивності праці у виробничому процесі 
 

     Основною  проблемою економічної теорії і  господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному розумінні називаємо  ефективністю.

     Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Як відомо, економічні ресурси заведено поділяти на три  великі групи: 1) робоча сила (трудовий потенціал, людський капітал); 2) компоненти природних ресурсів (земля та сировина); 3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал). Відповідно окремо визначається ефективність використання робочої сили, природних ресурсів або капіталу.

     Результати  характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то одержуємо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю) [7, c. 42].

     Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку – результатів праці та витрат праці.

     Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або  нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення затрат праці.

     У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення  людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.

     Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а  тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

     Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

     За  відомим визначенням К. Маркса, зростання  продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) – збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.

     На  рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

     Рівень  екстенсивного використання праці  показує ступінь її продуктивного  використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці [10, c. 34].

     Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності  праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

     Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці – це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно [12, c. 44]. 
 

     1.2 Сутність та теоретичні аспекти  планування продуктивності праці 
 

     У ринковій економіці підвищення продуктивності праці – основний чинник вирішення економічних проблем підприємства.

     Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції  характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці  визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природно-кліматичних, структурних.

     Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися  вартісні й натуральні показники  виробництва. Проте вимірювання  продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання [12, c. 54].

     Метою планування зростання продуктивності є:

     – розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;

     – найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;

     – визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;

     – аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

     Джерелом  зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці [16, c. 28]. 
 

3. Методологія та інструменти планування продуктивності праці

     Планування  росту продуктивності праці здійснюється наступними методами: методом прямого рахунку та по факторним методом.

     Перший  метод передбачає визначення планового  рівня продуктивності праці за формулою:  

           (1.1) 

     де Qпл. – запланований обсяг випуску  продукції у вартісному виразі або  в натуральних одиницях;

     Чпл. – планова чисельність промислово-виробничого персоналу [8] 

     Найпоширенішим  методом планування показника підвищення продуктивності праці є по факторний метод, тобто метод планування за факторами зростання продуктивності праці.

     Відповідно  фактори зростання продуктивності праці – це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Вивчення цих факторів і пошук резервів зростання продуктивності праці є важливим завданням економічної теорії і практики.

     Розрахунок  планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів:

     1. Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів.

     Усі техніко-економічні фактори, що впливають  на підвищення продуктивності праці, можна  поділити на такі:

     1) підвищення технічного рівня виробництва;

     2) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва;

     3) удосконалення управління організації  виробництва і праці;

     4) зміна обсягу виробництва продукції;

     5) галузеві фактори;

     6) уведення в дію і освоєння нових об'єктів.

     Підвищення  технічного рівня виробництва.

     Економія  робочої сили під впливом цього  фактору обчислюється за формулою: 

         (1.2) 

     де t1 і t2 – трудомісткість виготовлення одного виду продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу ;

     Nпл. – плановий обсяг випуску продукції;

     Фд. – дійсний річний фонд робочого часу одного робітника в плановому  році;

     Квн. – коефіцієнт виконання норми;

     Кч. – коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12 [8]. 

     Структурні  зрушення у виробництві.

     Зміна чисельності робітників за рахунок  структурних зрушень у виробничій програмі знаходять за формулою: 

          (1.3) 

     де  Тб. і Тпл. – відповідно трудомісткість 1 млн. грн. продукції в базовому і плановому періодах;

     Qпл. – обсяг випуску продукції по плану. 

     Зменшення чисельності робітників за рахунок  збільшення питомої ваги кооперативних  поставок  обчислюють за формулою: 

         (1.4) 

     де  Ппл. і Пб. – питома вага кооперативних поставок  в базовому і плановому періодах;

     Чб. – базова чисельність робітників [3, c. 34]. 

     Удосконалення управління організації виробництва  і праці.

     Економія  чисельності працюючих за рахунок вдосконалення управління виробництвом визначається: 

         (1.5) 

     де  ∑ЧСб. – сумарна чисельність  керівників, службовців, спеціалістів в базовому році,чол.

     ∑ЧСнорм. – сумарна чисельність керівників, службовців, спеціалістів по прогресивних нормах, прийнятих в плановому періоді,чол. [8]. 

     Економію  чисельності робітників в результаті покращення використання робочого часу(Ероб.ч.) можна обчислити: 

          (1.6) 

     де  Дб. і Дпл. – число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним  робітником відповідно в базовому і плановому періодах;

     Ч’пвп – вихідна чисельність ПВП, скорегована  з врахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол.

     Проб. – питома вага робітника в базовій  чисельності ПВП, % [11, c. 98].

     Зміна обсягу виробництва продукції.

     Відносне  зменшення чисельності працівників  при збільшенні обсягу виробництва(Еобсяг.вир.) визначається за формулою: 

        (1.7)

     де  Чб.ум-пости – базова чисельність  умовно-постійного персоналу (ПВП мінус  основні робітники),чол.;

     ∆Q – приріст обсягу виробництва, %

     ∆Чум-пост – приріст чисельність умовно-постійного персоналу, %. 

     Галузеві  фактори.

     Відносна  економія робочої сили по даній групі  факторів(Егал.ф.) може визначається за формулою: 

          (1.8) 

     де tб. і tпл. –трудомісткість видобутку або виробництв одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва;

     Nпл. – плановий обсяг виробництва,  натур. один;

     Фпл. – плановий фонд робочого часу одного робітника, год [17, c. 37]. 

     Введення  в дію і освоєння нових об'єктів.

     Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.

     Загальна  економія чисельності працівників (Езаг.) знаходиться як сума економії чисельності по кожному з перерахованих  факторів.

     2. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді: 

           (1.9) 

     де  Ко – темпи росту обсягу виробництва  в плановому періоді, % [8]. 

     3. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому період (Чвих.) загальної величини їх зменшення(Езаг).

     4. Розрахунок приросту продуктивності праці (∆Пп.пл.) в плановому періоді [17, c. 54]:

          (1.10)

     Якщо  по підприємству є відомою зміна  трудомісткості виробничої програми в  цілому, то можливу зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою: 

           (1.11)

     де  ∆Пп. – можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому  періоді, % [14, c. 18]. 

     ∆Тпрогр. – процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому періоді [14, c. 41]: 

         (1.12) 

     де  Ероб.часу – економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому періоді, н-год.;

     Тпрогр.б. – трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.

     Важливим  елементом економічного аналізу  є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці. Цей розрахунок можна здійснити, користуючись залежністю [17, c. 38]: 

          (1.13)

     де  ∆Qпп. – приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;

     ∆Ч  – приріст чисельності, %;

     ∆Q – приріст обсягу виробництва, % 

     Визначаючи  кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності.

     Вихідним  показником всіх планово-економічних розрахунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланованого обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника умовної планової чисельності, зменшеної за рахунок усіх факторів.

     Відмінності в умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці окремих чинників зумовлюють різноманітність розрахунків економії чисельності за окремими факторами. Однак можна визначити певні загальні принципи цих розрахунків:

     – необхідність урахування поправки на строк упровадженого заходу;

     – в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робітників у загальній їх чисельності;

     – за послідовного впровадження заходів, спрямованих на економію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упровадження попередніх заходів.

     Вплив вивільнення чисельності за рахунок  кожного фактора визначаємо: