Аналіз журналістської роботи на радіо

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ  СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. РАДІОЖУРНАЛІСТИКА – ЯК ОСНОВНА СКЛАДОВА ЖУРНАЛІСТИКИ 7

1.1. Аналітичний огляд  літератури 7

1.2. Розуміння та тлумачення терміну «Радіожурналістика» 7

1.3. Жанри радіожурналістики 11

Висновки до першого  розділу 14

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ РОБОТИ НА РАДІО 16

2.1. Журналіст як основний творець радіомовлення 16

2.2. Специфіка створення передач радіожурналістом 19

Висновки до другого  розділу  24

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ РОБОТИ НА РАДІО (НА ПРИКЛАДІ АВТОРСЬКИХ ПЕРЕДАЧ «НА УЗБІЧЧІ»)  25

3.1. Пояснювальна записка 25

3.2. Характеристика проекту  26

Висновки до третього розділу  34

ВИСНОВКИ  35

ДОДАТКИ  38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ  40

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЗМІ – засоби масової  інформації

ТБ – телебачення

УМВС – управління міністерства внутрішніх справ

ВСТУП

Журналістика неодмінно  асоціюється з творчими, креативними  та швидко мислячими людьми – елітою сучасного суспільства. На жаль, є  і такі журналісти, які  не в змозі  довести ці слова, а скоріш навпаки. Тож, в даній роботі ми намагалися розкрити поняття творчості, творчості журналіста та творчої особистості журналіста, як неодмінної умови для вдалого творчого процесу.

Актуальність  теми. В структурі сучасних ЗМІ, радіо залишається найбільш оперативним. Ані телебачення, ані навіть Інтернет не мають можливостей, які б дозволяли без додаткової підготовки, виходити в ефір з будь-якого кутка земної кулі із розповіддю про подію або явище будь-якого характеру.

З усіх ЗМІ радіо є  найбільш зручним («невибагливим», «комфортним») засобом для сприймання аудиторією подій, що відбуваються в суспільстві. Прослуховування радіо, як правило, не потребує відмови від буденних справ, його можна поєднати із виробничою зайнятістю, і з побутовими реаліями. Значну частину аудиторії радіо усіх напрямків мовлення – від музичних програм, випусків новин до передач культурно-просвітницьких - складають автомобілісти та їх пасажири. Більш того, різноманітність зацікавлень саме цієї частини аудиторії стимулювало значне розширення жанрово-тематичних параметрів радіомовлення. Це сприяло збільшенню кількості сучасних форматів радіостанцій, числа самих радіостанцій.

Радіомовлення має величезний психологічний вплив на людей. В  системі ЗМІ радіо, яке орієнтоване  насамперед на слухове сприйняття, впливає на уяву людини більше за інші інформаційно-комунікаційні засоби. Ще до появи радіо було доведено, що людина відповідно власним можливостям та розвитку асоціативного мислення, намагається перетворити звукові враження в зорові. Цей процес неминучий, він не залежить від бажання людини, тому що виражає об’єктивну закономірність природи сприйняття навколишнього світу. У зв’язку з цим дуже важливо, що говориться по радіо та як саме. Радіожурналіст є чи не основною особою від якої залежить яким буде мовлення та яка інформація лунатиме в ефірі. Створюючи радіопередачу журналісту потрібно враховувати чимало моментів, розумітися в усіх деталях створення радіопродукту. Ведучий на радіо – це уособлення творчого відділу радіостанції, певних ідей, способу життя, мислення, світогляду. Спостерігаючи та оцінюючи роботу радіожурналіста, слухач вирішує чи можна йому довіряти, робить висновки про його порядність та вміння спілкуватися з людьми.

Тому дуже важлива  майстерність радіожурналіста, його особисті якості, професійні навички та життєвий досвід.

Ступінь дослідження  проблеми. Методологічна та теоретична основа дослідження складається з праць В. Здоровеги, Г. Лазутіної,  
О. Нерух, В. Моїсеєва, В. Олешка, а також психологів таких як Р. Солсо, В. А. Роменець, Я. Пономарьов, А. Лук та інших.

Мета курсової роботи - дослідити особливості журналістської роботи на радіо.

Мета роботи передбачає розв’язання таких основних завдань:

• проаналізувати літературу з досліджуваної теми;
• розглянути розуміння та тлумачення терміну «Радіожурналістика»;
• дослідити жанри радіожурналістики;
• проаналізувати особистість журналіста як основного творця радіомовлення;
• визначити специфіку створення передач радіожурналістом;
• розглянути пояснювальну записку проекту «На узбіччі»;
• проаналізувати характеристику проекту «На узбіччі».

Об’єкт дослідження – радіожурналістика .

Предмет дослідження – журналістська робота на радіо.

У процесі дослідження  були використані такі методи: аналізу та синтезу у формулюванні теоретичного матеріалу, також метод аналізу застосовувався і під час роботи над практичною частиною. Елементи компаративного (порівняльного) методу використовувалися у ході всієї роботи та опитування.

Практична значущість роботи полягає у тому, що вона може послугувати базою для подальшого дослідження цієї теми у наукових роботах.

Ключові терміни, що використовуються у роботі: журналіст, радіожурналістика, ведучий на радіо, ведучий радіопрограми, тактовність.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, які розкривають тему даної роботи, висновків до кожного розділу, загальних висновків, а також додатків і списку використаних джерел, що доповнюють основний зміст роботи.

РОЗДІЛ 1

ТВОРЧІСТЬ –  ОСНОВНА СКЛАДОВА ЖУРНАЛІСТИКИ

1.1. Аналітичний  огляд літератури

В. Здоровега зазначає, що в вузькому професійному колі літератори й журналісти поділяють людей на тих, хто вміє добре писати, і тих, хто не вміє добре писати, навіть, якщо у кишені два дипломи. Здатність ця може бути більшою або меншою – продовжує дослідник. Вона може усвідомлюватись самим особою або не усвідомлюватись, ця здатність може бути розкритою змолоду, а нерідко так і залишитися нерозкритою [8].

Але ми вважаємо, що вміння писати і говорити не є основною задачею творчого журналіста. В. Ученова у своїй книзі «Бесіди з журналістики» подає думку практикуючої журналістки Т. Чугай яка висловилася на цей рахунок на сторінках журналу «Журналіст»: «Звичайно, уміти писати – обов'язково, причому це уміння удосконалюється за життя. Але воно не мета, а засіб, не результат журналістської справи, а тільки умова для того, щоб займатися цією справою. Ви не скажете, наприклад, що зір – суть роботи шофера. Проте сліпого шофера бути не може, зір – обов'язкова умова для водіння автомобіля. Так і тут» [35].

Методологічна та теоретична основа дослідження складається з праць В. Здоровеги, Г. Лазутіної, О. Нерух, В. Моїсеєв, В. Олешка та інших журналістикознавців, а також психологів таких як Р. Солсо,  
В. А. Роменець, Я. Пономарьов, А. Лук та інших [8, 11, 24, 21, 25, 33, 31, 14].

1.2. Розуміння та тлумачення терміну «Радіожурналістика»

Радіожурналістика –  це вид журналістської діяльності, що базується на використанні технічних  засобів радіомовлення, а також  сукупність радіопередач, які належать до галузі журналістики (не радіомистецтва), результат творчої діяльності радіожурналістів. Радіожурналістика має низку специфічних властивостей, які відрізняють її від інших видів журналістики.

Саме в радіоефірі дуже важлива особистість радіоведучого  та якості, якими він володіє.

Ведучий на радіо –  це уособлення і творчої групи  програми, і певних ідей, і певного  способу життя, мислення, світогляду. Для слухача ведучий радіопрограми  – це узагальнений образ представників  певного прошарку населення, вікової  чи соціальної групи.

Тому дуже важлива майстерність радіоведучого, його особистісні якості, професійні навички та життєвий досвід [4, c. 45].

Це – високий рівень оперативності, лише акустична природа  інформування, особливий характер емоційного впливу на аудиторію, внаслідок цього  – своєрідність композиції радіоматеріалу, спеціальні прийоми організації уваги слухачів тощо.

Кожен радіожурналіст покликаний найефективніше реалізувати функції  радіомовлення, що тісно пов'язані  з принципами діяльності радіоорганізацій. Передумовами здійснення цього важливого суспільного завдання є моральна відповідальність і високий професіоналізм радіожурналіста.

Високий професіоналізм радіожурналіста охоплює "вміння оперативно інформувати, відгукуватися  на актуальні питання, глибоко і  компетентно проникати в суть суспільних подій і явищ, правдиво узагальнюючи їх з певних групових, державних, загальнолюдських інтересів, сміливо, аргументовано, цікаво і переконливо втілювати власні думки і думки співрозмовників у стислій і досконалій формі, домагаючись певних духовних і практичних результатів". Будучи безпосереднім учасником комунікативного процесу, радіожурналіст використовує певні способи побудови і подачі матеріалу для вирішення конкретного творчого завдання.

Що ж необхідно для  того, аби стати радіожурналістом, майстерно оволодіти цією професією? Цій проблемі присвячено чимало наукових, науково-популярних досліджень, дискусійних публікацій в мас-медіа. Тому в контексті історіографії предмета варто згадати насамперед українських вчених: В. В. Лизанчука, В. Я. Миронченка, А. З. Москаленка, В. П. Олійника, Г. Г. Почепцова, В. В. Різуна, Ю. Г. Шаповала, Т. В. Щербатюк та ін., які аргументовано обстоювали ідею журналістської творчості [28, c. 63].

Безперечно, як і в  кожній професії – спрямованість  інтересів і знання. Якщо оперувати лише цією тезою, то телерадіожурналістикою може займатися кожен, хто виявляє зацікавленість і поінформований про те "як робити журналістику". Певною мірою, так воно і є, коли в телерадіоефірі з'являються персонажі від журналістики, які озброєні знаннями з "товстих" підручників, конспектами сотень лекцій відомих викладачів і бажанням стати теле- чи радіозіркою.

Як справедливо зазначав Ю. Г. Шаповал: "Журналіст – професія з цілим рядом своєрідних вимог  до людини. Як і будь-яка інша професія, вона передбачає наявність навиків, які, доповнюючись індивідуальними рисами людини, дозволять кваліфіковано виконувати завдання" . Все це цілком правильно і логічно – поєднання знань і бажань – ключ до успіху в кожній справі. Однак професія радіожурналіста має те, що дається не всім, а приходить тільки на рівні здібностей і навичок.

Розуміння і відчуття, що таке телевізійний жанр і радійний жанр, з'являться, коли журналіст передусім  відчуватиме, наскільки для телебачення  і радіомовлення важливе поєднання вербального і візуального. Справді, якщо для телевізійного екрана зображення і звук – це своєрідна функціональна гармонія сприйняття дійсності, то для радіо – синтез зображення і звуку відбувається швидше на підсвідомому рівні. Тому формула "говори так, щоб я тебе бачив і відчував, говори так, щоб я бачив і відчував те, що бачиш і відчуваєш ти" є надзвичайно важлива як для сучасного телебачення, так і для радіомовлення. І внутрішня жанрова специфіка телерадіоефіру – це те, що дається не відразу, це те, що потрібно відчувати і чого необхідно навчитися [21, c. 145].

Сучасна радіожурналістика  – це прикладна наука, яка діє  в контексті ринкових законів  і є формою бізнесу, формою підприємництва, тимчасом, як бізнес і підприємництво є змістом існування радіожурналістики як творчого процесу. У результаті такого поєднання форми і змісту функціонує телерадіоринок, сенс існування якого виправданий тоді, коли телерадіокомпанія виставляє на продаж продукт і починає на ньому отримувати прибуток. Радіожурналіст після навчання у вузі потрапляє на цей телерадіоринок і прагне виготовляти той творчий продукт, який буде продаватися, тобто приносити йому прибуток.

У цьому контексті  варто пам'ятати, що радіожурналістика  – це творчо-виробничий процес і  журналістові-практикові доводиться поєднувати в ефірі творче і технічне: журналістську майстерність і знання, пов'язані з технічним забезпеченням телерадіомовлення, технічним процесом діяльності телекомпанії і радіостанції. Сучасний журналіст, який готує матеріал до ефіру, має орієнтуватися у всьому технологічному алгоритмі виготовлення програми, оскільки, це прямо чи опосередковано впливає на процес виготовлення радіомовної продукції.

Бо радіожурналіст як професіонал і творець тоді є  сучасним, коли розуміється на технічних  механізмах діяльності телерадіокомпанії, орієнтується в базових питаннях, пов'язаних із вибором телерадіокомпанією діапазону радіохвиль, каналу і частоти мовлення, типу передавача і антени, специфікації ефірного і продакшн-обладнання, знає необхідні комп'ютерні програми і програмне забезпечення для ефірного мовлення і збору інформації, володіє навиками аудіо(відео)інженера і звуко(теле)режисера, знаннями технічного забезпечення проведення прямого ефіру і т. д.

Програма як продукт  журналістської роботи на радіо відзначається певною методикою творчості, яку потрібно знати і розуміти майбутнім професіоналам телерадіоефіру. Наприклад, літературний сценарій телерадіопрограми – перший крок до втілення авторського задуму. Будь-який телерадіотвір починається з ідеї. Іноді автор (журналіст) довго "виношує" її ефірний еквівалент, відмовляється, починає пошуки іншої ідеї, яку не завжди легко матеріалізувати.

Професіонали з великої  літери, імпровізатори, які мають  і великий досвід і вміння можуть іноді навіть обходитись і без  сценарію. Але початківцям так ризикувати не слід. Фундаментальна підготовка до ефіру допоможе не мовчати в ефірі, побороти хвилювання, а вже потім реалізувати свій творчий задум.

1.3. Жанри радіожурналістики

Особливості жанрів радіожурналістики  обумовлюються, специфікою радіоканалу і формою втілення мовного спілкування. Вони оперують живим словом. Багато жанри радіожурналістики прийшли в ефір зі звичайного побутового спілкування. Вони видозмінилися під впливом літературної творчості, стали складнішими, багатограннішим.

Спрямованість на аудиторію, спрямованість до слухача в радіожанрах  проявляються різними способами: від  прямого звернення до введення в  текст різних регулятивних прийомів [25, c. 221].

Ще одна особливість  радіожанрів: вони дуже рухливі і часто не мають чітких меж, що ставить іноді в ускладнення при жанровому визначенні конкретного матеріалу. Така динаміка і розмитість контурів пояснюються специфікою публіцистичного творчості, різноманітністю його методів та індивідуальними підходами журналістів до створення твору. Для більш глибокого розуміння жанру потрібно ще одне істотне доповнення: жанри функціонують не ізольовано, а в системі.

Жанри у пресі, на радіо, телебаченні споріднені. Їх об'єднує  спільність основної функції журналістики - відображення і формування громадської думки. Але в кожному комунікаційному каналі деякі жанри набувають свої характерні особливості: оперативність, достовірність, виразність і т.д., які обумовлені технічними можливостями каналу та їх творчим використанням.

Жанри і форми мовлення на радіо розвивалися під впливом різних чинників: усної пропаганди, естради, мовних форм спілкування, газетних текстів, що читаються в мікрофон, освоєння власної специфіки. Зіграли свою роль кіно і театр. Але все-таки найбільший вплив на мовлення, особливо на перших порах становлення радіопрограм і жанрів, в 20-30-і роки зробила газета. До цього слід додати: певний вплив на становлення, розвиток системи жанрів радіожурналістики зробили і «живі» передачі (лекції, бесіди, доповіді громадських діячів, виступи біля мікрофона письменників, вчених, фахівців), а пізніше - позастудійних форми (радіомітинг, радіособранія, радіопереклички ). Таким чином, у періоди становлення регулярного і масового мовлення система жанрів вбирала в себе і переробляла по політичним завданням і своїм внутрішнім можливостям кілька потоків: газетні тексти, усне мовне спілкування і формуються власні жанри. Пізніше радіомовлення відчувало вплив і телебачення [7, c. 45].

За функціонально-предметними  ознаками, в основі яких лежить розгляд змісту журналістського твору, жанри розподіляються за групами так:

Інформаційні жанри: радіоповідомлення; радіообзор друку; радіоотчет; інформаційна кореспонденція; інформаційне радіоінтерв'ю; інформаційний радіорепортаж.

 Аналітичні жанри:  аналітичне радіоінтерв'ю; аналітична радіокорреспонденція; аналітичний радіорепортаж; радіорецензія; лист; радіобеседа; радіокоментарі; радіообзор; дискусія на радіо; радіомова; журналістське розслідування на радіо.

Документально-художні  жанри: радіоочерк; радіозарісовка; радіорассказ; радіофельетон; радіокомпозиції.

За формою звучання в  ефірі жанри діляться на наступні.

Монологічні жанри: інформаційне радиосообщение, радіообзор друку, радіокоментарі, радіоотчет, лист, радіозарісовка, радіокорреспонденція та ін.

 Діалогічні жанри:  радіоінтерв'ю, радіобеседа, радіодіскуссія та ін.

Синтетичні жанри: радіоотчет, радіоочерк, радіофельетон, радіорепортаж  та ін..

Як бачимо, деякі жанри  не закріплені жорстко в своїх  групах. Тим жанрами немає жорстких меж. Елементи одних можуть входити в інші, більш складні за структурою. Це пов'язано з тим, що журналіст при вирішенні конкретного завдання стикається з необхідністю використовувати різні методи, властиві іншим жанрам [17, c. 83].

Міжжанрове взаємодію  починає проявлятися вже у жанрах інформаційних - радіоінтерв'ю і радіорепортажів. У них можуть бути присутніми елементи коментаря, замальовки, огляди. Так, елементи нарисного опису на початку інтерв'ю дають можливість слухачам уявити обстановку спілкування. Елементи коментаря - відтінити оціночну сторону матеріалу. Елементи інтерв'ю в репортажі допомагають точніше, цікавіше намалювати картину того, що відбувається події, вносять мовне розмаїття в текст.

Функції і предмет  журналістського відображення визначають і ступінь прояву особистості автора у творі: від відбору фактів в інформаційному повідомленні, інтерпретації фактів, подій, явищ в аналітичних жанрах, їх монтажі в Програмах новин до присутності автора як ліричного персонажа в радіонарисі або радіооповіданні.

Раніше йшлося про художності в самому прямому сенсі, але всі жанри публіцистики в тій чи іншій мірі мають відношення до художньої організації тексту. В інформаційному з-спілкуванні елементи художньої організації тексту присутні лише у початковому стані. В міру ускладнення задач і способів їх втілення збільшується використання художніх прийомів.

Під впливом часу система  жанрів радіожурналістики змінюється. Серед головних особливостей її модифікації - подолання письмових текстів  і звернення до природної розмовної  мови.

Усе активніше проявляється розмовна природа мовних жанрів, їх націленість на безпосереднього  слухача, на учасника діалогу. Форми  діалогізаціі більшим розмаїттям: до прямого діалогу з участю двох і більше співрозмовників додається  діалог «розіграний» (граматично, стилістично, тонально). Діалогізується і такий жанр як радіонарис, в ньому все більше звучить розмов. І коментар - коли ведучий розмовляє з людиною, запрошеним для оцінки актуального події [11, c. 24].

Отже, становлення, функціонування системи жанрів радіожурналістики  являє собою складний історичний процес, що залежить від політичного  життя суспільства, власного внутрішнього розвитку. Він характеризується динамікою  всіх його компонентів. Цей процес тісно пов'язаний з роллю радіо, яку вона грає в системі масових комунікацій і в житті людей, трансформацією радіожанрів в ході освоєння можливостей радіожурналістики в контексті мінливих відносин з аудиторією.

Висновки до першого розділу

Радіожурналістика –  це вид журналістської діяльності, що базується на використанні технічних засобів радіомовлення, а також сукупність радіопередач, які належать до галузі журналістики (не радіомистецтва), результат творчої діяльності радіожурналістів. Радіожурналістика має низку специфічних властивостей, які відрізняють її від інших видів журналістики.

Саме в радіоефірі дуже важлива особистість радіоведучого  та якості, якими він володіє.

Сучасна радіожурналістика  – це прикладна наука, яка діє  в контексті ринкових законів  і є формою бізнесу, формою підприємництва, тимчасом, як бізнес і підприємництво є змістом існування радіожурналістики як творчого процесу.

За функціонально-предметними  ознаками, в основі яких лежить розгляд  змісту журналістського твору, жанри  розподіляються за групами так:

Інформаційні жанри: радіоповідомлення; радіообзор друку; радіоотчет; інформаційна кореспонденція; інформаційне радіоінтерв'ю; інформаційний радіорепортаж.

 Аналітичні жанри:  аналітичне радіоінтерв'ю; аналітична  радіокорреспонденція; аналітичний радіорепортаж; радіорецензія; лист; радіобеседа; радіокоментарі; радіообзор; дискусія на радіо; радіомова; журналістське розслідування на радіо.

Документально-художні  жанри: радіоочерк; радіозарісовка; радіорассказ; радіофельетон; радіокомпозиції.

За формою звучання в ефірі жанри діляться на наступні.

Монологічні жанри: інформаційне радиосообщение, радіообзор друку, радіокоментарі, радіоотчет, лист, радіозарісовка, радіокорреспонденція та ін.

 Діалогічні жанри:  радіоінтерв'ю, радіобесіда, радіодискуссія та ін.

Синтетичні жанри: радіозвіт, радіоочерк, радіофельєтон, радіорепортаж та ін..

РОЗДІЛ 2.

ОСОБЛИВОСТІ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ РОБОТИ НА РАДІО

2.1 Журналіст як основний творець радіомовлення

Радіожурналістика – це творчо-виробничий процес і журналістові-практикові доводиться поєднувати в ефірі творче і технічне: журналістську майстерність і знання, пов’язані з технічним забезпеченням телерадіомовлення, технічним процесом діяльності телекомпанії і радіостанції.

Окрім набутих професійних навичок, радіожурналіст повинен бути надзвичайно творчою особою, інакше результат його праці може виявитися «сухим» та нецікавим. Творче мислення, креативність та вміння «правильно» подати отриману інформацію – це є чи не основні ознаки хорошого журналіста.

Німецький науковець Вальтер фон Ла Рош у своїй праці «Вступ до практичної журналістики запевняє, що «журналістом може називати себе той, хто має таке бажання. Визначення професії не забезпечене захистом, бракує чинного та визнаного опису професії, відсутні мінімальні кваліфікаційні вимоги, взагалі нічого немає»[3, c.121]. Однак попри це журналістом може назвати себе далеко не кожен бажаючий. Потрібно прикласти чимало зусиль, що зацікавити слухача своєю роботою.

Професія радіожурналіста  дається не всім, вона гранується на рівні здібностей і навичок, на рівні  радійного жанру. Розуміння і відчуття, що таке радійний жанр, зявляється тоді, коли журналіст відчуватиме, наскільки для радіомовлення важливе поєднання вербального та візуального. Говорячи про майстерність та навики роботи раріожурналіста, неможливо не згадати саме про риси характеру, які повинен мати справжній радіожурналіст. Стриманість, по суті, означає економію в прояві емоцій, своїх особистих симпатій і антипатій, вміння залишатись в коректних професійних рамках. Іноді в ефірі звучать зухвалі провокації і щоб виглядати достойно ведучому слід бути стриманим, не грубіянити у відповідь. Але є і інша крайність – емоційна скупість. Тоді ефір стає безбарвним та нецікавим.

Тактовність – супутниця  стриманості, правильний вибір поведінки  стосовно конкретних обставин. Тактовність – це інстинктивне почуття рівноваги, а не маска. Це повага і розуміння до особистості співрозмовника, мотивів, якими він керується в спілкуванні з журналістом. Це і обережність і люб’язність у тих випадках, коли ці якості особливо потрібні.

Мобілізованість як зовнішня так і внутрішня. Журналіст повинен  триматися без фамільярності, без  надмірної напруги і завжди виглядати  готовим до діяльності[21, c. 16]. Для тих хто прагне досягти успіху на радіо дуже важливо вміти розмовляти зі своїми слухачами.

У роботі радіоведучого, радіожурналіста, головне не те, наскільки  багато він знає, наскільки багато читав і наскільки добре вчився, а те, в якому обсязі він вміє використовувати на практиці усе те, що знає. Ерудит з червоним дипломом може розгубитися в ситуації, з якої двійочник вийде з блиском й усмішкою.

Цим пояснюється той  факт, що доволі часто журналістами стають далеко не відмінники. Таких  називають просто – творчими особистостями, і у журналістиці їх має бути якомога  більше. В. Олешко називає творчу особистість суб'єктом творчості, основним елементом творчого процесу, додаючи, що сучасне розуміння творчості, як сутнісна характеристика людини, достатньо повно виявляє характер змін, що здійснюються, в соціальному світі. У журналістиці на тему змін дуже влучно висловився В. Симонов: «Змінилася сама професія... Журналістика була ближча до літератури, до художньої творчості. Сьогоднішні професіонали не зобов'язані писати краще, красивіше, яскравіше за інших. І навіть, висловлю крамольну думку, не зобов'язані думати глибше за інших. Їх головний обов'язок — встигнути раніше, встигнути в номер. Бути першими. Вони не гірші за своїх попередників, вони — інші». На нашу думку, В.Симонов в якійсь мірі має рацію, адже журналістика – дзеркало буденності й дуже важливо подати ту чи іншу інформацію вчасно, інакше вона втратить актуальність. Для радіожурналіста це теж є чи не основним завданням. Однак, потрібно пам’ятати, що інформація має бути цікавою та легко сприйматися слухачем. Адже, як відомо, все, що на думку реципієнта зроблено легко - вдалося.

Робота радіожурналіста  передбачає творчий підхід, а для цього творчим має бути сам журналіст. На радіомовленні журналіст повинен постійно бути в тонусі, креативно підходити до опрацювання тієї чи іншої теми. Звичайно це повинен робити і журналіст будь-якого іншого ЗМІ [5, c. 34].

Професійний радіожурналіст повинен володіти ще й уміннями режисера. Створюючи передачу на радіо ми не можемо показати картинку, тому для  того, щоб радіообраз був довершеним потрібно вміло підібрати звуки, які викликали б потрібні емоції. Для цього в радіо режисурі існують формотворчі та стилетворчі засоби творення журналістськог матеріалу. Журналісту, крім того, що це за засоби, потрібно знати коли їх варто використовувати, йому потрібно продумати якою буде реакція слухача на застосування того чи іншого ефекту в свїй передачі.  Однак, попри все вище сказане для радіожурналіста найважливішим залишається «слово». Вміння цікаво написати, правильно сказати є далеко не у кожному. Радіожурналісту дуже важливо проявити себе саме в мовленнєвій сфері. Змусити слухача залишатися на одній і тій же радіостанції протягом тривалого часу справа нелагка. Лише творчому радіожурналісту це підсилу. Найкращим і незмінним пркладом творчого мислення журналіста є його передача. Створючи її радіожурналіст застосовує весь арсенал своїх знань, намагається якомога творчо розкрити обрану тему. Програма, як продукт журналістської роботи на радіо відзначається певною методикою творчості, яку потрібно знати і розуміти майбутнім професіоналам радіоефіру.