Аналіз ефективності реструктуризації дебіторської заборгованості на основі банківського обліку векселів

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний  аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського

«Харківський  авіаційний інститут»

Кафедра фінансів

Курсова робота

з дисципліни «Фінансове забезпечення господарської  діяльності»

на тему: «Аналіз  ефективності реструктуризації дебіторської заборгованості на основі банківського обліку векселів»

                                                      Виконав студент гр. 642ф  А.В. Бахарева

                                                        __________________ (№ групи)        (П.І.Б.)

                                                                        (підпис, дата)

                                              Перевірив          професор ________

                    (науковий ступінь, вчене звання)

________________________ Л.Є Черний

       (підпис, дата)                           (П.І.Б.)

                                                  Нормоконтролер _________________

                              (науковий ступінь, вчене звання)

________________________________

          (підпис, дата)                                        (П.І.Б.)

2011

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………...……с.3

1. ВИДИ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА І МЕТОДИ ЇЇ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ…………………………………………………………..с.5

1.1 Принципи, класифікації та склад дебіторської заборгованості………….с.5

1.2 Форми та засади рефінансування дебіторської заборгованості…….........с.8

1.3 Особливості використання вексельних операцій для реструктуризації дебіторської заборгованості…………………………………………………...….с.9

2. ОЦІНКА ВПЛИВУ БАНКІВСЬКОГО ОБЛІКОВОГО КРЕДИТУВАННЯ НА ЛІКВІДНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА ВАТ СУДНОБУДІВНИЙ ЗАВОД «ЗАЛІВ»…………………………………………………………………………….с.15
1. Особливості господарсько-фінансової діяльності підприємства………с.15
2. Фінансовий аналіз оборотних активів і стану дебіторської заборгованості підприємства………………………………………………………………….с.16
3. Розрахунок  впливу банківського облікового кредитування на стан ліквідності підприємства…………………………………………………………....с.21

ВИСНОВОКИ…………………………………………………………………….с.28

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………....с.29

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Додаток Г

ВСТУП

В ринковій економіці набувають  все більшої ваги умови продажу  товарів. Так, для утримання каналів  товароруху підприємства вимушені реалізувати  продукцію із відстрочкою платежів, що вимагає розроблення спеціальної  фінансової політики, яка б забезпечила ефективність таких дій підприємств без втрати ними фінансової стійкості.

Аналіз і  управління   дебіторською   заборгованістю  мають дуже велике значення для підприємств, що функціонують в умовах ринку [8, с. 197-198]. Вміле й ефективне управління  цією частиною поточних активів є невід'ємною умовою підтримки необхідного рівня ліквідності і платоспроможності, що зумовлює актуальність теми  курсової роботи.  Управління   дебіторською   заборгованістю  необхідно як при формуванні іміджу надійного позичальника, так і з погляду забезпечення ефективної поточної діяльності підприємства. Управління   дебіторською   заборгованістю  має особливе значення в період інфляції, коли подібна іммобілізація власних оборотних коштів стає особливо невигідною

В даний час,  коли Україну  охоплює криза  неплатежів і дебіторська заборгованість підприємств  один  одному досягла значних сум,    проведення   аудиту   дебіторської заборгованості   має   велику   актуальність,    оскільки це стимулює підприємство до більш ретельного  і  регулярного  проведення  інвентаризації дебіторської заборгованості, до активного   проведення заходів щодо стягнення заборгованості з неплатників через арбітраж [9, с.22-27].

          Дебіторська заборгованість   істотно   погіршує   фінансовий  стан підприємства,   вона  є  іммобілізацією    грошових  засобів,   відверненням їх з господарського обороту,  що приводить до зниження темпів виробництва і результативних    показників     діяльності    підприємства.

Своєчасна і  повна оплата поставлених товарів, виконаних робіт та наданих послуг на сучасному етапі розвитку економічних  відносин є запорукою ефективного господарювання кожного суб'єкта, а  також стабільного розвитку економіки в цілому. У зв'язку з цим більшість підприємств зіштовхуються з проблемою дефіциту вільних обігових коштів, її успішно можна вирішити завдяки застосуванню комерційного кредиту, активним ринковим інструментом якого є вексель. Взагалі, у світовій практиці виділяють такі основні форми рефінансування дебіторської заборгованості: факторинг, форфейтинг, оформлення заборгованості векселем.  Це питання є актуальним,  по-перше, тому що дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства.

У процесі  здійснення різноманітних виробничих та комерційних операцій у підприємства може виникати дебіторська заборгованість за розрахунками з покупцями продукції, персоналом, власниками, бюджетом та позабюджетними фондами тощо. Але господарська практика свідчить, що на розрахунки з покупцями за відвантажену продукцію (виконані роботи і послуги) припадає більш як 80 % загального обсягу дебіторської заборгованості підприємств, що робить її основним об'єктом фінансового управління.

Основна мета управління дебіторською заборгованістю полягає в мінімізації її обсягу та строків інкасації боргу.

Прискорення платежів за допомогою сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості  - це продаж дебіторської заборгованості третій особі з певним дисконтом.

 Метою курсової роботи є оцінка ефективності реструктуризації дебіторської заборгованості підприємства ВАТ Суднобудівний завод «Залів» на основі банківського обліку векселів підприємства для підвищення показників ліквідності. Для цього поставлені наступні завдання:

• визначити форми та засади рефінансування дебіторської заборгованості підприємств;
• прокласифікувати особливості використання вексельних операції для реструктуризації дебіторської заборгованості;
• провести аналіз основних показників фінансового стану підприємства ВАТ Суднобудівний завод «Залів»;
• оцінити, яким чином реструктуризація дебіторської заборгованості шляхом банківського обліку векселів може вплинути на стан ліквідності підприємства.

1 ВИДИ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА І МЕТОДИ ЇЇ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ

1.1Принципи, класифікації та склад дебіторської заборгованості

У процесі фінансово-господарської  діяльності у підприємства постійно виникає потреба проведення розрахунків зі своїми контрагентами, бюджетом, податковими органами. Відвантажуючи вироблену продукцію, підприємство, як правило, не отримує гроші негайно, тобто воно кредитує покупців. Таким чином, від моменту відвантаження продукції до моменту надходження платежу засоби підприємства “мертві” у вигляді дебіторської   заборгованості . Тому важливим завданням є ефективне управління   дебіторською   заборгованістю , спрямоване на оптимізацію загального її розміру та забезпечення своєчасної оплати боргу. Дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебіторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які заборгували підприємству грошові кошти, їх еквіваленти або інші активи. За даними бухгалтерського обліку можна визначити суму заборгованості на будь-яку дату, але звичайно така сума визначається на дату балансу. Оскільки відповідно до вимог національних стандартів бухгалтерського обліку підприємства подають також проміжну (квартальну) звітність, то суму дебіторської заборгованості підприємства слід визначати щоквартально.

Порядок бухгалтерського  обліку дебіторської заборгованості та її відображення у фінансовій звітності регулюються П(С)БО 10 "Дебіторська заборгованість". Дія П(С)БО 10 не поширюється тільки на бюджетні установи, всі інші юридичні особи зобов'язані керуватися його вимогами [2].

Дебіторська заборгованість відображається у формі  № 1 "Баланс" у складі активів. Активи підприємства - це ресурси, що контролюються  підприємством, від використання яких очікується отримання економічних  вигод у майбутньому. Звичайно економічна вигода від дебіторської заборгованості виражається в тому, що підприємство в результаті її погашення розраховує рано чи пізно отримати грошові кошти або їх еквіваленти. Відповідно дебіторську заборгованість можна визнати активом тільки тоді, коли існує ймовірність її погашення боржником. Якщо такої ймовірності немає, суму дебіторської заборгованості слід списати.

Якщо заборгованість неможливо достовірно оцінити, тобто  визначити її суму, вона не може бути визнана активом і не повинна  відображатися в балансі.

Довгострокова   дебіторська   заборгованість   -   сума   дебіторської заборгованості, яка не виникає в  ході  нормального  операційного  циклу  та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.      Поточна дебіторська заборгованість  за  продукцію,  товари,  роботи, послуги визнається активом  одночасно  з  визнанням  доходу  від  реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за  первісною  вартістю.  У разі  відстрочення  платежу  за  продукцію,  товари,   роботи,   послуги   з утворенням  від  цього  різниці  між  справедливою   вартістю   дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та/або їх  еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така  різниця визнається   дебіторською   заборгованістю    за    нарахованими    доходами (процентами) у періоді її нарахування. Поточна дебіторська  заборгованість  за  продукцію,  товари,  роботи, послуги включається до підсумку балансу за  чистою  реалізаційною  вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на  дату  балансу  обчислюється величина резерву сумнівних боргів. Довгострокова  дебіторська  заборгованість,   на   яку   нараховуються проценти,  відображається  в  балансі  за   їхньою   теперішньою   вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від виду заборгованості та умов  її погашення [8, с.202-205].

Дебіторська заборгованість поділяється на:

• безнадійну;
• сумнівну;
• дійсну.

Згідно з П(С)БО № 10, безнадійна дебіторська заборгованість – поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності [2].

Дебітори - юридичні та фізичні  особи,  які  внаслідок  минулих  подій заборгували підприємству певні суми грошових  коштів,  їх  еквівалентів  або інших активів.

Сумнівний борг -  поточна  дебіторська  заборгованість  за  продукцію, товари,  роботи,  послуги,  щодо  якої  існує  невпевненість  її   погашення боржником.

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості - сума  поточної дебіторської  заборгованості  за  товари,  роботи,  послуги  з  вирахуванням резерву сумнівних боргів.

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

У примітках до фінансової звітності наводиться така інформація:

-    Перелік   дебіторів   і    суми    довгострокової    дебіторської заборгованості.

- Перелік дебіторів   і  суми  дебіторської  заборгованості  пов'язаних сторін,   з   виділенням   внутрішньо    групового    сальдо    дебіторської заборгованості.

- Склад і суми статті  балансу "Інша дебіторська  заборгованість".

- Метод визначення величини  резерву сумнівних боргів.

- Сума поточної  дебіторської  заборгованості  за  продукцію,  товари, роботи, послуги в розрізі її класифікації за строками непогашення.

Залежно від виникнення дебіторська заборгованість поділяється на [7, с.26-27]:

• дебіторську заборгованість за роботи, товари, послуги;
• векселі отримані;
• дебіторську заборгованість за розрахунками;
• іншу поточну дебіторську заборгованість.

У статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги» відображається заборгованість покупців або замовників за надані їм продукцію,  товари, роботи або послуги ( крім заборгованості, яка забезпечена векселем). У підсумок Балансу включається чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів.

У статті «Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом» показується дебіторська заборгованість фінансових та податкових органів, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету.

У статті «Дебіторська заборгованість за виданими авансами» показується  сума авансів, наданих іншим підприємствам  у рахунок наступних платежів.

У статті «Дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків» відображається заборгованість пов'язаних сторін  та дебіторська заборгованість із внутрішньовідомчих розрахунків.

У статті «Інша поточна  дебіторська заборгованість» розкривається дебіторська заборгованість, яка не може бути включена до інших статей дебіторської заборгованості та яка відображається у складі оборотних активів

1.2 Форми та засади рефінансування дебіторської заборгованості

В ринкових умовах господарювання наявність у підприємства значних  розмірів дебіторської заборгованості знижує ліквідність його активів, негативно впливає на фінансову платоспроможність, а також відволікає грошові кошти. Так, за товари, роботи і послуги, які надані покупцю з відстрочкою платежу, підприємство-продавець після звітного періоду має сплатити податки державі, заробітну плату працівникам, розрахуватись за орендну плату, матеріали тощо. Якщо оплата за надані товари своєчасно не надійшла, підприємство вимушено перетворювати власні високоліквідні активи у грошові кошти з метою здійснення розрахунків щодо зобов’язань та запобігання банкрутству. Тому належна організація дебіторської заборгованості сприяє ефективному управлінню її розмірами і термінами на підприємстві  та посиленню контролю за своєчасним здійсненням розрахунків.

Проблемі управління дебіторською заборгованістю значну увагу приділено  у наукових розробках українських  та російських фахівців: І.А. Бланка, Б.О. Жнякіна, Є.О. Іванова, Г.Г. Кірєйцева, Л.О. Коваленко, В.В. Краснової, Т. Момота, Л.Л. Носача, Є.С. Стоянової. Як правило, автори приділяють увагу розробці комплексного підходу щодо управління дебіторською заборгованістю [ 9, с 22-27].

В науковій літературі представлена значна кількість методів стягнення  дебіторської заборгованості.  Можна виділити два способи: досудове стягнення дебіторської заборгованості та стягнення у судовому порядку. Посеред досудових методів стягнення дебіторської заборгованості можна виділити дві групи, а саме: інкасаційні методи та інструменти стягнення дебіторської заборгованості й інструменти рефінансування дебіторської заборгованості.

Основними формами  рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік векселів, які видані покупцям продукції, або їх продаж на фінансовому ринку, форфейтинг, спонтанне рефінансування [6,с.48-50].

Незалежно від  виду операцій рефінансування її використання ґрунтується на таких засадах: по-перше, загальні витрати на фінансування не повинні перевищувати очікуваний прибуток від використання вивільнених коштів у господарському обороті. По-друге, витрати на фінансування не повинні перевищувати вартості короткострокових кредитів для підтримки платоспроможності підприємства до інкасації дебіторської заборгованості. По-третє, витрати на фінансування не повинні перевищувати інфляційні витрати у випадку затримки платежів. Зважаючи на вищевикладені засади, важливим моментом у процесі обгрунтування доцільності рефінансування дебіторської заборгованості є визначення загальних витрат або ціни рефінансування. Розглянемо особливості кожної з форм рефінансування.

Факторинг являє собою фінансову операцію, за якої підприємство-продавець передає право отримання грошей за платіжними документами за відвантажену продукцію комерційному банку. За здійснення такої операції банк стягує з підприємства-продавця певну комісійну плату, яка встановлюється у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця і передбачених строків сплати платіжних документів.

Факторингова  операція дає змогу підприємству-продавцю рефінансувати переважну частину  дебіторської заборгованості, щодо наданого покупцеві кредиту в короткі строки, скоротивши тим самим період фінансового й операційного циклів.

Форфейтинг являє собою фінансову операцію щодо рефінансування дебіторської заборгованості з експортного товарного кредиту шляхом передання (індосаменту) переказного векселя на користь банку зі сплатою йому комісійної винагороди. Комерційний банк бере на себе зобов’язання щодо фінансування експортної операції шляхом сплати за обліковим векселем, який гарантується наданням авалю банку держави імпортера. Для того щоб зменшити ризик можливих втрат у разі неповернення частини боргу, банк вимагає значну знижку з ціни (дисконт) [6, с.48-50].

1.3 Особливості використання вексельних операцій для реструктуризації дебіторської заборгованості

Провідною формою вексельного кредитування є достроковий, до настання терміну платежу, продаж векселя  банкові, який позначається термінами "дисконт" "облік" або "врахування".

Дисконтування векселів полягає в тому, що банк, купуючи вексель, терміново сплачує його вартість пред'явникові за вирахуванням певного процента від суми номіналу векселя, що називається обліковим процентом. Дисконтуючи вексель, банк здійснює операцію рефінансування, а сам отримує платіж лише з настанням указаного у векселі терміну.

Економічна  суть даної операції полягає у  достроковій грошовій реалізації векселя  його тримачем банкові та перетворенні комерційного кредиту на банківський. Скидка з номінальної суми векселя, що привласнюється банком або іншим кредитно-фінансовим закладом, і є величиною дисконтного процента. Термін "дисконт" якраз і означає скидку [4, с 253].

Потреба у  дисконті векселів об'єктивно виникає  внаслідок того, що продавець продукції, ставши векселетримачем, через нерівномірність надходжень і видатків у процесі своєї діяльності досить часто відчуває нагальну необхідність більш ліквідної форми капіталу, ніж вексель. Для розрахунків зі власними постачальниками чи банком він, не чекаючи настання терміну платежу за векселем, шукає таку організацію, яка б купила чуже зобов'язання. Таким покупцем боргів переважно виступає комерційний банк.

Придбання банком чи іншим кредитно-фінансовим закладом векселя до завершення терміну його обігу й отримання відсотків  з вексельної суми в Україні не лімітується. Кожний банк у проведенні цих операцій керується лише критерієм власної ефективності та наявності кредитних ресурсів. Іще у 1994 р. Указ Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України" наголосив, що при погашенні заборгованості та інших зобов'язань, заставі та проведенні інших операцій норма дисконту з суми векселя не обмежується. До того ж у податкових платежах не ураховується сума зобов'язань за неоплаченими векселями, які прийняті суб'єктами підприємництва на бухгалтерський облік [4, с.254].

Приймаючи до дисконту векселі, банк керується нормами  вексельного права. Його співробітники  зобов'язані простежити, щоб акцепт переказного векселя за своєю формою був повним і правильним, щоб індосаментний ряд творив законного векселетримача, а форма і зміст векселя відповідали чинним вимогам. Але банк не несе відповідальності за дійсність повноважень і підписів осіб, що акцептували вексель.

Процедуру дисконтних операцій з погашенням векселя у  місці врахування відображає рис. 1.1 [4, с.254]:

У процесі  дисконту важливою є роль банку. Купуючи  вексель у свого клієнта — векселетримача, він надає йому кредит, за що одержує боргове зобов'язання третіх осіб 1 стає отримувачем тих коштів, які мають надійти з настанням строку погашення. Цим самим підтримується ліквідність векселя як цінного паперу, забезпечується своєчасність виробничо-збутових та інших операцій учасників господарського життя. Такий процес дострокового погашення позички за допомогою обліку векселів називається рефінансуванням. Рефінансування ставить такі основні вимоги до векселів [4, с.255]:

        • обліковані банком векселі повинні мати не менше двох підписів — векселедавця і першого векселетримача;

         • векселі мають бути складені й виписані у відповідності з вимогами чинного законодавства;

• оформлення векселів не повинно містити дефектів форми, котрі здатні позбавити банк права законного векселетримача;

• ланцюг передавальних  написів не може бути перервним чи непослідовним.

Дисконт здійснюється шляхом відрахування процентів з  суми векселя з дня купівлі  до дня оплати. Загалом відшукується таке число, додавши до якого суму процентів, можна було б отримати вексельну суму. За норму облікового процента приймається офіційно встановлена  облікова ставка національного банку, що має назву офіційного дисконту. Але, як правило, комерційні банки обліковують векселі, виходячи зі ставки дещо вищого відсотка, тому що враховується також і комісія.

 Деякі векселі можуть обліковуватися за нижчою ставкою процента, ніж офіційна. Але тоді до них пред'являються підвищені вимоги, тобто це мають бути векселі; виписані на авторитетних платників і акцептовані ними; недоміцильовані векселі; ті, що підлягають оплаті у місцях, де є заклади Національного банку; виписані строком не менше як на 14 і не більше як на 90 днів.

До врахування вексель приймається лише після  скрупульозного аналізу всіх його фінансово-економічних  факторів та перевірки репутації  зобов'язаних осіб. Масштабність і відповідальність цієї роботи потребує високої фахової  підготовки. Вона охоплює повсякденне ведення активних і пасивних операцій, у тому числі прийняття на себе комерційними банками різноманітних вексельних зобов'язань — виступати платниками, індосантами, авалістами, посередниками. Задля того комерційні банки в залежності від потреб формують робочі групи вексельних експертів, а то й створюють спеціальні вексельні відділи.

Умови прийняття векселів до дисконту

Дисконтні операції для комерційних банків є активними, і їхні суми входять у визначення дисконту відповідних нормативних коефіцієнтів.

Вексельні кредити  дисконтного типу можуть бути двох форм: пред'явницькими, що відкриваються для обліку переданих клієнтами до банку векселів. Ними переважно користуються ті товаровиробники, які володіють значними кількостями векселів, що їх виписали покупці за отримані товари, векселедавчими. Вони надаються клієнтам банку, котрі потім видають під цей кредит векселі на оплату товарно-матеріальних цінностей, виконаних робіт чи послуг, що надані іншими організаціями і підприємствами. Останні пред'являють такі векселі до своїх банків, які в свою чергу пересилають їх банкові векселедавця.

Всі операції дисконту здійснюються на основі договору між банком і векселетримачем та отримання вексельного кредиту останнім. Чинний порядок укладання договору дисконту передбачає: зазначення сторін, предмета й змісту договору; окреслення прав та обов'язків сторін; особливі умови, що вирішують можливі суперечки; термін дії договору, юридичні адреси та інші реквізити сторін. У договорі обов'язково вказуються реквізити дисконтованих векселів або ж має міститися посилання на доданий до договору реєстр векселів. Договір зберігається впродовж трьох років з моменту підписання у відділі цінних паперів банку, який веде реєстр договорів обліку векселів. Для цього векселетримач повинен виготовити і подати до свого обслуговуючого банку такі документи:

- заяву встановленої форми, що, як правило, подається до того банку, в якому відкрито основні рахунки даного векселетримача, в тому числі розрахунковий рахунок;

- оригінали векселів, які подаються до обліку;

- дві ксерокопії кожного векселя з лицевого та зворотного боків;

- реєстр векселів установленого зразка, котрий розробляє кожний банк. У ньому належить указувати: номер вексельного бланку; номінальну суму векселя; найменування, адресу і реквізити векселедавця чи акцептанта для переказних векселів; дату й місце складання; найменування, адресу та реквізити індосантів; наявність авалю і найменування, адресу та реквізити аваліста; найменування, адресу і реквізити посередників;

- копії установчих документів векселетримача;

- баланс і звіт про фінансові результати за останній звітний період;

- довідку про операції на розрахунковому рахунку векселетримача-пред'явника, яка має містити таку інформацію: сума залишків розрахункового рахунку на дату складання довідки; наявність платіжних документів у картотеці № 2; сума кредитів, що їх отримав пред'явник; процентні ставки і періодичність погашення; санкції банків [4, с.260].

Наведені  у реєстрі записи звіряються з  реквізитами векселів. Векселі, що не відповідають вимогам банку, викреслюються  з реєстру і повертаються клієнтові. За прийняті векселі та документи, що залишаються у банку до остаточного вирішення питання, видається розписка. На векселях, що внесені до реєстру, векселетримач проставляє бланковий індосамент, залишивши перед ним достатньо місця, аби банк зміг поставити штамп про передання векселя у його розпорядження, перетворивши у такий спосіб бланковий надпис клієнта в іменний. Потім вексельні реєстри розглядаються керівником банку, і за наявності кредитних ресурсів на реєстрі ставиться напис про дозвіл надати кредит із вказівкою про кількість та суму векселів, які приймаються до дисконту.

Реєстри і  прийняті векселі передаються далі для обробки до кредитно-вексельного  відділу, де вони реєструються у спеціальній  книзі врахування векселів. Банк щороку відкриває таку книгу, до якої вписуються всі векселі, а порядковий реєстраційний номер векселя з цієї книги проставляється і на лицевому боці самого векселя, і у реєстрах напроти запису кожного векселя.

Схему проведення роботи з рефінансування вексельної заборгованості підприємства наведено на рис.1.2. ЇЇ побудовано на основі схеми, запропонованої Л.О. Лігоненко [8,с.167], щодо порядку проведення реструктуризації активів підприємства, з внесенням суттєвих коректив, враховуючи особливості такого виду активів, як дебіторська заборгованість, оформлена векселем [6,с.49].

2 ОЦІНКА ВПЛИВУ БАНКІВСЬКОГО ОБЛІКОВОГО КРЕДИТУВАННЯ НА ЛІКВІДНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА ВАТ СУДНОБУДІВНИЙ ЗАВОД «ЗАЛІВ»