Аналіз ефективності лізингових операцій ТОВ «Гарчик»

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3                                                                                                                                            
Розділ 1. Теоретико-методичні засади лізингових операцій…………………...5 
1.1 Економічна суть лізингу…………………………….………………………..5 
1.2 Види лізингового кредиту та форми лізингових угод…………………….12 
Розділ 2. Види лізингу………………………………………………………..….17 
Розділ 3 Аналіз ефективності лізингових операцій ТОВ «Гарчик»………..…….24 
3.1 Оцінка ефективності використання лізингу……………………………….24 

3.2 Методи зниження ризику при проведенні лізингових операцій ……………..32

3.3 Напрями підвищення використання лізингових операцій………………..37

Висновки та пропозції…………………………………………………..……….45 
Список використаної літератури………………………………………….……49

ВСТУП

Актуальність обраної  теми викликана розвитком лізингових операцій на Україні й інтеграції вітчизняного лізингу у світову  фінансову систему.  Ряд головних українських лізингових компаній вдало  адаптували в наші умови досвід країн  із розвинутими лізинговими відносинами.   В західних країнах протягом останніх сорока років склалася висока культура проведення лізингових операцій, що вважаються найбільш складним різновидом банківської діяльності.

 Рівень розвиненості  лізингових відносин, як правило,  є своєрідним показником розвиненості  всієї економіки країни.  У  нас питома вага лізингу в  загальному обсязі інвестицій  у виробництво складає менше  1,5%, у той час як у  країнах,  що успішно розвиваються, цей  показник досягає 25 - 30%  і більше.

Для структурної перебудови народного господарства Україна  гостро потребує інвестицій.  По розрахунках  Міністерства економіки, обсяг інвестицій необхідно потроїти, але інвестиційна активність стримується високими відсотками комерційних банків і несприятливим  інвестиційним кліматом на Україні.  Сьогодні в промисловості приблизно 57% машин і устаткування експлуатується понад десять років, що вкрай багато для підтримки конкурентноздатності економіки.  З іншого боку, в промисловому виробництві зберігається величезне  число незагруженого основного  капіталу, що постійно потребує великих  витрат - як на поточне обслуговування й утримання на балансі підприємств, так і не менше значних витрат на консервацію.

Ефективним виходом з  такого становища, добре апробованим  на Заході, -  є  лізинг - форма промислового інвестування, що дозволяє надавати додаткові  гарантії інвесторам у порівнянні з  традиційним кредитуванням.

Переваги лізингу в  порівнянні з іншими засобами інвестування складаються в тому, що підприємствам  даються не кошти, контроль за обгрунтованою витратою яких не завжди можливий, а безпосередньо засоби виробництва, необхідні для відновлення і розширення виробничого апарату.

Зацікавленість у лізингу  виявляють представники малого бізнесу, що, не маючи достатніх засобів  і не прибігаючи до притягнення кредитів, можуть в цьому випадку використовувати  у виробництві нове прогресивне  устаткування і технології.

У розвитку лізингу зацікавлені не тільки лізингоотримувачі, як споживачі устаткування, але і  виробники, оскільки за рахунок лізингу  розширюється ринок збуту виробленого  ними устаткування.

Для інвесторів лізинг забезпечує, необхідний прибуток на вкладений капітал  при більш низькому ризику (у порівнянні зі звичайним кредитуванням) за рахунок  діючого захисту від неплатоспроможності  клієнта.

Лізинг  має високий потенціал активізації  економічного співробітництва з  закордонними країнами, в зв'язку з  чим міжнародний лізинг одержує  все більше поширення.

Мета роботи - з’ясувати переваги лізингу перед іншими формами фінансування підприємств, при здобутті ними обладнання, а саме, довести ефективність використання лізингових операцій порівняно із кредитуванням та орендою. Для досягнення цієї мети було обрано підприємство, яке працює і надає послуги у сфері землевлаштування.

Об'єктом дослідження є ТОВ „ Гарчик” , як одна зі сторін лізингових відносин (лізингоотримувач), яка здобуває обладнання, для використання в своїй діяльності.

Предметом дослідження є дороговартістне обладнання яке необхідне для прискорення та поліпшення умов роботи на ТОВ „Гарчик”, а саме, прилад для вимірювання і проектування земельних ділянок – тахеометр.

Розділ 1. Теоретико-методичні  засади лізингових операцій 
1.1 Економічна суть лізингу

Сільському господарству, на відміну від інших галузей, притаманний великий період обігу  капіталу, спричинений довготривалим  строком виробництва продукції, який в окремих сільськогосподарських галузях триває більше року. Ця обставина вимагає від аграрних підприємств здійснення значних фінансових вкладень в оборотний капітал.

З огляду на важкий фінансовий стан цих підприємств, невелику частку ліквідних активів у складі їх авансованого капіталу, підвищену ризикованість  сільського господарства як об’єкта  інвестування (через залежність від  природних умов), особливо негативний вплив інфляції через затримку платежів за реалізовану продукцію і через тривалість виробничо-збутового циклу, недостатню розвинутість ф’ючерсної торгівлі на аграрних біржах України, невирішеність проблеми власності на землю і юридичні перепони щодо її використання як об’єкта застави стає очевидною вся складність залучення у сільськогосподарське виробництво приватного капіталу на традиційній для нашої економіки основі. Ця складність посилюється відносно низькою привабливістю галузі як об’єкта інвестування для фінансових інвесторів, оскільки існує така економічна закономірність: рівень підприємницького ризику для інвесторів прямо пропорційний терміну інвестування. Враховуючи, що в сільському господарстві період обігу капіталу є довготривалим, то це вимагає подовження терміну інвестування, а отже, автоматично підвищує рівень підприємницького ризику.

Потрібно також брати  до уваги й те, що в умовах економічної  кризи, яка продовжувалась і в 1998 р., відчувається гостра нестача коштів для довгострокових інвестицій. Банки України в цей час не мали достатніх ресурсів для надання довгострокових кредитів, і навіть за наявності таких ресурсів в окремих із банків вони не йшли на укладання відповідних угод з аграрними підприємствами через неподолану економічну нестабільність.

У зв’язку з цим особливо важливу роль у залученні інвестицій в сільськогосподарське виробництво (це стосується й інших галузей економіки держави) може відіграти така поки що нова для економіки України форма інвестування, як лізинг (від англ. Leasing). Лізинг як своєрідний вид підприємницької діяльності почав інтенсивно розвиватися у 50-х роках ХХ століття, коли в США, і дещо пізніше у Західній Європі, почали створюватися спеціалізовані компанії, основним видом діяльності яких став лізинг.

У зарубіжній і вітчизняній  літературі немає єдиного визначення лізингу як поняття. Проте існуючі  розбіжності не є істотними. Вони стосуються лише другорядних аспектів цієї категорії, що не є визначальними  і не торкаються її суті — довгострокової оренди основних засобів (машин, споруд виробничого призначення, устаткування, транспортних засобів тощо). Саме довгострокова  оренда майна, тобто передача його у  тимчасове користування на умовах платності, строковості і зворотності (або викупу), є основоположним, стержневим аспектом лізингу.

У Законі України «Про лізинг»  від 16 грудня 1997 р. дається таке визначення лізингу: «Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів».

Отже, лізинг розглядається  як додаткове, особливе джерело фінансування, яке розширює можливості підприємств щодо вибору стратегії інвестування: оренда, власний капітал, кредит, залучений капітал (випуск акцій) і поєднання в різних комбінаціях цих джерел фінансування. Лізингу притаманні всі функції банківського кредиту. Але він є особливою формою кредитних відносин — товарним кредитом в основні засоби, за якого право використання майна відокремлюється від права володіння ним. Останнє переходить до лізингоодержувача, в той час як лізингодавець зберігає за собою право володіння переданим в оренду майном.

Лізинг як форма інвестування набув широкого застосування у розвинутих країнах світу. За даними Європейської федерації національних асоціацій лізингових товариств, питома вага інвестицій через лізинг в устаткування у загальній сумі національних інвестицій становила у 1992 р. в Англії 28,2%, Швеції — 26,3, Австрії — 19,9, Франції — 17,5, Німеччині — 16,6 і Нідерландах — 10,5 %. Високого рівня розвитку набув лізинг у США. Питома вага його тут у загальних капіталовкладеннях становить 30 %.

Для лізингу в основному  притаманний тристоронній характер відносин, за яких у здійсненні лізингової операції беруть участь три суб’єкти: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець лізингового майна.

Лізингодавець — це суб’єкт  підприємницької діяльності, який є  власником об’єкта лізингу і передає його у тимчасове користування іншому суб’єкту господарської діяльності за договором лізингу. Як засвідчує світова практика, лізингодавцями можуть бути різні за формою власності і правовим статусом суб’єкти господарювання: банки та їх філії, небанківські фінансові установи, статутом яких передбачається цей вид діяльності, спеціалізовані лізингові компанії, брокерські лізингові фірми.

Спеціалізовані лізингові  компанії розрізняються за колом  виконуваних функцій. Окремі з них  спеціалізуються лише на фінансуванні угоди, інші є універсальними, тобто, крім фінансових, виконують також  інші функції, пов’язані з технічним  обслуговуванням об’єкта лізингу, навчанням кадрів з його експлуатації, наданням різних консультацій тощо. Зазначимо  також, що лізингодавцем може бути будь-яка  інша виробнича чи торговельна фірма, яка не спеціалізується на наданні  лізингових послуг, проте може здавати  у довгострокову оренду своє майно відповідно до законодавства або фінансувати лізингову угоду, якщо така діяльність передбачена її установчими документами.

Лізингоодержувач — це суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує у користування об’єкт лізингу відповідно до укладеної лізингової угоди. Таким суб’єктом може бути будь-яка юридична особа незалежно від форми власності і форми господарювання, а також індивідуальні підприємці, що зареєстровані відповідно до вітчизняного законодавства.

Продавець лізингового майна  — суб’єкт підприємницької діяльності, який є виробником об’єкта лізингу, або інші юридичні особи (наприклад, торговельні фірми), що продають власне майно як об’єкт лізингу.

Об’єктом лізингу відповідно до Закону України «Про лізинг» може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що належить до основних засобів  відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, система телекомунікацій тощо), яке не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його у лізинг (оренду). Майно, яке є у державній власності, може бути об’єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном.

Об’єктом лізингу, що використовується у сільськогосподарському виробництві, можуть бути трактори, комбайни, сівалки, машини для обробітку грунту, устаткування для ремонтних майстерень, різні виробничі будівлі та споруди тощо. Проте земельні ділянки та інші природні ресурси не можуть бути об’єктом лізингу.

Які ж причини спонукають аграрні підприємства як лізингоодержувачів приймати рішення про укладення  лізингової угоди? Цих причин є досить багато і всі вони пов’язані з тими перевагами, які має лізинг як особлива форма інвестування виробництва, а саме:

· лізинг дає змогу підприємствам одержати в користування необхідні основні засоби з можливим наступним їх придбанням у власність, не маючи власних коштів для їх закупівлі. Завдяки цьому підприємства в змозі ефективно вирішувати виробничі проблеми, які в іншому разі, без використання лізингу, залишилися б нерозв’язаними;

· завдяки лізингу підприємства мають можливість не зв’язувати свій капітал через купівлю необхідних основних засобів, а використовувати його для організації іншої діяльності і тим самим розширювати можливості одержання додаткового доходу. Крім того, лізинг дає змогу підприємствам замінити стару зношену техніку, для підтримання в робочому стані якої вони змушені витрачати значні обігові кошти. Вивільнивши ці кошти, підприємства можуть їх використати для розв’язання інших проблем виробничого і соціального характеру;

· лізинг для підприємств є нерідко економічно вигіднішим порівняно з купівлею засобів на умовах банківського кредиту. Адже використання останнього породжує два джерела втрат, що не притаманні лізингу: повернення банківського кредиту здійснюється за рахунок прибутку підприємства, який  оподатковується (перше джерело втрат). При купівлі основного засобу підприємство сплачує податок на додану вартість (друге джерело втрат). При застосуванні лізингу лізингові платежі включаються у собівартість продукції, отже, зменшується об’єкт оподаткування, а разом з ним і відрахування від прибутку до бюджету;

· лізингові платежі можуть бути меншими порівняно з банківським процентом за кредит або процентними виплатами інших форм інвестування завдяки податковим пільгам лізингодавцям (такі пільги мають місце в деяких країнах);

· завдяки лізингу здійснюється оновлення виробництва на якісно новій основі. Він відкриває доступ до сучасної техніки, в тому числі і дорогої з високим ступенем морального зносу, забезпечуючи тим самим зростання продуктивності праці, підвищення дохідності підприємств та їх конкурентоспроможності. Отже, лізинг спроможний стати для багатьох підприємств потужним засобом розв’язання проблем, пов’язаних з переоснащенням виробництва, придбанням ноу-хау, запровадженням передових трудо-, енергозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

· лізинг істотно не впливає на можливість одержання підприємствами кредитних ресурсів у банках, а отже, дає змогу більше залучати коштів, що необхідні для активізації виробництва;

· лізинг дає змогу розширити інвестиційні можливості аграрних підприємств завдяки залученню іноземного капіталу через оренду необхідної техніки, в той час як залучення іноземного капіталу через банківську систему є проблематичним;

· характерною рисою лізингу є можливість застосування гнучких лізингових платежів за схемою, що найбільше відповідає сезонності сільськогосподарського виробництва, а отже, і сезонності надходження коштів за реалізовану продукцію (наприклад, розробляються спеціальні графіки лізингових платежів для ферм — виробників молочної продукції і для ферм, що спеціалізуються на виробництві продукції рослиництва);

· лізинг при виконанні його умов є стабільним каналом інвестування на відміну від позик, умови надання і повернення яких можуть  істотно переглядатися;

· застосування лізингу зменшує ризик лізингодавця і лізингоодержувача. За умови погіршення фінансового стану останнього і його неспроможності виплачувати лізингові платежі об’єкт лізингу повертається його власнику;

· як засвідчує міжнародна практика, розвинутий ринок лізингу сільськогосподарської техніки може запропонувати більший її вибір для аграрних підприємств, оскільки до лізингових операцій залучається значно ширше коло підприємств з великою варіацією їх фінансового стану, в той час як пряма закупівля таких засобів через одержання кредитів у банках ставить підвищені вимоги до їх платоспроможності і ліквідності;

· створені в країнах Заходу спеціалізовані сільськогосподарські лізингові компанії добре обізнані з потребами фермерів, а тому швидше, ніж інші кредитори, реагують на зміну попиту на сільськогосподарську техніку, оперативніше приймають рішення про інвестування потенційних лізингоодержувачів;

· лізинг є надійним способом випробування основного засобу. Його використання як об’єкта лізингу дає змогу лізингоодержувачу переконатися в надійності та ефективності вказаного засобу і завдяки цьому прийняти обгрунтоване рішення щодо майбутньої закупівлі його у більшій кількості;

· лізинговою угодою, як уже зазначалося, може бути передбачена можливість купівлі лізингоодержувачем об’єкта лізингу за залишковою вартістю по закінченні строку цієї угоди. Це дає змогу вказаному суб’єкту господарювання створити надійніші умови здійснення виробничої діяльності.

Лізинг вигідний не лише лізингоодержувачу, а й лізингодавцю, оскільки забезпечує повне повернення усіх капітальних витрат на закупівлю  об’єкта лізингу і одержання  прибутку за надання цього об’єкта  в довгострокову оренду. При цьому прибуток на одиницю вкладеного капіталу здебільшого є не меншим, ніж від здійснення інших інвестиційних операцій.

Лізинг також вигідний і для виробників основних засобів, оскільки дає змогу істотно розширити  ринок їх збуту за рахунок тих  суб’єктів господарської діяльності, які за звичайних умов фінансування не змогли б придбати ці засоби. Такими суб’єктами є малі і середні підприємства, а також решта суб’єктів господарювання з недостатнім оборотним капіталом. Розширення збуту в умовах конкуренції є важливою маркетинговою перевагою, тому виробники основних засобів зацікавлені у розширенні своєї участі в здійсненні лізингових операцій.

У лізингу як формі товарного  кредиту зацікавлена і держава, по-перше, тому, що він має ряд  переваг для підприємств, завдяки  чому сприяє зміцненню їх економіки, а отже, і економіки держави в цілому і, по-друге, заборгованість підприємств іноземним лізингодавцям не зараховується Міжнародним валютним фондом до загальної заборгованості держави, що використовує імпортний лізинг. Це дає можливість такій державі перевищити при необхідності фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені цим фондом.

1.2 Види лізингового  кредиту та форми лізингових  угод

На сьогодні все ще потребують детального висвітлення такі важливі питання як визначення форм і видів лізингу. Вони мають можливе значення для вірного і всебічного розуміння сутності і завдань лізингу.

В Законі України "Про  лізинг" зазначаються три форми  лізингу: зворотний, пайовий і міжнародний. Проте вважаємо такий підхід до визначення форм лізингу неточним і дещо спірним. Так, визначальними ознаками форми є: спільний об'єкт і форма відображення явища, однакові соціальні функції та своєрідність законів розвитку. Вид же визначається і характеризується як предмети із спільними властивостями.

Виходячи з  наведених вище критеріїв, вважаємо, що фактично формами лізингу є зворотний і пайовий, які у свою чергу можуть виступати у певних видах. Тому міжнародний лізинг, на наш погляд, є не формою, а видом лізингу, в основу якого покладена просторова ознака. При цьому поряд з міжнародним лізингом необхідно виділити і внутрішній лізинг. Використання тільки міжнародного лізингу є неповним і недостатнім. Це витікає із методу дихотомії - поділ надвоє, тобто міжнародний і внутрішній.

На нашу думку, доцільно розглянути зазначені форми лізингу для  кращого їх розуміння.

Відомо, що зворотний лізинг - така форма лізингу, при якій відбувається придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг. Пайовий лізинг, полягає у здійсненні багатосторонньої лізингової угоди за участю суб'єктів лізингу, одного або кількох залучених кредиторів, що інвестують свої кошти (не більше 80% вартості лізингового майна).

В результаті проведеного  нами дослідження встановлено, що в науковій і навчальній літературі лізинг класифікується по різних ознаках. Єдиної класифікації форм і видів лізингу нині не існує. В залежності від рівня окупності об’єкта лізингового кредиту   розрізняють оперативний та фінансовий лізинг. Відповідно  фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Таким чином, при фінансовому  лізингу вартість майна, що перебуває  у користуванні лізингоодержувача, повністю виплачується. В результаті здійснення лізингових платежів лізингодавець отримує прибуток від лізингової операції, а також компенсує витрати на придбання майна. При оперативному лізингу відбувається передача майна у тимчасове володіння і користування на строк, менший від нормативного терміну служби.

До складу лізингових платежів включають:

• суму відшкодування вартості об'єкта лізингу, що амортизується, на строк, за який вноситься лізинговий платіж;
• суму, що сплачується лізингодавцеві як відсоток за залучений кредит для придбання майна згідно з договором лізингу;
• платіж-винагорода лізингодавцеві за отримане в лізинг майно;
• відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;
• суму податків, яка сплачується лізингодавцем : податок з власників транспортних засобів та податок на майно (в разі його введення);
• інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Загальна сума лізингових платежів не є фіксованою, постійною  величиною, а залежить від перелічених параметрів та швидкості відшкодування вартості лізингового майна. Чим швидше буде погашена ця вартість, наприклад, шляхом виплати авансу, тим менші проценти будуть нараховуватися на залишкову вартість об’єкту.

Слід зазначити, що згідно чинного законодавства, всі лізингові  платежі відносяться на валові витрати  виробництва та обігу лізингоодержувача.

Зупинимося і розглянемо детальніше основні види лізингу. Всі  види лізингу ми систематизували і умовно розділили на 3 блоки за такими ознаками: суб'єкт, об'єкт лізингу і лізингові відносини.

За суб 'єктом лізингу  слід розрізняти за кількістю учасників - прямий (двосторонній, лізинг з одним інвестором), непрямий (багатосторонній, посередницький).

За об'єктом лізингу  класифікація його видів найчисленніша. При цьому були визначені такі класифікаційні ознаки: територіальне розміщення, цільове придбання; тип майна; рівень окупності майна; стан, обсяг обслуговування, економіко-технологічна роль лізингового майна; його функціональне, виробниче призначення; ступінь економічної активності, складності; належність до сфери та виду економічної діяльності.

За ознакою лізингових відносин доцільно виділити види лізингу за формою організації та фінансування, джерелом, строком платежу, наданням пільг і степенем ризику лізингових угод.

Частина із показаних вище видів лізингу зрозуміла і  не потребує тлумачення. Проте на основних видах лізингу доцільно зупинитися окремо. Отже, за ознакою кількості учасників лізинг поділяється на такі види: прямий (двосторонній, лізинг з одним інвестором), непрямий (багатосторонній, посередницький). При прямому лізингу (двосторонній, лізинг з  одним  інвестором)   виробник  майна  (постачальник)   самостійно передає своє майно в лізинг, укладаючи двосторонню лізингову угоду. Непрямий лізинг (багатосторонній, посередницький, груповий, акціонерний) передбачає передачу лізингового майна через посередника. При цьому можуть бути три суб'єкти лізингової угоди - виробник (постачальник), лізингодавець, лізингоодержувач і більше.

По територіальному розміщенню лізинг розділяється на внутрішній і  міжнародний (зовнішній - експортний, імпортний). Внутрішній лізинг є лізингом, який здійснюється суб'єктами-резидентами (лізингоодержувач і лізингодавець) однієї країни.

Міжнародний лізинг (зовнішній) - це лізинг, який здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, чи коли майно або платежі перетинають державний кордон.

Міжнародний лізинг (зовнішній) лізинг в свою чергу поділяється  на підвиди - імпортний і експортний. Імпортний лізинг - коли відбувається купівля обладнання в іноземної фірми і надається після цього вітчизняному лізингоодержувачу Експортний лізинг - коли лізингова компанія купує обладнання вітчизняної фірми, а потім надає його лізингоодержувачу за кордон.

За ознакою  тип майна лізинг поділяється  на лізинг рухомого майна, яке відзначається мобільністю (обладнання, транспортні засоби, техніка тощо), та лізинг нерухомості (будівлі, споруди і т.п.).

При застосуванні критерію ступеню окупності майна слід виділити лізинг з повною окупністю (протягом дії однієї лізингової угоди відбувається повна або майже повна амортизація майна і виплата вартості майна лізингодавцю), а також з неповною окупністю (часткова амортизація майна і часткова виплата вартості майна лізингодавцю).

Залежно від обсягу обслуговування лізинг може бути чистий („сухий") лізинг - при якому всі витрати по обслуговуванню лізингового майна бере на себе лізингоодержувач. Повний („мокрий") лізинг - всі витрати по обслуговуванню лізингового майна бере на себе лізингодавець. Різновидом даного виду лізингу є „лізинг під ключ", чи „лізинг у пакеті" – коли лізингове майно передається з повними установкою, монтажем, організацією психології тощо. Частковий лізинг - це лізинг із частковим обслуговуванням лізингового майна.

Виходячи з форми організації  та фінансування угоди, лізинг може бути таких видів - строковий лізинг - лізинг майна на певний термін, тобто одноразовий, а також поновлюваний лізинг („револьверний") - коли лізингова угода поновлюється після завершення першого терміну. Генеральний лізинг - більш гнучка форма лізингу, що дозволяє поповнювати обсяг лізингового майна без оформлення додаткових угод.

За характером лізингових платежів можна виділити лізинг з грошовою формою розрахунків між лізингодавцем і лізингоодержувачем, з компенсаційною (натуральною) - залік у вигляді поставок товарів, надання послуг, а також змішаною - коли є комбінація вище вказаних форм.

За рівнем надання пільг  лізинг може бути з використанням пільг, без використання пільг. Пільги можуть надаватися з оподаткування, амортизаційних відрахувань, лізингових платежів і операцій тощо.

Залежно від ступеня  ризику лізинг ділиться на незабезпечений, частково забезпечений і забезпечений (гарантований). Незабезпечений лізинг - лізинг, при якому лізингоодержувач не забезпечує лізингодавцю ніяких додаткових гарантій щодо виконання своїх зобов'язань. Частково забезпечений лізинг передбачає часткове страхування ризику лізингодавця. Забезпечений (гарантований) лізинг - лізинг, при якому ризик розподілений між суб'єктами лізингу.