Аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства-позичальника

Міністерство  освіти і науки України

Київський інститут банківської справи 
 
 
 
 
 
 
 

   Курсова робота на тему: « Аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства-позичальника» 
 

                                                                               Виконав: студент третього курсу

                                                                               другої групи

                                                                                Веремко  Володимир Іванович 
 

                                                                                               Перевірив:

                                                                                 Войтенко Тетяна Миколаївна

                                                   Київ 2010                                                                                                                                                                                                                                                                                             
 
 
 

                                                                 План

  Вступ

1. Перед оцінки фінансового стану підприємства-позичальника
2. Аналіз підприємства-позичальника.

2.1 Аналіз  балансу та звітності про фінансові  результати.

         2.2Коефіцієнт ефективності діяльності підприємства-позичальника.

         2.3Клас позичальника за класифікацією НБУ на прикладі підприємства ВАТ "Запоріжтрансформатор"

    3. На основі одержаних даних прийняття рішення щодо надання кредиту.

  Висновок 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                  ВСТУП

    На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств.

     В другій половині 2008 року кризові явища  в економіці суттєво підірвали  фінансово-економічну стійкість більшості  вітчизняних комерційних банків. Саме тому найбільш розповсюджений вид  активних операцій – кредитування – було майже припинено. Одним  із основних факторів, які вплинули на поглиблення такої скрутної ситуації був непрофесійний підхід до аналізу  кредитоспроможності потенційного позичальника банку.

     Головна мета аналізу кредитоспроможності  позичальника – це:

     - визначення ризику, який банк може взяти на себе;

     - визначення обсягів капіталу, що  перебувають під ризиком. 

     Законодавчо-правове  забезпечення банківської діяльності відіграє важливу роль у процесі  її державного контролю й регулювання. Саме наявність належного правового  поля є важним і необхідним моментом у забезпеченні стабільного функціонування усіх банків.

     Чимале  значення має сумлінний підхід кредитного експерту банку до збору інформації з перевірених джерел для більш  чіткого і якісного визначення класу  потенційного позичальника та можливості складання кредитної угоди з  ним. Виходячи з вищенаведеного тема цієї роботи є актуальною. Ціль роботи покладається в вивченні теоретичних  питань щодо оцінки кредитоспроможності  позичальника та основних джерел для  її визначення. Об’єктом дослідження  є комерційні банки і їх позичальники. Предметом дослідження є визначення класу позичальника банку, оцінка його фінансового стану, інформаційне поле, у якому повинен працювати кредитний експерт банку. 
 

1. Передумови  оцінки фінансового  стану підприємства-позичальника

     У процесі надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність оцінки кредитоспроможності позичальників. Її достовірність істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Точність оцінки важлива й для позичальника, адже від цього залежить рішення про надання позики та про її можливий обсяг.

    Наслідком систематичних помилок в оцінці кредитоспроможності позичальників може бути погіршення якості кредитного портфеля, через що банк буде змушений збільшувати витрати на додаткове резервування. У кращому випадку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому – до його банкрутства.

   Кредитоспроможність клієнта у світовій банківській практиці є одним із основних об'єктів оцінки при визначенні доцільності та форм кредитних відносин. Здатність повернути борг пов'язується з моральними якостями клієнта, видом його діяльності, величиною частки капіталу, вкладеного в нерухоме майно, можливістю заробити кошти для погашення позики та інших зобов'язань в процесі виробництва та обігу.

   Ще наприкінці XIX ст. Н.Х. Бунге в роботі «Теорія кредиту» наводить вислів французького банкіра Ло: «Довіряючи, ми звертаємо увагу на їх (позичальників) чесність – вона переконує нас в тому що ми не будемо обдурені, на їх майстерність – вона дає нам надію, що вони не помиляються в розрахунках, на рід занять – цим визначається надія на відсоток, який ми очікуємо». Тобто Н.Х. Бунге пов’язував кредитоспроможність з якомога більшою «нерухомістю» капіталу і вважав гарантією повернення боргу вкладення коштів у нерухомість.      Сучасні вимоги банків-позичальників щодо кредитоспроможності, в першу чергу, пов’язані із наявністю у позичальника здатності заробити кошти для погашення позики в ході їх нормального кругообігу.

   Таким чином, кредитоспроможність позичальника, в першу чергу ґрунтується на моральних якостях клієнта і його здатності відтворити авансовані кошти для погашення боргу.

  Відповідно до чинного положення НБУ «Про кредитування», затвердженого постановою Правління НБУ від 28.09.95 р. №246 (із змінами та доповненнями), під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

   Говорити про кредитоспроможність як про здатність залучати капітал або як про передумови для отримання кредиту не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з погляду банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника створювати кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов'язаннями.

 Як відомо, свої зобов'язання суб'єкт господарювання – юридична особа може погашати різними видами активів – грошовими коштами, готовою продукцією, товарами тощо. Здатність підприємства виконувати зобов'язання характеризується його платоспроможністю.

  Виникає запитання: чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності і чи потрібно вживати термін «кредитоспроможність», якщо є поняття «платоспроможність»? Платоспроможність суб'єкта підприємництва – це його можливості й здатність своєчасно погасити всі види зобов'язань і заборгованості, тоді як кредитоспроможність характеризується лише можливістю підприємства погасити кредитну заборгованість, причому виключно грошовими коштами. Тож для банку, який надає позику, важливо, щоб позичальник був не лише платоспроможним, а й кредитоспроможним.

 Кредитоспроможність позичальника, на відміну від його платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи на якусь дату, а прогнозує його платоспроможність на найближчу перспективу. Оцінюється вона на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, результати по дарчо-фінансової діяльності позичальника і аналізу грошового потоку. Іноді до кредитоспроможності відносять правоздатність позичальника.        Це мотивується тим, що кредитор може реалізувати свої права власника на позикову вартість тільки у тому випадку, коли кредитна угода укладена з реально існуючою юридичною особою. Основними завданнями визначення кредитоспроможності позичальника є вивчення фінансового стану підприємства, попередження втрати комерційних ресурсів внаслідок неефективної діяльності позичальника; стимулювання підприємства внаслідок підвищення ефективності його діяльності й кредитування. Тобто, рівень кредитоспроможності потенційного клієнта вказує на ступінь індивідуального (окремого) ризику банку, пов'язаного з наданням певної суми кредиту конкретному позичальнику.

Банк  визначає кредитоспроможність позичальника, застосовуючи комплексну якісну оцінку. Її здійснюють в ході аналізу всіх елементів кредитоспроможності.

  Мета аналізу – отримання інформації для прийняття рішення про можливості й умови надання позики. Глибина аналізу залежить від наявності або відсутності в минулому кредитних відносин банку з конкретним позичальником, від результатів його господарчо-фінансової діяльності, обсягу та строків надання позичок. В умовах ринкової економіки кредитоспроможність клієнта-позичальника є базовою характеристикою, яка визначає можливість встановлення кредитних відносин між банком та контрагентом.

1.   Аналіз  балансу та  звітності про фінансові результати.

   Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника — юридичної особи (крім комерційних банків) слід враховувати чітко визначені об'єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати також чинники, які багато в чому носять суб'єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника; історію погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому тощо. Оцінюючи кредитоспроможність позичальників, банки західних країн приділяють значну увагу кваліфікації та здібностям керівників, дотриманню ділової етики, договірної і платіжної дисципліни. НБУ рекомендує комерційним банкам використовувати для економічної оцінки діяльності позичальників таку систему фінансових коефіцієнтів: 

—  коефіцієнт загальної ліквідності, який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань  за кредитами і розрахунками можна  погасити за рахунок усіх мобілізованих  оборотних активів; 

—  коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності, який характеризує, наскільки короткострокові  зобов'язання можуть бути негайно погашенні  швидколіквідними грошовими коштами  та цінними паперами; 

— коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (коефіцієнт автономності), якийхарактеризує розмір залучених коштів на 1 гри. власних  коштів; 

— коефіцієнт фінансової незалежності, який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній  сумі заборгованості; 

—  коефіцієнт маневреності власних коштів, що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів. 

Крім способу  оцінки кредитоспроможності позичальників  на основі системи фінансових коефіцієнтів в банківській практиці можуть використовуватись  й такі способи: 

—  на основі аналізу грошових потоків; 

—  на основі аналізу ділового ризику. 

   Оцінка кредитоспроможності позичальників на основі аналізу грошових потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створення резервів майбутніх витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської заборгованості, збільшення інших пасивів, отримання нових позик, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу (додаткові вкладення коштів, скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позик) коштів.     Для аналізу грошових потоків на підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке перевищення припливу над відпливом коштів. 

   Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2 Коефіцієнти ефективності діяльності підприємства-позичальника.

        В Україні НБУ розробляє для комерційних банків рекомендації щодо вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальників.

       Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються вітчизняними комерційними банками самостійно на підставі ґрунтовної і виваженої оцінки фінансової діяльності клієнта, проведеної за підсумками порівняльного аналізу балансів, звітів про фінансові результати та їх використання тощо. Позичальник має мати фінансові передумови для отри-мання позики і бути спроможним своєчасно повернути наданий йому кредит відповідно до умов кредитного договору. В кожному окремому випадку банк повинен визначити сту-пінь ризику, який він готовий взяти на себе.

      НБУ рекомендує кожному комерційному банку розробити свою власну систему показників фінансової діяльності позичальників. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальників оформляється окремим положенням і затвер-джується правлінням комерційного банку.

        Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцінку фінансового стану позичальника. Сам факт визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта має стимулювати підприємство-позичальника підвищувати ефективність своєї фінансово-господарської діяльності.

      Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника слід враховувати чітко визначені об'єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати також чинники, які багато в чому носять суб'єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від цикліч-них і структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника історію погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому тощо

        НБУ рекомендує комерційним банкам використовувати для економічної оцінки діяльності позичальників таку систему фінансових коефіцієнтів:

       - коефіцієнт загальної ліквідності, який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів;

Кзл = Оборотні активи/Поточні зобов'язання

         Критичне значення становить 1. Значення у межах 1-1,5 свідчить про спроможність підприємства повністю розрахуватися по своїх боргах за рахунок оборотних активів. Зростання показника вище 2,5 свідчить про неефективне управління грошовими коштами, що може негативно позначитись на доходності