Аудит кредитного портфеля

ЗМІСТ

ВСТУП

Мають місце випадки банкрутства вже не лише малих банків з низьким потенціалом, але і тих, які ще не так давно входили в перелік найбільших банків України. Проблема полягає в істотному погіршенні кредитоспроможності банків в умовах перехідної ринкової економіки.

Економічна реформа, яка проводиться в Україні відкрила новий етап в розвитку банківської справи. Особливу актуальність в умовах переходу до ринку набирають питання перспектив розвитку банків і інших кредитних установ в нашій країні. Рішення поставленої задачі можливе лише на основі вивчення, практичного осмислення функціонування українських, а також іноземних банків і впровадження найбільш прогресивних, раціональних форм і методів роботи на практиці.

Метою банків при обслуговуванні позичальників є отримання прибутку, і в цьому вони схожі з будь-якою іншою комерційною організацією. Конфлікт вимог прибутковості і ліквідності може розглядатися як прямий результат зіткнення бажань двох груп, які надають банку його фінансові ресурси, : акціонерів і вкладників. Акціонери сумісно володіють банком і зацікавлені в отриманні доходу на вкладений капітал. Вкладники забезпечили основну масу фондів, які використовуються банком, і вимагають безпечності і можливості зняти свої гроші з вкладів практично в будь-який час. Хороший банк повинен уміти враховувати інтереси цих груп, в іншому випадку від втратить або вкладників, або акціонерів.

Світовий досвід свідчить про те, що в умовах досить високого інфляційного ризику слід ширше використовувати різноманітні форми забезпечення повернення кредиту, включаючи гарантії, страхування, матеріальне забезпечення, хеджирування за допомогою таких фінансових інструментів, як фінансові ф'ючерси, опціони і свопи. Аналіз різноманітних прийомів і методів нецінової міжбанківської конкуренції свідчить про необхідність підвищення якості банківських послуг, надання додаткових послуг клієнтам поряд з основними, закріплення престижу, репутації банку, довіри до нього з боку клієнтури. У зв'язку з вказаними змінами в економічній реальності істотно росте роль і значення аналізу фінансового стану банку, як для нього самого, так і для його партнерів, власників, органів надзору і тому подібне.

Механізм функціонування кредитної системи постійно змінюється під впливом змін її організаційної структури, організаційно-правових норм здійснення кредитних операцій, форм і методів кредитування і кредитово-розрахункових операцій.

Кредитна справа, чи являються операції з надання кредитів одним з основних видів банківської діяльності. Кредитування, як правило, визначає головну сферу діяльності комерційних банків і приносить значну частину прибутків.

Тому  актуальність  проблеми  полягає  в  тому,  що  для  зменшення кредитного ризику, підвищення дохідності кредитних операцій банки мають впровадити  зрозумілу  та  гнучку  систему  управління  власним  кредитним портфелем.  За  реалій  сьогодення  із  нестабільним  та  недосконалим  законодавством, успішне вирішення цього питання прямо пов’язане з методикою аудиту та обліком кредитних операцій, що є інформаційною підсистемою управління та посиленням  ролі  внутрішнього  контролю  банку  і,  зокрема,  його  структурного  елемента внутрішнього аудиту в банку.

Мета курсової роботи полягає в розгляді моделей і методів ухвалення рішень в управлінні кредитним портфелем банку при розробці системи регуляції ефективності кредитної діяльності банку, спрямовану на підвищення фінансової стійкості банку в умовах нестабільного економічного середовища.

                            Завдання:

1.      Розглянути теоретичні основи прийняття рішень в управлінні кредитним портфелем комерційного банку, включаючи  організацію і ефективність.

2.      Проаналізувати організацію і методику аудиту кредитного портфеля на прикладі КБ "Приватбанк"

3.      Виявити моделі  і методи ухвалення рішень в управлінні кредитним портфелем банку.

Об’єктом иследуваня стало вивчення

РОЗДІЛ 1              ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВІ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ З УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ ПОРТФЕЛЕМ БАНКУ

1.1.              Економічна сутність, значення та задачі управління кредитним портфелем банку

Кредитні операції є складовою банківського бізнесу й визначають головні доходи  банку.  Такі  операції  становлять  так  званий  кредитний  портфель.

Кредитний портфель є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Кредитний портфель займає значне місце серед інших банківських операції. 

Різноманітні  джерела  економічної  інформації  подають  багато  визначень кредитного  портфелю.  Деякі  з  них  переплітаються  та  дублюються,  а  деякі вирізняються  оригінальністю  і  нестандартністю  підходу.  Так,  більшість науковців,  а  зокрема  В.В.  Вітлинський,  Я.С.  Наконечний,  а  також   О.В.  Пернарівський,  визначають  кредитний  портфель  як нестабильна операція на яку влияет  ризик  неповернення  у встановлений термін основного боргу та процентів за кредитом, що належать кредитору відповідно до кредитного договору [6, с. 87].

Л.Я. Слобода, О.І. Пилипченко, Р.В. Пікус дають визначення кредитного ризику  наступним  чином:  кредитний  ризик  може  бути  визначений  як невпевненість  кредитора  у  тому,  що  боржник  буде  спроможним  і  матиме наміри  виконати  свої  зобов’язання  відповідно  до  термінів  та  умов  кредитної угоди [27, с. 125].

У  Методичних  вказівках  з  інспектування  банків  система  оцінки ризиків,  схвалених  постановою  Правління  НБУ  від  15 березня  2004 року № 104, дається наступне визначення кредитного ризику: «Джерелом  портфельного  кредитного  ризику  є  сукупна  заборгованість  банку  за  операціями,  яким  притаманний  кредитний  ризик,  -  кредитний портфель,  портфель  цінних  паперів,  портфель  дебіторської  заборгованості тощо». 

Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку [19, c.40].

Достатньо  вузько  визначає  портфельного  кредитного  ризику  дав Соколинска  Н.Є.  ―портфельний  кредитний  ризик  -  міра  ризику  кредитного портфеля комерційного банку [28, с.18].

На  думку  Л.Д.  Бондаренко,  портфельний  кредитний  ризик  – середньозважена  величина  ризиків  щодо  всіх  угод  кредитного  портфеля,  де важелями  виступають  питомі  ваги  сум  угод  в  загальному  об’ємі  кредитного портфеля [25, с. 135].
              Кредитування є пріоритетною економічною функцією банків. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об'єктів соціального і культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність.

У структурі банківських активів кредити представляють близько 50-60 % і забезпечують 2/3 усіх прибутків. Кредитні операції банку є найбільш прибутковими, але в той же час і найризикованішими. Аналіз сучасних тенденцій розвитку банківської системи України свідчить, що об'єми кредитування постійно ростуть як в абсолютних, так і у відносних показниках. Кредитна діяльність сучасних комерційних банків досить багатогранна і включає різні форми і види позик, наданих юридичним або фізичним особам для отримання прибутків, а також банківські послуги кредитного характеру.

В процесі управління кредитною діяльністю банку об'єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, але і сукупність усіх наданих банком кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитний портфель банку.

Кредитний портфель - це сукупність усіх кредитів, наданих банком для отримання прибутків. Об'єм кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю усіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі банківського балансу кредитний портфель розглядається як одне ціле і складова активів банку, яка характеризується показниками дохідності і відповідним рівнем ризику.

Прибутковість і ризик - основні параметри управління кредитним портфелем банку. За співвідношенням цих показників визначається ефективність кредитної діяльності банку.

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної прибутковості при допустимому рівні ризику. Рівень прибутковості кредитного портфеля залежить від структури і об'єму портфеля, а також від рівня процентних ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля комерційних банків переважають споживчі кредити і кредити фізичним особам.

Об'єм і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

      офіційна кредитна політика банку;

      правила регуляції банківської діяльності;

      величина капіталу банку;

      досвід і кваліфікація менеджерів;

      рівень прибутковості різних напрямів розміщення засобів.

Одним з головних завдань, які з'являються перед менеджментом у сфері кредитування, є розробка кредитної політики банку. Кредитна політика охоплює найважливіші елементи і принципи організації кредитної роботи в банку, визначає пріоритетні напрями кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити в кредитний портфель банку. Один і той же кредит може не відповідати основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути повністю прийнятним для іншого.

Кредитна політика банку регулює кредитну діяльність кожного банку і встановлює правила формування кредитного портфеля. Положення кредитної політики необхідно зафіксувати письмово і ствердити на засіданнях Кредитного комітету і Комітету кредитного нагляду. Цей документ має конфіденційний характер, а тому з ним можуть бути ознайомлені лише ті працівники банку, які здійснюють кредитування. Кожному банку необхідно розробити власну кредитну політику, яка відбивала б напрями і специфіку його діяльності, можливості цього банку і його клієнтів, рівень допустимого ризику, права і обов'язку кредитних працівників.

Документальне оформлення кредитної політики є обов'язковим. Під час перевірки діяльності банків наглядовою радою перший крок полягає в тому, щоб з'ясувати, чи відповідає фактичний стан кредитування основним положенням кредитної політики. Якщо банк має високо ризикований кредитний портфель, але це узгоджується з документально зафіксованою кредитною політикою, то наглядова рада не має права на санкції.

Якість кредитного портфеля істотно впливає на рівень ризику і надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регуляції з боку наглядової ради в багатьох країнах. Встановлені обмеження і нормативи, а також правила регуляції банківської діяльності грають істотну роль в процесі формування кредитного портфеля.

Так, Національним банком України встановлені вимоги відносно порядку надання кредитів і обов'язкові нормативи кредитного ризику [9, розд. ІV].

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) визначається як відношення суми усіх вимог банку (за мінусом фактично сформованих резервів) і усіх позабалансових зобов'язань відносно цього контрагента, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення не повинне перевищувати 25 % (приведені нормативні значення торкаються універсальних банків, для спеціалізованих банків нормативні значення встановлюються диференційовано).

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) визначається як відношення суми усіх великих кредитів (за мінусом фактично сформованих резервів) до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н8 не повинне перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку, то автоматично підвищуються вимоги до адекватності регулятивного капіталу. Кредитний ризик вважається великим, якщо сума усіх вимог і позабалансових зобов'язань відносно одного контрагента (чи групи пов'язаних контрагентів) представляє 10 % і більше від величини регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій і поручительства, наданого одному інсайдерові (Н9), визначається як співвідношення суми усіх зобов'язань відносно цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком відносно цього інсайдера, і регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н9 не повинне перевищувати 5 %.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій і поручительства, наданого інсайдерам (Н10), визначається як співвідношення суми сукупних зобов'язань усіх інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і 100 % сум усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком відносно усіх інсайдерів, і регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н9 не повинне перевищувати 40 %.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний об'єм притягнених і запозичених засобів, а отже, і на об'єм кредитних ресурсів. Показник величини капіталу банку використовується для встановлення лімітів і обмежень в процесі регуляції кредитної діяльності банків, адже усі встановлені Національним банком України нормативи з кредитування розраховуються у відношенні до капіталу банку. Отже, величина капіталу банку визначає об'єм і структуру його кредитного портфеля.

На характеристики кредитного портфеля банку також впливають досвід, кваліфікація і спеціалізація кредитних працівників, адже одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банку не слід надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями.

У формуванні структури активів банку вирішальним чинником є рівень прибутковості кожного виду активних операцій. Проте висока прибутковість, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому менеджменту банку необхідно врахувати обидва чинники. Якщо рівень прибутковості різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризикованим напрямам розміщення засобів. У такому разі об'єм кредитного портфеля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших активних операцій.

Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему обліку не лише прибутків, але і витрат по кожному виду кредитів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як прибутки і витрати, так і можливі збитки, які визначаються рівнем кредитного ризику за кожним кредитом. Вимір, мінімізація і контроль за рівнем кредитного ризику - одне з найскладніших завдань, що з'являється перед менеджментом банку в процесі формування кредитного портфеля.

1.2.              Інформаційна база для прийняття рішень з управління кредитним портфелем

Діяльність  банку  у  сфері  управління  кредитним портфелем здійснюється  через організаційну структуру. 

Процес  менеджменту  в  банку  охоплює  всі  структурні  рівні:  від  управлінського  (Спостережна  Рада  та  Правління  банку)  до  рівня  на  якому безпосередньо виникають ризики в управлінни кредитного портфелю [4]. 

Суб’єктом  управління портфельним кредитним портфелем банку виступає: 

1)  стратегічний рівень управління:

а) спостережна рада банку, до її повноважень відносяться:

-  затвердження  внутрішніх  документів  банку,  регулюючих  основні принципи управління банківськими ризиками (зокрема кредитним ризиком), а також затвердження доповнень і змін до них;

-  забезпечення  створення  організаційної  структури  банку,  відповідної основним принципам управління кредитним ризиком;

- здійснення контролю за повнотою і періодичністю перевірок службою внутрішнього  контролю  дотримання  основних  принципів  управління кредитним ризиком окремими підрозділами і кредитною організацією в цілому;

-  здійснення  контролю  за  повнотою  і  періодичністю,  що  надаються організаційно-контрольним відділом звітів про оцінку рівня кредитного ризику;

- оцінка ефективності управління кредитним ризиком;

-  контроль  за  діяльністю  виконавчих  органів  банку  з  управління кредитним портфелем [21, с. 111].

б) правління банку, його повноваженнями є:

- загальне управління кредитним портфелем;

-  розгляд  і  затвердження  внутрішніх  документів  і  змін  до  них,  що визначають  правила  і  процедури  управління  кредитним  портфелем  (положень, порядків,  правив,  методик, регламентів,  тарифів і  тому  подібне),  за  винятком внутрішніх документів, затвердження яких віднесене Статутом до компетенції Загальних зборів акціонерів і Ради директорів Банку;

-  затвердження  лімітів  показників,  використовуваних  для  моніторингу кредитного портфелю;

-  розподіл  повноважень  і  відповідальності  по  управлінню  кредитним портфелем  між  керівниками  підрозділів  різних  рівнів,  забезпечення  їх необхідними  ресурсами,  встановлення  порядку  взаємодії  і  представлення звітності [2].  

в)  кредитний  комітет  -  визначає  та  встановлює  процедури,  методики, стандарти та інструкції щодо практики управління кредитним портфелем, оцінки забезпечення  з  наданих  кредитів,  встановлює  політику  в  галузі  роботи  з проблемними активами.

2) тактичний рівень управління:

а) комітет з ризик - менеджменту. Спостережна Рада делегує йому права й обов’язки щодо проведення політики управління ризиками та контролю за її виконанням [7, с. 37].

б)  департамент  управління  кредитним портфелем  –  виконує  завдання,    пов’язані  з визначенням  видів  ризиків  при  довго  та  короткострокових  операціях  банку, оцінкою конкретних видів ризиків з позиції безпеки банку і виконання планів, поточним моніторингом величини конкретних видів ризиків.

в)  департамент  кредитних  ризиків  -  виконує  завдання,    пов’язані  з оцінкою  ризиків  діяльності  із  розміщення  коштів  банку  у  формі  надання кредитів,  гарантій,  поручительств  тощо  та  моніторингом  кредитної заборгованості.  Також  він  відповідає  за  розробку  й  дотриманням  кредитних процедур  у  банку,  за  впровадження  і  використання  інструментів  визначення кредитоспроможності клієнтів банку, за планування і відповідність формування цільових  резервів  під  кредитну  заборгованість  організаційними  підрозділами банку, та визначення кредитних ризиків,  за оцінку якості кредитного портфеля банку,  за  розробку  та  застосування  визначених  методів  регулювання  рівня кредитних ризиків [4]. 
3) оперативний рівень управління:

а)  служба  внутрішнього  аудиту  -  це  орган  оперативного  контролю Спостережної  Ради,  який  здійснює  нагляд  за  дотриманням  системи внутрішнього контролю в банку, а також надає висновки щодо її достатності та ефективності.  Служба  внутрішнього  аудиту  не  бере  безпосередньої  участі  в  процесі  ризик-менеджменту,  її  роль  у  цьому  процесі  полягає  в  оцінці адекватності  систем  управління  ризиками  потребам  банку;  найголовнішим  є забезпечення  її  незалежності  від  будь-яких  інших  виконавчих  органів,  які залучені  до  цього  процесу  ризик-менеджменту.  Служба  внутрішнього  аудиту банку виконує наступні функції пов’язані з ризик - менеджментом:

-  здійснює  аудит  процесів  та  процедур  банку  з  ризик-менеджменту аналогічно аудиту будь-якої іншої функції банку.

-  оцінює  достатність  та  ефективність  систем  внутрішнього  контролю банку в частині ризик-менеджменту та вносить рекомендації Спостережній Раді та Правлінню щодо їх удосконалення [27, с. 127].

б) казначейство - контролює ризик концентрації кредитів на одного позичальника та їх лімітування шляхом зіставлення розміру максимальної заборгованості перед банком по групі взаємозалежних контрагентів і розміру регулятивного капіталу банку при кожній новій видачі кредиту одному або декільком контрагентам із групи і по інсайдерам (по кожному і по усім в цілому)  відповідно до вимог Національного банку України [3].  

Підсистеми також відіграють провідну роль, адже забезпечують установу всією необхідною інформацією, нормами і правилами,  кваліфікованими кадрами.

Інформаційно - технологічна підсистема виступає як основа забезпечення наглядових  органів  відповідною  інформацією,  для  прийняття  вірних управлінських рішень. Впровадження інформаційно-технічного блоку створює систему  управлінської  звітності,  яка  відображає  приймаючі  банком  ризики, створює можливість для їх оцінки, моніторингу і контролю по всіх фінансовим документам і структурним підрозділам банку.
Всі інформаційні джерела  можна поділити на внутрішні і зовнішні.

Під внутрішніми  інформаційними  джерелами  розуміють внутрішньобанківську інформацію, яка закрита для сторонніх осіб [8, с. 135]. 

Базовою формою внутрішньої фінансової звітності, яка використовується  в банку у процесі управління портфельним кредитним ризиком в банку є: звіт про кредитний портфель; звіт про суми і відсоткові ставки за кредитами; звіт про залишки заборгованості за кредитами, надані клієнтам; дані про кредитний портфель та залишки за депозитами; дані про структуру активів та пасивів за строками в розрізі груп валют.

Щодо зовнішніх джерел інформації, то вони включають в себе: фінансові звіти  позичальників  та  емітентів  цінних  паперів,  кредитні  заявки,  офіційні повідомлення  про  злиття,  реорганізацію  чи  банкрутство  клієнтів  чи контрагентів,  прохання  позичальників  про  пролонгацію  чи  реструктуризацію кредитів, та інші [29, с. 27].

Наступна  підсистема  –  це  нормативна,  головні  її  задачі  зводяться  до  актуалізування  нормативної  бази,  яка  торкається  питань  управління портфельним  кредитним  ризиком  в  банку.  Нормативне  забезпечення поділяється на зовнішнє і внутрішнє. 

Під  внутрішнім  розуміють  нормативні  документи,  які  створюються  в середині банківської установи. До них відносяться: 

- Положенням про політику управління ризиками банку;

- Положенням про Комітет управління активами і пасивами;

- Положенням про Кредитний комітет;

- Політика по управлінню кредитним портфелем банку;

- Порядок встановлення і контролю лімітів за кредитними операціями;

-  Положення  про  оцінку  фінансового  стану  позичальника  –  фізичної особи;

- Політика по управлінню кредитним ризиком;

-  Положення  про  критерії  оцінки  фінансового  стану  позичальника  – комерційного банку;
- Положення про відділ контролю за ризиками тощо [6, с. 90].

Зовнішнє в свою чергу складається із законодавчих та нормативних актів.

До нього можна віднести: Методичні вказівки з інспектування банків "Система оцінки ризиків" Схвалено Постановою Правління НБУ від 15.03.2004  N 104, а також  Методичні  рекомендації  щодо  організації  та  функціонування  систем ризик-менеджменту  у  банках  України  Постановою  Правління  НБУ  від  02.08. 2004 №361.

Що стосується кадрової підсистеми то суть її полягає у забезпечені банку кваліфікованими  працівниками,  здатними  приймати  належні  рішення,  щодо виявлення та усунення кредитних ризиків [5, с. 85]. 

Отже,  розглянувши  вище  наведене  можна  зробити  висновок,  що діяльність з управління кредитним паортфелем здійснюється через організаційну структуру. Організаційну структуру визначають культура організації, розмір і складність  відповідних  бізнес-операцій,  види  ризику,  що  приймається,  і суттєвість  можливих  негативних  наслідків.  Таким  чином,  в  різних  банках практична  реалізація  методів  управління  портфельним  кредитним  ризиком може відрізнятися. Організаційна структура підлягає періодичному уточненню та вдосконаленню, враховуючи зміни ситуації та середовища.