Cвітова фінансова криза

Зміст

Вступ                                                                                                                  ст.

1.Суність  світової фінансової кризи…………………………………………...3

1.1.Характрстика  фінансової кризи…………………………………………5

1.2.Фінансова криза:аналіз причин та механізму її прояву…..…………….9

2.Аналіз світової фінансової кризи….………………………………………….11

2.1.Особливості фінансової кризи в Україні: передумови, заходи з   подолання, наслідки ………………………………………………..…………...20

2.2.Фінансова  криза в США…………………… …………………………....28

3.Напрямки подолання фінансової  кризи…...…………………………………33

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

   Сучасна фінансова  криза, причиною якої була легковажність  та безконтрольність надання  кредитів американськими фінансовими  інститутами в галузі нерухомості,  довела до великих втрат і  банкрутства банків спочатку  в США, а потім в Європі  та в Азії.

   Ця фінансова криза  спричинила втрату довіри не  тільки до менеджменту кредитно-фінансових  інститутів, але теж і до державних  установ, які не виконали своїх  контрольно-наглядових обов’язків.

   Криза американських  банків пов’язана із політикою  США в секторі, якому американський  уряд приділяв особливу увагу,  а саме — фінансування будівельних  об’єктів. Американський уряд уже  від часів Клінтона намагався  сприяти будівлі приватних будинків (не квартир) шляхом надавання  т. зв. «sub-prime-кредитів», які, на  відміну від першокласних «prime»,  не вимагали особливих («першокласних») гарантій від дебеторів. Така  практика довела до стану, який  американська преса називає «sub-prime»  криза. Емісійний банк США під  час президентства Алена Гріншпана  знизив процентну ставку до 1% (!) і таким чином збільшив попит  на кредити, особливо на будівлю  або купівлю будинків. При цьому  нехтували основними критеріями  оцінки платоспроможності позичальників.  Наприклад, не ставили вимог,  щоб вони мали власний капітал,  і банки фінансували будівництво  або купівлю до 100%.

Передумовою для отримання кредитів була зайнятість, що в умовах зростаючого в США  безробіття не давало банкам жодної гарантії оплати кредитів і процентів. При  постійно зростаючому попиті банки  оцінювали цей факт як кон’юнктурну експансію і з конкуренційних мотивів що раз то більше «пом’якшували» критерії для надання кредитів. Така політика привела до створення т. зв. «іммобільного міхура» (іммобільний — нерухомий. — Ред.), який тріснув, коли ринок нерухомості був перенасичений, і в результаті будівельні об’єкти почали втрачати вартість.   Таким чином виникла вже згадана «sub-prime» криза.

Урезультаті такого розвитку подій банкам загрожувала інсольвенція і вони були змушені шукати шляхи, щоб поповнити свої грошові резерви, які були вичерпані.

   У банківському  секторі існують різні можливості  заробити т. зв. «свіжі гроші» (fresh money). Особливо улюбленим є  метод продажу кредитних претензій,  можливо, без будь-яких гарантій  у формі пакету цінних паперів.  Їх називають «кредитні горщики». Такі цінні папери атестували  професійні агентства оцінок  «Rating-Agenturen», надавали кредитним  банкам найвищий ступінь бонітету  цих паперів «AAA» («Triple А»), і  таким чином вони зацікавили  банки Європейського Союзу та  Швейцарії, які шукали вигідні  вклади для свого капіталу. Коли  виявилося, що номінальна вартість  цінних паперів американських  кредитних установ не відповідає  дійсності, бо реальна вартість  не тільки набагато нижча номінальної,  але що надалі відбувається  спад показників, виникла критична  ситуація, яка викликала масову  паніку.

   Втрата довіри повністю  зруйнувала ринок міжбанківських  трансакцій і стала рушійним  колесом кризи. В результаті  цих драматичних подій у банківському  секторі та секторі нерухомості  необхідно було зробити переоцінку  формування курсів на ринках. Спад курсів викликав не тільки  в Америці, але і в Европі  загрозу існування кредитних  установ, що спричинило необхідність  державних допомог та злиття  банків. Наприклад, у США т.  зв. будівельні каси та іпотечні  банки (Фанні Meй та Фреді  Мек), а також найбільша у світі  страхова компанія Ей Ай Джі  (AIG) отримали допомогу від уряду  у розмірі багатьох мільярдів  доларів і таким чином не  проголосили про банкрутство. У зв’язку з цим виникло принципове питання: «Чи справедливо приватизувати доходи, а втрати соціалізувати?».

   Прихильники методу  державних субвенцій аргументують  свої погляди сподіванням, що  впродовж років втрати будуть  компенсовані доходами і таким  чином державі повернуться витрати,  а також проценти. Противники  таких державних заходів дотримуються  погляду, що фінансові допомоги  надаються за рахунок податків, які сплачують громадяни, а  коли врятовані страхові установи  чи банки почнуть на місці  червоних чисел писати чорні  — всі прибутки загарбають  приватні підприємці. Така поведінка  уряду є антисоціальною, як і  факт, що всі винуватці, особливо  «рейтинг агентури», не будуть  покарані. Вони вимагають щоб:

— держава посилила контроль діяльності менеджерів банків;

— менеджери відповідали  матеріально за свої хибні рішення;

— держава регулювала кредитну та інвестиційну політику банків.

Втрати банків — не тільки в США, але теж в  Європі та в Азії досягли фантастичних сум. Наприклад, Швейцарський інвестиційний  банк UBS в першій половині 2008 р. втратив 40 млрд франків. Земельний банк Саксонії оголосив про своє банкрутство і, щоб врятувати установу, його купив  Земельний банк Баден Вюртенберґ. Баварський земельний банк втратив 15 млрд євро. Варто зазначити, що німецькі банки, як правило універсальні, а  не спеціалізовані, не постраждали  так, як американські. Німецькі втрати виникли головно внаслідок купівлі  неправильно атестованих цінних паперів американських банків.

   Оскільки великі  американські спеціалізовані інвестиційні  банки були синонімом «WALL-Street»  — серйозна преса коментувала  їхнє банкрутство як кінець  «вол-стріту». Так не сталось,  але глобальні впливи американського  капіталу помітно зменшилися — це факт. У парі з грішми пересувається і політична сила. Вирішальними є резерви іноземної валюти.

Отож:

1. Китай — 1956 млрд $

2. Японія — 1057 млрд $

3. Росія — 384 млрд $

4. Індія — 252 млрд $

5. Європейський Союз (ЄС) —  203 млрд $

6. США — 45 млрд $.

   Як бачимо, найбільше  іноземної валюти (девіз) «накопичив»  Китай, який таким чином має  можливості не тільки купувати  солідні цінні папери, а й цілі  рентабельні підприємства навіть  у США. У результаті такої  ситуації в Америці виникло  питання про загрозу національної  безпеки — проблеми, якою в  Україні, на жаль, ніхто серйозно  не цікавиться. Реальна ситуація  така, що внаслідок взаємозалежності  економіки та політики, країни  з потужними резервами іноземної  валюти, передусім долара, здобувають  щораз більше вирішальних впливів  на міжнародні економічні та  політичні процеси.

Попри всі намагання подолати кризу, ситуація майже не змінилася. Величезні багатства, майно знищено. На біржах панує нестабільність. Причина  в тому, що фінансова криза негативно  вплинула на сектор реальної економіки. Яскравим прикладом цього є автобудівельна галузь, конкретно «General Motors». Інсольвенція цього підприємства довела до майже  банкрутства німецький «Opel» та шведський «Saab». Зрозуміло, що в критичну ситуацію потрапили теж підприємства-постачальники, які залежать від цих виробничих об’єктів.

   Вирішальним критерієм  для покращення ситуації буде  повернення довіри до банково-фінансового  сектору. Без цього неможливо  поновити нормальне функціонування  трансакцій між державними, фінансово-кредитними  інститутами та приватними інвесторами.  Надійним засобом ліквідації  критичного стану є державні  т. зв. «допоміжні пакети». Це  фінансова допомога урядів для  забезпечення існування та безперебійної  діяльності банків за допомогою  субвенцій. Ці фінансові інститути  мали б можливість надавати  кредити підприємствам і таким  чином загальмувати безробіття, що зростає.

   США виділили на  цю мету $ 780 млрд. Європейська Унія  вирішила застосувати заходи, які  сперті на двох стовпах:

1. Вирішено надати державні  гарантії длявкладів приватних  осіб, теж в банках, які постраждали  від кризи.

2. В окремих випадках  націоналізувати інститути, діяльність  яких з різних причин безперспективна.  Оскільки фінансові трансакції  мають глобальні масштаби, доцільним  було б створення міжнародної  контрольної установи, якою міг  би бути, наприклад, Банк для  міжнародного вирівнювання платіжностей (Bank fur Internationalen Zahlungsausgleich) в Базелі (Швейцарія).

Підсумовуючи, можна встановити, що безмежна свобода, яку пропагує неолібералізм, не тільки не гарантує стабільності в фінансово-економічному секторі, але має руйнівну дію. Цю систему використовують антисоціальні  елементи для заспокоєння жадібності максималізувати свої доходи. Свобода  — так, але обмежена законами, які  унеможливлюють дії одиниць на шкоду  загалу. Держава мусить мати законні компетенції виключати із економічно-фінансових процесів деструктивні елементи. Така система — сутність соціального ринкового ладу, який ґрунтується на теорії ордолібералізму, упорядкованого і регульованого державною економічною політикою, і який в другій половині минулого століття був гарантом добробуту громадян Німеччини. Аналізуючи причини виникнення світової фінансової кризи та її характерні прояви, автор доводить, що поглиблення глобалізаційних процесів і високий рівень інтернаціоналізації світової економіки зумовили значні втрати національних фінансових систем та загальмували їх розвиток. Враховуючи наслідки кризи та використовуючи набутий досвід, запропоновано стратегію виживання інвестиційних інститутів у несприятливих умовах фінансових дисбалансів. Необхідність у дослідженні питання щодо визначення сутності та проявів фінансових криз з’явилася ще за часів становлення першої світової фінансової системи – золотомонетного стандарту. Вже тоді люди почали оперувати такими поняттями, як “криза”, “фінансова епідемія”, “фінансові потрясіння”, “банківська криза”, “валютна криза”, “боргова криза”, “антикризові заходи” тощо, намагаючись з’ясувати виникнення та поширення цих явищ, аби своєчасно їх діагностувати і запобігти руйнівним наслідкам. Вагомий внесок у дослідження теорії криз зробив видатний український  вчений-економіст М.І.Туган  - Барановський. Наприкінці ХІХ ст. вийшла у світ його знаменита праця “Періодичні промислові кризи”, присвячена вивченню причин економічних криз та їх впливу на господарське життя суспільства [1], в якій учений доходить висновку, що загальноекономічна криза починається з фінансової [1, с. 277–330].

  Необхідно віддати  належну шану також працям  відомого російського вченого  М.Д.Кондратьєва в галузі вивчення  економічних криз (так звана теорія  “довгих хвиль”) [2]. Величезну працю  дослідника у цій царині визнано  в усьому світі. Теорія циклів Миколи Кондратьєва дає змогу з високим ступенем імовірності передбачити періодичність спадів та підйомів виробництва. Але найціннішим у цій теорії, на нашу думку, є комплексне дослідження взаємозв’язку та взаємозалежностей циклів різного періоду коливань. За допомогою власних статистичних спостережень ученому вдалося створити повну версію динаміки економічного розвитку основних капіталістичних країн світу за попередні півтора століття. У доробку сучасних учених зауважимо дослідження С.Вайна [4], К.Рудого [3], І.Смирнової , Д.Полозенка , М.Швайки , І.Барановського . У працях цих науковців розкрито тенденції сучасної кризи, проаналізовано джерела її виникнення, етапи розвитку та наслідки для світової і вітчизняної фінансових систем, розглянуто можливі сценарії розвитку подій та подано цінні рекомендації щодо антикризових заходів.Метою нашого дослідження є діагностика основних причин появи і проявів сучасної фінансової кризи, на основі чого запропоновано стратегію виживання інвестиційних інститутів на фінансовому ринку.

1.Сутність світової фінансової кризи

1.1 Характеристика фінансової кризи

   Кризи останніх  десятиліть свідчать про неспроможність  національних та міжнародних  регуляторних інститутів на тривалий  час забезпечити стабільність  та рівновагу на фінансових  ринках. Так, протягом 90-х років  ХХ ст. гострих фінансових потрясінь  зазнали десятки країн світу.  В 1991 р. валютна криза охопила  Індію, в 1992–1993 рр. – ще дванадцять  країн світу, зокрема Францію,  Німеччину та Великобританію. Період 1994–1995 рр. характеризувався масштабними  фінансовими кризами, які охопили  Аргентину, Польщу, Мексику, Бразилію та країни Південно-Східної Азії. В 1997–1999 рр. від фінансових криз постраждали Індонезія, Японія, Таїланд, Філіппіни, Чехія, Росія, Бразилія, а в 2000–2002 рр. – Туреччина, США й Аргентина [3, с. 194–276].Фінансові кризи, як правило, призводять до дисбалансу, рецесії, дефолту, обвалу фондових ринків та політичної напруженості у фінансово господарському житті, спричиняють банківську паніку серед вкладників, зростання відсоткових ставок, а отже, й ризиків інвесторів. А найголовніше

– вони характеризуються крахом багатьох інвестиційних інститутів, адже порушують рівновагу всієї  національної фінансово-кредитної  системи

   Світова фінансова  криза 2007–2009 рр. виявилася найбільш  руйнівним явищем, яке негативно  вплинуло на розвиток міжнародноїфінансової  системи в період глобалізації. Ця криза набула статусу глобальної, оскільки вона розпочалася в одній країні (США), поступово поширюючись на інші країни, регіони, континенти, врешті та на весь світовий простір. За даними інформаційного агентства Блумберг (Bloomberg), фінансова криза впродовж 2007–2008 рр. завдала збитків акціонерам банків на суму понад 690 млрд. доларів США [4, с. 13]. Для порівняння: загальний обсяг втрат у банківському секторі в усьому світі під час кризи на початку 1990-х років становив 200 млрд. доларів США. Нинішня криза характеризується також падінням загальної вартості світового національного багатства: з 107 трлн. до 50 трлн. доларів США [5].З огляду на “спопеляючий” та руйнівний характер, фінансову кризу 2007–2009 рр. багато хто називає кризою довіри, оскільки вона загострила проблему створення нових надійних низькоризикових інструментів фінансового інвестування, появу яких досі вважали неможливою. На нашу думку, доречніше було б визначити кризу 2007–2009 рр. як першу кризу глобалізації, адже вона охопила всю міжнародну фінансову систему та сприяла знищенню багатьох потужних інвестиційних інститутів через падіння біржових курсів на світових фондових ринках. Починаючи з середини 2007 року фінансово-інвестиційна індустрія пережила зразу декілька гострих шоків – від кризи на ринку ризикових іпотечних кредитів (subprime) до масштабного обвалу ринку деривативів, а легалізації. За даними Міжнародного валютного фонду (МВФ), у жовтні 2008 р. фондові ринки світу втратили приблизно 5 трлн. доларів США внаслідок відпливу інвестиційних ресурсів. Розглядаючи фундаментальні причини виникнення фінансової кризи глобального масштабу, необхідно зауважити, що протягом останніх десятиліть у світі спостерігалося дійсно унікальне за масштабами і тривалістю економічне зростання. За даними МВФ, світовий ВВП з 1990 р. по 2002 р. збільшився приблизно на 42%, а з 2002 р. по 2008 р. – ще майже на 34%. При цьому світові обсяги фінансових активів інвестиційних інститутів в 2007 р. перевищили світовий ВВП в десять разів [6, с. 177]. Непропорційність обсягів збільшення світового ВВП та фінансових активів можна пояснити підвищенням цін на активи, лібералізацією та стрімким розвитком кредитного ринку тощо. Таке феноменальне зростання фінансового сектору та всієї світової економіки в умовах глобалізації не могло відбуватися без виникнення дисбалансів, які не проходять безслідно для світової фінансово економічної індустрії. Економічний злет останніх десятиліть супроводжувався класичним, проте різким зростанням цін на сировину та енергоносії. Стрімке підвищення цін на енергоносії призвело до переливання фінансових ресурсів із приватної промисловості розвинутих країн до країн – експортерів нафти та природного газу. Статус США як безумовного лідера на світових фінансових ринках підтверджує думку, що витоки світової кризи необхідно шукати в американській економіці. Український академік М.Швайка причину початку світової фінансової кризи також вбачає в американській економіці, а саме

– у надмірній доларизації  світової економіки, зокрема у своїй  праці [8, с. 5] він зауважує, що дефіцит  поточного рахунку США наповнив світ доларовою ліквідністю, наслідком  чого стали кредитна експансія, над  кредитування й бурхливе зростання  виробництва в країнах із великим  профіцитом торгового балансу. На нашу думку, джерела зародження сучасної фінансової кризи необхідно шукати у США ще в другій половині 1920-х  років, коли третина населення цієї країни стала учасником фондового  ринку, який знаходився у стані постійних  коливань та криз. Уже тоді американський  ринок акцій був перегрітим. Аналіз сучасної ситуації на фінансовому ринку  США свідчить, що крах на ринку іпотечного кредитування внаслідок зростання  обсягів неповернутих позичок неплатоспроможними позичальниками від серпня 2007 р. до серпня 2008 р. став першопричиною розгортання  кризи, яка ланцюговою реакцією поширилася на інші країни. Справді, протягом 2007 р. на американському ринку нерухомості  збанкрутувала ціла низка потужних іпотечних компаній, серед яких –  Амерікен Хоум Морт гейдж (American Home Mort gage), Кантрівайд Файненшл (Count rywide Financial), Нью  Сенчюрі Файненшл (New Century Financial) та багато інших. На межі банкрутства опинився також потужний світовий страхувальник  – компанія Амерікен Інтернешенел Груп (American International Group (AIG)). Десятки мільярдів  доларів США збитків довелося списувати великим світовим банкам, таким як Юніон Бенк оф Світцерленд (Union Bank of Swit zerland (UBS)) та Сітібанк (Citibank). Через взаємопов’язаний ринок цінних паперів, криза почала поширюватися і на ті фінансові бізнес структури, які не займалися іпотечним кредитуванням, і на весь глобалізований фінансовий та інвестиційний ринок. Масове неповернення іпотечних кредитів призвело до нестачі  ліквідності, дестабілізації на міжбанківських ринках. Банківські установи згорнули кредитні програми через високі ризики. Така ситуація спричинила хаос на інвестиційному ринку, оскільки гостра нестача ліквідності змусила дрібних та великих інвесторів продавати свої портфелі цінних паперів (особливо акцій) та активи, що зрештою призвело до загального обвалу фінансових ринків. За даними МВФ, загальні збитки від іпотечної кризи у світі в цілому оцінюються приблизно в 300 млрд. доларів США. У травні 2008 року припинив існування один із найпотужніших інвестиційних банків США – Беа Стрінз (Bear Streans), який спеціалізувався на вкладеннях у боргові зобов’язання. У 2008 році збанкрутували ще кілька інвестиційних банків, а банк Меррілл Лінч (Merrill Lynch) був придбаний найбільшим комерційним банком США Бенк оф Амеріка (Bank of America). Яскравою подією стало банкрутство одного з найпотужніших інвестиційних банків Легман Бразерс (Lehman Brothers), яке надто підірвало довіру до надійності банківських установ, оскільки стало очевидним, що цілковито надійних “брендів” більше не існує. У результаті з п’яти найбільших інвестиційних банків світу три збанкрутувало, а один було продано комерційному банку. Загалом протягом 2008 р. у США зникло 15 банків, а до кінця 2009 р. кількість банкрутів збільшилася до 115. За останні 20 років – це максимальний показник [9].Монополізація світового фінансового ринку була викликана високою дохідністю найпотужніших інвестиційних банків унаслідок нарощування ними портфелів деривативів, що не були жорстко пов’язані з надійністю базових активів. За перших же потрясінь ці банки виявилися неспроможними ефективно протидіяти кризовим явищам і спричинили “параліч” фінансових ринків. Такі обставини свідчать про те, що, найвірогідніше, в найближчому майбутньому інвестиційні банки стануть підрозділами успішних комерційних банків та займуться класичним інвестиційним банкінгом (investment banking) – залученням капіталів у компаній та брокериджем на фондових ринках. Проведений аналіз подій світової фінансової кризи дає підстави виділити такі основні етапи її розвитку:

І етап (із липня 2007 р. до серпня 2008 р.) – період загострення кризових явищ на іпотечному ринку США, який супроводжувався банкрутством багатьох фінансових установ, зростанням інфляції, обваломфондових ринків;

ІІ етап – криза ліквідності банківських та небанківських інвестиційних інститутів. Уже з ІІ та ІІІ кварталів 2008 р. багато фінансових установ почали відчувати гострий дефіцит позичкових коштів;

ІІІ етап – кредитний колапс. Унаслідок неспроможності банків адекватно оцінювати фінансові ризики та системні загрози збільшилися психологічні ризики на тлі втрати довіри до регуляторів фінансових ринків.Таким чином, надмірна доларизація світової економіки, високі ціни на енергоносії,загальне загострення ситуації на світових фінансово-кредитних та фондових ринках, крах кількох всесвітньо відомих найпотужніших інвестиційних банків та втрата віри в надійність банківських та інших фінансових установ призвели б до повного обвалу світових фінансових ринків, якби не трильйонні вливання урядів країн в економіки США та ЄС.

1.2.Фінансова криза:аналіз причин  та механізму її прояву

Для глибшого з’ясування сутності фінансових криз потрібно зважати на те, що сучасна економіка складається із фізичної економіки (сектор нефінансових корпорацій у СНР) і грошово- фінансової системи, серцевиною якої є сектор фінансових корпорацій у СНР.

Фізична економіка має вартісну і грошову форми, що зумовлює існування грошово- фінансової системи в національній економіці. Ця система є необхідною умовою функціонування ринкової економіки, вартісним відображенням реальних процесів виробництва, інвестування, споживання, засобом прийняття раціональних управлінських рішень суб’єктами господарювання.

До грошово-фінансової системи входять: центральний банк, комерційні банки і небанківські фінансово-кредитні установи, державний бюджет і позабюджетні фонди, фондові та валютні біржі, інвестиційні посередники, фінансові ринки, валютні курси.

Грошово-фінансова система обслуговує фізичну економіку, є порівняно самостійною, має власні закономірності розвитку. Вона взаємодіє з фізичною економікою. Якщо ця система та її окремі елементи відповідають потребам фізичної економіки, то вона стимулює розвиток останньої. І навпаки, якщо ця відповідність порушується, починаються негативні явища в обох сферах, зокрема фінансові кризи. Чинники, які викликають диспропорції між обома сферами, виникають всередині цих сфер і змінюються під впливом розвитку економіки. У сфері фізичної економіки – це поява нових технологій, нових продуктів, структурні диспропорції, неефективне використання ресурсів тощо. Все це змінює дохідність у різних галузях економіки, викликає міжгалузевий перелив капіталу і, за певних умов, може призвести до фінансових криз.

Причини фінансових криз можуть виникати і в самій грошово-фінансовій системі. Такими збудниками можуть бути нестабільність банківської системи країн, наростання частки сумнівних кредитів, посилення інфляції, завищений валютний курс, високі темпи девальвації валюти, зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, дефіциту платіжного балансу, доларизація економіки, наростання кількості високоризикованих цінних паперів, особливо деривативів на фондовому ринку.

Існують міжнародні чинники фінансових криз, до яких належать неконтрольований рух міжнародного спекулятивного капіталу, валютні війни, зміни міжнародної конкурентоздатності країн. Причинами фінансових криз можуть бути і суб’єктивні чинники – помилки у економічній політиці уряду, а також нераціональні очікування бізнесу.

Фінансову кризу можуть викликати різні збудники, які визрівають в країні в конкретному внутрішньому і зовнішньому соціально-економічному середовищі. Тому вони мають індивідуальні ознаки і їх важко прогнозувати.

Фінансова криза – складне явище. Тому важливо його правильно ідентифікувати. Зазвичай кризою називають конкретні форми її прояву в тій чи іншій ланці грошово-фінансової системи. Так, монетаристи називають фінансову кризу кризою банківської системи, коли настає крах великого банку, банківська паніка, неповернення депозитів, падає довіра до комерційних банків.

Фінансовою кризою називають також ситуацію, коли центральний банк втрачає валютні резерви і не може обслуговувати внутрішній борг, різко наростає дефіцит державного бюджету, виникає паніка на фондовому ринку, різко падає вартість національної валюти і виникає гіперінфляція.

Глибше визначення сутності фінансової кризи, яке подають в своїх працях зарубіжні і вітчизняні економісти, зводиться до такого: фінансова криза – це різке погіршення стану фінансової системи, внаслідок чого ускладнюється або унеможливлюється виконання нею своїх функцій в економіці [2, 12–13].

Ідентифікація фінансової кризи передбачає врахування фактора її наслідків. Такими наслідками здебільшого є: зменшення експорту, зниження цін на нерухомість та акції, різке зменшення обсягу кредитування, падіння обсягу ВВП. Ціна кризи може бути дуже високою. Фінансова криза може охоплювати всю грошово-фінансову систему або її окремі ланки. Відповідно, розрізняють загальну фінансову кризу, банківську кризу, кредитну кризу, фондову, бюджетну, боргову, валютну тощо.

Причини фінансових криз, їх збудники визрівають у різних сферах економіки і пов’язані, переважно, структурними та іншими змінами в процесі її розвитку. Проте для виникнення кризи в країні має скластись відповідна ситуація, а збудники – досягти певної сили. Появі фінансових криз сприяють економічна і політична нестабільність, зниження конкурентоспроможності країни, корупція, економічний застій тощо.

Будь-яка причина (збудник) фінансової кризи викликає реальну кризу через відповідний економічний механізм. Цей механізм являє собою причинно-наслідкові зв’язки між економічними змінними, які виникають одна за одною, і закінчуються кризою. Кожен збудник здебільшого задіює певний специфічний економічний механізм.

Історія останніх фінансових криз свідчить, що в багатьох країнах їхньою причиною була поява нових інноваційних продуктів, технологій або різке зростання попиту на нерухомість. Наслідком цього є підвищення дохідності в галузях їх виробництва, що викликає міжгалузевий перелив капіталу. Капітал і кредит швидко напливають у високодохідні галузі, зумовлюючи спекулятивний бум і оптимістичні настрої, комерційні банки розширюють високоризикові операції, що послаблює банківську систему.

Для спекулятивного буму характерним є поширення спекулятивного фінансування, за якого надходження коштів є меншим від зобов’язань. За цих умов учасники ринку змушені збільшувати свої запозичення для обслуговування попередньої заборгованості. Все це збільшує фінансові ризики, призводить до того, що фірми і домашні господарства не можуть повертати кредити.

Характерною особливістю такого періоду є також швидкий розпродаж продуктів, що викликає пожвавлення на ринку, а також розпродаж активів фірмами, домашніми господарствами для отримання коштів, необхідних для погашення заборгованості. Ціни цих активів починають падати, оскільки кількість бажаючих їх купити менша, ніж тих, хто хоче їх продати.

Паніка на фінансовому ринку, на думку Кіндлебергера, триває доти, доки учасники ринку не усвідомлять, що ціни на їхні активи є заниженими, торгівля ними порушується (закриття фондових бірж, банківські “свята”), а уряд і центральний банк не зроблять необхідних кроків для відновлення довіри до фінансових інститутів. Г. Мінскі звернув увагу на те, що збільшення кредитування в цей період фінансує бум, який призводить до зростання пропозиції грошей у країні [6, с. 138–152]. Такий механізм фінансової кризи був характерним для багатьох криз, зокрема фінансової кризи 2008 р.

У науковій літературі є й інші підходи до пояснення виникнення фінансових криз і механізму їх прояву. Зокрема, багато економістів вбачають їхні причини у проблемах, що виникають у банківській системі. А механізм їх прояву зводиться до такого: в періоди економічного піднесення банки допускають збільшення ризикованих кредитів фірмам і домашнім господарствам, які використовують їх для спекулятивних цілей – придбання нерухомості, акцій та облігацій. Якщо під впливом певних подій вартість цих активів знижується, то у позичальників виникають проблеми з оплатою кредитів. Це саме стосується і банків, що взяли ці активи як заставу. Частка сумнівних кредитів починає зростати, а це викликає недовіру вкладників до банків. Щоб захистити себе, вони починають забирати депозити, переміщувати їх у безпечніші місця. Якщо цей процес набуває розмаху, починається банківська паніка з усіма її негативними наслідками [7, с. 307].

Сучасні монетаристи, як зазначено вище, пов’язують фінансові кризи з кризою банківської системи. На їхню думку, коли банківська система послаблюється, окремі банки можуть опинитися під загрозою банкрутства або збанкрутувати. Це викликає банківську паніку. Клієнти, які неспроможні відрізнити банки, яким загрожує банкрутство, від надійних, масово забирають свої депозити. В результаті обов’язкові резерви банків скорочуються, що ставить під загрозу нормальне функціонування усієї банківської системи. Зазнають втрат і банки, які працюють стабільно, оскільки за забезпеченням ліквідністю знецінюються їх активи. Для подолання фінансової кризи монетаристи рекомендують центральним банкам підтримувати ліквідністю платоспроможні банки, які опинились в небезпеці. Така рекомендація була, зокрема, обґрунтована американським економістом А. Шварц [4, 11-40].

Проте цей підхід до подолання фінансової кризи критикує багато економістів на тій підставі, що дуже важко відрізнити платоспроможні банки, які мають труднощі з ліквідністю під час кризи, від неплатоспроможних, неперспективних банків.

Причиною фінансової кризи може бути також завищений валютний курс. Рівень валютного курсу є однією з найважливіших характеристик стану економіки. Відомо, що рівень валютного курсу впливає на стан всієї економіки, особливо якщо вона інтегрована у світове господарство. Його завищення є негативним для експортерів, а вітчизняні підприємства, продукція яких конкурує з імпортною, опиняються у невигідному становищі, оскільки ціни на імпорт знижуються. Однак з певних причин і, зокрема, високого рівня інфляції, прив’язки курсу національної валюти до сильніших валют (долара чи євро), запровадження режиму фіксованого валютного курсу останній виявляється завищеним. Якщо курс національної валюти буде завищеним тривалий час і центральний банк своєчасно не корегуватиме його, то в економіці виникатимуть такі події, які можуть викликати фінансову кризу, а саме:

     -зростання обсягу надання кредитів в доларах чи євро як вигідніших порівняно з кредитами в національній валюті;

    - збільшення зовнішніх запозичень комерційних банків;

   -поступове вичерпування валютних резервів внаслідок валютних     інтервенцій для підтримання фіксованого валютного курсу.

Кінцевим результатом завищення курсу національної валюти є її стихійна девальвація, проблеми у фірм і домашніх господарств з погашенням валютних кредитів комерційним банкам, а останніх – перед іноземними позичальниками. В результаті виникає фінансова криза, яка може перерости в економічну кризу. Прикладом такого механізму виникнення фінансової кризи є Бразилія, Південна Корея, Таїланд, Росія (1997 – 1998) та Україна (2008) [8, с. 31].

Однією із причин фінансових криз є різкі зміни напрямів потоків міжнародного капіталу між країнами. В умовах глобалізації економіки сформувалися величезні потоки міжнародного спекулятивного капіталу, які контролюють міжнародні банки. Вони переважно виступають в формі портфельних інвестицій і короткострокового фінансового капіталу. Такий капітал швидко переміщується із країни в країну, намагаючись отримати високі прибутки. Особливо мобільною є короткострокова заборгованість, деномінована в американських доларах. Поштовхом для різких коливань в русі міжнародного капіталу можуть бути різні події в економіці, але найчастіше різкі коливання – це знецінення національної валюти, погіршення ринкової кон’юнктури, зниження конкурентоспроможності країни, зміни в нормативних актах країни, політична та економічна нестабільність тощо.