Документальные системы наличный и безналичных расчетов

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ НАУКИ МОЛОДІ І  СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА «ІНФОРМАЦІЙНІ  СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ»

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

 

    З дисципліни:    Документальні системи управління

   З  теми:  Документальні системи готівкових і безготівкових розрахунків і автоматизація її на підприємстві

 

 

 

 

 

Студентки 3 курсу 

спеціальності 0201 «А»

Данюшкіної  Л.В.

Науковий керівник

Прігунов О.В.

 

 

 

2012

 

РЕФЕРАТ

 

 

Курсова робота: 33 с., 12 джерел.

Предмет дослідження  – механізми, що використовуються підприємствами при розрахунках.

Об'єкт дослідження – документальні системи готівкових і безготівкових розрахунків.

Метою роботи є дослідження готівкових і безготівкових схем оплати продукції та їх особливості. Також використанні цих схем на підприємствах та впливання на діяльність цих підприємств.

Методи дослідження: огляд літературних джерел, аналітичний, документальний, статистичний.

 

 

Розглянуто  особливості, сутність та стадії процесу  готівкових та безготівкових розрахунків.

Визначено вимоги до готівкових та безготівкових розрахунків, встановлено їх роль щодо автоматизації  у підприємницькій діяльності. Систематизовано  методи досягнення визначеної мети, з’ясовано  переваги та недоліки існуючих розрахунків.

 

 

 

 

ГОТІВКА, РОЗРАХУНКИ, АВТОМАТИЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА, БАНКОВЬКА СИСТЕМА, ЕЛЕКТРОННІ РОЗРАХУНКИ, ОБЛІК ГРОШОВИХ КОШТІВ, ГРОШІ, ЮРИДИЧНИЙ ЕЛЕМЕНТ, КОШТИ, ПІДПРИЄМСТВО, ЧЕК, АКРЕДИТИВ, ВЕКСЕЛЬ, ДОРУЧЕННЯ

 

РЕФЕРАТ

 

 

Курсовая работа: 33 с., 12 источников.

Предмет исследования  – механизмы, использующиеся предприятиями при взаиморасчетах.

Объект исследования – документальные системы наличных и безналичных расчетов.

Целью работы является исследование документальных систем наличных и безналичных расчетов. Анализ способов взаиморасчетов предприятий и их влияние на их хозяйственную деятельность.

Методы исследования: обзор  литературных источников, аналитический, документальный, статистический.   

 

 

Рассмотрены особенности, сущность и стадии процесса наличных и безналичных  расчетов. 

Определенно требования к наличным и безналичным расчетам, установлена их роль относительно автоматизации в предпринимательской деятельности. Систематизированы методы достижения определенной цели, выяснены преимущества и недостатки существующих расчетов.

 

 

 

 

НАЛИЧНОСТЬ, РАСЧЕТЫ, АВТОМАТИЗАЦИЯ  ПРЕДПРИЯТИЯ, БАНКОВЬКА СИСТЕМА, ЭЛЕКТРОННЫЕ  РАСЧЕТЫ, УЧЕТ ДЕНЕЖНЫХ СРЕДСТВ, ДЕНЬГИ, ЮРИДИЧЕСКИЙ ЭЛЕМЕНТ, СРЕДСТВА, ПРЕДПРИЯТИЕ, ЧЕК, АККРЕДИТИВ, ВЕКСЕЛЬ, ПОРУЧЕНИЕ

 

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП

 

 

У умовах ринкової економіки  встановлення та розвиток господарських  зв'язків – є необхідною умовою діяльності підприємств для забезпечення непереривного виробничого циклу, своєчасного постачання і реалізації продукції. Встановлення зв’язків здійснюється за допомогою господарських  договорів, відповідно до яких одне підприємство виступає постачальником товарно-матеріальних цінностей, робіт або послуг, а інше – їх покупцем, споживачем, а значить і платником.

Правильна організація  розрахунків між постачальниками  та покупцями  безпосередньо впливає  на прискорення обігу оборотних  коштів і забезпечує своєчасне надходження  грошових коштів.

У підприємства виникають  взаємовідносини з персоналом, який виконує виробниче завдання, що також тягне за собою розрахунки з працівниками підприємства, з органами соціального забезпечення та іншими організаціями та особами. Як правило, розрахунки здійснюються у грошовій формі.

Між підприємствами, установами та організаціями розрахунки проводяться безготівково. Безготівкові розрахунки ведуться шляхом перерахування (переказу)грошових коштів з рахунку платника на рахунок одержувача за допомогою різних банківських операцій (кредитних і розрахункових), що заміщають готівку гроші в обігу. При цьому посередником при розрахунках між підприємствами та організаціями виступають відповідні установи банків (державних та комерційних)

Відносини між банком і клієнтом носять договірний характер. Клієнти самостійно обирають банки  для кредитно-розрахункового обслуговування і можуть проводити всі види банківських операцій в одному (за розрахунковими операціями або декількох банках за кредитними операція).

Кредитні відносини  банків з підприємствами оформляються кредитними договорами. Крім розрахункових рахунків, у банках відкриваються поточні та спеціальні рахунки для зберігання коштів суворо цільового призначення (приватизаційний фонд, акредитиви і чекові книжки).

Взагалі раціональна  організація контролю за станом готівки  та безготівкових розрахунків сприяє зміцненню і дотримання платіжної дисципліни, виконання зобов'язань перед постачальниками і замовниками,скорочення дебіторської та кредиторської заборгованості, прискоренню оборотності оборотних коштів і, отже, поліпшенню фінансового стану підприємств.

 

1 МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ  ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ГОТІВКОВИХ  ТА БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

 

 

1.1 Організація взаємодії між підприємствами.(Договірні відносини)

 

 

Договір — основна  форма регулювання товарно-грошових відносин в агропромисловому комплексі.

У сучасних умовах розвитку ринкових відносин у сільському господарстві договірна форма економічних  зв'язків між учасниками АПК набуває  особливої актуальності. Договір  в АПК — природний спосіб оформлення товарно-грошових відносин, притаманних  ринковій економіці. Товарно-грошові відносини потребують узгодженого регулювання, яким і є договір, не обтяжений надмірно державним втручанням.

Договір виступає правовою формою регулювання економічних  відносин усіх без винятку аграрних підприємців. Така правова форма  застосовується при здійсненні господарської та іншої діяльності виробників аграрної продукції у відносинах з державними, кооперативними і приватними партнерами.

Договірну правосуб'єктність підприємств визначають як закони України, інші нормативно-правові акти, так і статути підприємств, у яких обов'язково передбачаються завдання, предмет і види господарської діяльності, а також правомочності щодо укладення договорів.

Договірні зобов'язання, притаманні сільському господарству, можна підрозділити на такі види:

• по реалізації продукції, вирощеної аграрними товаровиробниками;
• по матеріально-технічному забезпеченню сільськогосподарських підприємств;
• по фінансово-кредитному забезпеченню господарської діяльності аграрних товаровиробників;
• по впровадженню наукових розробок у сільськогосподарське
• виробництво;
• по енергетичному забезпеченню виробництва сільськогосподарської продукції;
• по проведенню зрошувальних робіт з метою підвищення родючості земельних угідь;
• по рекламуванню продукції аграрних товаровиробників;
• по підготовці і підвищенню кваліфікації фахівців сільськогосподарського виробництва та інші.

Сучасне аграрне  виробництво потребує відповідного виробничо-технічного і технологічного обслуговування, що здійснюється як самими господарствами, так і з використанням послуг спеціалізованих підприємств (організацій). Господарські відносини, що виникають при цьому, юридичне оформляються шляхом укладення відповідних договорів. До них належать договори між виробниками сільськогосподарської продукції і підприємствами сільгоспхімії про забезпечення агрохімічного обслуговування, а також ремонтно-технічними підприємствами про ремонт сільськогосподарської техніки, технічне обслуговування тваринницьких ферм, птахофабрик (цехів), теплиць і т. ін. Сюди належать і договори щодо автотранспортного обслуговування виробників сільськогосподарської продукції, договори з будівельними підприємствами, зокрема концерну «Украгропромбуд» та ін

Договори у  сфері матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників

Основною правовою формою, яка опосередковує відносини щодо матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, є договір на поставку продукції виробничо-технічного призначення. Зміст і порядок укладення цього договору мають відповідати вимогам чинного законодавства, зокрема: Господарського процесуального кодексу України, Указів Президента України від 7 листопада 1994 року. «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні»; від 4 жовтня 1994 року «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України»; а також Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 року, тощо. У договорі поставки повинно зазначатися:

• найменування, кількість, номенклатура продукції, якщо є необхідність, то і комплекти машин, устаткування, державний стандарт або технічні умови, які повинні бути зареєстровані в органі Держстандарту;
• якість і комплектність продукції;
• термін дії договору;
• ціна продукції, порядок, форми взаєморозрахунків (розрахунки за зовнішньоекономічним контрактом мають здійснюватися відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торговельної палати);
• умови постачання, які здійснюються відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів (Правила ІНКОТЕРМС) Міжнародної торговельної палати;
• терміни повернення тари багаторазового використання;
• реквізити сторін (банківські, поштові);
• за міжнародним контрактом
• арбітражні застереження та інші реквізити;
• інші умови.

 

 

1.2 Проблеми при взаєморозрахунках на підприємствах

 

Взаєморозрахунки - найтонший і часто найбільш спірний  етап при проведенні операції з нерухомістю. Неприйняття пропонованої продавцем схеми оплати може зупинити покупця, навіть якщо він вже вибрав об'єкт і готовий придбати його у власність. Тим не менш, необхідно бути готовим до того, що прийняті в країнах Заходу і Сходу процедури часом серйозно відрізняються від звичних російських.

Перехід грошей від покупця до продавця через  банківський рахунок адвоката або  нотаріуса - поширена у ряді країн  схема. Ріелторська компанія, як правило, в розрахунках не бере участь, займаючись лише роз'ясненнями і стежачи за виконанням взаємних зобов'язань сторонами угоди. Однак на практиці, особливо в країнах з молодим ринком нерухомості і свіжої законодавчою системою, можна зіткнутися з будь-якою ситуацією.

В сучасних умовах важливим є вирішення проблеми покращення фінансового стану вітчизняних підприємств та їх фінансових результатів. Під час здійснення господарської діяльності в підприємств виникає дебіторська заборгованість, причому сьогодні така заборгованість має неухильну тенденцію до збільшення її питомої ваги в структурі активів. Сучасні підприємства практично не мають можливості нормально здійснювати свою діяльність через наявність надмірної дебіторської заборгованості, яка відволікає оборотні кошти. В свою чергу відволікання з обігу значних сум коштів за рахунок збільшення дебіторської заборгованості змушує підприємство збільшувати кредиторську заборгованість, що веде до зростання витрат підприємства, а відповідно до зменшення його прибутку або до збільшення збитку. Відтак управління дебіторською заборгованістю – одна з найбільш актуальних проблем для багатьох українських підприємств, оскільки у підприємницькій діяльності некерована дебіторська заборгованість є однією з причин їх кризового стану. Саме тому потрібно досліджувати та вдосконалювати процес управління дебіторською заборгованістю з метою покращення фінансових результатів діяльності підприємств, що дасть можливість вирішити ряд проблем, викликаних наявністю дебіторської заборгованості та неконтрольованим її збільшенням.

 

1.3 Особливості безготівкових і готівкових розрахунків

 

Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так  і безготівкової форми. Безготівковим  грошовим розрахункам, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків  досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у них також заінтересована держава — не тільки з погляду економного витрачання коштів, а й з погляду вивчення, регулювання і контролю грошового обороту.

Сферу готівкових і безготівкових розрахунків  розмежовано. Готівкова форма розрахунків  застосовується за обслуговування населення  — виплата заробітної плати, матеріального  заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі.

Безготівкові  розрахунки — це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів  на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і  переказуються на рахунок отримувача коштів.

Між готівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв’язок. Так, одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємство повинно отримати в установленому порядку в банківській установі готівку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готівковій формі.

Підприємства  торгівлі, сфери обслуговування населення, реалізуючи товари, виконуючи замовлення, надаючи послуги, отримують плату  за це, як правило, готівкою. Водночас їхні розрахунки з постачальниками, фінансово-кредитними установами, цільовими фондами в основному здійснюються в безготівковій формі.

Розвиток ринкових відносин призвів до певних змін у  колишній системі грошових розрахунків  між підприємствами, зокрема розширив можливість застосування готівкової форми. З кінця 1998 р. Згідно з постановою НБУ від 11 жовтня 1998 р. № 473 всі готівкові розрахунки між підприємствами можуть здійснюватись як за рахунок коштів, отриманих у касі банку, так і за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) та інших касових надходжень.

Отримана готівка  у вигляді виручки від реалізації продукції та інших касових надходжень може бути використана підприємствами не тільки для забезпечення господарських  потреб, а й на оплату праці і виплату дивідендів (доходу). Крім того, для виплат, пов’язаних з оплатою праці й виплатою дивідендів, підприємства можуть використовувати й готівку, отриману з кас банків. Водночас підприємства повинні забезпечувати систематичну і повну сплату податків, зборів і обов’язкових платежів у бюджет та державні цільові фонди згідно з чинним законодавством.

Підприємства  також можуть проводити розрахунки з бюджетом і державними цільовими  фондами готівкою. Але якщо підприємства мають податкову заборгованість, розрахунки між покупцем і постачальником продукції треба здійснювати тільки в безготівковому порядку.

 

1.4 Системи  і класифікація  безготівкових і готівкових розрахунків

 

Безготівкові  розрахунки слід розглядати як цілісну  систему, яка включає:

• класифікацію розрахунків;
• організацію розрахунків;
• форми відповідних документів;
• взаємовідносини платників з банками.

У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти:

• розрахунки за товарними операціями;
• розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки  за товарними операціями пов’язані  з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони становлять переважну частину всього грошового  обороту в державі й обслуговують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації розрахунків за товарними операціями залежать розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки  за нетоварними операціями пов’язані  з фінансовими операціями: з кредитною  системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення обіг коштів підприємства.

Відповідно  до територіального розміщення підприємств (покупців — продавців) і банківських  установ, що їх обслуговують, безготівкові розрахунки поділяються на місцеві, міжміські та міжнародні.

Місцеві розрахунки здійснюються між покупцем і постачальником продукції, якщо їх обслуговує одна установа банку або коли банк постачальника  і банк покупця розміщені в  тому самому населеному пункті.

Міжміські — це розрахунки, які здійснюються між покупцем і постачальником через банки (постачальника і покупця), що знаходяться в різних регіонах.

Міжнародні  — це розрахунки, які здійснюються за операціями купівлі-продажу через  банк постачальника, яким є зарубіжний банк.

Організація розрахунків  передбачає їх здійснення записом (переказуванням) коштів з рахунка покупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або заліком взаємних розрахунків  між покупцем і постачальником продукції.

За економічним змістом організація безготівкових розрахунків виходить за межі суто технічних операцій, пов’язаних зі списанням і зарахуванням коштів на рахунки клієнтів у банківській установі.

Безготівкові  розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов’язані з використанням різних видів розрахункових документів.

Розрахункові  документи готує постачальник або  платник, а в окремих випадках — банк. Розрахунковий документ — це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів. Використовуються відповідні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа), а саме:

• платіжними дорученнями;
• платіжними вимогами-дорученнями;
• чеками;
• акредитивами;
• векселями;
• інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет з податків, штрафів, які нараховані державними податковими органами.

Правові основи організації безготівкових розрахунків у господарському обороті регламентуються законодавчими, інструктивними документами. Національний банк України виступає як методичний центр з розробки форм і засобів розрахунків у народному господарстві, правил документообігу, організації банківського контролю за проведенням розрахунків.

За часів  переходу до ринкових відносин організація  безготівкових розрахунків повинна  активно сприяти вирішенню таких  завдань:

• удосконалення комерційного розрахунку на підприємстві;
• підвищення відповідальності підприємств за своєчасне і в повному обсязі здійснення платежів за всіма зобов’язаннями;
• зміцнення договірної дисципліни;
• прискорення обороту оборотних коштів.

 

 

2 АВТОМАТИЗОВАННІ ДОКУМЕНТАЛЬНІ СИСТЕМИ ЯК СПОСІБ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ С ВЗАЄМОРОЗРАХУНКАМИ

 

2.1 Система «Фінансові розрахунки». Особливості, переваги, недоліки

 

У системі Міністерства фінансів України найвищою формою організації  обробки інформації, пов’язаної із формуванням та виконанням Державного бюджету, з допомогою обчислювальної техніки 3—4-го поколінь стала автоматизована система фінансових розрахунків (АСФР). Завдяки створенню в рамках АСФР інтегрованих баз даних сфера автоматизації поширюється, охоплюючи поряд з функціями планових розрахунків також функції обліку, оперативного аналізу й регулювання, контролю та формування звітності.

АСФР створюється як органічна  частина фінансової системи і  охоплює всі її ланки: від низової  — районних фінансових відділів (управлінь) — до Міністерства фінансів України. Організаційна структура АСФР відповідає адміністративно-територіальному принципу поділу, який діє в Україні. У цій структурі виокремлюють три рівні ієрархії, на яких ведеться автоматизація фінансових розрахунків: загальнодержавний — Міністерство фінансів України; обласний — фінансові управління областей та Автономної Республіки Крим; районний — районні (міські) фінансові управління, відділи.

Характерною для функціонування АСФР є єдність основних цілей і  завдань управління фінансами на всіх рівнях ієрархії. Зауважимо, що покладені на фінансові органи функції притаманні здебільшого кожному рівню системи, причому будь-який з них має свої специфічні особливості.

Централізація розрахунків на найвищому  рівні зумовлює економічно обґрунтоване визначення основних напрямків утворення, розподілу та використання фінансових ресурсів країни в разі додержання відповідних заздалегідь установлених пропорцій. Завдяки децентралізації розрахунків на рівні місцевих бюджетів можна, надавши певної самостійності місцевим Радам народних депутатів, врахувати особливості побудови та розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць.

Схема побудови організаційної структури  Міністерства фінансів України передбачає, що локальні системи управління одного рівня функціонують за єдиною схемою, реалізуючи ідентичний набір завдань за заздалегідь визначеною та затвердженою методологією розрахунків і технологією обробки даних.

Завдяки зазначеній єдиній схемі побудови організаційної структури Мінфіну України під час розробки АСФР вдається істотно скоротити витрати на створення й упровадження функціональних завдань. Достатньо лише узгодити конкретні типові проектні рішення з реальними умовами функціонування того чи іншого фінансового органу. При цьому його інформаційні зв"язки не тільки зберігаються, а й посилюються, оскільки вчасний міжмашинний обмін інформацією з іншими органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями дозволяє значно підвищити обґрунтованість централізовано розроблених планових завдань і посилити збалансованість матеріально-речових та вартісних пропорцій.

З огляду на складність і  великий обсяг проектних робіт, наявність обмежень щодо трудових ресурсів, а також недостатню забезпеченість засобами обчислювальної техніки АСФР розробляється поетапно. На першому етапі проектування й упровадження системи (1975—1985 pp.) було розроблено багато функціональних задач, інформаційно майже не пов’язаних між собою. Організаційно АСФР розроблялася тоді шляхом послідовної здачі черг системи (1975—1980; 1981—1985 pp.).

У цей період підрозділи проектування й упровадження системи  на всіх її рівнях були зорієнтовані на автоматизацію багатьох трудомістких ручних операцій, пов’язаних із виконанням порівняно нескладних обчислень. До останніх можна віднести розрахунки з обліку й складання звітності, формування галузевих балансів прибутків і видатків, врахування змін до планів і балансів.

Завдяки такій підготовчій роботі було закладено основи створення інформаційних баз, необхідних для формування автоматизованої технології проектування АСФР, що ґрунтується на комплексному використанні нових можливостей обчислювальної техніки 4-го покоління. Завдяки цьому вже на першому етапі було сформульовано головну мету й розпочато роботи зі створення комплексної системи обробки даних, що зобов’язує враховувати на всіх рівнях мережі загальні (єдині) вимоги розробки. Наприкінці одинадцятої п’ятирічки знаходять широке застосування так звані типові проектні рішення з цілої низки комплексів завдань. Останні створюються у проектних підрозділах обчислювальних центрів системи Мінфіну й тиражуються для обов’язкового використання службами експлуатації інших центрів.

На наступних  етапах передбачається завершити створення  комплексної системи обробки  даних, що перетворюється на систему моделювання процесу формування й використання централізованих фінансових ресурсів, істотно розширивши масштаби автоматизації функцій фінансових органів у всіх ланках. Ця робота зорієнтована на широку розробку й масове впровадження типових проектних рішень не лише з функціональної частини, а й таких, що стосуються більшості забезпечувальних підсистем.

Типові проекти  дозволяють автоматизувати основні функції фінансово-бюджетної роботи; формування фінансових планів за галузями та виконання зведених розрахунків бюджету; облік виконання бюджету; обробку звітності та аналіз виконання бюджету; обробку звітності міністерств і відомств та аналіз їх фінансово-господарської діяльності. Виконання цих завдань має супроводжуватися постійним удосконаленням системи фінансових показників і засобів їх розрахунку, поліпшенням методології бюджетно-фінансового планування.

Подальший розвиток системи, зорієнтований на створення гнучкої технології збору й обробки інформації, реалізація комплексної системи розподіленої обробки даних в окремому фінансовому органі дозволяють закласти основу побудови інтегрованої системи обробки інформації. Завдяки застосуванню методів багатофакторного моделювання, міжгалузевого балансу, оптимізаційних методів, які не можна використати в традиційних умовах планування без застосування ЕОМ, роботу фінансових органів буде перебудовано в напрямку подальшого поглиблення комплексних аналітичних розробок та економічної обґрунтованості рішень, що приймаються.

Із розгортанням робіт з упровадження АСФР відкриваються  нові резерви вдосконалення роботи фінансових органів: зростає швидкість  обробки й передавання по мережі фінансової інформації, стає можливим розв"язувати задачі з більшими обсягами вхідних даних, нагромаджувати й зберігати великі масиви інформації, а також швидко відшукувати й видавати необхідні дані. Створення й розвиток засобів зв"язку та телеобробки, широке й повсюдне використання персональних комп"ютерів у поєднанні з потужними багатомашинними обчислювальними системами, досягнення інформаційної та технологічної сумісності з іншими АІС органів державного управління дозволять на якісно новому рівні управляти загальнодержавними фінансами.

Фінансові працівники, повністю звільнившись від виконання  простих обчислювальних операцій, технічної  роботи зі збору та обробки інформації, нагромадження й аналізу показників форм звітності, дедалі більше залучатимуться до прийняття рішень щодо результатів розрахунків на ЕОМ, виконуватимуть лише творчу частину роботи (вибір програми обробки вхідних даних, режиму виконання розрахунків, форми видачі результатів; формування завдань обчислювальному центру; прийняття рішень за результатами розрахунків). Завдяки цьому зросте роль фахівців високої кваліфікації, котрі й прийматимуть оперативні управлінські рішення, спрямовані на поліпшення діяльності фінансової системи. Упровадження АСФР дозволить також усунути деяке дублювання роботи в підрозділах фінансових органів і завдяки цьому зменшити навантаження працівників, а це, у свою чергу, спричиниться до скорочення їх чисельності.