Дослідження проблеми тіньової економіки в умовах переходу України до ринку. 2

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Макроекономіка"

на  тему " Дослідження проблеми тіньової економіки в умовах переходу України до ринку "

Львів - 2006

ПЛАН 

Вступ

1. Сутність, причини та види тіньової економіки

2. Проблеми  тіньової економіки в Україні 

3. Напрямки  зниження рівня тінізації економіки в Україні

4. Висновки 

ВСТУП

Актуальність  теми. Поширення в Україні такого соціально-економічного явища, як тіньова економіка, а також обсяги продукції і фінансових ресурсів, які обертаються в цій сфері, являють собою суттєву перешкоду забезпеченню сталого розвитку економіки. Значною проблемою є те, що переважна більшість операцій, які можна віднести до тіньових, можна здійснити в легальному нормативно-правовому полі, а доведення факту здійснення тіньової діяльності потребує значних зусиль органів державної влади.

Функціонування  тіньової економіки поряд з легальною  призвело до суттєвого скорочення в  структурі доходів бюджету частки податкових надходжень, що поставило  під загрозу виконання важливих державних програм. Унаслідок того, що обсяги тіньової економіки не можуть бути повноцінно враховані офіційною статистикою, розроблення спеціальних методів обліку і оцінок, а також обсягів недоїмки до бюджету, які дозволяють оцінити реальні масштаби операцій, є актуальним завданням сучасного етапу розвитку.

Сьогодні  найперспективніший напрям розширення доходів - залучення тіньових оборотів до сфери легального бізнесу. Але всі намагання вирішити цю проблему, зокрема й за рахунок удосконалення системи оподаткування, упорядкування пільг, посилення контрольних функцій за збором податків, не дали очікуваних результатів. Тіньова економіка все ще займає провідні позиції.

У даній  курсовій роботі розглядається суть і структура тіньової економіки, стан її в Україні, її соціально-економічні наслідки, роль, причини тіньової економіки і шляхи її регулювання.

При розробці державної економічної політики, при складанні статистичних звітів і прогнозів тіньову економіку  не можна не враховувати - вона складає  близько половини всієї економіки, а її вплив, як позитивний, так і негативний дуже велике.

Проте, законодавство України сприяє «відмиванню» грошових коштів кримінального походження. Деякі положення не тільки не відповідають, але і суперечать міжнародній  практиці з цих питань. Деякі законодавчі  акти України зобов'язують відповідальних посадових осіб інформувати правоохоронні  органи про великомасштабні операції і надавати фінансово-господарські документи на вимогу правоохоронних органів, але ці норми носять декларативний  характер або посилають до неіснуючого  з цих питань чинного законодавства.

Очевидно, слід внести зміни в чинне законодавство, враховуючи власний і міжнародний  досвід. Велике значення має міжнародна узгодженість в законодавстві і  державному регулюванні економіки, оскільки часто суб'єкти тіньової економіки  користуються відмінностями в законах  країн для отримання доходу. Дуже важливою є узгодженість і всередині країни - між різними державними органами. Сумісні, цілеспрямовані і своєчасні дії забезпечать ефективність дій по детінізації економіки. Слід не просто легалізувати тіньову економіку, необхідно підвищити ефективність державного регулювання в цілому.

Таким чином, обрана тема курсової роботи є  актуальною і своєчасною.

Мета  дослідження - визначити основні напрями подолання тіньової економіки в Україні.

У відповідності  до мети роботи нами були поставлені наступні її завдання:

- визначити  сутність тіньової економіки,  її причини; 

- проаналізувати  економічні проблеми тінізації  української економіки; 

- визначити  перспективні шляхи зниження  рівня тіньової економіки в Україні.

Об'єктом  дослідження виступає економіка України, а предметом - вплив тіньового сектору на економіку країни.

Методи  дослідження. При виконанні курсової роботи ми користувалися методами синтезу, аналізу, індукції, дедукції, порівняння, моделювання та іншими.

1. Сутність, причини  та види тіньової економіки

Тіньова економіка - надзвичайно актуальна  та болюча проблема для української  економіки. За різними підрахунками тіньовий сектор займає 40 - 60% економіки України.

З ідентифікацією реальних причин тінізації економіки  безпосередньо повязується таке ключове поняття, як механізми одержання  тіньових прибутків. На думку автора, найбільш поширеними серед них на сьогодні є: приховання прибутків від оподатковування; незаконні конвертаційні операції, переказ у готівку безготівкових коштів; тіньовий обмін валюти; нелегальний експорт капіталу, неповернення валютних коштів, які незаконно зберігаються за кордоном; протиправні фінансово-банківські операції і шахрайство з фінансовими ресурсами; нецільове використання бюджетних коштів; спекулятивні операції з цінними паперами; шахрайська діяльність страхових, інвестиційних компаній і комерційних банків та ін.

Чинниками, які зумовлюють збільшення тіньових операцій, можуть бути: недосконалість правового регулювання економічної сфери; знецінення обігового капіталу в результаті інфляції; штучність курсу національної грошової одиниці і жорсткі грошово-кредитні відносини; фіскальний характер податкової політики; нерозвиненість фондового і страхового ринків; негативне зовнішньоторговельне сальдо і нелегальний переказ валютних коштів за кордон та ін.

Під тіньовою економікою слід розуміти економічну діяльність, яка повязана з незаконним привласненням особою, або групою осіб частини створеної вартості або частки майна через різного роду викривлення обєктивної інформації про рух грошових коштів та матеріальних цінностей, спотворення даних первинного обліку для заплутування джерел походження доходів, а також через реалізацію методом лобіювання відповідних законодавчих норм і нормативів, схем корисливого перетікання капіталів, здійснення яких не підпадає під кримінальну відповідальність, але зумовлює матеріальні втрати державних або підприємницьких структур та окремих громадян [8, c.74].

В Україні  на даний момент залишається гострою  проблема корумпованості, наркобізнесу, проституції, нелегального виробництва і збуту продукції, фіктивних грошових операцій. Державне управління економікою країни залишається недосконалим. Неефективна податкова політика веде до зменшення надходжень до держбюджету із-за розростання тіньового сектора. Нестабільне законодавство відлякує підприємців від легалізації їх діяльності і примушує їх йти в тінь.

Десятки років вивчають тіньову економіку, намагаються знайти способи її регулювання, але нікому ще не вдавалося знайти спосіб її викорінювання. Тіньова економіка  властива більшою чи меншою мірою  всім часам і всім країнам.

Тіньова економіка бере початок в перших роках XX сторіччя. Не дивлячись на бурхливе зростання капіталізму, паралельно з ним продовжували зберігатися  феодальні і напівфеодальні відносини, які не витіснялися, а вростали в  нього і тісно з ним перепліталися. Традиційний правовий нігілізм, маса неписьменного населення і страх  перед владою привели до високого рівня корумпованості численного державного апарату на всіх рівнях влади. Найбільша в світі протяжність державних кордонів дозволяла контрабандистам, організовувати свою діяльність без особливих труднощів. Окрім цих напрямів тіньової економічної діяльності, можна виділити такі, дуже поширені в той час, як: підробка погано технічно захищених казначейських зобов'язань, векселів і інших цінних паперів; розкрадання державних фінансових і матеріальних цінностей.; браконьєрство і т.д.

Найбільш  поширеними видами тіньової економічної  діяльності за час СРСР були:

- нелегальне  виробництво, надання послуг і  торгівля;

- розкрадання  державної власності і фінансів;

- хабарництво  у всіх гілках державної влади;

- браконьєрство  [16].

Ухилення  від податків, що складає основу тіньової економіки в державах з  ринковою економікою, було для економіки  СРСР не типовим і стосувалося  лише невеликого сектора індивідуальної трудової діяльності. По розвитку тіньового  сектора економіки лідирувало сільське господарство. Пояснювалося це складністю організації ведення обліку в сільському господарстві, великим об'ємом дотацій і простотою схем їх привласнення, масовим господарюванням присадибних сільськими і міськими жителями. Великого поширення набули приписки. Порівняно з початком 60-х років питома вага тіньового сектора економіки в СРСР в 80-х збільшилася, на думку багатьох фахівців, від 20 до 30 разів. За офіційними даними, в СРСР в другій половині 80-х років в середньому було близько 2,5 мільйонів злочинів в рік. З них 55% складали господарські розкрадання. Країну накрила хвиля розкрадань, як крупних, так і особливо дрібної крадіжки. За тими ж офіційними даними, розкрадалося близько 8% національного доходу, хоча згідно дослідженням, проведеним органами Прокуратури СРСР, на підприємствах виявили тільки 10% фактичних недостач (без урахування дрібних) і лише 5% розкрадань. Почався процес зближення, а потім з'єднання тіньових економічних і традиційних кримінальних структур.

Тіньова економіка пройшла два етапи  розвитку: спочатку на галузевому рівні, від міністерств до підприємств, потім - на територіальному, де створювався організаційний зв'язок керівництва регіонів, регіональних силових структур, податкових служб, а також інших підрозділів держапарату і залежних від них підприємств і органів з криміналітетом. Якщо в державі розроблене законодавче поле обумовлює рішення цієї проблеми, то протистояння легальної і тіньової економік зводиться до мінімуму, а рівень тінізації прагне до таких величин, які не роблять так високо негативного впливу. Річ у тому, що чим нижчий рівень розвитку економіки, чим більший її спад, тим більше зростає податковий тиск на підприємство або дрібного, індивідуального виробника.

В Україні  і Верховна Рада і Уряд переступили  межу оптимальності, бо сьогодні всі підприємці вимушені віддавати у вигляді податків 60-70% свого доходу і ще плюс до них нарахування на заробітну платню і собівартість продукції, що у результаті значно перевищує об'єм сумарного доходу. А це негативно позначається на створенні одного з основних елементів функціонування підприємства - прибутковості, що тільки і може забезпечити його розвиток. В результаті посилюються неплатежі, відбуваються затримки з виплатою зарплати, різко збільшуються бартерні операції. Такі перекоси в економіці не можуть відбуватися безслідно як для підприємців, так і для держави, тим більше що саме законодавча основа держави, перш за все і провокує прагнення більшості платників податків йти в тінь від непомірних поборів. Аналіз формування ВВП розкриває істотні недоліки цього процесу, бо із збільшенням податкового навантаження в прямій залежності зменшуються податкова складена наповнення бюджету, що свідчить про порушення рівня оптимальності.

В процесі  розвитку тіньової економіки, формується ряд якісних ознак, що свідчать про її існування. Ці ознаки властиві практично всім країнам, що пережили або переживали глибоку економічну кризу проте, вони в кожній країні має свої особливості, а тіньова економіка розрізняється як масштабами розповсюдження, так і формами прояву.

Форми прояву тіньової економіки схематично зображено на рис. 1.1.

Форми прояву тіньової діяльності

у сфері підприємництва

Формування  Зниження результатів Заборонення  чинним

Нелегальних господарювання, законодавством

Структур  ухилення від податків про види діяльності

Рис.1.1. Форми прояву тіньової економіки [2]

Відзначимо  наступні основні особливості тіньової економіки в Україні.

1. Значне  зрощення владних структур з  тіньовими. Подібна "співпраця"  здійснюється на наступній основі: залучення фірмами у власний  штат у вигляді "консультантів" - посадовців високого і найвищого  рангу з метою лобіювання своїх  інтересів в державних інстанціях.

2. Встановлення  пільгових умов функціонування окремих суб'єктів;

3. Використання  державного майна і організаційних  структур для отримання неофіційного  приватного доходу державними  чиновниками і управлінцями;

здійснення  у складі великих державних підприємств тіньових операцій (напівофіційно).

2. Необмежене  нормативно-правове поле в державному законодавстві і значна кількість механізмів щодо здійснення тіньових операцій.

3. Відсутність  чіткої межі між офіційною і тіньовою діяльністю.

4. Пріоритетність тіньової сфери, яка, не сплачуючи податків, користується соціальними послугами, підготовкою робочої сили, державними субсидіями і іншими недержавними безкоштовними послугами.

5. Корумпованість  державних службовців різних владних структур і, перш за все, контрольних служб: податкової, санепідемконтролю, пожежної безпеки і інших.

6. Службові  зловживання, встановлення з порушенням  Конституції України зборів і  митних зборів за послуги, які входять в обов'язкове виконання відповідними відомствами. Крім того, вартість виконання деяких послуг значно перевищує їх встановлений норматив, фактично стає додатковим митним збором. Процес ліцензування і видачі різного роду дозволів стає найбільш бажаним для міністерств і відомств, оскільки на його основі можуть бути одержані значні надходження, у тому числі і на поповнення приватного, такого, що не враховується офіційно доходу.

Посилення негативних тенденцій в економіці  є основним чинником зростання тіньового  підприємництва і будь-якого прихованого бізнесу. Тим більше, що в умовах, які в даний час склалися в господарстві України, сплата податків - це вирішальний аргумент, на якому зосередилися урядові структури в старанні легалізувати приховані форми господарювання. Таке визначення обумовлюється тим, що перманентний бюджетний голод поставив перед Урядом альтернативу: або застосуванням найжорсткіших заходів повернути в правове поле максимум тіньової економічної діяльності, або - банкрутство. А тому в рішенні Урядом цієї проблеми генеральною лінією поведінки повинно бути пошук форм, методів і дій, які допоможуть виявити причини посилення процесів тінізації і, спираючись на них визначити шляхи усунення цих причин, а також сприятливих умов розповсюдження прихованої діяльності. Крайній захід цих заходів викликаний тим, що наша державність дійшла тієї межі, коли подальша тінізація економіки і викликана нею всеосяжна корумпованість адміністративних структур може привести до втрати національної державної суверенності.

Такі  зрушення в змісті економічної реформи  украй необхідні, якщо виходити того що високі темпи тінізації економіки - це слідство наявних недоліків  і крупних прорахунків в самій суті здійснюваних реформ. Отже, необхідно зосередитися на пошуку шляхів легалізації прихованих форм підприємництва, перш за все, в процесі побудови нового суспільства, застосовуючи як політичні, так і економічні важелі, які повинні посилюватися адміністративними діями. Все це обумовлює необхідність розробки комплексного механізму легалізації тіньових форм економічної діяльності з орієнтацією на створення привабливих умов для їх повернення в правове поле держави. Про те, що здійснення такої програми - справа невідкладна, аргументують: масштаби тіньової економіки, яких вона досягла останнім часом, сила її негативного впливу і те, що вона вже розмиває основні засади державності в Україні. і кримінальну відповідальність, щоб не допустити розростання кримінального сектора.

Для вибору оптимального методу оцінки тіньової економіки необхідно оцінювати  особливості здійснення тіньової діяльності в країні, виходячи з найбільш поширеної практики її здійснення на кожному конкретному проміжку часу.

Вивчення  причин тіньової економіки в Україні  дозволило встановити, що на її поширення  впливали:

1) короткострокові  чинники (прорахунки в реформуванні  відносин власності; фіскальний  тиск; відсутність стабільного й  ефективного законодавства; відставання  правового поля від практики  здійснення тіньової діяльності; низька платоспроможність населення;  нерозвинена ринкова структура);

2) середньострокові  чинники (деформованість структури  виробництва; висока витратомісткість  виробництва; надмірне втручання  держави в економічні процеси,  монополізм влади і її майже  повна безвідповідальність; низький рівень розвитку продуктивних сил і конкурентоспроможності вітчизняних товарів; низькі стандарти якості життя людей);

3) довгострокові  чинники (тривала ізольованість  української економіки від розвинутої  світової і відсутність адаптаційного періоду входження в світогосподарську економічну систему; відсутність у підсвідомості людей демократичних традицій, які формуються десятиліттями і впливають на так зване чесне підприємництво, виконання своїх обовязків перед державою; історичні традиції народу, формування патерналістичної ідеології реалізації соціальних відносин, висока залежність народу від державної політики; відсутність механізмів відповідальності влади за дії або бездіяльність у разі порушення національних інтересів держави) [12, c.112-114].

Таким чином, обмеження масштабів поширення  тіньової економіки, і як наслідок, процесу зростання тіньового  капіталу, може відбутися тільки за умов гармонізації суспільних відносин на основі усунення суперечностей і  недоречностей економічної моделі, які порушують паритетність розвитку окремих сфер і сегментів ринку, зачіпають інтереси окремих субєктів. Йдеться про те, що має відбутися гармонізація відносин, яка передбачає поліпшення методів і форм управління, удосконалення відповідних законодавчих норм регулювання економіки.

2. Проблеми тіньової  економіки в Україні 

Від самого початку перехідного періоду  Україна у числі інших країн  світу зіткнулася з проблемою тіньової економіки - не контрольованого суспільством виробництва, розподілу, обміну й споживання товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховуваних від органів державного управління й громадськості соціально-економічних відносин між окремими громадянами та соціальними групами.

У сучасному  світі з проблемою тінізації економічних процесів стикаються майже всі країни. Обсяги тіньового сектору в економічно розвинутих країнах світу утримуються на рівні, що не має суттєвого впливу на соціально-економічні процеси у суспільстві (5-12% ВВП). При розмірах тіньового сектору у 30% ВВП настає критична межа, перевищення якої свідчить про функціонування у країні відтворювальної системи тіньових економічних відносин.

За твердженням  експертів МВФ, питома вага тіньової економіки підвищується на ранніх етапах переходу до ринку, однак потім починає знижуватися з прогресом реформ та скороченням корупції в органах державної влади. Хоч мають місце й інші приклади. Так, у Білорусі та Узбекистані, де питома вага тіньового сектору відповідно становить 19,3% і 6,5% ВВП, ринкові реформи здійснювалися повільно, проте завдяки державному втручанню, запровадженим обмеженням і санкціям фактично вдалося обмежити зростання тіньової економіки.

Серед країн Центральної та Східної Європи і на пострадянському просторі за масштабами тіньового сектору Україна, на жаль, і далі утримує одну із чільних позицій. Оцінки масштабів тіньової економіки в Україні коливаються у межах від 40 до 80% ВВП залежно від методу оцінки (наприклад, на основі попиту на гроші чи споживання електроенергії).

Для порівняння скажемо, що обсяги тіньової економіки  у Словацькій Республіці, Польщі, Чеській  Республіці та Естонії оцінюються на рівні 5-13% ВВП, у Казахстані - 34,3%, Латвії - 35,3%, Болгарії - 36,2%, Росії - 41,6% [17, c.80].

На думку  більшості експертів з цієї проблеми, найвищими темпами тіньова економіка  в Україні розвивалася у 1994-1998 роках, коли її обсяги сягали 65% офіційного ВВП. На той час тіньовий сектор охопив більшу частину промислового виробництва, особливо паливно-енергетичного комплексу, сільського господарства, приватизації. Характерною ознакою цього періоду  був підвищений попит на готівку поза банками, темпи зростання якої майже удвічі перевищували темпи зростання депозитних внесків у банківській системі. Великого поширення набули "неофіційні" готівкові розрахунки за різноманітні "послуги" (за встановлення телефонних ліній, реєстрацію підприємств, перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекцій тощо).  

перевірку санітарної, пожежної, податкової інспекцій тощо).

Останнім  часом, за даними Міністерства економіки  та з питань європейської інтеграції України, уряду вдалося знизити  процес тінізації економіки на 5%. Проте, на думку експертів, питома вага тіньового сектору економіки  в Україні й далі залишається  досить високою - 65% ВВП.

Якщо  подивитися на цю проблему ширше, то можна  виділити низку конкретних негативних наслідків впливу тіньової економіки  на розвиток усіх сторін суспільного  життя держави, зокрема:

- непрозорий  і несправедливий розподіл національного  доходу;

- криміналізація  суспільства, правовий нігілізм  та недовіра до органів державної влади;

- дискримінація  суб'єктів господарської діяльності;

- скорочення  податкових надходжень до бюджетів  усіх рівнів;

- нелегальний  експорт капіталів і зменшення  обсягів інвестицій в економіку,  залежність від закордонних позик; 

- втрата  промислового й інтелектуального  потенціалу нації. 

На тлі  вельми оптимістичних цифр стабільного  економічного зростання в Україні  протягом останніх двох років, зменшення  частки бартерних розрахунків, збільшення надходжень до бюджету існують непрямі  ознаки зростання тінізації економіки, що визначаються дією таких чинників, як наявність джерел формування тіньових доходів, висока мотивація до здійснення тіньової економічної діяльності та наявність механізмів для реалізації тіньових операцій.

Якщо  зробити спробу комплексно поглянути  на проблему тінізації економіки  в Україні, то можна виділити низку  об'єктивних факторів, які пояснюють такі значні обсяги тіньової економіки:

- високі  податки і нерівномірність податкового навантаження;

- недостатня  прозорість податкового законодавства  і постійне внесення змін до нього;

- повільні  й непрозорі приватизаційні процеси; 

- втручання  владних структур усіх рівнів у діяльність суб'єктів господарювання;

- корупція  в органах державної влади  та місцевого самоврядування.

Протягом  усього періоду ринкових перетворень  в Україні становлення ефективної податкової системи характеризувалося  відсутністю компромісів між  державою і платниками податків. Ця обставина зумовлена тим, що процес збігся у часі із глибокою економічною кризою, коли проблеми наповнення бюджету особливо загострюються. Тобто з падінням обсягів виробництва державні видатки не скорочуються, а навіть збільшуються, причому не лише у номінальному, а й у реальному обчисленні, що спричиняє дефіцит бюджету і необхідність посилення податкового тиску на платників податків. Унаслідок цього податкова система України досить швидко трансформувалася не у відповідності з потребами економічного розвитку, а на догоду потребам надмірного державного споживання.

Згідно  із домінуючою офіційною точкою зору сама теза про наявність в Україні  надмірного податкового навантаження відкидається, натомість стверджується, що рівень податкового тиску значно нижчий від середньоєвропейського; зниження питомої ваги доходів бюджету і податкових надходжень у ВВП трактується як зменшення податкового тиску. Однак при оцінці реального стану податкового навантаження в Україні слід враховувати низку факторів.

Дослідження науковців Інституту економіки НАН України з цього питання свідчать, що на початку 90-х років сумарні вилучення створюваної вартості мали тенденцію до зростання: із 41,4% ВВП у 1990 році до 52,2% ВВП у 1994 році, а починаючи з 1995 року справді простежується зменшення цього показника. Поряд із цим за період від 1992 року до 1999 року державні витрати (без урахування витрат на оборону) у реальному вимірі зросли у 3,6 разу, тоді як реальні обсяги виробництва зменшилися у 2 рази. Тобто державні витрати перевищували реальні можливості економіки [5, c.69].

Частково  зростання державного споживання було зумовлене необхідністю виконання  державним апаратом нових функцій, пов'язаних із розбудовою незалежної держави. Проте левова частка зростання державних  витрат зумовлена збереженням гіпертрофованого рівня державної підтримки виробництва, який був притаманний економіці України за радянських часів.

Спотворення економічних пропорцій на користь  важкої промисловості й паливно-енергетичного  комплексу спричинило домінування  галузей із найбільшими інвестиційними потребами. Широка практика надання  економічно не обґрунтованих пільг таким галузям щодо податкових та інших обов'язкових платежів маскує занадто високий рівень податкового навантаження і зумовлює нерівномірність податкового тиску на різні групи суб'єктів господарської діяльності. Основний тягар податкового навантаження припадає на меншу частину (близько 30%) рентабельних підприємств, які працюють у легальному секторі економіки, внаслідок чого податковий тиск на них значно зростає. Тим самим створюються потужні стимули подальшої натуралізації економічних відносин (бартер, толінг) та збільшення обсягів тіньового сектору.

Попри те, що в Україні за останні п'ять  років добровільність сплати податків зросла удвічі, на сьогодні, за даними ДПА, вона не перевищує 60% усіх податкових зобов'язань платників податків. Не привела до суттєвого поліпшення поточних платежів і широкомасштабна "амністія" податкової заборгованості, яка була здійснена відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Станом на 01.11.2005 року було списано податкові борги у сумі 14,879 млрд. грн., у т. ч. 6,934 млрд. грн. (46,65% від загальної суми) - податку на додану вартість, 1,868 млрд. грн. (12,6%) - податку на прибуток.