Дослідження ринкових перспектив фінансових посередників: особливості формування страхового портфеля

Міністерство  освіти і науки, МОЛОДІ ТА СПОРТУ України

Національний  університет «Львівська політехніка»

Інститут  економіки та менеджменту

Кафедра фінансів 
 
 
 
 

Курсовий  проект

з дисципліни «Фінансове посередництво»

на тему:

«Дослідження  ринкових перспектив фінансових посередників:

особливості формування страхового портфеля»

Варіант №  
 
 
 
 
 
 

Виконав:

ст. гр.ЕФІз-11

ХХХХХХХХХХ Прийняв:

к.е.н., доц.

Шкварчук  Л.О. 
 
 
 

Львів – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні та нормативно-правові засади діяльності страхових компаній в Україні……………………………………………….………….……….5

1. Історія становлення, сутність, функції та організація страхових компаній в Україні...…….……………………………………………………………...………...5
2. Державне регулювання  страхової діяльності……………...………….…..…16
3. Зарубіжний досвід функціонування страхових ринків………………………22

РОЗДІЛ 2. Аналіз фінансової діяльності страхових компаній…………………..28

2.1 Загальна характеристика страхового ринку України………………..……….28

2.2 Аналіз економічних показників функціонування страхових компаній…….33

2.3 Особливості формування страхового портфеля……………….……………..43

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...48

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….…50 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

    Послідовний перехід нашої країни до ринкової економіки об’єктивно зумовлює зростання  потреби у страховому захисті  усіх суб’єктів ринку. Саме наявність  такої потреби та реальна можливість її задоволення характеризують ступінь  розвитку економіки тієї чи іншої  країни, дають уявлення про рівень захищеності її юридичних і фізичних осіб. Реформування усієї системи  економічних відносин, соціальні  перетворення та трансформаційні зрушення, що відбуваються в Україні, надають  особливої ваги розв’язанню проблеми страхового захисту, спонукають до пошуку дійових механізмів акумуляції ресурсів страховиків і страхувальників  та їх ефективного використання для  усунення негативних наслідків страхових  подій.

    Досконала система страхового захисту є  підґрунтям забезпечення більш високого рівня стабільності народногосподарського  відтворювального процесу, досягненням  соціальної злагоди, гарантом високого рівня життя населення. Створення  дієвої системи захисту інтересів  громадян, підприємців, держави, підтримання  соціальної стабільності суспільства  неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг.

    Страховий ринок формується в ході становлення  товарного господарства і являє  собою його невід`ємний і важливий елемент. Умовою виступає суспільний розподіл праці та існування різних відокремлених  товаровиробників. Саме тому тема „Страховий ринок України” є актуальною

    на  даному етапі розвитку держави. Актуальність її полягає ще й в тому, що протягом останніх років відбувається активне  становлення страхової справи в  Україні, але існує багато чинників як економічного так і законодавчого  характеру, що стримують її розвиток.

    Мета  курсової роботи дослідити розвиток страхового ринку України, з’ясувати  об’єктивну необхідність страхування, розкрити його сутність, функції, принципи та роль, висвітлити питання щодо організації  та напрямків розвитку страхового ринку і державного регулювання страхової діяльності, розглянути особливості формування страхового портфелю.

      Курсова робота складається зі вступу, двох розділів та висновків.

    У першому розділі «Теоретичні та нормативно-правові засади діяльності страхових компаній в Україні» розкриваються історичні умови започаткування, етапи становлення і розвитку страхової справи в Україні, сутність страхових компаній.

    Другий  розділ «Аналіз фінансової діяльності страхових компаній» присвячений вивченню господарської діяльності страхових компаній,  місце та роль страховиків у розвитку фінансової системи України, аналіз економічних показників функціонування та ефективність функціонування страхових компаній. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ 1 

Теоретичні  та нормативно-правові засади діяльності страхових компаній в Україні

    1.1 Історія становлення, сутність, функції та організація страхових компаній в Україні. 

    Як  відомо людство в своєму розвитку має дві ступені розвитку господарства: так зване природне господарство (натуральна економіка) без грошових відносин і грошове господарство (економіка з елементами ринку) із застосуванням грошей.

    З найдавніших часів в українських селах, ще до появи і широкого розповсюдження грошових відносин існувало страхування членів сільської громади у такому вигляді: якщо хтось, наприклад, внаслідок пожежі втрачав майно, або якщо комусь треба було зібрати врожай, то йому допомагала вся громада своєю працею і своїм майном. Той хто відмовлявся допомагати — не міг розраховувати на подібну допомогу у майбутньому (тобто іншими словами втрачав страхування з боку громади).

    Даний вид взаємозахисту (тобто страхування) називається толока. Дуже рідко його ще можна зустріти в деяких українських селах. Своє значення він втратив на початку 20 століття, з широким розвитком і розповсюдженням грошових відносин і встановленням радянської влади. Даний вид страхування відповідає природному господарству [12].

    Сліди страхування на укр. землях в сучасному  розумінні (з використанням грошей, тобто при грошовому господарстві, ринковій економіці) знаходимо у «Руській Правді», яка передбачала деяке відшкодування (вира) у випадку вбивства чл. громади. Вира виплачувалася у разі смерти від нападу невідомого вбивці («дика», себто подушна вира) й у випадку смерті в наслідок ненавмисного вбивства. Страхові елементи виявлялися тут у тому, що виплата дикої вири була пов'язана з смертю члена громади, в подушній розкладці вири на членів громади й у розтермінуванні платежу на кілька pоків.

    Сучасне страхування виникло на укр. землях у 19 століття у Російській імперії розвинулися різні типи страхових організацій: акційні спілки (рос. і закордонні), товариства взаємних страхування, земське страхування та інші. Щоб витіснити закордонні страхувальні організації, були зроблені (невдалі) спроби зосередити страхування (гол. будинків) у руках держави. 1827 створилося приватне «Перше російське страхове товариство», яке здобуло монополію на ведення страх. операцій у кількох більших містах (серед ін. в Одесі). Незабаром створилося «Друге рос. товариство страхування від вогню» з монополією у 40 губерніях, у тому числі й укр. Інші рос. та закордонні страх. підприємства не поширювали своєї діяльності на укр. землі [13].

    Сприятливий ґрунт в Україні мали два взаємних страхування, що опікувалися страхування  будівель від вогню, але тільки в  більших м.: у Херсоні й Харкові («Перше товариство взаємних страхувань» й ін.). У Києві створився своерідний страх. союз «Київське товариство цукрозаводчиків». Натомість справу страхування сільських господарств передала держава законом 1864 земствам (в Україні — на Лівобережжі й у Степу), а там, де їх не було, створено держ. страх. заклади (в Україні — на Правобережжі), які підлягали міністерству внутрішніх справ. Страхування у цих закладах (як і земствах) було, в основному, примусове, на більшу суму — добровільне. Страхування життя організовували пенсійні каси службовців залізничних шляхів і держ. ощадні каси.

    Подібні типи страх. товариств (акційні спілки, товариства взаємних забезпечень) творилися  на укр. землях під Австрією на основі патента цісаря 1852. Вони являли собою чужі капіталові підприємства, лише 1892 постало укр. товариство «Дністер» (страхування від вогню, крадіжок і взлому), а 1911 — «Карпатія» (страхування життя); обидва діяли до 1939, хоч з деякими обмеженнями (страхування від вогню перебрало від 1935 поль. монопольне товариство) [17].

    Становлення України як самостійної демократичної  держави не могло не зумовити створення  і розвиток страхового ринку. Процес демонополізації економіки, який охопив усі галузі економіки, одразу ж позначився і на такій сфері суспільних правових відносин, як страхування. Усунення монополії держави при вирішенні юридичних та економічних питань страхової справи і поява недержавних страхових компаній створили необхідну базу для організації ринкових відносин у страховій діяльності й передумови формування страхового ринку України [22]. 
        У розвинених країнах страхування є одним із найважливіших секторів національної економіки і забезпечує перерозподіл 8-12 % валового внутрішнього продукту. Загальний обсяг надходжень до бюджетів цих країн від страхової галузі порівнянний з обсягом відповідних надходжень від банківської системи. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великих інвестицій.  
        Зародження й розвиток страхового ринку України — процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах. Досліджуючи питання розвитку страхового ринку в Україні упродовж 20 останніх років, можна дійти висновку, що його роль недооцінювалася. Лише протягом останнього часу цій сфері приділяється належна увага. Сьогоднішній стан ринку можна охарактеризувати як початок періоду зростання , незважаючи на те, що обсяги ринку порівняно з країнами Східної та Західної Європи незначні. 
Розвиток страхового ринку    України,                на       нашу        думку, можна умовно поділити на кілька етапів. 
        Перший етап (1991—1995роки) — це період створення і прийняття перших законодавчих актів із регулювання діяльності на страховому ринку. Розвитку страхових компаній сприяло прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про внесення змін і доповнень у Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 26 квітня 1993 року № 38-93, що забороняв комерційним банкам діяльність у сфері страхування, та Декрету "Про страхування" від 10.05.1993 року. 
        Динаміка зростання чисельності страхових організацій в Україні за цей період характеризується такими показниками: 1991 рік - 28, 1992-ий - 171, 1993-ій - 455, 1994-ий - 616, 1995 рік - 655 страхових компаній. 
Водночас кількісне зростання страхового ринку в Україні не перейшло на цьому етапі в якість, не були визначені чіткі напрямки розвитку ринку, не було відповідної методологічної бази та кваліфікованих кадрів. Не проводився ефективний державний нагляд і ліцензування (до 1993 року) страхової справи. Незважаючи на те, що в 1993 році було створено державну структуру у сфері регулювання страхового ринку - Укрстрахнагляд, переломного етапу в розвитку страхового ринку, контролі за діяльністю страховиків тощо не відбулось. Більшість страхових компаній були неплатоспроможні [24]. 
До 1995 року багато страхових компаній працювали за принципом піраміди (до цього спонукала висока інфляція). Важливим чинником розвитку національного ринку цього часу було створення в Україні філій і представництв московських страхових компаній ("АСКО", "Славія" та ін.), створення власних великих компаній-холдингів ("Саламандра", а також перетворення "Укрдержстраху" у НАСК "Оранта"). 
         Другий етап (1996—2002роки). Значною подією для ринку було прийняття 07.03.1996 року Верховною Радою України Закону "Про страхування". Цей закон, а також близько 20 постанов уряду, 11 інструкцій і нормативних актів, прийнятих за цей період, відбивали потреби перехідного періоду від планової до ринкової економіки, безпосередньо визначали умови діяльності в сфері страхування, де домінуючу роль відігравали недержавні страхові компанії.  
        Зросли вимоги до розміру статутного фонду з 5 тис. дол. до 100 тис. дол. Після перереєстрації в 1997 році кількість страховиків значно зменшилась; налічувалося 220 компаній. У 1997 році відбулося падіння реальних обсягів надходжень страхових платежів, що почалося в 1994 році, при цьому зростання становило лише 8,6% від аналогічного показника 1994 року в порівняльних цінах. Дані щодо обсягів надходжень страхових платежів у цьому періоді наведено нижче. 
       Посилилися вимоги Укрстрахнагляду (з 1998-го до кінця 2001 року Міністерства фінансів України як контрольного органу страховиків) щодо платоспроможності, ліквідності, резервування, структури активів, інвестиційної політики тощо. Страховики, починаючи з 1996 року, зобов'язані були за кожним видом страхування, який вони мали намір здійснювати, розробляти правила страхування та затверджувати їх у контрольному органі. Характерною тенденцією цього етапу було продовження політики обслуговування та встановлення тісніших зв'язків кептивних страховиків і структур, які їх створили [31]. 
       Третій етап (2002рік і дотепер) — це період переосмислення напрацьованого та перехід до нових стандартів і підходів у регулюванні та розвитку ринку. Значно посилилась конкуренція, професіоналізм у роботі страховиків. З'явився новий регулятор - створена наприкінці 2002 року Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (далі - ДКРРФП), суворішими стали вимоги щодо капіталізації ринку. Прийнятий у новій редакції наприкінці 2001 року Закон України "Про страхування" встановив нові вимоги до статутних фондів страховиків у розмірі не менше 1 млн. євро для тих, хто провадить ризикові види страхування, та 1,5 млн. євро для страховиків, які здійснюють страхування життя. 
       Практичним завданням цього етапу є зміцнення системи контролю ДКРРФП та фінансового стану наявних страхових організацій і виведення з ринку страхових послуг нежиттєздатних страховиків, підвищення рівня платоспроможності й капіталізації страхових компаній та якості капіталу, розширення діяльності із залучення коштів населення і підприємств, а також посилення взаємодії страховиків з реальним сектором економіки [33].

    У зарубіжній літературі страхові компанії віднесені до групи фінансових посередників, тобто організацій, які є частиною фінансової системи, і переправляють кошти від кредиторів до позичальників, або від заощаджувачів до інвесторів^. [44].

    Фінансові посередники не просто переміщують грошові кошти та цінні папери між клієнтами, вони сприяють зниженню інформаційних витрат і загальних трансакційних витрат, підвищуючи, таким чином, ефективність використання ресурсів. Крім того, останнім часом у закордонній навчальної та наукової літературі зазначається, що фінансові посередники не лише перерозподіляють фінансові ресурси, а й здійснюють діяльність по створенню нових продуктів на фінансових ринках, на основі їх спеціалізації на кількісній оцінці ризиків, зборі, аналізі та використанні інформації . Проте страхування в ряду фінансових посередників займає особливе місце.

    Специфіка функціонування страхових організацій  в якості фінансових посередників полягає  в тому, що, по-перше, вони наділені специфічними родовими функціями, які є першорядними на відміну від функцій фінансових посередників, які є для них другорядними, по-друге, страхові організації мають свою спеціалізацію і, отже, своє поле діяльності, по-третє, це наявність важливої ​​соціальної функції, пов'язаної із забезпеченням захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, за допомогою формування страхового фонду [51].

    Перетворенню страхових компаній у найвпливовіших інституційних інвесторів, рівноправних представників фінансових посередників, яким належить важлива роль у процесі перерозподілу капіталів в масштабі національних економік, сприяло поступальний еволюційний розвиток інституту страхового захисту, а так само поява нових, спочатку не властивих йому функцій, найважливішою з яких є функція акумулювання заощаджень, і трансформації їх в інвестиції.

    Інститут  страхування формувався в якості фінансового посередника в процесі  тривалого історичного розвитку.

    Можна виділити певні етапи у становленні, розвитку і формалізації розглянутого фінансового інституту [38].

    У процесі еволюційного розвитку люди практично були заручниками будь-яких небезпечних природних явищ і подій. Однак безпорадність однієї людини перед силами природи, стихійними лихами, війнами та іншими життєвими небезпеками, і в той же час бажання боротися з наслідками цих небезпек, спонукали його об'єднати зусилля і кошти. Ця обставина, по-перше, об'єктивно і, по-друге, історично свідчить про те, що одним з основних і суттєвих принципів організації боротьби з негативними наслідками природних та інших небезпек є принцип об'єднання сил, засобів і капіталів [22].

    Перші ознаки страхування з'явилися в  античні часи. У рабовласницькому суспільстві були угоди, суть яких полягала в прагненні розосередити між  усіма зацікавленими у страхуванні  особами ризик можливого збитку, коли небезпеки піддаються спільні  майнові інтереси багатьох осіб.

    Учасники  таких угод не сплачували регулярних страхових внесків вони лише брали  на себе зобов'язання відшкодувати збитки потерпілому, після того як вони виникнуть, шляхом спеціального збору коштів серед усіх осіб, що беруть участь в угоді. Така організація страхового захисту, що полягає в зобов'язаннях відшкодовувати збитки не з заздалегідь сформованого страхового фонду, а шляхом подальшої розкладки суми збитку, понесеного одним з учасників угоди, на всіх його членів представляє собою найдавнішу форму страхування.

    Згодом  страхові відносини починають будуватися на основі регулярних внесків, що сплачуються  учасниками угоди, що призводить до попереднього накопичення грошового фонду, який використовується для відшкодування  виникає збитку. Таким чином, відбувається перехід від подальшої розкладки  збитку до системи періодичних, твердо певних страхових внесків і попереднього акумулювання страхового фонду, призначеного для компенсації конкретних втрат [21].

    Ідея колективної взаємодії шляхом об'єднання зусиль і капіталів для вироблення необхідної методики, здатної в певній мірі захистити людину від наслідків впливу руйнівних природних сил, зародилася в Давньому Римі та Греції.

    У період Римської імперії можна виявити  найбільш яскравий прообраз сучасного  страхування. Соціально-економічні потреби  Риму задовольнялися за рахунок державної  скарбниці через спеціально створені колегії. Колегії створювалися за необхідності залежно від виконання певних соціально-політичних функцій державою.

    Основний  принцип функціонування колегій  і союзів полягав в акумуляції грошових коштів (внесків до каси) в  єдиний фонд для подальшого витрачання їх за призначенням, а саме на виплати компенсацій допоміжного і невідкладного характеру. Проте, даний спосіб боротьби з небезпеками і відшкодування громадянам майнових витрат і втрат носив нерегулярний і безсистемний характер через відсутність для цього економічних і правових передумов. Грошові каси для Вспоможеніє в Стародавньому Римі, як правило, використовувалися і витрачалися міськими колегіями, "на всі випадки життя", без урахування тих небезпек, від яких страхувався конкретний городянин, робить внесок в касу [15].

    Дана  обставина свідчить про те, що на ранньому етапі розвитку страхування  практично не враховувалися особисті інтереси громадян, не застосовувалися  методи оцінки страхових ризиків, виявлення  та групування певних небезпек за видами ризиків. Практично не існувало і поняття принципу визначення тарифної ставки і багатьох інших істотних ознак, властивих сучасному страхуванню. Крім того, раннє страхування не розглядалося як джерело одержання доходу або прибутку від страхової діяльності. Організація страхових відносин грунтувалася на принципах взаємного страхування.

    Відомості про зародження страхування в середньовічних гільдіях Західної Європи відносяться до Х-Х1 ст. В Англії, Німеччини, Ісландії організація матеріальної взаємодопомоги в гільдії у міру розвитку ринкових відносин приймала більш певні форми. Практично у всіх країнах середньовічне гільдейскіе страхування переходило від системи розподілу збитку постфактум до регулярних встановленим внесках [13].

    Первинна  форма розподілу збитку удосконалювалася, виникла система акумуляції постійного страхового фонду. Одночасно відбувалася  конкретизація випадків, при настанні яких здійснювалися виплати, більш  строго обмовлялися розміри таких  виплат. Таким чином, середньовічне  страхування відрізнялося від античного, перш за все більш широким і  конкретним переліком страхових  випадків, який охоплював багато страхові ризики, притаманні сучасному страхування майна та особистого страхування.

    На  пізньому етапі розвитку середньовічне  страхування втрачає замкнутий, корпоративний характер, переростаючи межі організації, призначеної для надання взаємодопомоги виключно своїм членам. Однак у цей період ще не відбувається відділення страховика від страхувальника, і, незважаючи на певні особливості, властиві страхуванню в різних соціально-економічних умовах і країнах світу, загальним для нього протягом всього аналізованого періоду є те, що члени того чи іншого колективу страхували себе і не ставили за мету отримання прибутку.

    Історія розвитку страхування в епоху капіталізму може бути розділена на три етапи: перший - починається в середині XIV століття і триває до кінця XVII століття і відповідає періоду первісного нагромадження капіталу, другий - охоплює XVIII і першу половину XIX ст. - Період вільного підприємництва; третій - з середини XIX ст. і до кінця XX ст. - Відповідає періоду монополістичного капіталізму.

    На  даному етапі розвитку страхування  стає формою великого підприємництва. Розвиток страхової справи характеризується появою великих галузевих страхових компаній, виникненням державних видів страхування, накопиченням великого страхового капіталу і створенням спеціальних страхових фондів. Перехід від індивідуально-приватного до великого підприємництва відбувається в середині XIX ст., При цьому акціонерна форма зберігається, крім того, удосконалюються централізовані страхові об'єднання, такі як спілки, картелі й концерни. Передумовою для інтеграції капіталів у великі фінансово-промислові об'єднання послужила необхідність в узгодженні процесів одночасного розвитку страхової справи і промисловості [12].

    Поява великих страхових компаній з  широкою клієнтською базою, здатних  акумулювати значні за обсягами кошти  відображає те, що страхування стає прибутковим видом підприємницької діяльності. У великих страхових компаній з'являється можливість використовувати ресурси страхового фонду як джерела позикових коштів та додаткового доходу від інвестицій ^.

    Таким чином, причетність страховиків  до фінансових посередників, що забезпечує капіталізацію вільних коштів підприємств і населення, співвідноситься з періодом становлення і розвитку капіталістичних відносин. На даному етапі відбувається масштабне поява і розвиток страхових організацій як посередницьких фінансових інститутів, що обумовлено головним чином розширенням товарно-грошових відносин, вивільненням грошових коштів у населення і підприємств, а також бажанням зберегти і примножити ці кошти.

    Сучасний етап розвитку діяльності страхових організацій характеризується розширенням спектра послуг, що надаються в галузі страхування життя, здоров'я, майна, відповідальності, підприємницьких та фінансових ризиків. Що сприяє перетворенню страхових компаній у впливових учасників фінансового ринку. Можна виділити декілька чинників, які мали найбільший вплив на розвиток інституту страхування в останні десятиліття, серед них: зростання доходів населення, посилення конкурентного середовища, в першу чергу з боку близьких за функціями і призначенням фінансових інститутів - пенсійних фондів, впровадження технологічних інновацій в області фінансових операцій і поява нових фінансових інструментів, ведуть до скорочення трансакційних витрат та підвищення ефективності операцій; зростання капіталізації страхових компаній; лібералізація міжнародних економічних відносин; зниження перешкод на шляху вільного руху капіталів, вихід страхування за національні кордони, набуття нею міжнародного характеру і як закономірний підсумок даного процесу - глобалізація страхового ринку ^. Всі ці чинники мали системний вплив на розвиток страхового ринку у всьому світі, в тому числі і в Росії [9].

    Крім  того, важливою тенденцією, характерною для більшості економічно розвинених країн і сприяє економічної значимості страхового сектору, є зростаюча диверсифікація діяльності страховиків. Страхові компанії розширюють діапазон своїх операцій за такими напрямками: