Дослідження рівня агресивності підлітків

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

           КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЇ ТА ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

 

 

    

МЕДІАНАСИЛЬСТВО ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ АГРЕСИВНОЇ

                                ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ                        

 

                                                    Курсова робота студентки

                                               факультету  іноземних мов,

                                 групи АНФ-08-2

                                                           Пічкіної Тетяни Олександрівни

 

                                  Науковий керівник:

                                                                доцент, кандидат психологічних наук

             Макаренко Наталя Миколаївна

 

 

 

      Кривий Ріг - 2010

 

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………..3

1. Теоретичний аналіз проблеми агресивності підлітків……………………….5    1.1 Зміст понять «засоби масової інформації», «агресія», «медіа середовище», їх вплив на особистість………………………………………………………………….5

1.2 Особливості впливу  телебачення на особистість у  підлітковому віці………10                      1.3 Шляхи зниження рівня агресивності підлітків………………………………..16

Висновки до 1 розділу………………………………………………………………21                   

2. Дослідження рівня агресивності підлітків……………………………………...22

2.1 Діагностика впливу ЗМІ на рівень агресивності підлітків…………………...22

2.2 Програма зниження рівня агресивності……………………………………....29

Висновки до 2 розділу………………………………………………………………33

Висновки……………………………………………………………………………..34

Список використаних джерел………………………………………………………37

Додатки……………………………………………………………………….……...39

 

                                             

                                                                                                                                      

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                        

 

                                                   ВСТУП               

              

      Сьогодні особливої гостроти набуває тема агресивної поведінки людини. На тлі зростання злочинності, вандалізму, погіршення міжособистісного спілкування, потрібно продовжувати ретельно вивчати джерела агресивності, а також формувати шляхи її зниження. Слід зазначити, що серед зарубіжних і вітчизняних вчених, які займаються даною проблемою, немає єдиної точки зору на це явище. У дослідженні даного питання зарубіжними вченими можна виділити наступні напрями: інстинктивний (З.Фрейд, К.Лоренц), біологічний (В.Гесс, Р.Джекобс, С.Меднік, Д.Олдс), фрустраційний (Дж.Доллард, Л.Дуб, Н.Міллер), когнітивний (Л.Берковіц, Л.Ерон, Д.Зілманн, Л.Х’юсманн), соціальний (А.Бандура, А.Басс, Р.Берон та Д.Річардсон, Б.Крейхі). У вітчизняній психології деструктивний характер даного явища підкреслюється низкою наукових досліджень, в яких агресія розглядається в контексті девіантної поведінки та злочинності у працях Н.В.Алікіної, С.М.Єніколопова, Л. П. Конишевої, Н.О.Ратінової, В.Г.Степанової, В.В.Устінової. Ця проблема є актуальною не тільки для науковців, психологів, так і для нас, майбутніх вчителів, тому що, знання механізмів агресії  та причин її виникнення нададуть нам можливість протидіяти її зростанню і стануть в нагоді при формуванні підростаючого покоління з активною життєвою позицією, здатного до особистісного волевиявлення у неагресивний, толерантний спосіб.

       Тому метою нашої роботи є діагностика сили впливу засобів масової інформації (зокрема, телебачення) на рівень агресивності підлітків, визначення шляхів зниження її рівня.

Відповідно завданнями роботи є:

1. Аналіз наукової літератури щодо визначення джерел появу агресивного стану, формування агресивності у підлітковому віці.
2. Діагностика ролі телебачення у житті підлітків, визначення рівня агресивності, встановлення кореляційного зв’язку між ними.
3. Розробка програми зниження рівня агресивності, формування толерантності.

          На початку дослідження ми висуваємо припущення, що надмірний, безконтрольний перегляд сцен жорсткості, насильства по телебаченню може привести не лише до відтворення в реальному житті прикладів поведінки телевізійних моделей, а й до формування відповідних рис характеру.

Об’єкт дослідження: розвиток афективної сфери підлітка.

Предмет дослідження: вплив телебачення на агресивність у підлітковому віці та шляхи її зниження.

Методи та методики дослідження: методи спостереження, бесіди, експертних оцінок, анонімного Інтернет-опитування, тест «Чи телеман я?», методика визначення агресивності Баса-Дарки.

Наукова новизна та практична значущість роботи:

• систематизовано джерела агресивності у підлітковому віці;
• розроблено програму щодо формування толерантності, зниження агресивності у підлітків, для яких телебачення є основним джерелом інформації та наслідування;
• набуло подальшого розвитку знання з проблематики агресивності.

Структура роботи: робота складається з двох частин, висновків, 1 додатку, 24 використаних джерел. У роботі 4 таблиці,  1рисунок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1   

      ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ АГРЕСИВНОСТІ                    ПІДЛІТКІВ. 

1.1 Зміст понять «засоби масової інформації», «агресія», «медіа середовище», їх вплив на особистість.

В соціопсихологічній теорії поняття «засоби масової інформації» трактується як множина соціальних інститутів (преса, радіо, телебачення, Інтернет, видавництва тощо), що забезпечують збирання, обробку та масове поширення інформації [8].

У медіа-психології поняття «засоби масової інформації» виступає як синонім «мас медіа» (Mass media) , що охоплює пресу (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, Інтернет-видання, кінематограф, звукозаписи і відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі, домашні відеоцентри, які поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку. Всім цим засобам притаманні якості, що їх об'єднують — звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний характер виробництва і розповсюдження інформації [14].

Попри суттєві специфічні можливості, засоби масової інформації характерезуються такими загальними особливостями:

— широта аудиторії, спрямованість  і швидкість інформаційного впливу;

— сила, комунікативність, постійність  і багатофакторність впливу;

— єдність пропагандистського, виховного та інформаційного впливу;

— багатство методів і форм впливу;

— доступність, поширеність, динамічність інформації.

Вплив ЗМІ на особистість зумовлюється щонайменше двома функціональними завданнями:

1. Відображення, фіксація, моделювання дійсності, тобто подій, фактів, соціальних відносин, остаточним продуктом є інформація про цю дійсність.

2. Зміна соціальної реальності  й управління нею, утвердження,  підтримання і трансляція ціннісних,  нормативних орієнтирів суспільства,  контроль за реалізацією управлінських рішень, регулювання соціальних відносин [8].

В інформаційних суспільствах особистість стикається і однаково успішно взаємодіє не лише з інституціоналізованою й досить чітко внормованою емпірично-об'єктивною реальністю повсякдення, а й з віртуальною реальністю інформації, створеною за допомогою технічних (передусім аудіовізуальних) засобів ─ мас-медіа й інших медіа.

У результаті накладання і взаємопроникнення суб'єктивних реальностей окремих індивідів, об'єктивної реальності соціального  світу і віртуальної реальності сформульованої мас-медіа (і дискурсів цих реальностей) утворюється медіасередовище, наповнене множиною смислів, які виникають, існують і функціонують там завдяки спільним зусиллям усіх включених у нього учасників. Тож соціальне середовище існування людей в інформаційних суспільствах може бути визначене як медіасередовище, що має свої особливості, належні середовищу ресурси і потенційні риси [22].

Термін "медіасередовище" є особливо вживаним у медіапсихології, у якій ним позначується інформаційне середовище, в котрому домінує аудювізуальна інформація, створена за допомогою електронних (аудіовізуальних, екранних) мас-медіа. У найбільш широкому розумінні він означає середовище, в якому медіа є повноправним учасником соціальної взаємодії і значною мірою "керованим медіа" [5].

Поняття "медіасередовище" має  два корені: "медіа" і "середовище". Це означає, що, по-перше, воно має всі середовищні ознаки, зокрема, неодмінну конотацію впливу на тих, хто в ньому перебуває, а по-друге ─ має специфічні ознаки, характерні саме для медіасередовища.

Корінь "медіа" передбачає, що:

• життєдіяльність людей (і дітей) відбувається не тільки в реальному, а й у віртуальному, а отже, певною мірою - у штучному світі, в якому комунікації опосередковані електронними засобами (мас-медіа);
• люди живуть в умовах обігу величезних масивів фрагментарної, переважно аудіовізуальної інформації, в якій афективний елемент істотно переважає над когнітивним (що спричинює особливий характер сприймання й опрацювання меседжів);
• у сферу приблизно однакового інформаційного впливу в певний час одночасно потрапляє багато людей, тобто медіасередовшце характеризується масовим впливом на великі аудиторії, розподілені (сегментовані) на велику кількість цільових аудиторій.

Корінь "середовище" означає, що медіасередовище має всі належні до соціального середовища ознаки - як традиційні соціально-психологічні, так і специфічні, характерні саме для медіасередовища.

До специфічних ознак  медіасередовища належать, зокрема, множинність (гіпертекстуальність, мультипарадигмальність, полісемантичність), віртуальність, уніфікаційна здатність, інтерактивність, відчуження тексту від їх авторів, міфологічність, нестабільність (ненадійність, турбулентність), агресивність, ефективність (тривого- і стресогенність), які, з одного боку, становлять його значний соціально-психологічний і творчий потенціали, а з другого - створюють можливості для психологічного тиску на тих, хто в ньому перебуває, для масштабного маніпулювання громадською думкою, інакше кажучи, роблять його агресивним і навітъ потенційно деструктивним [5].

Науковці в своїх дослідженнях, монографіях по-різному визначають дефініцію понять «агресії» і «агресивності»:

- як фізичну або словесну поведінку людини, спрямовану на пошкодження або зруйнування [7];

- як підсвідомо закладений  інстинкт, що є виявом «тваринної» сторони людської натури (Т.Гобс);

- як форму зовнішнього спрямування інстинкту смерті проти навколишнього світу: за «теорією двох інстинктів» З.Фройда в кожній людині існують так звані інстинкт життя та інстинкт смерті. Інстинкт життя забезпечує енергію для існування росту і розвитку, у той час як інстинкт смерті працює на самознищення індивіда;

- як вроджену реакцію людини для «захисту займаної території» (Лоренц, Ардрі);

- як установку до панування (Моррісон);

- як реакцію особистості на ворожу для людини оточуючу дійсність (Хорци, Фромм).

Дуже широкого поширення  отримали теорії, що пов’язують агресію  і фрустрацію (Доллард, Дуб, Маллер) [ цит. по 14].

Під агресивністю розуміють властивість, якість особистості, якій характерна наявність деструктивних тенденцій, загалом  в сфері  суб’єкт-суб’єктних відношень. Вірогідно, що деструктивний компонент людської активності є необхідним в творчій діяльності, так як потреби індивідуального розвитку неминуче формують в людях здатність  до усунення і руйнування перешкод, і подолання того, що протидіє цьому процесу [16].

Агресивність має кількісну і якісну характеристики. Як і будь-яка властивість, вона має різну ступінь вираження: від майже повної відсутності до її граничного розвитку. Кожна особистість повинна володіти визначеною ступінню агресивності. Відсутність її призводить до пасивності, керованості, конформності і т.д. Надмірний її розвиток починає визначати все обличчя особистості, яка може стати конфліктною, нездатною до творчої кооперації. Сама по собі  агресивність не робить суб’єкта свідомо небезпечним, так як, з одного боку, зв'язок, що існує між  агресивністю і агресією не є міцним, а, з іншого, сам акт агресії може не приймати свідомо небезпечні і несхвальні форми. В життєвій свідомості агресивність є синонімом до "зловмисної активності". Однак сама по собі  деструктивна поведінка не має "зловмисності", такою її робить мотив діяльності, ті цінності, заради досягнення і володіння якими розгортається активність. Зовнішні практичні дії можуть бути схожими, але їх мотиваційні компоненти прямо протилежні [14].

Виходячи з цього   можна розділити прояв агресії на два основних типи: перший – мотиваційна агресія, як самоцінність, другий – інструментальна, як засіб (маючи на увазі при цьому, що і та, і інша можуть проявлятися як під контролем свідомості, так і поза ним, і пов'язаний з емоційними переживаннями (гнів, ворожість)). Нас, як майбутніх вчителів, в більшій мірі повинна цікавити мотиваційна агресія як прямий вияв реалізації властивих особистості деструктивних тенденцій. Виявивши рівень таких деструктивних тенденцій, можна з високим ступенем вірогідності прогнозувати можливість прояву відкритої мотиваційної агресії [15].

А.Басе, сприйнявши ряд положень своїх попередників, розвів поняття агресія і ворожість, і останню визначив як: «…реакцію, що розвиває негативні почуття і негативні оцінки людей і подій» [22]. Створюючи свій опитувальник, який диференціює прояви агресії і ворожості, А.Басе і А.Даркі виділили наступні види реакцій:

1. Фізична агресія – використання фізичної сили проти іншої особи.

2.Опосередкована – агресія, кружним шляхом, яка спрямована на іншу особу або ні на кого не спрямована.

3. Роздратованість – готовність до прояву негативних почуттів при найменшому збудженні (запальність, грубість).

4. Негативізм – опозиційна манера в поведінці від пасивного спротиву до активної боротьби проти встановлених звичаїв і законів.

5. Образа – заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні і вигадані дії.

6. Підозрілість – в діапазоні від  недовіри  і обережності по відношенню до людей до переконання в тому, що інші люди планують і приносять шкоду.

7. Вербальна агресія – вираження негативних почуттів як через форму (крик, вереск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).

8. Почуття провини – виражає можливу переконаність суб’єкта в тому, що він є поганою людиною, яка чинить зло, а також докори сумління, які він відчуває [22].

Сучасне медіа-середовище сповнене величезного представництва в ньому інформації з елементами жорстокості, насильства, жахів. Усе це разом позначується як медіанасильство або агресивне  медіасередовище.

Базовими ознаками, які дають підстави визначати медіасередовище як агресивне, є: 1)  надмір у ньому агресії, жорстокості й насильства (медіанасильства); 2)  його висока маніпулятивна спроможність, тобто здатність чинити потужний психологічний тиск на внутрішній світ, думки, почуття і поведінку не тільки реципієнтів мас-медіа, а й усіх, хто перебуває поряд з ними в одних соціальних мережах; 3)  нестабільність, турбулентність, які створюють загальне відчуття ненадійності, а отже, породжують страх та фрустрацію [14].

1.2 Особливості впливу телебачення на особистість у підлітковому віці.

У підлітковому віці відмічається загострення агресивних суперечностей, що пов’язано з кризою періоду дорослішання, збільшенням фізичної сили та соціальної активності при загальній невпевненості, неврівноваженості,                 неадекватності, ― свідчать результати досліджень Л.І.Божович, Е.Еріксона, Г.С.Костюка, Ф.Райса, Х.Ремшмідта, В.Г.Степанова та Д.І.Фельдштейна. Тому телебачення стало для сучасних дітей найдоступнішим «підручником життя», який не лише інформує з багатьох питань, а й формує їхні настановлення та життєву позицію. У розвиненому інформаційному суспільстві телебачення перебирає на себе низку функцій, які традиційно мали б виконувати спеціальні культурні, освітні та виховні інституції [24].

Як відомо з теорії і практики Паблік Рілейшенз, в умовах інформаційного суспільства події відбуваються і набувають статусу реальності лише в тому разі, коли про них стає відомо багатьом людям, тобто коли про них повідомляють засоби масової комунікації. Якщо ж на телеекранах постійно йдеться про насильство, то цілком природно, що навколишній світ починає сприйматися як такий, де саме воно відіграє головну роль. І юні глядачі, особливо підлітки (саме через особливості цього віку), легко занурюються у створений телебаченням віртуальний світ насильства і агресії [15].

Фільми з елементами насильства й «агресивної» еротики через їхній зміст та через надмірну присутність їх у телевізійному ефірі цілком можна кваліфікувати як «соціально небезпечні», оскільки вони, з одного боку, і чинять деструктивний вплив на психіку підлітків, актуалізуючи неприродні для них переживания, а з іншого — постійна демонстрація цих фільмів обмежує природні, суто вікові інтереси дітей, практично не залишаючи їм щодо цього будь-яких альтернатив.

Захопливі сюжети бойовиків (вестернів) та молодіжних еротичних фільмів легко й   безпроблемно оволодівають увагою юних глядачів. Поверхово сприймаючи сюжети таких кінокартин, не рефлексуючи з їх приводу, не аналізуючи і критично не оцінюючи події, які там розгортаються, не розуміючи глибинних і авторських інтенцій більшості цих фільмів, підлітки щиро вважають, що всі фільми створені заради демонстрації еротичних сцен, сцен насильства та знущання однієї людини над іншою з єдиною метою — розважити глядачів, задовольнити їхню цікавість. Таке поверхове, вульгарне, споживацьке сприйняття,  безумовно, негативно впливає на психіку юних глядачів, яка перебуває у стані формування, та недобре позначається на їхніх світоглядних настановленнях [15].

Створений сучасним телебаченням інформаційний простір насичений яскравими і практично готовими до вжитку образами. Через легкість для сприймання ці образи певною мірою спричинюють зниження репродуктивної спроможності, своєрідну «лінивість», яка виявляється у втраті психікою підлітка здатності продукувати власні образи. Це явище відоме під назвою «інформаційно-образна наркоманія» [23].

Через доступність телебачення і надмірну легкість сприйняття пропонованованої ним інформації дитина досить легко відмовляється від спроб здобувати інформацію з інших інформаційних джерел. Так, осмисливши зручність і легкість навчання за допомогою телебачення, втрачають інтерес до відвідування бібліотек і читання книжок. I це ─ ще один з деструктивних наслідків впливу телебачення на памолодь. Адже саме завдяки художній літературі формується національно-культурна та особиста ідентичність кожної людини.

За допомогою такого ефективного засобу впливу, як телебачення, штучно вживлюють в дитячу культуру цінності дорослого світу й активно пропагують неприродні для дітей стереотипи поведінки. I наслідки цієї активності є цілком очевидними. За останні роки світоглядні настановлення молоді, особливо у сфері сексуальних взаємин, набули помітних змін. Аналіз даних офіційної статистики з цієї проблеми аргументовано доводить: 1) збільшення кількості неповнолітніх, які вступають у сексуальні стосунки з 10—11 років; 2) поширення серед підлітків хвороб, що передаються статевим шляхом; 3) зростання кількості   вагітностей   і абортів серед неповнолітніх дівчат тощо [15].

Психологічна та психіатрична практика засвідчує зростання й урізноманітнення відхилень у поведінці та емоційно-психічному здоров’ї дітей і підлітків. Психологи і психіатри все частіше наголошують на тому, що сучасні підлітки стають дедалі «телеспрямованішими», і що це виявляється передусім у їхній жорстокості, ворожості, байдужості до людей, нечутливості до чужого болю. Діти все більше втрачають інтерес до навчання, стають доволі егоїстичними і «нечутливими» до виховних впливів дорослих, усе частіше виявляють цікавість до таких «стимуляторів настрою», як паління, алкоголь і наркотики. А найдієвішими регуляторами стосунків між людьми вони вважають силу і гроші [2].

Безліч фактів, які  підтверджують деструктивний вплив телебачення на психіку і поведінку дітей, наводять практика та фахова література з криміналістики. За словами американського дослідника У.Бронфенбреннера, формулювання «Після перегляду фільму по телевізору...» так часто фігурує в судових справах пілітків, що вже давно не дивує правоохоронців. Тобто деструктивний внесок телебачення полягає й у тому, що воно дає дітям приклади вкрай небезпечних для них ігрових сюжетів [3].

Підлітковий вік знаменується пошуком ідеалу, прагненням бути на когось схожим, набуттям різних рис  характеру. Специфічна соціальна активність підлітка полягає у великій сприйнятливості  до засвоєння цінностей, норм, способів поведінки, які існують у світі дорослих. Він усіляко  намагається реалізувати свою потребу в утвердженні позиції дорослої людини. Підліток намагається долучитися до життя і діяльності дорослих шляхом наслідування. Спершу він переймає те, що доступніше для нього: зовнішній вигляд і манеру поведінки. Тому природно, що телебачення має велику привабливість для підлітка, адже воно оперує масою образів для наслідування. Особливе значення у розвитку самосвідомості підлітка   має формування власного образу фізичного Я — уявлення про свій тілесний образ, порівняння та оцінювання себе з точки зору еталона «мужності» або «жіночності». Воно пов’язане  з тим, що ознаки дорослості наяскравіше проявляються у зміні його тіла [17].

Як свідчать дослідження російського психолога Давида Фельднштейна, підліткам властива індивідуалістична акцентуація особистості, під впливом якої  вони сприймають поділ соціальних ролей чоловіків і жінок у суспільстві. Від жінки воно очікує дисциплінованості, старанності, здатності співчувати, поділяти чужі погляди. Вона повинна бути доброзичливою, терплячою, вміти прощати і поступатись, що відповідає гуманістичній спрямованості особистості. Роль чоловіка вимагає мужньої, активної, самостійної та агресивної поведінки, більшої незалежності вчинків і суджень, що свідчить про індивідуалістичну спрямованість  [18].

Ідеалом жіночої краси, особливо в рекламі, є достатньо  незвичайний тип фігури, а саме дуже високий зріст, дуже худе тіло і вузькі стегна. Хоча всі ці характеристики одночасно притаманні не більш ніж 5% дорослих жінок. Основним же компонентом ідеальної чоловічої краси є добре розвинуті мускули верхньої частини тіла.  Ці образи є основою різноманітних захоплень підлітків. Хлопці, наприклад, починають займатися спортом, особливо силовими його видами, що забезпечують зміцнення фізичної сили. Дівчата захоплюються ритмічною гімнастикою, щоб бути стрункими, привабливими, розкутими  [19]. Такі еталони мають і негативний вплив: останнім часом у деяких дівчат-підлітків спостерігається нервова анорексія — прагнення виглядати худими, страх перед розтовстішанням. Попри те, що їх вага і так менша норми, вони починають обмежувати себе в їжі, перевантажують себе фізичними вправами, іноді вживають проносні засоби. Прагнення відповідати ідеалові стрункої жінки перетворюється на хворобливу манію, може спричинити цілковите фізичне виснаження, навіть загрожувати життю. В окремих дівчаток-підлітків, як і в дорослих жінок, спостерігається нервова булімія — втрата контролю за своїм харчуванням, аж до приступів ненажерливості. Після таких приступів дівчата переживають почуття огиди до себе, докори сумління, депресію, тривожність, почуття провини, негативізм [17].

З об’єктивних причин вплив телебачення на думки і  поведінку людей особливо посилюється  в умовах урбанізації. У місті, особливо у великому, інформаційні потоки більш інтенсивні й насичені, істотно вищий загальний темп життя. Міські жителі віддалені від природних умов існування і багато часу проводять в умовах великого скупчення інших (переважно чужих) людей, інтенсивного транспортного руху тощо. Тому мешканці великих міст змушені більше контролювати і оберігати своїх дітей, ніж усі інші [14].

Нестача природної для дітей активності, особливо ігрової, істотно збіднює їхнє емоційне життя, призводить до ранньої і однобічної інтелектуалізації психіки.

Викривлення емоційного досвіду є причиною зростання тривоги і самотності, послаблення адаптаційних можливостей, стресових розладів та суїцидальних настроїв, поширення агресивних тенденцій, згортання репродуктивних намірів й порушення репродуктивних функцій на рівні нації. Про це свідчать дослідження Е.А.Баранової, В.П.Чудинової та О.В.Шарикова [цит. по 14].

Ворожість і агресивні  дії, до яких час від часу вдаються підлітки, є, за К.Хорні, стратегією подолання  тривоги в контактах із зовнішнім світом. У цьому віці агресія стає диференційованою, спрямовується на конкретні об’єкти, що спричинюють фрустрацію, інтегрується у структуру особистості як риса характеру (агресивність) [20]. Високий рівень агресивності підлітків-хлопців є також природною реакцією їх на фрустрацію, спричинену заборонними заходами дорослих.

Агресивні тенденції  виявляються здебільшого у підлітковому і ранньому юнацькому віці. Це період соціального експериментування  і одночасної «кризи дорослішання», віковими особливостями якого є, за Фельдштейном, «негативний емоційний фон» і «внутрішня психологічна зрілість», які супроводжуються різними формами ризикованої (девіантної) поведінки. Вступивши в цей період з не досить сформованими навичками неагресивної соціальної взаємодії, підлітки досить часто вдаються до агресивних (асоціальних і навіть антисоціальних, кримінальних) дій, за які, з огляду саме на ці вікові особливості, для них передбачено менш суворі санкції і покарання, ніж для дорослих. Основними правопорушеннями підлітків є агресивні дії (бійки за володіння чимось або кимось, насильницьке привласнення чужого майна, крадіжки, а також цькування, задирання, лихослів’я та ін.) щодо інших, особливо тих, чия поведінка сприймається агресором як віктимна, а самі вони оцінюються як слабші за нього самого ─ однолітків, однокласників, молодших (чи старших) осіб. Агресивна поведінка підлітків значною мірою вважається природною, зумовлена особливостями досвіду і віковими переживаннями саме цього віку [18].

Підлітковий вік вже сам по собі є чинником живлення агресивності. Вже майже не діти і ще не дорослі, підлітки стають на шлях самосоціалізації, часто виявлючись на ньому одинокими серфінгістами. Засвоєні системи уявлень і цінностей не завжди витримують апробацію на доцільність. А світ медіа ─ привабливий і доступний ─ часто не має кращих альтернатив [14].

1.3 Шляхи зниження рівня агресивності підлітків.

Агресивність є проявом  емоційної сфери індивідуума  і в психолого- педагогічній практиці розглядається в контексті емоційного виховання. Особливу увагу приділяли вихованню емоційної сфери дітей видатні педагоги І.Ф.Гербарт, Я.А.Коменський, Д.Локк, Ж.Ж.Руссо, І.Г.Песталоці, В.О.Сухомлинський, К.Д.Ушинський та ін. К.Д.Ушинський стверджував, що людина більш «людина» у тому, “як вона відчуває, ніж у тому, як вона думає”. Видатний педагог писав, що в людських емоціях проявляється характер не окремої думки, окремого рішення, а всього змісту душі та її устрою [11].