Ефективнисть виробництва. 2

ЗМІСТ

ВСТУП

Сьогодні для пожвавлення економіки  країни необхідний значний приплив  засобів приватних інвесторів, і  насамперед великого корпоративного  капіталу, які б зуміли найбільше  успішно адаптуватися до умов ринку  і здатні забезпечити високу віддачу  від засобів інвестування.

Виходу української економіки  з інвестиційної кризи в даний  час багато в чому перешкоджає  відсутність у країні необхідних обсягів внутрішніх фінансових ресурсів для інвестиційної діяльності. Проблема підвищення інвестиційної активності і реконструкції економіки не може бути вирішена тільки за рахунок значного збільшення масштабів державного інвестування через високий ступінь "зв'язаності" обмежених бюджетних інвестицій невідкладними задачами інвестиційної підтримки життєво необхідних виробництв і необхідності здійснення цілого ряду некомерційних (безприбуткових) інвестиційних проектів соціальної сфери.

Таким чином,  з вищесказаного  можна зробити висновок, що тема курсової роботи є актуальною і потребує досконалого вивчення.

Мета даної курсової роботи – вивчити економічний зміст та механізм фінансового забезпечення інвестиційної діяльності підприємства.

Задачі курсової роботи полягають  у наступному:

• вивчити економічний зміст та порядок здійснення інвестиційної діяльності;
• з’ясувати джерела фінансового забезпечення інвестиційної діяльності підприємства;
• вивчити порядок фінансування окремих видів інвестицій;
• дослідити порядок оцінки та показники економічної ефективності  інвестицій;
• намітити шляхи та чинники підвищення ефективності інвестиційної діяльності підприємства.

1. Теоретичні основи  фінансового забезпечення інвестиційної  діяльності

1. Економічний зміст та порядок здійснення інвестиційної діяльності

Відповідно  до чинного законодавства, інвестиційною  діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій [1].

Інвестиціями  є всі види майнових та інтелектуальних  цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів  діяльності, в результаті якої створюється  прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні  папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування  та інші матеріальні  цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Інвестиції  у відтворення основних фондів і  на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інвестиційна  діяльність здійснюється на основі:

• інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
• державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і  установами за рахунок власних і позичкових коштів;
• іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;
• спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними  особами України, іноземних держав.

Об'єктами інвестиційної  діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди  і оборотні кошти в усіх галузях  та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові  вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права [1].

Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників  інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів  і торгів.

2. Джерела фінансового забезпечення інвестиційної діяльності

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури  джерел фінансового забезпечення інвестиційної  діяльності. Фінансування інвестиційної  діяльності здійснюється за рахунок  власних і залучених коштів (рис. 1.1).

Структура джерел фінансування інвестиційної діяльності підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема:

• від оподаткування доходів підприємства;
• темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності;
• структури активів підприємства;
• стану ринку капіталу;
• відсоткової політики комерційних банків;
• рівня управління фінансовими ресурсами підприємства;

• суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування інвестиційної діяльності. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:

• по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування інвестиційної діяльності;
• по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'язаного із подорожчанням капітальних витрат [20, c. 237].

Рис. 1.1. Склад джерел фінансування капітальних вкладень на підприємстві

Не слід забувати, що порушення  оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування інвестиційної діяльності може призвести до погіршання фінансового стану підприємства. 
Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір інвестицій  виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування, які можна залучити для здійснення інвестиційної діяльності.

Відповідно до чинного законодавства  джерелами фінансування інвестиційної  діяльності можуть бути:

1. власні фінансові ресурси;
2. позичені фінансові ресурси;
3. кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;
4. кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;
5. кошти іноземних інвесторів [20, c. 338]

Власні фінансові  ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності. 
Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості основних засобів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів.

Сума прибутку, що використовується на інвестиційну діяльність, залежить від розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Коли капітальне будівництво  здійснюється господарським способом, у підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються  в процесі будівництва. До них  належать:

• мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві;
• планові нагромадження від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від зниження їх собівартості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у  будівництві є джерелом фінансування капітальних вкладень тоді, коли в  процесі будівництва скорочується потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості.

До  її складу включають: заборгованість підрядним  організаціям та постачальникам, строк  сплати якої не настав; нормальну перехідну  заборгованість робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних  платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської заборгованості призводить до збільшення такої потреби. 

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за формулою:

М = (О - П) - (К1 - К2),

де О - очікувана наявність  оборотних активів у капітальному будівництві на початок планового  періоду;

П - планова потреба будови в  оборотних коштах на кінець планового  періоду;

К1 - наявність кредиторської  заборгованості на початок планового  періоду;

К2 - перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового  періоду.

Якщо результат буде зі знаком "+", - це свідчить про  мобілізацію внутрішніх ресурсів. Знак "-" - це іммобілізація оборотних  коштів. У такому разі необхідне  залучення додаткових оборотних коштів. Причиною цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або накопичення запасів.

Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і враховують у джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку включаються в кошторис будівництва в розмірі 30% собівартості будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від зниження вартості будівельно-монтажних робіт досягається в результаті здійснення заходів для зниження планової собівартості будівництва.

Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на інвестиційну діяльність.

До позичених та залучених  коштів належать:

• довгострокові банківські кредити;
• позики інших підприємств;
• кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань;
• кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству;
• фінансування з благодійних засобів;
• іноземні інвестиції.

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли об'єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої Кабінетом Міністрів України [19, c. 173].

2. Порядок фінансування  та оцінка ефективності інвестиційної діяльності

1. Порядок фінансування капітальних вкладень

Оформлення фінансування будівництва  в обслуговуючій установі банку - початковий етап процесу фінансування капітальних вкладень. Порядок оформлення фінансування залежить від того, чи є капітальні вкладення державними, чи вони здійснюються за рахунок підприємства. Банки оформлюють фінансування державних капітальних вкладень при дотриманні замовником таких умов, як включення його до плану капітального будівництва, забезпеченість проектно-кошторисною документацією, дотримання ним норм виділення капітальних вкладень по роках будівництва тощо. Ці умови підтверджуються наявністю у замовника плану капітального будівництва і титульного списку з будівництва, копії зведеного кошторисного розрахунку вартості, договору підряду й інших необхідних документів.

Оформлюючи фінансування будівництва, банк здійснює контроль за нормативними строками будівництва, станом проектно-кошторисної дисципліни, забезпеченістю будівництва джерелами фінансування. Банк розробляє і вносить відповідним органам державного управління пропозиції, спрямовані на забезпечення виконання завдань щодо введення в дію виробничих потужностей та основних фондів. Оформлення фінансування державних капітальних вкладень завершується складанням висновку банку про відповідність поданих йому документів вимогам до них. Потім виписується розпорядження бухгалтерії банку про відкриття фінансування будівництва. В умовах переходу до ринкових відносин, поглиблення самостійності підприємств відповідальність за ефективність використання капітальних вкладень відповідно до Закону про інвестиційну діяльність покладається насамперед на безпосередніх учасників інвестицій і регулюється укладеними між ними контрактами. У зв'язку з цим капітальні вкладення за рахунок власних коштів підприємств здійснюються без оформлення фінансування в установах банку. З метою забезпечення безперебійних розрахунків у капітальному будівництві банк за бажанням підприємства може фінансувати такі капітальні вкладення на договірних умовах. До таких капітальних вкладень належить придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництв, а також фінансування заміни морально застарілого і фізично зношеного устаткування, будівництво окремих об'єктів. Ці витрати фінансуються в межах фонду нагромадження, створюваного на підприємстві, кошти якого зберігаються на поточному рахунку підприємства [19, c. 175].

В практиці господарської діяльності підприємств застосовують два способи здійснення капітальних вкладень: підрядний і господарський.

Підрядний спосіб - це проектування і здача проектів під "ключ", коли підрядна організація займається підбором обладнання, замовляє і монтує його, запрошує різних субпідрядників. Практика будівництва в нашій країні часто представляє собою поєднання підрядного і господарського способів. Підрядник будує, монтує, але замовник надає проектну документацію, купує і доставляє на будову обладнання, а також будматеріали і конструкції.

При підрядному способі будівництва  виконані будівельно-монтажними організаціями  роботи оплачуються замовником з  рахунку фінансування, а якщо будівництво користується довгостроковим кредитом - з позикового рахунку. Оплата здійснюється за договірною ціною, що є підставою для укладання договору підряду на капітальне будівництво. Договірна ціна в будівництві формується з урахуванням попиту на будівельну продукцію та пропозиції, кон'юнктури вартості матеріалів, машин і устаткування, що використовуються, розв'язання завдань розвитку соціальної сфери і будівельної бази підрядних організацій, одержання необхідного прибутку.

У договірну ціну входять: кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт; інші витрати, що відносять до діяльності підрядника; вартість інших робіт, що доручаються за договором підряднику (проектні роботи, забезпеченням устаткуванням тощо); резерв коштів на непередбачені роботи й витрати, розрахований на підставі вартості будівельно-монтажних робіт та інших витрат у розмірі, встановленому за домовленістю між замовником і підрядником; витрати, пов'язані з формуванням ринкових відносин, що не знайшли відбитку в державних нормах і цінах. Порядок розрахунків за виконання будівельно-матеріальних робіт самостійно визначають у договорі підряду замовник з будівельною організацією. Застосовуються такі основні їх види:

• за готову будівельну продукцію, тобто за закінчене будівництво підприємства, готового до випуску продукції і надання послуг, чи його окремих об'єктів;
• за закінчене будівництво окремої будівлі чи споруди;
• за етапи (комплекс) будівельних робіт;
• за закінчені укрупнені конструктивні елементи і види робіт на об'єктах;
• за закінчені частини укрупнених конструктивних елементів і видів робіт на підставі єдиних районних одиничних розцінок;
• інші види розрахунків.

Нестача потужностей підрядних  організацій для здійснення будівництва, а також зростаючі обсяги робіт із технічного переоснащення і реконструкції діючих підприємств обумовлюють необхідність у будівництві власними силами підприємства, тобто господарським способом.

Господарський спосіб будівництва  відрізняється тим, що підприємство організує самостійне будівельно-монтажне виробництво, поєднуючи в одній особі і замовника, і підрядника. При цьому підприємство створює спеціалізовані будівельно-монтажні ділянки, цехи, управління. Іноді вони отримують свій рахунок в банку і відокремлені засоби виробництва. В такому випадку вони перетворюються на підрядні організації, але часто діють у складі підприємства на правах підрозділу.

Фінансування розробки проектно-кошторисної документації на будівництво. Проектно-кошторисну документацію на будівництво виробляють проектні інститути й інші організації. Проект - це модель майбутніх основних фондів, він визначає основні техніко-економічні показники майбутнього виробництва. Складовою проекту е кошторисна документація, що визначає як загальну кошторисну вартість будівництва, так і вартість окремих об'єктів, видів робіт і витрат. Кошторисна вартість будівництва є кошторисним лімітом його фінансування.

Банки відкривають фінансування витрат на виготовлення проектно-кошторисної  документації для об'єктів державних  капітальних вкладень на підставі плану капітального будівництва, договору на створення (передачу) науково-технічної продукції та іншої документації. Оплата підготовленого проекту, робочої документації на річний обсяг будівельно-монтажних робіт здійснюється в межах договірної ціни, яка визначається замовником разом із проектним інститутом у договорі на створення і передачу науково-технічної продукції. Оплата відповідно до договору може вестися за закінчений проект, поетапно, за значні частини Проекту або в міру фактичного виконання проектних робіт. Договором визначається порядок фінансування цих витрат. Фінансування виготовлення проектно-кошторисної документації для технічного переозброєння малих підприємств здійснюється банком на підставі платіжних документів з поточного рахунку підприємства, на якому зберігаються кошти фонду накопичення [19, c.177].

Довгострокове кредитування капітальних вкладень малого підприємства. Довгострокові кредити банки надають тим підприємствам, у котрих немає або недостатньо власних коштів на розвиток виробництва (розширення, реконструкцію, технічне переоснащення), інфраструктури (житлове, соціально-культурне й інше будівництво). Розмір кредиту визначається як різниця між вартістю будівництва і сумою власних коштів, що спрямовуються на це будівництво.

Кредитні відносини між банком і позичальником регулюються кредитним договором. Відповідно до договору банк може надати підприємству довгостроковий кредит на такі витрати:

• науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи;
• придбання науково-технічної продукції в інших підприємств;
• підготовка нових виробництв, освоєння нових технологічних процесів, нових конкурентноспроможних видів продукції;
• створення одиничних партій продукції;
• випуск нової продукції за повним циклом, починаючи від науково-дослідних розробок і створення дослідних зразків до її серійного випуску;
• технічне переобладнання, реконструкцію, розширення, будівництво виробництв та інші заходи, що забезпечують насичення ринку товарами і зростання прибутку;
• житлове будівництво, будівництво об'єктів побутового й іншого соціального призначення.

Довгострокові кредити позичальникам  видаються, як правило, на строк від трьох до шести років. При цьому позичальник надає банку: техніко-економічне обґрунтування, де вказує суму кредиту, яку він просить, доводить доцільність капітальних витрат, надає розрахунки розміру очікуваних прибутків, чистого прибутку, окупності витрат; дозвіл на відведення земельної ділянки при новому будівництві, договори на постачання устаткування, інші документи; проект кредитного договору; заява на одержання кредиту; термінове зобов'язання на погашення кредиту; гарантійний лист або заставне зобов'язання, складені за установленою формою; статут або положення, що регламентує діяльність підприємства (якщо позичальник не обслуговується даною установою банку); бухгалтерський баланс на останню звітну дату зі звітом про фінансові результати роботи.

Банк перевіряє надані документи  на одержання кредиту. Він здійснює оцінку кредитоспроможності позичальника на підставі бухгалтерського балансу  й інших документів, що характеризують його фінансовий стан, аналізує можливість і доцільність здійснення витрат за рахунок довгострокового кредиту, реальність одержання позичальником прибутку від використання кредиту, забезпечення своєчасного його погашення, розглядає інші питання. Потім уточнюється поданий проект кредитного договору і при позитивному вирішенні питання про надання довгострокового кредиту позичальнику відкривається позиковий рахунок, з якого здійснюється використання кредиту на оплату устаткування, наукових розробок, виконаних будівельно-монтажних робіт тощо. Кошти також можуть перерахуватися відразу в повному обсязі або поетапно на рахунок позичальника.

Довгостроковий кредит погашається  позичальником з рахунку з коштів фонду нагромадження після виконання заходу, що кредитується. Конкретні строки погашення встановлюються кредитним договором [19, c. 178].

2. Фінансування витрат на поліпшення основних фондів

Основні виробничі засоби в процесі  експлуатації зазнають фізичного зносу  і втрачають свої експлуатаційні якості. У зв'язку з цим ремонт основних засобів є необхідною умовою виробничого процесу. Від своєчасності та якості ремонту залежить ефективність використання основних виробничих засобів на підприємстві.

Своєчасний ремонт основних виробничих засобів запобігає передчасному їх зносу та вибуттю, продовжує строк  служби, підвищує виробничу потужність та скорочує потребу в нових капітальних вкладеннях.

Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних виробничих засобів і полягає в усуненні окремих поломок основних засобів і заміні або поновленні їхніх окремих частин.

Середній ремонт провадиться для часткового поновлення основних засобів із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, яка визначається технічною документацією.

Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для відновлення їх виробничого ресурсу. При цьому здійснюється, як правило, повне розбирання машини або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, його регулювання та випробування.

Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно, виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних виробничих засобів та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.

Економічна доцільність капітального ремонту основних виробничих засобів  визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонт об'єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального ремонту цього об'єкта перевищує вартість аналогічного нового устаткування, то такий ремонт робити недоцільно.

Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з планом капітального ремонту. План складають на підставі кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об'єктів з урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджує план керівник підприємства. До складу витрат на капітальний ремонт включають проектно-кошторисні витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання нових деталей, вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструкцій і деталей у будівлях і спорудах [20, c. 342].

Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способу його проведення. У разі здійснення капітального ремонту машин, устаткування, транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахунки провадяться за актами приймання повністю відремонтованих вузлів, агрегатів тощо. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється господарським способом провадяться, як правило, за окремими елементами витрат: виплата заробітної плати, оплата рахунків за матеріальні цінності, деталі, які використані в період проведення ремонту основних засобів тощо. 
Контроль за здійсненням капітального ремонту, оформленням кошторисно-технічної документації, економним витрачанням грошових коштів здійснює керівник підприємства.

Підприємства (незалежно від підпорядкування  і форм власності) протягом звітного періоду мають право витрати на всі види ремонтів (поточний, середній, капітальний) віднести до валових витрат у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року. У цих самих розмірах названі витрати відносять на витрати виробництва, тобто на собівартість виробленої продукції. 
Усі витрати на ремонт, у тім числі й ті, що перевищують зазначену суму, відносять на збільшення балансової вартості основних засобів груп 2 і 3 або балансової вартості окремого об'єкта основних засобів групи 1. Таким чином, вони підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних груп основних засобів.

Витрати на капітальний ремонт орендованих  основних виробничих засобів провадяться  згідно з договором оренди. Коли умовами договору передбачено, що всі витрати на ремонт орендованих основних засобів провадяться за рахунок коштів орендаря, то в суму орендної плати не включають відрахування на капітальний ремонт основних засобів. 
Орендар може збільшити балансову вартість відповідної групи основних засобів на вартість фактично проведених поліпшень такого об'єкта.

Під час розбирання об'єктів, що підлягають ремонту, можуть виявитися придатні для дальшого використання матеріали, запасні частини тощо. Вони оприбутковуються, оцінюються, відображаються в обліку і згодом можуть бути реалізовані або використані в процесі ремонту основних виробничих засобів. Отримані при цьому кошти є джерелом фінансування ремонту основних виробничих засобів.

Ремонт основних невиробничих засобів  фінансується з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а також інших джерел, за рахунок яких фінансується поточне утримання зазначених основних засобів.

3. Оцінка економічної ефективності інвестиційної діяльності

Офіційна методика оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій (капітальних вкладень) передбачає визначення їх загальної (абсолютної) та порівняльної економічної ефективності [7, c.190].

Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі та обчислюється зіставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат. Абсолютну ефективність інвестицій можна оцінити за допомогою показників:

1. Коефіцієнт економічної ефективності  капітальних затрат (Ер):

де  П - приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.;

П - загальна сума прибутку для новостворюваних  об'єктів, грн.;

К - загальна сума виробничих інвестицій (капіталовкладень), грн.

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна обчислити також через ефективність використання виробничих фондів:

2. Строк окупності капіталовкладень Ток.р., який є оберненим показником до Ер:

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності капіталовкладень Ер повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Ен, який встановлюється Міністерством економіки України на певний період. Якщо Ер > Ен, то вкладення капіталу вважають доцільним.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Показником  порівняльної ефективності капітальних  вкладень є мінімум приведених витрат (Зприв):