КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 

Кафедра аграрної економіки 
 
 
 

К У Р  С О В А    Р О Б  О Т А 

НА ТЕМУ: 

“ЕКОНОМІЧНА   ЕФЕКТИВНІСТЬ  РОСЛИННИЦЬКИХ ГАЛУЗЕЙ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ В УМОВАХ РИНКУ”

(на матеріалах  СФГ “Центр”) 
 
 
 
 

Виконав: 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Наукові керівники: 
 
 
 
 
 
 

Київ-2007

П Л А Н 
 
 

ВСТУП.....................................................................................…………………….3 

РОЗДІЛ 1. Наукові  основи підвищення економічної ефективності рослинницьких галузей 

1. . Суть економічної ефективності рослинницьких галузей………………………………………………………….4
2. . Методика визначення економічної ефективності рослинницьких галузей………………………………………..6

РОЗДІЛ 2. Сучасний стан, економічна ефективність рослинницьких галузей та шляхи її підвищення 

2.1. Природно - економічні умови підприємства.……………......9

2.2. Динаміка  розвитку виробництва рослинницької  продукції……………………………………………………..17

2.3. Економічна  ефективність виробництва продукції  рослинництва……………………………………………..…20

    2.4. Шляхи підвищення ефективності рослинницьких галузей..............................................................................................22 

РОЗДІЛ 3. Оцінка фінансового стану підприємства та шляхи його покращення 

3.1. Суть фінансового стану підприємства та фактори, які його визначають..............................................................................34

3.2. Оцінка майнового стану та фінансової стійкості підприємства......................................................................37

3.3. Оцінка ліквідності активів підприємства та його ділової активності...........................................................................43

             3.4. Оцінка прибутковості та рентабельності підприємства......51

3.5. Шляхи покращення фінансового стану підприємства.........57 

ВИСНОВКИ І  ПРОПОЗИЦІЇ..................................................………………….58 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.........................…………………..62

      ВСТУП

       Сучасний  стан сільського господарства України  потребує вирішення багатьох проблем. Зокрема як галузі – тваринництво та рослинництво – потребують розв’язання питань, пов’язаних з їхньою ефективністю, рентабельністю виробництва продукції.

       Так низький рівень врожайності деяких культур, збільшення витрат на основне  виробництво, зниження норми прибутку – лише деяка частка проблем, які вимагають якнайшвидшого розв’язку у рослинництві.

       Ефективність  виробництва основних видів продукції  рослинництва пов’язане з ефективністю використання земельних та трудових ресурсів, застосування добрив, забезпеченість матеріально – технічною базою. Одним із способів підвищення ефективності виробництва рослинницької продукції є інтенсифікація виробництва.

       Вищезгадані питання не можуть не привертати уваги  початківців в економіці сільського господарства. Я вибрав саме цю тему для написання курсової роботи, щоб з’ясувати, які є шляхи підвищення ефективності рослинницьких галузей, як їх потрібно застосовувати для покращення економічного становища рослинництва.

       Завданням даної роботи є визначення окремих  проблем у даній галузі сільського господарства, з’ясування головних причин, які призвели до їх виникнення, та окреслення чітких напрямів їх вирішення.

       Сподіваюсь, мені вдасться достатньою мірою розкрити зміст поставлених задач і  з’ясувати їхні розв’язки. 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1.  Наукові основи економічної               ефективності РОСЛИННИЦЬКИХ ГАЛУЗЕЙ 

1. Суть  економічної ефективності рослинницьких галузей

       Економічна  ефективність  -  це складна економічна категорія, до визначення якої є кілька різних підходів.

       Зокрема П.П. Руснак вважає, що економічна ефективність  показує кінцевий корисний результат від застосування всіх виробничих ресурсів й визначається порівнянням одержаних результатів і витрат виробничих ресурсів. На його думку, ефективність виробництва є узагальнюючою економічною категорією, якісна ознака якої відображується у високій результативності використання засобів виробництва і праці.[ 8 ]

         В.І. Мацибора і О.І. Здоровцов  дають схоже визначення економічної  ефективності: економічна ефективність  є формою відображення мети  виробництва і вказує на кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва та живої праці, а також сукупних їх вкладень. Вона визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці.[ 7, 10 ]

       Ефект – це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенням урожайності сільськогосподарських культур, приростом продуктивності худоби і птиці.[ 8, 10 ]

       Отже, економічна ефективність – це узагальнююче і повне відображення кінцевих результатів виробництва, тобто використання виробничих запасів, предметів праці і робочої сили за певний проміжок часу і визначається відношенням одержаних результатів до витрат на їх одержання.

       Економічна  ефективність сільськогосподарського виробництва, за О.І. Здоровцовим, -  це одержання певної кількості продукції, валового і чистого доходу, прибутку з 1 га землі, від однієї голови худоби з розрахунку на одиницю праці та сукупних витрат виробництва. Підвищення економічної ефективності означає зростання обсягів виробництва продукції, грошових надходжень, різного виду доходів відносно наявних виробничих ресурсів і витрат виробництва.[ 7]

       В.І. Мацибора вважає, що економічна ефективність сільсько-господарського виробництва - це одержання максимальної кількості  продук-ції з 1 га земельної площі, від 1 голови худоби при найменших затратах  праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції та її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці.[ 10 ]

       Економічна  ефективність сільськогосподарського виробництва, за визначенням П.П. Руснака, - це одержання максимального обсягу продукції з 1 га землі, від 1 голови худоби з найменшими витратами засобів і праці. Вона показує віддачу сукупних затрат виробництва. Підвищення ефективності виробництва означає, що на кожну одиницю витрат і застосованих ресурсів одержують більше продукції і доходу.[ 8 ]

       Економічну  ефективність сільськогосподарського виробництва можна вивчати на різних рівнях:

       сільськогосподарського  виробництва;

       комплексних галузей сільського господарства (рослинництва і тваринництва);

       окремих галузей і культур (зернового  господарства, буряківництва, картоплярства, та ін.);

       виробництва окремих видів продукції (зерна, цукрових буряків, картоплі тощо);

       сільськогосподарських підприємств та їх підрозділів;

       окремих заходів.[ 6, 8 ]

       Залежно від цього використовуються різні  економічні показники, які повинні  бути органічно взаємопов’язані  і відповідати критерію ефективності.

       1.2. Методика визначення  економічної ефективності  рослинницьких галузей 

       При оцінці економічної ефективності виробництва  підприємств різних регіонів потрібно враховувати   відмінності   в   продуктивності  землі.   На   результати виробництва значно впливають також температура  повітря,   кількість опадів та сонячних днів, інші природні фактори. У зв'язку з цим однаковий обсяг виробничих ресурсів, використаних у різних умовах, забезпечує різні результати.

       Для оцінки економічної ефективності рослинництва використовують натуральні і вартісні показники.

       До  натуральних відносяться врожайність.  Цей показник характеризує ступінь ефекту, одержаного в процесі виробництва, і відображує   лише один бік досягнутої ефективності. Для  визначення економічної ефективності необхідно знати розмір виробничих витрат, які забезпечили одержання наявної врожайності. [ 8, 10 ]

       Для одержання  порівнянних величин  витрат і результатів, обсяг виробленої однорідної і різнойменної продукції  обчислюють у вартісному виразі.

       Найважливішим вартісним показником сільськогосподарського  виробництва є вартість валової й товарної продукції підприємства, на основі якого можна розрахувати  валовий і чистий доход, а також  прибуток.[ 10 ]

       Для визначення економічної ефективності рослинництва  вцілому по підприємству доцільно використовувати таку систему показників:

       1)вартість  валової продукції (грн.) на 1 га  сільськогосподарських угідь, на  одного середньорічного працівника  чи на 1 люд.-год., на 1 грн. основних  виробничих фондів, на 1 грн. виробничих витрат. Збільшення обсягу виробництва продукції з 1 га свідчить про підвищення ефективності використання земельних ресурсів і тих вкладень, які 
спрямовуються у виробництво сільськогосподарської продукції зокрема, у галузі рослинництва;

       2)обсяг  валового, чистого доходу та прибутку  на 1 га сільськогосподарських угідь,  на одного середньорічного працівника, чи на 1 люд.-год., на 1 грн. основних виробничих фондів та на 1 грн. витрат виробництва. Ці показники дають уявлення також про ефективність застосовуваних засобів виробництва та праці, рівень досконалості засобів і кваліфікації праці, технології виробництва тощо. Вищий їх рівень свідчить про вищу віддачу витрат на виробництво сільськогосподарської продукції. Підвищення рівня цих показників свідчить про зростання продуктивності праці на основі механізації та автоматизації виробництва, впровадження нових технологій, селекції та насінництва, інших факторів інтенсивного розвитку. Певною мірою це також відображує рівень кваліфікації праці та її організацію.

       3)затрати  праці на виробництво 1 ц продукції;

       4)собівартість 1 ц продукції, яка характеризує рівень затрат уречевленої та живої праці в грошовому і виразі.  Зниження   собівартості   свідчить   про   підвищення економічної ефективності і, навпаки;

         5)рівень рентабельності та норма  прибутку сільськогосподарського виробництва.[ 6, 7, 8, 10 ]

       Валовий доход – це вартість валової продукції  за вирахуванням витрат на її виробництво, крім оплати праці.

       У результаті господарської діяльності, підприємства одержують чистий доход, що визначається як різниця між валовим  доходом і фондом оплати праці.[ 10 ]

       Прибуток  – це частина доходу, яка залишається  підприємству після відшкодування  всіх витрат, пов’язаних із виробництвом і реалізацією продукції та іншими видами діяльності. Прибуток господарства – це реалізована частина їхнього чистого доходу. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації.[ 7, 8, 10]

       Рівень  рентабельності визначається з відношення прибутку до суми матеріальних і трудових затрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Даний показник визначається в цілому по господарству, по окремій галузі чи культурі.

       Для визначення економічної ефективності основних і оборотних фондів використовують такий показник як норма прибутку. Він визначається з відношення прибутку до середньорічної вартості основних і оборотних фондів і виражається у відсотках.[ 10 ]

       За  науковими даними для здійснення розширеного відтворення та підвищення матеріального добробуту працівників села в умовах стабільної економіки оптимальний рівень рентабельності сільськогосподарських підприємств повинен становити 40-50 %, а норма прибутку – 15-20 %. Проте в умовах кризи і високих темпів інфляції такий рівень рентабельності не завжди забезпечує відповідних нагромаджень для розширеного відтворення.

       Економічну  ефективність виробництва продукції  одного виду (зерна, картоплі тощо) визначають за допомогою показників, які враховують відповідні особливості галузей:

       урожайність сільськогосподарської культури і  продуктивність тварин;

       затрати праці на 1  ц продукції;

       собівартість 1 ц продукції;

       прибуток  з розрахунку на 1 га посіву;

       рівень  рентабельності.[ 6, 7, 8 ]

         Чим вища врожайність культури і нижчі витрати з розрахунку на 1 га посіву, тим вищий рівень економічної ефективності виробництва. 
 
 
 

РОЗДІЛ  2 СУЧАСНИЙ СТАН, ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ РОСЛИННИЦЬКИХ ГАЛУЗЕЙ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ 

       2.1. Природно-економічні  умови підприємства 

       Розглянемо  економічну ефективність сільськогосподарського виробництва на прикладі конкретного  господарства.

       Досліджуване  СФГ „Центр” розташовано в  смт Добровеличківка Добровеличківського району Кіровоградської області.

       Землі СФГ „Центр” знаходяться в зоні українського Степу.

       За  своїм рельєфом територія господарства являє собою злегка хвилясту рівнину  з невеликим похилом поверхні з півдня до південного заходу. Під  дією дощів і весняних талих вод  утворився розчленований рельєф, що сприяє розвитку ерозії. В результаті цього процесу зменшується розмір ріллі, а на решті площ змивається родючий поверхневий шар.

       Значних озер на території господарства немає.

       Клімат  району - помірно-континентальний (помірно  теплий і помірно зволожений).

       Середня температура повітря становить 8-10 °, але в окремі роки бувають значні відхилення. Максимальна температура по області влітку досягає 37-39°, а мінімальна (в найхолодніші зими) -27°. Середня багаторічна температура найтеплішого місяця (липня) дорівнює 18-20°, а найхолоднішого (січня) -6°. В окремі роки середня місячна температура значно відхиляється від наведених величин.

       Тривалість  періоду з середньо добовою температурою понад 10°, який відповідає періоду вегетації, - 155-160 днів, а з температурою вище 15° , коли забезпечуються умови вирощування більш теплолюбних культур, - 120 днів.Весняні приморозки в середньому закінчуються в середині квітня, а перші осінні починаються в першій декаді жовтня. Безморозний період триває 160-165 днів.

       На  території даного району з ґрунтів поширені чорноземи типові.

       Опадів  в середньому випадає 480-560мм за рік. Найбільше опадів буває в теплу  пору року, коли переважають вологі північно-західні вітри (травень-вересень), а найменше – у зимовий період.[ 4 ]

       Сприятливі  умови зволоження та відсутність піщаних ґрунтів вказують на наявність позитивного балансу вологи.

       Таким чином, кліматичні умови господарства сприятливі для вирощування сільськогосподарських  культур.

       Виробництво сільськогосподарської продукції  досліджуване господарство здійснює на власних землях. Для оцінки наявності в господарстві земельних ресурсів, визначимо структуру його земельних угідь.

       Під структурою земельних угідь розуміють  питому вагу кожного виду угідь у  загальній земельній площі.

       Структуру земельних площ досліджуваного підприємства за аналізований період (2003р., 2004р. та 2005р.) наведено в таблиці 1.

       З даних таблиці видно, що за досліджуваний  період площа сільсько-господарських  угідь в користуванні господарства зменшилась на 254,41 га.

       Питома вага ріллі майже не змінилась: зменшилася лише на 0,03%  згідно з природними процесами. При цьому частка інших земель не сільськогосподарського призначення в структурі угідь не змінилась.

      Таблиця 1

      Структура земельних угідь  СФГ „Центр”

       В подальшому, детальніше з’ясуємо як використовуються земельні ресурси досліджуваного підприємства – які саме культури висіваються  і скільки площі вони займають. Зведемо ці дані у наступній таблиці.

Таблиця 2

Структура посівних площ СФГ  “Центр”

       Отже, з таблиці 2 можна зробити наступні висновки: в структурі посівних площ найбільшу частку займають зернові  та зернобобові культури – і за останній рік їх частка становить 71,16% (2068га), зокрема серед зернових домінує озима пшениця і за аналогічний період її доля в структурі посівних площ займає 32,4% (941га), а на другому місці йде ячмінь – 24% (699га). Соняшник займає 20,8% (604га) від загальної посівної площі.

       Якщо проаналізувати дані з таблиці у динаміці за два роки, то можна побачити, що загальна площа зернових і зернобобових культур збільшилась на 7,77% або на 252га. Щодо цукрових буряків, то господарство взагалі перестало їх вирощувати. Це можна пояснити тим, що було закрито Добровеличківський цукровий завод (раніше був одним з найпотужніших по Україні).

       В цілому, загальна площа посівів збільшилась  на 41га.

       В таблиці 3 наведено дані землезабезпеченості  СФГ „Центр” в динаміці за 3 роки.

      Таблиця 3

      Землезабезпеченість СФГ „Центр”

       Аналізуючи  дані таблиці, бачимо, що за досліджуваний  період площа сільськогосподарських  угідь в розрахунку на одного середньорічного  працівника значно змінилась, приблизно на 12,47га/чол., і площа ріллі відповідно збільшилася на 12,32га/чол.

       Таким чином, землезабезпеченість СФГ „Центр” в динаміці зросла майже вдвічі.

       Необхідним  фактором виробництва у сільському господарстві є праця. Носіями здатності  працювати є трудові ресурси, які приймають участь у виробництві  продукції.

       Для оцінки використання трудових ресурсів обчислюється коефіцієнт запасу праці – відношення фактичної кількості відпрацьованих людино-годин до нормативного запасу праці. А також коефіцієнт використання трудових ресурсів. Він визначається, як відношення фактичної кількості відпрацьованих протягом року людино-днів до нормативного запасу праці.

       Нижче наведено дані стосовно наявності та використання трудових ресурсів в  досліджуваному господарстві. За даними таблиці можна прослідкувати такі тенденції: питома вага працівників у рослинництві збільшилась в 2004 році і зменшилася 2005 і становила 68,3%. При цьому кількість працівників тваринництва зменшилась    

       Таблиця 4

Динаміка  наявності і використання трудових ресурсів у  СФГ “Центр”