Економічна конкуренція

 

РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ, РОЛЬ ТА ВИДИ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

1.1 Поняття  та роль економічної конкуренції

Розвиток країн  світу однозначно свідчить, що ефективне  функціонування ринкової економіки  зумовлюється наявністю конкуренції, за якої всі суб'єкти господарювання мають рівні можливості для здійснення господарської діяльності.

Конкуренція — це потужний інструмент ринкової економіки, рушійна сила, яка примушує товаровиробників підвищувати ефективність виробництва, знижувати виробничі затрати, підвищувати якість продукції (товарів, робіт, послуг), прискорювати впровадження новітніх досягнень науки і техніки, проводити організаційні та структурні зміни в ході підприємницької діяльності. Ступінь розвитку економічної конкуренції є одним із вирішальних критеріїв розвиненості й цивілізованості ринкових відносин.¹

Що таке конкуренція?

Конкуренція (від  лат. сопсиггеге — "зіштовхуватися") — економічне суперництво, боротьба між суб'єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів та послуг з метою отримання якомога більшого прибутку.

Отже, завдання конкуренції полягає у суперництві ринкових суб'єктів за реалізацію власних інтересів шляхом набуття економічних конкурентних переваг порівняно зі своїми суперниками.

Основними умовами  виникнення та існування конкуренції є:

• наявність на ринку необмеженої кількості незалежних виробників і покупців товарів або ресурсів;

 

• свобода виробників щодо вибору господарської діяльності;
• абсолютно вільний доступ економічних суб'єктів до ринку і такий же вільний вихід із нього;

 

• певна відповідність між попитом і пропозицією; відсутність надвиробництва і дефіциту;

 

 

• абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів;

 

• відсутність угод між постачальниками та споживачами ресурсів, які можуть обмежити конкуренцію;

 

 

• наявність у кожного учасника конкуренції повної інформації про попит, пропозицію, ціни, норму прибутку тощо².

На сучасному  етапі розвитку ринкової економіки  конкуренцію визначають як процес використання вже відомих (вищеназваних) умов та відкриття і використання нових умов розвитку.

У своєму розвитку конкуренція пройшла складний еволюційний шлях — від простих до складних сучасних форм.

Сучасними факторами  розвитку конкуренції можна вважати:

• загальноекономічні — загальний рівень і динаміка виробництва; стан ділової активності; стан ринків; наявність та структура ресурсів; розвиненість кредитно-фінансової системи;

 

• технологічні — галузева структура економіки; рівень поширення сучасних технологій; наявність в економіці технологічного лідера; сприйнятливість економіки до інновацій;

 

 

• інституційно-соціальні — наявність юридичних норм економічної діяльності; створення ринкових інститутів; цілі державної політики; ступінь втручання держави в економічні процеси; національні традиції; менталітет і духовні цінності народу; загальна і професійна культура; політична, економічна і соціальна стабільність у суспільстві;

 

• міжнародні — ділова активність на міжнародних ринках; дії міжнародних економічних організацій; стабільність світової фінансової системи³.

Економічним підґрунтям розвитку конкурентних відносин у постсоціалістичних країнах і в Україні, зокрема, стали демо- пополізація, приватизаційні процеси, роздержавлення власності, стимулювання підприємницької ініціативи, розвиток малого і середнього бізнесу, залучення у вітчизняну економіку іноземного капіталу, лібералізація торгівлі та зовнішньоекономічної діяльності.

Як елемент ринкового  механізм економічна конкуренція функціонує у тісному взаємозв’язку з  іншими її елементами і відіграє одну з найголовніших ролей у процесі саморегулювання. Її позитивний характер відображається у наступному:

 

  

 

   По-перше, конкуренція створює умови необхідні для використання ціною таких функцій як кординація збалансування попиту і пропозиції.

 

    По-друге, конкуренція  забезпечує рівноправне положення  учасників економічних і господарських  відносин.

 

     По-третє,  конкуренція є рушійною силою  ринкової економіки. В умовах  якісної конкуренції перемагає  той, хто створює якісну продукцію  при найменших витратах виробництва⁴.

     Спочатку тлумачення конкуренції як поведінки було пов'язано з суперництвом серед продавців та покупців за вигідні умови купівлі чи продажу товарів, що відбувалося без зговору. Тобто велика кількість економічних суб'єктів не давала змоги вступати їм у зговір. Ці умови збігалися з ринком досконалої, тобто необмеженої, конкуренції. Але вже неокласики почали розглядати конкуренцію як раціональну поведінку, що виникає в умовах суперництва та боротьби економічних агентів за обмежені блага (ресурси, товари чи гроші). Обмеженість ресурсів спричиняє раціональну поведінку виробників, які мають вибирати між конкуруючими цілями їх використання, у той же час споживачі мають вибір між конкуруючими напрямами використання грошей, що змушує продавців вступати у конкурентну боротьбу за гроші споживачів. Визначення конкуренції як поведінки в XX ст. доповнюється структурною концепцією, основний зміст якої пов'язаний не з боротьбою, а з аналізом структури ринку, тобто тих умов, які на ньому панують, у цьому разі конкуренція безпосередньо вже не визначається як боротьба. Найважливішого значення набуває визначення моделі чи будови ринку, у межах якого відбувається особлива конкурентна поведінка економічних агенті». Законом України «Про захист економічної конкуренції» (2001) остання визначається як змагання між суб'єктами господарювання, з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обігу товарів на ринку⁵.

Нормативне  регулювання здійснюється, насамперед, Верховною Радою України у формі актів вищої юридичної сили:

Конституції України (ч. 4 ст. 13 передбачає забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України, відповідно до п. 8 ст. 92 виключно законами України визначаються правила конкуренції та антимонопольного регулювання, згідно з п. 24 ст. 85 і п. 14 ст. 106 голова Антимонопольного комітету призначається та звільняється Президентом за згодою Верховної Ради України)⁶;

Господарського  кодексу України - глава 2 (ст. 18 «Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання»), глава 3 «Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції» (статті 25-41), глава 28 «Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства» (статті 251-257).⁷ Проте, слід зазначити, що положення ГК містять менш ґрунтовні положення щодо антимонопольного регулювання, ніж спеціальний Закон - «Про захист економічної конкуренції»;

Цивільного  кодексу України - ст. 13, відповідно до якої межі здійснення цивільних прав включають і необхідність дотримання вимог антимонопольно-конкурентного законодавства;

 

 

1.2.Види економічної конкуренції

У ході еволюції економічної системи змінювалися  і форми конкуренції, починаючи  з вільної (або чистої, досконалої) на нижчій стадії капіталізму, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів- покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю відсутня його дискримінація, що означає своєрідне домінування споживача над продавцем.

За вільної конкуренції  жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким  вимогам відповідають сучасні ринки сільськогосподарської продукції та окремих видів послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільно необхідних витрат виробництва.

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами  приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої.

Внутрігалузева конкуренція — боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Внаслідок суспільного поділу праці виробництво товарів і надання послуг здійснюються на підприємствах окремих галузей промисловості. Наприклад, у США в промисловості їх налічується до 700. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, індивідуальна вартість виробництва.⁸

Оскільки ціни на ринку тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну масу продукції, наслідком внутрігалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість. Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. В сучасних умовах ця конкуренція стала переважно конкуренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на ринку мі- нікомп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).

Міжгалузева конкуренція — конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства⁹. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де прибуток був вищий. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у галузях з низькими прибутками зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в галузях з високими прибутками збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені у галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на однаковий капітал буде отримано рівний середній прибуток. Межею переливання капіталу є формування середньої норми прибутку — відношення сукупної додаткової вартості до обсягів сукупного капіталу всіх галузей. Середній прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни. В сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.

З виникненням  монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Монополістична (недосконала) конкуренція ведеться між великими компаніями (всередині монополізованого сектору, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами.¹⁰ Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо). Відповідно до Закону «Про захист економічної конкуренції» (ст.  12), суб'єкт господарювання визнається монополістом, якщо він володіє ринковою владою, завдяки тому що: на ринку немає жодного конкурента або він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеження можливостей доступу інших суб'єктів до відповідних ринків збуту або продажу товарів. За загальним правилом, монопольним (домінуючим) визнається становищем суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції¹¹

 Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона дедалі більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень, тобто все більше ґрунтується на впровадженні нових досягнень науки й техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Внаслідок цього розрізняють ціновий та неціно- вий види конкуренції.

Цінова конкуренція — боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо¹².

Нецінова конкуренція — боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії подовжують терміни гарантійного обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів.¹³

Різновидом  недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсії проти конкурента).

Залежно від  форм і видів конкуренції формуються відповідні види цін. В умовах панування монополій встановлюються насамперед монопольно високі та монопольно низькі ціни.

Монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який є монополістом у виробництві та на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього високі прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлює товаровиробник під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні ферми — від транспортних і промислових компаній при доставці сільськогосподарської продукції на ринок та її переробці. Так, для дрібних фермерських господарств США, що спеціалізуються на виробництві молока, типовою є ситуація, коли з кожного долара, який споживачі заплатили за один літр молока, вони отримують лише до 35 центів.

Монопольно  високі ціни спричиняють зменшення  платоспроможного попиту населення, «притягують» конкурентів, тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.

Коли на ринку панують  кілька олігополістів (групова монополія), як правило, застосовується практика «лідерства в цінах». Щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби, наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги, а решта олігополістів за спільної мовчазної згоди встановлюють таку саму або дещо нижчу ціну (залежно від якості товару, термінів гарантійного обслуговування тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II

 ФУНКЦІЇ  ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ. ЕКОНОМІЧНИЙ  ЗАКОН КОНКУРЕНЦІЇ

Конкуренція позбавлена суб'єктивних вад. У процесі конкуренції між суб'єктами виробництва і реалізації товарів виникають істотні та стійкі взаємозв'язки, які свідчать про те, що конкуренція — не суб'єктивне і не випадкове явище, а об'єктивна економічна сила, яка набирає форми економічного закону конкуренції.

Закон конкуренції  виражає внутрішньо необхідні, сталі, суттєві причинно-наслідкові взаємозв'язки між економічними суб'єктами у боротьбі за найвигідніші умови виробництва  і реалізації товарів з метою одержання найбільшого прибутку.

Закон конкуренції та кожна форма його вияву мають внутрішні суперечності: між виробниками і споживачами; між різними підприємствами; між різними споживачами; між дрібними, середніми і великими підприємствами за реалізацію своїх потреб та інтересів. Усі суб'єкти господарювання діють незалежно один від одного, кожний з них прагне реалізувати свій економічний інтерес — одержати дохід за наявності різних витрат виробництва і відмінностей споживчих вартостей товарів. Однак ринок не може створити єдині умови реалізації інтересів всіх виробників, тому що діють закони ринку, і споживачі обирають тільки ті товари, які відповідають їхнім інтересам.

Отже, об'єктивно  виникає суперечність між умовами  виробництва товарів і можливостями їх реалізації з отриманням бажаного прибутку. Ця суперечність розв'язується через закон конкуренції. Саме конкуренція впливає на витрати виробництва товарів, їх ціни, а отже, й на величину прибутку.

Зміст і роль закону конкуренції в ринковій економіці більш повно виявляється через функції, які він виконує (рис. 1).

 

 

 

Рис. 1. Функції закону конкуренції

Функція ціноутворення. Це одна з найважливіших функцій конкуренції. Особливість цієї функції виявляється у тому, що конкуренція впливає на рівень індивідуальних затрат виробництва будь-якого товару, зводячи їх до суспільно необхідних затрат, які й визначають рівноважну ринкову ціну товару.

Отже, конкуренція  є тим механізмом, який встановлює ціну на рівні, за якого досягається  ринкова рівновага і реалізація товарів.¹⁴

 

Функція регулювання. Орієнтуючись на конкурентно визначені ринкові ціни, підприємці спрямовують свої капітали з ма- лодохідних галузей у ті галузі, товари яких користуються попитом і дають більші прибутки. У результаті переливання капітальних ресурсів між галузями досягається відповідна збалансованість між виробництвом і потребами, формуються необхідні пропорції в суспільному виробництві. Так, конкурентний механізм закону виконує регулювальну функцію.

 

Функція стимулювання. Конкурентна боротьба за найбільші прибутки спонукає товаровиробників застосовувати нову техніку і технології, впроваджувати ефективні форми організації праці та виробництва, економніше використовувати ресурси, обновляти продукцію, підвищувати її якість, знижувати ціни. Все це стимулює науково-технічний прогрес, сприяє пошуку більш ефективних способів виробництва і реалізації товарів, розвитку підприємницької ініціативи, підвищенню кваліфікації кадрів тощо. Це, у свою чергу, підвищує ефективність усього суспільного виробництва.

 

Контрольна  функція. Конкуренція контролює конкурентоспроможність кожного виробника за двома основними показниками його діяльності:

• по-перше, за відповідністю індивідуальних затрат виробництва його товарів суспільно необхідним витратам виробництва подібних товарів;
• по-друге, за відповідністю споживчої вартості його товарів (асортименту) суспільним потребам, тобто його корисності для суспільства.¹⁵

Якщо товар  проданий на ринку за ціною, встановленою на основі конкуренції, яка відшкодовує витрати виробництва і дає прибуток, то це свідчить, що товаровиробник працює згідно з суспільно нормальними умовами виробництва. Отже, конкурентно встановлена ринкова ціна є для них нормативом раціонального господарювання.

Вказані функції  закон конкуренції здійснює через  його взаємозв'язок із законом вартості, законом попиту і пропозиції, законом зростання продуктивності праці та іншими законами ринкової економіки.

Слід зазначити, що закон конкуренції визначає не тільки взаємовідносини між товаровиробниками, та їх інтереси, а й захищає інтереси споживачів, забезпечуючи їм широкий вибір товарів і послуг за доступними конкурентними цінами.

 

Функція диференціації товаровиробників. Товаровиробники як суб'єкти конкурентних ринкових відносин за рівних стартових економічних можливостей можуть мати різні кінцеві результати своєї діяльності. Бажаних результатів товаровиробники можуть досягти лише за умови цивілізованої конкуренції, коли кожен із учасників ринку може конкурувати та перемагати конкурентів завдяки власним перевагам.¹⁶

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ III  ПРОБЛЕМАТИКА ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ

Проблематика економічної  конкуренції найбільшою мірою заключається у процесі монополізації підприємницької  діяльності. Необхідно зазначити, що монополії як господарські організації відіграють вагому роль у соціально-економічному розвитку будь-якої країни. Це проявляється у наступному:

 

     По - перше,  монополіст може мати переваги  у виробничо – збутових витратах завдяки вигодам від масштабів виробництва та інновацій.

 

 

     По - друге, за певних умов випуску  продукції монопольної фірми  може перевищувати обсяг виробництва  при конкуренції, а монопольна ціна не обов’язково буде максимально  можливою.

 

 

     По-третє, величезні монополістичні об’єднання вносять вагомий вклад у ВВП країни, забезпечують конкурентоспроможність національної економіки. Прикладом цього є підприємства – монополісти нафтогазової галузі, електроенергетики, металургійного комплексу.

 

 

     По-четверте, фірма – монополіст може бути інноваційно активнішою, ніж фірма, яка функційноє у конкурентній галузі.¹⁷

Проте поряд з позитивними  наслідками, монополія все ж таки розглядається як негативне явище  і несе за собою такі  наслідки:

 

 

     По-перше, монополіст вважає за доцільне продавати менший обсяг продукції та призначати вищі ціни, ніж це зробив би конкурентний виробник. Тому споживачі змушені сплачувати свого роду монопольний податок, оскільки ціни на продукцію встановлюються вищі, ніж середні витрати на виробництво. Цей „податок” становить економічний прибуток монополіста.

 

 

     По-друге, оскільки монополіст – це, як правило, велике підприємство, то на розмірі середніх витрат може позначитись  ефект масштабу. Інколи нижчі середні  витрати навіть з урахуванням економічного прибутку, який закладає у ціну монополіст, можуть трансформуватися у нижчі ринкові ціни на продукцію монополіста порівняно з цінами конкурентної фірми. Однак така ситуація складається досить рідко.

 

 

     По-третє, монополія суперечливо  впливає на науково – технічний прогрес. З одного боку, масштаби монополії дають змогу виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій. Більшість сучасних відкриттів, дійсно зроблено за участю монополій. Однак у чистого монополіста немає постійних стимулів до науково – технічного прогресу, тому він може дозволити собі бути неефективним.

 

 

     По-четверте, чистий монополіст має  можливість проводити цінову дискримінацію. Так, електропостачання населенню  та підприємствам в Україні відбувається за різними тарифами, зниження тарифів на пасажирські перевезення перекриваються Укрзалізницею за рахунок підвищених тарифів на перевезення вантажів тощо.¹⁸

 

  Тому на державному  рівні існують такі шляхи подолання  монополізму:

1. У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

 

2. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб’єктів господарювання – монополістів та утворення  без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

 

 

3. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб’єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.

Проти монополій застосовується високе оподаткування монопольних  прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій.¹⁹

 Українська економіка відрізняється високим рівнем монополізму. Але на відміну від більшості країн світу переважний шлях формування монополізму в Україні – не укрупненням конкуруючих підприємств, а в результаті переходу підприємств-гігантів у недержавні форми власності.

¹ Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Курс лекций. — М.: Юрайт, 1998.

² Економічна теорія: Конспекти лекцій / За ред. О. О. Мамалуя. — Харків: Укр. державна юрид. академія, 1995.

³ Економічна теорія: Посібник вищої школи / Воробйов Е. М., Гриценко А. А., Лісовицький В. М., Соболев В. М.; За ред. Е. М. Вороб- йова. — Харків —Київ, 2001.

⁴ Офіційний сайт Антимонопольного комітету України -  www.amc.gov.ua

 

⁵ Історія економічної думки України: Навч. посібник. — К.: Вища школа, 1993.

 

⁶ Конституція України. — К., 1996.

⁷ Господарського кодексу України: чинне законодавство із змінами та доповненнями на 2 вересння 2011року:-К.: Алеута;ЦУЛ,2011. -160с.

⁸ Історія економічної думки України: Навч. посібник. — К.: Вища школа, 1993.

⁹ Кондратьев Н. Д. Проблемы экономической динамики. — М.: Наука, 1989.

¹⁰ Економічна теорія: Конспекти лекцій / За ред. О. О. Мамалуя. — Харків: Укр. державна юрид. академія, 1995

¹¹ Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории: Учеб. пособие. — М: Рыбари, 2000.

¹² Основи економічної теорії: І Іавч. посібник / 'За ред. О. О. Мама- луя: У 2-х ч. — Харків: Національна юрид. академія України, 1999.

 

¹³ СаксДж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду (Уроки для України). — К.: Основа, 1996

¹⁴ Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. В. П. Нестеренка. — К.: Вища школа —Знання, 1997.

¹⁵ Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. — М.: Дело, 1993.

¹⁶ Шевченко Л. С. Введение в маркетинг. — Харьков: Консум, 2000.

 

 

 

 

¹⁷ Архангельський Ю., Чи є шкода від монополії? / Ю. Архангельський / / Економіка України. - 2006. - № 11. - с. 62 - 69

¹⁸ Лагутін В., Шкода від монополії і користь від конкуренції: чи все так просто? / В. Лагутін / / Економіка України. - 2007. - № 4. - с. 55 - 61

¹⁹ Биконя С.Ф., Поведінка монополій в умовах перехідної економіки / С.Ф. Биконя / / Актуалтні проблеми економіки. – 2005. - №5 (47). – с. 4 - 14