Економічна криза та шляхи її подолання в Україні в 21 сторіччі

                                                Вступ

Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності. Підйоми і спади рівнів економічної активності, що ідуть один за одним прийнято називати діловим чи економічним циклом. Термін “цикл” вживається в біології й інших науках для позначення таких подій, що постійно повторюються, але не обов'язково в однаковому ступені. Тому є всі підстави думати, що рух ділового життя суспільства протікає у формі циклів, сутність яких полягає в наявності повторюваної послідовності змін. Діловий цикл припускає рух трьох величин: обсягу зайнятості, обсягу продукції і рівня цін.

В умовах переходу до ринкових відносин в економіці України велике значення грає реформація відносин власності, роздержавлення і поява нових видів власності, що буде сприяти розвитку ринкових відносин, нових видів господарювання, завдяки чому з'явиться можливість перебороти найтяжку економічну кризу, у якій знаходиться Україна.

Економічні перетворення в Україні повинні бути націленими на вирішення найважливішого завдання - це радикальні зміни в системі управління економікою як на макрорівні, так і на мікрорівні (рівні підприємств і об'єднань). Зміни на мікрорівні полягають в перебудові організаційної структури управління діяльність підприємств, створенні промислово-фінансових груп, холдингових компаній. Необхідність створення і розвитку нових в Україні форм підприємництва об'єктивно обумовлена потребою підприємств у більш гнучких структурних формах, здатних адаптуватися до швидких змін зовнішнього середовища.

Кризові явища в галузях економіки України спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи виробництва почали різко сповільнюватися. А намагання стримати спад виробництва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.

Відносно високий рівень розвитку економіки України може забезпечити їй економічну незалежність, але за умови конверсії оборотного потенціалу й незалежної економічної оцінки матеріально-сировинної бази.

Тема економічної кризи на сьогодні є дуже актуальною, тому що не знаючи причин кризи в Україні, неможливо знайти шляхи до її подолання.

Метою курсової роботи є аналіз причин та факторів економічної кризи в Україні та шляхи її подолання.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

визначити поняття " економічний цикл ",  розглянути циклічність процесу і виділити основні стадії ;

дати характеристику економічній кризі, привести класифікацію криз ;

назвати основні причини виникнення криз і описати механізм їх розвитку;

навести приклади наслідків, а також шляхів виходу з економічних криз ;

розкрити особливості економічних криз сучасного типу.

Об'єктом дослідження є економічні кризи .

Предмет дослідження: сутність економічної кризи та її особливості в Україні.

У дослідженні застосовувалися теоретичні та аналітичні методи . Були задіяні матеріали періодичного видання " Економіка України ", інтернет -ресурси , а також навчальні видання з обраної теми . Для розкриття теми вибиралися нові , актуальні статті , з метою відображення представленої інформації у вигляді , найбільш відповідному сучасної економічної ситуації.

Розділ 1. Економічна рівновага і циклічність. Типи циклів

    За своїм змістом поняття "економічна рівновага" досить просте. Під ним розуміють такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо). В ринкових системах урівноваження досягається завдяки ринковому механізму через встановлення відповідних пропорцій. Рівновага відбиває внутрішній стан ринкової системи, яка са-моупорядковується. За визначенням П. Самуельсона, рівновага - це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання: у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану в дію автоматично включаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв'язки.

    Автоматичним механізмом самонастроювання економічних зв'язків є механізм досконалої конкуренції, що не зазнає дії монополії. Отже, економічна рівновага є конкурентно-ринковою. Формування її відбувається за певних умов: по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних суб'єктів; по-друге, можливість еластичного використання виробничих ресурсів і вільне ціноутворення; по-третє, відсутність монополії та адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності; по-четветре, наявність розвинутої ринкової інфраструктури.

Формування економічної рівноваги неможливе без поглиблення суспільного поділу праці. Саме суспільний поділ праці, його рівень і характер, що притаманні тій чи іншій економічній системі, зумовлюють суттєві ознаки механізму ринкової рівноваги, принципи його формування і функціонування, визначають специфіку його дії в конкретних історичних умовах. Ступінь розвитку та економічні межі суспільного поділу праці, в свою чергу, залежать від можливостей досягнення структурної збалансованості економічних зв'язків, їхнього рівноважного стану. Взаємозв'язок між економічною рівновагою і суспільним поділом праці характеризується тим, що досягнення першої є умовою вдосконалення макроструктури суспільного виробництва. Об'єктивну зумовленість характеру і рівня розвитку суспільного поділу праці й процесів, для яких він є матеріальною основою, можливостей досягнення економічної рівноваги можна розглядати як один з найважливіших законів ринкової економіки.

За змістом система економічної рівноваги багаторівнева. В економічній теорії розмежовують рівновагу обміну, виробництва, розподілу та споживання. У сукупності вони формують загальну систему економічної рівноваги відтворювального процесу. Одночасно виділяються умови статичної рівноваги і умови рівноваги економіки, що динамічно розвивається. При цьому статичну рівновагу розглядають не як самоціль, а лише як попередню сходинку до визначення принципів збалансованості економічних процесів, що реально розвиваються. В теорії також виділяють поняття повної та часткової, тимчасової та постійної рівноваги.

Епіцентром формування рівноваги в ринковій економіці є потреби людини. Тому вихідною ланкою багатоструктурного механізму ринкової рівноваги є рівновага між платоспроможним попитом населення і пропозицією.

У ринковій економіці основною ланкою врівноваження попиту і пропозиції є природна ціна продукції, що реалізується, або ціна рівноваги. Вона формується в точці перетину кривих попиту і про-позиції й визначається як базова ціна, до змін якої змушена пристосовуватися економіка: зростання ціни приводить до розширення пропозиції порівняно з попитом, а падіння - до розширення попиту порівняно з пропозицією.

Йдеться про ідеальні умови виробництва і реалізації продукції - наявність конкуренції і економічних зв'язків, за яких автоматично забезпечується рівність попиту і пропозиції. Виробництво породжує доходи, на які обов'язково купуються товари відповідної вартості, і пропозиція товарів сама створює необхідний попит.

    У теорії циклічності рівновагу розглядають як вихідний стан економічної динаміки. Коли структурні порушення відтворювальних зв'язків досягають критичної величини, відбудова стану рівноваги здійснюється стрибкоподібно - через економічні кризи. В цьому випадку економічні кризи виконують функцію специфічного інструменту насильницького подолання диспропорцій, що виникли, і відбудови порушеної рівноваги. Відновити порушену рівновагу можна не тільки насильницьким, кризовим, а й еволюційним шляхом, оскільки рівноваги можна досягти і на основі застосу-вання засобів антициклічної політики держави т а міждержавних об'єднань.

  Можливість вирівнювання кривої економічного зростання на інституціональній основі не дає підстав вважати можливим усунення факторів циклічності. Дія останніх є суб'єктивною, і їх слід обов'язково враховувати в економічній політиці. Отже, економічна політика як на мікро-, так і на макрорівні управління повинна містити в собі антициклічні елементи.

    Можливості застосування антициклічної політики не однозначні в різних економічних системах і конкретних історичних умовах. Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку за своїм змістом багатоструктурна. Якщо в основу критерію класифікації покласти довготривалість, то вона буде мати: малі цикли (короткострокові коливання ділової активності, які продовжуються З-4 роки); середні цикли (строком 7-11 років); великі цикли (періодичність яких становить 40-60 років); вікові циклічні коливання, наприклад вікові цикли лідерства.

    Проте критерій довготривалості лише один з можливих. Типи циклів розрізняються неоднозначністю матеріальної основи розвитку, характером впливу на економічні процеси. Здавалося, що в основу класифікації циклів можна покласти саме їх, та ця специфіка відносна: причинно-наслідкові зв'язки, що викликають до життя ті чи інші цикли, функції, які вони виконують, багато в чому переплітаються. Крім того, різні цикли накладаються один на одний, що ускладнює їхню диференціацію. Отже, і в цьому випадку штучна уніфікація їх неприпустима.

    У структурі циклічного економічного розвитку найрельєфніше виражаються середні промислові цикли. Вони найближче взаємодіють з малими циклами і найдієвіше впливають на розвиток економічних процесів.

    Саме тому середні цикли визначаються як базові.

Розділ 2. Економічна криза: суть, структура

2.1. Економічна криза: природа, наслідки та виклики

У сучасній науковій літературі триває полеміка щодо визначення сутності й природи криз у розвитку соціально-економічної системи. Існувала точка зору, що кризи є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і повинні бути відсутні за соціалістичного ладу.  У минулому існували навіть такі теоретичні концепції, що обґрунтовували неможливість виникнення криз при соціалізмі, а існуючі проблеми забезпечення стабільного розвитку пояснювали тільки “труднощами зростання”. Держава, втручаючись в економіку того чи іншого підприємства, не допускала та й не могла допустити банкрутства (не існувало навіть такого поняття). Проте практика суспільного та економічного розвитку в усі періоди історії свідчить, що криз уникати поки не вдіється, це обумовлює важливість та актуальність своєчасного розпізнавання криз, розуміння їх сутності та виявлення симптомів.                                                                                                                    Проблема виникнення економічних криз є предметом дослідження багатьох учених. Кризу розглядати як закономірне явище, як обов’язковий атрибут розвитку  економічної   системи Дж. М. Кейнс,   М. Кондратьєв, К. Маркс,

П. Самуельсон, М. Туган-Барановський, Р. Дж. Хоутрі, Й. Шумпетер та ін. Фундаментальні праці з виявлення природи сучасних криз та пошуку ефективного інструментарію їх запобігання в економіці розвинених країн не втрачають своєї   актуальності, це дослідження таких видатних учених, як:

Дж. Тобін, К. Ерроу, Дж. Штігліц, Ф. Кідланд та Е. Прескот. Серед вітчизняних учених, які займалися дослідженням цієї проблематики та зробили суттєвий внесок у вирішення окремих її аспектів, варто відмітити В. Гейця, Є. Перепьолкіна, A. Гончарука, Д. Лук'яненка, В. Василенка, Л. Дмитриченко, а серед російських учених-економістів – В. Іноземцева,

Є. Балацького, С. Меньшикова, Ю. Яковця та ін. Останнім часом велика увага приділяється розмежуванню зовнішніх і внутрішніх причин циклічності ринкової економіки, а також визначенню ролі держави в антикризовому регулюванні.                                                                                                                   У сучасному розумінні криза (від грец. krisis – вихід, закінчення, суд і вище справедливе покарання) – це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі, що загрожує її життєстійкості в навколишнім середовищі. Криза порушує стійкість системи, при цьому радикальним чином її оновлюючи. Стабільний стан і криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи, при цьому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж стабільне існування. Ці дві сторони (криза і стабільність) не можуть існувати одне без одного, це свого роду закон єдності й боротьби протилежностей (оскільки без боротьби  – немає й розвитку).                                                                                                             Будь-яка соціально-економічна система (підприємства, суспільна формація тощо) має дві тенденції свого існування:

– функціонування – підтримка, збереження функцій, що визначають цілісність соціально-економічної системи, її якісну визначеність та сутнісні характеристики;

– розвиток – придбання нової якості, що змінює стабільність й умови функціонування соціально-економічної системи. Фактором розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна його характеру, виникнення нової технології, посилення мотивації діяльності.

Зв’язок функціонування і розвитку відбиває можливість і закономірність настання та подолання криз. Функціонування стримує розвиток і в той же час є його живильним середовищем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для його більш стійкого здійснення. Проте кризи відбивають не тільки протиріччя функціонування і розвитку, але можуть виникати й у самих процесах функціонування, також кризи не обов’язково є руйнівними – вони можуть протікати з різною мірою гостроти.

Причиною появи проблемних, а найчастіше й кризових ситуацій, може бути не тільки об’єкт, але й суб’єкт управління. Більше того, саме суб’єкт управління може бути найчастіше джерелом кризи, стан і розвиток якого можуть бути неадекватними стану й тенденціям розвитку об’єкта управління, що й породжує кризові ситуації. При цьому, чим вище ранг суб’єкта управління в ієрархічній системі, тим помітніший його вплив на первинні ланки економіки. Дуже важливо це бачити в системі державного управління. Очевидно, що під суб’єктом управління в даному випадку розуміється не тільки особистість, але й орган влади країни, регіону, галузі, що здійснює той чи інший вплив на економічну політику об’єктів управління.

Цікаво, що відповідно до концепції “рівноважного ділового циклу”, яка відбиває розвиток ідей монетаризму, держава відіграє роль своєрідного генератора грошових “шоків’, що виводять господарську систему зі стану рівноваги й у такий спосіб підтримують циклічні коливання в суспільному відтворенні.

Наслідки кризи залежать від ефективності антикризового управління, що може або пом’якшувати або загострювати кризу. Перелік сукупності можливих позитивних і негативних наслідків кризи достатньо значний:

1) оновлення, оздоровлення, перебудова соціально-економічної системи або її руйнування, виникнення нової кризи;

2) загострення або послаблення  кризи;

3) різкі зміни в соціально-економічній системи, або м’який вихід з кризи;

4) довгострокові, короткострокові, якісні, кількісні зміни (або разом);

5) незворотні або зворотні  зміни.

Таким чином, наслідком кризи може бути як відновлення соціально-економічної системи, так і руйнування її, як розв’язання накопичених протиріч, так і виникнення нової кризи. Отже, вихід із кризи не завжди пов’язаний з позитивними наслідками. Не можна виключати перехід у стан нової кризи (навіть ще більш глибокої та тривалої). Кризи можуть виникати як ланцюгова реакція. Існує можливість і консервації кризових ситуацій на досить тривалий період (найчастіше це обумовлено певними політичними причинами). Тому, прийняття рішень антикризового характеру вкрай відповідальне для керівництва.

Власне будь-яке управління певною мірою має бути антикризовим, а соціально-економічна система повинна бути пристосована до тривалого існування з можливостями адаптації до умов, що змінюються. Можливості антикризового управління залежать від професіоналізму й мистецтва управління, характеру мотивації, розуміння передумов кризи та її наслідків, а також відповідальності уповноважених осіб.

2.2. Дослідження економічних циклів найбільших економік СНД на основі процедури Брай-Бошена

Відповідно до уявлень більшості науковців, економічні цикли доцільно розглядати як коливальні процеси макроекономічної кон'юнктури навколо певних рівноважних значень агрегованих макроекономічних показників:

ВВП, інфляція, обмінний курс тощо. Згладжування коливань макроекономічної динаміки засобами грошово-кредитної й бюджетно-податкової політик є одним із приоритетних завдань держави у контексті за-безпечення сталого економічного розвитку. У свою чергу, ретроспективний аналіз ефективності застосування антициклічних заходів і розробка перспек-тивних планів щодо регулювання фаз економічних циклів можуть ефективно реалізовуватись лише на основі врахування результатів досліджень параметрів економічних циклів.

 Процедура Брай-Бошена  передбачає обробку часових рядів даних на основі таких правил:

- після зростання настає  спад, як наслідок, кожному піку  відповідає дно;                   - кожна фаза (від зростання до  спаду і навпаки) повинна тривати  не менше двох кварталів;                                                                                                      

- бізнес-цикл від піку  до піку чи від дна до  дна повинен тривати хоча б  п'ять кварталів для розрізнення  його від сезонного коливання;

- поворотні точки протягом  двох кварталів на початку  або в кінці часового

ряду не враховуються як піки (нижні точки);

- перший або останній  пік (дно) має бути більшим (меншим), ніж значення ближче до початку  чи кінця часового ряду.

Алгоритм ґрунтується на підходах, подібних до методики Національного бюро економічних досліджень. Однак, на відміну від цієї методики, алго-ритм передбачає використання лише одного часового ряду для визначення фаз циклів – реального ВВП. Поетапну роботу алгоритму датування циклів на основі процедури Брай-Бошена наведено на рис. 1.2. Потрібно зазначити, що алгоритм передбачає виконання зазначених вище 5 правил (обмежень) щодо квартальних даних ВВП. Однак вони можуть відповідним чином

трансформуватись при дослідженні циклічності річних(місячних) показників.

На першому етапі відбувається впорядкування вхідного часового ряду та

підготовка його для подальшої обробки. Програма дослідження економічних

циклів реалізована у вигляді набору файлів з відповідною логікою коду. Вхідні дані організовуються у вигляді набору даних щодо реального ВВП у текстовому файлі. Спочатку визначається тип вхідних даних, які аналізуватимуться: квартальні (місячні, річні).  Далі встановлюються ключові початкові параметри вхідних даних: перший квартал (місяць, рік) і останній квартал (місяць, рік). Потім за спеціальною формулою визначається кількість вхідних даних для аналізу. Після цього отримане значення порівнюється з фактичним обсягом вхідних даних. У разі невідповідності програма інформує про помилку та вказує про необхідність зміни початкових параметрів. 

Рис. 1.2. Схема роботи алгоритму програми на основі процедури Брай-Бошена

 Потім відбувається  завантаження вхідних даних з  текстового файлу. Відповідно до  кількості стовпчиків (у даному  випадку – один з показників  ВВП у розрізі кожної країни) визначається рівень ітерацій. У  випадку декількох видів вхідних  даних алгоритм повторюється  відповідну кількість раз. У пропонованому  дослідженні для всіх країн  СНД використовується один показник  – квартальні темпи росту реального  ВВП у відсотках до відповідного кварталу попереднього року. Після завершення наведених вище процедур проводиться логарифмування даних для приведення їх до однієї розмірності, а також усунення невизначеностей і шумів. Порівнюється кількість розрахункових (відповідно до процедур алгоритму) і завантажених значень. При збігу зазначених показників починається розрахунок пікових і найнижчих точок, що є поворотними значеннями для циклів.  Другий етап реалізації алгоритму передбачає обчислення різниці між наступним і попереднім значеннями рядів даних.

Для значних величин відбувається видалення їх з вибірки з поміщенням в окремий масив. Вважається, що ці дані спричинені або економічними чинниками, або сезонними коливаннями. На наступному кроці проводиться згладжування за методом ковзної середньої для визначення основної тенденції вхідного ряду.  Згладжування методом ковзної середньої є найбільш поширеним способом видалення сезонної складової та ігнорування шуму в динаміці. З іншого боку, даний метод не змінює початкову тенденцію і є досить надійним [2]. У досліджуваному алгоритмі використовується ковзна середня Спенсера для виявлення основної динаміки при одночасному зниженні випадкової флуктуації(шуму) [10]. Ідея згладжування полягає в тому, щоб брати два сусідніх значення ряду та замінювати їх середніми, отримуючи таким чином новий ряд для дослідження. Параметр згладжування 2 означає, що беруться усереднені значення для двох сусідніх. Потім визначаються максимальні та мінімальні значення й поміщаються у масив. На третьому етапі проводиться віднімання згладжених даних від початкових і процедура повторюється, тобто поворотні точки визначаються знову, а потім порівнюються з двома попередніми масивами. Таким чином, усувається вплив сезонних чинників і підсилюється значення економічних чинників, що безпосередньо визначають ключові тенденції зміни досліджуваних показників.

Четвертий етап передбачає перевірку поворотних точок. Суть перевірки зводиться до таких кроків: спочатку повторюють процеси згладжування та запису результатів до масиву [5]. При підтвердженні збігу даних за трьома масивами ці точки визначаються поворотними для циклу. Далі визначається мінімальний цикл за тривалістю і проводиться перевірка відповідно до обмежень. Якщо умови не виконуються, то даний цикл відкидається, а далі проводиться обчислення наступного циклу. У межах п'ятого етапу, для отриманих точок при зміні тенденції зі зростання до падіння, номер відповідного значення вхідних даних визначається як пікова точка та виводиться на екран. На основі протилежних підходів виводяться номери значень вхідних даних, де спостерігаються найнижчі рівні показників порівняно з сусідніми [3, 32].

Шостий етап передбачає оцінку тенденції, показуючи цикли у вигляді бінарного набору (почерговий опис циклів зміною нулів та одиниць). При зміні тенденції опис циклу визначається переходом до іншого бінарного числа. Для фази спаду всі елементи вхідного ряду подаються як 0, а зростання – 1. 

На сьомому етапі розраховуються статистичні характеристики для вхідних даних: тривалість, амплітуда, кумулятивне зміщення, ексцес. даних: тривалість, амплітуда, кумулятивне зміщення, ексцес.

Тривалість (durations) – кількість кварталів від піку до найнижчої точки або від найнижчої точки до наступного піку. У програмі розраховується два показники тривалості фаз циклу: середнє значення за всіма періодами спаду та середнє значення за всіма періодами зростання.

Амплітуда (amplitudes) – відсоткова зміна реального ВВП від піку до найнижчої точки або навпаки. У програмі розраховується два показники амплітуди фаз циклу: середнє значення за всіма періодами спаду й середнє значення за всіма періодами зростання. піку й спаду як відсоткова зміна ВВП за всіма піками або спадами, поділена на кількість елементів ряду, з яких видалено шуми. Показує довгострокову тенденцію зміни фаз часового ряду. Порівнюються параметри тривалості кожної наступної фази щодо попередньої. Із ряду таких показників виводиться усереднене значення.

Ексцес (excess movements percent of triangle area) – стрімкість підвищення або спаду кривої порівняно з нормальним законом розподілу (гостріша чи пологіша). У даному випадку крива нормального розподілу описується трикутником із визначеними середніми параметрами за вибіркою, а перевищення окремої хвилі спаду чи росту показують гостріший нахил, вміщення в трикутник – пологіший.

Також розраховуються середні помилки зазначених вище характеристик:

- середня помилка тривалості  фази спаду або росту – визначається  як розмах між максимальним  і мінімальним значеннями, поділений  на математичне сподівання часового  ряду (cv of dur);

- середня помилка амплітуди (розраховується аналогічно попередньому  показнику, але для амплітуди  – cv of amps);

- середня помилка ексцесу (аналогічні розрахунки окремо  для піків і спадів щодо  ексцесу – cv of xss).

У дослідженні наведено результати дослідження економічних циклів найбільших економік СНД на основі процедури Брай-Бошена, що змодельована у MatLab. Початковий алгоритм було модифіковано для роботи з різними часовими рядами: для аналізу вхідних даних за будь-який період часу на основі використання місячних, квартальних або річних показників реального ВВП.

Розділ 3. Кризові явища в економіці України

3.1. Поширення та класифікація кризових явищ в економіці України

Простежуючи економічні явища в Україні впродовж всього історичного шляху, видно, що вони протікали завжди в гострій боротьбі. Ця боротьба триває і до сьогодні. Ця боротьба є ніщо інше, як вияв кризових явищ. Будь-які кризові явища завжди мали і мають зовнішні і внутрішні чинники. Їх співвідношення, або їх інтегральна дія і визначають або економічний поступ, або економічний занепад.

Дослідження кризових явищ в економіці України є актуальними, бо вони допомагають зацікавленим у вирішенні назрілих проблем швидше розібратись в існуючій ситуації і накреслити правильні шляхи з рецесії.

В Україні    дослідженнями  кризових  явищ  в  економіці    займаються

В. Мельник, О. Барановський, І. Дорошенко, Н. Шелудько, Т. Вахненко,

П. Гайдуцький, О. Білорус та багато інших. У публікаціях вказаних та інших авторів розкриті різні аспекти фінансових криз у різні періоди, у них відображена фундаментальна інформація як щодо самих кризових явищ, так і причини, що їх породжують [7].

Вчені систематизували наявні чинники фінансової кризи в Україні стосовно

місця їх виникнення, тобто поділили ці чинники на внутрішні та зовнішні, розуміючи, що в сьогоднішніх умовах економіка України не може мати сильного глобалізаційного впливу на економіки інших держав, очевидно навпаки, що зовнішні чинники ще тривалий час, допоки не зміцніє економічна система України, будуть мати домінуюче значення. Хоч при цьому завжди треба враховувати рівень інтегрованості національної економіки в світові господарські процеси. І зрозуміло, що вступ України до СОТ, зростання і пришвидшення у зв’язку з цим глобалізаційних процесів загалом, робить національну економіку більш вразливою.

    Основні внутрішні чинники кризових явищ в сучасній економіці України:

1. Невміння використовувати  інтелектуальний капітал в українському  суспільстві.

    Із розширенням застосування комп’ютерних технологій інформація і знання стають незамінним виробничим ресурсом, “який перевершує фінансовий потенціал і робочу силу”. Все це сприяє “виникненню інтелектуального капіталу як закономірного результату розвитку науки й технологій, глибокого проникнення їх у процес виробництва, піднесення ролі й значення науки, людського розуму, інформації і знань у розвитку економіки й суспільства”.

2. Механізм відшкодування  ПДВ. В Україні були випадки, коли підприємствам роками не відшкодовували ПДВ. Були також випадки безпідставного повернення ПДВ деякими податковими органами.

3. Низький рівень валових  міжнародних резервів України. У 2009 році він становив 20,3% ВВП. Для порівняння – в країнах з низьким і середнім рівнями доходів він складав 27%. А в 2013 році рівень валових міжнародних резервів складав 18,7%. У цьому ж періоді відношення міжнародних резервів до короткострокового зовнішнього боргу становило в Україні 1,2, тоді як середній показник для країн з низьким і середнім рівнем доходів становив 3,2. Зрозуміло, що сьогодні неможливо раптово поправити рівень валових міжнародних резервів.