Економічна інтеграція Іспанії до ЄС,СОТ та розвиток промисловості

Зміст

Вступ ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Економічне положення Іспанії в системі міжнародних економічних відносин……………………………………………………….…………………...5

   1.1 Історичні засади становлення та розвитку  економіки Іспанії………………………………………………………………………………5

   1.2  Фактори, що впливають на розвиток економіки Іспанії……………….11

   1.3 Перспективи розвитку економіки Іспанії ……………………………….13

Розділ 2.  Економічна інтеграція Іспанії до ЄС,СОТ та розвиток промисловості…………………………………………………………………....15

   2.1 Формування та розвиток промисловості Іспанії………………………...15

   2.2 Передумови та наслідки інтеграції Іспанії до ЄС ………………………19

   2.3 Співпраця Іспанії та Світової організації торгівлі ……………………...28

Розділ 3.  Особливості співпраці Іспанії та України…………………………..31

   3.1 Характеристика взаємовідносини Іспанії та України…………………...31

   3.2 Структура експортно-імпортного співробітництва Іспанії та України ..34

Висновок………………………………………………………………………….40

Список використаних джерел…………………………………………………...43

Додаток А ………………………………………………………………………..45

Вступ

Актуальність  теми дослідження: Економіка Іспанії має характер змішаної капіталістичної економіки. Вона є невід'ємною частиною економіки Західної Європи й світу за рівнем розвитку входить у першу десятку країн Європейської співдружності. Іспанія є членом Європейського Союзу вже 20 років згідно " Акту про приєднання Іспанії до Європейського союзу" від 12 червня 1985 року.

     За останнє десятиліття Іспанія стала однією з країн які мають найінтенсивніший темп розвитку серед країн Європи, що тільки укріпило її позицію в очах світової спільноти. Економічне зростання країни і окремих її регіонів, рівень життя населення багато в чому визначаються ефективністю використання природних ресурсів та промисловою діяльністю країни.

Це переважно економіка розвинутої невиробничої сфери, тому що найбільшу її частку становить розвинутий сектор послуг, хоча частка промисловості теж достатньо висока.

     По галузях виробництва внутрішній валовий продукт , як основний показник обсягів виробництва в країні , розподіляється в такий спосіб: на першім місці невиробнича сфера, потім промисловість і в підсумку сільське господарство.

     Така значна питома вага невиробничої сфери в економіці країни обумовлений високорозвиненої й дуже прибутковою галуззю - туризмом. У багатьох регіонах Іспанії туризм і галузі, які займаються його забезпеченням а це : готельне господарство, підприємства масового харчування та інші, - є основним джерелом одержання доходів.

     Іспанія - країна, якій може належати велике демократичне майбутнє. Перед нею відкриті різні можливості - вона може стати і міцним чинником європейського миру, і чинником  подальшого нагнітання напруженості; і бастіоном демократичних порядків на півдні Європи, і вогнищем нової хвилі правої небезпеки.

Метою курсової є визначення історичного, соціального та політичного аспектів формування та розвитку національної економіки Іспанії та її ролі в світовому господарстві.

Для досягнення мети в  роботі  поставлено наступні завдання:

• розгляд становлення історичних засад та розвитку економіки Іспанії
• аналіз розвитку промисловості Іспанії
• вивчення передумов та наслідків вступу Іспанії до Європейського союзу та Світової Організації Торгівлі
• дослідження взаємовідносин України та Іспанії

Об’єктом дослідження є економіка Іспанії.

Предметом дослідження є формування національної економіки Іспанії та її місце у світовому господарстві.

Структура: складається зі вступу, в якому  обґрунтовується актуальність роботи, її мета й цілі, формулювання об’єкту і предмету дослідження; з основної частини курсової роботи, яка  складається з трьох розділів, які починаються постановкою завдання, що розглядається в кожному розділі, а також розкривають його основні сторони та положення; з висновку, який є завершальним етапом виконаної курсової роботи; списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг роботи містить 42 сторінки друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1

1 ЕКОНОМІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ ІСПАНІЇ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

1.1 Історичні засади становлення та розвитку  економіки Іспанії

     Економіка Іспанії зародилася за кілька сторіч до нашої ери, коли народи східного Середземномор'я заснували колонії на узбережжі Іспанії, щоб контролювати торговельні шляхи, які проходили через Піренейський півострів . Перемігши своїх супротивників, Рим в II ст. до н.е. встановив панування в цьому регіоні, яке втримував протягом 600 років. Між метрополією й Піренейським півостровом розвивалася торгівля, римляни добували корисні копалини й удосконалювали сільське господарство. Крах Римської імперії й навала варварських народів з півночі привели до занепаду економіки, заснованої на колоніальній торгівлі. В VIII  столітті, коли більша частина Піренейського півострова була захоплена мусульманами, християнські королівства на півночі повернулися до примітивного натурального господарства, заснованого на вирощуванні пшениці й вівчарстві, що було характерно для інших європейських країн у ранньому Середньовіччі. У тих районах, де домінували маври, квітнуло товарне господарство, яке досягло вершини розвитку в X столітті. В XIII-XV ст. мусульманські держави на Піренейському півострові поступово втратили свою міць. [15]

     В XVI -XVII ст. відбулося політичне (але не економічне) об'єднання Іспанії, а також відкриття Америки Колумбом. Потік золота й срібла, який хлинув з Нового Світла, на короткий час забезпечив розквіт економіки Іспанії, за яким пішов затяжний період інфляції й занепаду, що завершився фінансовим крахом у 1680 р.. Це відбулося через те, що значна частина населення перебувала на військовій службі. Ріст цін визначив подорожчання іспанських товарів, що привело до скорочення експорту, і торговельний баланс став досить несприятливим, тому що вітчизняні товари були замінені більш дешевими імпортними. Однією із причин був тривалий спалах релігійної нетерпимості, що супроводжувався вигнанням іспанських євреїв і мусульман, які внесли величезний внесок в економіку країни. В XVIII столітті Іспанія почала засвоювати технологічні нововведення, які стали загальноприйнятими в Західній Європі. Американські колонії являли собою великий ринок для товарів мануфактурного виробництва. Навала Наполеона (військовий та політичний лідер Франції) й втрата американських колоній в XIX ст. ввергнули Іспанію в черговий період застою. В XX ст. Іспанія ввійшла зі слабко розвинутою промисловістю, а в економіці в основному панував іноземний капітал. Це була аграрна країна, що славився маслинами й маслиновим маслом, а також відмінними винами. Промисловість спеціалізувалася в основному на виробництві тканин і обробці металів. Після другої світової війни Іспанія залишилася осторонь від світового співтовариства, як країна з фашистським режимом. По цій же причині США не надали країні економічну допомогу (план Маршалла). План Маршалла- це програма яка була створена у період з 1947-51 рр., в основу якої входило відновлення та створення більш міцної економічної основи для країн Західної Європи. Країна стала розбудовувати замкнену економіку. Це спричинило високий ступінь втручання держави в ринок, уведення ввізних мит, фіксований валютний курс, збільшення частки державної власності. [7]                                                            З 1950- х років Іспанія стала перетворюватися з аграрної країни в країну індустріальну. За обсягом промислової продукції вона посідає п'яте місце в Європі й восьме - у світі. 

     На початку 1960- х років був прийнятий стабілізаційний план, пізніше відомий як "іспанське диво". З 1960 по 1974 р. економічні показники зростали в середньому на 6,6% у рік. Це було вище, чим у будь-якої іншої країни миру (за винятком Японії). [17]

Економічне диво трапилося в період найвищого підйому західних країн і мало зовнішнє походження. Три фактори забезпечили ривок іспанської економіки: це закордонні інвестиції, як тільки були зняті обмеження держави для інвесторів, США й ФРН стали основними джерелами інвестицій; туризм, підйом національних економік розвинених країн Заходу привів до росту рівня доходів, тобто збільшилося число людей, що мають можливість робити іноземні поїздки. Іспанія, володіючи чудовими пляжами, теплим кліматом і високим рівнем сервісу стала основним світовим центром туризму; грошові перекази емігрантів - робітників. З 1959 по 1974 р. більш 3- ох мільйонів іспанців покинули країну в пошуках роботи. Переважна більшість виїхала у Швейцарію, Західну Німеччину й Францію. Ці робітники - емігранти тільки за один 1973 р. перевели додому близько 1 млрд. дол. [18]

     Еволюція іспанської економіки за останні десятиліття характеризується прогресуючою відкритістю зовнішньому світу і її повною інтеграцією в міжнародну економіку. Цей процес почався наприкінці 50- х років з "плану лібералізації ", продовжився потім у рамках Кращого Договору з ЄЕС 1970 року, і важливою формальною кульмінацією став вступ Іспанії в Європейське Співтовариство в 1986 році. Іспанська економіка пережила період швидкого поширення й створення робочих місць за роки, що пішли за нашим вступом у ЄЕС. У той же час, іспанські виробничі структури піддалися швидкої модернізації перед особою конкуренції ззовні. Найбільш динамічні підприємства й споживачі виграли від створення цього величезного загальноєвропейського ринку. У червні 1989 р. пезета(валюта в Іспанії між 1869 та 2002 рр.) стала частиною Європейської Валютної Системи, а в лютому 1992 р. Іспанія зняла абсолютно всі обмеження на переміщення капіталів. Економічний спад, що вибухнув на початку 1990- х років, був частково пов'язаний з дефіцитом платіжного балансу після 1989. Хоча доходи від туризму й знизили цей дефіцит в 1992, особливо завдяки проведенню літніх Олімпійських ігор у Барселоні й всесвітньої виставки "Экспо-92" у Севільї, у цьому секторі економіки виявилися ознаки застою. Більшість інвестицій продовжували направлятися в традиційно привілейовані райони (Барселона, Мадрид) на шкоду депресивним районам (Астурія). Нееластичний ринок праці продовжував гальмувати спроби скорочення високого рівня безробіття. [2]

     Вже на початку 90- х років почали з'являтися симптоми економічної перенапруги, що відбилися в інфляції і погіршенні платіжного балансу. Іспанська економіка пережила наслідки цього у вигляді економічного спаду (в 1993 р. у ВВП відзначене негативне сальдо в розмірі 1,2%), скороченні зайнятості й наступної девальвації песети. В 1994 р. Іспанія знову вступила у фазу відносного відновлення, хоча усе ще страждала від наслідків, викликаних швидкоплинною, але інтенсивною економічною депресією. Повне повернення на шлях економічного розвитку відбулося в 1996 році, у значній мірі завдяки ліберальним реформам, проведеним у життя новим Урядом, сформованим після виборів у квітні 1996 року. В економічному розвитку Іспанії за 1991-1997 рр. чітко прослідковуються два різні по тенденціях і результатам періоди. Перший (1991-1993) характеризувався циклічним спадом промислового  виробництва й наступною глибокою депресією, що охопила практично всі сфери економіки. Після досягнення в 1993 р. нижчої крапки господарського спаду економіка Іспанії з 1994 р. увійшла в період стабілізації й розвитку. Пожвавлення , яке почалося до кінця 1995 р. перейшло у фазу підйому, що тривав протягом усього 1997 р. Спочатку головним конъюнктуростворюючим фактором був експорт, вплив якого з початку 1996 р. поступився  місцем внутрішньому споживанню. У структурі внутрішнього споживання найбільш високою динамікою характеризувалися приватні інвестиції. Як і в більшості інших європейських країнах, частка споживання й попит, незважаючи на процес, що почався, оздоровлення економіки, було відносно повільним. Скорочення особистих доходів майже на 19т обумовлене заморожуванням темпів росту заробітної плати й зменшенням соціальних витрат у ході реформування системи виплат допомог у зв'язку з безробіттям. В 1994-1997 рр. середньорічні темпи росту експорту становили майже 13% проти 5,3% за попередній чотирирічний період. Це стало прямим результатом кількаразової девальвації песети. У структурі експорту як і раніше виділяється група напівфабрикатів (40% вартісного обсягу вивозу), а також група промислових товарів, темпи росту якої, починаючи з 1994 р. у середньому щорічно перевищували 20%. Збільшення експорту супроводжувалося ростом імпорту, динаміка й частка якого у ВВП свідчить про високу залежність економіки країни від ввозу енергоресурсів і напівфабрикатів.[22] Імпорт споживчих товарів ріс більш повільними темпами. За минулий семирічний період 68,7% експорту направлялося в ЄС, 4,9%- у США, 1,3% - у Японію, 16,9%- у країни , що розвиваються. Імпорт розподілявся в такий спосіб (в %) : ЄС - 60,9, США - 7,3. Японія - 3,6, країни , що розвивається - 18,8.Економічний підйом сприяв збільшенню темпів росту зайнятості населення й скороченню безробіття з 24,6% наприкінці 1993 р. до 21,9% в 1997 р., однак цей показник як і раніше є найвищим в ОЭСР. Швидше всього зросло число зайнятих у будівництві, повільніше - у сфері послуг, що поглинає майже 60% економічно активного населення. [3]

     Одна з головних заслуг уряду - поетапне проведення найглибшої за всю історію країни податкової реформи з метою більш слушного розподілу податкового тягаря, демократизації, модернізації й адаптації системи оподатковування до вимог і нормативам ЄС. Реформа, зокрема , передбачала введення податків на власність та спадщину; податків на додану вартість замість безлічі інших видів податків і поборів; модернізацію системи соціального страхування, а головне створення більш ефективної системи збору податків, штрафні санкції до неплатників податків. Це дозволило за порівняно короткий проміжок часу забезпечити найвищий у ЄС приріст податкових вступів у скарбницю. В 1991-1997 рр. їхня частка у ВВП становила в середньому близько 40% проти 30% в 1980 р.[4]

     В цей час в основний обсяг бюджетних вкладів входить податок, привілегіює  над  прибутком компаній (який становить 35%), прибутковий податок з фізичних осіб (для резидентів він становить від 2 до 25%) і податок на додану вартість (з 1966 р. - 15%), тобто податки, що фінансують систему соціального страхування. В Іспанії ставка цього податку для працюючих дорівнює 6%. Додатково до цього, як і в більшості інших європейських країн, податки до фонду соціального страхування зобов'язані платити й підприємства. Звичайно вони обчислюються в розмірі 22% загальної суми виплаченої заробітної плати. Оскільки вже до початку 90- х років реформування податкової системи привело до значної фіскальної консолідації, перспективу подальшого росту прибуткової частини бюджету уряд зв'язував не зі збільшенням ставок оподатковування, а насамперед з активним заохоченням економічної діяльності за допомогою інвестиційних пільг і кредитів економічної діяльності та появою нових платників податків (фізичних і юридичних осіб) внаслідок природного росту населення, створення нових підприємств і фірм, а також доходів від приватизації підприємств держсектора.[28] Пріоритетний напрямок бюджетної політики в 1991-1997 рр. - твердий урядовий контроль над витратною частиною бюджету, а за останні три роки - значне (майже на 1%) скорочення поточних витрат, що різко зросли за 1991-1993 рр. Мова йде, насамперед , про скорочення державного споживання, у тому числі капіталовкладень (за рахунок військових витрат), закупівель і послуг при підвищенні їх вартості, заробітної плати, а також субсидування державного сектору. В 1997 р. загальний обсяг державних субсидій склав 1,8% ВВП проти 2,3% в 1991 р. Основним при виділенні бюджетних коштів підприємствам було не покриття їх збитків або фінансування поточних витрат, а найсуворіше цільове використання - на реструктуризацію й модернізацію малорентабельних підприємств. Другим напрямком є скорочення витрат за роки постфранкистских демократичних перетворень виплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери, другий за обсягом видаткової статті бюджетних асигнувань. Число зайнятих у держсекторі становить 15% економічно активного населення (5% в 1975 р.). По-третє, тенденцію до скорочення продемонстрували й державні соціальні витрати, що становлять 16% ВВП. Нарешті, по-четверте, активні пошуки способів економії бюджетних витрат велися й на шляху раціоналізації системи обслуговування державного боргу. [28] В 1998 р. економічний ріст досяг 3,8%, практично збільшивши на один відсоток середній показник для великих європейських держав. В 1998 р. остаточно сформувалася ця модель росту та відновлення економіки: за прогнозами ріст ВВП складе 3,8%, а дефіцит бюджету на рівні 1,9% (менше, чим передбачене Програмою Конвергенції). Політична й суспільна стабільність також являються важливим фактором у досягненні позначених економічних показників. Підтримка провідних націоналістичних політичних сил державного бюджету й суспільний консенсус між профспілками й підприємцями в тому, що стосується колективних договорів і трудових відносин, також стали факторами, що виявили вирішальну допомогу в здійсненні процесу конвергенції, що й забезпечили стабільність, необхідну для досягнення економічного росту. [2]

2. Фактори, що впливають на розвиток економіки Іспанії

     Фактори, що виявляють вплив на економіку Іспанії: невисокі темпи росту в країнах ЄС, куди йде основна частина іспанського експорту, і економічні труднощі, які переживає Латинська Америка, ринки якої здобувають усе більше значення для Іспанії. Також перспективи економіки залежать від внутрішнього попиту й туризму, який відіграє важливу роль в економіці країни. Згідно даним, опублікованим 24 листопада 2003р., ВВП Іспанії в III кварталі виріс на 0,7% у порівнянні з попереднім кварталом і на 2,4% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Темпи росту іспанського ВВП перевищили погоджені оцінки аналітиків і виявилися майже у два рази вище за середнє значення по 12 країнах Єврозони (0,4%). Факторами росту іспанської економіки є низькі процентні ставки й зростаюча зайнятість.       Основна ставка рефінансування, утримувана Європейським центральним банком на рівні 2%, є самою низкою в іспанській історії. Низька вартість кредитів стимулює споживчі витрати й обумовлює високу активність на ринку нерухомості. У цей час ставки по іпотечних кредитах в Іспанії становлять 3,5%, тоді як десять років тому вони перебували на рівні 15%. Зростаюча впевненість споживачів, у свою чергу, сприяє зниженню безробіття. У порівнянні із серединою 1996 р. рівень безробіття в Іспанії знизився майже у два рази й зараз становить 11,17%. [28] Згідно з заявою міністра економіки Іспанії Родріго Рато(з 1996-2002 рр. міністр економіки Іспанії) , більш половини робочих місць, створених у Єврозоні торік , отримала  Іспанія.  В 2001р. Внутрішній валовий продукт (ВВП) склав 757 млрд. дол. ВВП на душу населення 18900 дол. Приріст ВВП в 2001 р. склав 2,8%, що підтверджує збереження позитивної динаміки макроекономічних показників. Темпи розвитку іспанської економіки перевищують середньоєвропейські. Частка промислового виробництва 28% ВВП, сфери послуг - 68% і сільського господарства - 4%. Ріст цін на нафту викликав збільшення рівня інфляції. Хоча по темпах приватизації телекомунікаційних, нафтових, газових і електричних компаній Іспанія випереджає своїх сусідів по Союзу, цей процес поки так і не привів до створення реальної конкуренції в цих галузях, так що тарифи на послуги як і раніше диктуються державою, а не визначаються ринковими механізмами. Рівень інфляції в Іспанії, розрахований по стандартах ЄС, склав у липні 2003р. 2,9%, що на процентний пункт вище за середнє показника по Єврозоні. За даними на березень 2003р. індекс споживчих цін склав 3,1%. Уряд Іспанії повідомив про те, оскільки зниження податкового тягаря сприяло збільшенню споживчих витрат, а низькі процентні ставки стимулювали ріст у сфері будівництва, в II кварталі 2003р. ВВП виріс на 0,7% у порівнянні з попереднім кварталом і на 2,3% до II кварталу 2002 року. [14] Найнижча вартість позикових засобів за півстоліття, скорочення прибуткового податку на $3 млрд. в 2003 році й ріст зайнятості дозволив іспанській економіці уникнути негативного росту, який переживали економіки Німеччини, Франції й Італії. Витрати на будівництво виросли на 1,2% до I кварталу й на 3,8% до II кварталу 2002 року, відзначають статистики. Споживчі витрати підвищилися на 1% у порівнянні з попереднім кварталом і на 3,2% до II кварталу минулого року. [4]

     Ріст ВВП і створення нових робочих місць є наслідком як правильно обраної політики, так і елементарної удачі. Обмеження бюджету дозволило до 2001 року повністю позбутися бюджетного дефіциту, який ще в 1996 році становив майже 5%. Крім того, на користь економіки Іспанії в період, що пішов за азіатською фінансовою кризою, зіграли такі фактори як падіння цін на нафту й загальне посилення світової економіки. Проте , основною причиною настільки успішного розвитку економіки країни стало її членство в Європейському Союзі й включення в Єврозону. Останній фактор сприяв підйому економіки як , через скорочення величини процентних ставок, так і через створення в діловім середовищі очікувань економічної стабільності. [1]

3.   Перспективи розвитку економіки Іспанії

     Іспанії набридла неофіційно визнана за нею роль європейської провінції. Її уряд сподівається на те, що якщо в найближчі роки економіка країни буде розвиватися такими ж темпами, як це відбувалося в останні роки, то Іспанії вдасться скоротити розрив з країнами, що обігнали її за рівнем доходу на душу населення, сусідами по Європейському Союзу. [13]

     По оцінках Європейської Комісії, темпи росту іспанської економіки в поточному  році складуть 2,3%, а в наступному році - виростуть до 2,9%. Аналогічні прогнози по Єврозоні становлять 0,4% і 1,8%, відповідно. По темпах росту ВВП Іспанія займала в 2003 році друге місце після Греції серед 12 країн Єврозони. За іншою оцінкою, іспанські економісти припускають, що будівництво й сфера послуг послужать мотором пожвавлення економіки Іспанії в 2004р.. Передбачуваний ріст ВВП у 2004 року склав близько 3%. У той же час відзначається, що хоча будівельна галузь продовжує залишатися однією з найрозвинутіших - 4,3% , вона вступила у фазу вповільнення темпів росту, оскільки в 2002 році ріст був помітно вище - 4,7%. Другим по темпах росту сектором економіки є сфера послуг, головним чином туризм, де середньорічний темп росту.  на рівні 3,5% (в попередні роки- 3,4%).[21] Інші галузі економіки Іспанії будуть розвиватися з різним ступенем динамічності, але не зможуть перевищити показники темпів росту двох вищевказаних.  Також передвіщається, що наступні роки будуть сприятливим для іспанської зовнішньої торгівлі, чому більшою мірою буде сприяти пожвавлення в економіках країн - основних зовнішньоторговельних партнерів Іспанії. У цей час необхідно скоротити розрив у рівні доходу на душу населення між Іспанією і її сусідами по Союзу. Очевидно, що виконання цього завдання може бути суттєво ускладнене через інфляцію. У березні 2008 року інфляція в Іспанії склала 2.9%, тоді як у середньому по Союзу цей показник в 2007р. становив лише 2.1%. Різниця залишається істотної навіть у тому випадку, якщо відкоригувати значення показників з обліком щодо великої залежності іспанської економіки від рівня цін на нафту. [6] Сама по собі інфляція не так страшна в тому випадку, якщо вона є наслідком швидкого росту продуктивності, подібно тому, як це відбувається в Ірландії. Однак згідно з офіційними даними, питома продуктивність в Іспанії з початку 1990- х років росла зі швидкістю менш 1% у рік. Значення цього показника деякою мірою занижене через значний ріст чисельності робочої сили в останні роки: знову прийняті працівники, як правило, уступають своїм більш досвідченим колегам по ефективності праці. Проте очевидно, що результати Іспанії в області росту продуктивності поки не занадто вражають. [1]

РОЗДІЛ 2

2 ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ ІСПАНІЇ ДО ЄС,СОТ ТА РОЗВИТОК ЇЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

2.1 Формування та розвиток промисловості Іспанії

     У 1950-х роках Іспанія перетворилася з аграрної країни на індустріальну. За обсягом промислової продукції вона посідає п'яте місце в Європі і восьме - у світі. У другій половині 1980-х років економіка Іспанії була найбільш динамічною в Європі, середньорічний приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) становив 4,1% у 1986-1991 роках. Спад світової економіки в 1990-х роках спричинив різке зниження приросту ВВП до 1,1% у 1992 році. Одночасно загострилася проблема безробіття. Частка безробітних у 1994 р. сягнула 22% (найвищий показник для країн ЄС).   У 1960-х роках щорічні темпи приросту ВВП збільшилися до 7,2% проти 4,5% у 1955-1960 роках. З метою збільшення національного доходу в 1959 р. був скасований прямий контроль держави у промисловості, що привело до швидкого росту імпорту. Торговельний дефіцит компенсувався за рахунок високих доходів від туризму. [9]  У 1982 р. після приходу до влади Іспанської соціалістичної робітничої партії з прем'єр-міністром Феліпе Гонсалісом Маркесом було взято курс на реструктуризацію промисловості, інвестиції в інфраструктуру, модернізацію ринків фінансів і капіталу, приватизацію ряду державних підприємств і вступ Іспанії в ЄС (1986).     У другій половині 1980-х років економічне становище Іспанії покращилося. Програма реструктуризації промисловості була спрямована на відтік ресурсів і робочої сили з неефективних галузей промисловості, що переживали спад (суднобудування, чорна металургія, текстильна промисловість), і забезпечення нових, більш конкурентоспроможних підприємств інвестиційними кредитами і субсидіями. До 1987 намічений план був виконаний на 3/4: обсяг продукції у більшості цільових галузей промисловості різко зріс. Приєднання до ЄС також стимулювало зростання економіки: на початку 1990-х років Іспанія одержала майже 1/5 регіональних субсидій ЄС. Далі  різні галузі промисловості розглянуть більш детально:

       - сільське господарство здавна було важливою галуззю економіки Іспанії. До початку 1950-х років, коли промисловість випередила його за темпами розвитку, сільське господарство було головним джерелом доходів держави, а у 1992 р. його частка скоротилася до 4%. Частка зайнятих у сільському господарстві продовжувала скорочуватись - з 42% у 1986 до 8% у 1992.  З 1970-х років різко зріс обсяг виробництва фруктів і овочів. У 1992 р. обсяг вирощених фруктів і овочів перевищив врожай зернових. Багато фруктів і овочів вирощувалося на експорт, головним чином у країни ЄС.    Іспанія утримує друге місце у світі з виробництва маслинової олії і третє - з виробництва вина. Плантації маслинових дерев знаходяться головним чином у латифундіях Андалузії і Нової Кастилії, а виноград вирощують у Новій і Старій Кастилії, Андалузії і східних районах країни. Цитрусові, овочі і цукровий буряк - теж важливі сільськогосподарські культури. Основна зернова культура - пшениця - вирощується на центральних плантаціях Месети з застосуванням методів богарного землеробства.  У 1991 р. в Іспанії нараховувалося 55 млн. голів домашньої птиці (23,7 млн. у 1933), 5,1 млн. голів великої рогатої худоби (3,6 млн. у 1933), а також 16,1 млн. свиней і 24,5 млн. овець. Більша частина поголів'я худоби зосереджена у вологих північних районах країни. [20]

      - промисловість.  У 1991 р. на частку промисловості припадала приблизно третина загального виробництва товарів і послуг. Приблизно 2/3 промислової продукції було вироблено обробною промисловістю, тоді як гірничодобувна промисловість, будівництво і комунальні послуги давали іншу третину.     Розвиток промисловості в 1930-х - на початку 1960-х років перебував під контролем держави. Ще в 1941 був створений Інститут національної індустрії (ІНІ) - державна корпорація, що відповідала за створення великих державних підприємств, контроль приватної промисловості і проведення протекціоністської політики. З 1959 економіка стала більш відкритою, а частині підприємств була надана провідна роль у розвитку промисловості. Функції ІНІ обмежувалися створенням підприємств у державному секторі економіки. У результаті темпи зростання промисловості підвищилися, що тривало до початку 1970-х років, після чого почався поступовий спад.    Вступ Іспанії в ЄС у 1986 стимулював приплив іноземних інвестицій у промисловість. Це дозволило модернізувати багато підприємств і передати більшу частину промисловості Іспанії в руки іноземних інвесторів і корпорацій.   Багато галузей обробної промисловості мають чітку географічну локалізацію. [10]

      - така важлива історично сформована галузь, як текстильна промисловість, зосереджена в Каталонії, особливо в Барселоні.

      - головний осередок чорної металургії - Країна Басків з центром у Більбао. У 1992 було виплавлено 12,3 млн. т сталі, що майже на 400% перевищило показник 1963 року.

      - великих успіхів іспанці досягли в автобудуванні і цементній промисловості. У 1992 було вироблено 1,8 млн. легкових, 382 тис. вантажних автомашин і 24,6 млн. т цементу. Обсяг промислового виробництва скоротився в 1991-1992 у результаті світового спаду у всіх галузях промисловості, крім енергетики. [16]

     - на початку 1990-х років за числом зайнятих в Іспанії виділялися такі галузі промисловості, як харчова і тютюнова (16% зайнятих); металургія і машинобудування (11%); текстильна і швейна (10%); виробництво транспортного устаткування (9%).   Іспанія має багаті родовища міді, залізної руди, олова і піритів з високим вмістом міді, свинцю і цинку. Іспанія - один з найбільших у ЄС виробників свинцю і міді, незважаючи на те, що обсяг виробництва більшості металів, у тому числі міді, свинцю, срібла, урану і цинку, з 1985 поступово скорочується. Вугільна промисловість Іспанії давно перетворилася в неефективну і неприбуткову галузь. [21]

     Залежність Іспанії від імпорту енергоносіїв поступово збільшувалася, і в 1990-х роках за рахунок цього джерела забезпечувалося 80% енергоспоживання. Хоча з початку 1960-х років в Іспанії були виявлені кілька родовищ нафти (у 1964 була знайдена нафта за 65 км на північ від Бургоса, а на початку 1970-х років - біля Ампости в дельті Ебро), використання вітчизняних джерел енергії не заохочується. У 1992 у загальному балансі виробництва електроенергії майже половина припадала на частку місцевого вугілля й імпортної нафти, 36% - на частку ядерного палива і 13% - на частку гідроенергії. Завдяки наявності великих запасів урану був розроблений план розвитку атомної енергетики. Перша АЕС була запущена в 1969, однак у 1983 через екологічні непорозуміння була введена заборона на будівництво нових АЕС. [19]

     Внутрішня транспортна система Іспанії має радіальну структуру з великою кількістю головних автодоріг і залізничних ліній, що сходяться в Мадриді. Загальна довжина мережі залізниць - приблизно 22 тис. км, з них 1/4 електрифікованих (1993). Головні лінії використовують широку колію; місцеві лінії, що становлять по довжині 1/6 від усієї мережі, мають вузьку колію[ 8]. Наприкінці 1960-1970-х років залізниці Іспанії були істотно модернізовані: оновлений рухомий склад, поліпшені рейкова подушка і полотнище, а круті повороти і спуски знівельовані. У 1987 почалася реалізація 13-річного плану розвитку залізничного сполучення. У 1993 завдяки субсидіям від ЄС була запущена перша високошвидкісна пасажирська лінія Мадрид - Кордова - Севілья, а потім відгалуження Кордова - Малага.     Автодорожня мережа Іспанії становить 332 тис. км, з них 2/5 - з твердим покриттям. В останнє десятиліття різко збільшився парк автомобілів. У 1963 в Іспанії нараховувалися 529,7 тис. легкових автомобілів і 260 тис. вантажних (включаючи трактори). У 1991 відповідні показники сягнули 12,5 млн. і 2,5 млн. машин.    Торговельний флот Іспанії у 1990 р. складався з 416 суден загальною водотоннажністю 3,1 млн. брутто-реєстрових тонн. Головні морські порти - Барселона, Більбао і Валенсія.   В Іспанії діють дві державні авіакомпанії - "Іберія" і "Авіадо", а також ряд невеликих приватних авіакомпаній. Компанія "Іберія" обслуговує рейси в Латинську Америку, США, Канаду, Японію, Північну Африку і країни Європи, а також внутрішні рейси. Найбільш завантаженим є аеропорт міста Пальма на о. Майорка. Інші великі аеропорти розташовані в Мадриді, Барселоні, Лас-Пальмасі (на о. Гран-Канарія), Малазі, Севільї і на о. Тенерифі.   На внутрішню торгівлю припадає приблизно 17% усіх товарів і послуг країни. Однак, незважаючи на відносно велике значення внутрішньої торгівлі, рух товарів від виробників до споживачів залишається одним із основних ланок економіки. Ведеться будівництво супермаркетів і оптових ринків, але донині зберігається різкий дизбаланс між досить великою роздрібною мережею торгівлі і вузькою системою оптової торгівлі. [21]

2. Передумови та наслідки інтеграції Іспанії до ЄС

     Іспанія розглядала членство в ЄС як неодмінну умову ефективних макроекономічних та секторальних зрушень в національній економіці та внутрішньополітичній стабілізації. Геополітичні зміни, пов’язані з розпадом колоніальної системи та вступом Великобританії до ЄС, привели до переорієнтації експорту Іспанії на Спільний ринок. Зіткнувшись в першій половині 70 – х років з економічними бар’єрами на шляху до ринків країн Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) у вигляді єдиних зовнішніх тарифів та спільної сільськогосподарської політики (ССП), новий уряд Іспанії бачив єдиний вихід із економічної ізоляції в повноправному членстві в Співтоваристві. До 1985 року ЄЕС перетворилося на основного торгівельного партнера Іспанії. У порівнянні з 1970 р. іспанський експорт до ЄЕС збільшився в 13 разів, а імпорт – в 7 разів. Одночасно, різниця в митних бар’єрах зменшилась з 35%- 40% у середньому до 6% в 1985 р. Напередодні вступу Іспанії до ЄЕС половина експорту Іспанії (сільськогосподарської продукції - 60%) та третина імпорту (30% сільське господарство) проходилась на ЄЕС. [22]