Економічна наука

ВСТУП

Економічна наука з  самого початку свого виникнення досліджувала природу грошей. Мабуть, немає жодного її напрямку, школи, які б не приділяли цьому питанню  значної уваги. І це не випадково. З давніх часів люди знали, що придбати чужі товари можна в обмін на свої, чи сплатити за них гроші. За гроші можна купити будь-які товари і в будь-якій кількості. Здавалося б, що за тривалий час свого розвитку економічна наука повинна була б створити єдину теорію грошей, однозначно визначити їх суть та функції.

Попит на гроші - одне з  ключових і найскладніших явищ ринку  грошей. Його вивчення виявилося центральною  проблемою сучасної теорії грошей, а успіхи в його пізнанні визначали  розвиток цієї теорії в XX ст., відкривали можливості ефективного регулювання ринку грошей через механізми та інструменти грошово-кредитної політики. В Україні, де тільки формується цей ринок освоюються механізм та інструменти грошово-кредитної політики, вивчення попиту на гроші набуває особливого теоретичного та практичного значення.   В умовах перехідної економіки України всі перелічені умови перебувають у процесі формування, причому в його початковій стадії. Тому всі класичні чинники впливу на попит на гроші діють у деформованому вигляді.

Високі темпи підвищення цін провокують зростання попиту на трансакційні запаси, проте пов'язані з цим інфляційні очікування та ризики втрат від зберігання грошей примушують економічних агентів шукати захисту в альтернативних активах, віддаючи перевагу більш надійним, незважаючи навіть на їх дохідність. Ці тенденції деформують залежність трансакційної складової попиту від динаміки номінального ВНП, послаблюють вплив альтернативної вартості зберігання грошей на динаміку попиту та мотивацію переваг ліквідності, стимулюють зростання попиту на такі нетрадиційні для фінансового ринку інструменти, як інвалюта, ювелірні і мистецькі вироби, провокують відплив їх за кордон для підвищення надійності з наступною реалізацією для поповнення трансакційного запасу.

Високий рівень інфляції провокує зростання номінального процента. Проте реальний рівень процента підтримувати тривалий час дуже складно і він нерідко виявляється від'ємним, що робить вкладання грошей в альтернативні активи збитковим. Це спричинює високу ризиковість капіталізації грошей, послаблює мотиваційну роль альтернативної вартості зберігання грошей. Порушуються ринкові механізми зв'язку між процентом і попитом на гроші.

У цьому ж напрямі  діє чинник недостатнього розвитку ринку цінних паперів та ринку  банківських послуг. Навіть у періоди, коли реальний процент має достатнє позитивне значення, економічні суб'єкти не мають можливості швидко і надійно трансформувати свій запас грошей у запас дохідних активів. Це істотно послаблює еластичність попиту на гроші від процента, призводить до надмірного накопичення грошей у готівковій формі тощо.

   Населення України  протягом всього перехідного  періоду, по суті, було відрізане  від ринку державних цінних  паперів і не мало можливості  скористатися перевагами такого  дохідного активу, як облігації  державних позик, що їх Дж. М. Кейнс розглядав як єдину альтернативу грошовим запасам. Вкрай обмежений доступ населення і до такого альтернативного активу, як строкові та ощадні сертифікати через ненадійність банківських структур України.

Наявні структура багатства, рівень доходів та споживання в Україні в перехідний період теж істотно деформують еластичність попиту на гроші як по ВНП, так і по очікуваному рівню доходу на альтернативні активи. У структурі багатства ще незначна частка таких дорогоцінних і високоліквідних активів, як приватне житло, будинки, земельні ділянки, сучасні автомобілі, меблі тощо. При низькому середньому рівні реальних доходів та споживання в портфелях активів випереджаючими темпами повинні зростати запаси грошей, щоб накопичити масу платіжних засобів, достатню для подальшого збільшення негрошових активів. Проте накопичення грошей пов'язане з ризиком інфляційних втрат та з ризиком банкрутства банків, що нерідко штовхає економічних суб'єктів до пошуку обхідних шляхів трансформації грошових запасів у негрошові активи, і навпаки.

1. Теоретичні основи  формування попиту на гроші

На відміну від звичайного попиту на товарних ринках, який формується як потік куплених товарів за певний період, попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) в ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки. Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності.

 Трактування попиту на гроші як явища залишку зумовлює істотну відмінність його від попиту на дохід, що є явищем потоку. Хоч ці два явища тісно переплітаються, проте вони не збігаються ні за обсягами, ні за напрямами і динамікою руху. Наприклад, економічний суб'єкт хоче мати в цьому місяці дохід 10 тис. грн., а запас грошей на кінець місяця - 4,0 тис. грн. Якщо на початку місяця у нього не було запасу грошей, то це означатиме, що його попит на гроші зріс на 4,0 тис. грн. Для його задоволення з доходу 10,0 тис. грн. він повинен витратити на поточні потреби 6,0 тис. грн., а 4,0 тис. грн. відкласти в запас. Проте він може задовольнити свій попит на гроші й іншим шляхом, наприклад, продавши частину наявних у його портфелі активів, що не належать до запасу грошей, зокрема акції, автомобіль чи квартиру, а виручку помістити в запас. Це значить, що попит на гроші не тільки по суті відрізняється від попиту на дохід, а й має відносно самостійні джерела задоволення. За такого трактування попиту на гроші це явище набуває важливого значення в практиці управління грошовою сферою. Наявність попиту на гроші означає, що в його межах економічні суб'єкти триматимуть гроші в себе, не "викинуть" на товарний, валютний чи фондовий ринки і не порушать сформовану там рівновагу. Тому зростання попиту на гроші розширює економічну межу емісії грошей, її зростання не зашкодить указаним ринкам, буде безінф-ляційним, приведе до підвищення рівня монетизації економіки.

Попит на гроші тісно  пов'язаний зі швидкістю обігу грошей обернено пропорційною залежністю: у міру зростання попиту на гроші кожна грошова одиниця, що є в обороті, довше перебуватиме у розпорядженні окремого економічного суб'єкта, повільнішим буде її обіг, і навпаки. З цієї залежності випливають висновки, що мають важливе практичне значення:

1. Оскільки попит на гроші - явище динамічне, то і швидкість обігу грошей не може бути постійною;

2. Зростання швидкості обігу грошей унаслідок падіння попиту на гроші може компенсувати дефіцит платіжних засобів при зниженні рівня монетизації валового національного продукту і послабити кризу неплатежів;

3. Падіння швидкості обігу грошей через зростання попиту на них послаблює вплив збільшення маси грошей в обороті на кон'юнктуру ринків, гальмує його інфляційні наслідки;

4. У парі "попит - швидкість" визначальним є попит на гроші, а похідним - швидкість їх обігу. Тому фактори зміни попиту на гроші об'єктивно впливають і на швидкість їх обігу. Проте це не виключає зворотного впливу зміни швидкості обігу грошей на динаміку їх попиту. Наприклад, якщо суто організаційними заходами (збільшення частоти виплат доходів, підвищення дохідності короткострокових фінансових інструментів, удосконалення системи розрахунків тощо) забезпечується прискорення обігу грошей, то це вплине і на формування попиту на них, особливо на його трансактивну складову.

Попит на гроші в кількісній теорії стверджує, що існує прямий зв”язок  між кількістю грошей і рівнем цін, що ціни визначаються кількістю  грошей, які знаходяться в обігу, а купівельна спроможність грошей обумовлюється рівнем цін. Збільшення грошової маси веде до росту цін, і навпаки, скорочення грошової маси  зумовлює зниження цін, тобто за інших рівних умов товарні ціни змінюються пропорційно кількості грошей.

Тотожність, що відображає відповідність між платіжними засобами та товарно- грошовими операціями називається рівнянням Фішера:

MV = PY                (1),

де М – кількість грошей в  обігу, V – швидкість обігу грошей у русі доходів, P - абсолютний рівень цін, Y—реальний обсяг виробництва.

Згідно ефекту Фішера, у випадку  збільшення грошової маси  попит  на гроші падає  і відсоткова ставка  знижується. Але в зв”язку з  ростом цін попит на гроші знову  росте і рівень ставки підвищується . Подібні коливання приводять  в кінцевому рахунку до природної норми відсоткової ставки.

Але формула Фішера дещо спрощує  картину. Вона не враховує того, що на ціни впливають й інші змінні – рівень доходу, очікування, зміни зайнятості, технологічні зсуви.

Представники неокласичної школи  модифікували рівняння Фішера:

M = kPY                (2),

 де k – коефіцієнт, що відображає пропорцію між номінальним доходом і часткою доходу, що зберігається в грошовій формі. Показник k -- величина, обернена до V, тобто швидкість обертання грошей залежить від того, яка кількість грошей зберігається у вигляді грошових залишків, грошового запасу, що призначений для укладення угод. Якщо грошовий запас невеликий, то швидкість обертання грошей росте.

Замінимо М на параметр MD – величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, потрібну юридичним та фізичним особам, яку вони хочуть зберегти як частину своїх портфелів активів.¹

Ця заміна дає:

MD = kPY =PY/ V               (3),

З цього рівняння випливає, що величина попиту на гроші залежить від  трьох  факторів:

1. абсолютного рівня цін (більш високий рівень цін вимагатиме більше грошей);
2. реального обсягу виробництва (підвищення рівня виробництва підвищить і реальні доходи, а тоді  (за інших рівних умов) споживачам треба більше грошей , оскільки наявність більш високих реальних доходів передбачає більший обсяг угод);
3. швидкості обертання грошей в руху доходів (кількість обертів в рік , яку в середньому здійснює кожна грошова одиниця з загальної грошової маси на придбання товарів і послуг, що складають реальний ВВП. Відповідно всі параметри, що впливають на швидкість обертання грошей, будуть впливати і на  попит на гроші).

Згідно з деякими дещо усередненими підрахунками грошова готівка, яка  забезпечує обіг, складає приблизно 10 обертів на рік .

Представники класичної школи  схиляються до думки, що швидкість обертання грошей постійна і визначається такими інституційними факторами, як кількість щорічних виплат заробітної плати.

Кейнсіанській підхід до грошового  попиту.В своїй книзі “ Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей” Д.М.Кейнс відкинув класичну кількісну теорію попиту на гроші. В його власній теорії головну роль грає поняття норми відсотка. Кейнс розглядав гроші як один із типів багатства і стверджував, що та частина портфелів активів, яку господарські агенти бажають зберегти в формі грошей, залежить від того наскільки висока цінність властивості ліквідності. (Активи володіють ліквідністю, якщо їх можна використовувати як засіб платежу, а їх власник впевнений, що номінальна віртість таких активів не зміниться). Казати, що люди віддають перевагу відносно діквідному портфелю – те ж саме, що казати про відносно великий попит на грошй з їх сторони. Саме з цієї причии Кейнс назвав свою теорію попиту на гроші теорією переваги ліквідності.

Кейнс вважав, що три причини примушують людей зберігати принаймні частину багатства у формі ліквідних грошових активів (таких як готівка, поточні рахунки до запитання), а не  менш ліквідних , але тих, що приносять  доход ( як облігації):

1. транзакційий мотив – люди зберігають деяку частину своїх активів у формі грошей для використання їх як засобу платежу. Щоб вирішити, скільки грошей тримати для транзакційних операційних цілей, особа має зважити, у що обходиться тримання на руках невеликих сум грошей і скільки відсоткового доходу можна одержати, якщо покласти гроші під відсоток.
2. мотив обережності  або застережний мотив – зберігання частини портфеля активів у формі грошей може зумовлюватися бажанням забезпечити в майбутньому можливість розпоряджатися певною частиною своїх ресурсів у формі готівки. Кейнс вважав, що кількість грошей, необхідних індивіду для здійснення угод купівлі – продажу і відкладена (виходячи з мотиву обережності) приблизно пропорційна його доходу. Чим більше готівки людина тримає, тим більша ймовірність втрат, спричинених неліквідністю (тобто браком грошей на певний момент). Та чим більше людина тримає на руках, тим від більшого відсоткового доходу вона відмовляється. Оптимальна величина застережних залишків грошей на руках має бути між такими малими застережними залишками готівки, що особі, майже без сумніву, доведеться відмовитися від деяких покупок, і такими великими залишками готівки на руках, що при потребі майже завжди можна буде заплатити. Оптимальна величина передбачає балансування між втратою процентного доходу і можливістю не бути заскоченим без грошей, неліквідним.

Розгляд трансакційного мотиву і мотиву обережності роблять кейнсіанську теорію переваги дуже схожою на класичну кількісну теорію. Але Кейнс вважав, що господарські агенти будуть тримати  частину портфеля своїх активів у ліквідній формі, якщо вони вважають, що володіння активами в іншій формі пов”язане зі значним ризиком.

3. спекулятивний мотив – виникає від бажання уникнути втрат капіталу, що зумовлені зберіганням активів у формі облігацій (наприклад, у періоди очікуваного підвищення норм позичкового відсотка). Цей мотив формує зв”язок між величиною попиту на гроші і нормою позичкового процента.

Отже, Кейнс розглядав попит  на гроші як функцію двох змінних  величин. За інших рівних умов збільшення номінального доходу викликає збільшення попиту на гроші, зумовлене існуванням транзакційного  мотиву і мотиву обережності. Також, знову за інших рівних умов , зниження норми позичкового відсотка збільшує попит на гроші, обумовлений існуванням спекуляційного мотиву.

Попит на реальні залишки можна відповідно записати так:²

L = kY – hi,       k, h > 0              (4),

де k, h показують чутливість величини попиту на реальні залишки до зміни рівня доходу і відсоткової ставки. Функція попиту на реальні залишки : за даного рівня доходу величина попиту – це спадна функція від рівня відсоткової ставки. Таку криву попиту показано для рівня доходу Y1(рис.1):

Рис.1

Чим вищий рівень доходу, тим вищий  попит на реальні залишки. Крива  попиту L2 відповідає вищому рівню реального доходу.

Як  вже зазначалося вище, інтерес  для людини становить реальна  величина їхніх грошових залишків. Тобто :

1) Реальний попит на гроші  не змінюється зі зростанням  рівня цін (йдеться, звичайно, не про галопуючу інфляцію), і  всі інші реальні змінні – відсоткова ставка, реальний дохід і реальна величина багатства – лишаються незмінними .

2) Номінальний попит на гроші  зростає пропорційно підвищенню  рівня цін за незмінності згаданих  вище реальних величин.  

Існує спеціальна назва поведінки. на яку не впливають зміни цін, якщо всі реальні величини змінних не змінюються . Людина позбавлена грошової ілюзії , коли зміна рівня цін (за умови незмінності реальних величин змінних) лишає реальну поведінку людини, а також реальний попит на гроші незмінними. І навпаки, якщо на реальну поведінку людини впливають зміни рівня цін, коли всі реальні змінні величини не змінюються, про таку людину кажуть, що вона страждає на грошову ілюзію.

Сучасна теорія попиту на гроші відрізняється  від  теорії ліквідності Кейнса цілим рядом особливостей:

1. Кейнс розглядав лише безвідсоткове зберігання грошей і довгострокові облігації. Сучасна теорія попиту на гроші розглядає значно ширший діапазон активів. Так, є чотири основні грошові агрегати: готівкові гроші, М1, М2, М3.

 Складові агрегату М1: готівка в розпорядженні домогосподарств, фірми чи урядового органу плюс безстрокові вклади (банківські рахунки, що повертаються вкладникам на вимогу, часто називають депозитами до вимоги).

Ключовою характеристикою М1 є  те, що його здебільшого приймають як знаряддя платежу. Деякі країни включають в М1 дорожні чеки. хоча визначення цього агрегату досить відносне: куди віднести, наприклад, іноземну валюту, яку в більшості держав Східної Європи (в тому числі і в Україні) використовують нарівні з національною валютою?

М2 включає в себе М1 плюс строкові (або заощаджувальні) вклади в банках з необмеженим доступом.

М3 містить М2 плюс більші вклади з  фіксованими строками плюс рахунки  в небанківських інститутах. Загальна відмінність : ці активи менш ліквідні (їх важче і дорожче перетворювати в готівку або чекові рахунки).

Все, що впливає на перевагу володіння  яким-небудь  з вищеназваних активів, може вплинути на попит на гроші.

2. Сучасна теорія відкидає поділ попиту на основі мотивів обережності, транзакційного та спекуляційного мотивів. Тобто, відсоткова ставка все ж впливає на попит на гроші, обумовлений наявністю спекуляційного мотиву, але лише внаслідок того, що норма відсотка являє собою альтернативну вартість зберігання  грошей.
3. Сучасна теорія розглядає багатство як один з визначних факторів попиту на гроші. При збільшенні багатства індивіда, він, швидше за все, захоче збільшення кожного з типів власного багатства, включаючи й гроші.
4. Сучасна теорія враховує наявність інфляції. Ця теорія чітко розмежовує реальний та номінальний доход, реальну та номінальну норму відсотка, реальні та номінальні величини грошової маси.

Ріст номінального національного  доходу може відображати в собі наступні зміни  в структурі економіки: ріст рівня цін при фіксованому  реальному національному доході, ріст реального національного доходу при незмнному рівні цін або певне поєднання цих двох явищ.  У будь-якому випадку  зміни в номінальному національному доході вплинуть на величину попиту на гроші.

 Якщо спостерігається ріст  реального національного доходу за незмінного рівня цін, то збільшується обсяг угод, що викликає додатковий попит на гроші для обслуговування цих операцій.

Збільшення рівня цін без  зміни рівня реальної економічної  активності в свою чергу теж збільшує кількість грошей, необхідну для здійснення планованих актів  купівлі-продажу при новому, вищому рівні цін. Знову підвищується попит на гроші . Це відображає прагнення господарських агентів залишати постійну реальну кількість грошей у своєму портфелі за умови фіксованого реального обсягу угод, але того, що відповідає зміні рівня цін. (рис.2). Але за умов дуже високої  очікуваної інфляції попит на гроші порівняно з доходом різко скорочується.

Рис.2

Лаг- особливості попиту на гроші. Попит на гроші реагує на зміни доходу і відсоткових ставок з лагом. Коли  змінюється рівень доходу або відсоткова ставка, величина попиту на гроші спочатку змінюється незначно. З часом попит на гроші зростає, поступово досягаючи свого нового рівня  в довгостроковому плані. Причини такого лага досі повністю не з”ясовані. Відставання можливе через те, що зміни величини грошових залишків пов”язані з певними витратами або через повільну зміну сподівань у власників грошей. Якщо люди вважають, що зміна відсоткової ставки тимчасова – вони не мінятимуть структуру своїх грошових вкладів кардинально. Лише через певний час, коли стає очевидним, що зміна відсоткової ставки не тимчасова, власники грошей вноситимуть зміни в інвестиційні портфелі. Якщо очікується інфляція, купівельна спроможність грошей падає, від “палаючих” грошей намагатимуться позбутися. Якщо очікується зниження цін, то попит на гроші ростиме. Попит на гроші падатиме при підвищенні відсоткової ставки. Взагалі кажучи, відсоткова ставка  є своєрідним регулятором, за допомогою якого досягається оптимальна пропорція між грошима як засобом збереження і цінними паперами, що приносять доход у вигляді відсотків.

2.Мотиви та чинники,  що визначають параметри попиту  на гроші.

Монетарна теорія розглядає  багатство як один із визначальних чинників попиту на гроші. В працях Дж.Кейнса розроблена методологія оцінки попиту  на різні форми багатства. Гроші ¾ це тільки одна із розмаїтих форм багатства.

Сутність попиту на гроші  аргументується як попит на одну з  можливих форм багатства. Йдеться про визнання тієї частки багатства, яку індивідуми мають намір зберігати у грошовій формі. Це означає, що попит на гроші правильно розглядати як попит на  запас грошей на певний фіксований у часі момент, а не як потік грошей, який визначається за певний період часу.

Попит на гроші відрізняється  від попиту на інші товари. Гроші  бажані не задля самих себе, а  для того, щоб купувати необхідні  товари. Грішми володіють через їх представницьку вартість. Але зберігання грошей є обмеженим, оскільки нагромадження багатства у формі грошей,  а не в інших формах, характеризується вартістю втрачених можливостей: ми відмовляємося від процентного доходу, дивідентів, тримаючи гроші на руках. А тому попит на гроші опирається на потребу здійснювати трансакційні операції мотив споживання і  на бажання володіти активами у майбутньому тобто утримувати гроші як засіб нагромадження вартості.

Отже, існує два мотиви (джерела) сукупного поиту на гроші: попит  на гроші для трансакцій і попит  як на активи.

Попит на гроші для  трансакцій. Такий попит існує, оскільки індивідуми потребують готівки чи поточних рахунків, щоб оплачувати рахунки або купувати товари. Такі потреби в грошах забезпечуються через М1 і пов¢язані, здебільшого, з велечиною операцій або номінальним ВВП.

      Попит на гроші для трансакцій чутливий до втрат від зберігання грошей. Коли процентна ставка на альтернативні види активів зростає порівняно зі ставкою процента на гроші, то фізичні та юридичні особи намагаються зменшити суми нагромадження своїх грошей, і воліють тримати гроші як активи.

Попит як на активи. Таке визначення попиту на гроші монетаристами  зводиться до концептуального поняття  “портфеля”, що означає, як раціональні  інвестори вкладають своє багатство  в “портфель” (набір цінних паперів  або інших ліквідних активів).

Теорія портфеля грунтується на фундаментальному припущенні, що інвестори  в основному робитимуть ризиковані вклади тільки тоді, коли їхні доходи від  інвестицій будуть ультрависокими. З  двох видів доходів, що приносять  одинакові доходи, індивідуми оберуть безпечніший. Щоб привернути увагу індивідумів від низькоризикованих активів до ризикованих (акції, нерухоме майно), останні мають забезпечувати вищі доходи.

Теорія портфеля пояснює, як не схильний до ризику інвестор повинен розмістити своє багатство. Важливим правилом є диферсифікація портфеля між різними видами активів. “Не кладіть всі яйця до одного кошика” ¾ одна з форм цього правила. Тому не дивно, що багато індивідумів тримають гроші не тільки для трансакцій, а як частину своєї стратегії розміщення багатства.

Чинники, що визначають параметри  попиту на гроші. Попит на гроші залежить від економічних змінних: рівня  цін (інфляції), реальних доходів і  норми процента. Тоді функціональну  залежність попиту на гроші математично  можна записати:

Md = f(y,p,r)                        (5),

Щоб визначити вплив  динаміки цін  на попит грошей спочатку необхідно  розмежувати величини реального  і номінального доходу (ВВП), а також  реального і номінального касового залишку та попиту на гроші. Ці величини розмежовуються за показником дефлятора ВВП, який характеризуі величину індексу цін ВВП. У ньому синтезується цінова динаміка як товарів споживчого ринку, так і товарів виробничого характеру, скоригований на індекс цін на експортну та імпортну продукцію. З урахуванням цього показника номінальний ВВП розраховуіться як обсяг ВВП, виражений у дійсних поточних цінах. А реальний ВВП розраховується через дефлятор ВВП:

        _{номінальний ВВП}

 реальний ВВП = _{індекс цін}     (6)

Номінальний попит ¾ це та кількість грошей, яка необхідна економічним агентам для задоволення особистих та виробничих потреб. Однак номінальна кількість необхідних в економіці грошей змінюється вслід за зміною цін. Якщо всі ціни, а значить номінальні доходи, подвояться, то потрібно буде просто подвоїти значення відкладення вартості (грошові залишки). Зрозуміло, що тоді ж відповідно подвоїться номінальний попит на гроші. Отже, попит на гроші для трансакцій подвоюється, якщо номінальний ВВП збільшується, а реальний ВВП не змінюється.

Завжди, коли відбувається зміна рівня цін, а реальні доходи залишаються незмінними, індивідуми для того, щоб зберегти свою купівельну спроможність, повинні змінити відповідно розмір своїх номінальних грошових залишків. Цей висновок можна сформулювати таким чином:

Попит на гроші ¾ це попит на реальні грошові залишки, або іншими словами, величина грошових залишків, визначена з врахуванням їх купівельної спроможності.

Як правило, попит на грші визнчається  потребою в реальних грошових залишках, що є вирішальним для розуміння зв¢язку між грошима та інфляцією. Із рівняння:

                                                        номінальні грошові залишки

Реальні грошові залишки =             (7)                             рівень цін

ми бачимо, що обсяг реальних ргошових залишків може змінюватись як внаслідок зміни номінальних грошових залишків, так із-за динаміки рівня цін. Якщо обсяг реальних грошових залишків не підлягає перегляду, то збільшення номінальних грошових залишків манить за собою зміну рівня цін у тій же пропорції, в якій змінилась грошова маса. Звідси витікає висновок, що приріст грошової маси в обігу часто служить причиною росту цін, а значить, і причиною інфляції.

Попит на гроші і реальні доходи. Попит на гроші значною мірою  залежить від величини доходу. Підвищення рівня доходу (реального ВВП) збільшує обсяг господарських операцій, що потребує для їх забезпечення додаткової кількості грошей. Як наслідок зростає піднімається попит на гроші (Md). За умови, коли бсяг ВВП фіксується на попередньому рівні, а ціни зростають, попит на гроші змінюється адеквато показникові дефлятора ВВП: зростання цін призведе до збільшення Md. У цьому випадку відбивається прагнення господарських суб¢єктів ринку зберегти реальний касовий залишок постійним. Коли ж реальні доходи (ВВП) економічних агентів скорочуються, відбувається зменшення обсягів господарських операцій і потреба вгрошах заменшується. Тому якщо грошова пропозиція витримується на постійному рівні то в умовах падіння реального ВВП наслідком такої політики буде зростання інфляції.

Вище названі залежності (Md i Py) можна виразити математично. Попит на реальні грошові залишки може бути показаний як функціональна залежність від реальних обсягів виробництва (ВВП).

Md / p = f(y/p)                (8),

Із  цього рівняння видно, що зміни в індексі цін (Р) за адекватності інших умов не впливають на величину попиту на реальні грошові залишки. Функція попиту на гроші залежить головним чином від реального ВВП.

Попит на гроші і норма процента. Нам  вже відомо, що грошові заощадження можуть зберігатися за бажанням власника грошей в альтернативних формах: їх можна помістити у фінансові активи (цінні папери, строкові вклади та депозити тощо), або тримати у ліквідній формі (готівкових або депозитних) грошей. Відомо, що заощадження у формі фінансових активів забезпечують їхнім власникам доход у вигляді певного відсотка, тоді як зберігання активів у формі грошей не приносять жодного доходу. І все таки люди воліють тримати частку своїх активів влесне у грошовій формі, а не в інших альтернативних формах. Величина грошей, що знаходиться на руках у населення залежить від нагальних витрат та вигод. У зв¢язку з цим вирішення питання про зберігання грошей у формі касових залишків чи фінансових активів переважно залежить від норми процента, яка в економічній теорії трактується як показник альтернативної вартості заощадження грошей.