МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

  Київський інститут інвестиційного менеджменту 
 
 
 

            Курсова робота 

з предмету: “ Економіка підприємств ”

на  тему: “ Економічна оцінка ефективності комерційної діяльності підприємств ” 
 
 
 
 
 

     Студент ІІ курсу гр. СФ-12

     Виконав: Іванов Є.В.

     Перевірив: Тарасенко І.О. 

         2009

      ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи управління ефективністю комерційної  діяльності підприємства……………………………………………………....5

1. Сутність  комерційної діяльності підприємства……………….5

2.  Поняття  та система показників ефективності  діяльності підприємства……………………………………………….……8

3. Напрями підвищення ефективності комерційної              діяльності підприємства……………………………………….28

4. Зарубіжний  досвід оцінки показників комерційної             діяльності підприємств………………………………...............30

РОЗДІЛ 2. Розрахунково-аналітична  частина…………………………. ....33

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….....44

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….46

ВСТУП

   В роки незалежності Україна вступила в новий період свого розвитку, пов’язаний з переходом до ринкових відносин, удосконаленням законодавства України, розширенням можливостей повноцінної господарської діяльності підприємств торгівлі i сфери послуг. Юридична i господарська самостійність підприємств, їхня економічна свобода i рівноправність як суб’єктів ринку, надають  підприємствам широкий простір комерційній ініціативі, самостійності в прийнятті рішень з питань комерційних зв’язків, використання фінансово-кредитного механізму. За роки незалежності був створений та введений в дію Господарський Кодекс України, в якого на меті є забезпечення зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України, а також сприяння її гармонізації з іншими економічними системами. Перехідний період, в якому перебувала економіка України, характеризувалася рядом негативних явищ, таких як спадом ділової активності, високим рівнем інфляції, дефіцитом товарів вітчизняного виробництва, низькою покупною здатністю населення.

   Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або іншого успіху. В основі прогресу лежить підвищення ефективності виробництва.

   Передумовами  формування i регулювання цього процесу  є перехід від централізованого розподілу товарних ресурсів до вільного їхнього продажу.   

   Мета  написання даної курсової роботи полягає  в  дослідженні питань, пов’язаних  з  економічною оцінкою  показників,  які  характеризують ефективність комерційної діяльності підприємства.

   Завдання  даної  роботи  полягає в  вивченні  теоретичних  та методичних  матеріалів, первинних документів  (звітності  підприємства)  з метою оцінки ефективності комерційної діяльності підприємства.

   Актуальність  обраної теми полягає в тому,  що  своєчасна  та повна   оцінка  показників  комерційної  діяльності   підприємства потребує  значних  теоретичних знань  та  практичних  навиків,  ця оцінка   сприяє своєчасному  виявленню  слабких місць в  діяльності підприємства   та  пошуку  перспективних напрямків забезпечення ефективної підприємницької діяльності.

   Предметом дослідження є комерційна діяльність аналізованого підприємства "ТИСА".

   Об’єктом  обраної теми є приватне підприємство “ТИСА”. За допомогою звітності про це підприємство, зробимо аналіз даних і занесемо пропозиції щодо економічного стану підприємства.

   В своїй курсовій роботі ми розкриємо економічну оцінку ефективності комерційної діяльності підприємства. Для досягнення мети курсова робота ставить та виконує наступні завдання:

• розглянути теоретичні основи ефективності комерційної діяльності підприємств;
• дослідити системи показників та вимірювання ефективності виробництва;
• дослідити фактори, за якими підвищується рівень ефективності діяльності підприємства.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи управління ефективністю комерційної

діяльності  підприємства

1.    Сутність комерційної діяльності підприємства

     Комерційна  діяльність – більш вузьке поняття, ніж підприємництво.

     Згідно  Господарського Кодексу України (ГКУ),  підприємництво - це самостійна, ініціативна  систематична, на власний ризик  господарська  діяльність,  що  здійснюється суб'єктами  господарювання  (підприємцями)  з метою осягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

     Підприємство – самостійний  суб'єкт господарювання, створений  компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування,  або іншими суб'єктами  для  задоволення суспільних  та  особистих  потреб шляхом систематичного здійснення виробничої,  науково-дослідної,  торговельної, іншої господарської діяльності   в  порядку,  передбаченому  ГКУ  та  іншими законами. Підприємство є юридичною особою,  має відокремлене  майно, самостійний баланс,  рахунки в установах банків,  печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

     Залежно від мети і характеру діяльності підприємства поділяють на:

• Комерційні – підприємства, господарська діяльність яких здійснюється заради одержання прибутку.
• Некомерційні – підприємства, господарська діяльність яких здійснюється не заради одержання прибутку.

   Підприємці  мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Особливості  здійснення   окремих видів  підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік  видів  господарської  діяльності,  що  підлягають ліцензуванню,  а також перелік видів діяльності,  підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом. Здійснення    підприємницької   діяльності   забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

 Підприємництво  здійснюється на основі:

• вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;
• самостійного  формування  підприємцем  програми   діяльності,
• вибору  постачальників  і споживачів продукції,  що  виробляється,
• залучення   матеріально-технічних,  фінансових  та   інших   видів

ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення  цін

на продукцію  та послуги відповідно до закону;

• вільного найму підприємцем працівників;
• комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;
• вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця

після  сплати  податків,  зборів та інших  платежів,  передбачених

законом;

• самостійного   здійснення  підприємцем   зовнішньоекономічної

діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної

виручки на свій розсуд.

     Підприємництво  в Україні   здійснюється   в  будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Порядок  створення,  державної   реєстрації,   діяльності, реорганізації   та  ліквідації  суб'єктів  підприємництва  окремих організаційних форм визначається ГКУ та іншими законами. Щодо громадян та юридичних осіб,  для яких  підприємницька

діяльність  не є основною,  положення ГКУ поширюються на ту  частину   їх   діяльності,   яка   за   своїм   характером   є підприємницькою.

     Підприємці  мають право  укладати  з  громадянами  договори щодо  використання  їх  праці.  При  укладенні  трудового договору (контракту,  угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її  своєчасне  одержання  працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та  соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.

     Загальні  гарантії прав підприємців:

1. Держава  гарантує усім підприємцям,  незалежно  від  обраних ними  організаційних форм підприємницької діяльності,  рівні права та  рівні    можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових,     трудових,    інформаційних, природних та інших ресурсів.

2. Забезпечення  підприємця матеріально-технічними  та  іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою  виконання  підприємцем  поставок,  робіт  чи  послуг  для пріоритетних державних потреб.

3. Держава  гарантує недоторканність майна  і забезпечує захист майнових  прав  підприємця.  Вилучення   державою   або   органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається  відповідно  до  статті  41  Конституції України  на  підставах і в порядку,  передбачених законом.

4. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи  юридичними  особами,  органами  державної  влади  чи  органами місцевого   самоврядування  його  майнових  прав,  відшкодовуються підприємцю відповідно до ГКУ та інших законів.

5. Підприємець  або громадянин,  який працює  у  підприємця  по найму,  у  передбачених  законом  випадках  може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов'язків, з відшкодуванням   підприємцю   відповідних  збитків  органом,  який приймає таке рішення.  Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.

     З    метою   створення   сприятливих   організаційних   та економічних умов  для  розвитку  підприємництва  органи  влади  на умовах і в порядку, передбачених законом:

• надають  підприємцям  земельні  ділянки,  передають  державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;
• сприяють  підприємцям  в  організації  матеріально-технічного забезпечення  та  інформаційного  обслуговування  їх   діяльності, підготовці кадрів;
• здійснюють   первісне   облаштування   неосвоєних   територій об'єктами  виробничої і соціальної інфраструктури з  продажем  або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;
• стимулюють  модернізацію технології, інноваційну  діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;
• підприємцям інші види допомоги.

Держава  сприяє  розвитку  малого підприємництва,  створює необхідні умови для цього.

     Існує відповідальність суб'єктів підприємництва:

1. Підприємці  зобов'язані  не  завдавати  шкоди довкіллю,  не порушувати права та законні  інтереси  громадян  і  їх  об'єднань, інших   суб'єктів   господарювання,  установ,  організацій,  права місцевого самоврядування і держави.

2. За  завдані шкоду і збитки підприємець  несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

   Підприємницька  діяльність може бути припинена:

• з власної ініціативи підприємця;
• у разі закінчення строку дії ліцензії;
• у разі припинення існування підприємця;
• на підставі  рішення  суду  у  випадках,   передбачених   ГКУ та іншими законами.

     Особливості  здійснення  підприємницької   діяльності   на території  України,  на  її континентальному шельфі та у виключній (морській)  економічній зоні   іноземними   юридичними   особами, громадянами визначаються ГКУ та іншими законами України. У разі  якщо  чинним  міжнародним  договором,  згоду  на обов'язковість якого надано Верховною Радою  України,  встановлено інші   правила   щодо   підприємництва,  ніж  ті,  що  передбачено законодавством  України,   застосовуються   правила   міжнародного договору.  Правила міжнародних договорів України, чинних на момент прийняття Конституції   України,  застосовуються відповідно до Конституції  України  в  порядку,  визначеному  цими міжнародними договорами.

2. Поняття та система показників ефективності діяльності підприємства

     Економічна  ефективність – найважливіша якісна характеристика господарювання на всіх рівнях. Під економічною ефективністю виробництва розуміють ступінь  використання виробничого потенціалу, що виражається відношенням результатів  до витрат. Потрібно розрізняти поняття “ефекту” та “ефективності”.

     Під ефектом розуміють виробничий, економічний або соціальний результати витрачання економічних ресурсів, одержаний протягом певного періоду та який може бути виражений вартісними або натуральними показниками, за допомогою яких оцінюють кінцеві або проміжні результати господарювання.

     Ефективність характеризує величину ефекту, що припадає на одиницю здійснених витрат.

   Ефективність  виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої  сили за певний проміжок часу при виробництві  різноманітних товарів і послуг. Фактично визначення ефективності виробництва  полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному (за оптовими цінами або  за собівартістю) виразі або прибуток.  Величина цих результатів не дає  змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання  об'єктивної оцінки ефективності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється через поєднання факторів, що його визначають: засобів праці (основні фонди), предметів праці (оборотні фонди), робочої сили (трудові ресурси). Крім того, істотним чином на виробництво впливає фінансовий стан підприємства, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги, що відображаються як нематеріальні ресурси. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх перелічених ресурсів. Виходячи з цього можна дати таке визначення ефективності: ефективність підприємства являє собою комплексну оцінку кінцевих результатів використання основних і оборотних фондів, трудових і фінансових ресурсів та нематеріальних активів за певний період часу.

    Щодо  чисельника формули ефективності, то тут можна виділити три загальні  підходи.

     1.  За результат береться валова вартість створеного за певний період продукту (наприклад,  виготовлена або реалізована продукція за оптовими цінами).

     2.  За результат беруть прибуток. Це досить поширений підхід, і при його застосуванні утворюється ціла множина показників рентабельності, коли прибуток зіставляється з собівартістю виробництва або з вартістю основних фондів, або з величиною активів підприємства чи його капіталом тощо.

     3.  За результат береться сума прибутку та амортизації. З точки зору попереднього підходу підприємство, яке має від'ємну величину прибутку (що визначається за тією або іншою законодавче визначеною методологією), автоматично є нерентабельним, а отже, й неефективним. Для перехідних економік, у яких відбуваються інтенсивні трансформаційні процеси, на думку окремих економістів, ефективною може вважатися діяльність і такого підприємства, яке не може забезпечити повного відтворення своїх ресурсів, передусім основних фондів. Йдеться про те, що втрати суспільства в разі ліквідації такого підприємства будуть все ж більшими, ніж тоді, коли воно продовжуватиме діяльність до повного спрацювання своїх основних фондів.

     Розглянемо  основні ознаки класифікації ефективності та її види відповідно до таких ознак.

     Класифікація  видів і форм прояву ефективності (рис.1.)

     1. За наслідками отриманих результатів. За цією ознакою можна виділити три види ефективності: економічну, соціальну та соціально-економічну.    

     Економічний ефект відображає різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва на підприємстві. Формами прояву економічної ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, що виготовляється, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції тощо.   

  Форми прояву соціальної ефективності пов'язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшення умов праці, зростання життєвого рівня народу, поліпшення екологічних параметрів, збільшення тривалості життя людей та ін. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості нових робочих місць і рівня зайнятості населення, поліпшення умов праці та побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (збільшення безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).      Форми прояву соціально-економічної ефективності зумовлені намаганням отримати максимальний економічний ефект при заданих параметрах соціального характеру.

     2. За характером здійснюваних витрат. За цією ознакою розрізняють ефективність застосовуваних  ресурсів та ефективність витрат (спожитих ресурсів). До ефективності застосовуваних ресурсів відносять: ефективність виробничих фондів, ефективність трудових ресурсів, ефективність нематеріальних активів. До ефективності витрат належать: ефективність капітальних вкладень, ефективність поточних витрат, ефективність сукупних витрат.

     3. За видами господарської діяльності. До цієї групи показників ефективності належать: ефективність виробничої, торговельної, банківської, страхової та інших видів діяльності. Специфіка виду діяльності, безперечно, накладає певний відбиток на методологію визначення ефективності діяльності конкретного підприємства чи його структурних підрозділів, що проявляється в специфіці навіть самих показників ефективності, які застосовуються для цього.

     4. За рівнем об'єкта господарювання. До цієї групи відносять: ефективність економіки в цілому, ефективність галузі, об'єднання підприємств, підприємства, структурного підрозділу підприємства, ефективність виробництва окремих видів продукції.

     5. За рівнем оцінювання. Відповідно до цієї ознаки ефективність може бути рівня суспільства та рівня суб'єкта підприємництва (господарювання). Необхідність поділу показників ефективності на ці дві групи зумовлена певною антагоністичністю інтересів суспільства та індивіда або їх інституційних аналогів - держави та підприємства. Як наслідок, має місце невідповідність між критеріями оцінювання ефективності тих чи інших явищ або заходів (наприклад, економічних законів, зокрема з питань оподаткування). Держава має свої критерії, а підприємства - свої, і вони часто істотно різняться. Так, оцінюючи економічний ефект діяльності підприємства, держава обчислює його валовий прибуток. Останній містить суму податків та інших обов'язкових платежів, що виплачуються з прибутку. Для підприємства ж ефект - це чистий прибуток, котрий залишається у його розпорядженні після сплати всіх обов'язкових платежів.

     6. За умовами оцінювання. За цією ознакою виділяють реальну, розрахункову та умовну ефективність. Реальна ефективність - це фактичний рівень витрат та результатів за даними бухгалтерського обліку та звітності. Розрахункова - базується на проектних або планових показниках, отриманих розрахунковим шляхом. Умовна ефективність використовується для оцінювання роботи структурних підрозділів підприємства.

     7. За ступенем збільшення ефекту. Ця ознака дає змогу виокремити первісну та мультиплікаційну ефективність. Необхідність такого поділу видів ефективності викликана тим, що в результаті здійснення тих чи інших заходів може спостерігатися як одноразовий ефект, так і мультиплікаційний. Мова про мультиплікаційний ефект може йти тоді, коли початковий ефект повторюється й примножується на різних рівнях даного підприємства, а також поширюється на інші підприємства та організації.

     8. За метою визначення. За цією ознакою розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність. Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) її величину, яку отримує підприємство в результаті своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльна ефективність визначається шляхом порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. її рівень відбиває економічні, екологічні, соціальні та інші переваги певного варіанта реалізації господарських рішень (напрямку діяльності) порівняно з іншими варіантами.

     9. За типом процесу. Ця ознака дає змогу диференціювати підходи до оцінювання ефективності, ураховуючи специфіку окремих процесів, які відбуваються на підприємстві. З погляду цієї ознаки можна окремо розглядати ефективність виробничих процесів (з точки зору як організаційної, так і технічної), ефективність управління, ефективність інвестиційної, інноваційної, маркетингової, фінансової діяльності та ін.

     Система показників ефективності має:

• Відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві;
• Створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва;
• Стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;
• Забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії;
• Виконувати критеріальну функцію. Тобто для кожного з показників мають бути визначені правила інтерпретації їх значень.

   У системі показників ефективності виробництва  можна виділити такі групи показників: (рис.2.)

1. Ефективності використання основних фондів (ОФ);
2. Ефективності використання оборотних фондів (ОбФ);
3. Ефективності використання праці (трудових ресурсів);
4. Ефективності окремих видів діяльності;
5. Узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства.
1. Показники ефективності використання основних фондів
• Фондовіддача – відношення вартості виготовленої продукції за рік (ВП) до середньорічної вартості основних фондів(ОФ).   
• Фондомісткість – показник, обернений до фондовіддачі.

• Рентабельність ОФ – відношення прибутку (П), одержаного за певний період, до середньої вартості основних фондів за той самий період (ОФ). 

• Коефіцієнт  інтенсивного використання обладнання – відношення обсягу виготовленої продукції за певний період у натуральних або вартісних показниках (ВП) до виробничої потужності обладнання у відповідних показниках (Побл).   
• Коефіцієнт змінності обладнання – відношення кількості відпрацьованих верстато-змін (Кст зм) до кількості одиниці обладнання (n). 

2. Показники ефективності використання оборотних фондів

• Коефіцієнт оборотності – відношення вартості реалізованої продукції за певний період (ВП) до середніх залишків оборотних фондів (ОбК).

• Коефіцієнт завантаження – обернений до коефіцієнта оборотності.

                                        =

• Тривалість обороту – відношення  кількості днів у періоді до коефіцієнта оборотності за цей період (Коб).

• Рентабельність  ОбФ – відношення прибутку (П), одержаного за певний період, до середніх залишків оборотних фондів за той самий період (0бК).

3. Показники ефективності використання праці (трудових ресурсів)

• Продуктивність праці – відношення вартості або кількості виготовленої продукції (ВП) до витрат живої праці, що відображається кількістю відпрацьованих людино-годин (ЖП). Відображає кількість продукції, що виготовляється за одиницю робочого часу.

• Трудомiсткiсть продукції – обернений до продуктивності праці. Відображає витрати праці на виготовлення одиниці продукції.