Економічна сутність капітальних вкладень

Економічна  сутність капітальних вкладень

Капітальні  вкладення - це вкладення капіталу в  різні сфери і галузі народного  господарства з метою оновлення  існуючих та створення нових благ і внаслідок цього одержання  значно більшого прибутку. Такі інвестиції ще дістали назву виробничих вкладень.

З огляду на функціональну  спрямованість розрізняють валові і чисті капіталовкладення.

Валові капітальні вкладення - це загальна сума одноразових  витрат капіталу на просте і розширене  відтворення виробничих основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури.

Чисті капітальні вкладення - витрати на розширене  їх відтворення. Величину чистих капіталовкладень розраховують таким чином: від загального обсягу капіталовкладень треба відняти  розмір амортизаційних відрахувань, що використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

Капітальні  вкладення являють собою використання суспільством валового національного  продукту на відтворення основних фондів. За формою вони виступають як сукупність затрат на створення нових, а також технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих основних фондів виробничого і відтворювального призначення. Капітальні вкладення мають важливе народногосподарське значення, обумовлене роллю, що виконують знову створені або модернізовані засоби праці в процесі виробництва матеріальних благ. Як важливий фактор розширеного суспільного відтворення досягнень науково-технічного прогресу, що створює матеріальні умови для зростання й удосконалювання суспільного виробництва і підвищення матеріального добробуту народу. Капітальні вкладення розрізняються по формах власності галузевій і територіальній ознаці, призначенню споруджених об’єктів, формам відтворення основних фондів, складу затрат, засобові будівництва, джерелам фінансування. Ефективність капітальних вкладень значною мірою залежить від їхньої структури. Розрізняють галузеву, територіальну, відтворювальну і технологічну структури капітальних вкладень, що визначають їхній співвідношення в різноманітних галузях, регіонах, формах відтворення основних фондів і окремих затрат.

Важливе значення капітальних вкладень і необхідність більш повного використання товарно-грошових відношень в умовах переходу до ринку  об’єктивно потребують державного регулювання (прямого і непрямого) фінансово-кредитних відношень між суб’єктами інвестиційної діяльності. Ці відношення складаються на основі соціально орієнтованої ринкової економіки, що побудована на функціонуванні різноманітних форм власності.

Сукупність  основних правил і рекомендацій, що визначають склад джерел коштів для капітальних вкладень, порядок їхньої мобілізації банками і надання суб’єктам інвестиційної діяльності, а також контролю за цільовим і ефективним використанням цих коштів утворить ядро системи фінансування і кредитування капітальних вкладень. Особливості відтворення основних фондів, будівельного виробництва і його продукції обумовлюють відносну самостійність і специфічні риси цієї системи.

Капітальні  вкладення виступають як одна з форм інвестицій в економіку країни.

За формами  відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поділяються на такі види:

у нове будівництво - створення нових підприємств (виробництв) на нових місцях за новими проектами;

на розширення виробництва - уведення в дію нових  основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об’єктах;

на реконструкцію - обладнання діючих виробництв новою  технологією та технікою за новими комплексними проектами;

на технічне переустаткування - для підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на нове, продуктивніше.

За складом  і характером витрат у прямих інвестиціях (капітальних вкладеннях) можна вирізнити  їх технологічну структуру:

будівельні  роботи;

монтажні роботи;

машини та обладнання;

проектні роботи.

Обгрунтування капіталовкладень

Врахування  рівня ризику. Методи кількісного  аналізу при управлінні ризиками в інвестиційній діяльності

Суттєвим фактором, що впливає на оцінку ефективності інвестиційного проекту, є фактор ризику. Оскільки ризик в інвестиційному процесі, незалежно від його конкретних форм, зрештою з’являється у вигляді можливого зменшення реальної віддачі капіталу порівняно з очікуваною, то його врахування має важливе значення при проведені аналізу на стадії підготовки проекту до реалізації.

Сучасне ринкове  середовище важко собі уявити без  розвитку. Підприємницький ризик  у ринковій економіці є наслідком  незалежного руху капіталу самостійних  власників. Тому можна дати і таке його визначення як економічної категорії: це відносини між економічно самостійними суб’єктами з питань оптимізації співвідношення доходів і витрат на основі незалежного руху капіталів (інвестицій) та за умови економічної зацікавленості і відповідальності цих суб’єктів.

Сучасна теорія прийняття рішень розрізнює три можливих ситуації:

1. Вибір за  визначеності, коли результат рішення  детермінований і може бути  визначений наперед;

2. Вибір в  умовах ризику, коли результат  не може бути точно спрогнозований, але є певна інформація про  ймовірність можливих наслідків;

3. Вибір в  умовах невизначеності, коли результат  є випадковим і повністю відсутня  інформація щодо ймовірності  наслідків рішення.

У цій класифікації з практичної точки зору межа між  другим та третім випадками дещо розмита, якщо за ймовірність брати так звану суб’єктивну ймовірність, тобто ступінь впевненості людини у настанні тієї чи іншої події.

В економічній  теорії передбачається, що людина, яка  здібна раціонально приймати рішення  виходячи з принципу найбільшої вигоди, завжди має уявлення про ступінь ризику тієї чи іншої альтернативи, обгрунтовуючи його певними міркуваннями. Ці уявлення базуються на впевненості індивіда (суб’єктивних уявленнях) у настанні різних наслідків рішень. Так, нехай як результат рішення вибору проекту розглядається певний єдиний показник (наприклад розмір доходу чи прибутку), фактична величина якого залежить від прийнятого рішення і деяких випадкових факторів, тобто кожному варіантові рішення відповідає свій імовірний розподіл результату. Тоді вибір в умовах ризик буде здійснюватись серед ймовірних розподілів, що відповідає кожному варіантів рішення.

Як правило, аналіз ризиків слід починати з виявлення  якісних та кількісних факторів, які  взаємодоповнюють один одного. Головне  завдання якісного аналізу полягає  у визначенні факторів ризику, етапів і робіт, за яких ризик виникає, тобто у виявленні потенційної області ризику з тим, щоб потім ідентифікувати всі можливі ризики. Кількісний аналіз полягає у чисельному визначенні розмірів окремих ризиків і ризику інвестиційного проекту в цілому. Ця проблема найскладніша і потребує застосування різних методів:

статистичного;

доцільності витрат;

експертних  оцінок;

аналітичного;

та зіставлення  аналогів.

Розглянемо  кожен з них окремо по відношенню до аналізу ризику інвестиційного проекту:

1. Статистичний метод рекомендується застосовувати в процесі обчислення очікуваної тривалості кожної роботи та проекту в цілому і можливих при цьому втрат. Суть його полягає у тому, що для розрахунку ймовірностей виникнення втрат аналізуються всі статичні дані, які стосуються результативності здійснення фірмою таких операцій. Частоту виникнення певного рівня втрат пропонується знаходити за формулою

F0= N/Nзаг 

де - F0 частота  виникнення певного рівня втрат;

- N число випадків  появи конкретного рівня втрат;

- Nзаг загальне число випадків у статистичній виборці.

При оцінці достатності  капіталу для реалізації проекту  слід враховувати два поняття: статутний  капітал і весь капітал. Тобто  така достатність визначається максимально  допустимим розміром статутного капталу  компанії і граничним співвідношенням усього її капіталу до суми активів, що називається коефіцієнтом ризику (Н).

Якщо за основу для виявлення таких областей взяти вимоги національного банку  України до оцінки стану активів  будь-якого комерційного банку, то можна виділити п’ять основних областей ризику діяльності будь-якої фірми в умовах ринкової економіки: безризикова; ризиків: недопустимого; критичного; підвищеного; мінімального.

Розглянемо  суть і характеристику кожної з них:

1. Безризикова  область О-Г характеризується відсутністю будь-яких втрат при здійснені операцій з гарантією отримання, як мінімум, розрахункового прибутку. Теоретично прибуток фірми при реалізації проекту необмежений. Коефіцієнт ризику, що визначається граничним співвідношенням усього капіталу компанії до суми активів, дорівнює нулю, тобто Н1=0, де індекс 1 - визначник першої області.

2. Область мінімального  ризику характеризується рівнем  втрат, що не перевищують розміру  чистого прибутку в інтервалі  О-А. Коефіцієнт ризику Н2=Н(О-А1) знаходиться в межах від 0 до 25 %. Тут можливе здійснення операцій з цінними паперами уряду України, муніципальних органів, отримання необхідних позик, гарантованих урядом; участь у виконанні робіт по будівництву споруд та інших фінансованих державними органами заходів. Фірма ризикує тим, що внаслідок своєї діяльності в найгіршому випадку вона не отримає чистого прибутку і не зможе виплатити дивіденди по емітованих цінних паперах. Можливі незначні втрат чистого прибутку, але основна його частина зберігатиметься.

3. Область підвищеного  ризику характеризується рівнем  втрат, що не перевищують розміри  розрахункового прибутку. Коефіцієнт  ризику Н3=Н(А1-Б1) знаходиться в межах 25-50 %. Тут можливе здійснення виробничої діяльності фірмою завдяки отриманим в інвестиційних банках кредитам, гарантованим урядом України на термін до одного року за вирахуванням позичок. Фірма ризикує тим, що в наслідок своєї діяльності вона в найгіршому випадку відшкодує всі витрати (рентні і комунальні платежі, накладні видатки тощо), а в найкращому - отримає набагато менший від розрахункового рівня прибуток.

4. Область критичного  ризику. Можливі втрати, величина  яких перевищує розміри розрахункового  прибутку, але не перевищує загальної  величини валового прибутку. Коефіцієнт  ризику Н4=Н(Б1-В1) знаходиться в межах 50 - 75 %. Фірма може здійснювати різні види лізингу: оперативний (підприємства, фірми-виробники не реалізовують свою продукцію, а передають її в оренду); нерухомості (передача в оренду машин та устаткування, що використовуються різними підприємствами і фірмами терміном від 2 до 6 років); може вкладати фінансові інвестиції у цінні папери інших акціонерних товариств і підприємств. Такий ризик небажаний, оскільки можна втратити всю свою виручку від операції.

5. Область неприпустимого  ризику. В її межах можливі втрати, близькі до розміру власних коштів, тобто повного банкрутства фірми. Тоді прострочена заборгованість за позиками складе 100%, й існує досить великий ризик, пов’язаний із вкладанням грошових коштів та майна під застава для отримання банківських кредитів. Коефіцієнт ризику Н3=Н(В1-Г1) знаходиться в межах 75-100 % [5].

Таблиця 2.1.

Статистичні дані виникнення втрат у виробничій діяльності фірми

Для визначення максимального рівня ризику Рр(мах) по одному з видів господарської діяльності фірми, наприклад зведенню будівель і споруд та їх фінансуванню за державний кошт у вигляді капітальних вкладень з гарантією уряду України, використовуються статистичні дані про виконання такої роботи фірмою за декілька останніх років (табл. 2.1.). З цією метою доцільно використовувати графік Лоренца.

Припустимо, що загальна частота виникнення втрат  фірми Fзаг визначається за формулою (2.1.): Fзаг =0,75 у 1997; 0,80 у 1998; 0,85 у 1999 р. Це відповідає сумі частот виникнення втрат у областях ризику від 2 до 5 (рис. 2.1.) з розподілом у точках А1, Б1, В1 згідно з даними, наведеними у табл. 2.1. Рівень ризику Рр(мах) визначається за частотою виникнення втрат. Для побудови графіка частоту виникнення втрат поставимо у висхідний ранжований ряд за кількістю явищ, потім вирахуємо кумулятивні (накопичені) підсумки, які у табл. 2.1. за 1999 р. означають, що частість страт в областях дорівнює, %: другий - 5, 3-й - 25, 4-й - 65 і в 5-й - 100. Далі беремо квадрат розміром 100х100 і на вертикальній осі відкладаємо кумулятивні підсумки частот, а горизонтальний відрізок розбиваємо на рівні частини за числом областей ризику. Відклавши на графіку проти відповідних кумулятивних підсумків точки і з’єднавши їх плавною кривою, одержимо лінію Лоренца (рис. 2.2.).

За відсутності  втрат, тобто при роботі фірми  у безризиковій області (Рр=0) лінія  Лоренца являтиме собою пряму. Якщо Рр>0, тобто рівень ризику підвищується, частота виникнення втрат розподілиться  нерівномірно.

Чим вищий показник Рр, тим більш випуклою є лінія Лоренца, а отже тим більшим буде відрізок, обмежений цією лінією і лінією рівності. Якщо від одиниці відняти відношення довжини відрізку аb=1,7 до довжини всієї діагоналі АС=7,2, то одержимо значення Рр.

У цьому випадку рівень ризику визначається

Рр(1999) = (1 - 1,67/7,2)х100% = 77 % (2.2)

Кривизна лінії  Лоренца може мати протилежне зображення, яке залежить від значень кумулятивних підсумків. Якщо це так, тобто коли частота  виникнення ризику незначна, то одиниця  у формулі відсутня.

Побудова кількох  ліній Лоренца за різними періодами  дозволяє порівнювати Рр за ступенем кривизни цих ліній.

Проведені дослідження  методу визначення величини Рр за допомогою  графіка Лоренца поряд із позитивними  аспектами виявили і деякі  його недоліки. Так згаданий показник не дорівнюватиме одиниці при його максимальному значенні, а буде лише прямувати до неї. Цей недолік можна усунути визначенням індексу ризику за формулою

 (2.3)

де Рр — рівень ризику за певний період часу;

п — число  одиниць сукупностей;

V( 1,2, .,п) —  питома вага частоти виникнення  втрат Рр.

Запропонований  показник (індекс ризику) визначається з використанням даних табл. 2.2 [5].

Таблиця 2.2.

Розрахунок  рівня ризику за певний період

Від’ємне значення означає, що порівняно з 1997 р. ризик  зріс на 43 %, тому Рр(1999) = 39,3 %+43 % = 82,3 %.

Порівняння  цих методів демонструє, що різниця при визначенні Рр складає 5,3 %, а похибка — 6,43 % (5,3/82,3)х100, що цілком припустимо.

Далі розглядатимуться питання визначення максимального  розміру ризику та встановлення його оптимального рівня, виходячи з логіки попередніх досліджень.

Останнім часом  у зарубіжних фірмах найбільш популярним став метод статистичних випробувань, або метод “Монте-Карло”. Його перевагою  є можливість аналізувати та оцінювати  різноманітні варіанти організації  процесу реалізації інвестиційного проекту і враховувати різні фактори ризиків у межах одного підходу. Різні типи проектів мають свої недоліки з точки зору ризиків, що виявляються при моделюванні. Недоліком методу статистичних досліджень, на нашу думку, є те, що у ньому для оцінок та висновків використовуються ймовірнісні характеристики, що не дуже зручно для безпосереднього практичного застосування і не задовольняє менеджерів проекту.

Аналіз ризику зручніше проводити у послідовності, як на рис. 2.3 .

Кожне нове підприємство чи новий інвестиційний проект безперечно стикаються на своєму шляху з певними труднощами, що загрожують їх існуванню. Підприємцям необхідно вміти їх передбачати і завчасно вживати ліквідаційних заходів. Але спочатку потрібно оцінити ступінь ризику і виявити ті проблеми, які можуть стояти на перешкоді підприємницькій діяльності.

Підприємець має  враховувати ступінь ризику з  метою страхування своєї активності. Саме тому доцільно спочатку розробити  стратегію поведінки і запропонувати  шляхи виходу із можливих ризикових  ситуацій.

Усі учасники проекту  зацікавлені у виключенні можливості повного провалу чи щонайменше запобіганні  збитків. В умовах нестабільної швидко змінюваної ситуації їм слід передбачати  всі можливі наслідки дій своїх  конкурентів, а також зміни ринкової ситуації.

Призначення аналізу  ризику полягає в наданні потенційним  партнерам необхідної інформації для  прийняття рішень про доцільність  участі у реалізації проекту і  вживанні заходів по захисту можливих фінансових втрат.

Говорячи про  необхідність аналізу і врахування ризику при управлінні інвестиційними проектами, як правило, йдеться про основних учасників проекту: замовника, інвестора, виконавця (підрядчика), продавця, покупця, а також страхову компанію.

При аналізі  ризику будь-кого з них чи самого інвестиційного проекту та його здійсненні нами пропонується використати такі критерії:

втрати від  ризику незалежні одна від одної;

втрати по одному з напрямків  “портфеля ризиків” не обов’язково  збільшують ймовірність втрати по іншому;

максимально можливий збиток не повинен перевищувати фінансових можливостей учасника.

У процесі прийняття рішення  щодо допустимого підприємницького чи інвестиційного ризику важливо знати  не лише ймовірність певного рівня  втрат, але і ймовірність того, що втрати не перевищать певного рівня. Необхідність подібного розрахунку виникає, наприклад, у такій ситуації. Припустимо, менеджер вважає, що втрата 20 млн дол. не змінює кардинально характеру підприємницької діяльності фірми; разом з тим збитки розміром 80 млн дол. призведуть до великих фінансових ускладнень, на які керівники фірми не підуть. За такої ситуації важливіше знати не про ймовірність втрат у 20 млн дол., а що вони не перевищать цієї суми.

Оцінка ризику залежить від  інтуїції підприємця. Вибір його прийнятного  ступеня залежить від готовності керівника ризикувати.

Отже, економічна самостійність  підприємства вимагає від його керівників вміння правильно обирати своїх  партнерів. Без фінансового аналізу  і обліку ризику неможливий також  вірний вибір політики фірми: ані  тактичної, ані стратегічної. Однією з особливостей управління компанією у ринковій економіці є проведення стратегічних досліджень, адже за умов нестабільності потрібно вміти оцінювати і прогнозувати можливі ризики. Стратегія управління має сприяти стабілізації виробничо-господарської діяльності підприємства. Недостатньо займатись лише тактичними питаннями, оскільки їх результати не забезпечують гарантованого ефективного функціонування фірми на перспективу. Важливість стратегічних рішень підтверджують дані американських вчених, за якими коливання прибутковості фірми на 80% визначаються вірністю стратегічних рішень.

Під стратегією управління фірмою розуміють визначення довгострокових цілей розвитку в інвестиційному проекті і факторів підвищення доходності з урахуванням можливих змін на ринку. Вона має знаходити своє відображення у зниженні ризиків. Її завдання полягає у підготовці фірми до можливих змін ринкової ситуації, протистоянні несприятливому впливові ри зиків та випадкових факторів.

Слід зазначити, що прийняття  рішення — це психологічний процес, в якому людська поведінка є не завжди логічною. Іноді людиною керує логіка, а іноді й почуття, тому управлінські рішення можуть мати або інтуїтивний, або раціональний характер. Раціональність — це використання інтелекту та досвіду для прийняття рішення, на яке впливають також особисті риси відповідальних управлінців, середовище, інформаційні обмеження, обгрунтованість наслідків ризику та норми поведінки. Схематично цей процес показаний на рис. 2.4. Першим кроком у формуванні стратегії є визначення мети. Формування цілей фірми, в основному, визначається такими факторами:

1) типом фірми;

2) економічним становищем  фірми (поточним і перспектив  ним);

3) суб’єктивним (міркування  різних власників).

Цілі учасників визначення стратегії можуть суперечити одна одній. Наприклад, можуть виникати розбіжності у думках між менеджерами і власниками. Статус фірми у суспільстві, а отже і статус менеджера визначаються обсягом продажу. Проте ця мета може суперечити баченню пріоритетів власниками (акціонерами) компанії, наприклад щодо максимізації прибутку.

Іншою проблемою є збалансування  короткострокових і довгострокових цілей. Якщо у підприємства не буде стійкого прибутку найближчим часом, воно просто перестане існувати. Проте  якщо не перейматися проблемами перспективи розвитку, під приємство теж не виживе.

При значному вкладанні коштів у рекламу і незначних витратах на дослідження і розробки поточні  обсяги продажу зростають, а майбутні скорочуються. Припустимо, що фірма  не модернізує основного капіталу. Вона може збільшити прибуток найближчим часом, але обладнання зноситься, а прибуток у перспективі змен шиться. Якщо фірма не витрачає часу і коштів на перепідготовку персоналу, не розробляє нових видів продукції, то її доходи в майбутньому також зменшаться, а позиції на ринку погіршаться.

Другим етапом розробки раціональної стратегії є діагностичний. Він передбачає аналіз зовнішнього середовища за такими параметрами:

визначаються зміни, що впливають  на різні аспекти стратегії, наприклад  динаміка цін;

оцінюються фактори, що представляють загрозу для стратегії фірми: перш за все, діяльність конкурентів і держави;

встановлюються фактори, що представляють великі можливості для досягнення загальнофірмових цілей.

Якщо говорити про фірму  в цілому, то перед нею завжди є кілька альтернатив: зростання (за рахунок власних чи залучених коштів, злиття з іншими підприємствами) чи скорочення (ліквідація, банкрутство, реструктуризація тощо).

У процесі реалізації стратегії може змінитися зовнішнє середовище, на що менеджер обов’язково  повинен відповідним чином відреагувати. Окрім того, визначена при побудові фірми як системи початкова сукупність обмежень може не враховувати всіх ускладнень, які проявляються з плином часу. Отже, цілі та - обмеження слід постійно переглядати.

Це теоретичне положення має велике практичне  значення для нашої економіки  сьогодні. Цілком зрозуміло, що в ринковій економіці порівняно з плановою змінюються цінності і цілі функціонування первинної ланки. Якщо паралельно не відбувається зміни структури наших підприємств, функцій їх основних підрозділів, то жодні заходи - ані акціонування і приватизація, ані взаємозаліки заборгованості і кредитування банку не допоможуть. Адже при зміні зовнішнього середовища має трансформуватись і внутрішнє.

Дійсно, щоб  вижити за умов різкої зміни поля функціонування фірми, необхідно коригувати цілі, структуру  і функції основних підрозділів.

Методи  оцінки ефективності капіталовкладень

У основі процесу прийняття управлінських рішень інвестиційного характеру лежать оцінка і порівняння обсягу капітальних вкладень, що передбачені, та майбутніх грошових надходжень. Оскільки порівнювані показники належать до різноманітних моментів часу, ключовою проблемою тут є проблема їхньої порівнянності. Ставитися до неї можна по-різному в залежності від існуючих об’єктивних і суб’єктивних умов: темпу інфляції, розміру капітальних вкладень і що генеруються надходження, обрію прогнозування, рівня кваліфікації аналітика і т.п.

Методи, використовувані  в аналізі інвестиційної діяльності, можна підрозділити на дві групи: а) засновані на дисконтированих  оцінках; б) засновані на облікових  оцінках. Розглянемо ключові ідеї, що лежать в основі цих методів.

Метод чистої теперішньої вартості

Цей метод заснований на зіставленні розміру вихідної інвестиції (IC) із загальною сумою  дисконтированих чистих грошових надходжень, що генеруються нею протягом прогнозованого терміну. Оскільки приплив коштів розподілений у часу, він дисконтується за допомогою коефіцієнта r, встановленого аналітиком (інвестором) самостійно виходячи з щорічного відсотка повернення, що він хоче або може мати на капітал, який ним інвестується.

Припустимо, робиться прогноз, що інвестиція (IC) буде генерувати протягом n років, річні прибутки в розмірі P1, P2, ., Рn. Загальний накопичений розмір дисконтированих прибутків (PV) і чистий приведений ефект (NPV) відповідно розраховуються по формулах:

, (2.4)

. (2.5)

Очевидно, що якщо: NPV > 0, то проект варто прийняти;

NPV < 0, то проект  варто відкинути;

NPV = 0, то проект  ні прибутковий, ні збитковий.

При прогнозуванні  прибутків по роках необхідно  по можливості враховувати усі види надходжень як виробничого, так і  невиробничого характеру, що можуть бути асоційовані з даним проектом. Так, якщо по закінченні періоду реалізації проекту планується надходження засобів у виді ліквідаційної вартості устаткування або вивільнення частини оборотних коштів, вони повинні бути враховані як прибутки відповідних періодів.

Якщо проект припускає не разове капіталовкладення, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку NPV модифікується в такий спосіб:

, (2.6)

де i - прогнозований  середній рівень інфляції.

Розрахунок  за допомогою приведених формул вручну достатньо важкий, тому для зручності застосування цього й інших методів, заснованих на дисконтованих оцінках, розроблені спеціальні статистичні таблиці, у яких табульовані значення складних відсотків, що дисконтующих множників, дисконтованого значення грошової одиниці і т.п. у залежності від тимчасового інтервалу і значення коефіцієнта дисконтування.