Економічна сутність інвестицій та економічної діяльності

Вступ

          Актуальність теми дослідження. Сьогодні, при різноманітті складних кризових економічних процесів і взаємовідносин між підприємствами, фінансовими інститутами, державами на внутрішньому і зовнішньому ринках гострою проблемою є ефективне вкладення (інвестування) капіталу з метою його збільшення.

Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної  думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської  діяльності, визначають процес

економічного  зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим  засобом забезпечення умов виходу з  економічної кризи, структурних  зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської  діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

Джерело інвестицій - фонд накопичення, або  зберігаєма частина національного доходу, що спрямовується на збільшення і розвиток засобів виробництва, і фонд відшкодування, що використовується для відновлення зношених засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань.

Мета  курсової роботи.Аналіз доцільності капіталовкладень. Методи і критерії, що застосовуються в аналізі ефективності капіталовкладень

Аналіз  доцільності капіталовкладень - це цілий комплекс методів, що використовують фінансові керівники підприємств  у приватному секторі для оцінки запропонованих інвестиційних проектів (що, як правило, включають придбання  основного капіталу).

Завданням курсової роботи є : завдяки вивченню економічної сутності інвестицій досягти наступних результатів:

- покращення відтворювальної структури капіталовкладень,

- удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їх складі питомої ваги устаткування та скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;

- зміна галузевої структури капітальних вкладень з точки зору значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, які виробляють продукти харчування та предмети особового споживання (сільське господарство, переробні галузі, легка та харчова промисловість), послуги;

- пріоритетне забезпечення капітальними вкладами прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва і підвищення якості продукції;

1. Економічна сутність інвестицій та економічної діяльності

Економічна  діяльність суб'єктів господарювання значною мірою характеризується обсягами та формами інвестицій.

Термін "інвестиція" походить від лат. invest, що означає "вкладати". Нині інвестиції — це вкладання капіталу з метою подальшого його збільшення. Приріст капіталу в результаті його інвестування є компенсацією за ризик втрат від інфляції та неодержання процентів від банківських вкладень капіталу [2; с.6].

Сьогодні  у складній та заплутаній системі  економічних зв’язків усе частіше  необхідно приймати зважені рішення  щодо накопичення та інвестування. Для збереження і примноження  заощаджень потрібно відмовитись від  старих засобів накопичення та перейти  до засобів, притаманних ринковим відносинам, що об’єднуються під загальною назвою інвестування [10; с.39].

У державі з командно-адміністративною економікою категорія «інвестиції» не мала місця ні в економічній  теорії, ні у практиці. В останні  роки це поняття почало зустрічатися в економічній літературі країн  Східної Європи та СНД, що пояснюється  зміною системи господарювання і  переходом до ринкових відносин. Термін «інвестиції» походить від латинського  слова «invest» , що означає «вкладати». У минулому більшість авторів трактувала поняття «інвестиції» як сукупність затрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень у галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції помилково ототожнювались із поняттям «капітальні вкладення».

Розглянемо  сучасне тлумачення категорії «інвестиції». Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 дає наступне визначення: інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької  та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається  соціальний ефект.

Такими  цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції  та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові  права, що випливають із авторського  права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для  організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права  користування землею, водою, ресурсами, будівлями, обладнанням, а також  інші майнові права; інші цінності.

Отже, в широкому розумінні інвестиції є вкладенням капіталу з метою  його збільшення. При цьому приріст  капіталу повинен бути достатнім, щоб  компенсувати інвестору відмову  від використання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки від інфляції в майбутньому періоді.

Інвестиції  – це економічна категорія розширеного  відтворення, яка є основним інструментом формування мікро- та макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічного росту.

Таким чином, інвестиції – це те, що «відкладають»  на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Під інвестиціями розуміють економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу товариства, тобто  на розширення або модернізацію виробничого  апарату. Це може бути пов’язане з  придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також із будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди необхідно включати і витрати  на обладнання, наукові дослідження  та підготовку кадрів, що є інвестиціями в «людський капітал», який на сучасному  етапі розвитку економіки набуває  все більшого значення, бо саме результатом  людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і обладнання, і, найголовніше, основний фактор сучасного  економічного розвитку – інтелектуальний  продукт, який визначає економічне положення  країни у світовій ієрархії держав.

В економічному аналізі розрізняють  валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції характеризують загальний  обсяг інвестиційних коштів у  певному періоді, спрямованих на відтворення (нове будівництво, реконструкція, розширення, придбання засобів виробництва), приріст товарно-матеріальних запасів, а також на підтримання діючих потужностей.

Чисті інвестиції є вкладенням коштів у  виробничі фонди, що заново створюються, та виробничий апарат, що відновлюються. Вони дорівнюють сумі валових інвестицій, зменшеній на суму амортизаційних відрахувань  у певному періоді.

Динаміка  показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни в розрізі співвідношення між  простим та розширеним відтворенням.

Якщо  сума чистих інвестицій складає від’ємну величину (тобто обсяг валових  інвестицій менший суми амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого  потенціалу і, як наслідок, зменшення  обсягу випуску продукції. 
Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це говорить про відсутність економічного росту, бо виробничий потенціал залишається при цьому незмінним [16; с.103].

І нарешті, якщо сума чистих інвестицій є додатною величиною (обсяг валових  інвестицій перевищує амортизаційні  відрахування), це означає, що економіка  знаходиться на стадії розвитку, бо забезпечується розширене відтворення  її виробничого потенціалу. Зростання  обсягу чистих інвестицій зумовлює збільшення доходів, причому темпи зростання  суми доходів значно перевищують  темпи росту обсягу чистих інвестицій. В економічній теорії цей процес називається «ефект мультиплікатора».

Постає  питання: від чого залежить обсяг  інвестицій? Назвемо деякі з факторів, що впливають на цей показник.

- рівень заощаджень у доходах населення. В умовах низьких доходів на душу населення основна їх частина використовується на споживання. Із зростанням доходів збільшується їх частка, що спрямовується на заощадження, які є джерелом інвестиційних ресурсів. Спостерігається пряма залежність між рівнем заощаджень і обсягом інвестицій.

- норма дохідності інвестицій. Прибуток є основним мотивом інвестування, тому чим вища норма дохідності очікується, тим більш привабливими будуть вкладення.

- темп інфляції. Чим вищий цей показник, тим більше буде знецінюватись майбутній прибуток від інвестицій і, відповідно, буде менше стимулів для нарощування обсягів інвестицій. Тут спостерігається зворотна залежність (виняток становлять ринок нерухомості, валютний ринок та ринок лікувальних засобів).

- ставка банківського процента. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку банківського процента, то за подібних умов інвестування буде ефективним, і навпаки. Така залежність є зворотною.

- податкова політика. При збільшенні рівня податкового тиску зменшується попит на інвестиції.

       У процесі інвестиційної діяльності  важливим є фактор часу. Інвестору  необхідно співставляти час інвестування і час отримання прибутку або соціального ефекту. Ці два процеси можуть відбуватися в різній часовій послідовності. При їх послідовному протіканні прибуток отримується одразу після завершення інвестицій у повному обсязі. При паралельному протіканні отримання прибутку можливе ще до повного завершення процесу інвестування (на певному етапі інвестування можливий випуск продукції, що забезпечить отримання прибутку). При інтервальному протіканні між періодом завершення інвестування та отриманням прибутку проходить певний час [1; с.90].

2. Класифікація інвестицій

Інвестиції  в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. В  економічній теорії і на практиці з метою ведення обліку, аналізу  і планування інвестиції класифікують за окремими ознаками [5; с.78].

1. За об’єктами вкладення. В економічній теорії принциповою ознакою класифікації інвестицій є виділення реальних та фінансових інвестицій.

Реальні інвестиції – це вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).

Інколи  вкладення коштів у нематеріальні  активи, пов’язані з науково-технічним  прогресом, характеризуються як інноваційні  інвестиції.

Фінансові інвестиції – вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї і т.д. [3]

2. За способом участі в інвестиційному  процесі виділяють прямі та  непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об’єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії.

Непрямі інвестиції – під ними розуміють інвестування, опосередковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони придбавають цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об’єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.

3. Залежно від форми власності  інвесторів розрізняють державні, приватні, іноземні та спільні  інвестиції.

Державні  інвестиції – це вкладення, які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і залучених коштів, а також інвестиції державних підприємств та закладів за рахунок власних і залучених коштів.

Приватні  інвестиції – вкладення коштів громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, перш за все, колективної (акціонерні товариства і кооперативи).

Іноземні  інвестиції – вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами.

Спільні інвестиції – вкладення, що здійснюються суб’єктами даної країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.

4. За періодом інвестування виділяють  короткострокові та довгострокові  інвестиції.

Короткострокові інвестиції – це вкладення капіталу на період, що не перевищує одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо).

Довгострокові інвестиції – вкладення капіталу на період більше одного року. Це критерій, прийнятий у практиці обліку, але, як свідчить досвід, він потребує подальшої деталізації. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються наступним чином:

  а) до 2 років;

  б) від 2 до 3 років; 

в) від 3 до 5 років;

  г) більше 5 років.

5. За регіональною ознакою виділяють  інвестиції внутрішні та зовнішні.

Внутрішні інвестиції – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані в територіальних межах даної країни.

Зовнішні  інвестиції (вивезення капіталу) – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані за межами даної країни. До них належить і купівля різних фінансових інструментів інших країн – акцій іноземних компаній, облігацій інших держав.

Розрізняють  поняття «інвестиційна діяльність».

Інвестиційна  діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і  держави, спрямованих на реалізацію інвестиційних програм з метою  отримання доходу або прибутку. Загальні правові, економічні та соціальні умови  інвестиційної діяльності в Україні, поряд із основними принципами, зафіксовані  в Законі «Про інвестиційну діяльність». 

1. Органи влади не мають права  втручатися в інвестиційну діяльність  юридичних та фізичних осіб, якщо  вона не суперечить діючому  законодавству.

2. Добровільний характер інвестування.

3. Економічна захищеність інвестицій  з боку держави. 

4. Свобода вибору критеріїв інвестиційної діяльності [11; с.57].

Інвестиційна  діяльність може відбуватися у формі:

– приватного інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об’єднаннями та товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

– державного інвестування, яке фінансується із державного, місцевих бюджетів і  державними підприємствами;

– іноземного інвестування (позикові та кредитні ресурси міжнародних інвестиційних  інститутів, зарубіжних корпорацій, спільних підприємств);

– спільного інвестування коштів і  цінностей громадянами та юридичними особами України та іноземних держав [15; с.479].

3. Поняття виробничих інвестицій (капітальних вкладень), класифікація  і структура

Капітальні  вкладення — частина інвестицій, спрямована на відтворення основних засобів виробничого і не виробничого призначення, на створення нових, реконструкцію і розвиток наявних основних засобів, включаючи об'єкти соціальної сфери. Це витрати на придбання довгострокових активів, які функціонують протягом тривалого періоду, з поступовою амортизацією ціни. До капітальних витрат звичайно відносять початкову вартість будівель та споруд (або крокові витрати на їх встановлення); вартість нових видів машин та механізмів; придбання обладнання та приладів (крім малокоштовних та швидкозношувальних); вартість придбаних нематеріальних активів (патентів, ліцензій, «ноу-хау» і т. д.), що належать до поступового списання і т. д.  [3; с.360].

Невід'ємною  частиною діяльності підприємства є  капітальні вкладення (в основні  засоби, будівництво, нематеріальні  активи). Відмінною рисою основних засобів є їхнє багатократне використання в процесі виробництва, зберігання початкового зовнішнього вигляду протягом тривалого періоду. Під впливом виробничого процесу і зовнішнього середовища вони зношуються поступово і переносять свою початкову вартість на витрати виробництва протягом нормативного терміна служби шляхом нарахування зносу (амортизації) по встановлених нормах. Вартість виробничих потужностей адекватна функціональній (виробничій) корисності предметів протягом усього терміна їхньої експлуатації (тобто періоду, протягом якого майно, що відноситься до основних засобів, здатне виконувати функції, що приносять прибуток його власнику). Основні засоби беруть участь у процесі виробництва тривалий період (протягом багатьох виробничих циклів), зберігаючи початкову форму і властивості, але поступово зношуються і переносять свою вартість на виготовлений продукт [6; с.360].

   Загальна  характеристика капітальних вкладень  підприємств.   

   Капітальні вкладення передбачають  ретельний економічний аналіз  доцільності, а також економічної  ефективності. Капітальні інвестиції — це витрати на будівельно-монтажні роботи, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння вже діючих виробничих потужностей та придбання необоротних активів (Ткаченко) Капітальні вкладення — це використання фінансових ресурсів на відтворення (просте й розширене) основних засобів виробничого і невиробничого призначення, на створення нових, реконструкцію і розвиток наявних основних засобів, включаючи об'єкти соціальної сфери: будівництво житла, заклади культури, охорону здоров'я тощо. (Бандурка) Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» джерелами формування майна підприємства і, отже, джерелами капітальних вкладень можуть бути:

  a) власні фінансові ресурси (власний капітал), в тому числі прибуток, одержаний від реалізації продукції, робіт, послуг, а також від інших видів господарської діяльності;

  б) амортизаційні відрахування на повне відтворення основних засобів;

  в) бюджетні асигнування;

  г) кредити комерційних банків та інших юридичних осіб;

  д) безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

  е) інші джерела, не заборонені законодавчими актами [18; с.498].

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємствам усіх форм власності надане право протягом року включити до валових витрат будь-які  витрати, пов'язані з поліпшенням  основних засобів (поточний, середній, капітальний ремонт, реконструкція, модернізація), на суму, що не перевищує  десяти відсотків сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок року. Отже, частина витрат на капітальні вкладення у вигляді  витрат на реконструкцію та модернізацію основних засобів може бути включена до складу валових витрат. Це — суттєва податкова пільга підприємствам, які здійснюють такі витрати. В умовах ринкової економіки найбільша питома вага у складі джерел фінансування капітальних вкладень (у тому числі у підприємств державної форми власності) належить власним фінансовим ресурсам підприємств. Це головним чином прибуток, амортизаційні відрахування та інші кошти підприємств, які мають назву децентралізованих джерел капітальних вкладень. До складу децентралізованих належать також капіталовкладення за рахунок банківських кредитів, якщо вони надаються на основі кредитних угод між підприємствами і комерційними банками [9; с.15].

4. Інвестиційна діяльність та  інвестиційна політика

підприємств

Інвестиційна  діяльність підприємства - це об'єктивний процес, що має свою логіку, і розвивається відповідно до властивих йому закономірностей  і відіграє важливу роль в господарській  діяльності підприємства, оскільки по своїй економічній природі інвестиції являють собою відмову від  сьогочасного споживання заради одержання  прибутків у майбутньому.

Тому інвестиційний  процес починається з визначення інвестиційної стратегії підприємства, вибір якої залежить від:

- стадії життєвого циклу підприємства;

- стратегії розвитку в цілому;

- стану зовнішнього і внутрішнього ринків інвестиційних ресурсів;

- інвестиційної принадливості підприємства як об'єкта вкладення засобів.

І якщо на перший погляд може здаватися, що здійснення інвестицій є справою  самого підприємства, керівництво якого  може самостійно приймати рішення щодо інвестування, то в цьому випадку  необхідно насамперед навчитися  оцінювати наслідки таких рішень, оскільки нездійснення інвестицій - це теж свого роду стратегія [7; с.346].

Під інвестиційною стратегією слід розуміти весь комплекс довгострокових цілей  і вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Інвестиційна  стратегія підприємства повинна  бути орієнтована на довгострокові  цілі і реалізовуватися в процесі  поточної господарської діяльності за допомогою вибору відповідних  інвестиційних проектів і програм.

Формування  інвестиційної стратегії підприємства являє собою складний творчий  процес, що грунтується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності і кон'юнктури інвестиційного ринку як у цілому, так і в розрізі окремих його сегментів. Ця стратегія завжди формується в рамках загальної стратегії економічного розвитку, погоджується з нею по цілям, етапам, строкам реалізації [19; с.47].

       У якості довгострокових конкретизованих  цілей підприємства на різних  етапах можуть бути: досягнення  визначених норми і маси прибутку, зростання масштабів шляхом збільшення  торгового обороту і частки  контрольованого ринку, виробництво  нової продукції, зміна зношеного  і застарілого обладнання для  зниження витрат виробництва,  захист навколишнього середовища  й ін.

Обраною або в ряді випадків змушеною стратегією може бути і нездійснення інвестицій. Але така ситуація буде скоріше нагадувати некерований човен, що пливе за течією. Прийняття підприємством рішень щодо інвестиційної діяльності спирається на проблему вибору альтернативних варіантів  розвитку в конкурентному середовищі, властивому тій або іншій галузі під впливом різноманітного роду економічних, правових і інших чинників.

Основою інвестиційної політики організації  і процедур вибору та реалізації пріоритетів  повинна бути їх орієнтація на кінцеві  соціально-економічні результати. У  зв'язку з цим її несучою конструкцією повинна бути система цілей, критеріїв їх досягнення і правил прийняття рішень, яка пронизує всі рівні організаційної системи, етапи процедур і механізмів.

Проект, як об'єкт оцінки, характеризується набором різнорідних показників, що відображають його економічні, соціальні, технічні, екологічні і інші аспекти. Деякі з показників не є вимірними, дані часто носять характер прогнозу. Крім того. система критеріїв, як правило, являє собою складну ієрархічну структуру. Вказані обставини зумовлюють необхідність використання експертних методів для оцінки проектів [16; с.67].

Розробка  ефективної процедури експертного  оцінювання передбачає реалізацію загальних  принципів організації експертиз, з урахуванням специфіки об'єктів, що оцінюються і задач прийняття  управлінських рішень, в яких будуть використані експертні оцінки. Розглянемо вимоги до методів вибору інвестиційних  проектів і реалізації інвестиційних  пріоритетів підприємства. Насамперед - це вимоги, пов'язані з

-  переходом до прийнятих у всьому світі принципу і технології управління за результатами (з чіткою постановкою цілей, виділенням критеріїв, що вимірюються їх досягнення, що контролюються, оцінкою впливу на результати наслідків всіх рішень, що приймаються і т.д.), почавши з введення відсутніх поки обов'язкових форм документів, що дають можливість оцінити і проконтролювати результати проектів (аж до внеску в розв'язання соціально-економічних проблем);

-  переходом до активної політики (не обмежуватися принципом "дайте ваші пропозиції", а активно "зверху" формулювати проблеми і вимогу до результатів, а також впливати на формування пропозицій до проектів);

-  затвердженням "правил гри" (підбором орієнтованих на кінцеві результати критеріїв, правил прийняття рішень, механізмів), що максимізують об'єктивність оцінок:

-  плануванням розподілу фінансових ресурсів між підрозділами, відділами, цехами і дочірніми підприємствами на базі аналізу ефективності витрат;

- контролем результатів проектів і витрат по них з коректуванням побудованих механізмів (при необхідності);

- поетапним створенням цілісної крізної системи і комплексу алгоритмів формування і реалізації інвестиційної політики підприємства [12; с.197].

Для реалізації цих і ряду інших вимог  необхідно створити крізну узгоджену  по всіх рівнях і тимчасових етапах методику формування інвестиційних  пріоритетів підприємства, що являє  собою конкретні правила прийняття  рішень, що конструктивно реалізовуються на основі певної аналітичної і початкової інформації. Основою цього узгодження повинна бути орієнтація на кінцеві  результати і відповідні процедури  оцінки впливу на них тих або інших  варіантів рішень.

Відмітимо, що не плани є головним результатом  планування, а саме визначення цілей  розвитку підприємства, перспектив його розвитку, шляхів їх досягнення і розподілу  ресурсів між структурними підрозділами. Планові рішення, порядок дій, необхідна  лінія поведінки, етапи досягнення цілей, методи, які потрібно використати, - все це і є комплексний план [13; с.148].

При інвестиційній бездіяльності прибутковість  вкладених засобів з часом  знижується внаслідок морального і  фізичного старіння виробничого  апарату, погіршення організації виробництва  і т.п., що в остаточному підсумку ставить під сумнів майбутнє такого підприємства.