Гендерні аспекти тривожності у юнацькому віці

3

Міністерство освіти і науки України

Запорізький національний технічний університет

Інститут управління та права

Курсова робота

Дисципліна:«Психодіагностіка»

Тема:«Гендерні аспекти тривожності у юнацькому віці»

ВСТУП

Проблема тривожності є однією з найбільш актуальних тем сучасної психології. Посеред негативних переживань людини тривожність займає особливе місце,часто вона призводить до зниження рівня трудової діяльності, продуктивності діяльності, до труднощів в спілкуванні. В останні роки об’єктом уваги стає проблема профілактики та корекції тривожності у зв’язку з різкими змінами, які відбуваються в нашій країні, в житті сучасного суспільства, що породжує невпевненість і непередбачуваність  майбутнього життя індивіда, і, як наслідок, підвищений рівень тривожності. Це особливо характерно в період,коли людина засвоює нові види діяльності (навчання в вузі, засвоює нові спеціальності,служба в армії і т.д.), при підготовці до тяжких ситуаціях (екзамени, змагання і т.д.)

Людина с підвищеною тривожністю в результаті може зіткнутися з різноманітними соматичними захворюваннями. Розібратися в феномені тривожності, а також в причинах її появи достатньо тяжко.

Більшість людей, використовуючи термін «тривога», навіть не замислюються про те, що він насправді означає. Дуже багато людей, якщо їх попросити пригадати, що саме вони відчували в стані тривоги, скажуть, що у них були недобрі передчуття, відчували хвилювання, занепокоєння, а можливо, навіть тремтіли. Переживання тривоги спричиняє за собою відчуття ізоляції і самоти, деякі люди включають в патерн тривоги і емоцію печалі. Важливо пам'ятати, що в стані тривоги ми, як правило, переживаємо не одну емоцію, а якусь комбінацію або патерн різних емоцій, кожна з яких має вплив на наші соціальні взаємини, думки і поведінку.

Вивченням тривожності займалися багато відомих психологів. Такі як Зігмунд Фрейд, Карен Хорні, Ганна Фрейд, Дж. Тейлор, А. Прихожан, Ролло Мей. Саме тривожність, як відзначають багато дослідників і практичні психологи, лежить в основі цілого ряду психологічних труднощів, у тому числі багатьох порушень розвитку, службовців приводом для звертання до психологічної служби. В багатьох дослідженнях тривожності розглянуті причини її появи, а також шляхи її попередження и корекції (Л.В.Бороздіна, Б.І.Кочубей, А.М.Прихожан та ін.). Не звертаючи уваги на те, що в психології вагома кількість робіт відведена саме тривожності, ця проблема не втрачає своєї актуальності, оскільки тривожність являється серйозним ризик-фактором для розвитку психосоматичних відхилень (Г.А. Аріна, Т.А. Артемова), нерідко служить причиною виникнення стресових станів (П. Алсоп). З тривожністю можуть бути пов’язані  причини виникнення неврозів, невміння адаптуватися до нових ситуацій, труднощів в інтелектуальній діяльності, зниження рівня розумової діяльності, труднощів в спілкуванні і встановленні міжособових зв’язків.

Серед українських вчених тривожність вивчав Ф. Б. Березін, який вважав, що страх – це конкретизована тривога, і вона дає уявлення того, що загрозу можна усунути шляхом певних дій. Л. В. Долинська звертала увагу на проблему профілактики і корекції тривожності методами соціально-психологічного навчання.

Значення корекції тривожності, її подолання важливе при підготовці студентів до важких ситуацій (іспити, змагання і ін.), при опануванні нової діяльності.

Мета роботи: дослідити ситуативну та особистісну тривожність у студентів четвертого курсу.

Об'єкт нашого дослідження: емоційна сфера особистості.

Предмет: особливості прояву тривожності у студентів четвертого курсу.

Ми ставимо наступні завдання:

1. Вивчити психологічну літературу з проблеми тривожності.

2. Провести експериментальну роботу для виявлення рівня тривожності у студентів четвертого курсу;

3.  Провести аналіз отриманих результатів, порівняти результати дівчат та хлопців.

Для вирішення поставлених задач в дослідженні використовувалась методика «Дослідження тривожності (Ч.Д. Спілбергер, адаптація Ю.Л. Ханін)

РОЗДІЛ I ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРИВОЖНОСТІ

У цьому розділі розглянуто бачення тривожності різними вченими. Представлено два види тривожності: ситуативна та особистісна тривожності. Також вивчено причини появи та розвитку тривожності. Розглянуто особливості тривожності студентів.

1.1.           Основні підходи до дослідження тривожності у вітчизняній і зарубіжній психології

Емоції і почуття являють собою віддзеркалення реальної дійсності у формі переживань. Різноманітні форми переживання почуттів (емоції, афекти, настрій, стреси, пристрасті та ін.) утворюють в сукупності емоційну сферу людини. [22] Емоції – «особливий клас психічних процесів, пов’язаних з інстинктами, потребами  та мотивами, які відображаються у формі переживання значущих діючих на індивіда явищ та ситуацій для здійснення його життєдіяльності. [23].

Виділяють такі види почуттів, як моральні, інтелектуальні та естетичні. По класифікації К. Ізарда, виділяють емоції фундаментальні та виробничі. До фундаментальних відносять: 1)інтерес-хвилювання; 2)радість; 3) здивування; 4) горе-страждання; 5)гнів; 6) відразу; 7)презирство; 8)страх; 9) сором; 10)провину.[1]

Останні – виробничі. Із поєднання фундаментальних емоцій з’являється такий комплексний емоційний стан, як тривожність, яка може поєднувати в собі і страх, і гнів, і провину, і інтерес-хвилювання. [1]

Тривожність – це схильність індивіда до переживання тривоги, яка характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: один із основних параметрів індивідуальних відмінностей [2]

Тривожність – особлива риса, яка відображає зменшення порога чутливості до різноманітних стресорних агентів. Тривожність виражається в постійному відчутті погрози особистому «я» в різноманітних ситуаціях. [3].

Традиційно відлік досліджень тривожності починається з робіт З. Фрейда. В ранніх трудах З. Фрейда можна знайти два варіанта пояснення тривожності: 1) як результат розрядки подавленого сексуального потягу; 2) як сигнал про наявність небезпечної ситуації, що потребує от індивіда адекватного приспособлення. Тим самим, по З. Фрейду, неприємний стан тривоги являється корисним адаптивним механізмом, що пробуджує індивіда до уникнення небезпеки.

При цьому важливо виділити вказівки З. Фрейда на два джерела небезпеки – зовнішній світ та внутрішні імпульси. При першому джерелі виникає об’єктивна реакція тривоги, яку він вважав синонімом страху. В цьому випадку мова йде про достатньо адекватне сприйняття зовнішньої небезпеки і емоційна реакція пропорційна величині зовнішній небезпеці. Це виражається в простій схемі з трьох головних компонентів.

Об’єктивна небезпека – Сприйнята небезпека = Тривога

В результаті Анна Фрейд трактує тривожність як безпредметний стан очікування, невизначеної небезпеки, а Карен Хорні говорить про очевидну ірраціональність тривоги і відчуття безпорадності тривожності. «Як страх, так і тривога являються адекватними реакціями на небезпеку, але у випадку тривоги вона скрита і суб’єктивна. Отже, інтенсивність тривоги пропорційна тому сенсу, який для даної людини має дана ситуація. Причини його тривоги йому не відомі.»[18]

Альберт Елліс розглядує тривожність як стан, оснований негативною самооцінкою і який призводить до неадекватної поведінки. При цьому відрізняють два види тривожності: тривожність дискомфорту і «Я-тривожність», при чому остання пов’язана з передбаченням недостатньої поваги і самоповаги.

Як стійка межа особи, тривожність – це підвищена схильність відчувати тривогу з приводу реальних або уявних небезпек.[15] Психолог Н.Б. Пасинкова в дослідженні (1996), присвяченому вивченню зв'язку рівня тривожності з ефективністю інтелектуальної діяльності пише: “Прояви тривожності можуть  полягати в загальній дезорганізації діяльності, що порушує  її спрямованість і продуктивність. Проте тривожність не є спочатку негативною межею особи. Оптимальний її рівень – природна і необхідна умова особової активності ” [14].

В останні роки дають перевагу описувати тривожність як триваючий страх, коли ситуація небезпеки не зникає, або ж як сукупність трьох компонентів: 1) суб’єктивне переживання «невиразного і неприємного передчуття»; 2) сприйняття тілесних реакцій (потіння, підвищення частоти дихання і т. п.); 3) поведінка, пов’язана з відстороненням та уникненням [4].

Б. Ф. Скінер вважає тривогу як негативне побічне явище, яке пов’язане з використанням покарання. Із-за своєї природи небезпеки тактика покарання небажаної поведінки може визвати – «емоційні ефекти». Якщо людина отримала неправильні навики і помилкові патерни поведінки, які запам’ятовуються за допомогою якогось підкріплення і людина не знає, як бути дружньою, як вести бесіду, як виразити гнів, як відхилити незрозумілі просьби, то дане соціальне не співвідношення може призвести до тривоги.[5].

У вітчизняній психології дослідження по даній проблемі достатньо нечасті і носять фрагментарний характер. В останній час зацікавленість  російських психологів до вивчення тривожності суттєво посилилась.

Російський дослідник М. Литвак вважає, тривога – це емоція, яка виникає при загальній оцінці ситуації як неблагополучній. Якщо джерело тривоги ліквідувати неможливо, тривога переходить в страх.

Більшість авторів схильні розглядати тривогу як реакцію на невизначений, часто невідомий сигнал, тривога часто з’являється задовго до настання небезпеки. Джерела тривоги часто не усвідомлюються і  не піддаються логічному поясненню і налаштовані на майбутнє[3].

На думку А. Прихожан, на психологічному рівні тривожність відчувається як напруга, стурбованість, занепокоєння, нервозність і переживання почуттів невизначеності, безпорадності, безсилля, незахищеності, самотності, неможливості прийняти рішення.

Тривожність як сигнал про небезпеку звертає увагу на можливі труднощі, перешкоди до досягнення мети, які знаходяться в ситуації, дозволяє мобілізувати сили і тим самим досягти найкращого результату. Тому нормальний (оптимальний) рівень тривожності розглядається як необхідний для ефективного приспособлення до дійсності.

Існує припущення, що тривога визначається лівою, міркуючою частиною нашого мозку, і, нарешті, тривога носить соціально обумовлений характер.

Ролло Мей вважає тривогу похмурим передчуттям, що викликане небезпекою цінності, яку індивід вважає необхідною для свого існування як особистості. Небезпека може бути спрямована на фізичну або психологічну цінність, або на іншу цінність, яку індивід пов’язує зі своїм існуванням. Причини для тривоги у різноманітних людей можуть бути настільки ж різноманітними, як і цінності, від яких причини залежать.[6]

Зарубіжні психологи А. Маслоу, К. Хорні, Е. Фромм говорять про те, що тривога представлена в суб’єктивнім переживанні в більш розпливчастій, невизначеній формі, ніж страх. Тому вона, таким чином, виявляється тісно пов’язана з низькою терпимістю до невизначеності, високою чутливістю до неоднозначних, невизначених ситуаціям. Люди здатні відмовитися від реалізації свого потенціалу, це знижує рівень хвилювання, робить життя більш передбачуваним, менш тривожним.[20]

Було установлено, що тривожність не являється лише негативною якістю особистості, яка провокує більш часте в порівнянні з нормою переживання емоції страху, а в певних ситуаціях навіть може бути корисною для індивіда і виконання його соціальних функцій. Виявлено, що «високо тривожні» люди краще справляються с виконанням не дуже складних логічних завдань, а тяжкі задачі краще вирішують «не тривожні» досліджувані. Як показали дослідження Б. Вейнера та К. Шнайдера, успішність діяльності у «тривожних» та «не тривожних» індивідів міняється в залежності від різних умов. У тривожних особистостей ефективність діяльності зростала в більшій мірі, після повідомлення про успіх їхньої роботи, в той час як «не тривожних» досліджуваних більше стимулювало повідомлення про неуспіх в пробних експериментах, особливо коли мова йшла про тяжкі завдання.  Автори зробили висновок, що людей, які остерігаються можливої невдачі, бажано стимулювати повідомленням про успіх на проміжних етапах роботи, в той час як індивідів, початково націлених на успіх, сильніше мотивує інформація про невдачі в ході виповнення завдань.[3]

Таким чином, ми бачимо, що проблемою тривожності займалися багато психологів. Це такі як З.Фрейд, К. Хорні, Р. Мей, А. Прихожан та ін. Узагальнюючи погляди вчених можна зробити припущення, що тривога – це невизначене передчуття, вона неконкретна, «невловима», «безпредметна», може бути результатом неправильних навиків спілкування; особливі властивості тривоги – почуття невпевненості і безпорадності перед обличчям небезпеки.

В широкому сенсі, тривожність розуміють як негативне емоційне переживання, пов’язане з передчуттям небезпеки. Те, що тривожність наряду зі страхом і надією – особлива емоція, пояснює її особливе положення посеред інших явищ.

1.2 Класифікація видів тривожності

Певний рівень тривожності є природнім та обов’язком особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний  рівень тривожності – це так звана корисна тривожність.[7] Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для нього суттєвим компонентом самоконтролю та самовиховання. Все ж таки, підвищений рівень тривожності являється суб’єктивним проявом неблагополуччя особистості. Прояв тривожності в різноманітних ситуаціях не однаковий . В одних випадках люди схильні поводитись схвильовано завжди та всюди, а в інших вони відчувають тривожність лиш час від часу, в залежності від обставин, що виникли.[8]

З 1950 року у світовій науковій літературі з'явилося більше 5000 статей і монографій з питань дослідження тривожності як особистісної властивості і тривоги як стану. З роками ці два поняття поступово зблизилися в найменуванні «тривожність», розділившись в той же час у визначеннях: «Реактивна» і «активна», «ситуативна» (СТ) і «особистісна» (ОТ).[16]

Слід розрізняти тривогу - властивість особистості і тривожність – як стан.[19]

Виділяють два основних види тривожності. Перший з них – це так звана особистісна тривожність. Вона може розглядатись як особистісна якість, що проявляється в постійній схильності до переживання тривоги у найрізноманітніших життєвих ситуаціях, навіть в таких, які об’єктивно цьому не сприяють. Вона характеризується станом безпричинного страху, невизначеним відчуттям небезпеки, готовність сприйняти будь-яку ситуацію як неблагополучну та небезпечну.

Ситуативно стійкі прояви тривожності прийнято називати особистісними і пов’язувати з наявністю в людини відповідної особистісної якості (так звана «особистісна тривожність»). Це стійка індивідуальна характеристика, яка відображає схильність  суб’єкта до тривоги і припускає наявність у нього тенденції сприймати достатньо широкий спектр ситуацій як небезпечний, відповідаючи на кожну з них певною реакцією.

Як схильність, особистісна тривожність активується при сприйнятті певних стимулів, які людина розцінює як небезпечні, пов’язані з специфічними ситуаціями небезпеки його престижу, самооцінки, самоповаги. [7]

Інший вид – це так звана ситуативна тривожність, викликана конкретною ситуацією, яка об’єктивно викликає хвилювання. Даний стан, можливо, виникає у будь-якої людини в очікуванні можливих невдач і життєвих труднощів. Цей стан не тільки є цілком нормальним, але і відіграє свою позитивну роль. Воно виступає активуючим механізмом, що дозволяє людині серйозно та відповідально підійти до рішення виникаючих проблем. Ненормальним являється скоріше зниження ситуативної тривожності, коли людина перед обличчям серйозних обставин демонструє безвідповідальність, що частіше всього говорить про інфантильність життєвої позиції, недостатньої сформованості самопізнання.

Прояви тривожності, які змінюються залежно від ситуації, називають ситуативними, а особливість особистості, що проявляє таку тривожність, визначають як «ситуативна тривожність».  Цей стан характеризується суб’єктивно пережитими емоціями: напругою, хвилюванням, стурбованістю, нервозністю. Такий стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різною по інтенсивності і динаміці в часі.[8]

По Ю. Л. Ханіна, стан тривоги або ситуативна тривожність, що позначаються однаково: «СТ», виникають «як реакція людини на різні, частіше за все соціально-психологічні стресори (очікування негативної оцінки або агресивної реакції, сприйняття несприятливого до себе ставлення, загрози своєму самоповазі, престижу). Навпаки, особистісна тривожність (ОТ) як риса, властивість, диспозиція дає уявлення про індивідуальні відмінності в схильності дії різних стресорів. Отже, тут мова йде про відносно стійкі схильності людини сприймати загрозу своєму «Я» в найрізноманітніших ситуаціях і реагувати на ці ситуації підвищенням СТ. Величина ОТ характеризує минулий досвід індивіда, тобто наскільки часто йому доводилося відчувати СТ .[15]

А. М. Прихожан виділяє види тривожності на основі ситуацій, пов’язаних:

- з процесом оволодіння знаннями – навчальна тривожність;

- з уявленнями про себе - самооціночна тривожність;

- зі спілкуванням – міжособистісна тривожність.[18]

Існують також інші види тривоги, які описані в психоаналізі З.Фрейда. До них відносяться:

                  Кастраційна тривога, викликана реальною або уявною небезпекою по відношенню до сексуальної функції;

                  Сепараційна тривога, викликана небезпекою розлучення з об’єктами, які сприймаються як необхідні для виживання;

                  Депресивна тривожність, спровокована страхом власної ворожнечі до «хороших об’єктів»;

                  Параноїдна тривога (переслідування), в основі якої лежить страх перед нападом з боку «поганих об’єктів»;

                  Об’єктивна тривога, при якій страх викликається реальною зовнішньою небезпекою;

                  Невротична тривога – термін, який охоплює всі перераховані вище види тривоги, за виключенням об’єктивної, а) та б) по контрасту з в) та г), які охоплюються випадком ж);

                  Психотична тривога, яка інколи відноситься до небезпек власної ідентичності.[13]

Отже, вимірювання тривожності як властивості особистості особливо важливо, оскільки це властивість багато в чому обумовлює поведінку суб'єкта. Певний рівень тривожності - природна й обов'язкова особливість активної діяльної особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, чи бажаний рівень тривожності - це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для нього істотним компонентом самоконтролю й самовиховання. Виділяють два основних види тривожності. Перший з них – це так звана особистісна тривожність, а другий – ситуативна тривожність. Величина ОТ характеризує минулий досвід індивіда, тобто наскільки часто йому доводилося відчувати СТ. А. М. Прихожан виділяє види тривожності на основі ситуацій, пов’язаних: з процесом оволодіння знаннями; з уявленнями про себе; зі спілкуванням.

1.3. Причини появи і розвитку тривожності

Причини, що викликають тривогу і впливають на зміну її рівня, різноманітні і можуть лежати в усіх сферах життєдіяльності людини. Умовно їх розділяють на суб'єктивні і об'єктивні причини. До суб'єктивних відносять причини інформаційного характеру, пов'язані з неправильним поданням про результат майбутньої події, і причини психологічного характеру, що призводять до завищення суб'єктивної значущості результату майбутнього події.

Серед об'єктивних причин, що викликають тривогу, виділяють екстремальні умови, що пред'являють підвищені вимоги до психіки людини і пов'язані з невизначеністю результату ситуації; стомлення; занепокоєння з приводу здоров'я; порушення психіки; вплив фармакологічних засобів та інших препаратів, Які можуть впливати на психічний стан.

Також можна виділити невмотивовану тривожність. Вона характеризується безпричинними чи погано з'ясованими очікуваннями неприємностей, передчуттям біди, можливих втрат. Психіка таких людей постійно знаходиться в стані напруги. Тривожність робить також вплив на ефективність у спілкуванні, на соціально-психологічні показники ефективності діяльності керівника, на взаємини з керівником, на взаємини з товаришами, породжуючи конфлікти.

Карен Хорні джерело тривожності бачила у відсутності почуття безпеки в міжособистісних відносинах. [13]

Джерелом розвитку тривожності Гаррі Стек Саллівен вважав соціальне оточення, а саме батьків як перших людей, з якими взаємодіє дитина. Емпатія як механізм емоційного зараження повідомляє дитині почуття тривожності, якщо батьки часто переживають неспокій. Та ж емпатія, по Саллівану, допомагає дитині розуміти емоційний стан батьків, пов'язані з задоволенню і до забезпечення безпеки, до схвалення і осуду.

А. І. Захаров вважає, що тривога зароджується вже в ранньому дитячому віці і відображає «... тривогу, засновану на загрозі втрати приналежності до групи (спочатку це мати, потім - інші дорослі й однолітки)». [12]

Причиною тривожності на психологічному рівні може бути неадекватне сприйняття суб'єктом самого себе. В. А. Пінчук стверджує, що тривожність обумовлена ​​конфліктною будовою самооцінки, коли одночасно актуалізуються дві протилежні тенденції - потреба оцінити себе високо, з одного боку, і почуття непевності - з іншого. Те, що ефект неадекватності, будучи вираженням конфліктного будови самооцінки, провокує розвиток неадекватної тривожності.

Причиною виникнення тривоги може бути внутрішній конфлікт, суперечливість прагнень людини, коли одне його бажання суперечить іншому, одна потреба заважає іншій. [12]

На психофізіологічному рівні причини тривожності пов'язують з особливостями будови і функціонування центральної нервової системи (ЦНС). Існує точка зору на детермінацію тривожності вродженими психодинамічними особливостями, особливостями конституції, неузгодженістю в діяльності відділів ЦНС, слабкістю або неврівноваженістю нервових процесів, різними захворюваннями, наприклад гіпертонією, наявністю вогнища патології в корі головного мозку. Тривога часто супроводжується фізіологічними симптомами, такими, як серцебиття, прискорене дихання і т.д. У ряді робіт розкривається зв'язок з енергетикою організму, активністю біологічно активних точок шкіри, розвитком психовегетативних захворювань.

Нейрофізіолог П. В. Смірнов запропонував розглянути теорію виникнення емоцій, згідно якої тривога може виникати в тому випадку, коли ситуація не зовсім зрозуміла для суб’єкта. Наукові знання, стійкі навики діяльності, завчасне моделювання обстановки та своїх дій допомагають індивіду впевнено вирішувати складні завдання та регулювати виникаючу тривогу. [21]

Карен Хорні виділяла чотири основні способи уникнення тривоги:

Раціоналізація - найкращий спосіб виправдати своє ухилення від відповідальності. Він полягає в перетворенні тривоги в раціональний страх. Замість того щоб змінити себе, людина буде продовжувати переносити відповідальність на зовнішній світ і таким чином йти від свідомості власних мотивів тривоги.

Другий спосіб уникнути тривоги полягає в запереченні її існування, тобто в усуненні її зі свідомості.

Третій спосіб позбавлення від тривоги Хорні пов'язує з наркотизацією. До неї можуть вдаватися свідомо, в буквальному сенсі, приймаючи алкоголь або наркотики. Проте є безліч шляхів і не настільки очевидних. Одним з них є занурення в соціальну діяльність під впливом страху самотності. Надмірна заглибленість у роботу, перебільшена потреба в сні і т.д.

Четвертий спосіб піти від тривоги найбільш радикальний: він полягає в тому, щоб уникати всіх ситуацій, думок і почуттів, які можуть її пробудити. Це може бути свідомий процес. [11]

Таким чином, причини, що викликають тривогу і впливають на зміну її рівня, різноманітні і можуть лежати в усіх сферах життєдіяльності людини. Одні вчені вважають, що джерелом розвитку тривожності є соціальне оточення, а саме батьків як перших людей, з якими взаємодіє дитина. Інші стверджують, що тривожність обумовлена ​​конфліктною будовою самооцінки, коли одночасно актуалізуються дві протилежні тенденції - потреба оцінити себе високо, з одного боку, і почуття непевності - з іншого.

1.4. Особливості прояву тривожності у студентів

Студенцтво – пора тяжкого структурування інтелекту, інтенсивної та активної соціалізації людини як майбутнього професіонала. Вік 18-25 років – це період найбільш активного розвитку моральних та естетичних почуттів, становлення та стабільності характеру, опанування повним комплексом соціальних ролей дорослої людини. Ці роки являються сенситивним періодом для розвитку інтелектуальних та фізичних сил.

Юність виступає як період прийняття відповідальних рішень, що визначають подальше життя студента: вибір професії та свого місця в житті, життєвої позиції, вибір супутника життя, створення своєї родини. Вступ до вузу посилює віру студента в особисті сили та схильності, породжує надію в цікаве життя.[9].