Гендерні особливості самостверження в підлітковому віці

     Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

     Національний  університет «Острозька академія»

     Факультет політико-інформаційного менеджменту

     Кафедра психолого-педагогічних дисциплін 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Гендерні  особливості самоствердження  у підлітковому віці 
 
 

                                                            Курсова робота       

                                                            студентки факультету

                                                           політико-інформаційного менеджменту                                            

                                                            групи Пс-31

                                                            Нестерчук Іванни 

                                                           Науковий керівник –

                                                            канд. психол. наук

                                                           Шугай Марія Анатоліївна

     ОСТРОГ-2011

План…………………………………………………………………………..…….2

Вступ…………………………………………………………………………..……3

Розділ І. Особливості самоствердження у підлітковому віці……………..…6

      1.  1. Поняття самоствердження в психологічній літературі…………..…..6

      1. 2. Особливості розвитку дітей підліткового віку………………………..9

    1.  3. Гендерні відмінності у розвитку підлітків…………………………..12

    1.  4. Стратегії самоствердження в підлітковому віці………………….....16

Розділ  ІІ. Емпірично дослідити  особливості самоствердження  підлітків…………………………………………………………………………..24

         2.1. Організація, завдання та методи емпіричного дослідження самоствердження підлітків…………………………………………...…………..24

         2.2.Проведення дослідження, опис та інтерпретація результатів дослідження……………………………………………………………..………..28

Висновок………………………………………………………………...………..35

Список  використаної літератури……………………………………...………37

Додатки……………………………………………………………………..…….39 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

     Самоствердження людини - одна з базових потреб, яка  актуалізується за допомогою усвідомлення особистістю себе як цінності, об’єктивуючись нею через значущі результати своєї діяльності, а також через інші об'єкти, в тому числі і суб'єктів, що володіють цінністю. Самоствердження дозволяє особистості розкрити та посилити свою значимість, знайти почуття власної гідності і підтримувати їх в процесі дорослішання[16].

     Самоствердження - це ствердження себе як особистості у світі, утвердження власного «Я»[19]. Воно визначається нами як переконаність людини в тому, що вона чогось варта, що вона має певну цінність, і ця цінність - його власне Я, його ідентичність. Це те, що в даний період часу індивід вважає своїм, що він асоціює з собою, і що виявляється шляхом самоусвідомлення.

     Традиційне  уявлення про самоствердження особистості  як типової для людини стратегії  поведінки розвивається і розкривається  системно-генетичним дослідженням його структурно-функціональних компонентів: цінності Я (предмета) і значущості результатів власної діяльності, інших людей, цінності соціальних дій (засобів), взаємопов'язаних механізмами екстерналізації / інтерналізації. Власне самоствердження особистості полягає в остаточному ухваленні нею цінності Я шляхом встановлення тотожності з іншими цінностями[16].

     Будь-якій особі властива потреба стверджуватись в тій діяльності, яку вона виконує, прагнення досягти успіху. В особливій мірі це характерно для підлітка, з його розвитком самосвідомості, загостреним почуттям власної гідності. Це підтверджують багато дослідників (Л.І. Божович, A.С. Бєлкін, В.А. Крутецький, А.К. Кочєтов, B.С. Мухіна, А.К. Маркова, В.А. Сластенін, Є.Н. Шіянов, І.Ф. Ісаєв, Д.І.  Фельдштейн та ін.), виділяючи самоствердження як одну з головних потреб підліткового віку.

     Адже  саме в підлітковому періоді, самоствердження стає потужною силою, тому що в цьому віці відбувається перелом у ставленні до себе у зв'язку з виникненням нового рівня самосвідомості. Характерною рисою якого є поява у підлітка здатності і потреби пізнати самого себе як унікальну особистість. Це викликає в нього прагнення проявити ті якості особистості, які він вважає цінними. Моральні та етичні цінності закладені в нас нашими батьками є досить сильною рушійною силою, яка супроводжує нас по життю допомагаю вирішити задачі, які стоять перед нами, а також надалі відображаються у способі нашої поведінки. З дитинства діти ідентифікують себе з роллю чоловіка чи жінки, вони спостерігають за тим, що виконують жінки, що чоловіки, яку поведінку одних чи інших схвалює суспільство, тож спосіб самоствердження теж різний. Гендерний аспект самоствердження підлітків. Їх самоствердження залежить від різних детермінант, серед яких важливими, на думку багатьох дослідників, є гендерна ідентичність. Адже в залежності від того з ким ідентифікує себе особистість підлітка і буде визначати стратегію самоствердження його в житті.   

      Отож, ця тема є досить актуальною, адже найбільших психологічних труднощів у сучасній соціальній ситуації зазнають підлітки, що знаходяться на порозі життєвого самовизначення, пошуку сфер свого ствердження і людського визнання, це поняття є широким і залежить від багатьох чинників, що впливають на формування особистості, що в подальшому зумовить її поведінку в житті, взаємовідносини між індивідами у соціумі. Відсутність орієнтирів робить процес їхнього самоствердження стихійним, неорганізованим, непродуманим, що становить проблему для самих підлітків і суспільства в цілому.

          Об’єктом дослідження є самоствердження у підлітковому віці.

     Предметом дослідження є гендерні особливості самоствердження підлітків.

          Мета дослідження: проаналізувати особливості самоствердження у підлітковому віці та виявити гендерні відмінності самоствердження підлітків.

     Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

1. Теоретично дослідити поняття самоствердження в психологічній літературі.
2. Визначити особливості розвитку особистості підліткового віку.
3. Виділити гендерні відмінності в розвитку підлітків.
4. Визначити чи існують гендерні відмінності самоствердження підлітків.
5. Емпірично дослідити гендерні особливості самоствердження підліткового віку.

     Для розв’язання поставлених завдань  і перевірки гіпотез було використано  такі методи дослідження:

• теоретичний (аналіз, синтез, узагальнення психологічної літератури з досліджуваної проблеми);
• емпіричні: анкетування, психологічне тестування, методи математико-статистичного аналізу даних (Коефіцієнт кореляції Пірсона).

     Дана  робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ І. Особливості самоствердження у підлітковому віці 

1. Поняття самоствердження в психологічній літературі

     Проблема  самоствердження як наукового об'єкта дослідження виникла відносно недавно лише в XIX-XX ст. Це цілком зрозуміло, тому що самоствердження є досить складним утворенням.

     Самоствердженням  називається прагнення людини до високої оцінки та самооцінки своєї  особистості і викликана цим  прагненням поведінка. Самоствердження - це довгий, розтягнутий у часі, складний процес, під час якого людина сама стверджує самого себе як єдину, цілу і гармонійну особистість. Самоствердження відбувається шляхом вибору стратегії самоствердження[19].

     Деякі автори [5] вважають самоствердження процесом, народжує в людині почуття власної гідності. Але в такому випадку виникає питання: чи це процес відбувається не зі всяким людиною, тому що самоствердження здатне породжувати такі почуття, як егоцентризм, манію величі і т.п., або оголосити почуття власної гідності якістю притаманним кожній людині і цим роблячи дане поняття дуже широким і розпливчастим.

     Переважно для вчених-психологів З. Фройда, К. Хорні, К. Юнга, характерним є визначення самоствердження як природженої психологічної властивості людини. І. Д. Бех, Ю. В. Ган, С. Б. Каверін, К. Роджерс, Н. Ф. Цибра трактують поняття самоствердження як фундаментальну екзистенційну потребу особистості. А. Адлер інтерпретує поняття самоствердження як потребу до переваги над іншими, у визнанні, та вважає, що людина обов’язково компенсує невдачу у справі, вдачею в іншій справі. А. Маслоу уточнює зміст потреби у самоствердженні як потреби у самоповазі, яку він поділяє на потребу в досягненнях (впевненості, незалежності) і потребу в престижі (завоюванні статусу, визнанні). Н. Є. Харламенкова визначає самоствердження як прагнення людини до отримання підтвердження власної цінності. Р. Альберті, С. А. Березін, М. Еммонс, П. А. М’ясоїд, Є. П. Нікітін, В. А. Роменець, Л. С. Рубінштейн, В. О. Татенко пов’язують поняття самоствердження з проблематикою діяльності, поведінки, її стратегій, учинків, тобто активного визначення людиною свого місця у суспільстві. В. А. Роменець розглядає самоствердження як засіб руху-поступу особистості, завдяки якому вона перетворює саму себе.

     На  наш погляд, самоствердження особистості  варто розглядати як прагнення людини до отримання підтвердження власної  цінності через установлення відповідності  між оцінкою «Я» та об’єктами, що становлять для неї цінність.

     На  думку вчених (Б. Г. Ананьєв, Г. О. Балл, Ф. Б. Березін, Р. Бернс, Б. С. Братусь, К. Левін, О. П. Саннікова), негативно або позитивно спрямоване самоствердження залежить від оцінки і самооцінки особистості, прийняття себе, самоповаги, рівня домагань, самовпевненості у собі та рівня адаптації. І. Д. Бех, Л. І. Божович, І. С. Кон, Є. П. Нікітін зазначають, що позитивно спрямоване самоствердження зумовлено потребою у самоцінності шляхом самовизначення за рахунок подолання зовнішніх труднощів, свого вдосконалення і самовдосконалення. Негативно спрямоване самоствердження породжується слабкою здатністю до адаптації, дисонансом між «Я-концепцією» та соціальним досвідом особистості (фрустрація), прагненням до переваги за рахунок інших, у тому числі шляхом сили.

     За  результатами аналізу літератури, в якій поданий віковий аспект проблеми (Б. Г. Ананьєв, Л. І. Божович, М. Й. Боришевський, Б.С. Братусь, Л. С. Виготський, Е. Еріксон, Б. В. Зейгарник, І. С. Кон, Л. Колберг, Д. І. Фельдштейн, ), з’ясовано, що в підлітковому віці потреба у самоствердженні породжується системною зміною ідентичності у процесі дорослішання. Вікові особливості цього процесу характеризуються відкриттям власного «Я» як основного новоутворення, підсиленням перебігу процесу ідентифікації групової приналежності, оновленням мотиваційно-ціннісної структури особистості, пов’язаної з життєвим самовизначенням, формуванням певної соціальної позиції, яка виявляється у формах соціальної поведінки.

     У підлітковому віці самоствердження  стає предметом самостійного дослідження (А. В. Краковський, BC Мухіна, А. В. Петровський, Л. І. Дубровіна, та ін.). У цій та в іншій психологічній літературі, присвяченій самоствердження, більшою мірою розглядаються негативні сторони самоствердження і меншою-його позитивні аспекти, що, на наш погляд, применшують достоїнства даного феномена людської діяльності і не розкриває справжньої суті самоствердження.

     Також в літературі [16] обговорюються різні типології самоствердження особистості. Зокрема Р. Альберті і М. Еммонс виділили три основні способи (типу) самоствердження особистості:

• невпевнену поведінку;
• асертивну поведінку;
• агресивний стиль міжособистісного спілкування.

     Поряд з цією точкою зору існує думка  Нікітіна і Харламенкової [2], що потенційно людина володіє різними стратегіями - невпевненою, конструктивної чи домінантною, і лише акцентуація однієї з них може розглядатися в якості критерію віднесення людини до якого-небудь типу самоствердження - самопригнічення, конструктивного самоствердження або домінуванню .

     Невпевнена  особистість в різних життєвих ситуаціях використовує стратегію самоліквідації. Наприклад, говорять «так», коли треба сказати «ні»; уникають ситуацій, коли треба брати ініціативу на себе. Але можуть реагувати конструктивно, якщо в ситуації відсутній конкретний партнер.

     Конструктивна особистість поводиться твердо, але  коректно, вміє висловити невдоволення і радість, прагне до людей, використовуючи стратегію співробітництва.

     Домінуюча особистість використовує стратегії  агресії у вирішенні ситуації та конфліктів.

     В ідеалі, особистість, що самостверджується усвідомлює:

- свою унікальність і неповторність;

- своє призначення;

- своє "Я" у власному житті'';

- свою відповідальність за життєтворчість,  межі та можливості своїх духовних і фізичних сил, творчий потенціал;

- провідні цінності світу суспільства і своє ставлення до них;

-   своє місце в суспільстві, взаємозв'язок з ним і відповідальність перед ним.

     Таким, чином процес самоствердження визначається важливою характеристикою становлення  особистості, та її подальшого розвитку як індивіда.

     2.1. Психологічна характеристика підліткового віку 

     Підлітковий вік - це період життєвого самовизначення, становлення Я-концепції. Концентрація душевних сил спрямована на самопізнання. У підлітків сильно виражено прагнення  розібратися в самому собі, часто  навіть на шкоду розвитку відносини із зовнішнім світом і людьми: активний пошук себе і експериментування в різних ролях, розвиток тимчасової перспективи, побудова планів на майбутнє[4].

     Свого часу В.А.Сухомлинський наголошував, що підлітковий вік – це друге народження особистості, адже «перший раз народжується жива істота, другий раз – громадянин, активна, мисляча, діюча особистість, яка бачить не тільки оточуючий світ, але й саму себе»[17].

     У вітчизняній психології до осмислення і вивчення особливостей розвитку підлітка зверталися Л.І. Божович, Л. С. Виготський, М.Р. Гінзбург, І.С. Кон, А.В. Мудрик, А.В. Петровський, С.Л. Рубінштейн, Д.І. Фельдштейн, Д. Б. Ельконін, та ін. Дослідники акцентували увагу на виділення завдань розвитку в період дорослішання, на характеристику якісних змін в сфері спілкування. Вітчизняними психологами (С. В. Березін, К. С. Лисецький) підлітковий вік досліджується і характеризується в аспекті двох періодів соціалізації людини: по-перше, як межа дитинства, по-друге, як межа дорослішання з радикальними змінами соціальних ролей. Тому період старшого підліткового віку автори визначають як період дорослішання. На основі теоретичного аналізу ми прийшли до висновку, що підлітковий вік є кульмінаційний період дорослішання, так як є сензитивним для формування ціннісних орієнтацій як стійкого утворення особистості, становлення його світогляду, самоствердження, тієї життєвої позиції, яка в подальшому буде реалізовуватися людиною[22].

     Підлітковий вік - це пора досягнень, стрімкого нарощування знань, умінь, становлення моральності і відкриття «Я», набуття нової соціальної позиції. Цей період характеризується різкими змінами. Вікова трансформація часто здійснюється ривками. Вік з 12 до 14 років вважається критичним періодом розвитку. Л.І.Божович пов’язує виникнення даної кризи з тим, що швидкий темп фізичного та розумового розвитку створює передумови для утворення таких потреб, які не можуть бути задоволені в умовах недостатньої соціальної зрілості підлітків цього віку. Вчена вважає, що криза підліткового віку пов’язана з виникненням в цей період нового рівня самосвідомості, характерною межею якого є поява у підлітка здатності і потреби пізнати самого себе як особистість[3].

     Фельдштейн  Д.І. характеризує підлітковий вік  як вік підвищеної активності, ініціативності, прагнення до пізнання, небезпеки, ризику. Наголошується на різкому зниженні духовних запитів. Серед підлітків збільшився прояв таких якостей, як цинізм, егоїзм, жорстокість, агресивність[22].

     Фролов  Ю.И. зазначає, що саме в підлітковому віці змінюється позиція у ставленні до школи і навчання. Якщо у молодших класах діти психологічно захоплені власне навчальною діяльність, то в період пубертатну їх починають приваблювати, відносини з однолітками. Ці взаємини стають основою внутрішнього інтересу підлітків[15].

     Зубко П.М., Коломієць Ю.В. вказують, що у  підлітковому віці виникають нові мотиви навчання:  бажання бути освіченим («вчуся, щоб бути грамотною людиною»), прагнення влаштуватися в майбутньому житті («вчуся, щоб знайти високооплачувану роботу»), подальше навчання («мрію вступити до інституту»), прагнення до самоствердження і самовдосконалення («не хочу бути гіршим за всіх», «чим більше знаєш, тим краще ставлення до тебе людей»), необхідність виконувати вимоги батьків («мої батьки примушують мене вчитися») [23].

     У підлітків формується вміння підпорядковувати свою поведінку конкретним цілям, на перше місце виступає відповідальність перед самим собою. Відбувається подальше формування самоконтролю, оволодіння прийомами керування собою. Вони доцільно і послідовно користуються такими засобами самоконтролю, як планування, ставлення до себе вимог, заохочення й самопокарання [24].

     З іншого боку існують і позитивні  якості даного періоду: зростає самостійність  дитини, більш змістовними і різноманітними стають відносини з іншими дітьми і дорослими, значно розширюється сфера діяльності і т.д. Але, найголовніше в цьому періоді, те, що дитина самостійно виходить на нову соціальну позицію і починає свідомо ставитися до себе як до члена суспільства.

      Інтелектуальна діяльність набуває нового емоційного забарвлення, пов’язаного з прагненням до вироблення наукового світогляду. Мислення стає повним пристрасності, завзяття [14]. Прагнення будь-що дійти істини, мати свою власну думку, стверджувати свої погляди – все це свідчить про особливий емоційний характер пізнавальної діяльності в цьому віці. Емоційні переживання підлітків починають характеризуватись глибиною, міцністю, тривалістю, вони різноманітніші за своїм змістом і спрямованістю, ніж у молодших школярів.

     Розглядаючи механізми розвитку особистості Боришевський М.І. вказує, що тенденція до дорослості й почуття дорослості у підлітків виникають за протилежних умов: як за авторитарної системи виховання, регламентації всієї поведінки й опіки, так і за умов значної свободи і самостійності. Загалом формування у підлітків різних видів дорослості в практиці стосунків з оточуючими, побудованих за зразком стосунків дорослих, відбувається в діяльності, оволодіваючи якою підліток орієнтується на зразки і еталони дорослості [18].

     Таким чином, можна сказати, що підлітковий  період є визначальним у становленні  особистості. Підлітковий вік визначається як криза, певний відрізок між дитинством і дорослістю. У цей період відбувається активний пошук себе, нових цінностей  та ідеалів. Підліток характеризується підвищеною емоційною збудливістю, імпульсивністю, перевагою збудження над гальмуванням, швидкою зміною настрою, схильністю до афектів - жагучому, різкому і бурхливому вираженню пережитих почуттів. Починає формуватися доросла особистість. На протязі підліткового віку послідовно формується ряд складних механізмів, що знаменують перехід від зовнішньої детермінації життя до особистої саморегуляції, вибір стратегій поведінки, кардинальна зміна рушійних сил особистісного розвитку[8].  

3.1. Гендерні відмінності розвитку підлітків 

     Дослідження, в області психології, статі та гендеру - один з нових напрямків у психології. І.С. Клецина[15] відзначає, що навіть тоді, коли ця проблематика стала однією з актуальних, вона досліджувалася в аспекті психофізіологічного напрямку (Г. І. Акінщікова, Н. А. Розе, Є. І. Степанова), або психологічного, але побудованого лише на констатації, а не на інтерпретації статевих відмінностей (В. С. Агеєв, Т. А. Рєпіна, В. В. Абраменкова).

     Отже, поняття гендер означає, по суті, складний соціокультурний процес формування (конструювання) суспільством відмінностей у чоловічих та жіночих ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках, і сам результат - соціальний конструкт гендеру.

     Гендер  знаходиться під постійним впливом як культурних норм, які визначають, що повинні робити чоловіки, а що - жінки, так і соціальної інформації, що вселяє людям, наскільки велика різниця між чоловіками і жінками. Фахівці, що займаються психологією розвитку, позначають терміном диференційна соціалізація - процес, в ході якого ми вчимо, що є речі, які властиві одним і невластиві іншим, в залежності від статі, кого навчають[6].

     На  думку Р. Ангер, гендер - сукупність соціальних і культурних норм, які  суспільство наказує виконувати людей в залежності від їх біологічної статі[24].

     Зачатки диференціальної соціалізації можна  побачити ще до народження дитини. Прикладом  служить бажання батьків та оточуючих  знати, хто ж народиться хлопчик  чи дівчинка, адже від цього вже  багато що залежить: як вони його назвуть, який одяг, іграшки будуть купувати, як будуть виховувати. Гендер є дуже важливою соціальною змінної і батькам навряд чи б сподобалося, якщо навколишні допускали б помилки щодо статі дитини[6].

     Вже в 3 роки діти з упевненістю відносять себе до чоловічої або жіночої статі(гендерна ідентифікація). У цей час діти починають помічати що чоловіки і жінки намагаються по різному виглядати, займатися різною діяльністю та цікавитися різними речами. Як тільки дитина починає помічати відмінності між чоловіками і жінками в нього зазвичай з'являється підвищена увага до рольових моделей, що володіє тою ж статтю що і він сам, обумовлене бажанням бути найкращим хлопчиком чи дівчинкою.

     Рольові переваги формуються у дитини дуже рано. Вже до кінця першого року життя можна спостерігати статево специфічну поведінку. Ранній прояв переваг у статевих стереотипах обумовлено системою підкріплень з боку батьків та інших близьких для дитини людей.

     Гендерна  роль - це набір очікуваних зразків  поведінки для чоловіків і жінок. Існує думка, що жіноча поведінка спрямована на встановлення міжособистісних відносин, а чоловіча дещо - на особистісне зростання, на Его-розвиток, що мета «спільної діяльності і власний успіх у ній значать для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників гри » (Реан, 2002, с. 204). Хлопчики орієнтовані на досягнення, ствердження себе, змагання і суперництво. «Спілкування дівчаток виглядає більш пасивним, зате більш дружнім». Слово пасивність не означає стомлюваність - відсутність активності. Воно вказує на більш низький рівень ініціативи, в порівнянні з поведінкою хлопчиків. У контексті теми гендерних ролей ми маємо на увазі не просто хлопчиків і дівчаток, а їх поведінку, яка відповідає їхнім біологічним особливостям. Іншими словами, поки ми умовно припускаємо, що хлопчики ведуть себе по-чоловічому, а дівчата - по-жіночому(Реан, 2002, с. 204).

     Жіноча  роль асоціюється з турботою, симпатією, проявом ніжності і ласки, зі співчуттям і співпереживанням, тобто з емпатійними почуттями, з інтерналізації конфліктів. Захисну поведінку дівчатка, дівчата, жінки будується на механізмах заперечення і ізоляції, і, можливо, в цілому слабше «системи чоловічих психологічних захистів»(Cramer, Ford, Blatt, 1988; Cramer, Blatt, 1990).

     Чоловіча  роль співвідноситься з активним, цілеспрямованим, агресивності вибухобезпечний  поведінкою, зі схильністю до ризику, екстерналізації конфлікту, з незалежністю, спонтанністю і сміливістю. У ряді випадків чоловіча роль описується в категоріях «компетентності», «обізнаність»,«розуму »і« кмітливості ». Захисна поведінка хлопчика, юнака, чоловіка проявляється в актуалізації проекції і інтелектуалізації.

     У підлітковому віці прийняття гендерних ролей не тільки бажане, але і необхідно, оскільки вже в період юнацтва статеві переваги і статеву поведінку (поряд з рядом інших факторів) визначають успіх у встановленні міжособистісних відносин.

     Гендерні  ролі, як ми вже говорили, формуються під впливом соціокультурних факторів, і тому жорстко не закріплені за статевими ролями. Біологічно жінка може приймати як жіночу, так і чоловічу роль.

     Поділ людей на чоловіків і жінок є центральною установкою сприйняття нами відмінностей, наявних у психіці та поведінці людини.

     Велика  суб'єктивна значимість взаємодії з іншою людиною і взагалі взаємин має своїм наслідком порівняно більший розвиток у жінок, ніж у чоловіків, соціально перцептивних здібностей: дівчата тонше вловлюють стан іншої людини щодо змін у тембрі голосу і в інших експресивних проявах, точніше визначають ефект свого власного впливу на іншу людину.

Дівчата дають більш деталізований опис іншої людини, ніж особи чоловічої  статі. Це виявилося, зокрема, в дослідженні А.І. Бодалева, А.І. Донцова та Ш.В. Саркісяна. Дівчата відзначали всі якості особистості частіше, ніж юнаки, при цьому статеві відмінності в частоті фіксування комунікативних рис характеру та інтелектуальних якостей були достовірними. У той же час характеристику особистості в цілому юнаки давали у два рази частіше, ніж дівчата.

     Особи жіночої статі при оцінці людей  більш «добрі», ніж особи чоловічої  статі. Жінки і чоловіки можуть бути уважними і спостережливими, якщо об'єкт  уваги їм цікавий. Проте дівчата  виявляють велику зацікавленість у  стосунках з оточуючими.