Гендерні відмінності у проявах агресивності підлітками

Вступ

Зростання агресивних тенденцій у  підлітковому середовищі відображає одну з найгостріших соціальних проблем  нашого суспільства, де за останні роки різко зросла молодіжна злочинність  та прояви підліткової девіантної поведінки. Соціальні кризові процеси, що відбуваються у сучасному суспільстві, негативно  впливають на психіку підлітків, породжують тривожність, напруженість, озлобленість, жорстокість і насильство. Важкий економічний стан країни призвів  наше суспільство до серйозних труднощів  і внутрішніх конфліктів, до значного збільшення рівня поширеності і  розмаїття форм аморальних вчинків, злочинності та інших видів відхилення поведінки серед осіб різних соціальних і демографічних груп. Особливо важко  в цей період виявилося підліткам, які є дуже чутливими до соціально-психологічного оточення. У них спостерігається  демонстративна поведінка по відношенню до дорослих, збільшення міжгрупових  і міжособистісних конфліктів і  фактів агресивної поведінки. Наявність  високої концентрації агресії у  суспільстві не може не турбувати  педагогів, психологів, батьків, оточуючих.

Даному питанню присвячена велика кількість робіт. Природа агресії та її механізми розглянуті у працях Л. Берковіца [1], Р. Аткінсона, А. Бандури,       А. Басса, який склав опитувальник та класифікував види агресії. Концептуальні розробки російських вчених Л.С. Виготського [2], Л.І. Божович, Л. М. Семенюк [3], Р. Немова, І. Кона [4] та ін. пов’язані з розглядом проблем психічного розвитку підлітків та проявом агресивності. Проблеми агресивної поведінки дітей розглядаються на сторінках українських періодичних видань. Аналіз літературних джерел свідчить про те, що науковці до спільної думки не дійшли, оскільки проблема складна і багатогранна, а відповідно єдиного рішення бути не може. В центрі уваги дослідників опинилися такі аспекти проблеми: біологічні та соціальні детермінанти агресії, механізми її засвоєння та закріплення, умови, які визначають прояви агресії, індивідуальні та статевовікові особливості агресивної поведінки, шляхи попередження агресії.

Агресивність формується переважно  в процесі ранньої соціалізації в дитячому та підлітковому віці, тому саме цей вік найбільш сприятливий  для профілактики та корекції. Таким  чином, актуальність цієї роботи полягає у вивчені особливостей вікових та гендерних проявів агресії, пошуку шляхів попередження та корекції її впливу на розвиток особистості учня та учбову діяльність та поведінку.

Таким чином, об’єктом агресивність дітей підліткового віку.

Предметом даної роботи є форми вираження агресії у хлопчиків і дівчаток, теорії і концепції людської агресії, чинники, що впливають на агресію підлітків.

Гіпотеза: гендерні відмінності впливають на емоційну сферу підлітка. Найбільш агресивними є хлопці. Основними причинами є виховання та ставлення до підлітка у сім’ї та вплив соціуму.

Мета  даної роботи: розглянути феномен агресії і встановити статеві і індивідуальні відмінності в агресивності підлітків

Завданнями роботи є:

1. Провести аналіз джерел з даної теми з метою виявлення теоретичних засад прояву агресії та агресивності особистістю.
2. Провести дослідження і визначити гендерні відмінності у проявах агресивності підлітками.
3. Провести аналіз отриманих результатів.
4. Розробити рекомендації щодо профілактики та корекції агресивної поведінки у підлітків.

Методи: гіпотетико-дедуктивний, кількісно-якісний аналіз, тестування.

Методики: опитувальник Басса-Дарки.

РОЗДІЛ І. АГРЕСІЯ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ  ФЕНОМЕН.

1. Явище агресивності у психології.

Агресія – це складний, багаторівневий феномен, відносно якого не існує  загальноприйнятої думки: за допомогою його позначають різноманітні за цілями, механізмами, методами і результатами індивідуальні і групові дії людей. Тому всі сучасні дослідження орієнтовані на комплексне вивчення різних рівнів і компонентів агресії.

У психології термін “агресія” має  досить різноманітні трактування та пояснення. Більшість науковців  схильні характеризувати її як явище  негативне. В той же час існує  і точка зору с позитивної сторони.

Виділимо основні визначення цього поняття у відповідності з іншими психологічним теоріями та концепціями агресії та агресивної поведінки.

1. Під агресією розуміють високу активність, прагнення до самоствердження. (Bender L.)
2. Під агресією розуміються акти ворожості, нападу, руйнування, тобто дії, які шкодять іншій людині чи об’єкту. Людська агресивність є поведінковою реакцією, яка характеризується проявом сили в спробі завдати шкоди або збиток особі або суспільству. (Delgado H.)
3. Агресія – реакція, в результаті якої інший організм отримує больові стимули. (Buss A.)
4. Агресія – фізична дія або загроза такої дії з боку однієї особи, які зменшують свободу або генетичну пристосованість іншої особи. (Uilson) [3].
5. Агресія – злісна, неприємна поведінка, яка викликає біль у оточуючих.

Дані визначення можна умовно розділити  на дві великих групи:

1. Уявлення про агресію як мотивовані дії, що порушують норми і правила, що заподіюють біль і страждання. У цьому плані розрізняють навмисну і інструментальну агресія.  Інструментальна агресія – та, коли людина не ставила перед собою мети діяти агресивно, але “так довелося” або “було необхідно діяти”. В даному випадку мотив існує, але він не усвідомлюється. Навмисна агресія – це ті дії, які мають усвідомлений мотив – спричинення шкоди або збитку [5].

2. Агресія як акти ворожості і руйнування (поведінкова складова). Р. Берон і Д. Річардсон дають наступне визначення: агресія – це будь-яка форма поведінки, націленої на образу або спричинення шкоди іншій живій істоті, яка не бажає подібного відношення до себе [6, 7].

На думку цих авторів:

– під агресією обов'язково розуміється  навмисне, цілеспрямоване спричинення  шкоди жертві;

– в якості агресії може розглядатися тільки така поведінка, під якою розуміють  спричинення шкоди або збитку живим організмам;

• жертва повинна володіти мотивацією уникнення подібного поводження з собою;

З вітчизняних психологів цю точку  зору розділяють Т.Г. Румянцева і         І. Б. Бойко[8, 9]. Вони розглядають агресію як форму соціальної поведінки, яка реалізується в контексті соціальної взаємодії, але поведінка буде агресивною за двох умов: коли мають місце згубні для жертви наслідки, і коли порушуються норми поведінки .

У 1939 р. Долларом була запропонована теорія фрустрації – агресії, в якій стверджується що :

• фрустрація завжди приводить до агресії в будь-якій формі;
• агресія завжди є результатом фрустрації.

В світлі теорії соціального научіння, запропонованої Л. Берковітц, агресія розглядається як якась специфічна соціальна поведінка, яка засвоюється і підтримується в основному точно так, як і багато інших форм соціальної поведінки. Теорія соціального научіння розглядає агресію як соціальну поведінку, що включає дії, “за якими стоять складні навички, що вимагають всестороннього научіння” [1, 5]. Наприклад, для того, щоб здійснити якийсь агресивний вчинок, необхідно знати, як поводитися з людиною, тобто розуміти, які саме слова чи дії заподіють страждання, які рухи при фізичному контакті будуть болючими для об’єкта агресії. Оскільки ці знання не є вродженими, то людина повинна навчитися поводитись агресивно.

Науковці наголошують на тому, що агресія – це модель поведінки, а  не емоція чи мотив. Хоча агресія часто  мотивується з негативними емоціями – такими як злість; з мотивами –  такими як прагнення нашкодити чи образити. Безперечно, ці фактори мають  великий вплив на агресивну поведінку, але їхня наявність не є необхідною умовою для подібної поведінки.

Також важливо розмежовувати поняття  “агресія” і “агресивність”. Агресія  – це поведінка (індивідуальна або  колективна), направлена на нанесення фізичної, або психологічної шкоди або збитку. Агресивність – відносно стійка межа особи, що виражається в готовності до агресії, і тим самим в схильності сприймати і інтерпретувати поведінку іншого як вороже. Через свою стійкість і входження в структуру особи, агресивність здатна зумовлювати загальну тенденцію поведінки.

Індивідуальні детермінанти агресії  мають постійний характер, вони стійкі. Людина схильна “тиражувати” вдалі моделі поведінки, що надалі закріплються в досить стійкі риси характеру особи, тому схильних до насильства осіб рідко вдається перевиховати за допомогою широко застосовуваних засобів: посилення заходів, збільшення терміну покарання і т.д. Агресія для них є засобом досягнення мети, а тому цілком прийнятна. Вона глибоко укорінилася в їхній особовій структурі і як модель поведінки надзвичайно влаштовує, тому навряд чи вони з готовністю відмовляться відповідати ударом на удар. Ключем до вирішення цієї проблеми може бути психотерапія, направлена на підвищення рівня упевненості в собі, формування дорослішого погляду на життя і відносини з іншими людьми.

Ступінь агресивності буває різним – від ледве помітного до максимального. На думку. Л. Д. Столяренко, у гармонійно розвиненої особи агресивність має бути наявною. Потреби індивідуального розвитку і суспільної практики формують в людях здібність до усунення перешкод, а тим самим і до фізичного подолання того, що протидіє цьому процесу. Повна відсутність агресивності приводить до піддатливості, неможливості займати активну життєву позицію [10].

2. Причини агресивності у підлітковому віці.

Серед вчених, які займаються проблемою вивчення агресивної поведінки особистості, немає єдиної концепції визначення причин такого поводження. Існують досить різні погляди на пояснення такої схильності людини. Однією з найперших виникла точка зору, згідно з якою у тварин та у людини існує вроджений “інстинкт агресивності”. Фрейд вказував на інстинктивні основи людського прагнення до руйнування, вважаючи марними спроби зупинити цей процес.

Людська агресивність має своє еволюційне і фізіологічне коріння. До фізіологічних  чинників агресії належать статеві  гормони.

Згідно теорії фрустрації, агресія – це не потяг, що автоматично виникає в надрах організму, а наслідок фрустрації, тобто перешкод, що виникають на шляху цілеспрямованих дій суб'єкта, або ж не настання стану, до якого він прагнув. Ця теорія стверджує, що, по-перше, агресія завжди є наслідком фрустрації і, по-друге, фрустрація завжди приводить до агресії.

Інший погляд на походження агресивної поведінки  представлений в теорії соціального научіння Л. Берковіц. Для того, щоб агресивна поведінка виникла і розповсюдилася на певний об'єкт, необхідно щоб існували дві умови : перше – щоб перешкоди, які виникали на шляху цілеспрямованої діяльності, викликали у людини реакцію гніву і друге – щоб в якості причини виникнення перешкоди сприймалася інша людина.

Найсучасніша точка зору щодо походження агресивної поведінки пов'язана  з когнітивною теорією научіння, про яку вже згадувалося в  першому розділі.

 Агресивні дії розглядаються  не тільки як результат фрустрації, але і як наслідок научіння, наслідування іншим людям. Агресивна  поведінка в цій концепції  трактується як результат наступних когнітивних і інших процесів[11]:

1. Оцінки суб'єктом наслідків  своєї агресивної поведінки як  позитивних.

2. Наявність фрустрації.

3. Наявність надто емоційного збудження типу афекту або стресу, що супроводжується внутрішньою напруженістю, від якої людина хоче позбавитися.

4. Наявність відповідного об’єкту агресивної поведінки, здатної зняти напругу і усунути фрустрацію.

Сучасний підліток живе в світі, складному за своїм змістом і тенденціям соціалізації. Це пов’язано, по-перше, з темпом і ритмом техніко-технологічних перетворень, що ставлять перед людьми нові вимоги, які постійно зростають. По-друге, з насиченим характером інформації, яка має найрізноманітніші впливи на підлітка, у якого ще не вироблена чітка життєва позиція. По-третє, з екологічними і економічними кризами, які вразили наше суспільство, що викликає у дітей відчуття безнадійності і роздратування. При цьому у молодих людей розвивається відчуття протесту, часто неусвідомленого, і разом з тим росте їх індивідуалізація, яка при втраті загальносоціальної зацікавленості веде до егоїзму. Підлітки більше, ніж інші вікові групи страждають від нестабільності соціальної, економічної і моральної обстановки в країні, втративши сьогодні необхідну орієнтацію в цінностях і ідеалах, – старі зруйновані, а нові не створені[3].

Несприятливі умови особистісного  становлення можуть породжувати  агресивність, яка є наявністю  деструктивних тенденцій у сфері  суб’єктних відносин. Вона є неоднорідною у підлітків, може варіювати від  слабкого до крайнього ступеня, є  різною за своєю моральністю та призначенням. Основні параметри агресивності різної моральності можуть відрізнятися інтенсивністю агресії, її жорстокістю, направленістю на конкретну особу або взагалі на всіх людей, ситуативністю або стійкістю агресивних тенденцій особистості та залежать від вікового періоду розвитку особистості [12].

Отже, розглянемо детальніше деякі  основні характеристики підліткового віку для того, щоб зрозуміти причини  і механізм виникнення агресії в  цьому віковому періоді.

Межі підліткового періоду приблизно  співпадають з навчанням дітей  в 5 – 8 класах середньої школи і  охоплюють вік від 10 – 11 до 14 років, але фактичний вступ до підліткового віку може не співпадати з переходом  в 5-й клас і відбуватися на рік  раніше або пізніше.

Перша загальна закономірність і гостра проблема підліткового віку – це перебудова відносин з батьками, перехід від дитячої залежності до відносин, заснованих на взаємній пошані і рівності. Підлітковий вік називають перехідним. Психологічний стан підліткового віку пов’язаний з двома “переломними” моментами цього віку: психофізіологічним – статевим дозріванням, і все, що з ним пов’язане, і соціальним – кінець дитинства, вступ до світу дорослих[13].

Перший з цих моментів пов’язаний з внутрішніми гормональними  і фізіологічними змінами, тілесні зміни, що спричиняють за собою, неусвідомлене статеве ваблення, а також емоційно-чутливі зміни.

 Другий момент – закінчення дитинства і перехід в світ дорослих пов’язаний з розвитком в свідомості підлітка критичного рефлектуючого мислення в розсудливій формі. Це і є визначальний стан підлітка  в психіці. Воно і створює основну провідну суперечність в житті підлітка. Розсудлива тобто формальна жорстка логіка володіє розумом підлітка. Саме так: не він володіє цією логікою, але вона виникає в його свідомості як якась примусова сила. Вона вимагає на будь-яке питання однозначної відповіді і оцінки: істина або брехня, та чи ні. І це створює в свідомості підлітка певну тенденцію до максималізму, примушує його жертвувати дружбою, ставати в антагоністичні відносини  з близькими людьми, оскільки  різноманіття і суперечність реальності і людських відносин  не укладається в рамки розсудливої логіки, а він готовий відкинути все що не відповідає цій логіці, оскільки саме вона пануюча сила в його свідомості, критерій його думок  і оцінок[4].

Але, будучи за типом логіки мислення рівним дорослому, по життєвому досвіду  і змісту свідомості підліток залишається  ще дитиною. Протестуючи проти брехні, лицемірства і панування над  ним миру дорослих, він в той  же час потребує душевної теплоти, ласки, розуміння, схвалення і  прощення дорослих. Відкидаючи авторитети, підліток потребує авторитету. У такому дорослому, якому він міг би повністю довіряти. З’являється тенденція відособленню і від світу дитинства і від світу дорослих до створення свого власного світу однолітків, внутрішньо однакових один одному.

Головним протиріччям підліткового віку можна вважати суперечність між розсудливою формою виникнення в свідомість підлітка рефлексії, що стала для нього провідною формою свідомого відношення до світу, і неособистим світом  дорослих, який не вкладається в рамки розсудливості, і який в той же час проголошує розсудливість (свідомість) свого буття [4].

Друга особливість і цінне психологічне придбання підлітка – відкриття  свого внутрішнього світу, в цей  період виникають проблеми самосвідомості  і самовизначення. Як говорив Кон  І. С., відкриття свого внутрішнього світу – дуже важлива, радісна  і хвилююча подія, але воно викликає також багато тривожних і драматичних  переживань. Разом з свідомістю своєї  унікальності, неповторності, несхожості на інших приходить відчуття самоти. Підліткове “я” ще невизначено, воно нерідко переживається як смутний  неспокій або відчуття внутрішньої  порожнечі, яку необхідно чимось заповнити. Звідси – росте потреба  в спілкуванні і одночасно  підвищується вибірковість спілкування, потреба в самоті. Свідомість своєї  особливості, несхожість на інших викликає вельми характерне для ранньої юності відчуття самоти або страх самоти[14].

Ще одна характеристика, що відноситься  до підліткового віку, – це велике значення, яке хлопці і дівчата надають  своїй зовнішності, причому еталони  краси і просто “прийнятної” зовнішності  часто завищені і далекі від реальності. З часом це зникає, оскільки людина звикає до своєї зовнішності, приймає її і тим самим стабілізує свій рівень домагань. На перший план виступають інші якості особи  – розумові здібності, вольові і моральні якості, від яких залежать успішна діяльність і відносини з тими, що оточують.

Також підлітки характеризуються нестійкою емоційною сферою, самоствердженням самостійності й індивідуальності, формуванням самооцінки, характеру, можливістю виникнення акцентуацій характеру і дезадаптивних форм поведінки; формуванням власних поглядів, наявністю високої навіюваності по відношенню до однолітків, появою сексуальних потягів до протилежної статі, формуванням самосвідомості та егоцентричності, виникненням надмірної втомлюваності й імпульсивності, а також схильності до ризику, агресивності як засобів самоствердження.

Агресивна ж поведінка неповнолітніх  має свою специфічну природу і  розглядається як результат соціогенезу, що йде під впливом різних цілеспрямованих, організованих і стихійних, неорганізованих  дій на особистість підлітка. Велику роль серед причин, які обумовлюють  різні відхилення, відіграють соціально-психологічні, психолого-педагогічні і психобіологічні  чинники, знання яких необхідне для  ефективної виховної і профілактичної діяльності педагогів, психологів, батьків[15].

Серед різноманітних, взаємопов’язаних чинників, які обумовлюють виявлення  агресії, можна виділити такі, як:

• індивідуальний чинник, діючий на рівні психобіологічних передумов асоціальної поведінки, який гальмує соціальну адаптацію індивіда;
• психолого-педагогічний чинник, що виявляється в дефектах шкільного і сімейного виховання;
• соціально-психологічний чинник, що розкриває несприятливі особливості взаємодії неповнолітнього зі своїм найближчим оточенням в сім’ї, на вулиці, в учбово-виховному колективі;
• особовий чинник, який, перш за все, виявляється в активно-виборчому відношенні індивіда, що шукає своє середовище для спілкування; соціальний чинник, що визначається соціальними і соціально-економічними умовами існування суспільства.

Витоки агресивної поведінки лежать в педагогічній і соціальній занедбаності, різних відхиленнях в стані фізичного  і психічного здоров’я. В основному  ж агресія в поведінці обумовлена не вродженими психічними і фізіологічними дефектами, а є наслідком сімейного впливу[16].

Існують неблагополучні сім’ї з  неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки не лише нехтують підлітками, а й демонструють грубість, неповагу по відношенню до них. В багатьох сім’ях відсутні емоційні контакти між її членами, відбувається нехтування потреб підлітка при зовнішньому сприятливому відношенні. Дитина у таких випадках прагне знайти емоційно значимі відносини поза сім’єю. Достовірно встановлено, що жорстоке поводження з дитиною в сім’ї не тільки підвищує агресивність її поведінки у відношенні з однолітками, але і сприяє розвитку схильності до насильства в більш зрілому віці, перетворюючи фізичну агресію на життєвий стиль особи [5].

Агресивність підлітків часто  є результатом їх розчарувань, не баченням способів досягнення поставлених  цілей, наявних бажань, потреб, може бути наслідком недооцінки власних  і батьківських можливостей. Така поведінка  є результатом озлоблення, негативного  ставлення до безпосереднього оточення, соціуму загалом. Агресія підлітка у більшості випадків є результатом батьківського прикладу поведінки, адже прагнення підлітка до дорослості реалізується, зокрема через наслідування батьків, ідентифікацію з ними. Також агресивність підлітків пояснюється попереднім пережитим досвідом, побаченими сценами фізичного і психологічного насильства у сім’ї, що і впливає на подальший розвиток дитини.

Одним з найбільш суперечливих джерел навчання агресії є засоби масової  інформації. Після багаторічних досліджень із використанням найрізноманітніших методів і прийомів психологи і педагоги все ще не з’ясували ступінь впливу ЗМІ на агресивну поведінку. Вважається, що мас-медіа все ж таки мають якийсь вплив на агресивну поведінку підлітків. Проте сила його залишається невідомою.

Поєднання несприятливих біологічних, психологічних, сімейних і інших  соціально-психологічних чинників спотворює спосіб життя підлітків. Характерним для них стає порушення емоційних відносин з навколишніми людьми. Підлітки підпадають під сильний вплив підліткової групи, що нерідко формує асоціальну шкалу життєвих цінностей. Сам спосіб життя, середовище, стиль і круг спілкування сприяють розвитку і закріпленню девіантної поведінки. Таким чином, наявний негативний мікроклімат в багатьох сім’ях обумовлює виникнення відчуженості, грубощі, неприязнь певної частини підлітків, прагнення робити все на зло, всупереч волі оточуючих, що створює об’єктивні передумови для появи демонстративної непокори, агресивності і руйнівних дій.

3. Гендерні відмінності у проявах агресивності.

Термін “гендерний” знаходить все більш широке розповсюдження і позначає різні соціальні аспекти міжстатевих відмінностей. Учені, що займаються гендерними дослідженнями, вивчають особливості соціальних ролей чоловіків і жінок. Кажучи про особливості агресивних проявів підлітків, ми повинні пам’ятати, що у хлопчиків і дівчаток вони специфічно забарвлені відповідно до статевої приналежності.

Кожна дитина – це неповторний  світ. У педагогічній практиці протягом багатьох років не враховувалися статеві відмінності дітей. Тим часом, статеві відмінності не обмежуються статевими характеристиками і особливостями психосексуального розвитку.

У своєму знаменитому огляді літератури стосовно гендерних відмінностей Маккобі  та Джеклін зробили висновок, що агресія – єдина модель соціальної поведінки, для якої існують докази, які вказують на абсолютно очевидні статеві відмінності. Всі три метааналізи психологічної літератури, проведені у 80-х роках, також мали висновок про існування гендерних відмінностей в агресивній поведінці[17].

У підлітковому віці процес психосексуального  розвитку дівчаток починається приблизно  на 2 роки раніше, ніж у хлопчиків, і триває протягом 3-4 років, а не 4-5 років. Хлопчики, не дивлячись на те, що вони фізично сильніше за дівчаток, володіють більшою чутливістю до дії як фізичних, так і психічних  чинників. Невипадково у хлопчиків  частіше, ніж у дівчаток, зустрічаються  психічні порушення. Разом з біологічними передумовами в розвитку статевих відмінностей серйозну роль грають соціальні і  культурні стереотипи, пов'язані  з представленнями дорослих про  поведінку дівчаток і хлопчиків, обумовлені, зокрема, стереотипами фемінності і маскулінності, прийнятими в суспільстві. Дані психологів різних країн світу  свідчать про те, що агресивна поведінка  набагато частіше зустрічається  у хлопчиків, чим у дівчаток[1].

Усередині підліткового віку, як у  хлопчиків, так і у дівчаток, існують  вікові періоди з вищим і нижчим рівнем прояву агресивної поведінки. Так  встановлено, що у хлопчиків є  два піки прояву агресії: 12 років  і 14-15 років. У дівчаток також виявляються  два піки: найбільший рівень прояву агресивної поведінки наголошується  в 11 років і в 13 років.

Порівняння ступеня вираженості  різних компонентів агресивної поведінки  у хлопчиків і дівчаток показало, що у хлопчиків найбільш виражена схильність до прямої фізичної і прямої вербальної агресії, а у дівчаток – до прямої вербальної і до непрямої вербальної. Таким чином, для хлопчиків найбільш характерний не стільки перевага агресії по критерію “вербальна – фізична”, скільки вираження її в прямій, відкритій формі і безпосередньо з тим, хто конфліктує. Для дівчаток характерна перевага саме вербальної агресії в будь-яких її формах – прямій або непрямій [5].

В наш час тенденція більшої  фізичної агресії хлопців продовжує  зберігатися. Так серед осіб, звинувачених у жорстокому поводженні з дітьми, кількість чоловіків перевищує  кількість жінок у 4 рази.

За даними В. Савіної, хлопці 9-10 років більше проявляють агресивність, ніж дівчата того ж віку, причому в формі як фізичної, так і вербальної агресії. При виділені ж непрямої вербальної агресії картина дещо змінюється. Як показав П. А. Ковальов, особи чоловічої статі переважно схильні до прямої і непрямої фізичної агресії(бійка), а також до прямої вербальної, а особи жіночої статі – до непрямої вербальної агресії(розпускання пліток). Схожі дані отримані Лагерспец із співавторами на фінських дітях 11-12 років: дівчатка віддавали перевагу непрямим формам агресії (розпускали плітки, заводили нового друга як помсту старому), а хлопці найчастіше виявляли агресію відкрито (штовхались, кричали, вчинювали бійку)[7, 18].

Ці відмінності, напевно, обумовлені декількома причинами. По-перше, як відмічає Б’єрквіст зі співавторами, жінки  фізично слабіші, тому для них  немає жодного сенсу застосовувати  пряму фізичну агресію (хоча, з  іншого боку, хто їм заважає застосовувати  її в конфліктах з особами своєї  статі?). По-друге, застосування прямої фізичної і частково прямої вербальної агресії, на думку   А. Іглі, не вписується в образ жінки як ніжної, м’якої, лагідної і чуйної істоти. Жінки  відчувають певний дискомфорт при появі  агресії на людях.

Л. М. Семенюк виявила як відмінності, так і схожість в прояві різних форм агресії хлопчиками і дівчатками підліткового віку на певних вікових етапах (див. таблицю 1).

Таблиця 1

Прояви різних форм агресивної поведінки у хлопчиків і дівчаток підліткового віку, %.