Гендерні проблеми сучасної української сім’ї

Зміст

Вступ

I. Сім’я як соціальне явище

1.1Зміст поняття сім’я.

1.2 Функції,структура, типологія сім’ї як соціальної групи.

II. Гендерні проблеми сучасної української сім’ї.

2.1 Гендерний аналіз українських  родинних традицій.

2.2 Сутність та сприйняття  фемінізму: подолання стереотипів.

2.3Гендерні аспекти етнотрадицій  української родини

2.4 Шляхи подолання гендерних проблем.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У цій курсовій роботі розглянемо проблеми сучасної української сім'ї, її склад і взаємини, існування сім'ї в складних сучасних умовах, потреби і самореалізацію сім'ї, як соціальної осередку суспільства, і, найважливіше, види, способи та організацію допомоги сім'ї.

Сучасні українські сім`ї  дуже відрізняються від сімей  початку минулого століття. За короткий час змінилося дуже багато: сімейні цінності, пріоритети. Багато сімей розпадається. Експерти та соціологи запевняють, що нині модель української сім`ї наближається до європейської та американської. Особливо це стосується шлюбного віку, який зростає. Молоді люди не поспішають одружуватись. Середній вік одруження чоловіків становить 30 років, жінок — 27. Стало «модно» не реєструвати шлюби, як кажуть у народі, жити на віру. Щоправда, така «мода» зовсім не відповідає українській традиції, але коли вже є таке, то головне знаходити спільну мову та любити один одного, тоді і добробут та щастя буде. Громадянський шлюб не зменшує ступінь переживань і болю від розлучення. Радше, збільшує. Оскільки людей, по суті, нічого не зв’язує, немає за що зачепитися. Людина почувається непотрібною. 

 У сучасних умовах  феномен сім’ї, суперечності, які  викликані характером та спрямованістю  її змін, набувають особливу актуальність, все більше перетворюючись на  одну з найгостріших соціальних  проблем глобального масштабу, вирішення  якої висуває складні завдання  перед теорією і практикою. 

Проблема ґендера, ґендерних  відносин, фемінізму, зміни становища  жінки в суспільстві і, зокрема, в сім’ї, родини як культурної реальності зараз активно розробляється  в культурантропології та культурології, однак феномен сім’ї доволі рідко  виступає предметом власне соціально-філософського  аналізу в дослідженнях сучасних українських філософів. Проте характер такого складного людського та соціального  явища як сім’я визначається не тільки внутрішньосімейними стосунками, але й суспільно-економічними, історичними, національними та іншими умовами. Ось  чому аналіз сім’ї вимагає не тільки спеціальних досліджень (соціологічних, психологічних, педагогічних та інших), але й глибокого узагальненого соціально-філософського дослідження.

Об’єкт  дослідження – українська сім’я як соціальна система.

Предмет дослідження – гендерні проблеми сім’ї та шляхи їх вирішення.

Метою даної роботи є визначення основних тенденцій еволюції сім’ї в Україні, а також розглянемо основні гендерні проблеми сучасної української сім’ї та шляхи їх вирішення. Увага приділяється сім’ї як соціальному інституту – тим специфічним функціям по народженню, утриманню й вихованню дітей, які забезпечують суспільству зміну поколінь і їхню соціалізацію в конкретних умовах.

Для реалізації поставленої  мети визначено наступні завдання курсової роботи:

– зробити теоретичний  огляд концепцій сім’ї, існуючих у соціально-гуманітарному знанні з метою виявлення основних теоретико-методологічних підходів до її вивчення;

– уточнити зміст поняття „сім’я” ;

– розглянути функції, структуру та типологію сім’ї;

– визначити особливості  функціонування сучасної української  сім’ї як соціальної системи;

– виявити взаємозалежність між змінами основних демографічних  тенденцій і трансформацією сучасної української сім’ї на початку XXI ст. і перспективи  її розвитку в сучасних умовах;

– з’ясувати основні гендерні проблеми сучасної сім’ї;

– розглянути основні шляхи вирішення гендерних проблем сучасної сім’ї.

1. Сім’я як соціальне явище

1.1 Зміст поняття сім’я

Сім’я — головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у  його життєдіяльності — через  фізичну й соціокультурну зміну  поколінь забезпечує можливість існування суспільства. У сім’ї створюється найбільше суспільне багатство — людина. Тут вона народжується і формується як особистість. Це та клітинка, з котрої розпочинається будь-яка держава. Немає країни без сім’ї, сімейно-родинних відносин [4-6,c. 285-302].

Без сім’ї неможливе відтворення  населення, його соціалізація і, нарешті, неможливе утворення всіх інших  соціальних інституцій. Саме рівень розвитку сім’ї разом з характером праці зумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов.

Водночас функціонування сім’ї є результатом специфічних соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві. Отже, сім’я — це ніби проміжний стан між суспільством та індивідом.

З огляду на особливу значущість сім’ї для життєдіяльності суспільства соціологи приділяють багато уваги її вивченню. Відтоді, коли соціологія сім’ї сформувалася як самостійна наукова галузь, проведено вже кількадесят тисяч досліджень щодо найрізноманітніших сфер сімейного життя.

Як складний і багатоплановий соціальний феномен, сім’я є об’єктом вивчення багатьох наук. Окрім соціології, її вивчають соціальна психологія, економіка, педагогіка, право, етика, історія, етнографія тощо. Кожна з цих наук має свій предмет вивчення. Так, соціальна психологія вивчає динаміку сімейних груп, сімейні конфлікти; економіка має за об’єкт вивчення сім’ю як головний споживчий, а за умов ринку — і виробничий осередок; педагогіка зосереджує свою увагу на виховній функції сім’ї, право — на правових відносинах членів сім’ї тощо.

Соціологія сім’ї — це галузь соціологічної науки, котра вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї як малої соціальної групи  і як соціального інституту за конкретних культурних і соціально-економічних умов, її місце і посередницьку роль у суспільстві, взаємодію з іншими соціальними групами та інститутами, з окремими індивідами[7, c.123].

Соціологічний аналіз уможливлює виявлення  суперечностей, що виникають у цій  взаємодії, визначення способів їх розв’язання і пропонування наукових рекомендацій щодо сімейно-демографічної політики та культурно-освітньої діяльності державних і громадських організацій.

У науковій літературі розрізняють  поняття «шлюб» і «сім’я», що означають  два найважливіші об’єкти вивчення соціології сім’ї. Термін «шлюб» відтворює  сутність соціально-правової форми  сімейно-родинних відносин як своєрідної, насамперед економічної угоди, що включає  питання власності, фінансові й  житлові. Санкціонуючи шлюб, держава бере на себе певну відповідальність за його існування, установлює подружні й батьківські права та обов’язки, покладає на людей, що беруть шлюб, відповідальність за матеріальне забезпечення й виховання дітей, за майбутнє сім’ї.

Отже, шлюб — це сімейний (духовний, економічний, сексуальний) союз (угода) між чоловіком і жінкою, що породжує їх права й обов’язки один до одного, до дітей та рідних [6, c.57].

Суспільні ціннісні стандарти й  морально-правові норми зумовлюють передовсім домінуючі типи шлюбу, які суттєво різняться в різних соціокультурних системах.

Термін «сім’я» характеризує складнішу від подружніх форму  відносин — міжособистісних між  подружжям, між дітьми і батьками, між іншими членами сім’ї. Сім’я  має історично стійку організацію, соціальна необхідність якої зумовлена  потребою суспільства у фізичному  та духовному відтворенні населення. Сім’я — це своєрідна первинна група суспільства, члени якої об’єднані  кровними зв’язками, спільними інтересами, почуттями і прагненнями. Вона складається не тільки із самого подружжя та його дітей, а і з інших родичів.

Розвиток сім'ї проходить  кілька стадій. Перша стадія - первинне утворення сім'ї, частіше, коли молодята відділяються і виїжджають з великої  родини. Друга стадія - народження дитини, сім'я складається з двох поколінь. Третя стадія - сім'я з трьох поколінь, коли дорослі діти заводять сім'ю. Вони або залишаються з батьками, або їдуть. Батьки вступають у відносини з родичами по шлюбу їх дорослих дітей, коханцями чи друзями, які можуть стати фіктивними родичами в якості так званих «дружин» і «мужів». На цій стадії сім'я або розширюється, або руйнується. Четверта стадія - коли всі усталене, діти влаштувалися в окремих сім'ях, батьки йдуть на пенсію. У цей період міцніє сімейна солідарність, діти можуть підтримати батьків. П'ята стадія - це період турботи про членів сім'ї, так як її члени потребують допомоги. Турбота падає на середнє покоління, так як вони можуть за станом здоров'я піклуватися про дітей розведеною дочки, надати дах престарілим, допомагати який поїхав вчитися, піклуватися про тих, хто опинився без роботи. Турбота про людей похилого віку або хворих батьків - головне завдання цієї стадії сім'ї. Тут найбільше стресів і напруженості у відносинах. Зі смертю старшого покоління змінюються ролі в сім'ї, провідні ролі передаються іншому поколінню. Шоста стадія - заключний період сімейного циклу. З проявом нового глави родини не з'являється нова сім'я, а продовжується перший осередок, оскільки в сім'ї існує нерозривний зв'язок поколінь.  

Існує таке поняття, як колективізм  сім'ї, який залежить від внутрішньосімейних відносин, де немає конфронтації, протиборства подружжя, існує турбота і відповідальність кожного члена сім'ї і сім'ї  в цілому, де діти допомагають дорослим, працю дорослих як життєва потреба, де цінується сумлінність, працьовитість, спільно вирішуються проблеми бюджета. Конфлікти вирішуються швидко. Створення такої сім'ї - праця всіх дорослих. Створення такої сім'ї - це вплив старших членів сім'ї, коли діти дотримуються традиції і норми отношеній. На відносини всередині сім'ї впливають успіхи батьків на виробництві, їх роль і статус у суспільному житті і т.д.

Існує багато визначень поняття  «сім’я», що вони акцентують увагу  на різних сторонах сімейного життя. Найпростіше — це тлумачення сім’ї як групи людей, що кохають один одного, мають спільних пращурів, проживають разом.

Російський учений А. Антонов[11, c. 156] дає таке визначення: сім’я — це група людей, об’єднаних подружньо-родинними зв’язками, які спільно здійснюють відтворення населення, забезпечують спадкоємність поколінь, а також соціалізацію дітей, і підтримують один одного. Він стверджує, що лише наявність подружніх, родинних і батьківських відносин породжують сім’ю. Якщо будь-якої складової цих відносин бракує, то це вже не сім’я, а сімейна група.

Більш широке пояснення поняття  «сім’я» дає російський соціолог А. Харчев. Він уважає сім’ю історично-конкретною системою взаємовідносин між подружжям, між батьками і дітьми, малою групою, члени якої об’єднані подружніми й родинними відносинами, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю за виховання дітей, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному й духовному відтворенні населення.

Соціологія вивчає сім’ю на макро- і мікрорівні. Специфіка цього вивчення полягає в тім, що сім’я на макрорівні розглядається як найдавніший соціальний інститут, що характеризується певними соціальним нормами, санкціями, організаційними формами, системою ролей, прав і обов’язків, за допомогою яких регулює відносини між подружжям, батьками і дітьми, родичами; на мікрорівні — як суттєвий елемент соціальної структури суспільства, автономну цілісність, малу контактну соціальну групу, найдавнішу природну спільноту людей, засновану на шлюбних відносинах і родинних зв’язках, спільному господарстві й побуті, взаємній моральній відповідальності і допомозі, члени якої перебувають у постійному спілкуванні.

На мікрорівні здебільшого  вивчаються цілі та завдання сім’ї, її групова динаміка, згуртованість, солідарність, стабільність, включення індивідів  у сім’ю, задоволення перебуванням у ній, функціональними вимогами, взаємодія членів сім’ї, груповий контроль, санкції, сімейні цінності та норми  поведінки.

Сім’я як мала група відрізняється від інших малих груп такими типовими ознаками[7, c. 190]:

• наявністю між подружжям особливого союзу, якому притаманне

духовне єднання, глибокі  інтимно-довірчі зв’язки;

• переважанням неформальних довірчих відносин між чоловіком і

дружиною, між батьками і дітьми;

• особливим способом формування — на основі симпатій, кохання,

духовної єдності (для  утворення інших малих груп досить спільних інтересів).

На мікрорівні більше уваги  приділяється взаємодіям, що розвиваються між членами сім’ї за різних обставин, чинникам, що формують стабільність сім’ї, ціннісним орієнтаціям, мотивам. Стабільність сім’ї залежить як від характеру внутрішніх взаємодій, так і від зовнішнього впливу соціокультурного середовища.

На функціонування сім’ї  як малої групи впливають, крім загальних  суспільних факторів, такі специфічні чинники, як рівень урбанізованості  населеного пункту, культурно-спортивного  та оздоровчого обслуговування, етнічно-демографічні особливості, можливості працевлаштування тощо.

У своєму життєвому циклі  сім’я проходить такі фази:

• зашлюбини — утворення сім’ї;
• поява першої дитини — початок періоду дітонародження;
• народження останньої дитини — завершення періоду дітонародження;
• одруження й відокремлення від сім’ї останньої дорослої дитини

(«порожнє гніздо»);

• смерть одного з подружжя — припинення існування сім’ї.

Сімейні відносини регулюються  різними нормами. Майнові відносини, матеріальні обов’язки членів сім’ї, розлучення регулюються правовими нормами; відносини залицяння, вибору супутника життя, розподілу обов’язків, ставлення подружжя одне до одного, організація дозвілля — моральними нормами, звичаями, традиціями.

Безумовно, у сімейних стосунках  неминучі суперечності, бо подружжя може значно різнитися за характерами, рівнем емоційної культури, інтересами та духовними запитами. Напруженість у сімейних стосунках може виникати з приводу виховання дітей, використання сімейного бюджету, розподілу обов’язків щодо домашнього господарства тощо. Її подоланню сприяє дотримання моральних устоїв: поблажливість, терпимість, прагнення досягати взаєморозуміння, боязнь утратити один одного.

У соціології існують різні  наукові підходи до вивчення сім’ї. Представники сучасного символічного інтеракціонізму основну увагу  приділяють вивченню символічних аспектів взаємодії членів сім’ї: розглядають  сім’ю як систему соціальних ролей.

Конфліктологи роблять наголос  на складному, суперечливому характері  сімейних відносин, конфліктах, що виникають  на ґрунті виконання членами сім’ї  різних соціальних ролей, та інших сімейних стосунків.

Функціоналісти, аналізуючи соціальні функції сім’ї, виходять з гармонії сім’ї і суспільства  як цілісності і розглядають сім’ю  як природне вираження і реалізацію потреб суспільства.

Деякі соціологи[11, c. 145-170] постійно намагаються поєднати макро- і мікроаналіз. Так, Т. Парсонс запевняє, що сім’я не протистоїть суспільству, вона — його підсистема, яка забезпечує стабільність соціуму в цілому завдяки встановленню «інструментальних» відносин з іншими соціальними підсистемами і структурами, а також «експресивних» відносин у самій сім’ї завдяки збереженню рівноваги в міжособистісній динаміці, посиленню інтегративних тенденцій.

Як уже зазначалося, сім’я як соціальний інститут є об’єктом теоретичного соціологічного аналізу на макрорівні. Такий аналіз дає змогу з’ясувати типи сім’ї і шлюбу в різних культурах, їх зв’язок з іншими соціальними інститутами та системами, визначити функції сім’ї і з’ясувати, наскільки функціонування сім’ї і спосіб її життя відповідають потребам суспільства.

При цьому вивчаються не конкретні  сім’ї, а взірці сімейної поведінки, притаманні певним культурам чи соціальним групам, аналізуються основні ролі членів сім’ї, ефективність їх виконання, суспільні функції сім’ї, причини та наслідки недостатньої реалізації цих функцій за різних культурно-історичних умов, соціальний механізм зміцнення сімейних норм та цінностей, співвідношення з ними реальної поведінки членів різних типів сімей тощо.

Включаючись у ціннісно-нормативну систему суспільства, сім’я виступає як соціальний інститут, своєрідний ціннісно-нормативний  комплекс, за допомогою якого регулюється  й контролюється поведінка членів сім’ї, визначаються їхні соціальні  ролі та статуси.

Контроль може бути формальним і  неформальним, здійснюватися як стосовно відносин подружжя (між чоловіком  і дружиною), так і стосовно батьківства (між батьками і дітьми). Якщо порушення сімейних норм має епізодичний характер, не призводить до розпаду сім’ї, відмови від батьківства, то такі відхилення від нормативної поведінки контролюються громадською думкою, за допомогою неформальних санкцій з боку родичів, друзів, товаришів по роботі тощо. Коли виникають постійні сімейні конфлікти, що призводять до розлучення, тоді державно-правові органи (суди) визначають права та обов’язки колишнього подружжя щодо користування майном, виховання дітей тощо.

1.2 Функції, структура, типологія сім’ї як соціальної групи

Зміст діяльності сім’ї розкривається  в її функціях. Під функціями сім’ї вчені розуміють спосіб прояву активності, життєдіяльності сім’ї та її членів, спрямованої на вдоволення базисних потреб суспільтва й індивідів[6-7,c.90].

Оскільки сім’я взаємодіє, з  одного боку, із суспільством, а з  другого — з окремими особами (членами сім’ї), то ті функції, що вона виконує стосовно суспільства, називають  суспільними функціями, а ті, які  виконуються щодо окремих членів сім’ї, — індивідуальними. Суспільні  функції зв’язані з потребою суспільства  в інституті сім’ї, а індивідуальні  — з потребами особи, що належить до сімейної групи.

Функції сім’ї — історичні, зумовлені  соціально-економічним станом суспільства. Під впливом еволюції суспільства змінюються їх характер та ієрархія.

Одна із сімейних функцій є найважливішою, вона найбільшою мірою характеризує сім’ю як соціальний інститут і  наявна в усіх суспільствах без винятку. Це репродуктивна функція, яка полягає у відтворенні населення — дітонародженні і духовно-моральному відтворенні людини в сім’ї. Вона має соціальний характер, оскільки не обмежується біологічним розмноженням, а передбачає відтворення людини, яка б відповідала сучасному рівню су- 
спільства.

Розрізняють багатодітну, середньодітну  і малодітну сімейну орієнтацію. Нині в Україні переважає малодітна орієнтація. Близько половини сімей мають двох дітей, третина — одну, десята частина — жодної дитини. Багатодітні сім’ї становлять менше ніж 3% загальної кількості.

Народжуваність дітей в Україні  за останні десятиріччя зменшується  щороку. Низька ефективність репродуктивної функції української сім’ї потребує негайного запровадження відповідної демографічної політики.

Демографічна політика[5, c.290-305] — це система соціальних заходів, спрямованих на формування бажаної демографічної поведінки населення, насамперед регулювання процесів дітонародження, сприяння його зростанню.

Це можуть бути заходи, що безпосередньо  стимулюють народжуваність, — надання  жінкам одноразової заохочувальної грошової допомоги, тривалішої післяпологової відпустки з оплатою тощо, а  можуть бути й опосередковано стимулюючі заходи — піднесення життєвого рівня, зміцнення здоров’я, розвиток сфери  обслуговування, поліпшення житлових умов тощо.

Репродуктивна функція безпосередньо  зв’язана з функцією регулювання  і контролю сексуальної поведінки  людини в суспільстві. Сексуальні потреби людини, потяг до протилежної статі є біологічними інстинктами. Тому регуляція і контроль сексуальних відносин здійснюється в усіх суспільствах, хоч сексуальна потреба ніколи не проявляється в чистому вигляді, оскільки її зміст детермінується культурними нормами і стандартами, що їх людина засвоює з дитинства.

Сім’я впорядковує свої сексуальні відносини завдяки тому, що законодавство, статева мораль (традиції, звичаї, настанови, соціальний контроль тощо) приписують — хто з ким і за яких умов можуть вступати в статеві стосунки.

І. Кон описав різні типи культур (залежно від панівних норм статевої моралі), серед яких визначив дві основні: антисексуальну (репресивну) і просексуальну (толерантну). Прикладом антисексуальної репресивної культури може бути середньовічна християнська мораль, згідно з якою сексуальність ототожнювалася з гріхом. У суспільствах, які дотримувалися такої моралі, статеве життя допускалося тільки в шлюбі. Прикладом суспільства просексуальної толерантної культури може бути Полінезія, де сексуальність і еротизм активно заохочуються. Сексуальні проблеми находять свій вираз у танцях, піснях, їх вільно обговорюють. Позашлюбні зв’язки в суспільствах з такою культурою не засуджуються. Прояв сексуальності в юнацтва вважається нормальним явищем.

Культури більшості людських суспільств розташовані між цими двома полюсами. Проте якою б не була статева культура, суспільство обов’язково регулює  й контролює сексуальну поведінку  людей, підтримуючи і стимулюючи ті відносини між партнерами, які сприяють утворенню сім’ї і відповідають демографічній політиці держави.

Цікаво, що в більшості суспільств спостерігається так званий подвійний  стандарт, згідно з яким громадська мораль більш поблажливо ставиться  до позашлюбних зв’язків чоловіків, ніж жінок. Соціобіологи пояснюють цей феномен, посилаючись на різні стратегії сексуальної поведінки чоловічих і жіночих особин.

У світі тварин самці намагаються  запліднити якнайбільше самок, тоді як моногамна орієнтація самок сприяє збереженню та виживанню потомства. Між іншим, соціологи вбачають у  «подвійному стандарті» пережитки  патріархальної моралі, відлуння колишньої  соціальної нерівності статей.

Ще одна дуже важлива функція  інституту сім’ї, яка зв’язана з  репродуктивною функцією, — функція  соціалізації, що полягає в навчанні і догляді за дітьми, їх соціальному  захисті. Реалізація функції соціалізації відбувається через цілеспрямований вплив на людину з метою формування певних моральних і фізичних якостей, звичок, навичок, установок, цінностей, прищеплення відповідних взірців і норм поведінки. Сімейне виховання — це засіб первинної соціалізації особи, залучення її до складних соціальних зв’язків і взаємодій суспільного життя. Виконуючи цю функцію, сім’я забезпечує спадковість у розвитку культури, збереження цінностей та трудових навичок. Сімейна функція виховання була й залишається актуальною на всіх етапах розвитку суспільства, незважаючи на те що вихованням дітей займаються й державні установи.

Проте з часом відбувається певна трансформація виховної функції сім’ї — формується нова система цінностей, стандартів і норм поведінки. Так, знову посилюється роль релігії і церкви у вихованні людини[3].

Поряд з виховною функцією важливою є рекреативна функція, яка сприяє розвитку особистості в членів сім’ї. Ця функція набуває особливого значення за умов загального соціального напруження, збільшення стресових ситуацій у  сфері професійної діяльності, у  побуті. Через це зростає значимість психологічної терапії, емоційної стабілізації. Сім’я — це поєднання родинних, подружніх, батьківських і дитячих почуттів. Вона є тим життєвим осередком, де людина знаходить позитивні емоції, розуміння, заспокоєння, знімає психологічне напруження, душевно оздоровлюється, задовольняє потребу в особистому щасті, коханні.

Водночас сім’я виконує комунікативну  функцію, тобто задовольняє потребу людини в духовному спілкуванні, яке ґрунтується на взаєморозумінні і взаємопідтримці.

Сім’ї властива функція первинного соціального контролю, реалізація якої передбачає здійснення моральної регламентації  поведінки членів сім’ї у спілкуванні  та взаємодії одного з одним[2].

Нині за умов глибокої економічної  кризи особливої значимості набула економічна функція сім’ї. Вона актуальна  передовсім щодо старих батьків —  пенсіонерів, які нині перебувають  у скрутному економічному становищі і потребують матеріальної допомоги від інших членів сім’ї. Пенсійні виплати настільки мізерні, що не забезпечують навіть половини мінімального прожиткового рівня.

За умов ринку докорінно змінюється економічний аспект сімейного життя  — набувають особливого значення проблеми родинної економіки. Родинна економіка — це сукупність різних видів сімейної економічної та фінансової діяльності, які забезпечують задоволення потреб членів сім’ї (приватне домашнє господарство, формування й витрачання сімейного бюджету тощо).

Відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії 1992 р. Г. Беккер, вивчаючи родинну економіку, стверджує, що поведінка людей у сфері особистого життя підлягає дії загальних законів економіки. В основі родинної економіки лежать потреби сім’ї. Вони мають тенденцію до постійного зростання, але сімейний бюджет є об’єктивним обмежником сімейного споживання. Тому члени сім’ї в реальних витратах постійно мають ураховувати можливі джерела й обсяги доходів. Невідповідність між потребами та можливостями їх задоволення — основна проблема родинної економіки[2, c.45].

Кожна сім’я сама вирішує, як їй використовувати  свій сімейний бюджет. Проте німецький  економіст-статистик Е. Енгель виявив і описав закономірність, що дістала на честь автора назву «закон Енгеля». Суть її в тім, що зі зростанням доходів сім’ї питома вага витрат на їжу знижується, на непродовольчі товари, житло й комунальні послуги — залишається в основному без змін, на задоволення культурних та інших соціальних потреб — зростає. Це пояснюється так: що більш нагальною є потреба, то меншою мірою її задоволення залежить від розміру доходу. Отже, за питомою вагою витрат сім’ї на їжу не можна судити про рівень її добробуту. У розвинутих країнах частка сімейних витрат на їжу значно менша ніж у слаборозвинутих.

У соціологічному аналізі використовуються такі економічні характеристики сім’ї, як її склад та структура, якість помешкання (кількість кімнат, житлова площа, зручність розташування, наявність  побутових вигóд), наявність предметів  побутового та культурного призначення, власного транспорту, будинку, присадибної  ділянки, господарства тощо.

З формуванням ринкових відносин збільшуватиметься можливість маневрування коштами. Сім’ї матимуть вільний доступ до банківських кредитів та інших видів позичок, а тому матимуть можливість придбати (побудувати) комфортабельний будинок чи дачу, автомобіль високого класу, сучасну побутову техніку тощо. Це все забезпечує самоповагу людини, її задоволення власним життям, що у свою чергу позитивно позначатиметься на стабільності сім’ї та й суспільства в цілому.