Казка в роботи з дитячими психологичними проблемами

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

 

 

 

 

 

Л.М.Самошкіна, В.С.Яковенко

 

КАЗКА В РОБОТІ З ДИТЯЧИМИ

 ПСИХОЛОГІЧНИМИ  ПРОБЛЕМАМИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

РВВ ДНУ 2002

 

 

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

 

 

 

 

 

Л.М.Самошкіна, В.С.Яковенко

 

КАЗКА В РОБОТІ З ДИТЯЧИМИ

 ПСИХОЛОГІЧНИМИ  ПРОБЛЕМАМИ

 

Ухвалено вченою радою університету

як навчальний посібник

Із редакторською правкою  згодні

До друку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

РВВ ДНУ 2002

 

 

 

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

 

 

 

 

 

Л.М.Самошкіна, В.С.Яковенко

 

КАЗКА В РОБОТІ З ДИТЯЧИМИ

 ПСИХОЛОГІЧНИМИ  ПРОБЛЕМАМИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

РВВ ДНУ 2002

 

 

УДК 159

 

                           Рецензенти:  докт. психол. наук  Носенко Е.Л.

                                                      канд.. психол. наук  Фролова Н.В. 

 

Самошкіна  Л.М., Яковенко В.С.

Казка в роботі з дитячими психологічними проблемами: Навч. посіб. –

  Д.: РВВ ДНУ, 2002. -  48с.

 

Призначений для студентів-психологів ДНУ, яки вивчають методи психологічного впливу, зокрема метод психотерапевтичної казки. Висвітлюється сучасна проблема психологічних можливостей казки взагалі та в роботі з дитячими труднощами зокрема.

Містить також методичні вказівки до практичних занять і зразки психотерапевтичних казок,  створених студентами у межах спецпрактикуму. Таким чином, цей спецпрактикум повинен забеспечити студентам не лише досвід користування психотерапевтичною казкою як засобом психологічного впливу, але й  певні навички методичної розробки казки.

 

                                                                                                      Темплан 2002, поз.43

 

Навчальне видання

 

Любов Миколаївна Самошкіна

Виктор  Сергійович Яковенко

 

КАЗКА В РОБОТІ З ДИТЯЧИМИ

ПСИХОЛОГІЧНИМИ  ПРОБЛЕМАМИ

 

Навчальний  посібник

 

Редактор  Н.О.Чумак

Техредактор Н.В.Маковцева

Коректор  Г.О. Стара

Підписано до друку                                                        Формат 60х84/16

Папір друкарський. Друк плоский. Ум. друк. арк.                           .

Ум. фарбо-відб.                           . Обл. - вид. арк.                          .

Тираж  100 пр. Зам. №           .

______________________________________________________________________

РВВ ДНУ, вул. Наукова, 13, м. Дніпропетровськ, 49050.

Друкарня  ДНУ, вул. Наукова, 13, м. Дніпропетровськ, 49050.

 

        Самошкіна Л.М., Яковенко В.С.2002

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………..4

 

Розділ 1. Казки як символічне відображення несвідомих прагнень…………………………………………………………….………5

1. 1. Принцип задоволення як першооснова  людської фантазії…...........5

1. 2. Казки та архетипи……………………………………………….…....7

1. 3. Функції обрядів  переходу, виражені в казках…………………......11

1. 4. Екзистенціальні дихотомії  людського існування та їх  символічне вираження в казках  і міфах……………………………............................14

1. 5. Казки й людська доля…………………………………………….....15

 

Розділ 2. Використання  метафор у психотерапевтичній практиці…………………………………………………………………....19

2. 1. Функції метафори  в психотерапії……………………………...........20

2. 2. Розвиваючи і терапевтичні можливості казки………………..........22

2. 3. Казкотерапія  як новий інтегральний підхід…...........……………..24

 

Розділ 3. Методичні вказівки до створення психотерапевтичних казок…………………………………………………………..……………28

3. 1. Засоби створення казок………………………………….......………28

3. 2. Спецпрактикум із казкотерапії….....………………………………..36

 

Розділ 4. Казки студентів, які брали участь в спецпрактикумі......……38

 

Список використаної літератури..............................……………………..46

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Даний навчальний посібник створений для забезпечення одного із завдань спец практикуму – вивчення психотерапевтичних можливостей казки в роботі з дитячими проблемами. В основу посібника  покладені відомі уявлення про казку та її вплив на розвиток дитини (З. Фрейд, К. Г. Юнг, Н. Пезешкіан, М. Еріксон та ін.), а також сучасні теоретичні та емпіричні погляди стосовно досліджуваного питання (Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєва, Д. Бретт та ін.).

Аналіз базових положень та понять, пов’язаних з метафорою, казкотерапією передує методичним питанням спецпрактикуму. Особливу частину посібника становлять психотерапевтичні казки, створені студентами в межах спецпрактикуму.

Спецпрактикум передбачає одночасно засвоєння студентами окремих відомих процедур побудови психотерапевтичної казки  і розвиток самостійності студентів у постановці психотерапевтичних завдань. У посібнику лише окреслені можливі напрямки постановки таких завдань, а власне вибір, розробка  та створення психотерапевтичної казки здійснюється студентами самостійно  (робота парами або малими групами).

Таким чином, цей спецпрактикум  повинен забеспечити студентам не лише досвід користування психотерапевтичною казкою як засобом психологічного впливу, але й  певні навички методичної розробки казки.

     Організаційна  структура  спецпрактикуму:

1. Вибір конкретного випадку на підставі спогадів про дитинство, що містить у собі певну психологічну проблему.
2. Прослуховування лекції, знайомство з рекомендованою літературою, участь у семінарських заняттях.
3. Допуск до спец практикуму за умови готовності студентів до створення казки (перелік питань наводиться в методичній частині посібника).
4. Створення казки (робота невеликими групами під керівництвом викладача та самостійно).
5. Підготовка звіту до спецпрактикуму.
6. Захист звіту зі спецпрактикуму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Казки як символічне відображення несвідомих прагнень

 

Вивчення казки має  довгу історію в руслі етнографії і філології. У рамках цих наук існують різні теорії щодо їхнього походження і розвитку, а також значення в масштабах людської культури.

Говорячи про психологічну інтерпретацію казок, необхідно  відразу зауважити, що  різні автори використовують різні терміни у  залежності від авторського відношення до самого процесу "розшифровки" казкового тексту. Найчастіше вживається термін «інтерпретація» або «тлумачення» (англ. interpretation). У більшості випадків вживання цей термін припускає переклад з казкової мови на мову зрозумілу "звичайній людині", або мову психоаналізу, аналітичної психології і т.п. [56, 29, 66]. В іншому випадку, ми зустрічаємо термін «розуміння» (англ. understanding), що припускає здатність кожного розуміти, про що говорить казка, без спеціальної участі фахівця, а лише взявши на озброєння певний принцип [60, 4].

У психології на казки  зокрема і на продукти людської культури взагалі одним с перших звернув  увагу психоаналіз. З. Фрейд звернув  увагу на зв'язок творів мистецтва  з внутрішнім світом митця, і на те, що будь-який продукт творчої діяльності людини дозволяє, за умови правильного тлумачення, багато чого зрозуміти про внутрішній світ автора. У міфах і казках, З. Фрейд знаходив численні підтвердження свого бачення людської природи. Зокрема, з їхньою допомогою він аналізував неусвідомлювані переживання і спонукання людей.

 

1.1. Принцип задоволення  як першооснова людської фантазії

 

З. Фрейд одним з  перших звернувся до явищ людської культури при аналізі психічної  діяльності. У багатьох своїх роботах  він показав, як відображається психічна реальність у міфології, релігії та мистецтві [57, 58, 59]. З привнесенням схованого, зашифрованого змісту в усе, що створює людина, казки, як і міфи й інші твори мистецтва, перестають бути просто казками, а стають іносказанням глибинних людських переживань.

Утім, безпосередньо казкам З. Фрейд приділяв мало уваги, у порівнянні з епічними жанрами в міфології  і творами високого мистецтва [59]. Однак нас цікавить, з якими  реаліями психічної діяльності пов'язані  казки, нехай, з точки зору З. Фрейда, лише як один із проявів міфології.

У роботах початкового  періоду З. Фрейд розвивав думку  про конфлікт несвідомого і свідомого  і про компромісний характер ряду психічних утворень, таких як сновидіння та гостроти [58, 59]. В аналізі художньої  діяльності його цікавлять мотиви і механізми творчості. Причому їй приділяється специфічна роль: «Мы осознали, что царство фантазии – это «заповедник», учрежденный в период болезненного восприятия перехода от принципа удовольствия к принципу реальности для того, чтобы обеспечить замену удовлетворения влечений, от которых человек вынужден отказаться в реальной жизни» [59, с. 357]. Отже, культура і суспільство, розвиваючись, усе більше пригноблюють індивідуальні бажання кожної окремої людини: «Подобно невротику, художник удалился от неудовлетворяющей действительности в мир фантазии, но, в отличии от невротика, он сумел найти дорогу из него и вновь обрести прочную почву в реальности» [там же].

 Крім того, З. Фрейда  хвилюють причини впливовості  художнього твору. Він вважає, що, сприймаючи твір мистецтва, людина відчуває задоволення від вирішення глибокого емоційного конфлікту, конфлікту між бажаним і реальністю. Своє місце тут має і чарівна казка. Так, у казці про Попелюшку закладений той же схований мотив, що й у «Королі Лірі», «Венеціанському купці» Шекспіра і «Метаморфозах» Апулея. Виражена в кожнім творі у власній естетичній формі, але по суті універсальна, є проблема вибору чоловіком одного з трьох варіантів ставлення до жінки: як до матері, як до коханої та як до погубительки.

Аналізуючи міфи, казки  і літературні твори, З. Фрейд  переносить на них спосіб тлумачення сновидінь, гострот і інших психічних  утворень. Крім того, він використовує казки для підтвердження певної символіки сновидіння або літературного  твору. У казці «Дванадцять братів» зі зборів братів Грим він бачить підтвердження того, що німоту можна трактувати як знак смерті.

В іншому випадку З. Фрейд  зіштовхується з казковими образами і сюжетами в явному змісті сновидінь, куди вони потрапляють з раннього дитячого досвіду сприйняття казок. Зокрема образ вовка з казок про Червону Шапочку і про сімох цапенят у снах одного з пацієнтів З. Фрейда зв'язаний з дитячими враженнями від батька, страхом кастрації (розпоротий живіт) [59].

У своїх роботах З. Фрейд не займається безпосередньо тлумаченням казок, а цікавиться ними лише у відношенні до того місця, яке вони займають у переживаннях його пацієнтів або в зв'язку з міфологією й авторською літературою.  Проте, уже тут намічається нове бачення місця казок у людському житті:

• людська фантазія відіграє важливу роль у регуляції психічної діяльності, тому що з її допомогою людина може скидати напругу, що накопичується через неможливість задоволення всіх його бажань. Частковий вихід енергії, що нагромадилася, відбувається в момент творчості, плоди якого, зокрема, припустимі та заохочуються суспільством
• у казках, як і в інших продуктах людського духу в зашифрованій формі укладені глибокі і сильні емоційні переживання, пов'язані з конфліктом між бажаним (принцип задоволення) і реальним світом (принцип реальності).
• додаткове емоційне забарвлення казки одержують за рахунок тісного зв'язку з дитячими переживаннями, тому що з ними діти знайомляться у дужераньому віці.

Іншою особливістю теорії З. Фрейда, є скептичний погляд на уявлення про цивілізованість людини. Роботи З. Фрейда змушують, як мінімум, почати сумніватися, чи так вже далеко пішла сучасна людина від свого первісного стану.

У людині Фрейда завжди присутній  конфлікт, Ід проти Суперего, принцип  задоволення проти принципу реальності. Тому будь-який продукт людської творчості – це символічне вирішення цього конфлікту. Образи літератури, міфології і фольклору наповнені людськими переживаннями, необхідно лише їх зрозуміти. З іншого боку, у дитячих спогадах нерідко виявляються враження від казкових образів: вовки, карлики, мовчазні принцеси. Вони туди потрапляють із прочитаних книг і сплітаються з образами батьків – такий напрямок руху на думку З. Фрейда. Однак, можливо, що в дитячій психіці є інша не менш сильна емоційно-образна база для сприйняття казкових сюжетів, і тут ми підходимо безпосередньо до теми архетипів і символічного вираження колективного несвідомого.

 

1. 2. Казки та архетипи

 

В результаті тривалих спостережень К. Г. Юнг зінтовхнувся з загальними мотивами, що зустрічаються як у міфах і казках, так і в сновидіннях і фантазіях сучасних людей. Ці спостереження призвели його до висновку про існування архетипічних уявлень глибоко в несвідомому.  Архетип: «можно сравнить с осевой структурой кристалла, которая определенным образом предопределяет формирование кристалла в исходном растворе, не существуя сама при этом материально» [66 с.385]. Тобто, сам по собі архетип - це порожній формальний елемент, дана апріорі можливість тої, чи іншої форми уявлень. У той же час архетипи впливають на людське життя, передаючись спадково, подібно до інстинктов, і формуючи передумови сприйняття й аналізу навколишньої дійсності. Саме тому їхні сліди можна побачити у всіх продуктах діяльності людини. Слідом за введенням поняття «архетип», К. Г. Юнг уводить поняття "колективного несвідомого", розумыючи його як шар психіки спільний для всіх людей, що складається з архетипов та інстинктов [66].    

Казки мають особливе значення для розуміння колективного несвідомого, тому що в них «архетипы обнаруживаются в своей естественной сыгранности, как оформление и преобразование вечного смысла, вечного содержания» [66, с.303]. М.-Л. фон Франц, психолог юнгіанськой школи, що займається безпосередньо казками, вказує, що для наукового дослідження, чарівні казки перевершують будь-який інший матеріал: «В сказках архетипы предстают в наиболее простой, чистой и краткой форме», та далі: «В мифах, легендах или другом более развернутом мифологическом материале мы приходим к пониманию базисных структурных образований (паттернов) человеческой психики, постигая их сквозь культурные наслоения. Таких специфических культурных наслоений, в волшебных сказках значительно меньше, и поэтому они с большей ясностью отражают базисные паттерны психики» [56 с. 9].

Казки можна порівняти з «знеособленими сновидіннями» [56 с. 347], колективним сном. Подібно тому, як у снах архетипи обростають індивідуальними образами, так у казках вони здобувають універсальний характер, що склався в результаті численних переказів з вуст у вуста.       К. Г. Юнг неодноразово говорить про те, що архетип сам по собі не має змісту, і не може бути до кінця усвідомлений. Він пізнається за рахунок опису індивідуальних асоціацій і символічного ряду вираженого в казках і міфах [66]. Усе різноманіття казкових образів можна представити як варіанти вираження обмеженого числа архетипів. За образною системою тої чи іншої казки стоять духовні переживання людських поколінь.

 На відміну від З. Фрейда, К. Г. Юнг намагався описати людину як цілісну істоту, намагаючись перебороти ту конфліктність і роз'єднаність, якою була пронизана психологія З. Фрейда. Він шукав у колективному несвідомому джерело, що компенсує слабкість людської свідомості, вважаючи, що мисленню не повинна бути віддана вирішальна роль у людському житті. Колективне несвідоме, перетворюючи досвід, накопичений протягом поколінь, може давати нове бачення в нерозв'язних для свідомості ситуаціях, прикладом чого в казках можуть бути образи старця, карлика, маленьких лісових чоловічків та інше. Ці персонажі на думку К. Г. Юнга є окремими  вираженнями «архетипу Духа», що крім іншого символізує функцію інтуїції в людському житті. На думку К. Г. Юнга, персонажі, що виражають архетип Духа, з'являються героям казок у моменти, коли вони не в змозі розв'язати ситуацію, яка склалася, залишаючись у старих рамках свідомості. Таким чином, Дух зв'язує героя зі світом несвідомого, відкіля приходить допомога в критичній ситуації. Це може бути корисна рада, предмет, наділений чарівною силою або чарівний звір, що допомагає герою досягти своєї мети [66]

Розписуючи переломлення Духа в казкових образах, Юнг підкреслював його двоїсту суть. Він одночасно  і добрий помічник, і підступний шкідник, що спочатку провокує героя  на порушення заборони, вихід за межі обжитої території, здійснення негожих дій, а потім підказує, як справитися з виниклими труднощями. Причому Дух може при цьому виступати відразу в ролі декількох персонажів, наприклад: відьми, мисливця і чарівних коней [66, с. 321]. У цій властивості Духа вкладена філософська ідея єдності добра і зла, бога і диявола.

Якщо К. Г. Юнг заклав основи аналізу казок з точки  зору архетипів, то М.-Л. фон Франц  підійшла до цієї задачі фундаментально. Вона відзначала особливу увагу Юнга до архетипу Самості, що одночасно укладає  в собі весь психічний зміст особистості і є центром колективного несвідомого. Для найбільш повного усвідомлення змісту Самості М.-Л. фон Франц вважала за необхідне порівняння сотень і тисяч казок і їхніх повторень з різними композиційними варіаціями. Різні чарівні казки дадуть усереднену картину різних етапів і стадій взаємодії особистості з цією психічною реальністю: «Несмотря на различие делаемых акцентов, по своему значению все сказки равны, так как в мире архетипов нет градаций ценностей: любой архетип по своей сути является не только одной из форм коллективного бессознательного, но и его отражением в целом» [56, с. 10].

Аналітичний метод інтерпретації  казок, описаний у роботах                 М.-Л. фон Франц включає кілька основних правил. По-перше, чіткий підрахунок персонажів на початку і в кінці оповідання. Для юнгіанськой психології в цілому число має важливе символічне значення. У відношенні до казок це в першу чергу четвірка, як символ цілісності та трійка, як символ незавершеності, не повноти цієї цілісності. Три брати, таким чином, можуть виражати стан душі, що загубила свою Аніму.

По-друге, при аналізі  повинна бути використана максимальна  кількість рівнобіжних мотивів, тобто подібних ситуаціх з інших  казок. Таких аналогій може бути знайдено дуже багато, що дозволить найбільш точно зрозуміти зміст тієї чи іншої ситуації або символу даної казки. Наприклад, якщо в даній конкретній казці голубка «поводиться якось дивно», нагадує дії відьми в той час, як у більшості інших випадків вона – символізує позитивний ерос, то знання «порівняльної анатомії» усіх символів охоронить вас від помилкового трактування [56, с. 49].

По-третє, звичайно ж, кожен  казковий образ розглядається як символічний прояв того чи іншого архетипу. Так, жіночі і чоловічі персонажі  і їхня взаємодія розглядаються як прояв Аніми та Анімуса, Герой і найчастіше його сім'я – як прояв Самості. Також вся казка може символічно описувати знаходження героєм своєї Самості.

Ще однією специфічною  рисою аналітичного підходу до аналізу  казок є акцент на емоційному компоненті. М.-Л. фон Франц критикувала підходи деяких авторів (Э. Фромм, М. Эліаде) у надмірній інтелектуалізованості. Наприклад, з міфологічної точки зору ангел і орел майже те ж саме – небесний посланець, у той же час у переживаннях конкретної людини між ними існує велика різниця, у залежності від того які позитивні і негативні реакції з ними зв'язані. Продовжуючи цю думку, М.-Л. фон Франц відзначає, що казки можна інтерпретувати за допомогою кожної з чотирьох основних функцій свідомості. Розумовий тип, наприклад, буде вказувати на структуру і спосіб, за допомогою якого зв'язані всі мотиви. Тип, що почуває, розташує ці мотиви відповідно до їх цінності. Тип, що відчуває – спирається на просте спостереження символів, а інтуїтивний тип, навпаки, буде бачити всю сукупність символів у цілому [56].

У той час як З. Фрейда більш хвилювало  високе мистецтво, К. Г. Юнг, як містична натура, зацікавився саме міфологічним світом, зокрема  казками. Його ідеї підхопила ціла плеяда психологів, зокрема                    М.-Л. фон Франц, почавши систематичне вивчення казок. До цього ж майже всі автори з русла аналітичної психології, що говорили про казки, захоплювалися переломленням архетипів у казкових образах. Для них казка була танцем асоціацій навколо невимовної суті архетипів колективного несвідомого. Саме невимовність і невизначеність дозволяють тлумачити все різноманіття казок, у той же час це різноманіття залишається в рамках декількох архетипів. Особливо  часто це архетипи Самості, Духа, Аніми, Анімуса і Тіні. К. Г. Юнг, аналізуючи одну з казок братів Грим, сам описує ситуацію відносин героя і принцеси, як вона могла б бути в реальному житті, після чого говорить: «По всей вероятности, эта ситуация так и формулируется, если героя и принцессу А рассматривать как двух обычных людей. Но так как эта история удивительна и разыгрывается, главным образом, в мире магического, то все же правильнее толковать принцессу А как Аниму героя» [66, с. 335].

М.-Л. фон Франц доводить інтерпретацію казки до формули, вираженої психологічною мовою, наприклад до такої: «Инерция бессознательного была преодолена благодаря стремлению к более высокому уровню осознания» [56, с. 50]. Треба сказати, що і самі психологи юнгіанской школи вказують на те, що вони перекладають спонтанну і безпосередню мову казок на штучну мову аналітичної лабораторії, зауважуючи, що такий переклад часто стає цілющим для клієнта аналітика: «Психологическая интерпретация – это наш способ рассказывать истории, ведь люди по-прежнему в этом нуждаются и жаждут обновления, которое приходит с осознанием архетипических образов» [там же].

Для аналітика, у казках важливі не колорит, не самобутність, а формула, що виражає взаємозв'язок і динаміку архетипів. Зручність  казки полягає як раз у тому, що вона максимально «очищена» від  індивідуальних і етнічних нашарувань.

На сьогодні лінія  психоаналізу й аналітичної психології дістала розвитку у такому напрямку сучасної психотерапії як символдрама [30, 54, 42]. Суть цього підходу полягає  у використанні спрямованого фантазування для вирішення глибинних емоційних конфліктів. Психотерапевт задає тему для фантазії, і потім за допомогою навідних запитань "проробляє" ті символічні образи, що, на його думку, можуть мати зв'язок із труднощями клієнта. Обґрунтованість застосування даного методу в психоаналізі визначається в першу чергу можливістю одержання "швидких" результатів, коли вже через кілька сеансів, можна допомогти клієнту розв'язати  проблемну ситуацію [42].

Іноді для роботи психотерапевтом вибираються окремі образи [54], іноді в основу фантазування покладаються цілі казкові сюжети [42]. В. Стюарт виділяє шість головних принципів роботи з образами: принцип конфронтації – протистояння символу, що лякає; принцип трансформації – перетворення принципу, що лякає, у щось більш прийнятне; принцип годування – там де конфронтація не можлива, образ можна «прикормлювати», щоб зробити його ледачим і сонним; принцип примирення через дотик; принцип магічної рідини, як джерела сил; принцип виснаження й убивства –застосовується в крайніх випадках [60].

Як відзначає Я. Л. Обухов, досвід застосування символдраматичного методу в Україні, Росії і Білорусії не виявив будь-яких перешкод лінгвістичного або культурного характеру для його адаптації. Більш того,  Я. Л. Обухов затверджує: "Эмоционально-образный подход в разрешении внутренних конфликтов более характерен для российской ментальности, чем чисто аналитические техники" [42, с. 203].

 

К. Г. Юнг і М.-Л. фон  Франц звернули увагу на те, що перипетії  сюжетів усіх казок мають загальну особливість: вони відбивають пошуки і знаходження героєм Самості в морі колективного несвідомого. Герой повинен зштовхнутися з Тінню (змій), і, перемігши її, з'єднатися з Анімой (принцеса). Підсумком мандрівок героя є становлення Самості. Лінія інтерпретації пригод героя була продовжена Дж. Кэмпбеллом.  

 

1. 3. Функції обрядів  переходу, виражені в казках

 

Дж. Кэмпбелл, який займався порівняльним вивченням міфології, зробив фундаментальне дослідження  психологічної основи героїчних  міфів різних народів. Він вважав, що «граматику міфа», необхідно вивчати, як ми вивчаємо граматику своєї мови. Древні вчителі знали, про що вони казали, коли розповідали історії своїм народам. У теперішній  час цей смисл був загублений, або якщо говорити словами Фрейда: «Истины, содержащиеся в религиозных учениях, все равно настолько искажены и систематически перелицованы, что масса людей не может признать в них правду» [29 с. 11]. Дж. Кэмпбелл не випадково посилається на Фрейда, він вважає, що саме «сучасний психоаналітичний метод» є ключем до таємниць міфів і казок. Для розкриття цієї таємниці, необхідно «свести воедино множество мифов и народных сказок со всех концов света, дабы можно было услышать, о чем говорят сами символы» [29, с. 13].

У результаті такого пошуку Дж. Кэмпбелл знайшов, що «всегда мы встречаем одну и ту же, изменчивую по форме, но все же на удивление постоянную историю» [29, с. 17]. Основу всіх героїчних міфів (історій про героїв - найбільш частий міфологічний сюжет) складають символічні форми вираження обрядів переходу, що займають важливе місце в житті так званих примітивних народів: «Путь мифологических приключений героя обычно является расширением формулы всякого обряда перехода: уединение – инициация - возвращение» [29, с. 47] Обряд ініціації має три стадії: сепаративну (відділення від групи), лімінальну (перебування на грані) і реінтегруючу (повернення).  Схожі стадії проходить і міфологічний герой у своїх пригодах: заклик до мандрівок, самоту і результат, іспити і перемоги ініціації, апофеоз і повернення. Ціль таких обрядів, чи це ритуал народження, присвоєння імені, вступу в зрілий вік, одруження, поховання або інші, полягала в тім, щоб перевести людину через пороги перетворення. Тоді стає зрозуміла така живучість казок і міфів в історії, адже незалежно від того віддає слухач собі в цьому звіт чи ні, логіка міфу співзвучна логіці його внутрішнього психологічного росту.

У роботі Дж. Кэмпбелла  не робиться чітких розмежувань між  міфом і казкою. Остання розглядається  як частково десакралізований варіант  героїчного міфу: «Как правило, герой сказки добивается локальной, в пределах своего микрокосма победы, а герой мифа – всемирно-исторического, макрокосмического триумфа. В то время как первый – младший или презираемый ребенок, который становится обладателем необычайных способностей – одерживает победу над своими личными притеснениями, последний в результате своего приключения добывает средство для возрождения своего общества в целом» [29, с. 43]. Це єдина відмінність казки від міфу в полі дослідження Дж. Кэмпбелла.

Індивідуальна історія  героя тісно пов'язана із суспільною. Щораз, коли на даному рівні розвитку світ себе вичерпав, герой відправляється в інший світ, відкіля приносить нове розуміння, що оновлює світ. Тут            Дж. Кэмпбелл співзвучний з К. Г. Юнгом, що бачив у пригодах героя казки подорож Его в глибини колективного несвідомого і знаходження там його Самосты. Але «благо, принесенное из трансцендентной бездны, быстро рационализируется в ничто, и назревает потребность в другом герое, чтобы обновить мир» [29, с. 218]. Це коло нескінченне.

Якщо Юнг – містик психології казок, то Кэмпбелл – романтик, що бачить у казках і міфах відображення прориву особистості до нових  вимірів власного існування, та принесення своїх досягнень у дарунок  людству. Він дуже влучно відзначив, наскільки близька людина ХХ століття у своїх переживаннях до людини, що слухала казкі сотні років тому: «В отсутствии общезначимой мифологии каждый из нас имеет свой собственный, непризнанный, рудиментарный, но тем не менее подспудно действующий пантеон сновидений. Новейшие воплощения Эдипа и персонажи нескончаемой любовной истории Красавицы и Чудовища стоят сегодня на углу Сорок второй стрит и Пятой авеню, ожидая, когда поменяется сигнал светофора» [29, с. 18].