Інформаційні технології в сучасному міжнародному бізнесі

 

 

 

 

Інформаційні технології в сучасному міжнародному бізнесі

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  дослідження. Нова комп’ютерна цивілізація проникає в усі сфери людської діяльності. Виникає світова галактика комп’ютерних технологій: електронні видавництва, інтерактивні інформаційні служби, електронні бюлетені новин, індустрія баз даних, комп’ютерна передача зображень і та ін.

Різноманіття інформаційних  систем і електронних інформаційних  послуг зросло за останні 10-15 років  і продовжує безперервно збільшуватися. Постійно вдосконалюються ключові  елементи нових інформаційних технологій – комп’ютери, бази даних, телекомунікації, інтерактивні інтерфейси взаємодії людини з комп’ютером.

Роль електронних комунікацій  у цьому переліку технологічних  досягнень ХХ сторіччя винятково  важлива, оскільки саме зв’язок, передача даних і взаємодія комп’ютерних систем забезпечують кінцевий інтегральний ефект від суми комп’ютерних технологій.

Світ інформаційних  систем – це сотні й тисячі інформаційно-обчислювальних мереж, які виникли і швидко розвиваються.

Комп’ютерні ресурси (програми, машини, бази даних, принтери тощо), створені й впроваджені в усьому світі, розділені кордонами країн, континентів, відомств і адміністративних асоціацій, починають інтенсивно взаємодіяти для того, щоб люди задовольняли свої професійні потреби спілкування і доступу до потрібної інформації й об’єднувалися з метою більш ефективного використання комп’ютерних та інформаційних ресурсів.

Людська цивілізація  будує ще одну “кровоносну систему” свого організму, яка ще більше підсилить  здатність людей спілкуватися і обмінюватися ідеями та знаннями.

Світ інформаційних  систем – це не лише нова комп’ютерна технологія комунікацій і передачі інформації на будь-які відстані, а й живильне середовище “мешкання” й розвитку нових електронних сховищ і фабрик переробки знань. Майбутні електронні бібліотеки, комп’ютеризовані заводи, експертні системи, системи підтримки прийняття рішень, машини баз даних і багато інших інтелектуальних технологічних ліній будуть зв’язані гнучкими та різноманітними інформаційними системами.

Сьогодні метою науки, техніки, бізнесу та освіти нашої  країни є розуміння законів розвитку світу інформаційних систем, правил цивілізованого спілкування з цим  світом і входження в світові  процеси інтеграції інформаційних  систем.

Мета роботи – дослідження інформаційних технологій в сучасному міжнародному бізнесі

Відповідно до мети роботи було поставлено наступні завдання:

1. Визначення теоретичних  аспектів інформаційних технологій в сучасному бізнесі.

2. Дослідження розвитку  стратегій інформаційної війни  в сучасному світі.

3. Визначення стратегічних  напрямів запобігання інформаційних  воєн та місця України в  них.

Об’єктом дослідження курсової роботи є стратегії інформаційних воєн.

Предметом дослідження курсової роботи є особливості розвитку стратегій інформаційної війни в інформаційному суспільстві.

Методи дослідження: порівняльний, діалектичний, а також системно-структурний, логічний та історичний.

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні аспекти інформаційних технологій в сучасному бізнесі

1.1. Інформаційні  ресурси в економіці

 

Сучасні інформаційні технології являють собою комп'ютерну обробку інформації за заздалегідь відпрацьованим алгоритмам, зберігання великих обсягів інформації на різних носіях та передачу інформації на будь-які відстані в гранично мінімальний час.

Розробка інформаційних  технологій - це дуже витратна галузь, яка потребує високої підготовки фахівців і наукомісткої техніки, зате їх реалізація нерідко порівнянна з  революційними перетвореннями.

Інформаційна економіка  змінила багато аспектів економічної реальності, в тому числі, і функцію грошей, які з загального еквівалента трудовитрат поступово перетворилися на засіб розрахунку. Віртуальні банки та системи оплати - плід розвитку інформаційних технологій в економіці.

Таким чином, у найзагальнішому  вигляді інформаційні технології в економіці можна визначити як сукупність дій над економічною інформацією за допомогою комп'ютерної техніки для отримання оптимального кінцевого результату.

В економіці та бізнесі  інформаційні технології застосовуються для обробки, сортування та агрегування даних, для організації взаємодії учасників процесу та обчислювальної техніки, для задоволення інформаційних потреб, для оперативного зв'язку і так далі.

Зрозуміло, що рішення  про інвестиції в розвиток інформаційних технологій, як і інші управлінські рішення, повинні прийматися з урахуванням економічної доцільності. Але так вже виходить, що цю саму вигоду найзручніше прораховувати за допомогою все тих же інформаційних технологій. Є моделі підрахунку сукупного економічного ефекту, що дозволяють враховувати, крім усього іншого, додаткові переваги від впровадження інформаційних технологій, розширюваність і гнучкість систем, а також можливі ризики.

В умовах централізованого планування економіки більша частина  ділової та комерційної інформації виробникам не була потрібна. Вона надходила у вигляді директивних планів, замовлень, прикріплення до споживачів і постачальників. Ділова та комерційна інформація просто не існувала в самостійній формі, вона мала напівзакритий характер і не була доступною на комерційній основі ні в країні, ні за кордоном.

Після зруйнування адміністративної системи підприємства зіткнулись з  гострою нестачею практично будь-якої інформації ділового характеру, необхідної для роботи в умовах ринку. І якщо про ситуацію на внутрішньому ринку можна було довідатися з комерційних видань, телепередач, реклами тощо, то інформація про становище на світовому ринку надходила від західних фірм, зацікавлених на сучасному етапі не стільки в установленні рівноправного та взаємовигідного співробітництва, скільки в тому, аби скористатися нашим тяжким становищем.

Водночас зрозуміло, що ринкова економіка не може вдосконалюватися без зовнішньоекономічних зв’язків, але для участі в світовому  господарстві наші підприємства та організації  мають вийти на світовий рівень ділової культури, стати рівноправними партнерами, засвоїти всі ті знання, що потрібні для розвитку суспільства.

На сучасному етапі  розвитку суспільства необхідно  зрозуміти, що інформація – це товар, який має високу ціну, якщо він саме той, що потрібен користувачеві і надходить вчасно. Дійсно, хто із підприємців не хотів би знати найнижчу ціну, за якою пропонується конкретний товар і ким саме, або найвищу ціну й покупця, котрий хотів би придбати його товар. Мабуть, немає потреби доводити, що без вичерпної інформації про партнера не варто підписувати жодного контракту. Однак, отримуючи інформацію від інформаційної служби, користувач, як правило, сплачує не лише за інформацію, а й за інформаційні послуги, тобто за послуги з її надання конкретному споживачеві.

Великий і постійно зростаючий універсум електронної інформації практично з усіх галузей людської діяльності, доступної з використанням  простої, розрахованої на нефахівців комп’ютерної технології, згідно з якою можна  підключити персональну ЕОМ через модем і телефонну лінію, широко використовується діловими людьми в практичній роботі і, по суті, перетворюється в невід’ємну частину сучасного бізнесу.

1.2 Сутність і еволюція міжнародного бізнесу

 

Ведення міжнародного бізнесу  має значні відмінності в порівнянні з веденням бізнесу в рамках країни. Велике значення для успішної діяльності фірми набувають речі, про які національним компаніям не доводиться навіть думати. У зв'язку з цим стає очевидним необхідність ретельного вивчення особливостей ведення і управління міжнародним бізнесом, чим саме і займається міжнародний менеджмент.

Міжнародний бізнес можна  визначити як ділову взаємодію фірм різних форм власності або їхніх  підрозділів, що знаходяться в різних країнах, що має головною метою одержання прибутку за рахунок отримання вигод із переваг ділових міжнародних операцій.

«Міжнародний бізнес - це підприємницька діяльність, пов'язана  з використанням капіталу в різноманітних  формах і переваг підвищеної ділової  активності; здійснюється з метою отримання прибутку і поширюється на міжнародну економічну сферу».

Міжнародний бізнес включає  будь-які господарські операції, що здійснюються двома і більше країнами. Такі ділові взаємовідносини можуть виникати на рівні як приватних, так  і державних організацій. У випадку участі приватних компаній у міжнародному бізнесі господарські операції, як правило, проводяться з метою одержання прибутку. Діяльність фірм, що мають державну форму власності, не завжди орієнтована на прибуток.

Основні причини здійснення міжнародного бізнесу:

1) Вихід до нових  джерел корисних копалин і  сировини;

2) Доступ до нових  ринків робочої сили;

3) Прагнення до нових  ринків збуту.

Характерні риси міжнародного бізнесу:

1) Отримання прибутку  відбувається за рахунок використання  переваг виходу за межі національних ринків.

2) Підприємства отримують  додаткові економічні можливості, що витікають із:

a. Ресурсних особливостей  міжнародних ринків;

b. Місткості зарубіжних  ринків;

c. Правових особливостей  зарубіжних країн;

d. Специфіки міждержавних політичних та економічних взаємовідносин.

3) Внаслідок інтернаціоналізації  кожному бізнесу стає максимально  доступним глобальний бізнес-сервіс, незалежний від національної  належності, орієнтований лише на  економічну ефективність.

4) Визначна роль культурного фактора в діяльності міжнародних компаній.

5) Міжнародний бізнес  – це система постійно оновлюваних  і складно взаємодіючих професійних  знань принципово вищого рівня,  ніж наявна в будь-якому національному  бізнесі.

6) Міжнародний бізнес  вбирає в себе найкращі національні зразки, все найкраще у світовій практиці.

7) Принципова відмінність  міжнародного бізнесу полягає  в оберненій оцінці внутрішньої  державної ситуації: негативні тенденції  в економіці можуть відкрити  додаткові можливості для розвитку  міжнародних компаній.

8) На відміну від  національної конкуренції, міжнародний  бізнес може відчувати підтримку  своєї держави у боротьбі з  конкурентами в багатьох формах.

9) Інформація – головний  стратегічний ресурс міжнародного  бізнесу, адаптація – його  головна стратегічна зброя.

Етапи розвитку міжнародного бізнесу:

1. Комерційна ера (1500-1850 рр.)

Особливості:

– пошук особистих вигод, пов'язаних із торгівлею колоніальними товарами в Європі;

– формування бізнесу-сервісу міжнародного бізнесу (інвестиційного, страхового, інфраструктури);

– суверенність і незалежність бізнесу в його закордонних операціях;

– жорстка залежність міжнародного бізнесу від взаємовідносин між країнами;

– уперше висвітлені ключові питання міжнародного менеджменту

Основні питання управління міжнародним бізнесом:

– оцінка доцільності і потенційних вигод (втрат) від перенесення підприємницької активності за національні межі;

– виявлення чинників, від котрих реально залежить прийняття такого роду рішень;

– ступінь залежності дій і рішень від державної політики;

– виявлення й оцінка чинників, що впливають на ведення бізнесу за рубежем в інтересах забезпечення прибутковості і безпеки.

2. Ера експансії (1850 - 1914 рр.)

Особливості:

– переорієнтація міжнародного бізнесу з вивозу екзотичних товарів на видобуток сировини і систематичне плантаційне господарство в колоніальних регіонах; ріст інвестицій у розвиток виробництва колоніальної продукції;

– посилення взаємозв'язку бізнесу і державної влади;

– виникнення міжнародного поділу праці;

Основні питання управління міжнародним бізнесом:

– визначення мотивів існування і розвитку, як-от - використання більш ефективних ресурсів, розширення ринків збуту, нові сфери додаткових фінансових ресурсів, використання вигідних можливостей місцевого законодавства;

– розробка методів реалізації виявлених мотивів;

– врахування в діяльності міжнародних компаній місцевих культурних особливостей.

3. Ера концесій (1914 -1945 рр.)

Особливості:

– Ріст національної самосвідомості колоніальних народів;

– Загострення суперництва на світових ринках сировини, напівфабрикатів і готових виробів;

– Інтернаціоналізація використання людських ресурсів;

– Виявлення переваг і обмежень державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Основні питання управління міжнародним бізнесом:

– Розширення функцій і сфери впливу міжнародних компаній;

– Розвиток організаційної структури міжнародного бізнесу;

– Боротьба за придбання конкурентних переваг, загострення суперництва;

– Формування прошарку менеджерів середньої ланки з представників місцевого населення.

4. Ера національних  держав (1945 -1970 рр.).

Особливості:

– Розширення сфери міжнародного бізнесу в зв'язку зі становленням і розвитком нових держав;

– Ріст міжнародних ринків капіталу, сфери міжнародного аудиту і консалтингу;

– Формування мультинаціонального бізнесу;

– Створення і залучення мережі мультинаціонального обслуговування (банки, університети, установи охорони здоров'я і т.д.), що підготувало перехід до ери глобалізації.

Основні питання міжнародного менеджменту:

– Усвідомлення того, що ретельне врахування взаємних вигод – найбільш ефективна стратегія міжнародних відносин;

– Врахування культури і національних стереотипів поведінки іноземних партнерів дає економічний ефект і створює конкурентні переваги більш високого порядку;

– Перехід міжнародного бізнесу на якісно новий рівень призводить до поступової заміни управління зовнішньоекономічною діяльністю на міжнародний менеджмент.

5. Ера глобалізації (починаючи  з 70-х рр. ХХ в.). Міжнародні економічні зв'язки охопили практично всі країни, що істотно вплинуло на розвиток як національних економік, так і світової економіки в цілому.

 

 

 

Розділ 2. Дослідження сучасних інформаційних технологій

 

2.1 Міжнародний електронний обмін комерційними і фінансовими даними

 

Традиційна паперова документація, методи її обробки і пересилання за допомогою звичайної пошти пов’язані зі значними виробничими та комерційними витратами. Експерти оцінюють вартість обробки і ведення паперової документації у 3,5–7,0 % загальної вартості комерційних операцій і доставки товарів. Виграш від застосування електронного обміну даними (ЕОД), наприклад, у автомобільній промисловості США оцінюється більш як у 200 дол. на один виготовлений автомобіль.

На рис. 2.1 показано загальну традиційну схему поставки товару, яка включає 11 операцій: 1 – запит ціни, умов поставки (по телефону або лист-запит); 2 – контрактна пропозиція, котирування на біржі (по пошті); 3 – видача замовлення; 4 – організація постачальником внутрішніх замовлень; 5 – підготовка відомості комплектування; 6 – комплектування та пакування; 7 – відправка товару; 8 – повідомлення про поставку; 9 – виставляння фактур-накладних; 10 – виставляння рахунку; 11 – оплата.

З цієї схеми видно, що постачальник і замовник у процесі  своєї взаємодії обмінюються  запитами повідомленнями, торговими і постачальницькими документами, фінансовими рахунками та квитанціями. Цілком ясно, що електронний обмін документами має великі переваги щодо оперативності, достовірності та надійності обміну.

Електронний обмін даними – це міжкомп’ютерний обмін діловими, комерційними та фінансовими електронними документами, наприклад замовленнями, платіжними інструкціями, контрактними пропозиціями, накладними, квитанціями.

ЕОД забезпечує оперативну взаємодію торгових партнерів (клієнтів, постачальників, торгових посередників, експедиторів та ін.) на всіх етапах підготовки торгової угоди, укладання контракту і реалізації поставки.

ЕОД для комерційних  цілей (ЕОКД) на етапі оплати контракту  і переказу коштів може взаємодіяти  із службою електронного обміну фінансовими документами (ЕОФД). Така взаємодія ЕОКД і ЕОФД створює для покупців (клієнтів) ефективне середовище при виконанні всіх торгово-платіжних операцій:

– он-лайн – перегляд каталогів торгових пропозицій, товарів і послуг на ринку;

– вибір у інтерактивному режимі потрібного товару/послуги, уточнення умов (вартості й термінів поставки, торгових знижок, гарантійних і сервісних зобов’язань);

– он-лайн замовлення товару/послуги або запит контрактної пропозиції, погодження та укладання контракту;

– оперативний контроль поставки товару;

– одержання за допомогою електронної пошти супровідних документів (накладних, фактур, комплектуючих відомостей тощо);

– підтвердження завершення поставки товару/послуги, виставляння і оплата рахунків;

– виконання банківсько-кредитних і платіжних операцій.

 

 

Рис. 2.1 Загальна схема  замовлення і поставки товару

Для реалізації цих операцій користувачі служби ЕОД повинні  використовувати термінальні станції, модеми або адаптери стандарту Х.25, відповідні телекомунікаційні програми. Для забезпечення надійної передачі великих обсягів даних необхідні виділені лінії зв’язку, програмне забезпечення передачі файлів, електронної пошти і підключення до мережі Х.25. Потрібні також засоби захисту даних від несанкціонованого доступу.

У EDIFACT було виділено чотири основних компоненти, які підлягають стандартизації при підготовці документів для передачі по каналах телекомунікацій. Це елементи даних (data elements), стандартні групи елементів даних (standart data segments), стандартні повідомлення (standart messages) і правила створення форматів документів (syntax rules).

Отже, було розроблено набір синтаксичних правил і комерційних елементів, який дістав скорочену назву EDIFACT і був оформлений у вигляді двох стандартів ISO:

ISO 7372 – Trade Data Element Directory (Довідник комерційних елементів даних);

ISO 9735 – EDIFACT – Appliсаtion Level Syntaх rules (Правила синтаксису на користувацькому рівні).

Стандарти EDIFACT розроблялися для використання в глобальних комп’ютерних мережах з широким колом користувачів: державними устано-вами, виробниками товарів, виробів і послуг, дистриб’юторами, брокерами, транспортними експедиторами, банками, страховими компаніями та ін.

Головні цілі створення  та використання EDIFACT такі:

– визначення стандартних за синтаксисом і семантикою повідомлень, які відповідають міжнародним стандартам;

– заміна звичайних паперових форм і документів електронними документами та відповідними методами їх обробки;

– прискорення документообігу і відповідно оперативності обробки комерційних і фінансових транзакцій;

– створення для малих, середніх і великих фірм більш сприятливих і

рівних умов ринкової конкуренції;

– поліпшення умов для підготовки і здійснення торгових угод;

– більш широке й масове використання клієнтами сучасних комп’ютерних мереж і їх послуг.

Міжнародний статус стандарту EDIFACT передбачає його обов’язкове використання при адекватному обміні даними із зарубіжними партнерами для всіх підприємств і організацій України, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

 

2.2 Міжнародна міжбанківська мережа SWIFT 

 

Ще наприкінці 60-х років  стало очевидним, що потужностей "паперових" технологій розрахунків недостатньо для забезпечення надійного та швидкого зв'язку між безліччю банків і їхніх філій в світовому масштабі. Обробка документів вручну приводила до безлічі помилок і коштувала дуже дорого. Положення ускладнювалося тим, що різні банки застосовували різні системи розрахунків, часто практично несумісні. Саме тому група фахівців європейських і Північно-Американських банків вирішила, що для виправлення положення, яке склалось, необхідно створення єдиної "мови" фінансових повідомлень і єдиної системи передачі повідомлень. Тільки в такий спосіб можна було створити стандартні й універсальні формати повідомлень, придатні для використання в будь-якому із тисяч банків світу.

5 травня 1973 року в Брюсселі  представниками 259 банків із 15 країн  Європи і Північної Америки було прийняте рішення про створення Співтовариства Міжнародних Фінансових Телекомунікацій - S.W.I.F.T. (Society for Worldwide International Financial Telecommunications).

Система S. W.I.F.T. дозволяє учасникам взаємодіяти один з  одним 24

години на добу та 7 днів на тиждень. Повідомлення надходять одержувачам у робочий час незалежно від їхнього географічного положення. Передача повідомлень і одержання квитанції-підтвердження займає усього декілька хвилин. Виняткову увагу S.W.I.F.T. приділяє забезпеченню захисту переданих фінансових повідомлень. Для розмежування доступу в банках використовуються смарт-картки (ICC-cards). З метою безпеки застосовуються спеціально захищені картрідери, а канали зв'язку апаратно шифруються. Фактично за час існування системи не було зареєстровано жодного випадку її "злому". Необхідно також відзначити високу надійність транспортної системи S.W.I.F.T. (до 99,9%) і наявність Центру підтримки, що цілодобово доступний користувачам.

Таким чином, кооперативне співтовариство S.W.I.F.T. є найважливішою ланкою сучасної світової фінансової системи. Важливо відмітити, що S.W.I.F.T. не виконує клірингових операцій, а с лише глобальною міжбанківською комунікаційною мережею. Постійний розвиток системи привів до того, що за допомогою мережі S.W.I.F.Т., крім чисто фінансових повідомлень (FIN), тепер можна передавати файли довільної структури (IFT - Interbank File Transfer), а також платежі комерційної торгівлі (EDIFACT - ElectronicData Interchange For Administration, Commerce and Transport).

Мета SWIFT - вивчення, створення і використання засобів, необхідних для швидкої та безпечної передачі з допомогою комп'ютерних мереж платіж-них доручень, а також будь-яких інших банківських повідомлень. Його чле-нами можуть бути банки, що здійснюють міжнародну діяльність і знаходять-ся в країні, підключення якої до мережі S.W.I.F.T. схвалено Правлінням директорів. Управління діяльністю S.W.I.F.T. здійснюється Правлінням директорів, що обирається в червні кожного року на загальних зборах. Фінансова телекомунікація, що полягає в передачі фінансових повідомлень на великі відстані, вимагає наявності системи стандартів, розробкою і підтримкою якої зайнято безліч фахівців S.W.I.F.T. в усьому світі. Як приклад такого стандарту можна привести спеціальний індивідуальний код банку (Bank Identifier Code, BIC), що служить адресою банку в мережі S.W.I.F.T. Цей код зараз є світовим стандартом для усіх фінансових організацій і визнаний ISO - міжнародною організацією стандартизації.

Весь процес передачі повідомлення від користувача А користувачу В у мережі S.W.I.F.T. можна представити у вигляді наступної послідовності кроків рис. 2.2.:

1 - Отримавши доступ  до мережі S.W.I.F.T., користувач А  посилає бан-ківське повідомлення для користувача В на свій регіональний процесор RP.

2 - Регіональний процесор RP отримує вхідні повідомлення, перевіряє на правильність заголовок, текст та номер повідомлення, після чого результати перевірки і саме повідомлення пересилаються на відповідний маршрутний процесор SP.

Рис. 2.2. Схема проходження  повідомлення в мережі S. W.I.F. Т.

3 - SP записує отримане  повідомлення на диск.

4 - SP направляє на адресу RP підтвердження про одержання  і виконує запис повідомлення.

5 - Отримавши таке підтвердження від SP, RP відправляє користувачу А позитивне (АСК) або негативне (NAK) підтвердження, у залежності від того, чи було повідомлення прийняте або не прийняте SP. Одержання АСК свідчить про те, що система S.W.I.F.T. узяла на себе відповідальність за подальшу доставку повідомлення, a NAK - про те, що повідомлення не може бути доставлено, хоча і було збережено SP для подальшого використання.

6 - Отримавши вхідне  повідомлення, SP визначає на підставі  своєї бази даних, який RP є основним для користувача В, і відправляє копію повідомлення на цей RP.

7 - RP-отримувач, тимчасово  записує повідомлення на диск  і поміщає його в одну з  черг доставки, визначених для  користувача В. Тут повідомлення  знаходиться доти, поки користувач  В не підключиться до мережі і не надішле запит на одержання повідомлень із цієї черги.

8 - Перед спробою доставки  повідомлення RP-отримувач привласнює  йому номер і запитує у свого  SP дозвіл на доставку.

9 - SP-отримувач перевіряє  правильність номера повідомлення  для доставки і записує його на диск в журнал номерів повідомлень.

10- SP-отримувач дозволяє  доставку повідомлення від RP до  користувача В.

11- RP-отримувач відправляє  повідомлення комерційному банку  В.

12- Комерційний банк-користувач  одержує повідомлення і записує його для подальшого використання.

13- Якщо термінальне  устаткування користувача підтверджує  правиль-ність отриманого повідомлення (тобто якщо контрольна сума збігається з вказаною), то на основний для користувача В RP, передається позитивне підтвердження прийому. Якщо контрольна сума не збігається, на RP поверта-ється негативне підтвердження і повідомлення вважається недоставленим.

14- RP-отримувач створює  з позитивних і негативних  підтверджень історію доставки  повідомлення і передає її  своєму SP.

15- SP доповнює загальну історію доставки повідомлення і зберігає її на диску.

16- SP-приймач посилає  копію історії доставки SP-передавачу.

17- SP-передавач зберігає  копію історії доставки повідомлення  на диску.

18-19 - Якщо користувач  А запитував підтвердження доставки повідомлення, то після одержання від SP-приймача історії доставки SP-передавач посилає відповідне підтвердження вхідному RP для передачі комерційному банку А.