Облік та аудит власного капіталу

Облік та аудит  власного капіталу

ЗМІСТ:

ВСТУП

Аналізуючи сучасний стан організації бухгалтерського обліку на підприємствах України варто  зазначити, що згідно із Законом України  «Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність  в Україні» кожне підприємство, незалежно від організаційно-правової форми і видів діяльності, повинно  вести безперервний бухгалтерський облік з дня його реєстрації до ліквідації.

Відповідальність за організацію  і ведення обліку покладено на власника підприємства, установи чи організації або уповноваженого ним органу (посадової особи), що здійснює керівництво підприємства.

Мета курсової роботи – дослідження обліку і аудиту  власного капіталу акціонерного товариства та визначення шляхів його вдосконалення.

Для досягнення мети необхідно  вирішити наступні задачі:

– розкрити сутність і зміст  власного капіталу підприємства;

– розглянути особливості  обліку і аудиту  власного капіталу на підприємстві;

– розробити шляхи вдосконалення  обліку і аудиту власного капіталу на підприємстві.

Предметом дослідження є  теоретико-методологічні і прикладні  проблеми обліку і аудиту власного капіталу підприємства.

Об’єктом дослідження  є ВАТ «Київбуд» та його власний капітал.

При дослідженні організації  обліку на підприємствах застосовувалися: монографічний метод дослідження, який використовується для аналізу  проблем обліку власного капіталу підприємства; методи порівняння, аналізу і синтезу – для виявлення спільних та відмінних рис у наукових підходах до питань обліку власного капіталу підприємства; індукція, дедукція  – для узагальнення та при формуванні висновків.

Теоретичною та методологічною основою підготовки курсової роботи є праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем обліку і аудиту власного капіталу підприємства, законодавчі та нормативні акти з питань бухгалтерського обліку; дані бухгалтерського обліку, фінансової і статистичної звітності ВАТ «Київбуд» за 2009-2011 роки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ І АУДИТУ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ

1.1 Економічна сутність  власного капіталу та його  складових

Капітал – одна з найбільш використовуваних економічних категорій. Він є базою створення і  розвитку підприємства й у процесі  функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка  організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна мати визначений капітал, що представляє  собою сукупність матеріальних цінностей  і коштів, фінансових вкладень і  витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської  діяльності.

Якщо розглядати тлумачення капіталу з погляду  різних економічних  дисциплін, то можна помітити деяку  неоднозначність. Так, наприклад, у  своїй роботі  «Бухгалтерський облік»  Н.П. Кондраков  [13] показує, що капіталом організації є його майно. У той же час, відповідно до передмови до Міжнародних бухгалтерських стандартів, опублікованих Комітетом з міжнародних бухгалтерських стандартів у листопаді 1982 р.,  капітал являє собою різницю між активами і пасивами [16].

Професор, д.е.н. Ф.Ф. Бутинець у своїй праці  «Бухгалтерський  фінансовий облік» визначає: власний  капітал  – це загальна вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності та використовуються ним для формування його активів [5].

Ф.Ф. Бутинець приводить класифікацію власного капіталу за формою та рівнем відповідальності [5]:

– за формою:

1) інвестований капітал   – сума простих і привілейованих  акцій за їх номінальною вартістю, додатково вкладений капітал;

2)  подарований капітал   – безоплатно отримані активи, безповоротна допомога;

3)  нерозподілений прибуток  – частина прибутку, отриманого  внаслідок ефективної діяльності  підприємства, яка не була розподілена  між акціонерами, власниками, а  реінвестована у підприємство.

– за рівнем відповідальності:

1)  статутний капітал   – його сума визначена в  установчих документах і підлягає  обов'язковій реєстрації в Єдиному  державному реєстрі підприємств,  організацій, установ;

2)  додатковий  капітал   – нереєстрований капітал, тобто  додатково вкладений капітал,  резервний капітал, нерозподілений  прибуток тощо.

Кожне підприємство для здійснення господарської діяльності повинно  мати економічні ресурси, які називають  активами підприємства.

Н.М. Ткаченко у своїй роботі під назвою  «Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України» надає наступне визначення: власний  капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань [47].

Сума  власного капіталу – це абстрактна вартість майна, яка  не є його поточною чи реалізаційною  вартістю, а тому не відображає поточну  вартість прав власників підприємства (фірми). На суму власного капіталу суттєво  впливає оцінка в бухгалтерському  обліку активів і кредиторської  заборгованості, що була застосована  при створенні підприємства, хоча випадково вона може збігатись із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами  або підприємства в цілому.

Власний капітал є основою  для початку і продовження  господарської діяльності будь-якого  підприємства, він є одним із найістотніших  і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції [47]:

– самостійності  та влади  – розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності та впливу його власників на підприємство;

– відповідальності  та захисту прав кредиторів  –  відображений в балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх  користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;

– довгострокового кредитування  – перебуває в розпорядженні  підприємства необмежений час;

– фінансування  ризику  – власний  капітал використовується для фінансування ризикових інвестицій, на що можуть не погодитись кредитори;

– кредитоспроможності  – при наданні кредиту, за інших  рівних умов, перевага надається підприємствам  з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом;

– компенсації понесених  збитків – тимчасові збитки мають  погашатись за рахунок власного капіталу;

– розподілу  доходів  і активів  – частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового  результату та майна при ліквідації підприємства.

Створюється підприємство з  метою отримання прибутку і реалізувати  цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Утворюється власний капітал  двома шляхами:

– внесенням власниками підприємства грошових коштів та інших  активів;

– накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві.

За формами власний  капітал поділяється на дві категорії:

– інвестований (вкладений  або сплачений капітал);

– нерозподілений прибуток.

Інвестований капітал  – це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною (оголошеною) вартістю, а також додатково вкладений  капітал, який також може бути поділений  за джерелами утворення.

Нерозподілений прибуток  – це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами.

Власний капітал налічує 8 складових [15].

Статутний капітал – це організаційно-правова форма капіталу, величина якого визначається установчими  документами господарюючого суб'єкта згідно з чинним законодавством. Це сукупність внесків (часток, акцій за номінальною вартістю) засновників (учасників) в майно, виражених у  грошовому вимірнику, при створенні  підприємства для забезпечення його статутної діяльності.

Статутний капітал як найважливіша складова власного капіталу підприємства виконує наступні функції [47]:

– основоположна – майно, внесене до статутного капіталу, складає  майнову основу для підприємницької  діяльності товариства при його створенні;

– регулятивна – визначає частку кожного засновника при розподілі  прибутку та збитків, а також у  майні підприємства при виході засновника з товариства та при ліквідації підприємства;

– довгострокового фінансування – використовується підприємством  протягом тривалого часу;

– організаційна – визначає організаційну структуру, а тому служить фактором, що впливає на управління товариством;

– гарантійна – гарантує виконання зобов'язань підприємства перед третіми особами (контрагентами).

Сума, яка на дату реєстрації підприємства оголошена, але фактично не внесена засновниками, представляє  собою  неоплачений капітал підприємства.

Невкладені кошти засновників (учасників) зменшують реальний розмір статутного капіталу та в пасиві Балансу  відображаються зі знаком мінус.

Пайовий капітал – це сума пайових внесків членів спілок та інших підприємств, передбачена  установчими документами. Дані про  «Пайовий капітал»  використовуються кредитними спілками, колективними підприємствами, підприємствами споживчої кооперації тощо, в яких частина власного капіталу формується у вигляді пайових внесків.

Джерелами формування пайового капіталу є обов'язкові та додаткові  пайові внески, які надходять від  індивідуальних та колективних членів акціонерного товариства.

Поверненню пайовикам  підлягають обов'язкові пайові внески при вибутті з числа членів даного підприємства або при ліквідації підприємства. Сума, що підлягає поверненню, визначається з урахуванням боргових зобов'язань підприємства та його фінансового  стану [1].

Додатковий капітал –  це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. Додатковий капітал  збільшується на суму емісійного доходу.

В обліку і балансі сума додаткового капіталу відображається окремо: «Додатковий оплачений капітал» та «Інший додатковий капітал».

Вилучений капітал – це фактична собівартість акцій власної  емісії або часток, викуплених акціонерним  товариством у його учасників.

Кошти  резервного капіталу використовуються відповідно до напрямів, передбачених установчими документами: як правило, у випадку недостачі  прибутку за рахунок резервного капіталу покриваються непередбачені витрати, погашаються борги перед кредиторами  при ліквідації підприємства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями  тощо.

Статтею 14 Закону України  «Про господарські товариства»  передбачено створення в господарському товаристві резервного капіталу в розмірі, встановленому установчими документами, але  не менше  15% статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного капіталу передбачається установчими  документами, але не може бути меншим 5% суми чистого прибутку [24].

Нерозподілені прибутки –  це прибутки, одержані в результаті господарсько-фінансової діяльності підприємства, зменшені на суму прибутків, використаних у звітному році. Нерозподілений прибуток є власністю акціонерів (учасників, засновників) і збільшує суму власного капіталу. Якщо фінансовим результатом  діяльності є збиток, то сума збитку зменшує суму власного капіталу [47].

Таким чином, можна  зробити висновок, що створення і  нормальне функціонування підприємств  будь-якої форми власності неможливе  без формування достатнього обсягу власного капіталу. Власний капітал  утворюється за рахунок особистої  участі власників у його формуванні. При цьому, створюючи капітал  підприємства, власник частково втрачає  прямий зв'язок з капіталом, і він  фактично стає власним капіталом  підприємства, а не власника.

Власний капітал, зазвичай, вкладають у довготермінові майнові  цінності, а тому його капіталізація  досить висока, іноді наближаючись до 100%. Власний капітал підприємства може формуватися як завдяки зовнішнім, так і внутрішнім джерелам коштів.

1.2 Нормативне регулювання  утворення та змін власного  капіталу

Порядок формування статутного капіталу регулюється законодавством та установчими документами.

Статутний капітал на підприємствах  різних форм власності (крім державної)  – це сумарний внесок вкладів у  майно (у грошовому виразі) засновниками підприємства при його створенні [11]. Розмір статутного капіталу визначається установчими документами і фіксується у статуті підприємства.

Мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного  товариства становить 1250 мінімальних заробітних плат виходячи  із  ставки мінімальної  заробітної плати, що діє на момент створення  (реєстрації) акціонерного товариства. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна  товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Власний капітал (вартість чистих активів) товариства  – різниця  між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його  зобов'язань перед  іншими особами.

Якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового  року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою, ніж  розмір статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення  свого статутного капіталу та зареєструвати  відповідні зміни до статуту в  установленому  законом порядку. Якщо вартість чистих активів стає меншою, ніж мінімальний  розмір статутного капіталу, встановлений  Законом України «Про акціонерні товариства» від 17.09.08 №514-VI [22], товариство зобов'язане протягом 10  місяців з дати настання такої  невідповідності усунути її або прийняти рішення про ліквідацію.

Порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу акціонерного товариства встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового  ринку. Порядок формування та використання такого фонду встановлюється Державною  комісією з цінних паперів та фондового  ринку [9].

Формується статутний  капітал за рахунок внесків засновників  і учасників.

Засновники  акціонерного товариства повинні внести не менше 50% від номінальної вартості акцій  перед державною реєстрацією.  Повну вартість (до 100%) формування статутного капіталу – протягом року з моменту реєстрації.

Майно, внесене в натуральній  формі у власність підприємства в рахунок вкладів до статутного капіталу (в оплату акцій), оприбутковується в оцінці, що визначена за домовленістю засновників.

Майно, внесене  в натуральній  формі у користування підприємству  в рахунок вкладів до статутного фонду (в оплату акцій), оприбутковується в оцінці, визначеній виходячи з  орендної плати за користування цим  майном, обчисленої за весь зазначений  в установчих документах строк діяльності підприємства або інший строк, передбачений установчими документами.

Зменшення або збільшення статутного капіталу можливе у таких  випадках [24]:

– при зміні номінальної  вартості акцій;

– при прийнятті нових  членів  до складу учасників (допоміжний випуск акцій) або вибутті учасників (анулювання частини акцій, викуплених у акціонерів);

– при обміні облігацій  на право участі у підприємстві (акції);

– при відрахуванні частини  прибутку до статутного капіталу;

– при спрямуванні коштів резервного (страхового) капіталу до статутного капіталу.

Зміни статутного капіталу здійснюються за рішенням засновників, а бухгалтерські записи виконуються  після перереєстрації статутного капіталу з урахуванням його нового розміру.

Рішення про зменшення  статутного капіталу акціонерного товариства приймається у тому ж порядку, що й при збільшенні статутного капіталу.

Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом зменшення номінальної  вартості акцій або зменшення  кількості акцій шляхом викупу частини  акцій у їх власників з метою  анулювання цих акцій.

За рішенням акціонерного товариства про зменшення статутного капіталу акції, не представлені до анулювання, визнаються недійсними, але не раніше ніж через 6 місяців після повідомлення про це всіх акціонерів.

Зменшення статутного капіталу [24]:

– статутний капітал акціонерного  товариства зменшується в порядку, встановленому  Державною комісією з цінних паперів та фондового  ринку, шляхом зменшення номінальної  вартості акцій або шляхом анулювання раніше викуплених  товариством  акцій та зменшення  їх загальної  кількості, якщо це передбачено статутом товариства;

– після прийняття рішення  про  зменшення статутного капіталу акціонерного товариства виконавчий орган  протягом  30 днів має письмово повідомити кожного кредитора, вимоги якого  до акціонерного товариства не забезпечені  заставою, гарантією чи порукою, про  таке рішення;

– кредитор, вимоги якого до акціонерного товариства не забезпечені договорами застави  чи поруки, протягом 30 днів після надходження  йому зазначеного  повідомлення може звернутися до товариства з письмовою  вимогою про здійснення протягом 45 днів  одного з таких заходів  на вибір товариства: забезпечення  виконання зобов'язань шляхом укладення  договору застави чи поруки, дострокового припинення або виконання зобов'язань  перед кредитором,  якщо інше не передбачено  договором між товариством та кредитором.

У разі, якщо кредитор не звернувся  у передбачений строк до товариства з письмовою вимогою, вважається, що він не  вимагає від  товариства вчинення додаткових дій щодо зобов'язань  перед ним.

– зменшення  акціонерним  товариством статутного капіталу нижче  встановленого законом розміру  має наслідком ліквідацію товариства.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства [9]:

– статутний капітал товариства збільшується шляхом  підвищення номінальної  вартості  акцій або розміщення додаткових акцій існуючої номінальної  вартості у порядку, встановленому  Державною комісією з цінних паперів  та фондового ринку;

– акціонерне товариство має  право збільшувати статутний  капітал після реєстрації звітів про результати розміщення всіх попередніх випусків акцій;

– збільшення статутного капіталу акціонерного товариства із залученням додаткових внесків здійснюється шляхом розміщення додаткових акцій.

Переважне право акціонерів на придбання акцій, що додатково  розміщуються товариством, діє лише в процесі приватного розміщення акцій та встановлюється законодавством.

– збільшення статутного капіталу акціонерного товариства без  залучення додаткових внесків здійснюється шляхом підвищення  номінальної  вартості акцій.

Акціонерне товариство не має права приймати рішення про  збільшення статутного капіталу шляхом публічного розміщення акцій,  якщо розмір власного капіталу є меншим, ніж розмір його статутного капіталу.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства у разі наявності  викуплених товариством акцій не допускається.

– збільшення статутного капіталу акціонерного товариства для покриття збитків не допускається.

Обов'язковою умовою збільшення статутного капіталу акціонерним товариством  є відповідність розміру статутного капіталу після  його збільшення вимогам, передбаченим Законом України  «Про акціонерні товариства» від 17.09.08 №514-VI, на дату реєстрації змін до статуту  товариства [22].

Таким чином, можна зробити  висновок, що власні фінансові ресурси  для кожного підприємства є тією життєво потрібною частиною, без  якої неможлива ні робота, ні подальше існування підприємства. Не даремно, серед класифікації загального капіталу, саме розподіл на власний і позиковий капітали перебуває на першому місці.

Наявні власні засоби дають  змогу підприємству використовувати  їх як на свій розсуд, так і в окремих  випадках за законодавчо встановленими  напрямками. Усе залежить від джерела  такого фінансування за рахунок елементів  власного капіталу.

1.3 Методологічні аспекти  аудиту власного капіталу

Для здійснення успішної виробничої фінансово-господарської діяльності кожне підприємство чи організація  має в своєму розпорядженні необхідні  власні господарські засоби.

За вартісними показниками  це власний капітал. Його мають підприємства як державної так і недержавної  форми власності.

Основним завданням аудиту формування та змін власного капіталу є перевірка достовірності відображення власного капіталу в обліку та звітності, встановлення законності та правильності його формування, правильності та цілеспрямованість  його використання.

Основні напрямки аудиту:

1. Перевірка обґрунтованості  збільшення власного капіталу  в частині основних і оборотних  фондів в результаті їх переоцінки, введення в експлуатацію нових  видів основних фондів;

2. Перевірка обґрунтованості  зменшення власного капіталу  в частині основних і  оборотних  фондів при списанні недоамортизованих  об`єктів основних засобів, їх  ліквідації. При цьому детально  аналізується первинна документація, щодо стану, оцінки об`єктів,  розрахунків з покупцями.

3. Перевірка правильності  відображення в обліку операцій  щодо власного капіталу здійснюється  методом аналізу кореспонденції  рахунків і первинних документів, які є підставою для бухгалтерських  записів. Крім цього, перевіряється  дотримання методики аналітичного  обліку власного капіталу і  відповідність звітності про  величину власного капіталу в  балансі [2].

Незважаючи на те, що власний  капітал як економічна категорія  використовується досить часто, питання  методики його обліку і аудиту залишаються  дискусійними, що й обумовило дослідження  даного питання. У розробку  теоретичних  і методичних проблем відносин власності  значний внесок зробили українські вчені- економісти В.Я.Амбросов, М.Я.Дем’яненко, С.І.Дем’яненко, М.Й.Малік, О.М.Онищенко, В.В.Юрчишин.

Отже, проблему розробки методології, конкретних алгоритмів обліку та аудиту вважати завершеною не можна, тим більше, що умови господарювання динамічно змінюються і висувають нові вимоги щодо вдосконалення системи інформації.

Відсутність єдиних організаційних і методичних підходів до зовнішнього  та внутрішнього аудиту  власного капіталу, недостатній обсяг досліджень з  даної теми, а також наявність  потенційних  помилок щодо облікових  оцінок власного капіталу при аудиті обумовили актуальність теми [8].

Однією з основних ділянок аудиторської перевірки  є аудит власного капіталу, оскільки від правильності ведення обліку власного капіталу залежить достовірність  і правильність формування і використання власності підприємства.

При проведенні аудиту власного капіталу перевірці підлягають процеси  та господарські операції, пов’язані  зі створенням статутного, пайового, додаткового  і резервного капіталу, обліком нерозподілених прибутків (непокритих збитків), формуванням вилученого та неоплаченого капіталу, а також відносини, що виникають при цьому між підприємством та його власниками і працівниками, щодо прав власності на майно, нарахування і виплати дивідендів [3].

При проведенні аудиту власного капіталу засновників (учасників) він  поділяється на дві частини:

1. Реєстрований;

2. Нереєстрований.

Перший  –  це статутний, або пайовий, капітал. Другий  – додатковий,  резервний, страховий, капітал та нерозподілений прибуток (непокритий збиток) [1].

Методика аудиту додаткового  капіталу повинна враховувати організаційно-правову  форму підприємства, види додаткового  капіталу та період створення  господарюючого суб’єкта (до і після впровадження національних положень (стандартів) бухгалтерського  обліку).

Аудит нерозподілених прибутків включає в себе перевірку  шляхів формування нерозподіленого  прибутку та каналів його використання, тому аудитор повинен вивчити  конкретні причини зміни показників за кожним з факторів, які мали вплив  на формування прибутку підприємства, застосовуючи при цьому методичні  прийоми економічного аналізу і  статистичних розрахунків.

Аудит власного капіталу є  одним з найважливіших розділів проведення аудиту, оскільки власний  капітал є гарантією стабільної діяльності підприємства і від правильності ведення його обліку значним чином  відображаються майнові відносини  власників.

Складовими проведення аудиту власного капіталу є:

1. Аудит статутного капіталу.

2. Аудит пайового капіталу.

3. Аудит формування додаткового  капіталу.

4. Аудит нерозподілених  прибутків та їх використання.

Таким чином, проведення цього  комплексу аудиторських перевірок  надасть повну інформацію про  формування, рух та використання власного капіталу підприємства. Оцінювання власного капіталу підприємства є однією з  найголовніших і найвідповідальніших  процедур аудиту. При проведені аудиту власного капіталу аудитор керується  Законом України  «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність  в Україні» від 16.07.1999р. №996-ІV та Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ І АУДИТУ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1 Аналіз фінансово-господарської  діяльності підприємства

Об’єктом дослідження  курсової роботи виступає суб’єкт підприємницької діяльності – ВАТ «Київбуд» (далі – Товариство), засноване відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 11 лютого 1994 року №62.

Засновниками товариства є акціонери, які належним чином  придбали акції та відповідно їх оформили.

Мета діяльності товариства: об῾єднання майна та участі у підприємницькій діяльності товариства для одержання прибутку в інтересах  акціонерів Товариства.