Обґрунтування господарських рішень стосовно диференціації продукції на підприємстві з урахуванням ризику

Міністерство освіти , молоді та спорту України

Національний університет водного господарства і природокористування

Кафедра економіки підприємства

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Обґрунтування господарських рішень стосовно диференціації продукції  на  підприємстві з урахуванням ризику»

            Виконала:

            студентка ФЕіП

            групи ЕП – 41

            Бреус Л.С.

           Перевірила:

           Костриченко В.М.

Рівне – 2011 р.

Зміст

Вступ………………………………………………………………………. 4

          1.  Теоретико-методичні засади обґрунтування господарських рішень щодо інвестиційної діяльності підприємства………………. 6

1.1. Сутність  інвестиційних рішень та їх значення в діяльності підприємств……………………………………………………………….. 6

1.2. Показники оцінки ефективності інвестиційних рішень…….. 11

1.3. Інвестиційні ризики та форми їх страхування………………. 16

       2.  Економічне обґрунтування інвестиційного  рішеня  щодо підвищення ефективності діяльності підприємства. Розробка бізнес – плану……………………………………………………………………… 19

2.1. Резюме проекту…………………………………………………  19

2.2. Опис компанії…………………………………………………..  21

2.3. Опис продукту………………………………………………….  28

2.4. Маркетинговий аналіз………………………………………….  32

2.5. Стратегія просування…………………………………………..  36

2.6. Виробництво…………………………………………………….  40

2.7. План по персоналу………………………………………………  45

2.8. Фінансовий план………………………………………………...  46

2.9. Аналіз ризиків проекту…………………………………………  50

   Висновок ………………………………………………………….  51

   Список використаної літератури………………………………  53

Вступ

Важливим аспектом нормального функціонування будь-якого підприємства є інвестиційна діяльність, що  відіграє ключову роль в економічному розвитку держави та забезпеченні розширеного відтворення.

В умовах ринкової економіки на основі інвестиційних розрахунків вже на стадії планування виконується відбір інвестиційних проектів. Для того, щоб ця важлива функція розрахунків ефективності виконувалася успішно, вони повинні враховувати умови реалізації інвестицій.

Тепер, коли суб'єкти підприємницької діяльності здобули господарську самостійність, цілком закономірно, що інвестиційні проекти відбираються ними на свій розсуд. Фінансування здійснюється за рахунок  власних або залучених коштів.

Отже метою даної курсової роботи є  прогнозування параметрів інвестиційного проекту, оцінка ефективності інвестиції, підвищення обґрунтованості інвестиційних рішень у діяльності підприємства   з рахуванням ризику.

Актуальність теми: Окремих самостійних учасників ринкових відносин цікавить насамперед оцінка відповідності проекту їх суб'єктивним інтересам, яка базується на індивідуальних витратах і цінах, попередньому результаті ланцюга “проектування-виготовлення-використання”. Учасників інвестиційного процесу цікавлять конкретні абсолютні результати їхньої діяльності. Спираючись на те, що основна мета діяльності підприємства – одержання прибутку, вся його діяльність повинна передбачати отримання позитивного фінансового результату. Цей же принцип стосується і процесу вкладення інвестицій. Додаткові кошти підприємство буде вкладати у виробництво тільки в тому випадку, якщо воно впевнено в тому, що зусилля будуть ефективні. Але ефективність інвестицій – поняття достатньо суб'єктивне в зв'язку з тим, що грошові потоки мають місце в декількох періодах, а гроші мають властивість  збільшувати свою вартість шляхом дисконтування. Ось чому на підприємстві виникає об'єктивна необхідність кількісного виміру ефекту від здійснення інвестиційного проекту.

Об'єкт дослідження: інвестиційний проект, що здійснюється на підприємстві ВАТ « Костопільський завод продтоварів».

Основними завданнями є :

-         моделюванню інвестиційного процесу;

-         оцінці ефективності інвестиції з використанням різних методів;

-         обліку впливу ризику на результативність інвестиції;

Методи дослідження: методи економічного аналізу, економіко-статистичні методи, методи експертних оцінок, методи моделювання.

1. Теоретико-методичні засади обґрунтування господарських рішень щодо інвестиційної діяльності підприємства

1.1 Сутність  інвестиційних рішень та їх значення в діяльності підприємств

Фінансова діяльність будь – якого підприємства потребує періодичного прийняття рішення стосовно інвестування фінансових ресурсів на оновлення наявної матеріально – технічної бази, на розширення обсягу виробництва ( послуг, робіт), а також на освоєння нових видів діяльності, включаючи інвестування коштів на ринку капіталів, у цінні папери тощо. За законодавством України , всі інвестиції поділяються на капітальні та фінансові. Під капітальними інвестиціями розуміється вкладення грошей в основні засоби ( будинки, споруди, інші об’єкти нерухомої власності) та нематеріальні активи, а під фінансовими інвестиціями - вкладення грошей у придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів, інших фінансових інструментів.

Обмеженість вільних фінансових ресурсів, які можна використовувати для інвестування, наявність альтернатив­них варіантів обумовлюють необхідність глибокої аналі­тичної проробки проектів як на стадії прийняття рішень про вкладення коштів у той чи інший проект, так і на стадії оцінки ефективності його впровадження.

Інвестиційні рішення — це рішення щодо вкладення (інвестування) коштів в активи у певний момент часу для одержання прибут­ку в майбутньому. Вони являють собою акти діяльності ОПР з обґрунтованого вкладення фінансових та реальних (матеріальних та нематеріальних) інвестицій [ 1, ст. 317 - 318].

Інвестиції торкаються самих глибинних основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому.
В умовах ринкової економіки можливостей для розробки та реалізації інвестиційних рішень досить багато. Разом з тим будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні для інвестування. Тому встає задача оптимізації інвестиційного портфеля.

Дуже істотний фактор ризику. Інвестиційна діяльність завжди здійснюється в умовах невизначеності, ступінь якої може значно мінятися. Так, у момент придбання нових основних засобів ніколи не можна точно пророчити економічний ефект цієї операції. Тому нерідко рішення приймаються на інтуїтивній основі.

Прийняття рішень інвестиційного характеру, як і будь-який інший вид управлінської діяльності, ґрунтується на використанні різних формалізованих і неформалізованих методів. Ступінь їхнього сполучення визначається різними обставинами, у тому числі і тим з них, наскільки менеджер знайомий з наявним апаратом, застосовним у тім чи іншому конкретному випадку. У вітчизняній і закордонній практиці відомий цілий ряд формалізованих методів, розрахунки за допомогою яких можуть бути основою для прийняття рішень в області інвестиційної політики. Якогось універсального методу, придатного для усіх випадків життя, не існує. Імовірно, керування все-таки в більшому ступені є мистецтвом, чим наукою. Проте, маючи деякі оцінки, отримані формалізованими методами, нехай навіть певною мірою умовні, легше приймати остаточні рішення [ 2 ].

Критерії прийняття інвестиційних рішень:

1. Критерії, які дозволяють оцінити реальність проекту:

• нормативні критерії (правові), тобто норми національного, міжнародного права, вимоги стандартів, конвенцій, патентоможливості тощо;

• ресурсні критерії за видами:

• науково-технічні критерії;

• технологічні критерії;

• виробничі критерії;

• обсяг та джерела фінансових ресурсів;

2. Кількісні критерії, які дозволяють оцінити доцільність реалізації проекту:

• відповідність мети проекту на довгу перспективу цілям розвитку інвестиційного середовища;

• ризики та фінансові наслідки (чи ведуть вони додатково до інвестиційних видатків або зниження очікуваного обсягу виробництва, ціни чи продажу);

• ступінь стійкості проекту;

• ймовірність проектування сценарію та стану інвестиційного середовища.

3. Кількісні критерії (фінансово-економічні), які дозволяють вибрати із тих проектів, реалізація яких доцільна (критерії сприйняття):

• вартість проекту;

• чиста поточна вартість;

• прибуток;

• рентабельність;

• внутрішня норма прибутку;

• період окупності;

• чутливість прибутку до горизонту (строку) планування, до змін у діловому середовищі, до помилки в оцінці даних.

В цілому, прийняття інвестиційного рішення потребує спільної роботи багатьох людей з різною кваліфікацією і різними поглядами на інвестиції. Тим не менш, останнє слово залишається за фінансовим менеджером, який притримується деяких правил.

Правила прийняття інвестиційних рішень:

1. Інвестувати грошові кошти у виробництво чи цінні папери має сенс тільки якщо можна отримати чистий прибуток вище, ніж від зберігання грошей у банку;

2. Інвестувати кошти має сенс тільки якщо рентабельність інвестицій більше темпів росту інфляції;

3. Інвестувати має сенс тільки у найбільш рентабельні з урахуванням дисконтування проекти.

Таким чином, рішення про інвестування в проект приймається, якщо він задовольняє наступним критеріям:

• дешевизна проекту;

• мінімізація ризику інфляційних втрат;

• короткість строку окупності;

• стабільність чи концентрація надходжень;

• висока рентабельність як така та після дисконтування;

• відсутність більш вигідних альтернатив.

На практиці обираються проекти не стільки більш прибуткові та найменш ризиковані, скільки ті, які краще за всі вписуються у стратегію фірми [ 3, ст. 238 - 243].

Інвестиційні рішення можуть торкатися будь яких сфер діяльності підприємства. Навіть такого маркетингового  напрямку, як диференціація продукції . Сигналом до дій є наступна ситуація. Уповільнення зростання обсягу продажу свідчить, що товар досяг стадії зрілості, яка є найтривалішою. Стадію зрілості можна поділити на три фази: зрілість, що зростає; стабільна зрілість; зрілість на спаді. Зрілість, що зростає — це поступове збільшення обсягів продажу постійним покупцям. Стабільна зрілість (фаза насичення) характеризується постійним рівнем обсягів продажу товару, що його купують на заміну використаного. На третій фазі (зрілість на спаді) обсяги продажу починають зменшуватися, бо деякі постійні покупці переходять на аналогічну продукцію інших виробників. Під час зрілості товару його придбання здійснює масовий ринок покупців із середнім доходом. Зниження темпів зростання продажу призводить до появи надлишкових виробничих потужностей і загостренню конкуренції.

Саме в цей період підприємство використовує таку маркетингову стратегію, як диференціація товару. Диференціація товару може здійснюватися в різних формах і найчастіше виявляється у зміні певних його властивостей.

При проведенні диференціації підприємство проводить такі дії як:

                  поліпшення якості товару;

                  зміна показників призначення;

                  надає  товару нові властивості, що розширюють сферу його застосування;

                  підвищують зручність користування;

                  спрощують процес експлуатації;

                  велика увага приділяється поліпшенню оформлення товару            (зміні кольорової гами, упаковки та інших характерних ознак зовнішнього вигляду. Підприємство в даному випадку робить акцент на тому, що якщо його продукція буде мати свій стиль оформлення, то його товар покупці одразу відрізнятимуть від інших);

                  та інших функціональних характеристик [ 4 ].

Підприємство ВАТ «Костопільський завод продтоварів» за допомогою відділу збуту і відділу планування здійснює контороль за продажем продукції на ринку. Тобто відслідковує чи товар який  присутній на ринку повністю задовольняє потреби споживачів, і чи він не потребує модифікації.

В даній курсовій роботі я буду розробляти і обґрунтовувати інвестиційне рішення для ВАТ « Костопільський  завод  продтоварів», суть якого зводиться до запуску нової лінії виробництва  соку  об’ємом  0,5л.  Адже дослідивши продукцію ВАТ «Костопільський завод продтоварів», а саме яблучний сік – 3л., можна зробити висновок, що існує не задоволена потреба споживачів в представленні такої продукції як яблучний сік.

Етапи про прийняття та реалізацію рішенні про виробництво товару представленні на рис 1.

Рис. 1.Етапи процесу прийняття рішення про виробництво товару

1.2. Показники оцінки ефективності інвестиційних рішень

Економічний аналіз ефективності інвестиційного проекту передбачає дослідження показників, що відображають співвідношення витрат і доходів у відповідності з інтересами його учасників. Розрізняються наступні показники ефективності інвестиційного проекту:

• показники фінансової ефективності, що враховують фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;

• показники бюджетної ефективності, що відбивають фінансові наслідки здійснення проекту для державного, регіонального чи місцевого бюджету;

• показники економічної ефективності, які враховують витрати і результати, пов´язані з реалізацією проекту, що виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників інвестиційного проекту.

Оцінка майбутніх витрат і результатів при визначенні ефективності інвестиційного проекту здійснюється в межах розрахункового періоду, тривалість якого (обрій розрахунку) приймається з врахуванням:

• тривалості створення, експлуатації і (при необхідності) ліквідації об´єкта;

• середньозваженого нормативного терміну служби основного технологічного устаткування;

• досягнення заданих характеристик прибутку (маси і/чи норми прибутку і т.д.);

• вимог інвестора.

Обрій розрахунку вимірюється кількістю кроків розрахунку. Кроком розрахунку при визначенні показників ефективності в межах розрахункового періоду можуть бути: місяць, квартал або рік.

Порівняння різних інвестиційних проектів (чи варіантів проекту) і вибір кращого з них рекомендується робити з використанням різних показників, до яких відносяться:

• чиста наведена вартість;

• термін окупності;

• коефіцієнт прибутковості проекту;

• внутрішня норма прибутковості;

• фондовіддача проекту.

При використанні показників для порівняння різних інвестиційних проектів (варіантів проекту) вони повинні бути наведені до порівнянного виду.

Поряд з перерахованими вище критеріями у ряді випадків можливе використання і ряду інших: інтегральна ефективність витрат, поріг беззбитковості, проста норма прибутку.

Жоден з перерахованих критеріїв сам по собі не є достатнім для прийняття проекту. Рішення про прийняття проекту повинне прийматися з урахуванням значень усіх перерахованих критеріїв і інтересів всіх учасників інвестиційного проекту.

Важливу роль у вирішенні питання оцінки ефективності інвестиційного проекту відіграє врахування зміни вартості грошей у часі, а також інші фактори. Деякі з цих факторів піддаються тільки змістовному (а не формальному) обліку.

Планування інвестицій, визначення їх доцільності, прибутковості завжди є прогнозуванням майбутніх доходів і витрат, тобто грошових потоків. У розрахунках при оцінці порівняних обсягів коштів, що розділені між собою часом, треба враховувати зміну їх вартості.

Основним принципом оцінювання ефективності інвестицій є порівняння обсягів доходів та витрат, що їх забезпечили. Обґрунтовуючи економічну ефективність інвестиційних проектів, застосовують комплекс показників, що відображають різні аспекти вже зазначеного принципу і дають змогу оцінити доцільність інвестицій.

З позицій експертної оцінки реалізація інвестиційного проекту може бути представлена у вигляді двох взаємозалежних процесів:

• вкладення коштів у інвестиційний проект;

• одержання доходів від вкладених коштів.

Для переходу до викладення порядку розрахунку фінансових потоків та їх показників введемо умовні позначення:

Р - обсяг грошових надходжень від економічної діяльності об´єкта інвестицій після введення його в експлуатацію;

Ві - обсяг інвестицій, що потрібні для введення об´єкта в експлуатацію (інвестиційні витрати);

Ве - обсяг поточних витрат діючого об´єкта, необхідних для виробництва товарів чи послуг, що виробляє створений об´єкт (витрати експлуатаційні);

Аt - величина нарахованої за рік амортизації основних фондів, створених за рахунок інвестицій;

Т - кількість років життя проекту (експлуатація об´єкта та отримання доходів від інвестицій);

t - індекс (порядковий номер) кожного року експлуатації об´єкта,

t = 1,2,...,Т.

Чиста приведена вартість (NPV) розраховується як сума щорічних обсягів доходів без витрат. Чиста приведена вартість NPV обчислюється при заданій нормі дисконтування (приведення) за формулою:

           (1.1)

Для прийняття проекту NPV має перевищувати 0. Якщо NPV інвестиційного проекту позитивний, проект є ефективним (при даній нормі дисконту) і може розглядатися питання щодо його прийняття. Чим більше NPV, тим ефективніший проект. Якщо інвестиційний проект буде здійснений при негативному NPV, інвестор понесе збитки, тобто проект неефективний.

Термін окупності проекту (Тk) визначає кількість років, за які загальний приведений прибуток дорівнюватиме обсягу інвестицій. Він дорівнює такому значенню t(Tk=l), при якому:

           (1.2)

Термін окупності має бути меншим від загального терміну життя проекту: Tk<Т. Тут Тk - кількість років, потрібних для того, щоб обсяг прибутку від інвестицій зрівнявся з обсягом Bі ; r - річна ставка дисконту, яка має використовуватися для приведення грошових надходжень майбутніх періодів до умов поточного року; К - коефіцієнт приведення:

      (1.3)

Результати і витрати, пов´язані зі здійсненням проекту, можна обчислювати з дисконтуванням чи без нього. Відповідно, вийде два різних строки окупності. Строк окупності рекомендується визначати з використанням дисконтування.

Коефіцієнт прибутковості проекту (g) розраховується як співвідношення чистої приведеної вартості доходів за період життя проекту та обсягу капіталовкладень.

Для реалізації рекомендуються проекти, у яких коефіцієнт прибутковості перевищує одиницю.

Коефіцієнт прибутковості розраховується за формулою:

          (1.4)

Внутрішня норма прибутковості проекту (R) визначається як рівень ставки дисконтування (r), при якому чиста приведена вартість проекту (за весь період його життєвого циклу) дорівнює нулю, тобто:

             (1.5)

Внутрішня норма прибутковості є межею, нижче за яку проект дає негативну загальну прибутковість. Розраховане для проекту значення R має порівнюватися з її нормативним рівнем для проектів такого типу. Якщо R>Rn, проект може бути прийнятий, якщо R<Rn, проект відхиляється.

Для кожного проекту залежно від критеріїв, якими керуються експерти, рівень Rn може бути різним залежно від макроекономічної ситуації у країні, рівня ризиків у регіоні, галузі, проекту, середньої рентабельності діяльності підприємства-інвестора, вартості його капіталу, співвідношення позиченого та власного капіталу та з інших причин.

Якщо розрахунок NPV інвестиційного проекту дає відповідь на питання, ефективний чи ні проект при деякій заданій нормі дисконту, то R проекту визначається в процесі розрахунку і потім порівнюється з нормою доходу на вкладений капітал.

У випадку, коли NPV дорівнює або більше необхідної інвестором норми доходу на капітал, інвестиції в даний інвестиційний проект виправдані, і може розглядатися питання про його прийняття. У протилежному випадку інвестиції в даний проект недоцільні.

Якщо порівняння альтернативних (взаємовиключних) інвестиційних проектів (варіантів проекту) по NPV і R призводять до протилежних результатів, перевагу варто віддавати параметру R.

Фондовіддача проекту (f) розраховується як відношення середньорічного прибутку за весь період життя проекту до середньорічної залишкової вартості інвестицій за той самий період з урахуванням їх щорічного зношення:

          (1.6)

Цей показник визначає рівень середньої віддачі (отримання прибутку) від кожної грошової одиниці використаних інвестиційних коштів[ 3, ст 335 - 337].

1.3. Інвестиційні ризики та форми їх страхування

Здійснення підприємництва в будь-якій формі пов´язане з ризиком. Ризик характеризується як небезпека потенційної ймовірної втрати ресурсів або недоодержання доходів порівняно з прогнозованим варіантом. В інвестиційній діяльності питання ризику стоїть дуже гостро. Це спричинюється, по-перше, значною тривалістю інвестиційного циклу від моменту вкладення коштів до часу їх повернення. Зрозуміло, що на далеку перспективу важко спрогнозувати результати, бо на них можуть впливати різні сторонні економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші фактори. По-друге, інвестування пов´язане з вкладанням великих коштів, матеріальних ресурсів, неефективне використання яких може негативно позначитись на фінансовому стані інвестора. По-третє, часто інвестування здійснюється через третіх осіб (фінансових посередників), тому інвестор, як правило, не має реальної можливості контролювати використання вкладених коштів, оперативно втручатись у виробничий процес тощо.

З огляду на викладене у процесі складання інвестиційного бізнес-плану дуже важливо правильно оцінити і проаналізувати можливі ризики, виявити напрями їх уникнення та страхування.

Оцінити ризики в бізнес-плані можна за допомогою визначення факторів, наведених у табл. 1.1.

Визначаючи вид ризику, потрібно оцінити його рівень і вплив на загальні результати. Безризикові інвестиції в нашій державі знайти важко, тому що на рівень ризику впливають не тільки економічні, а й політичні, соціальні, екологічні та інші фактори.

Інвестиціями з допустимим рівнем ризику прийнято називати такі вкладення, коли існує ймовірність втратити весь чистий прибуток за цим інвестиційним проектом.

Таблиця 1.1.

Види ризиків і форми їх страхування

Критерієм критичного рівня ризику є можливість втрати не тільки прибутку, а й усієї виручки. Це означає, що не можна брати до виконання інвестиційний проект, якщо в одному з 10 випадків може бути втрачений прибуток, в одному зі 100 - валовий дохід, а в одному з 1000 - все вкладене майно.

Залежно від рівня ризику потрібно передбачити заходи щодо його страхування (див. табл. 1.1). Складаючи інвестиційний бізнес-план, часто передбачають так звану премію за ризик. Це своєрідний додатковий прибуток, якого вимагає інвестор за свій ризик. Розміри цього прибутку повинні збільшуватись пропорційно зростанню ризиків за тим чи іншим інвестиційним проектом.

Загальний прибуток (дохід) за інвестиційним проектом з урахуванням рівня його систематичного ризику можна розрахувати за формулою:

    (1.7)

де Дб - рівень прибутку за безризиковими інвестиціями;

Дс - середній рівень прибутку на інвестиційному ринку;

β - бета-коефіцієнт, який характеризує рівень систематичного ризику за цим інвестиційним проектом [3, ст. 345 – 347 ].

2. Економічне обґрунтування господарських рішень щодо підвищення ефективності діяльності підприємства. Розробка бізнес - плану

2.1.Резюме проекту

Ринок соків в Україні розвивається дуже динамічно, збільшуючись у середньому на 25% щорічно. Винятком є тільки кризовий 2009, та кінець 2008 року. Аналітики не змогли передбачити, а відповідно і врахувати кризову ситуацію в економіці, тому в 2008 та 2009 роках український ринок соків не зріс в тих об’ємах, які прогнозували аналітики.

Сік не відноситься до товарів першої необхідності, але, як стверджують експерти, категорія соків сьогодні має найбільш високу динаміку зростання серед інших сегментів ринку безалкогольних напоїв.

Середньостатистичний українець споживає 8-9  літрів соків на рік, тоді як росіянин – 12, європеєць – 30, а американець – 60 літрів. Отже, для вітчизняних виробників соків і сокових напоїв існує значний потенціал.

Соковий бум виробники пояснюють модою на здоровий спосіб життя і зростанням доходів населення. Усе більше споживачів віддають перевагу вітамінам - ємність ринку соків збільшується насамперед за рахунок зниження обсягів "зафарбованої води".

Дослідивши продукцію ВАТ «Костопільський завод продтоварів», а саме яблучний сік – 3л.. Можна зробити висновок, що існує не задоволена потреба споживачів в представленні такої продукції як яблучний сік.

На ВАТ «Костопільський завод» яблучний сік випускається об’ємом 3л., що в багатьох випадках не відповідає потребам споживачів.