Організаційно–правові форми підприємств торгівлі

2

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Чернігівської обласної державної адміністрації

ЧЕРНІГІВСЬКЕ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ №15

НАВЧАЛЬНО – ТРЕНУВАЛЬНИЙ ЦЕНТР

З ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДЛЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ: „Комерційна діяльність”

ТЕМА РОБОТИ: „Організаційно – правові форми підприємств торгівлі”

ВИКОНАЛА

УЧЕНИЦЯ ГРУПИ_К-04

Помаз Олена Анатоліївна                                                    ______________

                                                                                                       (ПІДПИС)

КЕРІВНИК

Викладач спец дисциплін

Бут С.Ю.                                                                                ______________

                                                                                                        (ПІДПИС)

Чернігів 2006

ЗМІСТ

Вступ .................................................................................................4

Розділ 1. Теоретична частина..........................................................6

1.1 Поняття, ознаки, та основна мета діяльності підприємств.....6     

1.2 Організаційно правові форми підприємства...........................13                                                     

1.3 Порядок створення підприємств..............................................19                                               

1.4 Припинення діяльності .............................................................24                                                             

Розділ 2. Аналітична частина..........................................................31

2.1 Закон України “Про підприємництво”.....................................31

Висновки............................................................................................48                                                                                          

Список посилань...............................................................................50                                                                               

Вступ

Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій , що функціонують у народному господарстві , вступаючи при цьому в різноманітні виробничі , господарські та інші зв’язки. Всі ці суспільні відносини ( як між підприємствами та організаціями – безпосередніми товаровиробниками , так і між ними і державними та іншими органами ) потребують правового регулювання , внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.

Ринкова економіка породила різні організаційні форми підприємств : господарські товариства , виробничі кооперативи , приватні , казенні підприємства. виникла необхідність врегулювати правовий статус об’єднань підприємств ( асоціацій , корпорацій , концернів , консорціумів тощо ) , встановити правовий режим вільних (спеціальних ) економічних зон та визначити правовий режим іноземного інвестування.

Інтеграція України до світової економічної системи стимулює розвиток міжнародних господарських зв’язків , зовнішньо – економічної діяльності суб’єктів підприємництва.

Змінилися принципи , на яких будуються відносини держави з суб’єктами господарської діяльності , запроваджується ефективне державне регулювання підприємництва у формі єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва тощо.

Перехід економіки України до розвинених ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ , від створення належних умов функціонування суб’єктів господарської діяльності , від суворого додержання останніми вимог чинного  законодавства.

Однією з умов функціонування ринкових відносин є правове забезпечення господарської діяльності , яке включає , зокрема , створення її законодавчої основи , тобто системи нормативних актів (головним чином у формі законів ) , що визначають правовий статус суб’єктів господарювання та регламентують різні аспекти господарської діяльності.

Становлення національного господарського законодавства в Україні пов’язане з труднощами , спричиненими насамперед економічними та соціально – політичними факторами. Суперечності нового законодавства зі старим     не лише перешкоджають творенню правопорядку в господарських відносинах , а й іноді безпосередньо є причиною правопорушень та зловживань з боку суб’єктів підприємництва.

Радикальні економічні і політичні перетворення в Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Їх фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб’єктів , їх рівноправність і змагальність. Серед основоположних нормативних актів , які складатимуть основу нової господарської системи , що передбачає нову систему видів і форм власності , яка відображає плюралізм відносин власності провідне місце займає Конституція України. Так ст.42 Конституції України закріплює право кожного громадянина на свободу підприємницької діяльності , яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Також згідно Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання , соціальну спрямованість економіки. Всі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Розділ I. Теоретична частина

1.1. Поняття, ознаки та основна мета діяльності підприємств

Домінуюче місце серед суб’єктів господарського права належить такому суб’єктові , як підприємство. Це зумовлено особливими функціями підприємства в економічній системі , а саме функціями товаровиробника , який задовольняє суспільні потреби у продукції , роботах та послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб’єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Усі основні ознаки та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються виходячи з економічного та правового становища підприємства.

Поняття “підприємство” є узагальнюючим , або збірним. Воно, по-перше , визначає підприємства як суб’єкти господарського права стосовно всіх форм та видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге , це поняття є загально галузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики , заводи, шахти), будівельні , транспортні , сільськогосподарські, торгівельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних , організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб’єкт і суб’єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ст.1 Закону України “Про підприємства в Україні”, уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності ї галузей народного господарства.

Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інший рахунки в установах банку, печатку із своїм найменуванням, а промислове підприємство – товарний знак.

Підприємство є самостійним суб’єктом права . З одного боку закон визначає його компетенцію (права та обов’язки ) як господарюючого суб’єкта , з другого – зазначає , що підприємство є юридичною особою , яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ст.1 Закону України “Про підприємства в Україні”). Цим підприємство істотно відрізняється від об’єднань підприємств   (господарських об’єднань ) , до складу яких входять юридичні особи.

1.1.1. Ознаки підприємства

Основними ознаками підприємства є:

1 Організаційна ознака , яка кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської (“бізнесової”) організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об’єднають свої виробничі ресурси для здійснення  господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення “основна ланка”, з одного боку відмежовує  підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств , так званих тіньових структур тощо ), а з іншого – від суб’єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об’єднань підприємств,

фінансових та посередницьких інститутів, органів управління економікою.

2 Закон також встановлює, що підприємство – це господарюючий суб’єкт. Суть визначення “ господарюючий суб’єкт” полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Закон України “Про підприємства в Україні” визначає, що на всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (доход).

Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно з статутом підприємства та чинним законодавством.

Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через встановлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України. У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може передаватися у власність членів або трудового колективу підприємства. Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами (конференцією)  трудового  колективу.

У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.                     

3 Підприємство - це статутний господарюючий суб’єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому ст.9 Закону України “Про підприємства в Україні” спеціально визначає обов’язкові та альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства, а також визначає, що підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств - власником майна за участю трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та інше.

До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше

У статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше).

Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

4 Підприємство має необхідне для господарюючого суб’єкта майно – основні і оборотні  кошти, інші цінності , якими воно володіє користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, повного господарського відання чи оперативного управління).

Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління.

Обсяг прав та обов’язків підприємства в основному залежить від того , є  воно власником майна чи ні , хоч вказаний  Закон проголошує всі підприємства самостійними суб’єктами господарювання. Однак статус юридичної особи , який мають всі підприємства незалежно від форми  власності , на базі якої вони функціонують , організаційно-правової форми господарювання тощо робить їх лише формально самостійними. Фактично такими є лише підприємства – власники майна , які повинні відповідати вимогам закону. До таких господарських організацій ( у тому числі підприємств) належать корпоративні форми підприємницької  діяльності – господарські товариства, виробничі кооперативи , а також колективні підприємства (хоч щодо правового режиму майнової бази останніх , наприклад , колективних  сільськогосподарських підприємств, Законом передбачена певна специфіка).

Підприємства – не власники майна фактично залежать від вказівок власника, які можуть бути зафіксовані в законі (для державних , казенних підприємств), в статуті (який , до речі , затверджується власником майна або уповноваженим ним органом ) або в тій формі , яку передбачає статут , якщо це не суперечить вимогам закону. За таким підприємством майно може закріплюватись  або на праві повного господарського відання (що за змістом подібне до права власності , але вужче від останнього , тому що власник , як правило , обмежує права підприємства щодо розпорядження майном з відповідною фіксацією цього у статуті ), або на праві оперативного управління , яке ще більше обмежує права підприємства щодо використання (насамперед розпорядження ) закріпленого за ним майна.

Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції

Джерелами формування майна підприємства є:

1.                 грошові та матеріальні внески засновників;

2.                 доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

3.                 доходи від цінних паперів;

4.                 кредити банків та інших кредиторів;

5.                 капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

6.                 надходження від роздержавлення і приватизації власності;

7.                     придбання майна іншого підприємства, організації;

8.                     безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

9.                     інші джерела, не  заборонені законодавчими актами України.

Підприємство,  якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом,  має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

Підприємству надається право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути в їх власності. Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України.

Підприємство , як цілісний майновий комплекс може бути предметом іпотеки. При цьому встановлено , що якщо інше не передбачено  законом або договором , іпотека підприємства поширюється на все майно , відображене в балансі підприємства. Підприємство як майно включає в себе не просто розрізнені речі , а одну  складну сукупність речей , тобто приміщення , земельні ділянки , майнові права , боргові зобов’язання , крім виключних (невідчужуваних ) особистих немайнових прав юридичної особи. У новоприйнятому , але ще неопублікованому в офіційних джерелах  Цивільному кодексі  підприємство визнається нерухомістю.

Як господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація підприємства є обов’язковою юридичною дією при їх створенні. Вона встановлена ст.6 Закону України “ Про підприємства в Україні “  та ст.8 Закону України “ Про підприємництво “ від 07 лютого 1991р. Ці статті визначають державні органи , на які покладено реєстрацію підприємств ( органи державної реєстрації ), а також загальні умови і порядок реєстрації. Детальніше вони визначаються Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності , затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 .

Реєстрація підприємств є процесуально – правовою дією , внаслідок якої підприємства включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій. Днем включення визначено день реєстрації підприємства. зазначена дія має за мету надати підприємству формально – юридичних ознак суб’єкта права , згідно з якими воно починає функціонувати у господарсько-правовому обігу як загальновідома для третіх осіб і органів держави юридична особа. Детальніше ми зупинимось на порядку реєстрації підприємств в третьому розділі.

Розглянувши загальні ознаки підприємств можна перейти до їх основних організаційно – правових форм , про що і піде мова в другому розділі , який присвячений поняттю та видам організаційно – правових форм підприємств та проблемам їх діяльності.

1.2. Організаційно – правові форми підприємств

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст.2 Закону «Про власність», та від способів роз­межування в підприємствах окремих форм власності і уп­равління майном. Юридичне значення цього полягає в ура­хуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» і спеціальних законах, особливостей правового ста­новища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприєм­ства. З точки зору організаційної форми підприємства визначаються як державні, колективні, приватні та підприєм­ства двох і більше форм власності (змішані).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особ­ливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежу­вання функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Дане право вужче, ніж пра­во власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, корис­тується і розпоряджається цим майном, «вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону та цілям діяльності підприємства», тобто його статуту. Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відан­ня майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія — правовий режим май­на державних підприємств (ст.37 Закону «Про власність»). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути затверджу­ють і контролюють уповноважені органи), управління майном, розподілу прибутку тощо.

Державні підприємства як суб'єкти одної форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

1.      державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;

2.      державні підприємства, засновані на республіканській (Рес­публіки Крим) власності;

3.      державні комунальні підприєм­ства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Усі ці підприємства – державні юридичні особи.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство колективної власності») – це організа­ційно-правова форма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колективної власності.

Визначення колективне означає, що підприємство нале­жить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб’єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з пра­вами юридичної особи) реалізується через юридичну особу – підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту (ст.ст-6,20,21 Закону «Про власність»). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпо­середньо здійснюють його органи управління – вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє,– це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його заснов­ники і учасники є власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства.

Видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в статті 20 Закону «Про власність»:

1.                 колективні підприємства (наприклад, підприєм­ство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство);

2.                 акціонерне або інше статутне господарське товариство (ст.ст.25,26 Закону «Про власність»);

3.                 виробничий кооператив (ст.24 Закону «Про власність»);

4.                 підприємство громадської організації (наприк­лад, профспілкове – ст.28 Закону «Про власність»);

5.                 підпри­ємство релігійної організації (ст.29 Закону «Про власність»);

6.                 підприємство, створене господарським об'єднанням (ст.27 Закону «Про власність»).

Специфічним видом колективного підприємства с також орендне підприємство (ст.22 Закону «Про власність»).

Приватне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на приватній власності однієї і більше фізичних осіб.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає го­ловну особливість правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України влас­ник уданому разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розме­жовуються.

Відповідно до суб'єктів права приватної власності, визна­чених Законом «Про власність», можна назвати три види приватних підприємств:

1.             індивідуальне приватне підприємство, засноване на при­ватній власності і праці однієї фізичної особи (підприєм­ство однієї особи);

2.             сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім'ї (наприклад, сімейним підприємством може бути селянське [фермерське] господарство);

3.             приватне підприємство з правом найму робочої сили за­сноване на приватній власності окремого громадянина Ук­раїни, який використовує найману працю.

Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох влас­ників (наприклад, сімейне), його майно с спільною суміс­ною власністю. Інша, тобто часткова спільна власність, по­винна бути встановлена письмовою угодою власників майна (ст. 18 Закону «Про власність»).

Спільне підприємство – це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності ст. 3 Закону “Про власність”, ст. 2 Закону “Про підприємства в Україні” (так звана змішана форма влас­ності). Спільні підприємства, як правило, мають форму гос­подарських товариств, тобто є суб'єктами права колектив­ної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цьо­го є два види спільних підприємств:

–        звичайні (національні) спільні підприємства;

–        спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями – це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, ство­рене за законами України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвес­тиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути мен­ше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тися­чам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні», регулюється Декретом Кабінету міністрів України від 20 трав­ня 1993 р. «Про режим іноземного інвестування» та Зако­ном України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономіч­ну діяльність».