Київський національний університет  імені Тараса Шевченка  
Інститут післядипломної освіти 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

на  тему «Організаційно-правові форми юридичних осіб в англосаксонській системі права» 
 

Київ  – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….  3

РОЗДІЛ 1. Поняття та зміст  організаційно-правової форми юридичної  особи ……………………………………………………………………………… 6

1.1. Історія  розвитку організаційно-правових  форм юридичних осіб ………..  6

1.2. Сутність  організаційно-правової форми юридичної  особи………………..  11

1.3. Види організаційно-правових  форми юридичних осіб ….………………..  14

РОЗДІЛ 2. Організаційно-правові  форми юридичних  осіб у англосаксонській системі права……………………………………................ 17

2.1. Види організаційно-правових  форм юридичних осіб у англосаксонській системі права форм ………………………………………………………………  17

2.2. Партнерство,  як організаційно-правова форм  юридичних осіб у англосаксонській  системі права …….................………………………………...…...  20

2.3. Корпорація, як організаційно-правова форм  юридичних осіб у англосаксонській системі права…………………………………………………. .22

РОЗДІЛ 3. Організаційно-правові  форми юридичних  осіб у Великобританії, та їх особливості…….………………………………………. 25

3.1. Особливості  організаційно-правових форм Великобританії……………... 25

3.2. Неінкорпоровані форми господарювання за правом Великобританії……. 26

3.3. Інкорпоровані  форми господарюванняза за правом  Великобританії……. 30

Висновки по розділу ІІІ………………………………………………………….. 37

ВИСНОВКИ  ТА ПРОПОЗИЦІЇ………………..…………………………….. 38

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………  40

ВСТУП

     Актуальність  вибраної теми Система регулювання господарських відносин в Україні, після розраду СРСР, була в своїй більшості запозичена з інших правових сімей, але найбільший вплинула романо-германська система права, що є основою для правової системи в Україні. Це було зумовлено насамперед географічним розташування і близькістю соціальністичної правової системи до романо-германської, що була успадкова незалежної державою Україна від Радянського союзу.  Але на жаль безболісного адаптування норм та звичаїв, що добре «працюють» в ринкових економіках країн Західної Європи, не вийшло. Насамперед основними причинами стали насамперед «радянське» бюрократичне минуле та низька правова культура в країні.

     За  весь час незалежності держава постійно вибудовує та удосконалює систему господарських відносин, і ось чергова «хвиля» реформ докотилася до суб’єктів господарських взаємовідносин – юридичних осіб. Першою ластівкою були внесення змін до ЗУ «Про акціонерні товариства» 29.04.2009 р, а другою низка змін до законодавчих актів у 2011 р. Всі вищевказані зміни несуть у собі добрі наміри спростити ведення бізнесу. Чому ж держава так багато уваги приділяє такому питанню, як створення та функціонування юридичних осіб, та зокрема організаційно-правові форми юридичних осіб, порядок їх утворенні, зміни у структурі тощо? Причинами цього є і інтеграція України в Європейський союз, і спрощення для бізнесу і створення сприятливих та безпечних умов передачі права власності у капіталі юридичних осіб.

       Використовуючи порівняльний метод,  ми  розглянемо вищевказані проблеми  на прикладі інших правових  сімей, зокрема англосаксонської. Вибір саме цієї правової сім’ї  можна пояснити відмінністю від  системи права, що склалася  в Україні. Стійкість правових  традицій та звичаїв у даних країн безперечно дає інформацію для аналізу існуючої в України системи організаційно-правових форм юридичних осіб. Тим більше, безперечно корисно  вивчити такий досвід країн, що формують 27% Світового ВВП. [38].

       Нижче буде розглянуто історичні аспекти виникнення поняття юридична особа, та розвиток її організаційно-правових форм, як у системі континетального права, так і в англосаксонській системі права.

     Об’єкт  дослідження курсової роботи – організаційно-правові форми юридичних осіб в англосаксонській системі права,

     Предметом дослідження курсової роботи є вивчення сутності організаційно-правових форм юридичних осіб у англосаксонській системі права, як способу номативного регулювання діяльності юридичних осіб, через визначення приниципів закріплення майна.

     Мета  курсової роботи полягає в теоретичному досліджені організаційно-правових форм  юридичних осіб, зокрема у англосаксонській системі права, їх класифікацію взалежності від способів способів закріплення та використання майна, їх правового становища, відповідальності учасників.

     Відповідно  до мети роботи визначені наступні основні завдання дослідження:

1. дослідження історії розвитку інституту юридичної особи, та її організаційно-правові форм;
2. теоретичне визначення організаційно-правових форм юридичних осіб, зокрема у країнах з англосаксонською системою права;
3. проведення порівняльного аналізу законодавства країн з англосаксонською системою права, яке регулює організаційно-правові форми юридичних осіб, з метою порівняння з континетальною системою права;
4. визначення основних принципів на основі яких приймаються рішення про виборі організаційно-правової форми на прикладі Великобританії;
5. Визначення переваг та недоліків у організаційно-правових формах країн з англосаксонською системою права  у порівнянні з континентальною системою права.

     Теоретичну  базу дослідження складають наукові праці відомих вчених-юристів в галузях загальної теорії права, римського приватного, господарського, копоративного, цивільного права : Боуві К.,  Девлятшін Б.Б. , Іоффе О.С., Кашаніна Т. В., Мамутов В.К., Мескон М.,Новицкій І.Б., Сиродоєва О. Н., Кибенко Е.Р. Кравчук В.М., С. Речман Д., Тілл Д., Щербина В.С.та інші.

     Методологія та методика дослідження. В основу дослідження покладено комплексний підхід. В процесі написання курсовій роботи застосовано порівняльно-правовий метод дослідження, а також інші наукові методи: логічний, системно-структурний, історичний.

   Теоретичне  і практичне значення роботи полягає в тому, що висновки та пропозиції можуть бути використані для вдосконалення чинних законів та нормативно-правових актів України та Велибританії, якими регулюються питання організаційно-правових форм юридичних осіб.

   Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають в себе підрозділи, висновків, пропозицій та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 39 сторінок (без урахування списку використаних джерел). Список використаних джерел налічує в собі 40 найменувань на чотирьох сторінках.

 РОЗДІЛ 1. Поняття та зміст організаційно-правової форми юридичної особи

1. Історія розвитку організаційно-правових форм юридичних осіб

     Юридична  особа (лат. universitas personarum) – організація, створена шляхом обєднання осіб і (або) майна, зареєстрована у встановленому порядку, наділена цивільною правоздадтністю і дієздатністю, яка має право здобувати та здійснювати майнові й особисті немайнові права, виконувати обовязки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному або третейському суді [10, ст.523].

     Створення поняття юридичної особи, та визначення основних принципів їх діяльності є одним з найбільших надбань римського приватного права. В тім не слід перебільшувати роль юридичних осіб  у Давньому Римі. Юридичні особи не грали значної економічної ролі навіть у часи нійбільшого економічного розквіту, та були більше винятком ніж правилом. Це було пов’язано з рабовласницьким ладом у Давньому Римі, та як наслідок з натуральним господарством. З вищенаведних причин створювати об’єднання капіталів для досягнення певних цілей не було потреби. У римському приватному праві навіть не було поняття «юридична особа», а для визначення даного поняття існував термін «corporatio» — об’єднання, корпорація . Менше з тим, саме тоді виникла «основна думка про юридичну особу, як прийом юридичної техніки для введення в зворот майнової маси, так або інакше відособленою від майна фізичних осіб, що була викладена римським правом досить докладно»  [17, с.74].  Так для досягнення певних цілей, утворювалися обєднання фізичних осіб, які як правило володіли певним майном для участі у даних об’єданннях.

     У Давньому Римі юридичні особи утворювалися та функціонували з різними цілями. Так існували союзи з релігійними  цілями (sodalitates, collegia sodalicia), професійні спілки ремісників (fabrorum, pistorum). За свідченням Гая закони XII таблиць навіть надали спілкам з релігійними цілями право виробляти для себе статути, лише б вони не суперечили закону. [17,с.76]. Тобто деякі законодавчі обмеження для юридичних осіб були встановлені та було визначенне правове поле у якому діяли юридичні особи.

     Що  стосується порядку утворення юридичних  осіб у Давньому Римі, то тут слід зазанчити, що у різні періоди  діяли певні правила створення  та функціонування юридичних осбі. Як було зазачено вище у Царський період, діяльність юридичних осіб мало регулювалася державою, та вони утворювалися вільно. Існування корпорацій визнавалося та були встановлені певні принципи їх функціонування: майно юридичної особи не належить фізичним особам, що утворили юридичну особу, та фізичні особи не несуть відповідальності за діяльність юриличної особи та ін.

     При Августі був виданий закон (lex Julia de collegiis), в силу якого корпорації, за загальним правилом, виникали не інакше, як з дозволу сенату. Корпорація визнавалася законною, collegium licitum, якщо її існування дозволено сенатом, ex senatus consulto coire licet.

     В період республіки найбільш поширеними видами юридичних осіб були:  collegia apparitorum, тобто корпорації служителів при магістратах, різні об'єднання  взаємодопомоги, зокрема, похоронні корпорації, collegia funeraticia, такі collegia publicanorum, що грали чималу роль в господарського та політичного життя Риму: об'єднання підприємців, що брали на відкуп державні доходи, керували за договорами з державою державними маєтками, виробляли для держави великі будівельні роботи, та ін.

     Основними надбаннями римскього приватного права  стали наступні принципи функціонування корпорацій:

     - Корпорація може розглядатися  в сфері приватного права так  же, як розглядається фізична  особа. Гай говорить: civitates enim privatorum loco habentur - громади розглядаються як приватні особи (D. 50.16.16).

     - Юридичне існування корпорації  не припиняється і не порушується  виходом окремих членів зі  складу об'єднання: in decurionibus vel aliis universitatibus nihil refert, utrum omnes iidem maneant, an pars maneat, vel omnes immutati sint - для місцевих сенатів та інших об'єднань байдуже,чи залишаються колишніми всі члени, або частина членів,або всіх замінили інші (D.3.4.7.2).

     - Майно корпорації відособлене від майна її членів, притому це не спільно всім членам корпорації належить майно, а майно корпорації, як цілого, як особливого суб'єкта прав: si quid universitati debetur, singulis non debetur, nec quod debet universitas singuli debent, тобто, Якщо ми щось повинні корпорації, то ми не повинні її окремим членам; того, що повинна корпорація, не повинні її окремі члени (D. 34.7.1).

       Корпорація як юридична особа  вступає у правові відносини  з іншими особами за допомогою  фізичних осіб, уповноважених на  те в установленому порядку.

     Після тривалого занепаду інститут «юридичної особи», як суб’єкт приватного права, почав відроджуватися у Середньовічній Європі у формі ремісницьких та торгівельніх корпорацій. Для дослідження теми курсової роботи, більш доцільно розшлянути саме історію розвитку торівельних корпорації. Це можна пояснити кількома причинами: так саме торгівельні корпорації показали свою пристосованість до будь-яких економіко-правових умов, та досить оперативно реагували на зміни від феодального ладу до зародження буржуазного  суспільства та стали основою для зародження інших типів корпорацій – конгломератів банківскського капіталу, політичних сил, мануфактур тощо. Сама можливість концентрації великих капіталів, з’явилась лише через утворення корпорацій. Характерною особливістю торгівельних корпорацій Середньовіччя було їх привязаність до певного міста, осередка купців, що утвоювали корпорацію, яку називали гільдією для досягнення певних цілей: як правило монопольна тогівля з певною територією, взаємодопомога у подрожах і т.і.   Кожна корпорація, мала статут, який регулював зокрема такі питання, як умови вступу до корпорації, розмірі внесків, органи управління (страійшина). Термін дії корпорації як правило не обмежувався, але як правило під впливом тих чи інших економіко-політичних факторів, корпорації зливалися у великі обєднання: Голандська Ост-Індська компанія, Датська Отс-Індська компанія,  Канадська компанія та ін. Ці великі об’єднання – формувалися по приципу акціонерних товариств – від об’єднання великої кількості капіталів та під контролем (Голандська Вест-Індська компанія) або безпосереднім управлінням держави (Франція). Для залучення додаткових капіталів, акцій цих корпорацій продавалися на біржах, в результаті реальними власниками 80-90%% їх ставали 5-10%% держателів акцій.

     На  прикладі Англії, яка будувала торгівельні  імперії ми можемо побачити, як формувалися  торгівельні корпорації XVII-XVIII ст. Уряд створював торгівельну корпоріцію Королівською хартією або парламентським актом з наданням монопольного права торгівлі на певній території. Найбільш відомий приклад - створена у 1600 році британской Ост-Індська компанія, якій королева Елизавета I надала переважне право торгівлі з усіма кріїна на схід від мису Доброї Надії. Як правило такі корпоріції представляли інтереси держави у політично-колоніальному аспекті, та приватні інтереси у економічному.

     Бурхливий розвиток буржуазного суспільства  на прикінці XVIII ст.- поч. XIX ст. став віправною  точкою для такого ж стрімкого  розвитку інституту юридичної особи. Насамперед цьому слугував розвиток товарно-грошових відносин, перехід Європи до цивілізованих правових відносин. Проте крах великих корпорацій та перші біржові спекуляції, довели, що корпорація, як організаціно правова форма об’єднання капіталів має багато недоліків: відсутність впливу міноритарних акціонерів (пайщиків) на діяльність, безвідповідальність керівництва та ін.

     З XVIII ст. у Європі основною формою організації  малого бізнесу стали партнерства. Дана органазаційнв форма мала цілу низку переваг у порівнянні з акціонерними товариствами: солідарна відповідальність партнерів, пряма зацікавленість управляючих партнерів у результатах роботи партнерства.

     У Великобританії у 1890 році був прийнятий  Закон про партнерства (Partnership Act 1890), що регулював питання утворення партнерств, як обєднань, приципи діляльності, солідарної відповідальності тощо. Наступним кроком до розвитку партнерств, як одного з видів організаційних форм юридичних осбі, стали партнерства з обмеженою відповідальність, що регювалося прийнятим у 1907 р. Законом про обмежені партнерства  (Limited Partnerships Act) [40]. Ці нормативні акти діють до сьогодняшнього часу, правда з деяким змінами.

     Взагалі діяльність юридичних осі, у країнах  з англосаксонською системою права  регулювалася безліччю нормативних актів, навіть у Великбританії, кожна частина Обєднаного Королівства, мала власні нормативно –правові акти, що регулювали дане питання, це ж саме стосуються США, які в угоду свому федеральному устрою, дозволяли штатам, самостійно нормувати питання діяльності юридичних осіб. Слід лише зупинитися на Антитрестовому Законі Шермана 1890 (Sherman Antitrust Act), це один із перших нормативно правових актів, що обмежували монополія корпоріцій та заставили їх публічно звітуватися.

     Більш детальний розгляд розвитку нормативного регулювання організаційно-правоих форм юридичних осіб у країнах з англосаксонською системою права буде досліджений у наступних розділах.

2. Сутність  організаційно-правової форми юридичної  особи 

     Розвиток  капіталістичної форми господарювання, прискорення виробництва і обігу товарів і послуг, створення централізованого виробництва та кооперованого збуту, концентрація капіталу для створення таких виробництв, зумовили необхідність виникнення відповідних організаційно-правових юридичних форм. Конструкція юридичної особи найбільш підходила для цього, і потрібно було тільки законодавчо закріпити або створити відповідні потребам економічного обороту організаційно-правові форми юридичної особи, передбачають певні управлінські і майнові особливості (товариства, партнерства і т.д.). При цьому необхідно зауважити, що поняття "юридичної обличчя" поширилося лише у цивільному законодавстві країн континентальної системи прав, в основному європейських держав. Законодавство країн з англосаксонської системою права не використовує поняття "юридична особа", а просто визначає види об'єднань, які розглядаються як самостійні суб'єкти права (партнерства, корпорації тощо) або ж вважаються самостійними суб'єктами права в певних випадках, передбачених законодавством [8,c.112].

       Дати вичерпне і всеосяжне  визначення юридичної особи не  є можливим. Але все ж слід  зазанчити, що юридична особа,  має відповідну правосубєктність, Так, воно може виступати в  суді позивачем і відповідачем, воно вступає в договірні відносини з іншими суб'єктами правовідносин, взаємодіє при необхідності з органами державної влади, бере на себе і виконує певні зобов'язання.

     Законодавство ряду країн йде просто по шляху  перерахування основних, найбільш істотних, ознак юридичних осіб або ж містить тільки їх класифікацію.

     Правова доктрина традиційно виділяє чотири основні ознаки, кожна з яких є  необхідною, а все в сукупності достатнім, щоб організація могла  бути визнана суб'єктом цивільного права, тобто юридичною особою:

      1. Органзаційна єдність;

      2.  Відокремлене майно; 

      3.  Самостійна цивільно-правова  відповідальність.

      4. Юридична особа має право  вчиняти від свого імені угоди,  тобто самостійно брати участь  у майновому відносинах.

     Організаційно-правова  форма юридичної особи - встановлена законодавством тієї чи іншої країни форма юридичної особи, фіксує спосіб закріплення та використання майна господарюючим суб'єктом їх правове становище і цілі діяльності [11,c.58].

     Держава в свою чергу за допомогою встановлення певних видів  організаційно-правових форм юридичних осіб, здійснює регулюючі функції, як то контроль за діяльністю юридичних осіб так і захист прав їх учасників та інших субєктів. Важливою функцією органзаційно-правової форми можна назвати юридичної особи – є інформація, яку несе у собі тип форми, для субєкта, що взаємодіє з юридичною особою. До таких субєктів можна віднести і споживачів і учасників, і державу 

     Виходячі  з вищенаведених понять організаційно-правовї  форми юридичної особи, виникає  потреба класифікувати їх за основними ознаками. Такими ознаками є :

1. Відповідальність засновників (учасників) або акціонерів юридичної особи за її результати діяльності;
2. Спосіб прийняття рішень, як то основних (органи управління, розподіл прибутку, зміни в капіталу тощо), так і при оперативному управлінні;
3. Спосіб формування капітул юридичної особи.

     Основною  класифікацією у світі та зокрема  у кранах з англосакосонською  системою права є:

• Партнерства ;
• Товариства;
• Акціонерні товариства (корпорації).

    Всі ці групи уособлюють у собі найбільш зручні форми організації юридичної особи для досягнення певних цілей.

    Так для прикладу партнерства є найбільш зручною формою для юридичних  осбі основною діяльністю яких є надання  послуг з високим рівнем відповідальності для підприємства: адвокатські компані, ломбарди

    Товариства  зручні для організації більшості  видів малого та середнього бізнесу, як підприємство на діяльність якого  учасники мають досить суттєий вплив, але їх відповідальність, як правило, не поширюється за межі майна Товариства.

    Акціонерні  товариства (корпорації) – найбільш зручна форма організації великих юридичних осіб, здатних до швидкого залучення додаткового капіталу, та з низьким рівнем відповідальності акціонерів.  Нижче буде більш детально прозглянуто організаційно-правоі форми юридичних осіб.

    Крім  юридичних осіб комерційного характеру, існують звичайно інші види юридичних  осіб, з своїми власними організаційно-правовими  формами. Близькі приципи функціонування їх у країнах з континентальною  системою права та англосаксонською, та значний обсяг досліджень не дають можливості розглядати їх у визначеному обсязі курсової роботи

3. Види  організаційно-правових форми юридичних  осіб

     Розпочинаючи  розгляд організацйіно-праових форм юридичних осіб зупинимся більш  докладно на формах, що поширені у країнах з континентальною системою права. Це буде корисно для формування повної уяви та відповідно проведення порівняння їх видів з англосаксонською.

     Повне товариство (партнерство) створюється для ведення його учасниками (повними товаришами) підприємницької діяльності на спільній основі відповідно до укладеного між ними договором. Це добровільне об'єднання учасників спільного бізнесу на договірних засадах.

     Однією  з характерних рис повного  товариства є високий ступінь  і міра майнової відповідальності його учасників за виконання прийнятих зобов'язань.У випадку небезпечної фінансової ситуації, коли у партнерів, які об'єдналися для ведення спільної підприємницької діяльності, виникають борги, вони відповідають за зобов'язаннями не тільки майном, яке вони внесли і об'єднали з метою підприємницької діяльності,а й усім своїм особистим майном (і навіть майном членів сім'ї, якщо воно не розподілено в правовому відношенні).

     Що  ж до об'єднаного майна, призначеного для ведення підприємницької  діяльності, то воно являє спільну  часткову власність, належить всім учасникам  на пайовій основі, тобто кожен  учасник повного товариства має  свою частку, свій пай, що відповідають його майновому і грошовому вкладами в товариство. Частка відображає ту частину грошової вартості майна товариства, яка належить даному учасникові. [82,c.14]

     Командитне  товариство (партнерство  на вірі), подібно повному, являє собою об'єднання декількох громадян і (або) юридичних осіб на підставі договору між ними з метою ведення спільної господарської діяльності. Але принципова відмінність командитного товариства від повного полягає в тому, що тільки частина його членів, іменованих повними товаришами (комплементаріїв), несе повну солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. Інша ж частина - члени-вкладники (коммандітісти) - несе обмежену відповідальність і відповідає по зобов'язаннях тільки своїм пайовим внеском у товариство[84,c.14].

     Товариство з обмеженою відповідальністю (партнерство з обмеженою відповідальністю) Головна ознака, що визначив назву і складає одне з найважливіших переваг товариства з обмеженою відповідальністю, полягає в тому, що його учасники несуть відповідальність за зобов'язаннями, прийнятими на себе таким товариством, тільки в межах своїх внесків у капітал товариства. У той же час саме товариство як юридична особа відповідає перед кредиторами за зобов'язаннями всім своїм майном.  В більшості випадків статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю не повинен бути менше законодавчо встановленої суми. Товариства з обмеженою відповідальністю можуть створюються як об'єднання партнерів у справі, фізичних та юридичних осіб [91,c.14].

       Акціонерним товариством (корпорація) називається господарське товариство, статутний капітал якого поділяється на визначене число акцій.

     Учасники  відкритого (публічного) акціонерного товариства можуть чи продавати передавати свої акції без згоди інших  акціонерів цього товариства. У закритому (приватномо) акціонерному товаристві акції розподіляються тільки серед засновників або іншого заздалегідь певного кола осіб[19,c.114].

     Головна особливість відкритого акціонерного товариства полягає в тому, що його майновий і грошовий капітал формується шляхом вільного продажу своїх акцій.

     Акції продаються або на первинному ринку  по номінальній вартості після їхнього  випуску, або на вторинному ринку  за допомогою перепродажу за ринковими  цінами. Акціонерні товариства відкритого типу - одна з найбільш поширених і цивілізованих сучасних форм організації колективного бізнесу, що дозволяє долучитися до власності підприємств іншим особам без виключення.