Організаційно-правові форми підприємств в Україні: характеристика та сфери використання

    Міністерство  науки та освіти України

    Одеський  державний економічний університет 
 

    Кафедра економіки підприємства 
 
 
 
 
 

    Курсова робота

    З дисципліни: «Економіка підприємства»

    на  тему:

    «Організаційно-правові форми підприємств в Україні: характеристика та сфери використання» 
 
 

    Виконала:

    студентка 3 курсу

    7 групи ФЕУВ

    Аверя`нова Ольга

    Викладач:

    Драгомірова Я.К. 
 
 

    Одеса – 2009

    Зміст:

    Вступ…………………………………………………………………………3 

    I. Правові основи функціонування підприємств в Україні………………4 

    1.1. Підприємство як суб’єкт господарювання. Поняття підприємства та його основні характеристики…………………………………………………….4

    1.2. Правова база……………………………………………………….…….6

    1.3. Установчі документи підприємства…………………………………....9 

    II. Організаційно-правові форми підприємств в Україні………………...13 

    2.1. Характеристика організаційно-правових форм підприємств в Україні……………………………………………………………………………13

    2.2. Види підприємств……………………………………………………...16

    2.3. Об’єднання підприємств………………………………………………22 

    III. Функціонування акціонерних товариств в Україні…………………..27 

    3.1. Акціонерні товариства. Особливості створення та функціонування……………………………………………………………….…27

    3.2. Переваги та недоліки акціонерних товариств………………………..31

    3.3. Досвід функціонування акціонерних товариств у західних країнах…………………………………………………………………………....33 

    Висновки……………………………………………………………………36

    Література……………………………………………………………….…..37

    Додатки……………………………………………………………………...39 

    Вступ

    На  сьогоднішній день підприємство є основною виробничо-господарською ланкою національної економіки, тому розгляд цієї теми, визначення основних понять та особливостей функціонування підприємства як суб’єкта господарювання, організаційно-правових форм підприємств та акціонерних товариств в Україні є надзвичайно актуальним в сучасних умовах господарювання. Основним завданням є розібратися в основних моментах цієї теми і зробити відповідні висновки.

    Визначення  поняття підприємства та правові засади його функціонування сформульовано у главі 7 ГКУ (стаття 62):

    Підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. [27]

    Підприємству  належить домінуюче місце серед суб'єктів господарського права. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою. [31]

    Підприємство  здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. На підприємстві здійснюється виробництво продукції, підприємство самостійно розпоряджається своєю продукцією, одержаним прибутком, що залишається в його розпорядженні після оплати податків та інших обов’язкових платежів. [27]

    Розділ  I.  Правові основи функціонування підприємств в Україні.

1. Підприємство як суб’єкт господарювання. Поняття підприємства та його основні характеристики.

    Будь - яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності  здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні  організації (трудові колективи), які  спільно виконують ту чи ту місію (реалізують програму або мету) і діють на засаді певних правил і процедур. Проте мета й характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами. [26]

    Підприємство – це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги). [18]

    Підприємство  має необхідне для господарюючого суб'єкта майно - основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, повного господарського відання чи оперативного управління). Це майно юридичне відмежоване, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні і оборотні кошти перебувають на самостійному бухгалтерському балансі, гроші - на поточному рахунку підприємства в банку. 
 Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації. [31]

    Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву – завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо; може включати кілька виробничих одиниць – заводів або фабрик (комбінат, виробниче об єднання). У  більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами - підприємства, що здійснюють господарську діяльність у різних галузях з метою одержання прибутку. В окремих країнах більш конкретні найменування фірм: в Англії вони мають назву компаній, США – корпорацій, країнах Європи – товариств.

    Важливо знати, що кожне підприємство або  фірма є юридичною особою, має  замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий  рахунок у банку, печатку, а також товарний знак (марку). [26]

    Важливою рисою підприємства як суб’єкта господарювання є його виробничо-технічна, організаційно-соціальна, фінансово-економічна діяльність.

    Виробничо-технічна єдність підприємства виражається  в єдності всіх структурних підрозділів  підприємства, включених у єдиний процес виготовлення продукції або окремих частин готового виробу. При цьому підприємство може складатися з технологічно різнорідних виробництв, цехів та дільниць, які завдяки спільній діяльності забезпечують випуск відповідної продукції (надають послуги). Такий тип підприємства характерний, наприклад, для машинобудівної промисловості, приладобудування тощо.

    Виробничо-технічна єдність підприємства визначається спільністю призначення продукції (послуг) або спільністю процесів її виробництва, певний склад виробничих фондів, спільність допоміжного і обслуговуючого господарств.

    Організаційно – соціальна єдність передбачає наявність постійного трудового колективу, організаційної структури й апарату управління, організаційних та управлінських регламентів, інформаційної бази, загальної системи обслуговування, що визначає спільну відповідність за здійснювану діяльність, наділення підприємства правами і реквізитами юридичної особи.

    Фінансово-економічна самостійність єдність виявляється в єдності методів господарювання, системи обліку та звітності, єдності плану, спільності матеріальних, технічних і фінансових ресурсів, економічних результатів роботи та єдиної системи стимулювання (можливість самостійно визначати напрямки економічного розвитку, склад, обсяги продукції, що випускається, напрямки розподілу прибутку підприємства, форми і розміри матеріального стимулювання спільність системи планування та обліку).

    Функціонування  підприємства як соціально-технічної відкритої системи та об’єкта управління забезпечується трьома головними процесами: отримання засобів виробництва із зовнішнього середовища; виготовленням продукту; переданням продукту у зовнішнє середовище. Якщо один із цих процесів припиняється, підприємство не може існувати. [18,29]

    У практиці господарювання кожне підприємство представляє собою складну економічну систему, що здійснює багато видів діяльності. Основним завданням діяльності підприємства є забезпечення потреб суспільства товарами (послугами) відповідно асортименту та належної якості. Виконання основного завдання підприємства вимагає вирішення таких окремих завдань:

• постійне підвищення ефективності виробництва;
• своєчасне і термінове впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво;
• постійне зростання культурно-технічного та професійно-кваліфікаційного рівня працівників підприємства і залучення їх до творчої діяльності (винахідництво, раціоналізаторство, новаторство). [18]

    1.2. Правова база. 

    Підприємство  – це організаційно відокремлена й економічно самостійна ланка виробничої сфери народного господарства, що спеціалізується на виготовленні продукції, виконанні робіт і наданні послуг. Головне завдання підприємства полягає в задоволенні потреб ринку в його продукції або послугах з метою одержання прибутку.

    Підприємство (фірма) має діяти та господарювати в межах законодавства, що регулює всі напрямки його (її) діяльності. З великої кількості юридичних актів визначальними є Закон України «Про підприємства в Україні», статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства (фірми).

    Основними законодавчими актами, які регулюють  діяльність підприємств в Україні, є закони України: «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» та ін..

    Закон «Про підприємства в  Україні»

    Закон «Про підприємства в Україні» ухвалено сесією Верховної Ради України 27 березня 1991р. Пізніше до нього вносились  окремі зміни. Цей Закон визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхнього створення й ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форми власності й системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб’єктами господарювання і державою. [10]

    Закон також встановлює, що підприємство - це господарюючий суб'єкт, тобто підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін "господарюючий" означає, що підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій - релігійних, об'єднань громадян тощо). [31]

    Стаття 1 Закону «Про підприємства України» передбачає:

    Підприємство  є основною організаційною ланкою України, це самостійний господарюючий суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку(доходу).

    Підприємство  здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідність цілям, передбаченим статутом підприємства.

    Підприємство  має самостійний баланс, розрахунковий  та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

    Підприємство  здійснює будь-які види господарської  діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

    У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільне необхідною, може надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.

    На  підприємстві здійснюється виробництво  продукції, відбувається безпосередній  зв’язок робітника з засобами виробництва. Підприємство самостійно розпоряджається своєю продукцією, одержаним прибутком, що залишається в його розпорядженні після оплати податків та інших платежів.

    Підприємство  є самостійним господарюючим  суб'єктом. Самостійність у прийнятті  господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності "має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України" (ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні"). 
 Підприємство - це статутний господарюючий суб'єкт. Статут визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні" спеціально визначає обов'язкові й альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

    Підприємство  є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта, з другого - зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні"). Цим підприємство істотно відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи. [10] 

    1.3. Установчі документи підприємства. 

    Установчими документами підприємства називається  комплект документів встановленої законом  форми, згідно з якими підприємство виникає і діє як суб'єкт права. З точки зору правової природи, установчі документи є локальними нормативними актами, тобто актами, які набувають юридичної сили внаслідок затвердження їх одним або кількома засновниками підприємства. 
 Форму і зміст установчих документів визначають залежно від видів підприємств, загальних законів про підприємства та законів про окремі види підприємств. 
 Стаття 8 Закону України "Про підприємництво" містить перелік актів, які належать до установчих документів. По-перше, це рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення підприємства. Якщо власників чи органів два і більше, таким рішенням визначено установчий договір. По-друге, це статут підприємства. 
 Стаття 9 Закону України" Про підприємства в Україні" дає перелік обов'язкових відомостей, які необхідно включати до статуту підприємства як одного з його основних установчих актів. 
 Зміст установчих документів (статутів, установчих договорів) господарських товариств регулюється статтями 4, 37, 51, 65, 67 і 76 Закону України "Про господарські товариства".

    Установчі документи мають містити обов'язкові дані про підприємство, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам законодавства. Це такі дані: 
 - найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства; 
 - зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження підприємства; 
 - предмет та цілі діяльності підприємства; 
 - юридичний статус підприємства. Це статті про юридичну особу підприємства, про його майно, про самостійний баланс, поточний, валютний та інші рахунки в банках, про фірмову марку та знак для товарів та послуг, про печатку з найменуванням підприємства. Якщо підприємство має право випускати цінні папери, то таке право теж відноситься до юридичного статусу підприємства; 
 - про склад майна підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди); 
 - порядок утворення майна; порядок розподілу прибутків та покриття витрат; 
 - порядок випуску акцій (щодо акціонерного товариства). Якщо підприємство не є власником майна, включається стаття про те, що майно закріплене за ним на праві повного господарського відання, оперативного управління або оренди; 
 - про перелік органів управління підприємства, порядок їх формування, компетенцію; 
 - про контрольні органи - спостережну раду, ревізійну комісію (ревізора); 
 - про порядок припинення діяльності підприємства: підстави; 
орган, що приймає рішення про припинення; порядок створення і роботи ліквідаційної комісії; умови розрахунків з бюджетом і кредиторами; розподіл майна, що залишилося. 
 В установчих документах господарських товариств окремими статтями визначається порядок внесення змін до статуту (вищим органом, за рішенням 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, чи одностайно). 
 Крім обов'язкових, до установчих документів можуть включатися альтернативні положення, які не повинні суперечити законодавству України. Це положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, про раду підприємства (порядок її створення, склад, компетенцію), про інші органи  ( профспілковий комітет). [31]

    Будь-яке  підприємство (добровільне об єднання  підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов’язкових правил, що регулюють  його індивідуальну (їхню сукупну) діяльність, взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання. Статут має відповідати основним положенням закону України про підприємства; його затверджує власник (власники) чи засновник (засновники) підприємства (добровільного об єднання підприємств), а для державних підприємств - власник майна за участю відповідного трудового колективу. [5]

    Підприємство  може функціонувати з моменту  реєстрації статуту підприємства в  місцевому органі державної влади  і у відповідності з вимогами даного статуту. Статут затверджується власником майна. [27]

    Статут  суб’єкта господарювання повинен містити:

    - відомості про його найменування  і місцезнаходження;

    - мету і предмет діяльності;

    - розмір і порядок утворення  статутного та інших фондів;

    - порядок розподілу прибутків  і збитків;

    - відомості про органи управління  і контролю,їх компетенцію;

    - відомості про умови реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання;

    - інші відомості, пов’язані з  особливостями організаційної форми  суб’єкта господарювання, передбачені  законодавством. [18]

    У найменуванні підприємства треба відобразити  його конкретну назву (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колективне, державне,акціонерне товариство) тощо.

    У статуті має бути визначено орган, що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового  колективу, рада підприємства, профспілковий  комітет тощо). До нього можна включити положення, пов’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові взаємини, які виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про товарний знак тощо. [5]

    Статут підприємства – це зібрання обов’язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність. У ньому зазначається точна назва підприємства, його місцезнаходження, форма власності, від діяльності, місія функціонування та основні цілі, органи управління, порядок реорганізації і ліквідації та ін..

    Колективний договір - це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією або власником, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини.

    У колективний договір включаються  зобов’язання щодо поліпшення умов праці  та відпочинку працівників, їх соціального  захисту, заходи для забезпечення зростання  продуктивності праці, величини матеріального  стимулювання, вирішення житлових проблем тощо. [17] 

    Розділ  II. Організаційно-правові форми підприємств в Україні.

    2.1. Характеристика організаційно-правових  форм підприємств  в Україні. 

    Ст.62 Господарського Кодексу України  визначає підприємство як самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом  державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих  потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським  Кодексом та іншими законами. [1]

    При здійсненні будь-якого виду діяльності суб’єктом господарювання на ринку  великого значення набувають такі його ознаки, як форма власності, правовий статус і обрана сфера господарювання, галузева приналежність, розмір, а також мета і характер діяльності з урахуванням територіальної цілісності.

    Залежно від форм власності згідно із ст.63 Господарського Кодексу України в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

    - приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

    - підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

    - комунальне   підприємство,  що діє на  основі   комунальної власності територіальної громади;

    - державне підприємство, що діє на основі державної власності;

    - підприємства, засноване на змішаній формі власності (на  базі  
об'єднання майна різних форм власності). [18]

    Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом України "Про власність", та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі України "Про підприємства в Україні" і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів. 
 Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи. 
 Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються. 
 Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати "підприємство колективної власності") - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства. 
 Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту (статті 6, 20 і 21 Закону України "Про власність"). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства. 
 Інакше визначає поняття колективного підприємства Закон України "Про власність", згідно з яким видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в ст. 20 Закону України "Про власність": колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене на інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство); акціонерне або інше статутне господарське товариство (статті 25 і 26 Закону); виробничий кооператив (ст. 24 Закону; підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян (наприклад, профспілкове - ст. 28 Закону); підприємство релігійної організації (ст. 29 Закону); підприємство, створене господарським об'єднанням (ст. 27 Закону).

    Комунальні  підприємства виробляють продукцію, виконують  роботи, надають послуги на визначеній території з метою забезпечення потреб інших суб'єктів господарювання та мешканців, що проживають на цій території. Це - організація будівництва, реконструкції, капітальних ремонтів житлового фонду; здійснення житлово-комунальними конторами постійного контролю за утриманням в належному стані житлових помешкань державного фонду та, на договірній основі, таких, що перебувають у приватній власності. На комунальній власності засновано чимало підприємств із обслуговування місцевих енергетичних систем, транспорту та зв'язку, шляхового господарства, а також закладів соціального спрямування, побутового обслуговування, просвітництва, культури і охорони здоров'я.  
 Згідно зі ст. 78 ГК України комунальним унітарним підприємством є підприємство, що утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.  
Характеристика комунального підприємства 
 Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном "на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства".  Державні підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види: а) державні підприємства, засновані на державній власності; 6) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономної Республіки Крим) власності; в) казенні підприємства. Усі ці підприємства - державні юридичні особи. [31] 
 Підприємства, засновані на змішаній формі власності - підприємства, засноване на базі об’єднання майна різних власників (змішана форма власності), базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України або іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків.