Особливості відтворення власних назв у казках

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………     3

1. Ономастика як наука ……………………………………………………….      5

2. Проблема класифікації власних  назв ……………………………………...      6

3. Методи перекладу власних назв……………………………………………      9

                        3.1. Транслітерація ………………………………………………… .     9    

                3.2. Транскрипція …………………………………………………..     10

                3.3. Калькування ……………………………………………………     10

4. Особливості відтворення власних назв у казках  …………………………    12

      4.1.  Природні імена …………………………………………………    12

                4.2. Промовисті імена ……………………………………………….    13

                4.3.  Зооніми …………………………………………………………     15

                4.4. Гендерний аспект  ………………………………………………    15

5. Використання власних імен з назвами титулів ……………………………    16

6. Найменування персонажів в казках ………………………………………..    17

7. Антропоніми …………………………………………………………………     19

8. Топоніми ……………………………………………………………………..      21

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………      23

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТИРИ  …………………………………     24    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В роботі розглянуто оніми (тобто власні назви) на основі фольклорних і літературних казок.  Власні назви давно цікавлять дослідників. Вчених приваблювала історія їх виникнення, значення і зміст, зв'язок з історію суспільства, з світоглядом людей. Останнім часом інтерес до ономастики значно зріс. Він виявляється в появі всілякого роду книг, присвячених таємницям власного імені, у виданні багато чисельних словників власних імен і прізвищ, а також в значній кількості наукових публікацій. Багата частка робіт у сучасної лінгвістиці присвячена вивченню функціонування власних назв у художній тексті (Бєлоусова Є. А., Фонякова А., Хроленко А. Т. й ін.).

Актуальність роботи полягає:

 – в недостатній вивченості  функцій власних імен у літературних і фольклорних казках, розглядаючи власні назви в літературі, ми можемо виявити особливості національно культурного етносу.

–   в необхідності вивчення онімів із позиції можливостей їх перекладу іноземними мовами;

Мета роботи  полягає у вивченні власних назв у німецьких казках, та їх перекладу українською мовою.

Досягнення поставленої мети здійснюється шляхом розв’язання таких завдань: 

– розглянути основні теоретичні положення, що стосуються власних імен в сучасній лінгвістиці;

– виявити розряди власних (антропонімів, топонімів, зоонімів, міф онімів, гідронімів, фітонімів тощо) у німецьких казках;

– виявити власні назви і реалії, що використовувалися  в казках;

 

Об'єктом дослідження курсової роботи є аналіз фольклорних казок  братів Грімм, та літературних казках авторів:  Новаліса (справжнє ім’я - Фрідріх фон Гарденберг), А. Шаміссо, Е. Т. А. Гофмана, Ф. де ла М. Фуке.

Для вирішення зазначених у роботі завдань застосовано наступні методи:

1. описовий метод
2. метод компонентного аналізу
3. кількісний аналіз

Матеріалом роботи послугували народні казки братів Грімм, та літературні казки (Undine, Sandmann, Nußknacker, Peter Schlemihls wundersame Geschichte, Hyazinth und Rosenblüte).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Ономастика як наука  

 

1.1 Власні назви вже  декілька десятиліть приваблюють  до себе погляди лінгвістів, займаючи  «особливе місце в лексичній  системі будь-якої мови» [29: 298]. Їх своєрідність як номінативних одиниць дозволить відокремити вивчення онімів в окрему науку – ономастику. Ономастика (від грецького >onomastika — мистецтво давати імена) — розділ мовознавства, який вивчає власні імена       [8: 279].

М. У. Подільська у своєму "Словнику російської ономастичної термінології" виділяє кілька різновидів ономастики як науки.

- Поетична ономастика — розділ  ономастики вивчає, будь-які власні  імена (поетовими) у художніх літературних  творах: принципи їх створення, стиль, функціонування в тексті, сприйняття читачем; і навіть світогляд й естетичні установки автора.

- Прикладна ономастика — особливий  напрям ономастичних досліджень, що зв’язані  з практикою встановлення  форми, наголосу, вимови, транскрипції, орфографії, норм відміни власних назв, ні з встановленням нормативних моделей утворень (по батькові, назв жителів по місцю проживання, прикметників від топонімів тощо). У напрямі ономастичних досліджень виділяються підвиди: прикладна топоніміка, прикладна антропоніміка тощо.

- Регіональна ономастика — напрям  ономастичних досліджень, що зв’язані  з певною територією, із місцевою  ономастичною підсистемою.

Теоретична ономастика — ономастичні дослідження, створені задля встановлення загальних закономірностей розвитку та функціонування ономастичних систем, та виявлення універсалій [19: 104].

1.2 Об'єктом дослідження ономастики  є історія виникнення імен  та мотиви назви, їх становлення  в якомусь класі онімів, різні  характери і малої форми переходи  онімів вже з класу на другий, територіальне і мовне розподіл, функціонування промови, користування та створення власних імен в художньому тексті [8: 230].

Дане дослідження будується за принципами художньої ономастики – етнос, саме: особливості його мовної ментальності.

Під мовної ментальністю розуміється  "спосіб мовного уявлення, чи розподілу світу" [20: 40]. Мовну ментальність формують соціокультурні стереотипи сприйняття світу, що значно різняться в кожній нації, і які знаходять свій відбиток у текстах різних жанрів.

 

2. Проблема класифікації власних назв

Усе розмаїття власних назв піддається класифікації. Одна з перших класифікацій, власних назв належить німецькому лінгвісту А. Баху. В складі ономастичного матеріалу він виділив імена живих істот чи істот, які вважаються живими; назви речей, сюди відносяться і назви невеликих місцевостей (вулиці, річки); назви великих місцевостей (країн, частин світу); назви установ, суспільства; назви танців, ігор; назви літературних і окремо музичних творів [28: 4]. Проте проаналізувавши дану класифікацію помітно її недоліки: об’єднане найменування людей і тварин, відокремлені літературні і музичні твори. У сучасній ономастиці оптимальне структурування ономастичного простору запропоновано О. В. Суперанською.

2.1. Беручи до уваги лінгвістичні і екстралінгвістичні характеристики власних назв, О. В. Суперанська виділяє такі типи класифікацій:

1. Класифікація імен  в зв’язку  з іменованими об'єктами:

а) імена живих істот і істот, які сприймаються як живі:

  – антропоніми — особисте ім'я людини: імена живих істот і істот, які сприймаються як живі:  Heinrich – Генріх, Gretel – Гретель, Bertalda – Бертальда;

       – зооніми – прізвисько тварин: Esel – Осел , Jagdhund – Собака , Wolf – Вовк;

 – міфоніми — ім'я персонажів міфів, епопей, казок, билин: Undine – Ундина(у середньовічних повір'ях – дух води у вигляді жінки, русалка), Rapunzel - Рапунцель, Frau Holle – Пані Метелиця;

б) найменування неживих предметів:

  – топоніми — найменування населених пунктів: Berlin – Берлін, Venedig – Венеція, Waldheim – Вальдхайм;

  – гідроніми – географічні назви – водоймища річки, озера, моря: Elbe – Ельба, Schwarzes Meer – Чорне море;

 – космоніми і астроніми — найменування космічних об'єктів: Mond – Місяць, Оріон;

  – фітоніми — найменування рослин: Rosenrot – Роза;

       – назви засобів пересування: Titanik

 – сортові і фірмові назви: BMW, Volkswagen;

в) власні імена комплексних об'єктів:

 – назви підприємств, установ; das Herder-Institut

 – хрононіми — ім'я історично значимого відрізка часу: Mittelalter – Середньовіччя, Renaissance – Ренесанс;

 – назви свят, ювілеїв, урочистостей; назви заходів, війн: Weihnachten – Різдво, Neujahrstag – Новий Рік, Ostern – Пасха;

 – назви творів літератури: Der Sandmann – Піщана людина, Die Bremer Stadtmusikanten – Бременські музиканти, Das Parfum – Парфумер

 – документоніми: das Testament, свідотоство

 – назви стихійних лих: Christchurch-Erdbeben, Zyklon Nargis, Ураган Катріна;

 – фалероніми — власні назви орденів, медалей та ін.: Malteserkreuz – Мальтійський хрест, Rotbannerotden – Орден Червоного Прапору.

2) Природно виниклі і штучно створені імена:

3) Класифікація лінією "мікро — макро".

4) Структурна класифікація імен.

5)Хронологічна класифікація імен.

6) Класифікація у зв'язку з обсягом закріплених понять.

7) Стилістична та естетична класифікація.

Провідною, на погляд О. В. Суперанської, є предметно-номінативна класифікація, оскільки "співвіднесеність з предметом, зазвичай, визначає "обличчя" імені та його характеристики" [24: 66].

2.2. М. У. Подільська у своїй словнику російської ономастичної термінології доповнила і розширила предметно-номінативну класифікацію     О. В. Суперанської. Її уявлення про ономастичну картину світу можна представити,  як наступній схеми:

1) імена космічного простору:

 – космоніми  і астроніми: Merkur, Venus, Skorpion, Löwe, Zwillinge

2) імена земного простору:

– топоніми: Bremen, Lippe, Europa

3) імена земного простору (жива  і нежива природа): das Wasser, der Boden, фіалка;

4) імена живої і неживого простору:  das Land, світ;

5) імена сфери людської діяльності: наука, die Arbeit

Як очевидно з перелічених вище класифікацій, система власних назв досить багата й надзвичайно різноманітна. З схем, складених М. У Подільською, також чітко видно ієрархічність елементів у системі. На думку самої дослідниці, "ієрархія об'єктів краще простежується у природі й важче у сфері людської діяльності" [19: 14].

 

 

 

 

 

 

3. Методи перекладу власних назв

          С першого  погляду може здатися, що переклад  власних назв не викликає особливих  проблем. Навіть називати  це перекладом  є досить умовно, як правило, власні назви транскрибуються, чи транслітеруються.  

 

3.1. Транслітерація

        Транслітерація  — механічна передача тексту й окремих слів, які записані однією графічною системою, засобами іншої графічної системи при другорядній ролі звукової точності, тобто передача однієї писемності літерами іншої. Транслітерація є прийомом так званого „безперекладного запозичення”, що грунтується на передачі графічної зовнішності іншомовного слова або інтернаціоналізму [13: 104], напр. Kanzler – канцлер, Bürger – бюргер, Watson – Ватсон, Оля – Оlja.

Проте транслітерація має цілий ряд невмотивованих адаптації та призводить до заміни графем, напр. Göbbels – Геббельс, Нeinrich – Генріх.

Створені переклади антропонімів, топонімів, гідронімів стають загальнопоширеними, у зв’язку з чим перекладач повинен використовувати ці загальновживані еквіваленти з метою досягнення адекватного сприймання безеквівалента носіями мови перекладу  [21: 11].

У разі відсутності в пам’яті готового рішення перекладач, спираючись на правила транслітерації, може створити перекладацький варіант (або варіанти) безеквівалента, перевіривши правильність своїх припущень у відповідних енциклопедичних словниках. Згідно традиції, транслітерація зберігається у видавничій справі та в топографії (передача топонімів здійснюється на підставі спеціальних розроблених і обов’язкових правил транслітерації).

 

 

 

 

3.2. Транскрипція

          Коли транслітерація неможлива, чи коли бажають  передати не написання, а звучання слова чи його частини, використовують транскрипцію. Більшість назв передаються в наш час за допомогою цього методу перекладу.

Транскрипція як прийом „без перекладного запозичення” ґрунтується на передачі звукової зовнішності (вимови) [2: 96-98], напр.: Diderot - Дідро, Вeaumarchais – Бомарше.

З середини XX століття найбільше віддають перевагу транскрипції, останніми роками навіть спостерігається тенденція до заміни багатьох транслітерацій транскрипцією, через що можуть виникати перекладацькі дублети (два варіанти для передачі одного і того ж без еквівалента): Weisgerber – Вейсгербер, Вайсгербер, Holz – Гольц, Хольц, Thomas Hucksley – Томас Гекслі.

Слід зазначити, що у багатьох випадках розмежування транскрипції і транслітерації викликає певні труднощі, це стосується перш за все випадків, коли графічна і фонетична форми слова збігаються: München – Мюнхен, Berlin – Берлін, Weser – Везер, Oder – Oдер і т.д. Вважають, що подібні переклади слід розглядати як транскрипцію, відповідно до наведених вище дефініцій.

Проте багато дослідників не проводять чіткого розмежування прийомів графічної і фонетичної передачі без еквівалентів, використовуючи для обох прийомів, традиційний термін „транслітерація»; іноді обидва терміни використовуються паралельно, без спеціальної диференціації понять: „транскрипція/транслітерація» [11: 182-185].

 

3.3. Калькування

        Існує і  третій спосіб перекладу –  калькування. Калькування — копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу, або по морфемний переклад іншомовного слова.

Калькування як перекладацький спосіб послугувало основою для великої кількості різного роду запозичень, коли транслітерація була неможлива з естетичних, змістових чи інших зображень. 

На відміну від транскрипції, калькування не завжди буває простим процесом перенесення  початкової форми в  іншу мову, часто доводиться виконувати деякі трансформації.

Терміном «калькування» позначають прийом, який полягає в тому, що складові частини лексичної одиниці (морфеми без еквівалентного слова, словоформи без еквівалентного стійкого словосполучення, компоненти складного слова) замінюються їх словниковими відповідниками на МП [14: 54]; при цьому здійснюються різноманітні формально-структурні перетворення, що диктуються нормами МП. На відміну від терміну „трансформація», що позначає цілий комплекс специфічних перекладацьких прийомів, перетворення в процесі калькування нерідко позначаються термінами „адаптація”, „модуляція”, проте розмежування даних термінів не має в перекладознавстві однозначного підходу.

Калькування може бути повним або частковим, оскільки цей прийом нерідко супроводжується елементами транскрипції чи транслітерації або ж поєднується з трансформацією деяких складених компонентів, тому даний тип перекладу іноді позначають термінами „напівкальки”, „змішаний/ гібридний переклад”: SA-Mann – штурмовик; Drachensberge – Драконові гори; Reichsbahn – державна залізниця; Feuerland – Вогненна земля; Goethestadt – місто Гете (тобто Веймар), Staatssekretariat – державний секретаріат, die Karl-Marx-Universität Leipzig – Лейпцігський університет імені Карла Маркса.

В деяких випадках калькування використовується разом з транскрипцією/транслітерацією, внаслідок чого виникають перекладацькі дублети: das Dritte Reich – Третя імперія, Третій рейх; das Berliner Ensemble – Берлінський ансамбль, Берлінер Ансамбль.

 

4. Особливості відтворення власних назв у казках

Власні назви як особливі номінативні одиниці не раз привертали увагу перекладознавців. Деякі вчені відносять їх до неперекладних слів [1: 35], інші ж вказують на особливості перекладу власних назв [2; 3: 215−218], наголошуючи, що перекладачеві спочатку треба проаналізувати властивості оригінала та виділити найсуттєвіші моменти. Мета відтворення власних назв засобами іншої мови в тому, щоб зберегти стилістику та семантику імені. Хоча в перекладі назва може викликати нові асоціації, втратити свою експресивну функцію, існує багато засобів компенсації неминучих втрат. Оскільки різні власні назви потребують різних підходів, спочатку треба визначити типи онімів та їхні функції.

Як відомо, функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: естетичні функції доповнюються та переплітаються з пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними й розважальними. І завдання перекладача донести до читача функцію, яка відводилась власним назвам.

 

4.1.  Природні імена

У казках, як і в художній літературі взагалі, використовують і звичайні (“природні”), і вигадані імена. Природні імена локалізують персонажів у часі та просторі. Вони можуть вказувати на походження, характеризувати міське чи сільське місце проживання тощо. Вигадані імена не лише вказують на об’єкт, а й характеризують його [7: 131]. Особливість власних назв у казках полягає в тому, що вони містять додаткову сему – “бути казковим, вигаданим” [9: 8–9].

Власні назви, що використовуються у казках, найпоширеніше, поділяються на топоніми, антропоніми та зооніми. Топоніми несуть додаткову інформацію про місце дії, проте в творах цього жанру їх використовують рідко, оскільки казки, зазвичай, не прив’язані до конкретної місцевості. Проте літературні казки зазвичай містять географічні назви.

Найголовніша роль у казках відводиться власним назвам людей і тварин. Чільне місце належить традиційним народним іменам (Hans, Heinz,  Else), часто це розмовно-побутові, пестливі варіанти (Hänsel, Gretel). Вже тут виникає проблема ідентифікації персонажів німецьким чи українським читачем. Отже, перекладач здебільшого відмовляється від варіювання імен. Основна форма відтворення таких імен – практична транскрипція, тобто передача фонетичної структури оніма з максимально можливою звуковою близькістю до оригіналу. Переважно зберігаються передані транскрипцією національні форми імен, однак втрачається пестливість. Форми Гензель і Гретель український читач не сприймає як пестливі від Ганс і Грета.

Іншомовні імена вносять в казку національний чи – для дитини – скоріше екзотичний колорит: Гайнц, Ельза, Ліза. На відміну від поширених в українській мові пестливих форм [10: 202], у німецькому перекладі досить рідко вживаються димінутиви (зменшувально-пестливі форми) з суфіксами       -chen, -lein.

Щоб обрати адекватне звертання, потрібне знання культурного фону обох мов та особливостей спілкування в різних комунікативних ситуаціях. Наприклад, негативна конотація в минулому, слів пан, пані змусили перекладача вдатися до іншого слова у перекладі казки “Frau Holle“ (“Бабуся Метелиця”). Відповідно героїню українські діти сприймали як ближчу людину. У новому перекладі Є. Кротевича, коли звертання пан, пані було “реабілітовано”, казку названо “Пані Метелиця” [6], і ця додаткова конотація зникла.

 

4.2. Промовисті імена

Іншу групу імен у казках становлять імена, що мають експресивне навантаження [12: 202]. Про онімічну експресію можна говорити, коли самі назви містять в собі описові елементи, що ґрунтуються на апелятивному значенні слова, покладеного в їх основу. Якщо це значення актуалізується, йдеться про промовисті імена (redende/sprechende Namen) [15: 167; 16], що характеризуються алюзивністю, актуальною внутрішньою формою та своєрідною фонетичною значущістю і перебувають на межі перекладності [17: 107, 108]. За словотвірною структурою такі назви в німецькій мові переважно є композитами, а в українській – суфіксальними дериватами та іменниками з прикладкою, наприклад: Konfektburg (Konfekt – конфеті; Burg – замок – конфетний замок), Sandmann (Sand – пісок, Mann – чоловік, людина, яка сипить пісок в очі дітей, щоб вони їх заплющували і засинали), Schneewittchen (Білосніжка) оскільки виникають однакові асоціації з білим снігом; Aschenputtel (Попелюшка) що змушена була спати на попелі.

У перекладах німецьких казок українською мовою немало вдалих знахідок, хоча перекладачам не завжди вдається компенсувати неминучі втрати. Слід зауважити, що переклад залежить від того, чи властива іменам предикативність, що відіграє значну роль у розвитку сюжету [9: 10]. У перекладах німецьких казок вдало передано такі промовисті імена, король Дроздобород (König Drosselbart), борода якого нагадувала дзьоб дрозда; Одноочка, Двоочка та Триочка (Einäuglein, Zweiäuglein, Dreiäuglein) відповідно до кількості очей у героїнь, тощо.

Імена сестер Біляночка та Трояндочка (нім. Schneeweißchen und Rosenrot) з однойменної казки передано менш вдало: перше ім’я в перекладі асоціюється не з білими трояндами, а з білявим волоссям, а друге або асоціюється з квітами (народна назва красолі, настурції) або підкреслює лише красу взагалі, але аж ніяк не червоний колір троянд.

Імена героїв можуть бути пов’язаними з онімізацією слів загальнонародної лексики. Тоді в перекладі вживаються лексичні одиниці відповідної семантики. Наприклад, у казці “Як мишка з кішкою приятелювали” ( нім. Katze und Maus in Gesellschaft) кошенят називають відповідно до того, скільки з’їла кішка, Hautab – Початочком, Halbaus – Серединкою, Ganzaus – Слідком.

Неабияку роль відіграє також фонетична сторона імені. Звуковий образ імені, а також пов’язані з ним асоціації можуть викликати повагу, симпатію, зневагу чи насмішку. В цьому випадку йдеться про сугестивні імена (suggestive Personennamen) [13: 167; 16: 143; 18]. На це перекладач обов’язково має звернути увагу.

 

3. Зооніми

Не менш важливу роль у казках відіграють зооніми, що можуть бути і національно специфічними, й універсальними. У казках вони мають свої особливості, часто супроводжуються постійними епітетами. В українській мові епітети, виражені іменником-прикладкою, зосереджені саме в денотативному просторі сфери природи, почуттів, казкової уяви [12: 154]. За цією моделлю створено імена українських казкових героїв: мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик. У німецьких казках використано моделі детермінативних композитів і словосполучень з родовою назвою, що пояснюється особливостями німецької мови: Knabbermäuschen, Quackfrosch, Häschen Lauffeldein, Schwester Füchsin, Bruder Wolf. У даному випадку повністю зберігаються семантичні особливості, зокрема, вказівка на характерні дії чи звуки, а також частково фонетичні – рима.

 

4.4. Гендерний аспект

Ще одним важливим моментом є гендерний аспект власних назв. Як відомо, граматичний рід іменників відіграє значну роль в казках, що слід враховувати при перекладі. Герої казок виступають як жіночі чи чоловічі персонажі з відповідними рисами. Повністю зникає ця перевага особи жіночої статі кішки над особою чоловічої статі лисом у перекладі німецької казки “Der Fuchs und die Katze“ “Лис і кіт”.

Іноді складнощів у перекладі додають термінологічні словосполучення: позначення Katzenfamilie родина котячих як біологічний рід у німецькій мові має (на відміну від української) в основі не форму чоловічого роду кіт, а жіночого кішка (Katze), що призводить до того, що левa називають “großmäulige Katze”, тобто використання форми жіночого роду ще більше принижує царя звірів.

Отже, переклад власних назв у казках залежить від характеру назви та традицій народнопоетичного мовлення. Промовисті імена є стилістичним засобом характеристики героїв, завдяки актуалізації внутрішньої форми читач розуміє, які риси властиві цим персонажам. Природні імена відтворюються за допомогою транскрипції, проте слід обов’язково зважати на фонетичний бік та можливі в цьому зв’язку асоціації. Промовисті імена перекладаються або зі збереженням внутрішньої форми, ритму, а частково й рими, або за допомогою назв, традиційних у мові перекладу. Типологічні особливості української мови вимагають вживання в казках більшої кількості пестливих назв, епітетів-прикладок, а для німецької характерні композити різних типів. Релевантним для вибору способів перекладу є функціональні та семантико-стилістичні особливості власної назви в казковому дискурсі.

 

5. Використання власних імен з назвами титулів

Одною з особливостей застосовування власних назв в фольклорних текстах є їх використання з назвами титулів: der Froschkönig, der Dattelkönig, die Königtochter.

За власними іменами мі можемо визначити, до якого стану відноситься людина. Особливо легко це зробити, якщо перед антропонімом стоїть іменник, позначающий титул. В цьому випадку можна з упевненістю сказати, що річ йде про знатну людину. Випадків використання імен з титулів не багато, зустрічаються вони зазвичай в фольклорних казках. Частіше в казках зустрічається використання власних назв, але без імені, і тільки титул, показує, що герой належить до вищого стану, наприклад: Königstochter, Königssöhne, König, Froschkönig, Prinz, Mausekönig.

Це пояснюється тим, що власна назва в фольклорних текстах має здатність трансформуватися в стороні узагальнення. Тому значно частіше використовуються тільки назви титулів.

 

6. Найменування персонажів в казках

Тільки на початку 19 століття Якоб і Вільгельм Грімм зібрали фольклорні, казкові історії свого народу и опублікували перший том зібрання «Kinder- und Hausmärchen», який миттєво розповсюдився по всьому світу. Брати Грімм увійшли в історію не тільки, як збирачі казок, але й як складачі першого словника німецької мови. Як відомо, брати Грімм намагались відтворити казки в усіх подробицях. Вони написали: «Ні один із епізодів не вигаданий, не прикрашений і не змінений, так як ми намагалися уникнути спроб збагатити і без того багаті казкові сюжети за рахунок будь-яких аналогій   [4: 82]. Імена багатьох, хто розповів казки братами дійшли до наших днів. Наприклад Доротея Віман розповіла більше 40 казок. З цього випливає висновок, що казки  можуть дати справжнє зображення культури і світогляду німецького народу в Середні віки.   

У казках братів Грімм відміченні такі типи онімів:

6.1. Антропоніми: Heinrich, Hänsel, Gretel, Johannes, Roland, Jorinde, Liese, Eva, Fritz, Siegmund, Marie, Luise, Heinz, Frieder, Hans, Else, Rinkrank, Joringel, Schneiderlein, Katherliesche, Herr Korbes, Marie;

6.2. Зооніми: Wolf, Vogel, Jagdhund, Esel, Gans, Fuchs, Katze, Forsch, Geiß, Bär, Hahn;

6.3. Міфоніми: Schneeweißchen, Teufel, Rotkäppchen, Drosselbart, Frau Trude, Zwerg, Frau Holle, Rapunzel, Schneewittchen, Aschenputtel, Wassernixe, Dornröschen, Daumesdick;

6.4. Топоніми: Bremen;

6.5. Фітоніми: Rosenrot, Apfelbaum, Eichbaum;

6.6. Назви свят: Hochzeit, Kindtaufe;

Також у роботі я розглядаю власні назви літературних казках авторів:  Новаліса (справжнє ім’я - Фрідріх фон Гарденберг), А. Шаміссо, Е. Т. А. Гофмана, Ф. де ла М. Фуке, і були відміченні такі типи онімів:

6.1. Антропоніми: Hyazinth, Rosenblüte, Clara, Clärchen, Lothar, Nathanael, Coppelius, Spalanzani, Olimpia, Siegmund, Fritz, Marie, Droßelmeier, Gretchen, Trutchen, Luise, Herr Huldbrand von Ringstetten, Bertalda, Pater Heilmann, Kühlenborn, Doktor Allwissend, Pantalon, Wendelstern, Prinzessin Pirlipat, Frau Medizinairätin, Heise, Dattelkönig, Thomas John, Mina, Peter Schlemihl, Anselmus, Paulmann, Graun, Heerbrand, Veronika ;

6.2. Зооніми: Mausekönig, Mauserinks;

6.3. Міфоніми: Sandmann, Undine, Nußknaker, Teufel;

6.4.Топоніми: Ringstetten, Nünberg, Asie, Konfektburg, Eichhornshausen, Wehinachswald, Pfefferkuchheim, Bonbonshausen, Rosensee, Elbe, Dresden, Böhmerlande;

6.6. Назви свят: Hochzeit, Weihnachten;

 

 

Таб. 1

Кількісна характеристика власних назв в німецьких казках

Мова	Фольклорні казки	Літературні казки	Усього
Німецька	64 ( 54%)	55 ( 46%)	119 ( 100%)
Українська	63 ( 53%)	55 ( 47%)	118( 100%)

 

 

 

Таб. 2

Семантична класифікація власних назв

Тип	Німецька мова	Українська мова
Антропоніми	63 (53%)	63 (53%)
Зо оніми	16 (13%)	16 (14%)
Міф оніми	18 (15%)	17 (14%)
Топоніми	13 (11%)	13 (11%)
Фітоніми	3 (3%)	3 (3%)
Назви свят	6 (5%)	6 (5%)
Усього:	119 (100%)	118 (100%)