Особливості виникнення держав у різних народів

Зміст

Вступ

Розділ 1. Виникнення держави і права.

1.1 Загальні закономірності виникнення держави і права.

1.2 Роль держави і права в організації суспільства і здійсненні політичної влади.

Розділ 2. Основні теорії походження держави і права.

2.1. Різноманітність теорій  виникнення держави і права. 

2.2. Історичний розвиток держави і права.

Розділ 3. Особливості виникнення держав у різних народів.

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Вивчення процесу походження держави і права має не тільки чисто пізнавальний, академічний, але і політико-практичний характер. Воно дозволяє глибше зрозуміти соціальну природу держави і права, їх особливості і риси, дає можливість проаналізувати причини і умови їх виникнення та розвитку. Дозволяє чіткіше визначити усі властивості їхніх функцій - основні напрямки їх діяльності, точніше установити їхнє місце і роль в житті суспільства і політичної системи. Сучасність не відрізняється від минулого і майбутнього. Вона лише нова, важлива віха в історії.

Сьогодення, втілюючи в собі різнобічні, складні, часом суперечливі тенденції минулого, заперечує віджиле, наділяє перспективне іншою якістю, породжує тим самим нові тенденції і явища, що закладають передумови майбутнього. Відповідно, щоб зрозуміти сучасну державу і право потрібно знати, як вони виникли, які основні етапи пройшли у своєму розвитку, які причини впливали на їх утворення, становлення, розвиток, зміну їх форми і змісту. 

Актуальність  теми: питання про походження держави займає важливе місце в теорії держави. Серед науковців-юристів, істориків, філософів, етнографів та інших вчених немає одностайності в поглядах на причини виникнення держави і права, тому це важлива тема для досліджень.

Мета дослідження: дослідити різні думки щодо походження держави.

Завдання: максимально глибоко описати процес і основні теорії виникнення держави.

Методи: системний, функціональний, метод тлумачення, синтез, аналіз, порівняльно-правовий, індукція, дедукція, статистичний.

Структура курсової роботи: титульна сторінка, зміст, вступ, основна частина, висновок, список використаної літератури.

При написанні курсової роботи було використано праці таких  авторів, як: Рабінович П.І., Байтин М.Г., Скакун О.Ф., Радько Т.Н., Шмоткін О. В., Бачило И.Л., Пиголкин А.С та інші.

Розділ 1. Виникнення держави і права.

1.1 Загальні закономірності  виникнення держави і права

Закономірності виникнення права і держави - об'єктивно існуючі, повторювані, істотні зв'язки буття і свідомості, що визначають хід становлення права і держави через глибинні процеси правової комунікації (взаємини) суспільства і людини та виниклої об'єктивної і суб'єктивної потреби на певному етапі розвитку цієї комунікації впорядкувати їх як владно-політичні й організаційно-правові [4, ст. 15].

Основні закономірності загального формування права і держави:

• сформованість усталеної, відносно великої і цілісної групи людей (родової общини), яка має певну внутрішню диференціацію (статеву, виробничу, сімейну, соціальну тощо), ієрархічну організацію (різниця у соціальних статусах), здатна самостійно забезпечувати своє існування і має об'єктивну спрямованість на впорядкування суспільних відносин;
• відокремлення особи як учасника суспільних відносин з домаганням автономності власного існування (соціальної свободи) і водночас з усвідомленням залежності від колективу, відчуттям обов'язку. Не можна шукати право там, де немає поділу колективу (роду, племені) на окремих суб'єктів, де індивід як біолого-психологічна істота не відокремлений як соціальна особистість, котра усвідомлює можливості (свободи), які утворюються в процесі розвитку суспільства, і розраховує на умовну, але дієву міжсуб'єктну рівність, забезпечувану комплексом існуючих соціальних норм, освоєння яких є істотною частиною її (особи) соціалізації. Норма-звичай як соціальна норма, що має надбіологічний характер, йде не від загального, а від індивідуального переконання, а стає загальним світоглядом;
• якісна реорганізація виробництва і соціально-духовного життя суспільства, ускладнення економічних відносин; поява надлишкового продукту в матеріальному виробництві як основи саморозвитку економіки; оформлення головних функцій публічної влади: розподільчо-організаційної (поділ праці; нерівний розподіл продуктів; перерозподіл продуктів, вироблених усім родом); охоронно-захисної (охорона і захист установленого порядку, забезпечення його стабільності) [5, ст. 56-57];
• політизація суспільних відносин внаслідок розшарування суспільства на соціально неоднорідні групи (класи); об'єднання общин у велику племінну спільність, що осіла на певній території, з ієрархією вождів, з єдиними релігійно-культурними правилами - нормами-звичаями, які перетворюються на правові звичаї з метою узгодження суперечливих інтересів соціальних суб'єктів, перехід від примусу сторін у суспільних відносинах до пошуку компромісів, домовленостей та інших мирних форм улагодження конфліктів і підтримання порядку {архаїчне або звичаєве право); обмеження конфліктів між родами і запобігання кровній помсті, що мала винищувальний характер, шляхом укладення договорів примирення, які укладалися спочатку за допомогою народних зборів, старійшин, потім - ради старійшин, вождів (договірне право); зникнення варварського способу охорони звичаїв, що змінилися за своїм змістом, та інших загальнозначущих правил поведінки, вирішення спорів за допомогою правосудної діяльності, що здійснювалася шляхом прийняття індивідуальних рішень (прообраз судового права);
• переростання публічної влади первісного суспільства в політичну публічну владу, відокремлення її від населення (оформлення апарату управління і апарату примусу), що поширюється на територіально-політичне утворення, поділене на центр (місто) і периферію. Управлінський апарат перебуває в центрі, його очолює вождь-правитель ("вождество") - укріплює владні повноваження; обмежує підвладних у поведінці на власний розсуд; придушує опір з їхнього боку; формально і фактично забезпечує панування певної соціальної групи (класу) як усередині державоподібного утворення (роздача земель і зворотне отримання данини як повинності), так і ззовні - у відносинах обміну й інших стосунках із такими самими сусідніми утвореннями (це період виникнення протодержави);
• перехід у ранню державу з розгалуженою системою органів управління, спеціалізованим управлінським апаратом; з нормативними регуляторами суспільних відносин, що набули характеру писаного права; складання системи норм, з якими має узгоджуватися поведінка людей та їх об'єднань; вироблення стійких процедур, формалізованих рішень і засобів державного примусу для підтримання правопорядку, збереження соціальної цілісності. Тобто своєрідна первісна спільна правова матерія набуває конкретних форм державного права (спочатку станового, а потім загальнодержавного). Генезис держави пов'язаний з появою права і необхідністю його охорони й захисту. Якщо існування права без держави і поза державою можливе за певних соціальних обставин, то існування держави без права неможливе. Учені вирізняють такі стадії розвитку права: архаїчне (звичаєве) - до IX-XI ст.; станове (корпоративне) — до XIII-XV ст.; розвинене (загальнодержавне) - виникає у ХVІІ-ХVІІІ ст. й існує досі [11, ст 71].

1.2 Роль держави і права в організації суспільства і здійсненні політичної влади

Суспільство — соціальний організм, частина природи, що складається з людей, які постійно працюють над удосконаленням знарядь і засобів виробництва.

Природа — це те, що фізично оточує людське суспільство, це - географічне середовище. Вплив географічного середовища завжди опосередковується суспільними умовами і, насамперед, рівнем розвитку виробництва.

Вплив людини на природу  залежить від рівня розвитку виробничих сил, від характеру суспільного ладу, від рівня розвитку суспільства і самої людини.

Організація суспільства  і здійснення політичної влади державою залежить і від того, який зміст вкладається у визначення суспільства. Тут є дві позиції' широка і вузька.

У широкому розумінні суспільство  — це частина матеріального світу, що відокремилася від природи і є формою життєдіяльності людей, яка історично розвивається. У вузькому розумінні суспільство — це певний етап історії людства, внутрішньоформаційні чи міжформаційні ступені історичного розвитку або індивідуальне, окреме суспільство.

Прикладами такого розуміння  суспільства можуть бути: суспільно-економічна формація; ранньофеодальне суспільство, феодальне суспільство, докапіталистичне суспільство тощо; французьке, радянське, американське суспільство тощо [17, ст. 113].

Існують різні думки щодо розвитку суспільства. Одна з них  та, що суспільство розвивається в  межах конкретної суспільно-економічної  формації.

Суспільно-економічна формація — це певний тип суспільства, цілісна соціальна система, що функціонує та розвивається за своїми специфічними законами на основі конкретного способу виробництва.

У філософії XVII—XIX ст розглядалось і договірне суспільство. Критикуючи його, Гегель висунув концепцію громадянського суспільства.

Держава, здійснюючи політичну  владу в громадянському суспільстві:

• підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству;
• забезпечує однакові можливості для всіх людей у всіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості 
  й милосердя;
• не втручається в особисте життя людини;
• регулює суспільні відносини в межах чинної конституції,законів та інших нормативно-правових актів (чи інших джерел 
  права).

З появою держави і права  в суспільстві виникають нові види суспільних відносин: політичні  та правові. Це спричинило до виникнення політичної та правової систем.

Політична система в теорії держави і права визначається по-різному. Різні позиції з цього питання можна звести до двох: широкого та вузького розуміння цього суспільного явища.

Вузьке розуміння політичної системи зводиться до сукупності державних організацій, громадських об'єднань і трудових колективів, що здійснюють функції з реалізації політичної влади.

Політична система в широкому розумінні — це найбільша сукупність матеріальних і нематеріальних компонентів, зв'язаних політичними відносинами під час здійснення політичної влади.

До матеріальних компонентів  як ознак політичної системи відносять:

• політичну організацію суспільства чи суб'єктів політики;
• політичні норми;
• політичні відносини;
• політичні функції;
• політичний режим;
• політичний процес та ін.

До нематеріальних компонентів відносять:

• політичні погляди;
• політичну свідомість;
• політичну культуру [18, ст. 83].

Політика — це частина життєдіяльності людей, пов'язана з головними для життя і діяльності особи, держави та суспільства інтересами, в основі яких лежать потреби народів, націй, соціальних груп, держави та інших соціальних суб'єктів. Відомо, що чистої політики, не зв'язаної з іншими сферами життєдіяльності людей, не буває. У широкому розумінні політика охоплює економіку, власне політику, соціальну, духовну та інші сфери життєдіяльності особи. З розвитком суспільства в межах суспільно-економічної формації відбувається і розвиток політики, оформлення її в цілісну політичну систему. В теорії права політика як багатогранне явище визначається по-різному: як спосіб практичної діяльності партій, класів, держав і засоби, з допомогою яких захищаються інтереси цих суб'єктів; як особливий вид діяльності людей, пов'язаний з організацією всього процесу соціального життя; як платформа вибору цілей, стратегії й тактики, що ведуть до здійснення цих цілей; як сфера взаємовідносин народів, національностей, партій, інших об'єднань громадян, держав та інших суспільностей; як свідома і цілеспрямована діяльність політичних суб'єктів, що зачіпає відносини між державами та народами [15, ст 35].

Роль держави в організації  суспільства і здійсненні політичної влади зумовлена тим, що вона є центром, ядром політичної системи. Тому тільки держава володіє суверенною владою, що є верховною, самостійною, повною, єдиною і неподільною в межах її території, а також незалежною і рівноправною у зовнішніх відносинах; виступає офіційним представником усього населеная країни чи більшості його; уособлює суверенітет народу й нації, а також здатна реалізувати права народу на самовизнання, має спеціальний апарат управління і примусу, з допомогою яких може забезпечити реалізацію своїх функцій, охорону прав людини і громадянина, задовольнити загальносоціальні й загальнолюдські потреби; з метою реалізації управління суспільством видає загальнообов'язкові для всіх правилаповедінки у вигляді юридичних норм, а також індивідуально-правові приписи, необхідні для регулювання прав і обов'язків конкретних осіб стосовно конкретних життєвих ситуацій

Отже, політика держави охоплює всі сфери життєдіяльності сустльства. В її основі лежать потреби народу, нації, соціальних верств і груп, особи й держави, інших соціальних суб'єктів.

Важлива роль в організації  суспільства і здійсненні політичної влади належить і праву.

Право, як і держава, — це надбудова над економічним базисом суспільства, що є складником правової системи суспільства¹.

Можна розглядати співвідношення економіки, політики та права в суспільстві  у співвідношенні з економікою. По-перше, виробничі відносини в економіці  об'єктивно визначають, яким має  бути право, а по-друге, економіка  визначає право не безпосередньо, а через інші соціально-економічні явища: соціальну структуру суспільства (класи, прошарки, групи), економіку, політику, єдність економічних та правових ідей, адекватність економічних та юридичних законів тощо.

По-третє, право, своєю чергою, впливає також на економіку Такий  вплив відбувається як безпосередньо, так і через різні економічні важелі. Держава як власник засобів  виробництва та іншого майна володіє, користується і розпоряджається  своїм майном. Держава також визначає суб'єктів і розміри податків, розподіляє бюджет, мінімальну заробітну  плату і пенсії, нормує працю, правила  технічної, екологічної безпеки  праці та виробництва, санітарії тощо. Усі ці та інші відносини держава регулює з допомогою права².

Право співвідноситься і  з політикою, а саме:

• право залежить від політики і, насамперед, від керівної частини суспільства, що має державну владу;
• право є формою вияву політики вказаної частини суспільства;
• у праві відображається тільки та політика керівної частини суспільства, до якої вона прагне, якій може надати загальнообов'язковості з допомогою держави та інших суб'єктів політичної системи суспільства;
• право є концентрованим виразом політики тієї частини суспільства, що здійснює керівництво;
• політика у праві формується у вигляді конкретних прав та обов'язків людини і громадянина;
• політика, зі свого боку, залежить від права, оскільки право с засобом декларування, здійснення і гарантування політики, а також пропаганди окремих політичних програм чи їхніх положень [8, ст. 113-115].

Роль права у громадянському суспільстві та здійсненні політичної влади залежить від взаємозв'язку держави і права. Як уже зазначалося, право (як юридичне явище) і держава (як політична організація влади) виникають одночасно і тісно взаємозв'язані.

Право залежить від держави, оскільки:

• виникає як інституйована система джерел, що встановлюються чи санкціонуються державними органами і службовими особами, а це означає, що юридичне право походить від держави;
• є більш-менш сталим і недоторканним завдяки державі,
• завдяки державі та її органам впроваджується в життя;
• його авторитетність і престиж залежать від держави;
• сутність права відображає соціальну сутність і призначен-ня державної організації.

Але необхідно пам'ятати, що право має відносну самостійність і впливає на державу (її органи), а отже, і держава залежить від права.

Право як явище цивілізації  та культури:

• обмежує в демократичному суспільстві державну владу;
• упорядковує державну владу через процесуальну і процедурну форми;
• дозволяє (або забороняє) державним органам відповідні дії;
• організовує будову, структуру, вдосконалення й розвиток державних органів, визначає їхнє функціонування;
• надає державним органам престижу й авторитету.

У реалізації своїх функцій  держава використовує правові та неправові форми й методи.

Отже, як держава, так і право відіграють значну роль в організації суспільства і здійсненні політичної влади [12, ст. 73-74].

Розділ 2. Основні теорії походження держави і права.

2.1. Різноманітність  теорій виникнення держави і права

У світі завжди існувало безліч теорій, що пояснюють виникнення держави і права. Виникнення їх природне й зрозуміле, якщо врахувати складність і багатогранність таких явищ як держава і право та той факт, що кожна з цих теорій відображає різні погляди і судження тих  чи інших соціальних спільностей - груп, класів, страт, націй на цей процес або погляди і судження однієї й тієї самої соціальної спільноти  на різні аспекти процесу походження держави і права.

За час існування юридичної, філософської і політичної наук було зроблено десятки найрізноманітніших припущень. А суперечки про природу держави і права тривають і досі

У сучасній науці про державу  і право вчені-правознавці виділили ряд основних теорій походження держави  і права. Характеризуючи ці, визнані  більшістю науковців, концепції  виникнення держави і права необхідно  зазначити їхню сутність, позитивні  та негативні сторони, назвати засновників цих ідей [20, ст. 368].

1. Патріархальна теорія  була поширена у Стародавній  Греції та рабовласницькому Римі  й трактувала державу як велику  сім'ю. Основоположники цієї теорії  пов'язували виникнення держави  з історичним процесом росту  сім'ї, об'єднання родів у племена,  племен у ще більші історичні  спільності і так аж до держави.  Державна влада є продовженням  і розширенням батьківської (патріархальної) влади до влади старійшин, вождя,  яку пізніше здійснює у державі  монарх. Монарх повинен піклуватися  про своїх підданих, а останні  - підкорятися правителю. Засновниками  названої теорії були давньокитайський  мислитель Конфуцій, давньогрецький  філософ Арістотель, англійський  вчений Р. Фільмер, українські  вчені М. Михайловський, М. Драгоманов  та інші.

Платон (жив і діяв у 427-347 до Р.Х.) у знаменитій грунтовній праці "Держава" описав ідеальну справедливу  державу, яка бере початок із сім'ї, де існує єдність космосу, держави  й окремої душі. Держава, за Платоном, це обруч, який скріплює своїх членів на основі взаємної поваги і батьківської любові. В основу цієї теорії покладено  велику роль старійшин, голів рад  старійшин, а пізніше вождів племен, які з зростанням населення ставали  царями, монархами. Для первісного суспільства  важливим було організувати своє виробництво, вміло побудувати відносини з  сусідами, забезпечити населення  продуктами. Це завдання здатні були виконати вожді племен.

Продуктом саме природного розвитку називав державу Арістотель (жив і діяв у 384-322 до Р.Х.). Він вважав, що держава (поліс) постає тоді, "коли виникає спілкування, зв'язок між  сім'ями й родами задля благого  життя та самоцінного існування" (Арістотель - "Політика"). Мислитель  уподібнював державу до таких  первинних людських спільнот, як сім'я  й поселення. При цьому державу  він вважав найвищою формою спілкування, яка обіймає і містить у  собі всі інші. Людина, на думку Арістотеля, є істотою політичною, і тільки у державі, в політичному спілкуванні  можливе повне здійснення людської природи.

У цілому, патріархальна  теорія обгрунтовує походження держави  поступовим, під дією різних причин, соціальним розвитком сім'ї. Сім'я, плем'я, група племен, народність перетворюються у державне утворення, яке втрачає кровну спорідненість. Виникає влада, що позбавлена сімейної основи. Отже, державна влада, за цією концепцією, є перетворенням влади батька на владу князя, монарха.

Оцінка цієї теорії. Оцінювати  згадану теорію необхідно без  скептицизму, з розумінням, хоча вона може і викликати сміх. Насамперед, необхідно підкреслити, що у ній  цілком правильно стверджена єдність  сім'ї і держави. Ця єдність проглядається  й у сьогоднішньому суспільному  житті. Будь-яка вища посадова особа  держави ставиться до підлеглих, як до своїх дітей. На цій теорії базується і передача державної  влади за спадком при монархічній формі правління. Крім того, згадана теорія стверджує суспільний порядок як результат підпорядкування "волі батька" і підтримує віру людей у непорушність цього порядку. Правдивість теорії підтверджується ще й тим, що на роль глави держави обирають особу з великим життєвим досвідом і у зрілому віці.Такий підхід панує й сьогодні у багатьох нормативно-правових актах.

Недоліки цієї концепції  також очевидні. Сьогодні вже відомо, що людське суспільство розвивалося  різними шляхами, багатоманітно  і тому патріархальна теорія не в  змозі обгрунтувати виникнення всіх держав світу. Незрозумілим з позиції  згаданої теорії є те: якщо держава - це єдина сім'я, то чому люди постійно воюють, чому у державах приймають  несправедливі, жорстокі закони? Найбільше  у цій теорії піддають критиці  схвальне ставлення до монархічної  держави, чим заперечують народовладдя, інші форми держави [22, ст. 58].

2. Теологічна теорія походження  держави і права. Особливу роль  у вирішенні питання про походження  держави і права протягом історії  розвитку людства відводили релігії.  Ще в Давньому Єгипті, Вавилоні, Іудеї висували ідеї Божого  походження держави і права.  Теологічна теорія пояснювала  походження держави та права  Божественною волею, спираючись  на Біблію. Прибічниками її були: Тертуліан, Аврелій Августин (видатний  діяч християнської церкви, єпископ  Північної Африки, 354-430 рр.) та домініканський  монах, видатний вчений-богослов  Фома Аквінський (1225-1274 рр.). Проголошуючи  походження держави від Бога, вони обгрунтовували її вічність  і непорушність, вважали, що будь-яке  посягання на державу приречене  на невдачу, що Божа воля  вкладена в руки правителя,  покликана захищати благо всіх, чим виправдовували будь-які реакційні  держави. Сам "Божественний  розум" управляє всім світом, закладений в основу всієї  природи, суспільства, світового  порядку, кожної окремої держави.  Проголошуючи єдність та злиття  Бога і держави, держава забирала  собі не тільки тіло підданого,  а і його душу, панувала над  ним не лише фізично, а й духовно. Зазіхання, замах на владу держави вважали злочином, зневагою До всього святого (блюзнірством). Пізніше християнська віра виступила за цілковите підпорядкування людини Господові, бо ж держава є творінням Всевишнього. Це призвело до переслідування інакомислячих.

Проголошуючи Божественне  походження держави, вважали, що кожна  влада від Бога і що діяльність монарха подібна до діяльності Бога, бо вони обидва спочатку організовували світ, суспільство, влаштовували певний порядок у ньому, а потім управляли  ним. Монарх відповідав перед Богом  за стан у йому підпорядкованому володінні  і був змушений виконувати три  основних святих обов'язки: карати ворогів  Божих, творців зла; поширювати у  своїй державі вчення Боже і створювати умови для побожного (благочестивого) життя людей.

Теологічна теорія мала під  собою реальні факти: перші держави  мали релігійні форми, оскільки базувалися на правлінні жреців. Божественне  право надавало державній владі  авторитет, а рішенням держави - обов'язковість.

Оцінка теорії. Теологічна теорія походження держави, створена у  УІ-ХШ ст., була обумовлена релігійною свідомістю людей того періоду та рівнем знань про сутність суспільства  й закономірності його розвитку. Живучість  цієї теорії підтверджується тим, що держава виникла одночасно з  моно-релігією і перші держави  були теократичні. Вступ монарха  на трон завжди освячували, що надавало владі особливого авторитету та безумовної підпорядкованості'1 всіх підданих. У  пізніший час цю теорію використовували  для виправдання необмеженої  влади монарха. Безспірним є те, що згадана теорія допомагала встановити у суспільстві необхідний порядок. Сьогоднішні богослови змушені  враховувати реалії розвитку суспільства  і пристосовувати цю теорію до нових  умов. У цілому можна сказати, що вище вказана теорія не є науковою, бо неможливо довести все проголошене- нею, так як і заперечити теж неможливо. У це можна тільки вірити. А це - питання світогляду [8, ст. 74].

3. Договірна теорія походження  держави і права виникла у  Стародавній Греції, а пізніше  була сформована й обгрунтована  у працях Г. Гроція, Б. Спінози,  Ж.-Ж. Руссо, Д. Локка, Т. Гоббса, Д. Дідро, О. Радищева. За цією  теорією держава виникла в  результаті суспільного договору  між людьми (до цього вони перебували  у "природному стані") на  підставі добровільної згоди,  досягнутої між правителями і  населенням певної території  з метою забезпечення порядку  й організації суспільного життя:  одні будуть управляти, а інші  виконувати їх управлінські рішення.  Тобто, люди погоджуються створити  державу з метою надійного  забезпечення своїх природних  прав, свобод, захисту особистості  і власності.

Прихильники договірної теорії виступали насамперед проти ідеї Божественного походження держави  і права. В їх уяві влада монарха  викликана не Божим провидінням, а надана самими людьми. Звідси, Ж.-Ж. Руссо обгрунтовував право народів  скидати з престолу правителів, якщо ті не виконували умов договору.

4.Теорія насильства стверджує,  що держава виникла як наслідок  завоювання, поневолення одних народів  іншими. На думку прихильників  цієї теорії, держава є тією  силою, яку утворюють завойовники  у вигляді особливого апарату  примусу для утримання у покорі  захоплених народів і зміцнення  певної влади над переможеними. Завоювання трактують як підпорядкування  слабого сильному, як закон природи.  При цьому насильство розглядають  як природне явище,що не тільки  породжує єдність протилежних  одне одному "елементів" держави  - переможців і переможених, правлячих  і підкорених, а й має соціально-економічні  та політичні наслідки.

Прихильниками цієї теорії були Л.Гумплович, К.Каутський, Є.Дюрінг та ін.

5.Органічна теорія. Ті  засновники. Походження держав розуміють  як результат соціальної (органічної) еволюції, витвір самої природи,  як біологічний організм, що має  самостійну волю і свідомість, своє політичне тіло - голову, руки, ноги, внутрішні органи (які складаються  з клітин, складових частин, якими є люди) і виконує певні функції. З часом цей організм розвивається, старіє і гине. Обгрунтував цю теорію англійський вчений-філософ Г.Спенсер, хоч ідеї співставлення держави і людського організму розвивав ще древньогрецький філософ Платон.

6.Психологічна теорія  пов'язує походження держави і  права з особливими властивостями  людської психіки, якій характерна  потреба до покори, усвідомлення  залежності від видатної особистості.  Народ є інертною масою і  не здатний до прийняття рішень, тому потребує постійного управління  ним. Основні причини виникнення  держави і права дана теорія  вбачає не в оточуючому людей  економічному, соціальному та іншому  середовищі, а в імпульсах і  емоціях, які відіграють головну  роль не тільки в пристосуванні  людини до умов життя суспільства,  а й у походженні держави  і права. Держава - результат  психологічних взаємодій людей,  досконала форма емоційного спілкування,  тобто закономірний підсумок  психологічної потреби людини  у спілкуванні. Серед фундаторів  цієї теорії були Л. Петражицький, Г. Тард, Д. Фрезер [21, ст. 463].

 7. У двадцятому столітті найбільшого поширення набула соціально-економічна класова або історико-матеріалістична теорія. Згідно з цією теорією найважливіші зміни в житті первісно-общинного ладу були пов'язані з істотними змінами в економічному житті тогочасного суспільства, яке поступово переходило від привласнювального господарювання (мисливство і збирання) до господарювання виробничого, до одержання надлишкового продукту. Це зробило робочу силу людини здатною виробляти більшу кількість продуктів, ніж було необхідно для підтримання життя людини. Виникали реальні умови для експлуатації чужої праці та майнової і соціальної диференціації.