Особливості використання займенників прислівників у мовленні

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ  ВЖИВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ У МОВЛЕННІ ЕКОНОМІСТІВ………………………………………………………………………...5

1.1. Особливості використання  займенників у професійних текстах………...5

1.2. Особливості вживання займенників у ділових паперах………………….6

Висновок до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ПРИСЛІВНИКІВ У МОВЛЕННІ ЕКОНОМІСТІВ………………………………………………………….……………11

2.1. Способи творення  прислівників…………………………………………..11

2.2. Правопис прислівників разом, окремо та через дефіс у текстах ділових документів…………………………………………………………………….……….17

2.3. Явище адвербіалізації…………………………………………..…………18

Висновок до розділу 2

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….22

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………...24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Мова нації — універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ, його духовність. «По ставленню кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську цінність» (К. Паустовський). На повістці дня сьогодні — розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності  людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона — елемент соціальної сфери.

У сучасному житті  по-новому розглядаються питання  функціонування мови. Старий поділ  на професії «інтелігентні» та «неінтелігентні» зникає. Основний критерій — знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної  й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

У зв'язку з упровадженням  української мови на підприємствах  та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.

Що означає знати  мову професії? Це — вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися.

Мовні знання — один з  основних компонентів професійної  підготовки. Оскільки мова виражає  думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає  краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх  ділових контактах.

Курсова робота спрямована на вивчення особливостей вживання займенників та прислівників у професійному мовленні, та складається з вступу, двох розділів та висновків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ  ВЖИВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ У МОВЛЕННІ ЕКОНОМІСТІВ

 

1.1. Особливості використання займенників у професійних текстах

 

Займенник — це самостійна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає  їх.

Займенники поділяються  на такі розряди за значенням:

• особові (я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони);

• зворотний (себе).

• питальні (хто? що? який? чий? котрий? скільки?);

• відносні (питальні без  питання) (хто, що, який та ін.);

• неозначені (дехто, дещо, що-небудь, якийсь, будь-який та ін.);

• заперечні (ніхто, нічий, ніскільки та ін.);

• присвійні (мій, твій, наш, ваш, їхній, свій);

• вказівні (цей, той, такий, стільки);

• означальні (всякий, весь, кожний, інший, сам, самий).

Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але  не називає їх. Займенники в мові вживаються часто для того, щоб  уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов'язково узгоджувати з родом, числом, відмінком іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов'язати речення в тексті.

За значенням займенники поділяються на дев'ять розрядів:

1) особові – указують на особи: я, ми (1-ша особа), ти, ви (2-га особа), він, вона, воно, вони (третя особа);

2) зворотний себе –  указує на ту особу, яка виконує  дію;

3) присвійні – указують  на належність предмета 1-й особі: мій, наш; 2-й особі: твій, ваш; 3-й особі множини: їхній; особі, яка виконує дію – свій; на належність предмета 3-й особі однини указують особові займенники в родовому відмінку його, її;

4) вказівні – указують  на предмет: цей, той (оцей, отой); на ознаку: такий (отакий); на кількість: стільки;

5) означальні – весь (ввесь, увесь), всякий (усякий), кожний, інший, сам, самий;

6) питальні – являють  собою запитання до іменника: хто?, що?; до прикметника: який?, чий?; до числівника: скільки?, котрий?;

7) відносні – ті, що  й питальні, але вживаються для приєднання підрядних речень до головних: Благословен же той, хто від грози не никне, і пісня, що летить до радісних небес (В. Сосюра);

8) неозначені – утворюються  від питальних за допомогою  часток аби-, де-, сь- (пишуться разом) та хтозна-, казна-, бозна-, будь-, небудь-, невідь- (пишуться через дефіс): абиякий, дехто, щось, хтозна-скільки, казна-яка, бозна-що, будь-хто, котрий-небудь, невідь-скільки та ін.;

9) заперечні – утворюються  від питальних за допомогою  частки ні- (пишуться разом): ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, нікотрий.

 

1.2. Особливості вживання займенників у ділових паперах

 

Займенники у мові вживаються для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При  цьому їхню форму треба узгоджувати  з родом і числом іменників, замість  яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов'язати речення в тексті .

І. Вживання особових займенників  у документах.

1. Займенник я вживається  тільки в особових паперах  і в деяких видах документів (автобіографії, дорученні, розписці, пояснювальній записці).

2. У розпорядчих документах  займенник /я/  обминається. Ці  документи розпочинаються дієсловами  у першій особі однини (Пропоную... Наказую...)

3. Займенник /я/ в  офіційно-діловому, науковому та  публіцистичному стилі замінюється  авторським /ми/, а також, коли є потреба пом'якшити категоричність висловленого (..ми дійшли таких висновків).

4. Займенники третьої  особи (він, вона воно, вони) в  орудному відмінку мають /н/  і вживаються без прийменника: задоволений ними, керувати нею.

5. Після прийменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу), займенники вживаються без /н/: завдяки їм, назустріч їй, всупереч йому).

6. Займенники він, воно  у місцевому відмінку мають  варіант - на ньому (а не на нім).

7. Слід уникати двозначності, що може виникнути при співвіднесеності  займенників він, вона, вони з будь-яким із слів: Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою продукції вашої фірми. Вона (?) справила на нас приємне враження - Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою виробів (товарів) Вашої фірми. Вони справили на нас приємне враження. Економіст Іваненко В.П. внесла пропозицію. Головуючий з нею не погодився — Головуючий відхилив пропозицію економіста Іваненко В.П.

8. Вживаючи особові займенники, слід уникати їх нагромадження: Він збирається вступити до університету. Він давно вже вирішив стати економістом.

9. Займенник   /ми/  у переважній більшості документів, які пишуться від імені установи, підприємства, організації, пропускається. Наприклад, ділові листи часто починаються словами у першій особі множини (Просимо... Надсилаємо... Повідомляємо...). Паралельно вживається форма третьої особи однини (Дирекція просить... Завод надсилає... Управління повідомляє...).

10. Займенник Ви вживається в усному й писемному мовленні для підкреслення поваги, пошани, ввічливості. У документах пишеться з великої літери (заявах, запрошеннях, службових листах).

11. Для показу суворого  об'єктивного викладу, категоричної  вимоги, займенник Вам опускається: Надсилаємо Вам для ознайомлення — Надсилаємо для ознайомлення. Просимо Вас негайно оплатити рахунок — Просимо негайно оплатити рахунок.

12. Для пом'якшення  категоричності вимоги, використання  займенника Ви є доречним: пропоную з'явитися — пропоную Вам з'явитися, прошу уточнити - прошу Вас уточнити.

13. Дійова особа в  реченні, виражена особовим займенником,  повинна стояти у називному  відмінку, а не в орудному: мною запроваджено - я запровадив, нами запропоновано - ми запропонували, ними переказано — вони переказали, вами доведено — ви довели.

14. Не слід використовувати  займенники особи в присутності  тих, про  кого йде  мова.

II. Присвійні займенники  в документах.

1. Присвійні прикметники  в родовому і давальному відмінках  мають форми: мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму. Форми мойого, твойого, мойому, твойому властиві розмовному стилю.

2. Присвійні займенники  в місцевому відмінку мають  тільки нормативні форми: на моїм - на моєму; на твоїм - на твоєму, па їхнім – на  їхньому, на вашім -на вашому.

3. Для уникнення зайвого  паралелізму, у діловому мовленні  вживається присвійний займенник  їхній, а не їх (від — вони): їх обладнання - їхнє обладнання, надійшли їх пропозиції - надійшли їхні пропозиції, реалізовано їх продукцію - реалізовано їхню продукцію.

4. Не слід зловживати займенником свій, бо він, як правило дублює вже наявне в тексті слово: Петренко І.П. не справився зі своїми обов’язками диспетчера. Він своїми руками відремонтував свою машину - Він власноруч відремонтував особисту машину.

5. Уникати двозначності при використанні присвійного займенника свій: Директор попросив присутніх прокоментувати свої пропозицій - Директор запропонував присутнім прокоментувати їхні пропозиції.

III. Вживання означальних,  вказівних, питальних, неозначених  займенників у ділових паперах.

1. У давальному і  місцевому відмінках однини слід  використовувати нормативні форми  займенників: у чиїм -у чийому, був відсутній якийсь час -був відсутній деякий час, сі продукти — ці продукти, цеї домовленості — цієї домовленості, казна-який звіт - невідомо який звіт, котрогось із присутніх — декого з присутніх, тая нарада — та нарада, абичим завершили — невідомо чим завершили, тії розробки - тієї розробки. Перші приклади є розмовними, діалектними.

2. Правильно використовувати  близькі, але не тотожні за значенням займенники кожний, всякий, будь-який: Думаю, зможу відповісти на будь-яке (кожне, всяке) запитання. Але: Кожний відповідає за відведену ділянку роботи. Нас влаштовує будь-який квиток.

3. На означення особи  перевага надається вживанню займенника який (-а, -і), а на означення предметів, дій, явищ - що: інженера-конструктора, який проживає..., економіста, який працює..., Зарубу Олега Гнатовича, який мешкає..., учасники зборів, які проголосували..., контракт, що був підписаний...

4. Слід дотримуватися  варіювання у використанні питальних  займенників: Звичайно ухвали складаються із вступної частини, в якій зазначається стан питання, що розглядається, і розпорядчої, яка містить перелік заходів із зазначенням термінів виконання...

5. Двозначність виникає,  якщо вказівний займенник це  відноситься до двох явищ: Директор звільнив Бойка з обійманої посади і призначив на його місце Остапенка. Це (?) рішення не схвалюють у колективі.

 

Висновок до розділу 1

 

Використання чи невикористання займенників змінює тональність ділових текстів, може посилювати або пом'якшувати категоричність наказу, вимоги, прохання, поради тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ПРИСЛІВНИКІВ У МОВЛЕННІ ЕКОНОМІСТІВ

 

2.1. Способи творення прислівників

 

Різноманітність структури, лексичного значення і синтаксичних функцій прислівників свідчить, що прислівники, як самостійна частина  мови, сформувалися на основі різних частин мови — прикметників, іменників, числівників, займенників, прислівників і дієслів.

Прислівники утворювалися протягом багатьох епох. Кількість  слів цієї категорії весь час збільшувалася  і збільшується внаслідок утворення  нових слів.

Незначна частина прислівників утворилася давно від таких слів і форм, які в сучасній мові вже  не існують і які збереглись у своїх закам'янілих архаїчних формах тільки в цих прислівниках, наприклад, набакир: Висока сива шапка з решетилівських смушків, перехиляючись набакир, натякала про парубоцьку вдачу... (П. Мирний).

Більшість прислівників утворилася недавно, і тому легко можна визначити, від якої частини мови вони походять, наприклад: по-комсомольськи (від прикметника комсомольський), довіку (від форми родового відмінка іменника з прийменником), по-нашому (від форми давального відмінка присвійного займенника і префікса по-), по-перше (від форми знахідного відмінка порядкового числівника з прийменником по) і т. ін.

Слова різних частин мови, перетворюючись у прислівники, змінюють своє лексичне значення, втрачають  колишні граматичні ознаки і набувають нових ознак, властивих прислівникам.

Прислівники характеризуються властивими їм типами словотворення, які  часто пов'язуються з перетворенням  флексії в суфікс.

Для утворення прислівників вживаються особливі, властиві тільки їм, суфікси -о-, -е, -ськи, закам'яніла форма -ому префікси по-, в-, з-, на-.

Творення прислівників в українській мові відбувалось  і відбувається різними способами, а саме:

а) переосмисленням іменних  форм на основі нової функції слова;

б) сполученням різних частин мови з префіксами;

в) додаванням підсилювальної частки най до форм означального прислівника на -о;

г) переосмисленням дієприслівників.

1. Прислівники прикметникового  походження в сучасній українській  мові становлять найбільш продуктивний тип. Найбільшу групу в складі прислівників, утворених від прикметників, становлять прислівники на -о, що утворюються від називного відмінка якісних прикметників середнього роду нечленної форми: актуально, бадьоро, весело, грамотно, давно, красиво, ніжно, чисте, фанатично, задумливо, темно, тихо, тепло, вірно.

Прислівники цього типу мають невідмінювані ступені  порівняння.

2. Значна кількість  прислівників утворюється також  від нечленної форми прикметників  у сполученні з прийменником:

а) від форм родового відмінка однини давніх коротких (нечленних) прикметників з прийменником: звисока, здавна, здалека і здалеку, згарячу, спроста;

б) від форм давального відмінка нечленних прикметників чоловічого-середнього роду: помалу, потиху, потроху;

в) від форм давального відмінка відповідних членних прикметників і займенників: по-батьківському, по-козацькому, по-діловому, по-книжному, по-домашньому, по-старому, по-новому, по-доброму, по-хорошому; по-нашому, по-вашому, по-їхньому;

г) від форм знахідного відмінка однини з прийменником: востаннє, вручну, заново, наново, нарізно, напевне, нашвидку, наспіх;

д) від форм місцевого  відмінка з прийменником на: напоготові.

Прислівники іменникового походження

Творення прислівників від іменників буває двох видів:

а) прийменникове творення (частіше) і

б) безприйменникове творення (рідше).

Чимало прислівників української мови походять від форм непрямих відмінків іменників з  прийменниками, тобто від тих  форм іменників, які залежать від  дієслів (адже прислівник відноситься  найчастіше до дієслова).

1. Від форм родового відмінка  однини з прийменнпками-префіксами до-, з- (с-), за-, а також з двома прийменниками і з займенником що. Наприклад:

а) з прийменником-префіксом з- (с-): збоку, зверху, звіку, згори, ззаду, знизу, знадвору, зсередини, зозла, здаля, спочатку;

б) з прийменником-префіксом за-: завтра (з «за утра»), загодя, завчасу;

в) з прийменником-префіксом до-: довіку, довкола, додому, додолу, до останку, дотла, дощенту;

г) з двома прийменниками-префіксами: вдосвіта, знадвору, спідсподу (із з- під- з- поду),

д) з займенником що: щодня, щоранку, щотижня, щороку.

2. Від форм знахідного відмінка  однини з прийменниками-префіксами в-(у), за-, на-, над-, по-, а також з двома прийменниками:

а) з прийменником-префіксом в- (у-): вбік, вголос, вволю, вглиб, вгору, вдень, вниз, вплав, впору, впоперек, вподовж, всмак, вщент;

б) з прийменником-префіксом за-: завдовжки, завширшки, заздалегідь, залюбки, заміж, заочі, зараз;

в) з прийменником-префіксом на-: навгад, навздогад; назад, навідріз, навиліт, навскіс, нагору, назустріч, напам'ять, наперекір, наполовину, наприклад, насилу.

Головні способи творення займенникових  прислівників такі:

а) сполучення займенникових основ  з прийменниками-префіксами: доки, досі, доти, звідки, звідти, навіщо, надто, занадто і ін.;

б) сполучення первісних займенникових  основ з прийменниками-префіксами: відколи, відтоді, відтак, відтам, звідусюди, повсюди і ін.;

в) сполучення первісних займенникових  прислівників з частками: десь, колись, кудись, ніяк, якось-то, коли-небудь і ін.;

г) повторення однакових і різних прислівників: де-де, де-не-де, коли-не-коли, десь-інде, десь-інколи, так-сяк, туди-сюди і ін.;

д) вживання суфіксів, які надають  словам здрібніло-пестливого відтінку значення: осьдечки, тамечки, тутечки і ін.

Прислівники дієслівного походження в українській мов: становлять невелику групу. Творяться вони різними способами. Від дієслівних основ прислівники творяться за допомогою різних афіксів, наприклад: гопки, мовчки, пошепки, напомацки, досхочу, сторч, всупереч.

За допомогою закінчення колишньої форми орудного відмінка двоїни -ма (-ома) утворені такі прислівники: дарма, жартома, крадькома, сидьма.

Від колишніх нечленних  активних дієприкметників теперішнього часу жіночого роду утворилися такі прислівники: сидячи, держачи, крадучись і ін.

Від колишніх прикметників жіночого роду утворені прислівники  типу загодя, нехотя; від префіксових форм колишніх дієприкметників утворені за допомогою суфікса -ки такі прислівники: навсидячки, навстоячки.

В українській мові здрібніло-пестливі форми прислівників творяться від якісних прислівників за допомогою суфіксів -еньк-, -ісіньк-, -есеньк-: гарненько, давненько, злегенька, легенько, легесенько, любенько, любесенько, любісінько, смачненько, помаленьку.

Під впливом цих форм в окремих діалектах вживаються форми прислівників: тепереньки, теперечки, тутечки, тутеньки, тамечки, осьдечки, ондечки, недалечко, змалечку. Ці прислівники втратили значення пестливості.

Здрібніло-пестливі форми  прислівників вживаються лише в розмовній  мові. У творах художньої літератури вони використовуються авторами з метою стилізації під розмовну мову.

Значна частина прислівників української мови твориться на зразок складних іменників і прикметників сполученням двох основ або коренів  за допомогою сполучного звука о або без нього, наприклад: босоніж, сьогодні, силоміць.

У деяких складних прислівників чітко виступають своєрідні риси їх морфологічної будови, наприклад: запанібрата, насамперед, натщесерце, споконвіку і т. ін.

Складні прислівники  за своїми структурними ознаками поділяються на такі групи:

1. Складні прислівники,  утворені сполученням двох відіменних  основ, наприклад: запанібрата, силоміць, голіруч, босоніж, праворуч, споконвіку, нашвидкуруч, натщесерце, водночас, втридорога, обабіч, повсякчас, обіруч, сьогодні, стократ, тимчасом, чимраз.

2. Складні прислівники,  утворені сполученням іменної  основи з часткою, наприклад: якраз, щоранку, щодня, щовечора, щогодини, щодуху, щоправда.

3. Складні прислівники,  утворені сполученням самих прислівників із службовими словами, наприклад: набагато, набіло, наглухо, надалі, надовго, назавжди, начорно, забагато, задовго, замало, занадто, повсюди, подекуди, позавчора, позаторік, привселюдно, відтепер, дотепер, понині, потроху, анітрохи, аніяк, дедалі, щодалі, щоденно, щонайбільше, якнайбільше.

Незначну групу становлять прислівники, утворені сполученням  самих прислівників з дієслівною основою, наприклад: мимохіть, мимохідь.

Своєрідним способом творення прислівників є повторення цілого слова або його основи, наприклад: давним-давно, далеко-далеко, ледве-ледве, тихо-тихо, з давніх-давен, з діда-прадіда, мало-помалу, сухо-насухо, повік-віки, сила-силенна.

Часто прислівники творяться сполученням двох синонімічних слів, наприклад: без кінця-краю, гидко-бридко, зроду-віку, сяк-так, тишком-нишком, часто-густо.

Ряд прислівників утворено сполученням двох антонімічних слів, наприклад: більш-менш, видимо-невидимо.

Особливу групу в  сучасній українській мові складають  ідіоматичні прислівникові вирази, утворені сполученням різних відмінкових форм того самого іменника. Серед них можна визначити такі підгрупи:

а) словосполучення, утворені з форм називного і родового відмінків  з прийменником від (од), наприклад: раз від разу, час від часу;

б) словосполучення, утворені з форм називного і знахідного відмінків з прийменниками в, у, на, о, наприклад: слово в слово, руна в руку, день у день, рік у рік, віч-на-віч, пліч-з-пліч;

в) словосполучення, утворені з форм називного і орудного відмінків  з прийменником за, наприклад: день за днем, крок за кроком;

г) словосполучення, утворені з форм родового відмінка з прийменником з і знахідного відмінка з прийменником на або в, наприклад: з боку на бік, з дня на день, з року в рік.

У сучасній українській літературній мові досить часто в ролі прислівників виступають різні фразеологічні сполучення і звороти, наприклад: на вічні часи, на власні очі, на всі заставки, на всю губу, по саме нікуди, по саму зав'язку, так собі, вкрай погано, в дорогою душею, ні туди ні сюди і ін.

Поряд з прислівниками, утвореними від інших частин мови, в сучасній українській мові є також прислівники, утворені від прислівників. Прислівники цього типу утворюються за допомогою префіксів і суфіксів.

За допомогою префіксів  утворені такі прислівники: ніколи. ніде, нікуди, назавжди, звідти, позавчора, післязавтра, задарма і ін.

За допомогою словоскладання від прислівників, співвідносних  з прикметниками, утворюються такі прислівники: багато-багато, високо-високо, гарно-гарно, глибоко-глибоко, давно-давно, далеко-далеко.

Префіксовані прислівники  виражають нову ознаку. Прислівннки, утворені за допомогою складання, виражають ту саму ознаку що й основне слово, але в більшій мірі.

Наголошення прислівників

1. Прислівники прикметникового  походження, як правило, мають  наголос на корені: важкий — важко, легкий — легко, сумний — сумно, високий — високо, глибокий — глибоко, широкий — широко, гарячий — гаряче (і гаряче).

2. У прислівниках із  суфіксом -ома наголошується кінцевий голосний цього суфікса, наприклад: крадькома, тайкома.

3. У прислівниках із  суфіксом -ма наголос може припадати або на нього, або на основу: дарма, лігма і лігма, ліжма і ліжма, але прислівники ницьма, сидьма мають наголос тільки на корені.

 

2.2. Правопис прислівників разом, окремо та через дефіс у текстах ділових документів

 

Разом пишуться: прислівники, прийменника + іменником, займенником, прикметником, числівником, прислівником: потім, занадто, вночі, надвечір, безвісти, вдосвіта, потихеньку, вперше, вдвічі, натроє (але: по двоє, по троє);

складні прислівники, утворені з кількох основ: праворуч, стрімголов, босоніж, обіруч. Окремо пишуться: прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником. Найуживаніші з них такі: без: без кінця, без черги, без упину, без жалю; на: на добраніч, на жаль, на щастя, на сьогодні, на початку; до: до побачення, до речі, до краю, до діла; з: з радості, з жалю, з горя, з розгону; в/у: в разі, в міру, уві сні, в далечінь;

прислівникові сполучення, де повторюються основи, між якими  стоїть прийменник: день у день, рік у рік, час від часу, раз у раз, один по одному, сам на сам. Сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем, один одним, сама самотою.

Через дефіс пишуться: прислівники, утворені від прикметників, займенників і прийменника по: по-новому, по-батьківськи, по-домашньому, по-літньому, по-українськи, по-книжному, по-моєму, по-їхньому, по-нашому;

прислівники, утворені від  порядкових числівників за допомогою  префікса по-: по-перше, по-друге, по-третє;

прислівники, утворені від  синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку, видимо-невидимо, тишком-нишком, більш-менш, часто-густо, любо-дорого;

прислівники, в яких повторюються слова або корені (без службових  слів або із службовими словами між  ними): довго-довго, ледве-ледве, давним-давно, навіки-віків, віч-на-віч, всього-на-всього, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли, хоч-не-хоч.

Правопис прислівників: з давніх-давен, з діда-прадіда, без кінця-краю, на-гора, по-латині, десь-колись.

 

2.3. Явище адвербіалізації

 

У сучасній українській  мові спостерігаються активні процеси переходу інших частин мови в прислівники і прислівників в інші граматичні категорії.

Процес переходу інших  частин мови в прислівники називається адвербіалізацією (від латинського adverbium — придієслівник, буквально «від дієслова»).

При адвербіалізації  відбуваються різні зміни в значенні і в граматичній структурі  слів, що дають можливість докладно охарактеризувати природу прислівників.