Особливості вибірковості та переключення уваги

РЕФЕРАТ

Пояснювальна записка  до курсової роботи «Особливості вибірковості та переключення уваги» : 31 ст., 6 таблиць, 2 додатки, 15 літературних джерел.

Об’єкт – увага.

Предмет – психологічні особливості вибірковості та переключення уваги дітей віком 8-12 років.

Мета дослідження – вивчити психологічні особливості вибірковості та переключення уваги.

Методи дослідження – аналіз та систематизація теоретичного матеріалу, практична частина роботи була виконана за допомогою методів : експеримент,

тестування («Методика Таблиці Шульте») , («Вибірковість уваги за методикою Мюнсберга»). Обробка результатів здійснювалася за допомогою критерія Славіної.

Дослідження за методикою «Таблиці Шульте» показало що 70% учнів мають достатній рівень розвитку переключення уваги. Потрібно зазначити, що двоє учнів мають низькі показники. Дані учні також мають низький рівень успішності у навчанні і потребують корекційно-розвивальної допомоги з боку шкільного психолога.

Згідно з результатами методики Мюнсберга, можна сказати що у 60% дітей не погана вибірковість уваги. Учні з середніми рівнем успішності мають більш низькі результати. Учні з низьким рівнем успішності мають найнижчі показники. На основі даних, ми можемо стверджувати про залежність успішності в навчанні від переключення та вибірковості уваги.

Результати курсової роботи рекомендується використовувати при наборі до шкіл, коледжів та інших подібних закладів.

Ключові слова:  УВАГА, УВАЖНІСТЬ, ДОМІНАНТА, ОРІЄНТУВАЛЬНИЙ РЕФЛЕКС, ВЗАЄМНА ІНДУКЦІЯ, МИМОВІЛЬНА УВАГА, ДОВІЛЬНА УВАГА, ПІСЛЯДОВІЛЬНА УВАГА, ЗОВНІШНЯ УВАГА, ВНУТРІШНЯ УВАГА, ОБСЯГ УВАГИ, СТІЙКІСТЬ УВАГИ, РОЗПОДІЛ УВАГИ, ПЕРЕКЛЮЧЕННЯ УВАГИ, КОЛИВАННЯ УВАГИ, РОЗСІЯНІСТЬ УВАГИ.

Зміст

ВСТУП…………………………………………………………………………5

Розділ І. Психологічні особливості уваги.

1.1. Поняття уваги ……………………………………………………………7

1.2 Фізіологічні основи уваги…………………………………………….......9

1.3.Форми уваги і властивості уваги ………………………………………..12

Розділ ІІ. Дослідження вибірковості та переключення уваги.

2.1.Опис методів дослідження ……………………………………………….18

2.2.Результати проведеного дослідження……………………………………19

2.3.Корекційно-розвиваючі вправи для уваги ………………………………23

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………..27

ДОДАТКИ………………………………………………………………………29

Вступ

Психологи і фізіологи здавна намагалися з'ясувати механізми, які визначають вибірковість переключення уваги. Однак ці спроби часто мали описовий характер, фізіологічні основи уваги глибоко не вивчалися.

Так, природу уваги  розглядали як результат рухового пристосування. Це означає, що до складу уваги входить м'язовий, руховий елемент. Згодом увага стала незмінним структурним компонентом психолого-педагогічної науки. Як вітчизняні, так і зарубіжні вчені Й. Гербарт, І.П. Павлов, О.О. Ухтомський, П.К. Анохін, Г. Уолтер та ін. намагалися зрозуміти суть уваги як психічного процесу. Разом з тим, К.Д. Ушинський, С.Л. Рубінштейн, В.І. Страхов та інші, характеризували увагу з точки зору психолого-педагогічної науки.

Актуальність теми полягає в тому, що увага є одним з ключових компонентів серед психічних процесів людини в які входить переключення та вибірковість уваги. Також увага є одним з вирішальних аспектів пізнавальних процесів людей.

Об'єктом роботи є увага.

Предмет роботи - психологічні особливості вибірковості та переключення уваги дітей віком 8-12 років.

Мета курсової роботи - вивчити психологічні особливості вибірковість та переключення уваги.

У зв'язку з  поставленою метою, нами були сформульовані  завдання:

1. здійснити комплексний аналіз проблеми уваги на теоретичному та практичному рівні;

2. охарактеризувати методичний аспект проблеми;

3. виявити рівень уваги учнів початкових класів;

4. узагальнити результати дослідження в авторських пропозиціях.

Мною були використані  методики: «Таблиці Шульте» на визначення переключення уваги, та методика Мюнсберга на переключення уваги.

Практичне значення: Результати, які я отримала в моїй курсовій не дуже втішні, дітям потрібні вправи, і різні задачі щоб покращувати переключення та вибірковість уваги.

Отримані результати можуть застосовуватися при наборі до шкіл, коледжів та інших подібних закладів.

Розділ І. Психологічні особливості уваги.

1.1 Поняття про увагу

Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Уважно вслухаючись або вдивляючись у щось, вона не чує, що до неї звертаються, не помічає перешкод на дорозі.

Вибірковість уваги  пояснюється більш вираженою  гальмівною дією вагомих для особистості  предметів і переживань щодо менш значущих, які в цей час на неї  діють. За такого стану гальмівною дією вагомих для особистості предметів увага яскравіше відображаються нашою свідомістю. Увагу зумовлюють не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об'єкти. Цю здатність називають уважністю. Вона являє собою характерологічну властивість особистості, завдяки якій людина володіє своєю увагою, а тому своєчасно й активно зосереджується, скеровує увагу. Недостатній розвиток уважності виявляється в розосередженості та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й підтримувати свою увагу в процесі діяльності внутрішніми засобами.

Сутність уваги, її природу  психологи пояснюють по-різному. Прибічники волюнтаристської теорії вбачають сутність уваги виключно у волі, хоча мимовільна увага не може бути пояснена вольовою діяльністю. Прибічники інших теорій вважають, що у виявах уваги провідну роль відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям. Шукали пояснення виникнення уваги також і в зміні змісту самих уявлень, не враховуючи спрямованості особистості. Насправді увага значною мірою зумовлена взаємовпливами між спрямованістю діяльності, до виконання якої залучена людина, та спрямованістю її психічних процесів. Увага є там, де напрям діяльності орієнтує спрямованість думок.

Отже, увага виражає специфічну особливість процесів, спрямованість яких регулюється діяльністю, в яку вони включені.

Оскільки увага виявляє  ставлення особистості до предмета, на який спрямована свідомість, то вагомість  предметів, явищ для людини відіграє велику роль при зосередженні на них уваги. Саме цим пояснюється те, що людина, зосередившись на якомусь предметі, не звертає уваги навіть на сильні подразники, які не мають стосунку до того, чим вона займається, або не мають для людини ніякого значення. Усе, що особистість вважає вагомим, стає предметом її уваги. Природа уваги в психології розглядалася представниками різних психологічних напрямів і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку взагалі. Представники англійської асоціативної психології поняття «увага» не включали в систему психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.

Представники інтроспективної  психології (Гербарт, В. Вундт, Е. Тітченер) вивчали лише внутрішню суб'єктивну  сторону уваги як явища. Увага, на їх погляд, – це стан свідомості, що характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту або перебігу процесів. Виходячи з такого розуміння, В. Вундт, наприклад, обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорію уваги.

Увага – це фіксована  точка свідомості, найясніше її поле діяльності, зумовлене переходом змісту свідомості із зони перцепції до зони апперцепції, яка, на думку В. Вундта, являє собою особливу психологічну активність, що є виявом невідомої нам внутрішньої сили.Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття в свідомості. Більш яскраве відчуття панує над іншими й набуває самостійності, виокремлюється серед них, підпорядковує собі менш яскраві відчуття. Він вважав, що яскравість відчуття зумовлюється нервовими схильностями, але не розкривав, що являють собою ці нервові схильності. Представник фізіологічного напряму в психології Т. Ціген пояснював увагу не суб'єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідомлених уявлень за фіксовану точку свідомості. Уявлення, що перемагає, стає усвідомленим, домінуючим.

Отже, увага – це стан усвідомлення уявлення. Зміна уявлень  є перехід уваги з одного уявлення на інше. Акт зосередження виникає  в результаті асоціативних імпульсів  відчуттів, які залежать від інтенсивності, ясності, сили супровідного емоційного тону.

Французький психолог Т. Рібо, слідом за І. М. Сєченовим, вважав, що уваги без її фізичного виявлення не існує. У зв’язку з цим він висунув теорію рухової уваги. Увага, стверджував він, це не духовний акт, що діє таємничо, її механізм – руховий, тобто такий, що впливає на м’язи у формі затримки уваги. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м’язами, не здатна зосереджувати увагу. Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй психологічній системі визначають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів. Наведені дані про розуміння уваги свідчать про складність з’ясування сутності уваги та особливостей її виявлення в діяльності.

1.2.Фізіологічні основи  уваги

Увага, як показали дослідження, детермінується співвідношенням збуджень у корі великих півкуль головного мозку, зумовлених подразниками, що впливають на чуття організму, і внутрішніми установками та психічними станами.

І. П. Павлова про орієнтувально-рефлекторну  діяльність організму, пізніше поглиблені нейрофізіологічними дослідженнями, вивчав фізіологічне підґрунтя уваги. І. П. Павлов під орієнтувальними рефлексами розумів активні реакції тварин на зміни навколишнього середовища, які зумовлюють загальне пожвавлення уваги й низку вибіркових реакцій, спрямованих на ознайомлення із змінами ситуації. Орієнтувальний рефлекс забезпечує живим істотам змогу пристосуватися до різноманітних зовнішніх впливів на організм. Він виявляється в активному настановленні аналізаторів на краще сприймання подразників, що впливають на організм. І. П. Павлов писав: «Щохвилини кожний новий подразник, який діє на нас, викликає відповідні рухи з нашого боку, щоб краще, повніше довідатися про цей подразник. Ми придивляємося до предмета, що з’явився, прислухаємося до звуків, що виникають, посилено втягуємо запах, який приходить до нас. І, якщо предмет поблизу, намагаємося доторкнутися до нього, і взагалі прагнемо охопити або пізнати кожне нове явище або предмет відповідними сприймальними поверхнями, відповідними органами чуттів». [10; 313]

Отже, фізіологічним підґрунтям уваги є збудження, що виникає  в корі великих півкуль головного мозку під впливом подразників, які на нас діють. У процесі діяльності під впливом зовнішніх і внутрішніх подразників у відповідних ділянках кори великих півкуль головного мозку виникають більш або менш стійкі осередки оптимального збудження. Ці оптимальні збудження стають домінуючими і викликають гальмування слабших збуджень, що виникають в інших ділянках кори великих півкуль. У зв’язку зі зміною характеру та сили подразників, які діють на нас ззовні або зсередини організму, осередок оптимального збудження може переміщуватися з одних ділянок кори великих півкуль головного мозку до інших. У таких випадках змінюється і спрямованість уваги. У загальмованих ділянках кори головного мозку виникає збудження, а ділянки, що перебували в стані збудження, гальмуються. З цього приводу І. П. Павлов писав: «Якби можна було бачити крізь черепну коробку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю світилося, то ми побачили б у свідомої людини, що розмірковує, як по її великих півкулях постійно пересувається химерно-неправильних обрисів світла пляма, що раз у раз змінюється у формі та за величиною, оточена по решті півкулі більш або менш значною тінню». [10; 314]

Значний внесок у з’ясування фізіологічного підґрунтя уваги зробив О. О. Ухтомський своїм вченням про домінанту. Домінанта – це панівна ділянка, яка приваблює до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел. «Домінанта – це достатнє джерело збудження, яке досягає центру в певний момент, набуває значення панівного чинника в роботі інших центрів, нагромаджує збудження з окремих джерел, але гальмує здатність інших центрів реагувати на імпульси, які мають до них безпосередній відношення».[10;314] Серед багатьох збуджень, що виникають одночасно в корі головного мозку, одне є домінуючим. Воно і служить фізіологічним підґрунтям свідомих процесів, уваги. Інші збудження при цьому гальмуються.

Загальмовані відносно слабші збудження (порівняно з домінуючими).

О. О. Ухтомський називав субдомінантними. Своїми дослідженнями він показав, що домінанта не лише гальмує субдомінантні збудження, а й посилюється за їх рахунок. У зв’язку з цим, домінанта стає сильнішою. Між домінантою та субдомінантами ведеться боротьба. Домінантне збудження залишається домінуючим доти, доки якась субдомінанта не набуде більшої інтенсивності, ніж сила домінанти. Тоді субдомінанта стає домінантою, а домінанта – субдомінантою.

О.О. Ухтомський вважав, що в діяльності нервової системи важко уявити цілком бездомінантний стан. Людина завжди буває до чогось уважною.

Виразом домінанти, за О. О. Ухтомським, є робоча поза організму у стані уваги: людина відповідно напружує м’язи, має своєрідний вираз обличчя, особливі рухи, в органах чуттів при цьому виникає сенсибілізація, тобто підвищується чутливість до зовнішніх подразників або ж знижується чутливість до зовнішніх подразників, якщо ми зосереджуємося на внутрішній діяльності, на власних психічних станах. При цьому змінюються вегетативні процеси, серцебиття, кровообіг.

Отже, за цими зовнішніми змінами, за виразними рухами можна  дійти висновку про стан уваги  особистості. Взаємна індукція збудження та гальмування є фізіологічним підґрунтям найрізноманітніших виявів уваги: її стійкості, інтенсивності, відволікання, переведення уваги тощо. Взаємодія процесів збудження та гальмування в корі великих півкуль головного мозку пояснює ряд властивостей уваги. Так, обсяг уваги можна пояснити ширшим або вужчим осередком оптимального збудження ділянок кори великих півкуль.

Розподіл уваги, тобто  здатність бути уважним до кількох  об’єктів або дій водночас, пояснюється  тим, що звична діяльність може здійснюватися  й тими ділянками кори, що певною мірою перебувають у стані гальмування. Переведення уваги з одного об'єкта на інший пояснюється переміщенням оптимального збудження з однієї ділянки кори в іншу у зв'язку з виникненням нового подразнення. Швидкість переведення уваги в різних людей буває різною. Це залежить від типу нервової системи організму. Збудливий тип швидше переводить увагу з одного об'єкта на інший, ніж організм з інертним типом нервової системи.

Сучасні нейрофізіологічні  дослідження переконують, що процеси уваги пов'язані не лише з корою великих півкуль головного мозку, а й з підкорковими його утвореннями. Вибірковий характер уваги забезпечується станом бадьорості кори головного мозку, який підтримується висхідними імпульсами ретикулярної формації. Але стан бадьорості кори забезпечується не лише висхідною активуючою ретикулярною системою, а й низхідною системою. Якщо висхідна ретикулярна система, яка несе імпульси до кори головного мозку, є біологічно зумовленою формою активації (обмінні процеси, елементарні потяги організму), то низхідна ретикулярна система викликає активуючий вплив імпульсів, що виникають у корі головного мозку, на підкоркові утворення й цим самим забезпечує вищі форми вибіркової активації, пов’язані із складними завданнями свідомої діяльності. Серед мозкових механізмів уваги велику роль відіграють лобові ділянки головного мозку. Вони беруть безпосередню участь у підвищенні рівня бадьорості відповідно до тих завдань, які людина повинна розв’язати, і таким чином забезпечують вияви вищих довільних форм уваги. Показники нейрофізіологічних досліджень доводять, що активацію лобових ділянок головного мозку людини зумовлює мовна діяльність, мовна інструкція організації дій.

1.3.Форми уваги і властивості уваги

У психології розрізняють  мимовільну, довільну та післядовільну увагу.

Усі різновиди уваги  тісно пов’язані між собою  і за певних умов переходять одні в  одних.

Мимовільна увага виникає  несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, за умов діяльності або відпочинку, на дозвіллі під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму. Вона властива і людині, і тваринам, хоча виникнення її в людини якісно відрізняється від мимовільної уваги тварин. Фізіологічним підґрунтям мимовільної уваги є безумовнорефлекторна орієнтувальна діяльність мозку. Нейрофізіологічним її механізмом є збудження, що надходять до кори з підкоркових ділянок великих півкуль головного мозку. Збуджувачами мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні предмети, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, наші прагнення – все те, що чомусь хвилює нас. Найчастіше мимовільна увага виникає тоді, коли людина стомлена, через несприятливі умови праці (спекотно, холодно, забруднене повітря в приміщенні) або коли діяльність, якою людина займається, її не цікавить, не потребує інтенсивної розумової активності.

Довільна увага –  це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Довільна увага  своїм головним компонентом має  волю. Силою волі людина здатна мобілізувати й зосередити свою увагу на потрібній діяльності протягом досить тривалого часу. Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність боротися із сторонніми відволіканнями. Довільна увага своїм фізіологічним підґрунтям має умовнорефлекторну діяльність головного мозку, здатність гальмувати непотрібні рухи та дії. Позитивна індукція нервових процесів – одна з головних фізіологічних підвалин довільної уваги. Є всі підстави вважати, що одним з головних нейрофізіологічних механізмів довільної уваги є робота лобних ділянок кори великих півкуль головного мозку, які багато дослідників функцій головного мозку вважають механізмом розумової діяльності, а отже, й довільної уваги. Головним збуджувачем довільної уваги є усвідомлювані потреби та обов’язки, інтереси людини, мета та засоби діяльності. Чим віддаленіша в часі мета і чим складніші умови та способи її досягнення, чим менше приваблює людину сама діяльність, тим більшого напруження свідомості та волі, а отже, й довільної уваги, вона потребує. Така діяльність, а саме такою є навчальна і трудова діяльність, вимагає належного зосередження уваги та її спрямування.

Післядовільна увага, як переконує досвід і дослідження, виникає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження. Тому післядовільну увагу називають ще й вторинною мимовільною увагою. У післядовільній увазі напруження волі слабшає, а інтенсивність уваги не зменшується, залишається на рівні довільної уваги. Хоча в післядовільній увазі свідоме зосередження на об'єкті діяльності та його окремих етапах і зменшується, проте цей різновид уваги, як і довільна увага, є свідомо контрольованим. Завдяки тому, що інтенсивність напруження в післядовільній увазі зменшується, а інтерес до діяльності зростає, вона стає більш тривалою та продуктивною. Тому важливо в процесі діяльності – навчальної, трудової – засобами її організації та методами праці сприяти переходу уваги від довільної до післядовільної.

Залежно від змісту діяльності, увага спрямовується або на зовнішні, безпосередньо дані предмети, явища та рухи власного тіла, які є об’єктом наших відчуттів і сприймань, або на внутрішню, психічну діяльність. У зв’язку з цим виокремлюють зовнішню, або сенсорну та рухову (моторну), увагу і внутрішню, інтелектуальну увагу. Поділ уваги на зовнішню та внутрішню, звичайно, умовний, але ці форми вияву уваги мають свої особливості, на які потрібно зважати, організовуючи й керуючи навчальною, трудовою та спортивною діяльністю людини. Зовнішня увага відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та у їх відображенні нашою свідомістю. Вона виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об'єкт сприймання і спостереження, в зосередженні на діючих органах тіла – руках, ногах, на їх напруженні.

Зовнішня увага (сенсорна, рухова) яскраво виявляється у своєрідних рухах очей, голови, виразах обличчя, в мімічних та пантомімічних виразах і рухах, у своєрідній готовності здійснювати ті або інші трудові, навчальні, спортивні завдання. Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуттів – зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також темпераменту, статичних і кінестетичних станів організму та його органів. Сенсибілізація органів чуттів сприяє більш чіткому вибірковому сприйманню предметів та явищ, а також їхніх елементів.

У зовнішній увазі  виокремлюють зосередження на очікуваних предметах і явищах – сигналах до дії і рухів, як це буває в трудовій і спортивній діяльності. Увагу до очікуваних предметів та явищ називають пресенсорною та премоторною увагою. В увазі виокремлюють такі її характерні властивості: зосередженість, або концентрація уваги, стійкість, переключення, розподіл та обсяг. Ці властивості є головною передумовою продуктивності праці, навчання, спортивної та іншої діяльності особистості. У практиці ці властивості виявляються по-різному.

Зосередження уваги  – це головна її особливість. Вона виявляється в мірі інтенсивності зосередженості на предметах розумової або фізичної діяльності. Заглиблюючись у предмет, людина не помічає впливу на неї сторонніх подразників, того, що відбувається навколо. Фізіологічним підґрунтям зосередженості є позитивна індукція нервових процесів збудження та гальмування. Зосередження уваги тісно пов’язане зі стійкістю уваги.

Стійкість уваги характеризується тривалістю зосередження на об'єктах  діяльності. Стійкість, як і зосередженість, залежить від сили або інтенсивності  збудження, що забезпечується силою впливу об'єктів діяльності, і індивідуальними можливостями особистості, важливістю для неї діяльності, зацікавленням нею.

Сила уваги зменшується  за несприятливих умов діяльності (галас, несприятлива температура, несвіже  повітря) та залежно від міри втоми, стану здоров'я. Про силу уваги можна робити висновки за частотою і тривалістю відволікань, які є мимовільними реагуваннями на різні випадкові подразники зовнішнього і внутрішнього походження. Стійкість уваги буває тривалішою за сприятливих умов діяльності, при усвідомленні важливості завдання та терміновості його виконання, якщо організації та методам праці властиві елементи, які активізують розумову діяльність. Зосередженість уваги та її стійкість у процесі діяльності можуть порушуватися: сила і тривалість зменшуються, увага слабшає, людина відволікається від об'єкта діяльності.    Відволікання настає тоді, коли відсутні чинники, які сприяють зосередженості та стійкості уваги, про що йшлося вище. Несприятливі умови діяльності, важкі за своїм змістом і способом виконання завдання, нецікаві завдання, відсутність інтересу до змісту діяльності, вмінь та навичок працювати прискорюють втому і відвертають увагу від об'єктів діяльності. Особливо помітно відволікання уваги виявляється в неуважних людей. Розсередженість – це негативна особливість уваги, яка зумовлюється послабленням сили зосередженості. Фізіологічним підґрунтям розсередженості є слабкість збудження у ділянках кори головного мозку. Чергування зорового, слухового та рухового різновидів сприймання сприяє подоланню розсередженості.

Розсередженість уваги спостерігається під час інтенсивного зосередження на чомусь. Але це пояснюється глибиною зосередження, а не його слабкістю та поверховістю.

Відволікання уваги  не слід плутати з її переключенням.

Переключення уваги  – це навмисне перенесення уваги  з одного предмета на інший, якщо цього  вимагає діяльність. Фізіологічним  підґрунтям переключення уваги є гальмування оптимального збудження в одних ділянках мозку і виникнення його в інших. Переключення уваги з одних предметів на інші потребує належного опанування своєю увагою, усвідомлення послідовності дій та операцій з предметами, яких вимагає праця, вміння керувати своєю увагою, що здобувається в процесі діяльності. Переключення уваги відбувається з різною швидкістю. Це залежить від змісту діяльності та від індивідуальних особливостей. Існують різновиди діяльності, в яких швидкість переключення є вирішальною для праці, наприклад, це потрібно для праці пілота, водія, оператора, особливо в аварійних умовах.

Люди із збудливим  типом нервової системи швидше переключають свою увагу, ніж люди гальмівного типу. Швидкість переключення уваги, як показали дослідження, становить 0,2 – 0,3 секунди, тобто цього часу вистачає, щоб подолати інертність, яка настає в процесі праці, і переключитися на інший об'єкт. Вправляючись у швидкості переключення уваги, можна домогтися зменшення інертності нервових процесів мозку і поліпшити швидкість переключення для виконання інших дій та операцій. Концентрація уваги може бути вузькою та більш широкою, коли людина зосереджується не на одному, а на кількох об'єктах. За більш широкої концентрації уваги відбувається розподіл уваги. Він виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності.

Є люди, яким буває важко  зосереджуватися на двох різновидах діяльності, і є такі, котрі здатні одночасно виконувати кілька різновидів діяльності, Говорять, нібито Юлій Цезар, Наполеон були здатні одночасно писати одне, читати друге, слухати третє, говорити про четверте. Здатність розподіляти увагу не викликає сумнівів. Мабуть, вони володіли умінням дуже швидко переключати свою увагу з одного об'єкта на інший, а також досягали високої автоматизації у використанні звичних окремих компонентів тих або інших дій, які вони виконували. Саме це могло справляти враження одночасності їх виконання.

Обсяг уваги. Увага людини буває неоднакова за своїм обсягом. Обсяг уваги – це така кількість об'єктів, які можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час. За цією ознакою увага може бути вузькою та широкою.

Дослідженнями встановлено, що обсяг уваги дорослої людини під час сприймання не пов'язаного за змістом матеріалу (незрозумілі сполучення літер, фігури, окремі літери) дорівнює 4-6 об'єктам, що сприймаються впродовж однієї-двох десятих секунди. Обсяг уваги дітей при сприйманні такого самого матеріалу і за такої самої швидкості експозиції дорівнює 2-3 об'єктам.

Розділ 2. Дослідження вибірковості та переключення уваги

2.1. Опис методів дослідження

Увага — один з головних психологічних процесів, від характеристики якого залежить успішність навчальної діяльності. Багато проблем, що виникають  у навчанні, особливо в початковий його період, безпосередньо пов'язані з недоліками в розвитку уваги. Вони можуть бути усунуті, якщо заздалегідь, як мінімум за рік до надходження в школу, відомі індивідуальні особливості уваги дитини і той рівень, на якому вона знаходиться в даний момент часу.