Зміст 

     Вступ

     Важливими передумовами розвитку підприємництва є подальша демократизація та урізноманітнення форм власності, подолання недоторканності принципу підпорядкування нижчих економічних структур вищим, формування повноцінного конкурентного ринку, забезпечення законних прав господарств тощо.

     Можливості  розвитку підприємництва відкриваються  на базі прийнятих законів України "Про власність", "Про підприємства", "Про підприємництво". На їхній основі в Україні формуються такі форми підприємництва: індивідуальне дрібне підприємництво; система колективних підприємств (акціонерні товариства, кооперативи та ін.); державні підприємства; спільні підприємства.

     Різні форми підприємницької діяльності в Україні набувають усе більшого поширення. Так, на початок 1996 р. у промисловості  в державній власності залишалось менше половини (43%) підприємств галузі проти 70% у 1992 р. За вісім місяців 1996 р. промисловими підприємствами недержавного сектора вироблено близько 52% загального обсягу промислового виробництва. Усього за час проведення приватизації понад 40 тис. державних підприємств змінили організаційну форму господарювання. Частка основних фондів, що належить державі, зменшилась з 96 до 49 відсотків. Однак, незважаючи на поліпшення кількісних показників збільшення недержавного сектора, слід констатувати, що підприємництво ще не стало основним способом господарювання в Україні.

     З'ясовуючи причини такого становища, треба  виходити з реальної ситуації, яка  створилася в економіці країни. Насамперед слід мати на увазі, що перехід від  командно-адміністративних до ринкових методів господарювання - тривалий процес, у якому необґрунтована поспішність може призвести лише до втрат матеріального й морального характеру.

Об'єкт  дослідження – підприємницька діяльність як вид господарської діяльності;

Предмет – державне регулювання підприємницької діяльності

Мета  – дослідити державне регулювання підприємницької діяльності

Завдання:

1. Визначити  поняття підприємництва.

2. Дослідити значення підприємницької діяльності

3. Надати загальну характеристику державного регулювання підприємницької діяльності

4. Визначити сучасні проблеми державного регулювання підприємницької діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ 1. Загальна характеристика підприємницької  діяльності

     1.1. Поняття підприємництва

     У вітчизняній економічній науці, на наш погляд, найбільш повно підприємництва З. С. Варналій:

     «Підприємництво як економічна категорія — є особливий тип господарювання, де головним суб'єктом є підприємець, який раціонально поєднує (комбінує) фактори виробництва на інноваційній основі і власній відповідальності, організує і керує виробництвом з метою одержання підприємницького доходу».

     Головна цінність цього визначення полягає  в тому, що в ньому називається  дві головні ознаки підприємництва: по-перше, це особливий тип господарника за своїми новаторськими здібностями; по-друге, успіх побудовано на інноваційній діяльності. Такий підхід вигідно відрізняється, на нашу думку, від усіх варіантів дефініцій, даних в останніх вітчизняних і російських виданнях.

     У підручнику російського видання 2000 року із серії «Вища освіта» групи  авторів під ред. М. Г. Лапусти  «Підприємництво» сказано: «Підприємництво — вільне економічне господарювання в різних сферах діяльності (крім заборонених законодавчими актами), здійснюване суб'єктами ринкових відносин з метою задоволення потреб конкретних споживачів і суспільства в товарах (роботах і послугах) та одержання прибутку (доходу), необхідних для саморозвитку власної справи (підприємства) і забезпечення фінансових обов'язків перед бюджетами й іншими господарюючими суб'єктами».

     І далі: «Підприємництво — це принципово новий тип господарювання, який базується на інноваційному поводженні власників підприємства, на умінні знаходити і використовувати ідеї, утілювати їх у конкретні підприємницькі проекти…».

     Адже  статична рівновага породжує позитивну  процентну ставку, а постійний  залишок доходу понад заробітну плату і відсоток можливий тільки в результаті постійного впровадження інновацій, що порушують стан рівноваги.

     Характеристику  підприємця як інноватора дав американський  економіст австрійського походження Йоган Шумпетер.

     Й. Шумпетер у роботі «Теорія економічного розвитку» (1911 р) підходить до оцінки підприємця набагато ширше загальноприйнятого визначення його попередниками. Якщо для Адама Смита підприємець — це приватник, а приватна власність — матеріальна основа підприємництва, то Шумпетер вважає підприємцями не тільки «самостійних» господарських суб'єктів, але й усіх тих, хто не має тривалих зв'язків з індивідуальним підприємством і використовує їх тільки для проведення нових комбінацій факторами виробництва. Підприємець — це особливий тип людей. Вони виконують функцію новаторів. Здійснити новацію в економіці нелегко. Звичайно при цьому протидіє їй навколишнє середовище, оскільки «нововведення в економіці, як правило, впроваджуються не після того, як спочатку у споживача стихійно виникнуть нові потреби…, а тільки тоді, коли саме виробництво прищепить споживачам нові потреби»

     Розвиток  підприємництва — це один із найпотужніших  ресурсів зайнятості та доходів територій  і населення при неспроможності держави забезпечити централізовану підтримку розвитку регіонів.

       Підприємницька діяльність дуже різноманітна. Оскільки будь-який бізнес у тім чи іншому ступені зв'язаний з основними фазами відтворювального циклу — виробництвом продукції і послуг, обміном і розподілом товарів, їхнім споживанням — можна виділити наступні види підприємницької діяльності:

     ·        виробниче підприємництво;

     ·        комерційне;

     ·        фінансове.

     Крім  цього, в останні десятиліття  у всіх економічно розвитих країнах  світу виділяється, одокремлюється такий самостійний вид підприємництва, як консультатиний (консалтинг).

     У той же час кожний з названих видів  підприємництва розподіляється на деяке  число підвидів. У загальному представленні  існуючі види і підвиди підприємництва можна представити у виді схеми.

     Виробниче підприємництво можна назвати ведучим видом підприємництва. Тут здійснюється виробництво продукції, товарів, робіт, виявляються послуги, створюються визначені духовні цінності. Однак саме ця сфера діяльності при переході до ринкової економіки перетерпіла найбільші негативні зміни: розпалися господарські зв'язки, порушилося матеріально-технічне забезпечення, різко упав збут продукції, погіршилося фінансове положення підприємств.

     Найбільший  розвиток у перші роки переходу до ринку в Україні одержало комерційне підприємництво. Воно характеризується операціями й угодами по купівлі і продажу товарів і послуг. Тут швидше можна одержати віддачу. Ця сфера, багато в чому обмежена раніше, стала стрімко розвиватися головним чином як частка, індивідуальне підприємництво. Сюди направили свої зусилля багато енергійних, ініціативних людей. Нерідко серед них маються і ті, кого раніш відносили до так називаного «тіньовій» економіці. Якщо виробнича діяльність забезпечує, як правило, 10—12% рентабельності підприємства, фірми, то комерційна — 20—30%, а нерідко і вище.

     Особливим видом підприємницької діяльності є фінансове (чи фінансово-кредитне). Сфера його діяльності — звертання, обмін вартостей. Фінансова діяльність проникає й у виробничу, і в  комерційну, однак вона може бути і  самостійної: банківську, страхову справу й ін.

     Фінансова угода припускає не таку високу норму  рентабельності, як попередні види підприємницької діяльності: ця величина може скласти 5—10%.

     В останні роки усе більший розвиток в Україні одержує така перспективна форма, як консультативне підприємництво. Воно має безліч напрямків  і, зіставляючи рівень його розвитку в нашій країні з іншими розвитими країнами, можна зробити висновок, що в найближчі роки консалтингу має бути стрімко розвиватися.

     Будучи  відносно самостійними, види підприємницької діяльності взаємно переплітаються, доповнюють один одного. При цьому пріоритет треба віддати виробничому підприємництву, що визначає усі види підприємницької діяльності і найбільш складному.

     До  виробничого підприємництва відноситься:

     ·        інноваційна;

     ·        науково-технічна діяльність;

     ·        безпосереднє виробництво товарів  і послуг;

     ·        виробниче споживання товарів і  послуг;

     ·        інформаційна діяльність у цих областях.

     Любою підприємець, бажаючий зайнятися виробничою діяльністю, насамперед, повинний визначити, які конкретно товари він буде робити, які види послуг має намір робити. Далі цей підприємець приступає до маркетингової діяльності. Для виявлення потреби в товарі, попиту на нього він вступає в контакти з потенційними споживачами, покупцями товарів, з оптовими чи, оптово-роздрібними торговими організаціями. Формальним завершенням переговорів може служити контракт, укладений між підприємцем. І майбутніми покупцями товару. Такий контракт дозволяє звести до мінімуму підприємницький ризик. У противному випадку підприємець починає виробничу діяльність по випуску товару, маючи лише усну домовленість. В умовах сформованих ринкових відносин на Заході усна домовленість, як правило, є надійною гарантією й у наступному, при необхідності, може бути оформлена у виді контракту, угоди. Значно складніше положення в нашій країні. В умовах лише формуються ринкових відносин надійність усної домовленості дуже невелика, а ризик істотно високий.

     Полем діяльності комерційного підприємництва служать товарні біржі і торгові організації.

     Товарна біржа — це різновид оптового товарного  ринку без попереднього огляду покупцем зразків і заздалегідь установлених мінімальних партій товарів. На товарній біржі добровільно поєднуються  комерційні посередники і їхні службовці для проведення торгових операцій по спільно розроблених і дотримування правил. Ціль такої біржі — створити механізм керування вільною конкуренцією і з її допомогою з урахуванням зміни попиту та пропозиції виявити реальні ринкові ціни. Товарна біржа — найбільш розвита форма регулярно функціонуючого оптового ринку масових замінників товарів (зерно, вугілля, метал, нафта, ліс і т.д.), що продаються по стандартах. Подібні біржі багато років діють у всіх економічно розвитих країнах. Класичними прикладами служать спеціалізовані товарні біржі, такі, як Лондонська (кольорові метали), Ліверпульская (бавовна), Сінгапурська (каучук) і ін.

     Крім  проведення звичайної торгівлі з  фактичними постачальниками товарів, на товарних біржах широко поширений закладення угод при так званих ф'ючерсних угодах. Такі угоди припускають сплату грошової суми за товар по ціні, встановленої в контракті, через визначений термін після закладення угоди.

     Товарні біржі виконують наступні основні  функції:

     ·        надання посередницьких послуг по виключенню торгових угод;

     ·        упорядкування товарної торгівлі, регулювання  торгових операцій і вирішення торгових суперечок;

     ·        збір і публікацію інформації про  ціни, стан виробництва й інші фактори, що  впливають на ціни.

     Велику  частину обігу товарних бірж складають  угоди не з наявним товаром (так  називані касові операції), а угоди  з майбутнім товаром чи по договорам  постачання (термінові угоди). Товарні  біржі можуть бути закритими чи відкритими. У торгах на закритих біржах можуть брати участь тільки брокери — біржові посередники, що виступають між покупцем і продавцем, а в торгах на відкритих біржах — також відвідувачі. По характеру біржових  операцій товарні біржі підрозділяються на біржі реального товару і ф'ючерсні, на яких здійснюються лише ф'ючерсні угоди.

     Основний  зміст комерційного підприємництва складають операції й угоди по купівлі-продажу, іншими словами, по перепродажі  товарів і послуг. Загальна схема  комерційного підприємництва у певній мірі подібна схемі виробничо-підприємницької діяльності. Однак на відміну від її тут замість матеріальних ресурсів здобувається готовий товар, що потім реалізується споживачу. Таким чином, замість виробництва продукції тут має місце одержання готового продукту.

     Фінансове підприємництво

     Комерційний банк — це фінансово-кредитна установа акціонерного типу, що кредитує на платній  основі переважно комерційні організації, що здійснює прийом грошових внесків (депозитів) і інші розрахункові операції з доручення  клієнтів. Джерелом доходів комерційного банку є різниця між процентними ставками депозитних (притягнутих) і позичкових засобів. 

     Операції  комерційних банків поділяються  на три групи: пасивні (залучення  засобів); активні (розміщення засобів); комісійно-посередницькі (виконання  різних операцій з доручення клієнтів зі сплатою комісії).

     Особливість діяльності комерційних банків України  полягає в тому, що вони залучають  засоби підприємств на значні терміни, а дають у кредит на відносно короткий терміни. Ці банки піддаються ризику комерційного характеру, тому що зобов'язані, виплатити своїм кредиторам гроші у визначений заздалегідь термін із установленими відсотками. З огляду на те, що надані  комерційним банком  кредити  можуть бути по тим чи іншим причинам не повернуті вчасно, банк повинний мати визначені резерви.

     Інша  особливість комерційних банків України в сучасний період полягає  в тім, що здебільшого вони не мають  можливості надання довгострокових  кредитів у значних розмірах. Таких  засобів у багатьох комерційних  банках України немає. Не випадково частка довгострокових кредитів, виданих комерційними банками, складає 3% всіх активів. А головним джерелом доходів у комерційних банках економічно розвитих країн служать довгострокові кредити. Звідси і нестійкість доходів комерційних: банків, нерідке їхнє банкрутство.

     Ще  одним  інститутом ринку,  елементом  фінансового підприємництва служить  фондова біржа. Під фондовою біржею розуміється організаційно оформлений, регулярно функціонуючий ринок  цінних паперів, що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальної вартості активів. Принцип функціонування фондової біржі базується на оперативному регулюванні і пропозиції. На фондовій біржі проводиться так назване котирування цінних паперів. Воно складається з регулярної оцінці фахівцями котирувального відділу біржі курсів покупців і курсів продавців по всім цінним паперам, що проходять через біржу. При цьому поточні курси постійно демонструються на світловому табло і регулярно публікуються в спеціальних бюлетенях. Поточні курси показують, за якою ціною в даний момент на даній біржі можна купити визначені акції. Ці ціни, перелічені по спеціальній формулі, є основою для одержання індексів біржової активності — своєрідних барометрів економічної кон'юнктури.

     Умови здійснення підприємництва

     Однією  з головних умов здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація підприємництва.

     Заняття підприємницькою діяльністю без  державної реєстрації тягне за собою  накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів  громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої (ст. 164 Кодексу про адміністративні правопорушення). Якщо ці дії вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення, фізична особа, винна у їх вчиненні, може бути притягнена до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк (ч. 1 ст. 202 КК).

     Державна  реєстрація суб'єктів підприємницької  діяльності здійснюється відповідно до ст. 8 Закону України "Про підприємництво" і детально регулюється Положенням про державну реєстрацію суб'єктів  підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.

     Державна  реєстрація суб'єктів підприємницької  діяльності проводиться у виконавчому  комітеті міської, районної в місті  ради народних депутатів або в  районній, районній міст Києва і  Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання цього суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

     Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної  реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором, який передбачає передачу засновникові у власність або користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майном, про спільну діяльність, установчий договір тощо).

     Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької  діяльності - юридичної особи подаються  такі документи:

     рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, перебачених законом;

     статут, якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності;

     реєстраційна  картка встановленого зразка, яка  є водночас заявою про державну реєстрацію;

     документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

     документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Громадяни, які мають  намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної  особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка водночас є заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі - платнику податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

     За  державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності вноситься плата (реєстраційний  збір): для громадян-підприємців - 1,5, для юридичних осіб - 7 неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян; за прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності - потрійний розмір відповідного реєстраційного збору; за державну реєстрацію змін (доповнень) до установчих документів суб'єктів підприємницької діяльності - 30 відсотків реєстраційного збору.

     Органам державної реєстрації забороняється  вимагати від суб'єктів підприємницької  діяльності додаткові документи, не передбачені Законом України "Про  підприємництво".

     Державна  реєстрація суб'єктів підприємницької  діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію

     встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним номером фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів.

     У п'ятиденний термін від дати реєстрації органи державної

     реєстрації  надсилають примірник реєстраційної картки з позначкою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органові й органові державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного

     фонду України.

     Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької  діяльності та копія документа, що підтверджує  взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою  для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

     У такому самому порядку проводиться  і перереєстрація суб'єкта підприємницької  діяльності. Підстави перереєстрації зазначені в ст. 8 Закону України "Про підприємництво", відповідно до якої перереєстрація проводиться у разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Методи  і принципи державного економічного регулювання підприємництва

     Державне  економічне регулювання діяльності здійснюється за допомогою арсеналу методів, тобто “способів впливу держави через законодавчі та виконавчі органи влади на сферу  підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики” .

     Вибір вірної стратегічної національної економічної  політики є стрижнем у формуванні методів державного регулювання, які  залежать від таких чинників: характеру впливу, змісту та цільової спрямованості, тривалості дії, масштабу втручання.

     Так, від характеру впливу державне регулювання  може використовувати прямі та непрямі методи. До прямих відносяться такі, що реалізуються на основі прийнятих Верховною Радою України законодавчих актів і на яких ґрунтуються дії виконавчої влади. Непрямі – котрі ґрунтуються на використанні різних економічних фінансових важелів (податків, кредитів, відсотків, пільг тощо).

     За  тривалістю дії методи розподіляються на одноразові, постійні (умовно-постійні), дискретні (які змінюються із зміною політики держави).

     В залежності від змісту всі методи державного регулювання поділяють  на нормативно-правові, економічні, адміністративні .

     Економічні  методи державного регулювання такі:

     1. Грошово-кредитна політика: державні  кредити; державні цінні папери; курси валют; індексування доходів.

     2. Фінансово-бюджетна політика: державний  бюджет; дотації; пільги; податки; субсидії; соціальні нормативи; субвенції.

     3. Індикативне планування.

     4. Цінова політика.

     У країнах з розвиненою ринковою економікою основним економічним методом регулювання  ринку є грошове-кредитне регулювання. Саме грошово-кредитна система є тим економічним середовищем, у якому відбуваються всі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці.

     Основними засобами грошово-кредитного регулювання  є: розміри банківських резервів, облікові ставки, операції на відкритому ринку, регулювання ліквідності комерційних банків.

     Якщо  грошова підсистема – це встановлена  державою форма організації грошового  обігу, то кредитна відображає сукупність кредитних відносин та інститутів, котрі організовують функціонування цих відносин.

     Кредит  характеризує економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позички в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк зі сплатою заздалегідь встановленого відсотка за користування нею. У всіх країнах існують три форми кредиту - державний, банківський і комерційний

     Суть  фінансово-бюджетних засобів регулювання  полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони приходили економіку в стан рівноваги.

     Використання засобів фінансово-бюджетного регулювання зводиться до: маніпулювання ставками податків, запровадження багатоканального формування бюджету (різні податки, збори, платежі, відрахування), координації державних витрат, амортизаційної політики .

     Важливими видами бюджетного фінансування є надання дотацій, субсидій і субвенцій. Дотації здійснюються для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств. Субсидії – допомога, яка виплачується з державного бюджету з метою підтримки населення, а також певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей народного господарства, розвиток яких має велике значення для розвитку економіки. Субвенції – один із видів державної фінансової допомоги центральним або місцевим органам влади, що надається на конкретні цілі.