Особливості взаємовідносин і спілкування підлітків з батьками

Тема:   Особливості взаємовідносин і спілкування підлітків з

батьками

                                                 

ЗМІСТ

 

 

Вступ………………………………………………………………………… 4

Розділ 1.  Сім’я як інститут виховання і розвитку особистості……… 6

1. Роль матері та батька в сімейному вихованні………………………. 6
2. Сім’я – важлива умова розвитку особистості дитини……………… 9

Розділ 2.   Особливості взаємовідносин і спілкування підлітків з

батьками…………………………………………………………………….. 14

1. Методи вивчення стану внутрісімейних відносин…………………. 14
2. Вивчення особливостей взаємовідносин батьків та дітей-

підлітків ………………………………………………………………… 19

Висновки………………………………………………………………………. 27

Список використаних джерел………………………………………………. 28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

На сьогоднішній день в Україні набуває особливої гостроти проблема виховання молодого покоління. Адже діти й підлітки дорослішають під час руйнації ціннісних орієнтирів та моральних норм.

Найбільший вплив на формування особистості дитини справляє сім’я. Саме в сім’ї під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ, тут формується основна структура особистості – система уявлень і ставлень до себе, до людей, до світу. Нині відповідальність за утримання та виховання дітей покладена на батьків значно більшою мірою, ніж на державу.

В численних теоретичних та експериментальних дослідженнях, що проводилися науковцями, докладно проаналізовано вплив безпосереднього соціального середовища на формування особистості дитини, отримані серйозні результати ( Н.В.Кузьміна, Л.І.Божович,  Д. І. Фельдштейн, А.І.Зайченко, В.М.Целуйко, Т.А.Кравченко, В.О.Бондаровська ). Проте на сьогодні серед досліджень немає того фундаментального, в якому різнобічно була б висвітлена проблема взаємовідносин між батьками та  дітьми –підлітками, і тому тема даної роботи виявляється актуальною та виправданою. Адже більшість підліткових проблем можна частково або повністю вирішити, якщо досягти взаєморозуміння у взаєминах між батьками та підлітками.

Мета дослідження – об’єднати різнорідний матеріал з різних галузей психології щодо теми нашої наукової роботи загальною концепцією.

Визначені наступні завдання:

• проаналізувати особливості впливу сім’ї на процес формування особистості дитини;
• запропонувати цікаві методи вивчення стану внутрісімейних відносин;
• користуючись матеріалами проведеного дослідження, визначити психологічні особливості взаємовідносин і спілкування підлітків з батьками.

Об’єкт дослідження – учні 6-х–9-х класів.Вибір об’єкту дослідження не випадковий, оскільки саме підлітковий вік  є періодом посиленого розвитку особистості людини.

Робота має велике теоретичне і практичне значення. Вона цікава, насамперед, представленими ефективними методами вивчення стосунків в сім’ї між підлітками й батьками, а також спробою на прикладі учнів 6-х–9-х класів проаналізувати особливості взаємовідносин у системі «підлітки – батьки». Це дозволяє краще зрозуміти внутрішній світ і проблеми підлітків, більш грамотно організувати батьківський й педагогічний супровід в період дорослішання дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1   

Сім’я як інститут виховання і розвитку особистості 

 

1. Роль матері та батька в сімейному вихованні

 

Серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць займає сім’я, родина. Саме вона є тим могутнім соціальним феноменом, що якнайтісніше об’єднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних і кровних взаємозв’язків.

Виникнувши на зорі людства, вона пройшла через багатовікову історію, являючи собою унікальну опору суспільства. Сім’я відновлює духовні і фізичні сили людини, заряджає її енергією для активної участі в суспільному житті. В ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але й первинна соціалізація і виховання, духовне дозрівання особистості.

Сім’я плекає найвищу цінність людства – дітей, завдяки яким кожен батько й мати мають реальну можливість повторити й продовжити себе в своїх потомках. Вже з перших днів свого життя дитина засвоює прийняті в її середовищі стереотипи поведінки. Для кожної людини її батьки найкращі, найдорожчі, найближчі. Вплив матері і батька на формування особистості дитини великий, обоє однаковою мірою повинні створювати і утверджувати в сім’ї сприятливий мікроклімат.

Загальновизнаний факт, що серед усіх вихователів дитини найсильніший   вплив на неї має мама. Споконвіків мати привносила у виховання душевну м’якість, ніжність. Вона була і є носієм доброти, уваги й турботи. Під її дією пробуджуються і розвиваються добрі почуття і воля, виникають перші паростки любові. Від материнської любові у дитини в один рік з’являється прихильність, вона почувається  в безпеці, захищеною. Мати любить дитину за те, що вона є. У свою чергу, дитина випромінюватиме почуття любові у ставленні до всього гарного і благородного на землі, а вирісши і одружившись, передаватиме це своїм нащадкам.

Вирішальне значення для розвитку особистості має емоційний контакт дитини з матір’ю. За відсутності матері дитина почувається безпорадною, впадає у стан тривоги й дискомфорту, що нерідко призводить до аномалії у розвитку емоційної сфери.

Доведено, що діти, виховані без материнського тепла і ласки, як правило, ростуть похмурі й себелюбні, злостиві й уперті. Прикру помилку робить та мама, яка народивши дитя, перекладає опікування ним на когось іншого. За таких обставин душевний зв’язок між матір’ю та дитиною втрачається і гарні, теплі стосунки між ними потім досить важко відновити. Проте материнська любов до дитини не повинна бути сліпою. Діти, залоскотані безмірною любов’ю, виростають здебільшого егоїстами, безвільними, розніженими, нездатними переборювати щонайменші життєві труднощі й перепони. Однак і надмірна суворість теж недоречна, бо відчужує дитину від матері, робить її відлюдькуватою, озлобленою. Любов матері повинна бути розумною, тільки тоді вона є могутньою силою виховання.

Не менш значною у вихованні дитини є роль батька. У багатьох сім’ях на жаль, батько втратив авторитет у вихованні власних дітей.

Колись чоловік був головою родини, він сам приймав рішення, розв’язував усі проблеми. З часом, коли батько почав працювати поза домом, змінилися і стосунки всередині сім’ї, співвідношення любові і влади. До того ж у багатьох родинах мати вже також ходить на роботу. Отже, чоловік втрачає свою роль  «годувальника». З одного боку, він не відповідає стереотипу батька як господаря, опори сім’ї, і тому не вважає за можливе дати дітям приклад  “мужності ”.З іншого боку, чоловік, у якого є робота, працює до знемоги, і тому із фізичних причин не може бути вихователем своїх дітей.

Останнім часом відповідальність за виховання дітей покладено на жінку. Батька діти знають менше. Проте саме він слугує прикладом мужності, а його схвалення надають дитині упевненості в собі. Саме батько привносить у виховання дух чоловічої твердості, вимогливості, принциповості, суворості, організованості. Батьківська увага, турбота створюють гармонію у вихованні.   Дослідники виявили зв’язок між відсутністю (а вона може бути не тільки фізичною, а і психічною) батька і поганими оцінками у школі, низькими розумовими здібностями, злочинністю й агресивністю. Відсутність батька призводить до значних труднощів в сім’ї, до психологічних і моральних відхилень.

Отже, для нормального розвитку дитина потребує любові, турботи, захисту, розуміння зі сторони обох батьків. Для дитини вони є джерелом емоційного тепла і підтримки, владою, розпорядником благ, другом і порадником, прикладом для наслідування. Саме батьки творять особистість, формують людину.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Сім’я – важлива умова розвитку особистості дитини

 

Кожна сім’я створює власну мікрокультуру на основі загальносімейних цінностей, традицій, звичаїв, норм і правил поведінки. Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль життя, спирається при цьому на усталені в конкретному суспільстві норми, а також, ті, що запозичені з батьківських сімей і збагачені досвідом свого самостійного життя.

Для забезпечення психологічного комфорту в сім’ї та успішного її функціонування суттєве значення має те, як складаються взаємини і взаємодія принаймні у трьох складових: між самим подружжям, між батьками і дітьми, між братами і сестрами, якщо в родині зростає двоє і більше дітей. У працях із психології сім’ї виділено чотири типи ставлення: прийняття – неприйняття; взаємодія – уникнення контактів; визнання свободи, активності – надмірна опіка; повага до прав кожного в сім’ї – надмірна вимогливість. Позитивні типи ставлення – прийняття, взаємодія, свобода активності, повага до прав кожного – забезпечують партнерські стосунки та егалітарний устрій життя сім’ї. Взаємини між батьками, побудовані на взаєморозумінні, взаємоповазі та піклуванні один про одного – приклад для наслідування дітьми. Не викликає сумнівів твердження про те, що благополучна сім’я (з оптимальним типом виховання) є найсприятливішим соціальним середовищем для повноцінного розвитку дитини. В такій сім’ї вона має високий статус особистості і адекватну самооцінку. Такі діти комунікабельні, активні, ініціативні. Стосунки з батьками будуються на принципах довіри, взаємоповаги і щирої любові.

Проте неблагополучний стан сім’ї часто призводить до дисгармонії в розвитку особистості дитини. Чим меншою є дитина, тим важчою для неї є ситуація соціального розвитку в неблагополучній сім’ї. Дітям притаманно копіювати вчинки, думки та почуття дорослих, а насамперед – своїх батьків. Дитина вчиться жити, наслідуючи батьків. З раннього дитинства вона намагається заслужити батьківську любов тим, що поводиться так, як хочуть мама із татом. Стиль життя батьків так впливає на дітей, що впродовж усього свого життя вони знову і знову його повторюють. Більша частина засвоєного досвіду переходить у підсвідомість, набуває рис «автоматизованих навичок». Підсвідома «батьківська програма» діє все життя і формує життєву мету, переконання, цінності, моделі поведінки.

Діти раннього і дошкільного віку особливо чутливі до несприятливих умов життя і неправильного вихованого впливу. Саме в ці роки, коли закладаються найперші фундаментальні якості особистості, за таких умов можуть виникати і закріплюватись у звичні форми поведінки негативні якості – жорстокість, жадібність, неправдивість, що лежать в основі асоціальної поведінки в старшому віці.

Виникнення порушень у сімейних взаєминах, як правило, пояснюється наявністю значної дистанції між членами сім’ї, пов’язаної з прагненням уникнути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною емоційною зосередженістю  на ньому, що виявляється в опіці, захисті,  вимогливості та спробі будь-що підігнати його під уявлюваний образ чоловіка, дружини або дитини.

Усі так звані неблагополучні сім’ї (сім’ї з дефектами виховання) поділяють на 2 групи – дисгармонійні сім’ї та деструктивні сім’ї.

У дисгармонійних сім’ях позиція одного з батьків надто домінує, а позиція іншого – надто залежна. Інтереси одних членів задовольняють за рахунок інших. У таких сім’ях відсутні партнерські стосунки та емоційна підтримка. Нерідко кожен із членів такої родини має свій маленький автономний світ. До таких сімей належать сім’ї, які живуть в умовах залежної, конфліктної ситуації, коли вихід із сім’ї одного з батьків або назріває, або вже відбувся. До цієї категорії належать неповні сім’ї, у яких частіше мати сама виховує дитину.

Слід зазначити, що наявність неповної сім’ї не обов’язково призводить до соціальної дезадаптації дитини. Інколи, навпаки, збереження повної сім’ї загрожує більшим негараздам, ніж її розпад. Усе ж таки, коли мати залишається сама, це часто призводить до психічного дискомфорту дитини.

Одним з розповсюджених типів неповної сім’ї в сучасних умовах є позашлюбна сім’я, яка виникає внаслідок народження дитини поза шлюбом. Труднощі виховання в такій сім’ї полягають у тому, що мати, весь час працюючи, приділяє мало уваги дитині. У такій сім’ї дитина не може засвоїти соціальну роль батька. Досить часто мама , виховуючи дитину за своїми моделями, несвідомо підштовхує її до повторення свого життя, до засвоєння стандартів своєї поведінки. В умовах багатьох труднощів у матері можуть бути складні стосунки з дитиною. На неї негативно впливає нестямна материнська любов: прив’язана до дитини всім серцем, вона оберігає її від «поганих» впливів, постійно втручається в особисте життя дитини, викликаючи невдоволення та конфлікти.

До дисгармонійних сімей належать і зовні цілком благополучні сім’ї, насамперед, матеріально, у яких батьки (або один із них) працюють в умовах нерегламентованого робочого часу. Такі сім’ї не можуть ефективно здійснювати соціальний контроль за своїми дітьми й систематично спілкуватися з ними. Такі батьки найчастіше мало проінформовані щодо того, чим займаються їхні діти у вільний від занять у школі час. Батьки мало знають про коло спілкування своїх дітей.

У деструктивних сім’ях панує напружена, гнітюча, тривожна атмосфера, постійні суперечки між членами родини, фізична агресія, жорстоке ставлення до дітей. У такій сім’ї кожен член живе своїм життям і не переймається проблемами інших. Деструктивні сім’ї поділяються на конфліктні (хронічні конфлікти, з’ясування стосунків, грубість), аморальні (вживання наркотиків, алкоголю, насилля над дітьми) та асоціальні (кримінальні вчинки, перебування одного з членів сім’ї в місцях позбавлення волі). Тривале перебування дитини в таких умовах призводить до значних відхилень як у поведінці, так і в особистісному розвитку.

Більшість робіт, присвячених дитячо-батьківським стосункам, спираються на запропоновану Д. Браумринд типологію основних стилів сімейного виховання: авторитарний, опікунський, поблажливий, хаотичний, демократичний.

В сім’ях, де панує авторитарний стиль виховання, всі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина майже в усьому повинна підкорятися їх волі. Вони вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов’язків. Негативним є те, що батьками ставляться надто високі вимоги, задовольнити які дитина не завжди спроможна. Це сприяє появі страху невдачі, поразки, неадекватної самооцінки. Така дитина   почувається самотньою навіть серед однолітків, невпевненою у собі. Звідси – замкнутість, боязливість, що поєднується з агресивністю.

Діти, які живуть у сім’ях з хаотичним стилем виховання, здебільшого мають невисокий статус,  занижену самооцінку, невпевненість у собі, підвищену тривожність, агресивність, соціальну дезадаптацію. Відсутність єдиного підходу до виховання, непрогнозованість батьківських емоційних реакцій позбавляє дитину почуття стабільності.

Свої суттєві недоліки має також і поблажливий стиль виховання, який виявляється у недостатній увазі до дитини з боку батьків. В такій сім’ї дитина належить самій собі. Нездатність батьків контролювати поведінку дитини може призвести до входження її до асоціальних груп, оскільки в неї не сформувалася відповідальна поведінка. Такі діти не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати стійкі емоційні  зв’язки. Вони  невпевнені в собі, відчувають страх і внутрішню порожнечу.

У сім’ях з опікунським стилем виховання здатність дитини до самоствердження обмежена, адже батьки прагнуть постійно бути поруч з дитиною, вирішувати за неї всі проблеми. Зазнавши труднощів повсякденного життя, не маючи необхідних навичок їх подолання, така людина часто зазнає поразки, що спричиняє почуття невпевненості, розвивається комплекс неповноцінності.

Оптимальним для сімейного виховання вважається демократичний стиль, якому притаманний високий рівень вербального спілкування між дітьми і батьками, віра батьків в успішну самостійну діяльність дитини, готовність їх  прийти на допомогу, адекватний батьківський контроль.

Отже, відхилення від демократичного стилю в бік авторитаризму, ліберальної вседозволеності або надмірної центрації на дитині спричиняє відповідні деформації її особистості.

Сім’я повинна сприяти збереженню психічного здоров’я завдяки виконанню психогігієнічної функції, яка полягає в забезпеченні почуття стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, а також умов для розвитку особистості. Стабільна, добре функціонуюча сім’я дає змогу кожній особі, яка її складає задовольнити такі потреби, як любов, емоційна близькість, розуміння і повага, визнання. У такій сім’ї людина має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення й розвитку своєї особистості.

Таким чином, для задоволення потреб у повазі, любові, необхідно з перших днів життя дитини створювати атмосферу позитивного ставлення до неї, забезпечення її емоційного комфорту та підтримувати її протягом усіх років становлення особистості. Звичайно, враховуючи потенції особистості, її активність, прагнення до самопізнання і самотворення, здійснення власного життєвого сценарію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2  

Особливості взаємовідносин і спілкування підлітків з 

батьками

 

2.1. Методи вивчення стану внутрісімейних відносин

Психологічний розвиток підлітка здійснюється внаслідок його взаємодії з найближчим соціальним середовищем, яке здатне корегувати або закріплювати його поведінку. Діагностика такого впливу повинна бути спрямована на вивчення стану, в першу чергу, внутрісімейних  відносин. Для вирішення цієї задачі можна використати набір наступних методик: «Малюнок сім’ї», «Незавершені речення», опитувальник «Аналіз сімейних взаємин», методика Н.Пезешкіана, «Референтометрія»,  «Карта сім’ї», «Сімейна соціограма» та інші.

З метою вивчення стану внутрісімейних взаємин як фактора формування особистості підлітка доречною стане методика  Н. Пезешкіана (засновника метода позитивної психотерапії) щодо чотирьох моделей для наслідування. Моделі (зразки) – це концепції, цінності сім'ї, під впливом яких формується особистість дитини. Батьки, бабусі, дідусі, брати, сестри – носії сімейних концепцій. В моделі позитивної психотерапії вибір людиною одних відносин і відмова від інших описується в чотирьох вимірах моделі для наслідування.

1. Відношення батьків, братів/сестер, однолітків до дитини («Я»). Воно, здебільшого,  залежить від форми виховання. Деформовані форми (гіперопіка, гіпоопіка), як правило, призводять також і до деформованих форм ставлення до себе.
2. Відносини між батьками («Ти»). Їх взаємини між собою, їх уявлення про шлюб визначають стереотипи поведінки дитини.
3. Відношення батьків до людей («Ми»). Модель поведінки формується за зразком батьківської думки щодо оточуючих людей.
4. Життєва філософія батьків («Пра-Ми»). Маються на увазі пріоритетні релігійні, політичні, культурні  та різні суспільні установки.

Інструкція: «Проаналізуйте вплив на розвиток своєї особистості кожного із зразків для наслідування, відзначаючи це знаком (+) чи (-)».

                                                                              

Питання спрямовані допомогти більш детально проаналізувати вплив моделей для наслідування.

Цікавим і зручним у застосуванні вважається проективний малюнковий тест «Сімейна соціограма», який дозволяє виявити становище  суб’єкта в системі міжособистісних відносин , і крім цього, визначити характер комунікацій в сім’ї – прямий чи опосередкований. Досліджуваним видається бланк з намальованим колом діаметром 110мм. Зачитується інструкція: «Перед вами на аркуші зображене коло. Намалюйте в ньому самого себе і членів сім’ї у вигляді кіл та підпишіть їх імена». Члени сім’ї виконують це завдання, не спілкуючись один з одним. Оцінка результатів тестування відбувається за наступними критеріями:

• кількість членів сім’ї, які потрапили в площину кола (при цьому можливо, що член сім’ї, з яким випробуваний перебуває в конфліктних стосунках, буде  «забутий», а хтось із сторонніх осіб може бути зображений як член сім’ї );
• розмір кружків, що свідчить про значущість членів сім’ї для піддослідного (що більший кружок, то вищий рівень значущості);
• розміщення кружків один щодо одного у площині тестового поля кола (найбільш значущих членів сім’ї піддослідний зображує у центрі чи  верхній частині поля);
• відстань між кружками, що визначає психологічну відстань між членами сім’ї (перетин кружків або їх розміщення один у одному свідчить про недиференційованість  «Я» у членів сім’ї).

Використання тесту «Сімейна соціограма» дозволяє в лічені хвилини в ситуації «тут і тепер» наочно уявити собі взаємовідносини в сім’ї, а потім, порівнявши бланки всіх членів сім’ї, проаналізувати їх.

Одним з найбільш зручних і швидких методів є проективний малюнок. Він дозволяє людині дати вихід своїм почуттям, бажанням і навіть таким думкам та оцінкам, згадування яких є болісним, неприємним. Тема малюнка вибирається у відповідності з особливостями проблемної ситуації та її учасників, дозволивши їм виразити графічно або малюнком їх почуття та думки, наприклад: «Звичайний день моєї сім’ї» , «Звичайна ситуація з життя моєї родини», «Моя найголовніша проблема у спілкуванні з батьками» та інші. Цей метод дозволяє працювати з почуттями, які людина не усвідомлює через ті чи інші причини. В процесі малювання вона підсвідомо зображує своє сприйняття родинних взаємин і кожна дрібниця її малюнка має важливе значення для розуміння наявної ситуації. Часто малюнок набагато точніше відображає ситуацію, ніж висловлювання, і головне – відображає істинні переживання людиною проблемної ситуації. Малювання може відбуватися як окремо кожним членом родини, так і всіма разом на великому аркуші паперу. 

По-справжньому вплинути на дитину можна через значущих для неї людей,  на думку яких  вона зважає та оцінювання яких цінує. Отже, з метою виявлення референтної спільності можна використати методику «Референтометрія».

Учням пропонується 10 запитань-ситуацій (1-А) і список людей, які їх оточують (1-Б), та надається така інструкція: «До кожного запитання (1-А) виберіть зі списку (1-Б) не менше двох людей, які найбільше вам імпонують у даній ситуації, причому друга особа повинна мати менше значення, ніж перша».

1-А

1. З ким  ти поїдеш на екскурсію в інше місто?
2. З тобою трапилась неприємність. Кому ти про це розкажеш?
3. Ти бажаєш відсвяткувати свій день народження. З ким ти його проведеш?
4. Чи є у тебе людина, з якою ти намагаєшся провести більше часу?
5. Хто може вказати тобі на твої недоліки, кого ти більше послухаєш?
6. Ти зустрів людину, яка тобі сподобалась. Хто може тобі допомогти правильно оцінити її?
7. Ти бажаєш змінити своє життя. З ким ти порадишся  про це?
8. Хто може бути для тебе взірцем у житті?
9. Кому б ти хотів сподобатися найбільше?
10. З ким ти найвідвертіший?

 

1-Б

1. Батьки (батько, мати).
2. Родичі (дідусь, бабуся, дядя, тьотя та інші).
3. Брат, сестра.
4. Дорослий знайомий.
5. Знайомий батьків.
6. Друзі.
7. Найкращий друг (подруга)
8. Компанія, приятелі.

9.    Знайома дівчина, хлопець.

10.  Товариші по гуртку, секції тощо.

11.  Вчитель.

12.  Історична особа.

13.  Відома всім людина.

14.  Літературний персонаж.

15.  Однокласники.

Після здійснення школярами вибору у них забирають список 1-Б і пропонують за п’ятибальною шкалою (5,4,3,2,1) оцінити кожну з обраних осіб.

 

Обробка результатів.

Необхідно переписати всіх осіб, яких обрав учень, не повторюючи тих самих двічі, потім проставити біля них ті оцінки, які їм поставив учень, і підрахувати загальну кількість балів для кожної особи окремо. Ті, що  набрали найбільшу кількість балів, і становлять референтну групу одного школяра.

Якщо знати основну референтну групу дитини, то можна посилити позитивний вплив зі сторони оточуючих людей на формування її особистості.

Отже, виявлені за допомогою запропонованих діагностичних методик особливості впливу сім’ї на формування особистості підлітка, дозволяють краще зрозуміти внутрішній світ і проблеми дитини, більш грамотно організувати роботу щодо розвитку її особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2  Вивчення особливостей взаємовідносин  батьків та дітей-підлітків

 

Одним із найскладніших і найвідповідальніших етапів у формуванні й   розвитку особистості  є підлітковий вік. Він охоплює період від 11-12 до 14-15 років, що відповідає середньому шкільному вікові. В особистості дитини відбуваються складні й суперечливі зміни, на підставі чого підлітковий вік ще називають критичним, важким, перехідним. У цей період відбувається перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості, що проявляється у фізичному, розумовому, моральному, соціальному та духовному розвитку особистості.

Підлітковий вік характеризується такими новоутвореннями, як почуття дорослості, потреба у самоствердженні. Ці новоутворення виражають нову життєву позицію підлітка щодо людей і світу, визначають зміст і специфічну спрямованість його соціальної активності, систему нових прагнень, переконань. Підліток усіляко намагається реалізувати свою потребу в утвердженні позиції дорослої людини, але відсутність психічних можливостей заважає досягненню цієї мети. Це і є однією з основних суперечностей віку.

На думку Л. С. Виготського, у дослідженні підліткового віку важливо не лише виокремити основні новоутворення у психіці підлітка, а й з’ясувати соціальну ситуацію його розвитку. Її своєрідність полягає у включенні підлітка у нову систему стосунків, спілкування з дорослими та ровесниками, в опануванні нових соціальних функцій. Соціальна ситуація розвитку дитини  цього віку особливо залежна від сім’ї, стосунків із батьками.

Тому доцільним стало проведення дослідження особливостей відносин «підлітки – батьки» серед учнів 6-х–9-х класів.

Дослідження мало характер експрес-опитування за допомогою анкети «Родинно-сімейне виховання школярів», яку запропонував Ю.Пачковський.

 

 

 

 

Анкета для експрес – опитування підлітків «Родинно – сімейне виховання»

Інструкція: «Шановний друже, пропонуємо тобі відповісти на запитання стосовно твоїх взаємовідносин з батьками. Підписувати анкету не треба. Твої відповіді будуть використані для аналізу разом із відповідями твоїх однокласників. Уважно прочитай запитання та запропоновані відповіді. Відміть усі слушні відповіді».